30 січня 2015

Українська національна еліта як носій національної ідеї

Суттєву роль у розвитку української спільноти в цей період відігравала як інтелектуальна, так і аристократична еліта - представники князівських родів, великі українські магнати з яскраво вираженою національною свідомістю, релігійні діячі, викладачі шкіл та університетів. Українська історія цього часу знає імена визначних людей і великих патріотів - князя Костянтина Острозького, князя Яна Замойського (поляка за походженням), волинського воєводи Олександра Чарторийського, брацлавського воєводи Романа Сангушка, києво-печерських архімандритів Єлисея Плетенецького і Захарії Копистенського, чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, митрополитів Иова Борецького, Петра Могили, Варлаама Ясинського.

0 Детальніше »

28 січня 2015

Латиномовна література українських етнічних земель. Вступна лекція

0
У моєму науковому житті склалося так, що мені безліч разів доводилося виголошувати доповіді на зразок вступних лекцій і писати передмови та статті в стилі «для чайників». З одного боку – нічого не поробиш: неолатиністика (вивчення латиномовної літератури, починаючи з Ренесансу, тобто з XV ст.) – це зовсім молода наука, з другого, мені вже це, чесно кажучи, неймовірно набридло. Тому ризикну провести з вами експеримент (хоча експерименти над людьми й вважаються поганим тоном у гуманістів – про яких ми теж поговоримо): я почну з головного і ним же й обмежуся. Тому приготуйтеся записати ключові визначення – їхня концентрація на одиницю часу буде велика.

Детальніше »

26 січня 2015

Iohannes Herbinius. Religiosae Kijoviensium Cryptae. P. III

0
Quaeritur non immerito: Quando Cryptae Kijovienses fodi coeperint? Quod quidem certius aliunde cognosci no/n/ potest, quam ex libro Sclavonico ПАТЕРІКОN supra allegato: in quo Patrum Crypto-Kijoviensium vitas Nestor Ruthenorum Chronographus proxile et paucis enarrat, qui liber Kijoviae A[nno] C[hristi] M.DC.LXI [1661] typis editus est Sclavonicis. Initia autem Cryptarum Kijoviensium Nestor statuit in Anno Christi millesimo. Quo seculo decimo tria in Oriente accidere memorabilia. I. Deplorata illa Ecclesiae Orientalis Graecorum ab Occidentali Lationorum secessio, quam Baronius Anno Christi 1008 esse factam tradit; II. Wlodimirum Swiatoslaum Ruthenorum Ducem Caesarem creatum, idque factum esse hac occasione in praefatione libri Πατερικòν in Polonicum sermonem ab Episcopo Klossovio translati, afferitur.

Детальніше »

23 січня 2015

Графіко-орфографічні особливості овруцької актової книги 1678 р.

0
Актові книги Овруцького гродського уряду [1] є важливим документом розвитку та функціонування української та польської мов у др. пол. XVII ст. Судові записи канцелярій часто вносилися до актових книг із розповідей осіб, які брали участь у процесі та фіксували живу розмовну мову того часу. У порівнянні з пам’ятками інших стилів цього періоду, актові книги найменшою мірою підлягали редагуванню відповідно до тогочасного мовного узусу. Окрім ряду подібних рис із книгами, створеними на етнічно польських теренах, специфіка овруцьких актових книг полягає в їх двомовності: протоколи й есхатоли більшості справ писались тогочасною українською мовою, а основні частини - польською. Така двомовність ведення записів сприяла українсько-польським мовним взаємовпливам.

Детальніше »

21 січня 2015

Andreas Abrek. Panegyricus Funebris Aeternae Memoriae (...) Thomae in Zamoscie Zamoyski

0
Андрій Абрек - ректор Замойської академії, професор риторики і філософії моралі (як тоді називали етику). Народився у Львові (дата невідома), помер 2 лютого 1656 р. у Замості. 1627 р. у Краківському університету здобув ступінь бакалавра мистецтв. До Замойської академії прибув 1629 р. на запрошення Томи Замойського, де спочатку посів кафедру риторики, а потім – кафедру моральної філософії, яку викладав протягом 17 років. Він обирався ректором тричі: у 1641–1642, 1654–1655, 1655–1656 рр. Дбав про підвищення престижу академії, зокрема, опікувався її друкарнею, на пам’ять про що 1953 р. на її будівлі було зроблено відповідний запис: «Laurea Artium et in Philosophiae prima, quam in Alma Academia Zamoscense [...] Andreas Abrek contulit». А в день смерті Абрека (помер він раптово, під час свого останнього ректорування) в Universitatis Generalis studii Samosciensis хтось написав таку евлогію: «Ректор [...] Академії, щонайгідніший муж перед Академією найбільш заслужений, що не тільки через красномовство, але й всіх наук знанням прикрасив Академію так, як ніхто. О якби у синах своїх, тобто завжди в Академії він жив! Нехай він живе і в учених працях, ним на світло приведених!». Його два сини і Ян та Андрій також стали професорами академії.
Детальніше »

19 січня 2015

Сторінки 186-192 (Arbor Tulliana Iasinsciano)

0
Przychilney ku Domowi WMMPanstwa IE[g]om[o]sci Pana N. ktorego tu Imieniem stawam, skłoniwszy Intęncyę, doznaie na sobie tego że niepłonnie miłey przyiazni mniemanemu Bożkowi malarska dawnieyzsych czasow ręka oręże y strazały w Lutnią zamieniła. Albowiey ycałosci Rosyskiey Oyczyznie y Domowey slawie przez Rycerskie pracuiąc niebes pieczęstwa, gdy ieszcze nieprzyiacielską potnieiące krwią trzyma oręze wręku, odwagi licznie myslą rachuie, do serca ten Orpheusz przebrawszy sie, niemniey dawno starozytnego Domu NN. iako upatrzonego wnim sobie przyiaciela iemuż głosi godne tanto Parenta[e] Filia[e] qualitates sławiąc, iakoby roskazuie aby przez swoie odwagi, nabytą sławę domowi WMMPanstwa z sobą wzaiem oddał y większą otrzymanym WMMPanstwa affektem, y nieodmownym spodzianey Pryiazni mogł mieć appromissem.

Детальніше »

16 січня 2015

Провідні мотиви і чільні ідеї латиномовної літератури XVI–XVIII ст.

0
Не зважаючи на те, що творчість названих латиномовних поетів повною мірою відображає усі теми, жанри і мотиви Ренесансу, значна частина їхньої літературної спадщини жанрово і тематично належить попередній епосі: це духовна поезія, твори маріологічного циклу, панегірики святим, описи церковних свят, чудес, своєрідні віршовані молитви, пронизані витонченим сумом. Проте ці твори суґерують не аскетичні мотиви, притаманні поезії Середньовіччя, а являють собою зразки філософської, релігійно-медитативної лірики. У них часто зринає топос минущості матеріальних благ. Поширений мотив самовиправдання автора перед читачами/читачем і звернення до в’їдливого критика, який у літературній традиції виступає під збірним іменем „Зоїл”. Вірші під назвою „Ad Zoilum” („До Зоїла” або „Проти Зоїла”) містяться у спадщині майже кожного автора XVI–XVIII ст.

Детальніше »

14 січня 2015

Подолання «мирського зла» як шлях до справедливості

0
Сьогоднішні дні – час, коли Україна посилено прагне увійти у європейський і світовий економічний, політичний та правовий простір. Звичайно, що дієвість та ефективність такого входження чималою мірою залежатиме від сприйняття, врахування та впровадження в життя українців загальносвітових стандартів, принципів і цінностей, що напрацьовані і утверджені людством. Одним з таких вистражданих сторіччями принципів є справедливість, що нині трактується як один із загальнолюдських принципів права, «щонайперша чеснота суспільних інституцій» [1,26], без якої унеможливлюється формування громадянського суспільства, демократичної правової держави, досконалої національної правової системи.

Детальніше »

12 січня 2015

Листування Лазаря Барановича та Інокентія Гізеля

0
Листування Лазаря Барановича з Інокентієм Гізелем розкриває різні аспекти життя українського суспільства другої половини XVII століття. Непересічні особистості - Баранович і Гізель залишили свій відчутний слід в різних сферах життя українського суспільства - в церковній сфері, в українському літературному барокко, в політиці, як зовнішній, так і внутрішній, в освіті. Вихованці Київського колегіуму, вони обидва продовжили свою освіту за кордоном, обидва викладали в Колегіумі і були його ректорами, обидва згодом обійняли високі церковні посади. Баранович і Гізель протягом майже півстоліття підтримували тісні дружні стосунки, вели жваве листування з різних приводів, інформуючи один одного про справи політичні, обмінюючись думками філософського характеру, спонукаючи один одного до літературної творчості. Схожість біографій, схожі політичні погляди, нарешті, схожі смаки та уподобання в літературі та мистецтві - все це стало фундаментом міцної дружби, яка тривала все життя.

Детальніше »

09 січня 2015

Освітній рівень та духовно-інтелектуальне становлення української православної церковної еліти XVII-XVIII ст.

1
Для будь-якої спільноти важливою є роль еліти як носія суспільних та історичних традицій, рівень її відкритості, ідеологічні та суспільні погляди, асиміляція національної еліти іншою культурою. Відповідно це стосується і української православної церковної еліти ранньомодерного часу, реконструкція особового складу якої та з’ясування місця в суспільстві потребує докладного вивчення, окрім власне церковно-релігійної, культурно-просвітницької та іншої діяльності, також мотивації вчинків та поглядів окремих осіб, кола спілкування, рівня освіченості та багатьох інших питань.

Детальніше »

07 січня 2015

Варлаам Ясинський і Софійська митрополича катедра

0
Pекторування Варлаама Ясинського припало на досить складний період політичних протистоянь Московської держави та Речі Посполитої, які на той час регулювалися Андрусівським перемир’ям 1667 року. Цей непевний щодо українських земель (а особливо щодо Києва) договір фактично прирікав місцеву спільноту на прикордонну війну і відповідно впливав на її свідомість. Коли 6 січня 1666 року Мефодій Филимонович, єпископ Мстиславський, посвятив Варлаама Ясинського в сан ігумена монастиря, колишній ректор Київської колегії та чернігівський єпископ Лазар Баранович писав до Києва «наместнику братскаго монастыря съ братіею» наступне: «...я в восторгѣ отъ единодушнаго избранія, на котором Духъ Святый послалъ вамъ свои языки и пречестнаго отца Ясинскаго, – плодоностную вѣтвь моего винограда. Оздравляю его вашимъ ректоромъ. Въ немъ вы нашли сокровище, скрытое въ полѣ… Присоединяю къ голосамъ вашимъ мой голосъ и къ благословенію вашему мое благословенiе».

Детальніше »

05 січня 2015

Українські ренесансні гуманісти про призначення людини у світі (від memento mori до memento vivere)

0
Епоха Відродження, відродивши античність, водночас успадкувала, хоча й у зовсім іншій, новій формі елементи середньовічного уявлення про людину. Так, не заперечуючи відмінність між душею і тілом, “внутрішньою” і “зовнішньою” людиною, ренесансна філософія зняла їх протиставлення. Вона поставила людину у центр світу й оголосила, що це місце людина посідає не з ласки Божої, а з власної природи. На відміну від античних філософів, у яких людина визнає природу своїм господарем, ренесансні мислителі вбачали в людині господаря космосу, творця вартостей, які вона поціновує. Релігійно спрямовану активність середньовічної людини вони перетворили на раніше не чуване активне самоутвердження людини в земному житті.

Детальніше »

02 січня 2015

Уявна війна з реальним ворогом: плани збройного протистояння з Османською Імперією у публіцистиці Речі Посполитої

0
Польська політична публіцистика кінця XVI — першої половини XVII ст. відбивала головні зовнішньо- та внутрішньополітичні проблеми об’єднаної польсько-литовської держави. Беззаперечно, до таких належала і проблема постійної турецько-татарської загрози та можливої війни Речі Посполитої з Османською імперією. Загалом «турецьке» питання було одним з головних, разом з проблемами екзорбітації прав та реформування законодавства, у польській політичній думці XVI-XVII ст. Явище антитурецької літератури, яка отримала назву «турчиків», не було польським «винаходом». Майже всі європейські держави були втягнуті у боротьбу, активну або пасивну, з Османською імперією, що і відобразилось у тогочасній літературі1.

Детальніше »