21 листопада 2014

Petrus Bielanski, Jacobus Tumanowicz, Porphyrius Skarbek Ważyński. Ritus et Ceremoniae... in Consectarione Antonii Angełłowicz

Єпископ Петро Білянський (1736–1798) – греко-католицький священик, єпископ львівський, галицький та кам’янецький (1779–1798). Перший представник білого (мирського) духовенства на Львівській єпископській кафедрі. Його призначення було наслідком церковної політики австрійського освіченого абсолютизму. Він досяг істотного поліпшення статусу греко-католицької церкви, зокрема повної рівності з римо-католицькою церквою в Галичині (указ від 13 жовтня про віротерпимість) та запровадження української мови в «Studium Ruthenum» та церковних проповідях у роки правління імператора Йосипа II. У 1790 звернувся з петицією до наступника Йосифа II імператора Леопольда II із проханням підтвердити рівність обох обрядів католицької церкви (була офіційно підтверджена 8 липня 1790), утворити Галицьку митрополію, ввести початкове навчання українською мовою під опікою церкви, відновити деякі монастирі та інше.

0 Детальніше »

19 листопада 2014

Григорій Граб’янка (історико-генеалогічна розвідка)

0
Родоводи козацько-гетьманської доби донині залишаються малознані і не до кінця досліджені недостатнє опрацювання передусім архівних джерел. Ві­доме та ще більше спопуляризоване, певно найбільше у ХІХ ст., ім’я козацько­го літописця і Гадяцького полку полковника Григорія Граб’янки у біографічній ноті й досі містить, на жаль, багато прогалин. Григорій, син Івана, Граб’янка походив із давнього козацького роду Граб’янок (Гребінок)[1] і народився десь наприкінці 1660-х - на початку 1670-х рр., очевидно, в Гадячі.

Детальніше »

17 листопада 2014

«Унія греків з костьолом римським» А.-І. Потія як спроба формування духовно-морального виміру християнської особистості в українському Середньовіччі

0
Автор акцентує увагу на відповідальності пастиря перед «отарою словесних овець Христових». Для нього пастир - поняття близьке до феноменальної духовної особистості, до лицаря духу, який відповідає перед Богом та людьми за довірених йому людей. Це провісник, у якого немає права на щонайменшу похибку, адже він відповідає за людські душі перед самим Христом. Це слуга Бога і пророк для людей водночас. Саме тому мотив відповідальності є для нього провідним і визначальним. Тому й плата за недотримання цієї консервативної парадигми відповідальності висока - «вічна загибель душі»

Детальніше »

14 листопада 2014

Віршований епос Пилипа Орлика: життя як парагон

0
Залишаючись у числі найвідоміших державних і політичних діячів свого часу, ставши гетьманом, пізніше - автором першої української Конституції, Пилип Орлик у період розвиненого українського бароко став доволі знаним і як поет. Будучи одним із небагатьох послідовників та учнів відомого богослова, поета і публіциста С. Яворського, сучасником наближених до І. Мазепи митців, зокрема, поета з кола Л. Барановича І. Орновського, він за досить короткий час видрукував дві книги віршів польською мовою: «Алцід Російський, тріумфальним лавром укоронований ясновельможний його милість пан Іван Мазепа» (1695), «Гіппомен Сармацький» (1698), а трохи згодом - ще й політичні трактати «Вивід прав України» (1712), «Маніфест до європейських урядів» (1712), прозовий «Діаріуш подорожній» (1720-1733), заслужено ставши одним із найвідоміших письменників своєї доби, проте безпідставно забутим по своїй смерті як на Батьківщині, так і в екзилі [5, с. 248-256].

Детальніше »

12 листопада 2014

Основні поняття неолатиністики. Глосарій

0
Terminus, i, m. – латинське слово, що означає «кордон, межа», а також це ім’я римського бога кордонів і меж. В контексті нашого дослідження не зайвим буде віддати належне цій уявній істоті, приділивши увагу межам основних термінів, якими послуговуємося. Зважаючи на молодий як для науки вік та значну специфіку неолатиністики, передовсім потребує визначення її назва. Отже, цим терміном позначається: 1) філологічна дисципліна, яка займає­ться всебічним міждисциплінарним дослідженням філософсько-ху­до­жніх латиномовних текстів, документів і літературних пам’я­ток XV–XXІ ст. (у ХХ ст. відокремилася від класичної філології); 2) су­ку­пність творів, написаних відновленим варіантом класичної латинсь­кої мови, починаючи з доби Ренесансу. Утім, беручись до дослідже­ння латиномовної літератури України, варто уточнити визначення більшості основоположних у літературознавстві понять, починаючи зі слова література.

Детальніше »

10 листопада 2014

Antoni Mierzynski. De Vita Moribus Scriptisque Latinis Sebastiani Fabiani Acerni. P. VII

0
In libro, qui «Flis» (Nauta) inscribitur, advocatura se nominat Psarensem[33]). Quum vero Psary vicus esset, quem monachi Sieciechovienses[34]) possidebant, hoc munus idem esse censeo, quod se saepissime apud monachos gessisse Acernus commemorat[35]). Starovolscius[36]) praetorem, Janocius[37]) judicem eum fuisse tradunt; uterque idem alio significat nomine. Alii vero qui doctorum hominum scripserunt annales, nescio qua ducti ratione, Judaeorum caussas eum dijudicasse contendunt[38]); mihi autem nullus adest e fontibus locus, qui id comprobet. Nec mirum, nam qui civium, is etiam Judaeorum caussas cognoscebat judex. Cracoviae tantum scio fuisse a rege dictum Judaeorum judicem: sed tantum illorum, qui extra muros habitarent, alii legibus obtemperabant urbis[39]).

Детальніше »

07 листопада 2014

Києво-Могилянська академія - навчальний заклад новаторського типу періоду другої пол. XVII - кін. XVIII ст.

0
Політична ситуація, яка склалася в Україні у другій половині XVII - кінці XVIII ст., обумовила зміни і в освіті. Починаючи з 50-х років XVII ст. освіта стала невід’ємною частиною життя українського народу. Поширювалася грамотність, розвивалася мережа початкової, середньої та вищої освіти. Тому наступне XVIII ст. увійшло в історію педагогічної науки як століття Просвіти, яке, за висловом С.Т. Золотухіної, з одного боку, «здійснило благотворний вплив на розвиток педагогічної науки і освіти в Україні. Цей період характеризується виникненням цілого ряду шкільних проектів, у яких знайшли відображення як прогресивні ідеї, так і положення, які підтримувалися офіційними колами» [18, 37].

Детальніше »

05 листопада 2014

Система українського звичаєвого права: історико-правовий аспект

0
Якісний розвиток права у сучасних умовах залежить від численних факторів, проте його основою є національні особливості правового світогляду народу. Під впливом інтеграційних і глобалізаційних процесів ХХІ ст. Українська держава ризикує деформувати цей світогляд, тому є необхідність запобігти цим негативним наслідкам, ефективно поєднавши національні особливості зі світовим досвідом. З огляду на представлені міркування важливим завданням історико-правової науки є вивчення історії українського звичаєвого права.

Детальніше »

03 листопада 2014

Образ міста в творах Себастіана Фабіана Кленовича

0
Під час свого перебування у Любліні Кленовичу доводилося не один раз відвідувати столицю Руського воєводства у справах. Дехто з дослідників життя Себастіана Фабіана вважають, що перед тим як оселитися в Любліні, він деякий час мешкав у Львові. Про це місто в нього збереглися приємні спогади: «Передусім із міст руських здобув собі славу велику / Львів, скрізь відомий, святий, руського роду краса, / Місто спокою мого, я тобі присвятив свою працю!». Присутні в його творах й такі українські міста, як Київ, Кам’янець, Луцьк, Острог, Дрогобич тощо. Незважаючи на те, що все своє життя Кленович був пов’язаний із міським середовищем, професор Марта Богуцька вважає його виразником шляхетської зем’янської ідеології

Детальніше »

31 жовтня 2014

Візія українця як іншого у польському літературному дискурсі

0
Г. Грабович пропонує поділ української тематики в польській літературі та українсько-польських зв’язків на чотири основні періоди, до першого з яких можна віднести останнє десятиліття XVI до XVIII століття, а також пізній польський ренесанс. До другого періоду вчений відносить першу половину XIX століття, романтизм, до третього, післяромантичного, часовий проміжок до другої світової війни та останній період, післявоєнний. Ця періодизація достатньо ґрунтовно доведена, що включає в себе й проміжні, так би мовити, підперіоди. Власне в ці часові проміжки найбільш сконденсовано проявляється українсько-польські взаємовпливи та контакти. У XVI ж столітті виникає відоме визначення українця в польському просторі gente Ruthenus, natione Polonus, автором якого є поет Станіслав Оріховський.

Детальніше »

29 жовтня 2014

Андрій Ангелович. Привселюдний іспит із суміжних з математикою дисциплін

3
Повна назва стародруку – «Привселюдний іспит із суміжних з математикою [дисциплін], складений у Львівському цісарсько-королівському університеті 31 березня 1784 року шановним і освіченим п. Андрієм Ангеловичем, вихованцем Генеральної семінарії віри греко-католицької, побожним та освіченим Фердинандом Сидеровичем зі згромадження [братів] менших, освіченим п. Антонієм Балінським, освіченим п. Павлом Березовським, фізики слухачами у рік перший». Із перелічених на титульній сторінці є відомості про першого з переліку студентів, які екзаменувалися, (1766—1820): Андрій Ангелович, брат митрополита Антона Ангеловича (1756—1814), правник-адвокат, викладач Studium Ruthenum при Львівському університеті, з 1797 р. — професор канонічного права, автор численних друкованих праць у цій галузі.

Детальніше »

27 жовтня 2014

Сторінки 170-175 (Arbor Tulliana Iasinsciano)

0
Dosć wysoką kapłanską godnosć Panska promowowała władza kiedy wielebnosci waszey na naywiększe swiata wakanse przywiley wiecznemi roborowała prawy NN. wielki zaiste honor a prawie oycu Przedwiecznemu rowny być Prezbiterem. Niedarmo Doktorską Lawream Grzegorz wielki kapłanstwu daie kiedy im wopieką Cesarskie Trony, Krolewskie subiecta Xiązęncie dowcipy Hetmanskie Zwycięztwa podaie.

Детальніше »

24 жовтня 2014

Просвітницька діяльність Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького

0
Діяльність українських меценатів загалом, так і в галузі освіти зокрема, - як представників могутніх родів більш давніх часів, так і купців, підприємців ХІХ - початку ХХ століття завжди цікавила дослідників. Ця проблема все частіше стає предметом уваги й сучасних науковців, оскільки позитивні приклади минулого, їх популяризація сприятимуть активізації такої діяльності сьогоднішніх заможних українців. За часів перебування українських земель у складі Польщі й Литви серед українських магнатів виділяється Василь Костянтинович Острозький (1526-1608) - громадський діяч із найвпливовішої й наймогутнішої родини української шляхти XV - XVI століть, відомий як поборник православ’я, меценат, покровитель Острозької академії.

Детальніше »