17 грудня 2014

Петро Козерацький. Річка вітальна (...) Станіславу Чурилу з Горая

Етикетний твір написаний Петром Козерацьким Станіславу Чурилу з Горая, львівському католицькому парохові, нащадкові давнього роду руських князів. Геральдична преамбула коротка, в ній починається гра з образом річки, що задекларований у назві твору як головний: «Всі річки впадають у море. Слід рибалити. Не втратять нагоду річки. Головний рибалка, річками я плаваю. Я – риба».

0 Детальніше »

15 грудня 2014

Antoni Mierzynski. De Vita Moribus Scriptisque Latinis Sebastiani Fabiani Acerni. P. IX

0
Quum nullus fere, id quod jam dixi, exstitisset auctor, qui ipso Acerno fontem lautiorem ad vitam ejus describendam reliquisset: nullum quoque, qui morum aniiniquc cultus vividiorem, quam ipse Acernus, proponeret imaginem, invenire potuimus. Quod quidem qua sit difficultate, neminem fugit, qui, quae obiter dicta sit sententia, eam saepissime non ex intimo animo manasse sciat nec moribus tribuat id, quod saepe et verborum volubilitas et orationis aliqua ornata luxuries et mobilis animi sensusque status fortuito efficiant, ut homines ad passim expressas impellantur sententias.

Детальніше »

12 грудня 2014

Переклад філософських текстів в Україні: історія і сучасність

1
Із середини ХХ сторіччя (після Другої світової війни) завдяки зростанню міжнародних контактів перекладацька діяльність досягла небаченого розмаху. Деякі європейські дослідники називають цей період «століттям перекладу». А в сучасній філології стала активно розвиватися теоретична наука про переклад — теорія перекладу [2; 9]. Однак, незважаючи на появу сучасної лінгвістичної теорії перекладу, у ній практично відсутній спеціальний розділ теорії перекладу філософських текстів. Це стосується не тільки вітчизняної ситуації з теорією перекладу філософських текстів.

Детальніше »

10 грудня 2014

Йосип Кононович-Горбацький. Чи для оволодіння красномовством необхідне мистецтво, чи ні?

0
Цицерон, видатний захисник і найбільший корифей особливо плодоносного ораторського мистецтва, хоч усі знання та науку знати та говорити черпав і пив з джерел муз не так на Парнасі, як у Афінському палладії і храмі наук, проте, вихований в Афінах греками та вигодуваний музами, нічого з того мистецтва не повернув до Греції, єдиної матері володарки всіх наук, і нічого не влив до самого джерела чарівної ораторської ріки. Він був оратором римської, а не грецької республіки і батьком своєї батьківщини, а не іншої. Отже, і наш найясніший меценат Петро Могила, архієпископ київський і галицький, спонуканий людським і божественним знаменням – служити всенародним отцем і патроном для всіх, виходячи зі свого обов’язку, постановив виховувати та вирощувати всіх, щоб вони, [використавши] його добродійства, стали на службу і віддали нашій святій церкві стільки, скільки кожен винен своїм батькам.

Детальніше »

08 грудня 2014

Деформація українського життєвого світу як проблема національної безрідності: романтизм і сучасність

0
Згідно з романтиками, деформація життєвого світу відбувається через руйнування культурного коду внаслідок зміни узвичаєного порядку в горизонтальній структурі. Ця зміна виражена в тому, що “лівий” посідає місце “правого”, “кривий” - “прямого” (у Г.Квітки: той “шморгнув у дворяни”, той вступив у московську віру [8, 9]), і в результаті в українському життєвому світі “чужий” посів місце “свого” - “москалики, що взріли, то все очухрали” (Т.Шевченко). Таким чином, відхід від автентичного життєвого порядку нації (за романтиками - від правди) відбувається, по-перше, тоді, коли у вертикальній структурі життєвого світу живосилом через колоніаль­ний, підневільний стан нації робиться заміна “свого” “верху” (системи влади), що є питомим виразом способу життя народу, “чужою” системою влади. У радянський період заміна “верху” українського життєвого світу здійснювалася шляхом знищення національної інтелігенції - патріотичної духовної еліти (33-37 та 70-ті роки ХХ ст.).

Детальніше »

05 грудня 2014

Фольклорна складова чужомовних літературних творів XVI століття

0
Для об’єктивної оцінки української культури важливо усвідомити її синтетич­ність. Українська культура послідовно проходила усі стадії розвитку, характерні для інших культур континенту. Цей творчий процес не завжди збігався хронологічно з епохами розвитку решти суб’єктів європейського культурного простору, проте внаслідок конвергенції форм та ідей різних історичних епох, коли ці мистецькі форми й ідеї починали синхронно діяти в українському культурному просторі, дуже часто утворювалися цілком специфічні результати, які й визначають своєрідність україн­ської культури і становлять її неповторний внесок у розвиток культури загальноконтинентальної.

Детальніше »

03 грудня 2014

Річпосполитська історіографія України як етап вітчизняного історіографічного процесу

0
Колись Омелян Прицак - людина, здатна на висловлювання «з певної відстані», зауважив, що «вітчизняного історика найбільше хвилюють питання назви праці та періодизації». І я тут хотів би по-своєму віддати належне цій історіографічній традиції. Тим більше, що проблематика Раннього Нового часу має значну термінологічну та методологічну специфіку. Почну із базового поняття «вітчизняного історіографічного процесу». Якщо ще на початку 90-х років ХХ ст. у ньому, втім як і інших історичних «процесах», акцент роблено на етноцентичному чи то, вірніше, національно-телеологічному «українському», то згодом домінантним стала полі- або мультикультурна «Україна».

Детальніше »

01 грудня 2014

Сторінки 175-180a (Arbor Tulliana Iasinsciano)

0
Przychilney ku Domowi WMMPanstwa IE[g]om[o]sci Pana N. ktorego tu Imieniem stawam, skłoniwszy Intęncyę, doznaie na sobie tego że niepłonnie miłey przyiazni mniemanemu Bożkowi malarska dawnieyzsych czasow ręka oręże y strazały w Lutnią zamieniła. Albowiey ycałosci Rosyskiey Oyczyznie y Domowey slawie przez Rycerskie pracuiąc niebes pieczęstwa, gdy ieszcze nieprzyiacielską potnieiące krwią trzyma oręze wręku, odwagi licznie myslą rachuie, do serca ten Orpheusz przebrawszy sie, niemniey dawno starozytnego Domu NN. iako upatrzonego wnim sobie przyiaciela iemuż głosi godne tanto Parenta[e] Filia[e] qualitates sławiąc, iakoby roskazuie aby przez swoie odwagi, nabytą sławę domowi WMMPanstwa z sobą wzaiem oddał y większą otrzymanym WMMPanstwa affektem, y nieodmownym spodzianey Pryiazni mogł mieć appromissem.

Детальніше »

28 листопада 2014

Києво-Могилянська академія в історіографічних дослідженнях її діяльності

0
Історія становлення та функціонування першого вищого освітнього східно-слов’янського закладу України - Києво-Могилянської академії і сьогодні є об’єктом вивчення фахівців з різних галузей науки, адже впродовж свого 200-річної діяльності вона була основним чинником розвитку освіти, науки та культури не лише України, а й усього православного світу. Її випускниками були визначні громадські, політичні, церковні та культурні діячі, особистості яких ретельно вивчалися багатьма дослідниками. Саме тому студії з історії КМА мають досить значну історіографію, яка типологічно може бути представлена двома напрямами.

Детальніше »

26 листопада 2014

До питання про естетичні погляди Станіслава Оріховського (1513-1566)

0
Так сталося, що й сьогодні у більшості людей слово "естетика" викликає уявлення про щось красиве, світле, приємне. Звичайно, - як писав відомий російський філософ А.Ф.Лосєв, - мовиться й про це, але не тільки. Вже античні мислителі у своїх філософських концепціях намагалися розкрити суть і природу естетичного, зокрема прекрасного, і висловили з цього приводу низку цікавих і глибоких думок. Особлива ж заслуга в цьому питанні належить Аристотелю, "Поетику" якого можна вважати трактатом з естетики.

Детальніше »

24 листопада 2014

Antoni Mierzynski. De Vita Moribus Scriptisque Latinis Sebastiani Fabiani Acerni. P. VIII

0
Quum nullus fere, id quod jam dixi, exstitisset auctor, qui ipso Acerno fontem lautiorem ad vitam ejus describendam reliquisset: nullum quoque, qui morum aniiniquc cultus vividiorem, quam ipse Acernus, proponeret imaginem, invenire potuimus. Quod quidem qua sit difficultate, neminem fugit, qui, quae obiter dicta sit sententia, eam saepissime non ex intimo animo manasse sciat nec moribus tribuat id, quod saepe et verborum volubilitas et orationis aliqua ornata luxuries et mobilis animi sensusque status fortuito efficiant, ut homines ad passim expressas impellantur sententias.

Детальніше »

21 листопада 2014

Petrus Bielanski, Jacobus Tumanowicz, Porphyrius Skarbek Ważyński. Ritus et Ceremoniae... in Consectarione Antonii Angełłowicz

0
Єпископ Петро Білянський (1736–1798) – греко-католицький священик, єпископ львівський, галицький та кам’янецький (1779–1798). Перший представник білого (мирського) духовенства на Львівській єпископській кафедрі. Його призначення було наслідком церковної політики австрійського освіченого абсолютизму. Він досяг істотного поліпшення статусу греко-католицької церкви, зокрема повної рівності з римо-католицькою церквою в Галичині (указ від 13 жовтня 1781 р. про віротерпимість) та запровадження української мови в «Studium Ruthenum» та церковних проповідях у роки правління імператора Йосипа II. У 1790 звернувся з петицією до наступника Йосифа II імператора Леопольда II із проханням підтвердити рівність обох обрядів католицької церкви (була офіційно підтверджена 8 липня 1790), утворити Галицьку митрополію, ввести початкове навчання українською мовою під опікою церкви, відновити деякі монастирі та інше.

Детальніше »

19 листопада 2014

Григорій Граб’янка (історико-генеалогічна розвідка)

0
Родоводи козацько-гетьманської доби донині залишаються малознані і не до кінця досліджені недостатнє опрацювання передусім архівних джерел. Ві­доме та ще більше спопуляризоване, певно найбільше у ХІХ ст., ім’я козацько­го літописця і Гадяцького полку полковника Григорія Граб’янки у біографічній ноті й досі містить, на жаль, багато прогалин. Григорій, син Івана, Граб’янка походив із давнього козацького роду Граб’янок (Гребінок)[1] і народився десь наприкінці 1660-х - на початку 1670-х рр., очевидно, в Гадячі.

Детальніше »