14 квітня 2017

«Князи Болоховьсции»


Таємничі болохівські князі — одна із найдовше не розгаданих головоломок у нашій історіографії. Справді, вони несподівано виринають у контексті монгольського походу на Південну Русь і Угорщину, і так само раптово згадки про них зникають після того, як монголи відійшли назад у степ. Тобто тривалість їхнього історичного «життя» — лише один рік. Ватажки болохівців названі «князями», що зазвичай означало б когось із представників князівського роду. А між тим, знайти їм місце в родині Рюриковичів не вдається. У літописних повідомленнях вони фігурують виключно у збірній формі — «князі болохівські», жодного разу жоден із них не названий на ім’я, і діють вони завжди лише як знеособлена група. До того ж той похід монголів став катастрофою нечуваних масштабів для християнських держав Східної та Центральної Європи. Попри це до наших днів дійшов лише один звіт про події, написаний очевидцем — Epistola in miserabile carmen super destructione regni Hungarie per tartaros facta, або Жалісна пісня магістра Роґерія. Ця обставина сама по собі робить його текст першокласним джерелом для розуміння подій 1240–1242 рр. З якоїсь причини трактат Роґерія ніколи не залучався до вирішення проблеми «болохівських князів», хоча, як спробуємо показати нижче, саме в ньому весь цей час містилася розгадка.

Детальніше »

12 квітня 2017

Загадкові українські вірмени, котрі говорили, писали і молилися кипчацькою мовою і 400 років тому надрукували першу в світі кипчацьку книжку


Багато вірмен, котрі були змушені покинути Вірменію, тривалий час жили в сусідстві з кипчаками в Криму й у Бесарабії, звідки попереселялися на терни України, і там вони засвоїли їхню мову. І ще раніше у себе в Вірменії вони також тісно спілкувалися з кипчаками. Відзначено факти, коли й кипчаки приймали вірмено-григоріанство. Частина вірменських емігрантів перебралася до Північного Надчорномор’я та до Київської Русі. Саме на XI – першу половину XII ст. відносять і початок вірменської колонії в Києві, який у вірменських, тюркських та вірмено-кипчацьких джерелах зветься Манкерманом. Чи справді київські вірмени жили тут у ті часи колонією, з певністю сказати не можна. Однак значно пізніше, 1410 року, в кондаку Аґопа ІІІ поряд із відомими вірменськими парафіями в Кам’янці й інших містах, де були самоврядовані вірменські громади, згадується й парафія в Києві. У XVI-XVII ст. такої самоврядованої громади в Києві не було, і ті окремі вірменські громадяни міста, що прибували до Кам’янця, ніколи не посилалися на будь-які привілеї, що їх звичайно могла б мати такого типу київська вірменська громада. Однак церкву свою вірмени в Києві мали, і кам’янецький староста Міхно у своєму заповіті 1609 р. відписує на неї частину своєї спадщини. Щодо мови, то київські вірмени, так само, як і кам’янецькі, відповідно до свідчень актових книг, були кипчакомовними і, переселяючись до Кам’янця, приймали присягу перед місцевим Вірменським війтівським урядом кипчацькою мовою.

Детальніше »

05 квітня 2017

Польські рукописні газети - новини з Кам’янця-Подільського (1670-1673 рр.)


У ХVІ-ХVІІІ ст. в Речі Посполитій були дуже поширені фундаментальні (до 1000 аркушів) рукописні збірники всякої всячини («silva rerum», «miscellania», «varia»), які містили у своєму складі різноманітні джерела: королівські універсали, сеймові промови й постанови, сеймові щоденники, публіцистичні трактати, реляції, вірші тощо, але найчастіше тут були представлені різноманітні листи, створені у більшості випадків польськими шляхтичами, які містили в собі військово-політичну інформацію (дані про військові кампанії, перебіг боїв, дипломатичні місії тощо). Нерідко дані особистого характеру скорочувалися і у такому вигляді (як вістові листи) вони поширювалися по всій Речі Посполитій і навіть за її межами. В інших випадках листи створювалися анонімно, тільки вказувалось з якого міста й коли були відправлені, але поширювалися аналогічно. Таким чином, створювалися «новини», що виконували роль сучасних газет і адресувалися широкому колу читачів.

Детальніше »

03 квітня 2017

Підроблена грамота князя Романа Мстиславича Києво-Печерському монастирю: текст, джерела та «пам’ять» про києво-руське минуле її творців (перша половина XVII століття)


У статті розглядаються підроблені документи київського домініканського монастиря св. Миколая та Києво-Печерського монастиря на спірні маєтності. Написання текстів підробок передбачало добре знайомство з минулим. Детально аналізується текст сфальшованої грамоти князя Романа, зокрема визначаються джерела та обізна­ність із минулим її авторів. Порушується питання щодо «пам’яті» про давньоруське минуле (і князя Романа зокрема), пропагованої у київській інтелектуальній традиції першої половини XVII століття.

Детальніше »

31 березня 2017

Київ як sancta civitas у московській ідеології та політичній практиці XIV–XVI ст.


Київ займає особливе місце у східнослов’янській історії та східнослов’янській ментальності. Протягом кількох століть він був стольним градом Русі; звідси почалось її хрещення; тут аж до кінця XIII ст. перебував митрополит усієї Русі й саме тут знаходилися такі особливо шановані святощі як собор Св. Софії та Печерський монастир. Давно вже стало трюїзмом, що міський простір Києва формувався за образом Царгорода. Важливо, однак, що сам Константинополь забудовувався, озираючись на топографію іншого священного міста, де відбулися центральні події християнської історії – Єрусалиму. Тож тією мірою, якою Константинополь був другим Єрусалимом, Київ копіював не тільки Царгород, а й Єрусалим.

Детальніше »

27 березня 2017

Конотаційна перспектива євангельського тексту в пасійних проповідях Антонія Радивиловського


Пасійні проповіді – прикметне поле гомілетичного пошуку Антонія Радивиловського. Їхню рецептивну парадигму визначає мотто – біблійний вислів. Проповіді щедро насичені цитатами з Біблії, біблійними образами й алюзіями до Святого Письма. Завдяки цьому біблійний текст актуалізується в свідомості реципієнта як цілість. До цієї цілості дається профетичний ключ: таємниця Голгофи як відповідь Творця на фатальну провину праотців. Здійснюється експансія в дотичні до теми конотативні поля. Євангельський сюжет доповнюють сотеріологічні сенси.

Детальніше »

22 березня 2017

Імена кипчаків у європейських джерелах


Стаття присвячена дослідженню антропонімів кипчаків у європейських джерелах. Вперше були об’єднані матеріали слов’янських, європейських латинськомовних, візантійських грецькомовних та грузинських джерел. Найбільші масиви даних про імена кипчаків містяться в угорських латинськомовних документах та руських слов’янськомовних джерелах. Більшість імен мають надійні тюркські етимології і тільки для незначної частини імен неможливо знайти пояснення їхнього походження. Всупереч поширеному стереотипу, зміїна та драконяча символіка в кипчацькій антропонімії не була поширеною. Імена кипчаків також доволі часто характеризували певні якості чи особливості зовнішності людини. Також серед імен іноді зустрічалися титули. Деякі кипчацькі імена стали прототипом для героїв тюркських епосів.

Детальніше »

20 березня 2017

Бог і необхідність: Концепція необхідного у Арістотеля та Ансельма Кентерберійського


Автор статті робить спробу запропонувати порівняльний аналіз первісної арістотеліанської філософії необхідності, як її висловлено у «Про тлумачення» ІХ, та раннього схоластичниго викладу цієї концепції, як він виражений у Ансельма Кентерберійського в «Про згоду» Подвійною метою такого аналізу є спроба окреслити ранню середньовічну версію пост-арістотелівського тлумачення поняття необхідного та, зокрема, виділити найважливіші лінгвістичні й концептуальні зміни та інновації, що були запропоновані у цій версії. Таким чином, це дослідження сфокусовано на аналіз та подальше порівняння мови та ідей Арістотеля щодо вказаної теми з мовою та ідеями Ансельма, що дозволяє простежити певні напрямки спадковості, а також точки розбіжності між обома мислителями. Це робить внесок у переосмислення образу «латинського Арістотеля» та дає поглиблене розуміння ранньосхоластичного філософського богослов’я.

Детальніше »

17 березня 2017

Невідомі листи Пилипа Орлика з Регіонального державного архіву м. Лунда (Швеція)

Нещодавно, досліджуючи фонди Регіонального державного архіву в місті Лунді, автор даної публікації натрапив на теку, яка містить приблизно 15 листів українського гетьмана в екзилі Пилипа Орлика, написаних у перші роки його перебування у Швеції (до переїзду в Стокгольм 1719 року).
У процесі підготовки цих листів до публікації автор уточнив дату прибуття Пилипа Орлика і його супутників до Швеції. Згідно з повідомленням поштмейстера м. Істада (провінція Сконе) Улафа Мурмана до Державної канцелярії в Стокгольмі від 30 листопада 1715 р., 27 листопада того року{1} до Істада зі Штральзунда на галіоті прибув «польський фельдмаршал Орлик з почтом у 40 чоловік і оселився у місті»{2}.

Детальніше »

15 березня 2017

Жанр байки у творчості Іринея Фальківського та Григорія Сковороди



Незважаючи на віршовану чи прозову форму переробки-переспіву байкового сюжету, обидва українські автори, й Іриней Фальківський, і Григорій Сковорода, обирають жанр байки для вислову власних світоглядних переконань. Важливо з’ясувати, чи автори користувалися насправді збірниками оригінальних творів античних авторів, чи вибирали сюжети для обробки із навчальних посібників. Необхідно проглянути «Прогімнасмати» Афтонія, пізні українські поетики, щоб зрозуміти, які саме твори пропонували своїм вихованцям українські професори і які рекомендували настанови для їхньої обробки.


Детальніше »

13 березня 2017

Деякі особливості кременецької поетики «Apollo Sarmaticus» (1712)




У статті подається науковий опис збереженого підручника віршування (поетики) Кременецького єзуїтського колегіуму — «Apollo Sarmaticus» [Сарматський Аполлон] (1712). Трактат розширює наші знання про шкільництво в давній Україні загалом і на Волині зокрема, про теорію літератури XVII–XVIII ст.

Детальніше »