29 серпня 2016

М. Лучкай. Історія карпатських русинів. Ч. 1

Подібно до того як першоджерела, початок, а також спосіб спілкування та існування всіх створінь людському розуму незрозумілий, до того ж покритий кімерійською темнотою, втомлює смертних, які прагнуть все розвідати, і приводить їх до різник домислів і помилок, так само першопочатки народів і племен; загублені в сивій давнині, укриваються від допитливих істориків і жоден із них не був і не буде настільки щасливим, щоб висвітлив усе неясне, розвіяв різні сумніви, викрив приховану правду і, таким чином, задовільний своє та інших бажання. Це й те могло бути інакше. Бо ж жереб і доля народів та надій така ж як і видатної людини. Поки видатна людина не привернула на себе увагу своїх сучасників великим вчинком, надзвичайним знанням, високим сумлінням і сильним характером, залишається непомітною, зробившись відомою після першого вчинку, становиться предметом подиву і дослідження свого походження.

0 Детальніше »

26 серпня 2016

Історія культури — першоджерела: „Historia Carpato-Ruthenorum” Михайла Лучкая

0
Історичні факти і події, про які М. Лучкай розповідає у своїй «Історії», відомі вченим, проте сама праця як рукописна пам'ятка є цікавою і цінною. Наукова її цінність полягає ще і в тому, що М. Лучкай використав багатий архівний матеріал Мукачівської єпархії, різні грамоти, важливі документи, листи, протоколи, які сучасному дослідникові недоступні, бо вони вже зникли, або важко їх розшукати. Викладачі латинської мови Ужгородського державного університету (Ігнат А. М., Орос М. В., Сак Ю. М., Яцина О. І.) працюють над дешифруванням латинського тексту рукопису та його перекладом на рідну мову. Переклад праці М. Лучкая дасть можливість науковцям краще вивчити і дослідити це цінне джерело історії Закарпаття, дати самій праці та її авторові належну наукову оцінку.

Детальніше »

23 серпня 2016

Польські стародруки з «розпорошених» колекцій університетської бібліотеки

0
Приватні бібліотеки видатних людей у різні часи ставали основою для створення бібліотек країни. Добре, якщо ці зібрання продовжують існувати як комплекс, адже це дає можливість відтворити не лише особу колекціонера, але й пізнати історію та культуру конкретної епохи, культурний рівень суспільства. Проте долі багатьох особистих бібліотек складаються по-різному після того, як вони втрачають своїх власників. Про одні зовсім забувають, інші роздаровуються чи розпродаються частинами, треті вливаються в інші книжкові масиви та колекційні фонди. Переважна більшість приватних бібліотек і досі залишається невивченою. Таким чином, розробка проблем походження, шляхів комплектування, культурологічного аналізу їх фондів є перспективним напрямком українського книгознавства.

Детальніше »

19 серпня 2016

Біблія у Галицько-Волинському літописі

0

Традицію визначення біблійних цитат у літописах закладено від початку розвитку літописознавства. Багато чим тут завдячуємо праці Августа-Людвіга Шльоцера, присвяченій руському Початковому літопису поч. ХІІ ст., який частіше називають Повістю временних літ (далі: ПВЛ). У ті часи її вважали авторським твором і приписували ченцю Києво-Печерського монастиря Нестору. Від дослідження Шльоцера відштовхувалися наступні вчені, певний підсумок підведено у 1-му томі видання ПВЛ Олексія О. Шахматова 1916 р., із текстологічним «розшаруванням» на гіпотетичні раніші зводи. На останнє досі взоруються сучасні дослідники та коментатори, а комплекс наведених тут запозичень з Біблії є основою сучасних видань та перекладів ПВЛ. Принагідно біблійні цитати визначалися і в інших зводах, в тому числі, у центральному для нас Галицько-Волинському літописі. Досі не втратила значення робота Володимира М. Перетца 1928 р., серед видань можна назвати український переклад південно-руських літописів Леоніда Є. Махновця 1989 р.

Детальніше »

17 серпня 2016

«Табірний щоденник» Я. Радзивілла як джерело вивчення українсько-литовських відносин влітку 1653 року

0

Комплекс питань, пов’язаний зі з’ясуванням українсько-литовських відносин у період гетьманату Б. Хмельницького (1648–1657 рр.), належить до найменш досліджених в українській і польській історіографіях українсько-річпосполитського протистояння середини XVII ст. Внаслідок чого він або залишається на марґінесі наукових інтересів істориків, або обходиться мовчанкою, оскільки ототожнюється з характером українсько-польських відносин (виняток становлять праці В. Бернацького, М. Грушевського, Е. Котлубая, М. Матвіюва й деяких інших авторів). А джерелознавчий аспект українсько-литовських відносин взагалі не ставав предметом спеціального вивчення.

Детальніше »

15 серпня 2016

Південна Русь і Литва в ранньому середньовіччі (до кінця XIII ст.)

0



Відносини між Руссю і Литвою беруть початок на зорі формування руського і литовського етносів, принаймні з VI–VII ст. н. е. Нагадаємо читачеві, що в давні часи пралитовці й праслов’яни складали єдиний етнокультурний субстрат, з якого поступово розвинулись обидва народи. вже перша згадка про Литву в «Повісті временних літ» відзначає існування політичних стосунків між нею і Руссю. В етнокультурному вступі до цього джерела, на сторінках, що відбивають часи розселення слов’ян на просторах Європи,читаємо: «А се суть инии языци, иже дань дають Руси: чудь, меря, весь, мурома,… литва, зимигола корсь, норома…». Литовці, згідно із свідченням нашого першого серед збережених літопису, належать до данників Русі, вони названі серед угро-фінських племен, мабуть, тому, що їхня мова була все ж таки незвичною для слов’ян, і литовці межували з ними. Авторитетний в науці «Літописець Переяславля Суздальського» додає до цього, що литва «испрьва исконнии данници и конокръмци».

Детальніше »

11 серпня 2016

Silva rerum Івана Груші: шляхетська традиція в козацькій інтерпретації

0




Silva rerum (ліс речей) — назва, здебільшого умовна, надається збірникам, що походили з теренів Корони Польської та Великого князівства Литовського. Рукописи цього типу — miscellanea — стали атрибутами освічених шляхтичів, обіймаючи: листування, документи, вірші, промови на різні випадки й віншування, богословські тексти, історичні оповіді, окремі виписки й нотатки. Попри значний матеріал, який містять рукописи такого змісту, вони здебільшого залишалися поза увагою дослідників. Вивчення сильвічних збірників переважно зосереджується на евристичному підході, що передбачає їх фіксацію, виявлення в їхньому складі певних повторюваних блоків, наявність тотожних копій, врешті, зіставлення з іншими збірниками та атрибуцію окремих частин чи фраґментів з іншими друкованими чи рукописними версіями. Ширше охоплення річпосполитських сильвічних miscellanea допоможе з’ясувати їхню конфесійну та локальну типологію.

Детальніше »

04 серпня 2016

Іван Вишенський і Львівське братство: літературні аспекти діалогу

0
Конфлікт українського письменника-полеміста Івана Вишенського з Львівським Успенським братством розглядається в контексті діалогу епох Ренесансу й Бароко. Цей діалог у Речі Посполитій набуває міжетнічного й понадконфесійного характеру. Позиції Львівського братства визначаються гуманістичними засадами його суспільної діяльності. Іван Вишенський своєю творчістю тяжіє до стилю бароко. Про це свідчать риси містицизму в його релігійних поглядах, узалежнення ним освіти від релігійного виховання, поетика з широким використанням метафор, контрасту, повчальних прикладів.

Детальніше »

01 серпня 2016

Pauli Crosnensis Rutheni Atque Ioannis Vіsliciensis Carmina (Ч. 3)

0
Paulus Crosnensis Rutenus artium liberalium Magister et Collega Jlorentissimi studii Cracov. Salutem D. P. Laudatissima et probatissima apud canam illam antiquitatem, Gabriel Parenaee, domine et patrone milvi nimiopere observande, fuerat, consuetudo, ut si quidquam vigiliarum lucubrationumque ex suavissimis musarum fonticulis voluti promptariis quibusdam cellulis iwji et perpeti studio maiores nostri hausissent excerpsissentque, id cuipiam regi, duci, senatui, vel de re litteraria bene merito inscribere nuncupatimque dicare consuevissent, eorumqtie sidere et auspicio e scriniolis exlatcbrarc et in lucem emittere.

Детальніше »

28 липня 2016

Pauli Crosnensis Rutheni Atque Ioannis Vіsliciensis Carmina (Ч. 2)

0
In eisdem adnotationibus partim res in volgus minus notas partim structuras difficiliores obscuriores- que quam brevissime explicare conatus sum. Atque in Pauli quidem carminibus, quae et planiorem sententiarum constructionem habent, et plerumque non tam in rebus enarrandis, quam in eisdem docte ad- Iumbrandis antiquitatisque memoria excolendis versantur, fabulae illae historiaeque antiquae potissimum explicandae erant, Ioannis vero Vislicii carmina et durissimis sententiarum structuris repleta et rerum Polonarum memoriam studiose persequentia grammaticos prae ceteris historicosque commentarios exigebant. Praeterea antiquorum poetarum locos, qui aut tanguntur oratione aut imitatione carminum in memoriam revocantur, in commentariis partim notavi, partim totos exscripsi.

Детальніше »

25 липня 2016

Життєвий шлях і філософські погляди Григорія Сковороди

0
Григорій Сковорода (1722–1794) народився в селі Чорнухи на Полтавщині в козацькій родині. Початкову освіту здобув у сільській школі та в мандрівних дяків. У віці шістнадцяти років він вступив до Києво-Могилянської академії і навчався там два роки. Невдоволений навчанням, у дев’ятнадцятирічному віці він покинув академію, бо ще студентом був запрошений завдяки своїм музичним і співочим здібностям у придворну хорову капелу імператриці Єлизавети, яка саме приїздила тоді до Києва. Але розкіш придворного життя юнака не зацікавила. За три роки перебування при дворі він зрозумів, що багатство – джерело всякого зла, а царський палац – місце, де панують обман і злочини. Зненавидівши придворне життя, Г. Сковорода покинув палац і повернувся в Києво-Могилянську академію закінчувати своє навчання. Силою, що змусила його повернутися, була любов до наук. На цей раз Г. Сковорода перебував в академії шість років, він досконало вивчив грецьку, латинську, німецьку, давньоєврейську мови, філософію, літературу і став одним із найосвіченіших вчених свого часу.

Детальніше »