16 січня 2017

Посполите рушення та його критика у суспільно-політичній думці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.


В XVI—XVII ст. використання посполитого рушення для оборони держави ставало все менш ефективним. Це привертало увагу польських інтелектуалів, як і з середовища позашляхетного, таких, які не мали військового досвіду і жодного зв’язку із військовою службою, так і військових урядників найвищого рівня, «професійних» військових. Досить поширеним явищем стала критика бойових якостей шляхетського ополчення. Прикметно, що спочатку рушення почали критикувати «професійні» військові. І вже згодом ці ідеї підхопили політичні публіцисти. Автори трактатів і «ульотних» брошур не зупинялись лише на критиці, вони пропонували шляхи вирішення проблеми неефективності ополчення.

Детальніше »

13 січня 2017

«Кому мила цілість Вітчизни…»


Рецензія на книгу: Katarzyna Losson. Komu miła całość Ojczyzny. Świadomość i aspiracje polityczne kancelistów kozackich (1670–1720). — Warszawa: Wydawnictwo Neriton, 2013

Детальніше »

05 січня 2017

Латиномовні тексти в Україні: хронологія, жанри, образи

Перефразовуючи Теодора Момзена, на думку якого лінгвістичні відомості дають змогу робити точні висновки про найдавніші часи у житті народів, беремося стверджувати, що саме латинська мова є ключем до розкриття суті багатьох європейських культурних явищ. Першим письмовим свідченням про використання в Україні-Русі латинської мови могло б служити інтенсивне листування Данила Галицького з папою римським Інокентієм IV (сер. XIII ст.), у ході якого князь намагався заручитися підтримкою у боротьбі з монголо-татарською навалою і увійти в єдиний духовний orbis terra­rum західноєвропейських народів, межі якого визначалися поширенням католицизму і латиномовної освіченості. Наслідки того періоду використання латинської мови – багаторічна дискусія фахівців про автентичність збережених у пізніших копіях шістнадцяти так званих «грамот князя Льва», три з яких написані латиною. Наступні півтора століття вживання латинської мови на українських землях обмежується релігійною сферою: монастирі францисканського ордену, заснованого 1209 р., та домініканського ордену (1220 р.) навіть на момент коронації Данила Галицького (1253 р.) вже не один десяток років діяли у Львові, Перемишлі, Галичі, Києві.

Детальніше »

30 грудня 2016

Листи гетьмана Івана Мазепи, написані у 1708 р. до великого коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського


Український гетьман Іван Мазепа, побоюючись викриття, не міг писати Адаму Сенявському[*] відкрито про свої наміри. Та все ж він намагався постійно підтримувати з польським діячем зв’язок, сподіваючись, що той у визначений момент зробить правильний вибір. На жаль, великий коронний гетьман довго вагався. Коли цар Петро І перекинув на Правобережжя України кільканадцять полків, А. Сенявський зайняв промосковську позицію.

Листи написані макаронічною мовою, що ускладнює їх прочитання для загалу та, зокрема, істориків.

Детальніше »

28 грудня 2016

Про людську гідність у вченні Г. С. Сковороди

У філософській думці питання про людину нерозривно пов’язане з проблематизацією питання про людську гідність. Чи будь-яка людина гідна називатися людиною в справжньому сенсі свого значення? Що має означати вислів людської гідності? Чому люди живуть життям, що не достойне справжнього людського буття і що необхідно зробити, щоб людина узгоджувала своє життя відповідно до ідеалів, які стверджують честь і гідність людської особистості? Критична постановка питання про людську гідність свідчить про те, що у філософській думці фігура людини уявляється як антропологічний проект, який повинна реалізувати кожна конкретна людина у своєму повсякденному житті.

Детальніше »

26 грудня 2016

Еразм Сикст як географ

Перу львів’янина Еразма Сикста належать оригінальні тексти натурфілософського, географічного й краєзнавчого характеру. Поряд з Войцехом Очко його треба вважати піонером ресурсно-рекреаційно-географічного і суто медико-географічного вивчення Галичини. У той період ще не було таких відомих сьогодні курортних центрів, як Трускавець, Моршин, Східниця, Черче та інші, натомість завдяки працям Еразма Сикста маємо змогу дослідити характерні риси трансформації найдавнішої магнатської оздоровниці Шкло в курорт західноєвропейського кшталту з огляду на нові прогресивні віяння, що формували курортну інфраструктуру Французької й Австрійської монархій. Особливої актуальності й ваги такі ретроспективно-географічні дослідження набувають нині - у час творчого переосмислення багатої краєзнавчої спадщини вчених попередніх століть та формування на її основі сучасних теоретико-методологічних засад, пріоритетних завдань та дороговказів геопросторового розвитку рекреаційного комплексу цього регіону.

Детальніше »

23 грудня 2016

Поховальна культура козацької старшини за матеріалами журналу «Киевская старина»

Поховальна культура охоплює широкий комплекс соціальних проявів - підготовка до смерті, ставлення до померлих та їхньої пам’яті. Все це є важливою і невід’ємною частиною життя суспільства і його духовного спадку. Різні аспекти цього великого пласту соціального буття були предметом вивчення багатьох істориків, культурологів, етнографів. Утім, лише історичний ракурс дослідження дозволяє відтворити цілісну картину розвитку «жалобної церемонії». Ще на початку ХХ ст. цю проблематику вивчали О. Лазаревський [17], В. Модзалевський [34], А. Кристер [12], К. Щироцький [50; 51], Д. Щербаківський [49], Ф. Ернст [49]. В історіографії незалежної України окремі елементи поховальної культури козацтва досліджували Я. Федорук [46], В. Балушок [1], О. Старік [42], П. Горішний [2], Т. Рудич [2], О. Кривошея [11]. О. Дзюба [4], І. Ситий [40], В. Павленко [5].

Детальніше »

21 грудня 2016

«Служебник» Лазаря Барановича

Рукописні книги з’явились у Чернігові і Придеснянському краї ще за доби Київської Русі. У Чернігові тоді велося літописання, почали діяти бібліотеки. Перші відомості про зібрання книг у Чернігові відносяться до ХІ ст. З того часу відома бібліотека чернігівського князя Святослава Ярославича (сина Ярослава Мудрого), яка містилася у Єлецькому монастирі і складалась із книг релігійного і світського змісту. У XII ст. заснована бібліотека чернігівського князя Святослава Давидовича, відомого ще як Микола Святоша. Згідно з Києво-Печерським патериком, князь Святослав у 1116 р. став ченцем Києво-Печерського монастиря і перевіз туди із Чернігова свою бібліотеку. До її складу входили книги з філософії, історії, географії слов’янською, латинською, давньогрецькою та давньоєврейською мовами. В пізніші часи книгозбірні були в монастирях і церквах, а також у навчальних закладах, зокрема у Чернігівському колегіумі [21, С.61-62]. Традиція писання книг продовжилась на Чернігівщині і після часів Київської Русі. На думку П. М. Жолтовського, Лавришівське Євангеліє з бібліотеки Чарторийських у Кракові (походить із Білорусі), можливо, пов’язане з новгород-сіверським мистецьким осередком XIV ст.. [7, С.322]. Це свідчить про неперервність традицій художньої творчості.

Детальніше »

19 грудня 2016

З листування польських королів у період Великої Північної війни 1700-1721 рр.

До даної публікації увійшли два листи, віднайдені шведським істориком-архівістом Хоканом Хенрікссоном. Перший з них - лист молдавського господаря Антіоха Кантемира, написаний в Яссах і датований 14 жовтня 1706 року. Другий - написаний Пилипом Орликом у м. Штральзунд і датований 20 квітня 1715 року. Перший лист написаний польською мовою; другий - макаронічною (сумішшю польської і латини).
Отже, читаємо переклади:

Детальніше »

09 грудня 2016

З дипломатичної документації Б. Хмельницького та І. Виговського

Кінець XX ст. минає для істориків України під знаком 2000-ліття Різдва Христова, а також і 350-річчя подій Національно- визвольної війни українського народу проти гніту Речі Посполитої 1648-1658 pp. У зв'язку з цим запланована підготовка до видання матеріалів "Дипломатарію Української Православної Церкви" та "Українського Дипломатарію XV-XVIII ст.". Зокрема, у останній має бути включений весь комплекс документації гетьманів України, гетьманів та кошових отаманів Війська Запорізького, генеральної старшини, полковників, сотників Гетьманщини та Запорізької Січі. Досі ж було видано лише том документації Богдана Хмельницького (1961) [1], явно неповний через компартійну цензуру, а також збірку листів кошового отамана Івана Сірка (1995) [2]. У 1998 р. І.Бутич, продовжуючи розпочату разом з Крип'якевичем справу, перевидав окремим томом універсали Б.Хмельницького, значно доповнивши їх комплекс [3], зайнявся підготовкою до друку універсалів спадкоємців Великого Богдана — гетьманів Івана Виговського та Юрія Хмельницького. Нами ж готується до друку епістолярна спадщина Б.Хмельницького та І.Виговського, більша за обсягом і складніша для видання з огляду хоча б на різні мови, на котрих вона творилася. До того ж, якісно виконати таке завдання неможливо без публікації листів, писаних до Б.Хмельницького та І.Виговського.

Детальніше »

07 грудня 2016

Митрополича катедра Святої Софії в Києві та її володіння в часи уніатської адміністрації: 1596-1633 pp.

Складна політична ситуація в Україні кінця XVI — початку XVII ст. спричинила відомий конфлікт у православній церкві. Розкол у вищих церковних колах як результат Берестейської унії в контексті різноголосся процесу національно-релігійної самоідентифікації показав яскраву картину внутрішнього розкладу духовних основ церкви, її глибокої кризи [1]. Характер дій обох антагоністичних сторін під час самого Собору і після нього окреслюється категоричним несприйняттям одна одної. Грамота від 9 жовтня 1596 р. митрополита Михайла (Рагози) архімандритові печерському Никифорові (Туру) містить звинувачення архімандрита у протидії законній адміністрації та непідкоренні владі нової легітимованої церкви. У документі додається характеристика Собору православних як «схажки геретические», де «казання блюзнерские звыклы бывати», а головне — обґрунтовується акт позбавлення Тура печерської архімандрії та, як результат опору,— його прокляття.

Детальніше »