31 жовтня 2014

Візія українця як іншого у польському літературному дискурсі

Г. Грабович пропонує поділ української тематики в польській літературі та українсько-польських зв’язків на чотири основні періоди, до першого з яких можна віднести останнє десятиліття XVI до XVIII століття, а також пізній польський ренесанс. До другого періоду вчений відносить першу половину XIX століття, романтизм, до третього, післяромантичного, часовий проміжок до другої світової війни та останній період, післявоєнний. Ця періодизація достатньо ґрунтовно доведена, що включає в себе й проміжні, так би мовити, підперіоди. Власне в ці часові проміжки найбільш сконденсовано проявляється українсько-польські взаємовпливи та контакти. У XVI ж столітті виникає відоме визначення українця в польському просторі gente Ruthenus, natione Polonus, автором якого є поет Станіслав Оріховський.

0 Детальніше »

29 жовтня 2014

Андрій Ангелович. Привселюдний іспит із суміжних з математикою дисциплін

3
Повна назва стародруку – «Привселюдний іспит із суміжних з математикою [дисциплін], складений у Львівському цісарсько-королівському університеті 31 березня 1784 року шановним і освіченим п. Андрієм Ангеловичем, вихованцем Генеральної семінарії віри греко-католицької, побожним та освіченим Фердинандом Сидеровичем зі згромадження [братів] менших, освіченим п. Антонієм Балінським, освіченим п. Павлом Березовським, фізики слухачами у рік перший». Із перелічених на титульній сторінці є відомості про першого з переліку студентів, які екзаменувалися, (1766—1820): Андрій Ангелович, брат митрополита Антона Ангеловича (1756—1814), правник-адвокат, викладач Studium Ruthenum при Львівському університеті, з 1797 р. — професор канонічного права, автор численних друкованих праць у цій галузі.

Детальніше »

27 жовтня 2014

Сторінки 170-175 (Arbor Tulliana Iasinsciano)

0
Dosć wysoką kapłanską godnosć Panska promowowała władza kiedy wielebnosci waszey na naywiększe swiata wakanse przywiley wiecznemi roborowała prawy NN. wielki zaiste honor a prawie oycu Przedwiecznemu rowny być Prezbiterem. Niedarmo Doktorską Lawream Grzegorz wielki kapłanstwu daie kiedy im wopieką Cesarskie Trony, Krolewskie subiecta Xiązęncie dowcipy Hetmanskie Zwycięztwa podaie.

Детальніше »

24 жовтня 2014

Просвітницька діяльність Костянтина-Василя Костянтиновича Острозького

0
Діяльність українських меценатів загалом, так і в галузі освіти зокрема, - як представників могутніх родів більш давніх часів, так і купців, підприємців ХІХ - початку ХХ століття завжди цікавила дослідників. Ця проблема все частіше стає предметом уваги й сучасних науковців, оскільки позитивні приклади минулого, їх популяризація сприятимуть активізації такої діяльності сьогоднішніх заможних українців. За часів перебування українських земель у складі Польщі й Литви серед українських магнатів виділяється Василь Костянтинович Острозький (1526-1608) - громадський діяч із найвпливовішої й наймогутнішої родини української шляхти XV - XVI століть, відомий як поборник православ’я, меценат, покровитель Острозької академії.

Детальніше »

22 жовтня 2014

Пресупозитиви в латинськомовному тексті пізньоренесансної доби

0
Вивчення впливу доби Відродження на розвиток латинськомовної літератури викликає палкі дискусії в наукових колах. Складність у розв'язанні питання про стильову класифікацію латинськомовної літератури доби середньовіччя та доби Відродження полягає в тому, що критерії, за якими можна було б описати латинськомовну літературу Східної Європи, ще й досі не визначені. Макроструктура ренесансних літератур згаданого мовно-культурного терену пов'язана передусім із принципами, на яких ґрунтується поняття літературної епохи на різних історич­них етапах. Тому ознаки стилю латинськомовної літератури доби, перехідної від ренесансу до бароко, має свої особливості й відмінності. Своєрідність латинськомовної літератури, яка сформувалась на території Східної Європи, зумовлена на­самперед тим, що порубіжжя ХV-ХVІІ ст. являє поєднання структурних полюсів, у якому відбувається взаємне тяжіння й водночас відштовхування різних худож­ніх традицій, співіснування ренесансних і постренесансних явищ, які заступають одне одне в довільному порядку.

Детальніше »

20 жовтня 2014

Й. Кононович-Горбацький і формування основ психології в Києво-Могилянському колегіумі

0
Заснуванню Києво-Братського колегіуму передувала, як відомо, діяльність утвореного у 1615 - 1616 рр. вихованцем, як припускається, Львівської братської школи і Острозької академії, згодом архімандритом Києво-Печерського монастиря, Єлисеєм Плетенецьким (1554 - 1624) [1] науково- культурного осередку, який отримав назву «Лаврського вченого гуртка». За ініціативою Єлисея Плетенецького до Києва були запрошені Захарія Копистенський, Тарасій Земка, Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Олександр Митура, Йов Борецький, Тимофій Вербицький, Філофей Казарович, Атанасій Кальнофойський, Кирило Дорофієвич.

Детальніше »

17 жовтня 2014

Розенберґ Миколай. Трактат про походження татар. Ч. 3

0
Отож Гуни, одержавши перемогу над Ґотами й разом з тим над народами, якими ті правили, страх від свого імені повсюди поширюючи, десь років сімдесят в тих місцях залишавшись, виросли в велетенську й грізну потугу, покладаючись на яку, вони частими війнами турбували римські провінції, а найбільше з усіх паннонійські [землі], звідки звикли було уносити нерідко багату здобич. Їхнім багатством, а також розташуванням, від природи надійним і захищеним, спокусившись, цій [місцині] віддаючи перевагу перед краєм, де вони мешкали (оскільки саме він був пристановищем, спільним для всіх скитських народів), який через постійні напади Тавроскитів легко піддавався небезпекам, з цих причин спонукані взятими разом із собою окремими народами, про несхожість яких раніше згадувалося, з родинами і всім начинням на паннонійські [землі] знову переселилися.

Детальніше »

15 жовтня 2014

Лев роксоланський, родовою сокирою (...) прикрашений і озброєний

0
Анонімне вітання архиєпископу від львівського єзуїтського колегіуму – типовий прозиметр. Прозові частини переважають і обрамлюють досить об’ємні віршові. При цьому поетичні рядки не пронизують прозу, як це часто трапляється в тогочасних різножанрових творах. Можливо, окремі частини панегірика писали різні особи. Таке враження посилює і досить відмінний зміст частин: перший, якщо не рахувати геральдичного, вірш наснажений пристрастною любов’ю до рідного міста, яка надихає автора і підсвічує цю частину значно яскравіше за інші, доволі звичайні за змістом, настроєм і топікою.

Детальніше »

13 жовтня 2014

Antoni Mierzynski. De Vita Moribus Scriptisque Latinis Sebastiani Fabiani Acerni. P. VI

0
In libro, qui «Flis» (Nauta) inscribitur, advocatura se nominat Psarensem[33]). Quum vero Psary vicus esset, quem monachi Sieciechovienses[34]) possidebant, hoc munus idem esse censeo, quod se saepissime apud monachos gessisse Acernus commemorat[35]). Starovolscius[36]) praetorem, Janocius[37]) judicem eum fuisse tradunt; uterque idem alio significat nomine. Alii vero qui doctorum hominum scripserunt annales, nescio qua ducti ratione, Judaeorum caussas eum dijudicasse contendunt[38]); mihi autem nullus adest e fontibus locus, qui id comprobet. Nec mirum, nam qui civium, is etiam Judaeorum caussas cognoscebat judex. Cracoviae tantum scio fuisse a rege dictum Judaeorum judicem: sed tantum illorum, qui extra muros habitarent, alii legibus obtemperabant urbis[39]).

Детальніше »

10 жовтня 2014

«Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного» о. Касіяна Саковича та проблема витоків «козацького Бароко»

1
Дмитро Чижевський пов’язує з утворенням київської школи «повну перемогу бароко» в українському письменстві та «найбільші культурно-політичні успіхи, які відіграли велику роль в історії українського барокового письменства»: відновлення православної ієрархії, заснування київської школи, її реформи, проведені митрополитом Петром Могилою (1644) та гетьманом Іваном Мазепою (1694). Центральною постаттю цього інтеґративного процесу, значною мірою його організатором і натхненником, став гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Тож і не дивно, що вірші на героїчну смерть гетьмана і його урочистий похорон («погреб», від церковнослов’янського «погребеніє» або польського «pogrzeb») стали визначним явищем, потенціал якого розкривається лише в перспективі творення козацької субкультури та її мистецького вияву - «козацького бароко».

Детальніше »

08 жовтня 2014

Міські урядники Львова у реєстрах прийняття до міського права XV-XVIII ст.

0
Реєстри прийняття до міського права пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова становили своєрідні списки привілейованих жителів міста. Звичайно, існували значні категорії міського населення, не охоплені громадянськими правами - шляхта, духовенство і т. зв. плебс, що постійно проживали в межах міста, а також різного роду авантюристи, які провадили жваву економічну діяльність і заробляли значні статки, уникаючи при цьому прийняття міського права. Усі вони, звичайно ж, становили міське суспільство у широкому значенні, але властивими міщанами “з великої літери” були лише громадяни міста, вписані до реєстрів. Прийняття міського громадянства становило початок легітимної діяльності тієї чи іншої особи в місті, її визнання як повноцінного і повноправного суб’єкта міської громади.

Детальніше »

06 жовтня 2014

Сторінки 165-170 (Arbor Tulliana Iasinsciano)

0
Dobrze swiat dzisia gosci kiedy Bog dawszymu audiencyą posyła Iedynorodzone Zewszelkiemi dostałkami słowo: Inde pedem Christus multâ cum laude reflexit NN. Wybieraiąc sie Krolewicz Nieba natak daleką Ziemskiego placu y płaczu drogę zewszystkiemi niezmiernego skarbu appararamentami pospieszył niepoięte NN. konferuie donaria. Choć ubogo w apparycyey ludzkiey, lecz bogatą, gdyż skrytą, z oycowską NiebiesKiego skarbu spezą zawitałi miedziane nasze transformuiąc w złote wieki. Owszem wszystką wysypawszy y wyłozywszy substancyę kiedy siebie Boga, NN. mistycznie Dziedzicznym Nieba in auktoruie krolem.

Детальніше »

03 жовтня 2014

Етнонімічне розмежування між українцями й білорусами в українській суспільній думці кінця XVI - першої половини XVII століття

0
Питання, пов’язані з етнонімічним розмежуванням українців і білорусів кінця XVI - першої половини XVII ст., є складовою частиною загальної проблеми, а саме - формування національної свідомості українців у ранньомодерну добу. Проблема формування української національної ідентичності в XVI-XVII ст. має вже велику наукову літературу. Історики загалом погоджуються з тим, що національна свідомість українського народу в середині XVII ст. сягнула значного рівня розвитку, що яскраво засвідчив вибух повстання Богдана Хмельницького, яке голосило не лише соціальні й реліґійні, але й національні гасла[1].

Детальніше »