20 жовтня 2014

Й. Кононович-Горбацький і формування основ психології в Києво-Могилянському колегіумі

Заснуванню Києво-Братського колегіуму передувала, як відомо, діяльність утвореного у 1615 - 1616 рр. вихованцем, як припускається, Львівської братської школи і Острозької академії, згодом архімандритом Києво-Печерського монастиря, Єлисеєм Плетенецьким (1554 - 1624) [1] науково- культурного осередку, який отримав назву «Лаврського вченого гуртка». За ініціативою Єлисея Плетенецького до Києва були запрошені Захарія Копистенський, Тарасій Земка, Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Олександр Митура, Йов Борецький, Тимофій Вербицький, Філофей Казарович, Атанасій Кальнофойський, Кирило Дорофієвич.

0 Детальніше »

17 жовтня 2014

Розенберґ Миколай. Трактат про походження татар. Ч. 3

0
Отож Гуни, одержавши перемогу над Ґотами й разом з тим над народами, якими ті правили, страх від свого імені повсюди поширюючи, десь років сімдесят в тих місцях залишавшись, виросли в велетенську й грізну потугу, покладаючись на яку, вони частими війнами турбували римські провінції, а найбільше з усіх паннонійські [землі], звідки звикли було уносити нерідко багату здобич. Їхнім багатством, а також розташуванням, від природи надійним і захищеним, спокусившись, цій [місцині] віддаючи перевагу перед краєм, де вони мешкали (оскільки саме він був пристановищем, спільним для всіх скитських народів), який через постійні напади Тавроскитів легко піддавався небезпекам, з цих причин спонукані взятими разом із собою окремими народами, про несхожість яких раніше згадувалося, з родинами і всім начинням на паннонійські [землі] знову переселилися.

Детальніше »

15 жовтня 2014

Лев роксоланський, родовою сокирою (...) прикрашений і озброєний

0
Анонімне вітання архиєпископу від львівського єзуїтського колегіуму – типовий прозиметр. Прозові частини переважають і обрамлюють досить об’ємні віршові. При цьому поетичні рядки не пронизують прозу, як це часто трапляється в тогочасних різножанрових творах. Можливо, окремі частини панегірика писали різні особи. Таке враження посилює і досить відмінний зміст частин: перший, якщо не рахувати геральдичного, вірш наснажений пристрастною любов’ю до рідного міста, яка надихає автора і підсвічує цю частину значно яскравіше за інші, доволі звичайні за змістом, настроєм і топікою.

Детальніше »

13 жовтня 2014

Antoni Mierzynski. De Vita Moribus Scriptisque Latinis Sebastiani Fabiani Acerni. P. VI

0
In libro, qui «Flis» (Nauta) inscribitur, advocatura se nominat Psarensem[33]). Quum vero Psary vicus esset, quem monachi Sieciechovienses[34]) possidebant, hoc munus idem esse censeo, quod se saepissime apud monachos gessisse Acernus commemorat[35]). Starovolscius[36]) praetorem, Janocius[37]) judicem eum fuisse tradunt; uterque idem alio significat nomine. Alii vero qui doctorum hominum scripserunt annales, nescio qua ducti ratione, Judaeorum caussas eum dijudicasse contendunt[38]); mihi autem nullus adest e fontibus locus, qui id comprobet. Nec mirum, nam qui civium, is etiam Judaeorum caussas cognoscebat judex. Cracoviae tantum scio fuisse a rege dictum Judaeorum judicem: sed tantum illorum, qui extra muros habitarent, alii legibus obtemperabant urbis[39]).

Детальніше »

10 жовтня 2014

«Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного» о. Касіяна Саковича та проблема витоків «козацького Бароко»

1
Дмитро Чижевський пов’язує з утворенням київської школи «повну перемогу бароко» в українському письменстві та «найбільші культурно-політичні успіхи, які відіграли велику роль в історії українського барокового письменства»: відновлення православної ієрархії, заснування київської школи, її реформи, проведені митрополитом Петром Могилою (1644) та гетьманом Іваном Мазепою (1694). Центральною постаттю цього інтеґративного процесу, значною мірою його організатором і натхненником, став гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Тож і не дивно, що вірші на героїчну смерть гетьмана і його урочистий похорон («погреб», від церковнослов’янського «погребеніє» або польського «pogrzeb») стали визначним явищем, потенціал якого розкривається лише в перспективі творення козацької субкультури та її мистецького вияву - «козацького бароко».

Детальніше »

08 жовтня 2014

Міські урядники Львова у реєстрах прийняття до міського права XV-XVIII ст.

0
Реєстри прийняття до міського права пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова становили своєрідні списки привілейованих жителів міста. Звичайно, існували значні категорії міського населення, не охоплені громадянськими правами - шляхта, духовенство і т. зв. плебс, що постійно проживали в межах міста, а також різного роду авантюристи, які провадили жваву економічну діяльність і заробляли значні статки, уникаючи при цьому прийняття міського права. Усі вони, звичайно ж, становили міське суспільство у широкому значенні, але властивими міщанами “з великої літери” були лише громадяни міста, вписані до реєстрів. Прийняття міського громадянства становило початок легітимної діяльності тієї чи іншої особи в місті, її визнання як повноцінного і повноправного суб’єкта міської громади.

Детальніше »

06 жовтня 2014

Сторінки 165-170 (Arbor Tulliana Iasinsciano)

0
Dobrze swiat dzisia gosci kiedy Bog dawszymu audiencyą posyła Iedynorodzone Zewszelkiemi dostałkami słowo: Inde pedem Christus multâ cum laude reflexit NN. Wybieraiąc sie Krolewicz Nieba natak daleką Ziemskiego placu y płaczu drogę zewszystkiemi niezmiernego skarbu appararamentami pospieszył niepoięte NN. konferuie donaria. Choć ubogo w apparycyey ludzkiey, lecz bogatą, gdyż skrytą, z oycowską NiebiesKiego skarbu spezą zawitałi miedziane nasze transformuiąc w złote wieki. Owszem wszystką wysypawszy y wyłozywszy substancyę kiedy siebie Boga, NN. mistycznie Dziedzicznym Nieba in auktoruie krolem.

Детальніше »

03 жовтня 2014

Етнонімічне розмежування між українцями й білорусами в українській суспільній думці кінця XVI - першої половини XVII століття

0
Питання, пов’язані з етнонімічним розмежуванням українців і білорусів кінця XVI - першої половини XVII ст., є складовою частиною загальної проблеми, а саме - формування національної свідомості українців у ранньомодерну добу. Проблема формування української національної ідентичності в XVI-XVII ст. має вже велику наукову літературу. Історики загалом погоджуються з тим, що національна свідомість українського народу в середині XVII ст. сягнула значного рівня розвитку, що яскраво засвідчив вибух повстання Богдана Хмельницького, яке голосило не лише соціальні й реліґійні, але й національні гасла[1].

Детальніше »

02 жовтня 2014

Міжкультурна комунікація: мова – культура – особистість (2015)

0
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі IX Міжнародної науково-практичної конференції „Міжкультурна комунікація: мова – культура – особистість”, яка відбудеться у Національному університеті „Острозька академія” на факультеті романо-германських мов 23-24 квітня 2015 року. Тематика секційних засідань: 1. Когнітивні аспекти міжкультурного спілкування. 2. Лексична, фразеологічна та фреймова семантика. 3. Мовний та мовленнєвий матеріал у його структурній та стилістичній інтерпретації. 4. Інноваційні методи формування іншомовної комунікативної культури. 5. Професійна іншомовна підготовка в процесі міжкультурної інтеграції. 6. Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи та термінознавства. 7. Літературознавство та міжкультурна комунікація. 8. Актуальні проблеми сучасного перекладознавства.

Детальніше »

01 жовтня 2014

Рецепція творчості Г. Сковороди в українській літературі 1920-1940-х років

0
Художньо-естетична система модерного, орієнтованого на індивідуалізм та інтуїцію, антипозитивістського світогляду шукала підґрунтя в минулих епохах, що належали з модернізмом до одного типу культури. Ця асоціативно-інтуїтивна міжстильова комунікація дозволяє, наприклад, ввести бароковий текст у модерністський. Українські письменники перших десятиліть XX ст., відчуваючи спорідненість своїх мистецьких шукань із художньо-інтелектуальною практикою бароко, використовували як містку форму барокового тексту, так і ідейно-історичний та філософсько-естетичний концентрат епохи українського бароко, який вирізняється "великою перевагою або й виключним пануванням релігійної сфери" [22, 242].

Детальніше »

29 вересня 2014

Астрономія в латиномовних текстах України

0
Наразі важко назвати точну дату появи на українських теренах латиномовного письменства, – як і початку досліджень зоряного неба. Щодо першого, то, за даними дослідників, ще король Данило Галицький вів дипломатичне листування (зокрема, з Папою римським) латиною. Так само латинською мовою створена перша нині відома друкована праця українського автора, Юрія Дрогобича, «Iudicium prognosticon Anni MCCCCLXXX III – Прогностична оцінка поточного 1483 року» – астрологічний календар, у якому на підставі тлумачення взаємного розташування світил і оцінки різних небесних явищ передбачалися земні події. Навіть із сучасних засад видання містить наукові дані з астрономії та географії: Дрогобич перелічив дні, години й хвилин основних фаз Місяця упродовж року, з точністю до кількох годин вказав час двох місячних затемнень, визначив географічні координати міст Львова, Дрогобича, Кафи (Феодосії), Вільна, Москви тощо.

Детальніше »

26 вересня 2014

Фамільні архіви української лівобережної шляхти у XVII і XVIII ст. та збірка Скоропадських

0
Протягом існування незалежної, потім напівсамостійної, згодом автономної України (Війська Запорозького обох сторін Дніпра, Гетьманщини, Малоросії) у XVII-XVIII ст. її провідна верства - козацька старшина, українське шляхетство - накопичила чималі джерельні скарби, які стали основою її фамільних архівів. З цього приводу у дослідженні відомого історика О. Лазаревського з історії українських фамільних архівів, вміщеному як передмова до першої в Україні спеціальної збірки документів “Сулимовский архив”, зокрема, відзначалося: “Обращаясь к прошлому столетию [XVIII - Г.П.], мы видим несомненную заботливость предков наших о сбережении всякого рода ”шпаргалов”, накоплявшихся в их домашних архивах;то же явление мы замечаем и относительно XVII века...”1

Детальніше »

24 вересня 2014

Щасливе для Сарматії віщування (...) наречених, Фелікса Потоцького, (...), а також Христини Любомирської

0
В епіталамі, присвяченій Феліксу Потоцькому та Христині Любомирській, молодий автор всіляко підкреслює роль магнатських родів як опори королівської влади, делікатно, але наполегливо наголошуючи, що численні перемоги Польщі були б неможливими, якби королі (Сигизмунд ІІІ, Владислав, Ян Казимир) не користувалися підтримкою аристократії. Про командування військом у Хотинській битві, яке успішно здійснював Станіслав Любомирський, автор зазначає з обережно й з належною шанобливістю щодо королівської особи

Детальніше »