27 лютого 2015

Культурософський аналіз України як геополітичного перехрестя (cross-roads)

Проблема кордонів і пограниччя як соціокультурного феномена - порівняно нова галузь філософсько-антропологічних і культурософських досліджень, в яких він набуває особливого статусу. Культурне пограниччя можна розуміти як простір систематичних і довготривалих контактів різних культур, що призводить до виникнення нових культурних форм. Спосіб буття людей в прикордонній зоні, форма його прояву і здійснення демонструють особливу міру взаємодії країн, що мають у своєму розпорядженні спільний кордон. Пограниччя не тільки чинник дистанції, але й засіб взаємозв’язку цих країн. Подібне відбувається через запозичення, створення нових версій консервації, конверсії. Новітні дослідження показують, що дискретне поняття «вплив» слід замінити терміном «діалог», бо в широкій історичній перспективі взаємодія культур є завжди діалогічною. Після першого діалогу прикордонних культур, після взаємного оволодіння мовою сусіда, чуже стає своїм, трансформуючись і часто втрачаючи власне первісне обличчя.

0 Детальніше »

25 лютого 2015

Відображення мовної картини світу у циклі поезій “Pieśni wojackie” зі збірки “Pieśni od znoju iz boju” Л. Венглінського

0
Незважаючи на численні дослідження на тему мовної картини світу, цьому поняттю в сучасній лінгвістиці й надалі присвячують свої праці чимало вчених. На особливу увагу заслуговує праця А. Мойсієнка “Мова як світ світів. Поетика текстових структур”. На думку автора: “Мова ... постає як своєрідний світ світів, де парадигматика кожного окремого може бути розглянена на іманентному (внутрішньомовному) рівні, на рівні “мова - “зовнішній світ”; осібно - на рівні тексту” [2, с. 9]. Щодо іманентного світу мови, то йдеться про світ, зумовлений внутрішніми законами мови. Маємо на увазі цілковиту автономність системних відношень на рі вні фонетичних, морфологіч­них, синтаксичних тощо одиниць, не залежних у своєму онтогенезі від жодних суспільних, соціальних умов

Детальніше »

23 лютого 2015

Травестіювання жанрових канонів в українській мелодрамі кінця XIX – початку ХХ століть

0
Будь-який літературний жанр, згідно з концепцією Г.-Р. Яусса, створює “горизонт очікування”. Діахронічний підхід до вивчення того чи іншого жанру передбачає виявлення структурної домінанти, сталість якої перевіряється здатністю певного тексту до модифікації внаслідок уведення стороннього (чужорідного) сюжету у відповідні моделі [13, с. 103]. У зв’язку з цим дослідник висуває ідею “ієрархії жанрів”, чергування яких здійснюється як постійна репродукція, запозичення сюжетів та функцій інших жанрів [13, с. 115]. Безперечно продуктивним є віднайдення міжжанрових зв’язків, які демонструють синхронний зріз літературної системи доби, що і зумовлює відповідне відсунення “горизонту очікування”, несподівані трансформації звичайних сюжетних і структурних схем.

Детальніше »

20 лютого 2015

Передумови та заснування Львівського університету

0
Історія розвитку юридичної науки і освіти на юридичному факультеті Львівського університету тісно пов’язана з історією західноукраїнських земель. У другій половині XIV ст. шляхетській Польщі вдалося підкорити землі Галицької Русі, а згодом захопити Правобережну і Лівобережну Україну. На загарбаних землях польські феодали запроваджували режим жорстокого соціального гноблення. Особливо погіршилося становище основної на той час маси населення - селянства. Феодали створювали і розширювали власні господарства, збільшуючи панщину й інші феодальні повинності. Селяни були у цілковитій залежності від феодалів. Посилення феодального гніту було також однією з головних причин загального погіршення становища міського населення, значна частина якого також несла на собі тягар феодальних повинностей.

Детальніше »

18 лютого 2015

Рафаїл Заборовський та Києво-Могилянська Академія

0
Митрополит Рафаїл Заборовський (в миру – Михайло; нар. близько 1676 р., Зборів – помер 22 жовтня 1747 р., Київ) – один із визначних церковних, політичних, культурних та освітніх діячів в історії України, архиєпископ Київський і Галицький (1731 р.), митрополит Київський, Галицький та всієї Малої Русі (1743 р.), член Святійшого Синоду. Походження роду Заборовських невідоме. Можна припустити, що це дрібна галицька шляхта. Використання Заборовським герба у вигляді палаючого серця на фронтоні відомої брами у стіні Софійського подвір’я символізувало, швидше, його духовну владу і пастирську турботу про вірних, аніж, як можна було припустити, його родовий герб. Відомо, що його батьки були «римской віри отца,.. а матери греческого ісповіданія». Тобто по матері Заборовський був православним.

Детальніше »

16 лютого 2015

Поза, завдяки і навколо комедії: зміни в жанровій системі української драматургії 1880-1920 рр.

0
До 1881 року репертуар української драматургії не відзначався особливим багатством. На думку Д. Антоновича, у ХІХ сторіччі “трупи, що грали по театрах на Україні, були здебільшого польсько-московсько-українськими” [2, с. 57]. Отож, вистави українською мовою – переважно “криваві драми”, феєрії, комедії та комічні опери-оперетки – значилися в афішах не лише українських труп. Бібліографія текстів української драматургії дає підстави навіть говорити про “своєрідний комедійний вибух” у 70-80-ті роки ХІХ ст. [9, с. 167]. Неабияку за силою привабливості основу репертуару становили твори І. Котляревського, В. Гоголя-батька, “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського та М. Костомарова, Шевченків “Назар Стодоля”, “Кум-мірошник” В. Дмитренка, “Бувальщина” А. Велисовського та ін.

Детальніше »

13 лютого 2015

Готика як принцип самоорганізації тексту в оповіданні „Примари Несвізького замку” Олекси Стороженка

0
Інтерес до готики виник у другій половині XVIII століття на теренах Англії. Першим готичним романом вважають твір Г. Волпола „Замок Оранто”. Письменниця Клара Рів, класифікуючи свій твір „Старий англійський барон” як „a gothic story”, відносить роман Г. Волпола до „romance”. Адже саме в англійському літературознавстві співіснували два терміни „romance” і „novel”. Для „romance” характерні героїчна фабула, вигадані особи і реалії, а „novel” містить „картину реального життя і сучасних авторові звичаїв” [1, с. 16]. Отже, готичний роман своїм корінням сягає такого жанру, як „romance”, що свого часу був наслідувачем казок. Внаслідок цього у творах такого типу поєднуються реальні та фантастичні події. А сам готичний роман має дві лінії: 1) емблема середньовіччя як епохи; 2) опис жахів.

Детальніше »

11 лютого 2015

До питання про жанрову специфіку української історичної повісті ХІХ – початку ХХ ст.

0
Літературознавчий термін “жанр” виник у Франції в XVI ст. на позначення поетичних роду й виду, окреслених ще в поетиці Аристотеля. Жанр можна визначити і як тип літературного твору, який перебуває в постійному розвитку, змінах, удосконаленнях, оновленні. Як структурний тип твору він інтегрує в собі родові та видові якості, тематичні, пафосні, композиційні, образні, стильові ознаки. На думку Г. Поспєлова, “епічна проза середнього обсягу може мати різний жанровий зміст” [8, c. 211]. Тільки в ХХ ст. термін “повість” остаточно закріпився за творами середньої епічної форми. Місце повісті між оповіданням і романом визначається і широтою охоплення життя і ступенем докладності зображення його, і обсягом.

Детальніше »

09 лютого 2015

Сторінки 192а-199а (Arbor Tulliana Iasinsciano)

0
Duplex motivum est ut meis auditorib9 in sacra ma[teri]â [pro]ponam aliq[ui]d q[ui]d scilicet v[el] informationi congrueret v[el] ad solvum aliorum Iudicium et discernenda fatilis plerumque Eloquentia[e] vitia adiumento. Partim ergo olim Ecclesiastes instruo, partim alijs aperio oculos qui non inani vulgi rumore Concionatorum Laudem v[el] famam captent, sed exmerito cui9q; et directo per artem Iudicio. Nolim tamen hic nimium prolixus e[ss]e, non angustijs temporis sed amplitudine materia[e] impedit9, Et meis Rhetorib9 sufficiat exanteacta toties ore tenus instructione v[el] aliqua innuisse. Proinde Ecclesiasticum Oratorem a profano discernere non ausim nam plerumq; amborum eadem materia nec stil9 omnino divers9, nam si panegyricas spectem9 conciones (: quarum primarium est divi illi9 pretium et dignitatem populo exhibere :) cum quocunq; Encomio et Pamegyri conincidunt. Sæpe eadem Dispositio ab ijsdem Locis Inventio Elocutio, si auditorem spectes humilem v[el] Eruditum non aliter diversa. Unicum super addit sacer orator, quod videatur e[ss]e quodam modo mancus imperfectus scilicet si sacra[e] scripturæ, Ecclesiasticorum Doctorum et Historia[e] ab annuis Ecclesiasticis petita[e] obliviscatur.

Детальніше »

08 лютого 2015

Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні

0
Збірник містить наукові праці, присвячені різним аспектам історії астрономічних знань та уявлень в Україні від найдавніших часів до кінця XVIII – початку XIX століть, коли були засновані перші в Україні спеціалізовані наукові установи – астрономічні обсерваторіі. У статтях прослідковано розвиток уявлень про Всесвіт та рух небесних тіл шляхом аналізу археологічних знахідок, предметів образотворчого та ужиткового мистецтва, народних астрономічних уявлень та власних назв, описано календарну тематику та згадки про астрономічні явища в українських літописах, представлено початки використання наукових підходів, поширення в Україні геліоцентричних ідей та долю українських вчених-астрономів, викладання астрономії у вищих навчальних закладах 17-18 століть, подано бібліографію астрономічних стародруків зі збірок України, описано заснування першої обсерваторії (Львів, 1771 р.). Автори статей – фахівці наукових установ України з Києва, Львова, Івано-Франківська, Галича й Острога. Для наукових працівників, докторантів, аспірантів, студентів та всіх, хто цікавиться розвитком астрономії в Україні.

Детальніше »

07 лютого 2015

Кременецькі компаративні студії. Випуск V (2015)

0
Мета збірника наукових праць – об’єднати літературознавців для обміну думками з питань сучасного дослідження літературних явищ у компаративному аспекті. В ході заочної дискусії очікується розгляд широкого кола актуальних проблем, зокрема: 1. Теоретико-методологічні проблеми сучасного порівняльного літературознавства. 2. Порівняльно-типологічний і генетико-контактний аспекти компаративістики. 3. Порівняльне літературознавство в часі та просторі. 4. Компаративна поетика та генологія. 5. Інтердисциплінарність у порівняльному літературознавстві. 6. Компаративний підхід у перекладознавстві та лінгвістиці.

Детальніше »

06 лютого 2015

Генологічний дискурс у літературознавчій спадщині Богдана Лепкого

0
Вагому частку творчого доробку Богдана Лепкого становлять його літературознавчі дослідження. Ще починаючи працю в Ягеллонському університеті, він одразу відчув брак підручників з історії української літератури. Студенти навчались за “Історією літератури руської” Омеляна Огоновського, виданою ще у 1887–1894 рр. Тому і написав Б. Лепкий двотомний “Начерк історії української літератури” (Книга 1 – 1909 р.; Книга 2 – 1912 р.). Це був популярний і синтетичний огляд рідного письменства до часів Івана Котляревського. Рукопис третього тому згорів 1914 року. У цьому начерку Б. Лепкий розкрив насамперед значення фольклору як органічної частини української культури, дав широку панораму історично-культурного розвитку нашого народу.

Детальніше »

04 лютого 2015

Жанрова парадигма збірки “Semper tiro” Івана Франка

0
У кожній поетичній збірці І. Франко пропонував власне розуміння жанрової природи багатьох своїх творів, чим полегшив роботу майбутніх дослідників. І сьогодні ні в кого не викликають сумніву численні авторські дефініції одного із основних видів змістоформи: балади і оповідання (“Баляди і розкази”), гімн, веснянки, думи, ідилія, образки, легенди (“З вершин і низин”), лірична драма (“Зів’яле листя”), паренетікони, притчі, легенди, листи (“Мій Ізмарагд”), поеми (“Поеми”), спомини (“Із днів журби”), сонет, станси, співомовки, приказки (“Semper tiro”), казка, паранетікони, притчі, легенди, думи, гімни, пародії (“Давнє й нове”) тощо. Навіть ці, аж ніяк не вичерпні, жанрові визначення засвідчують еволюцію художнього мислення, суголосність форми змістовим параметрам тієї чи іншої поетичної книжки. Оповідний лад, що переважав у ранній ліриці, змінювався віршованими маніфестаційними документами “молодої України”, яка під патронатом М. Драгоманова шукала себе між соціалізмом і націоналізмом.

Детальніше »

02 лютого 2015

Велике князівство Литовське у європейській політиці другої половини 50-х років XVII століття

0
Середина XVII ст. в історії Європи була особливим періодом, який визначався затяжними війнами, що змінювали кордони тогочасного світу. Зміцнення й розвиток одних імперій та занепад інших стали характерною ознакою того часу. У тіні політики великих країн, інтереси яких спричинювали глобальні зміни в міжнародних взаєминах після завершення Тридцятилітньої війни, шукали свого місця на політичній карті й менші держави, яким ці імперії часто нав’язували свої порядки й традиції в економіці, праві, культурі політичному статусі й становому розвитку суспільства. Велике князівство Литовське належало саме до таких держав, які хоч з формального боку, маючи свої уряди й представництво в сеймі, єдналися після Люблінської унії 1569 р. в єдину Річ Посполиту на рівних правах з Короною Польською, але фактично трактувалися польським королем і магнатами як цілком залежна й далеко не рівноправна частина держави.

Детальніше »

30 січня 2015

Українська національна еліта як носій національної ідеї

0
Суттєву роль у розвитку української спільноти в цей період відігравала як інтелектуальна, так і аристократична еліта - представники князівських родів, великі українські магнати з яскраво вираженою національною свідомістю, релігійні діячі, викладачі шкіл та університетів. Українська історія цього часу знає імена визначних людей і великих патріотів - князя Костянтина Острозького, князя Яна Замойського (поляка за походженням), волинського воєводи Олександра Чарторийського, брацлавського воєводи Романа Сангушка, києво-печерських архімандритів Єлисея Плетенецького і Захарії Копистенського, чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, митрополитів Йова Борецького, Петра Могили, Варлаама Ясинського.

Детальніше »

Цікаво

Лаконізм – максимально стисле вираження думки. Назва явища походить від назви давньогрецької області Лаконіки (Спарти), мешканці якої уславилися не ли­ше відважністю й рішучістю, а й влучністю висловлювань. Багатьом відома від­по­відь спартанців на лист македонського очільника Філіпа II, який, завоювавши багато грецьких міст, написав погрозливого листа і в Спарту. У цьому посланні Філіп за­кликав спартанців негайно здатися, а інакше, «якщо я захоплю Спарту силою, то не­щадно знищу все населення і зрівняю місто із землею!» На це спартанські ефори відповіли одним словом: «Якщо». На іншу категоричну вимогу – віддати зброю – правитель Леонід відписав персам: «Прийдіть і візьміть». Якомусь спартанському командувачу розвідники повідомили, що кількість ворогів незліченна, на що той спокійно відповів: «Тим більшою буде наша слава». Коли спартанського царя Агіда запитали, які мистецтва найбільше в Спарті шануються, він відповів, що це мис­те­цтва керування і послуху.