29 квітня 2016

Видання друкарні Бердичівського монастиря Босих кармелітів (1760-1840) як джерело до історії видавничої справи в Україні

Діяльність друкарні Бердичівського монастиря чину босих кармелітів (Fratres Discalceati Ordinis Beatissimae Virginis Mariae de Monte Carmelo) на сьогодні є маловідомою і недостатньо дослідженою сторінкою історії українського книговидання. З низки об’єктивних і суб’єктивних причин відсутні наукові книгознавчі дослідження про неї, на відміну від Острозької друкарні, друкарень Києво-Печерської лаври, Львівського Ставропігійського братства, Унівської, Новгород-Сіверської та Чернігівської друкарень, друкарні Михайла Сльозки[1]. Бракує реєстру відомих сьогодні бердичівських друків, який би допоміг у написанні історії друкарні, уточненні репертуару її продукції і став би щаблем на шляху підготовки друкованого каталогу видань, що вийшли з-під її верстатів. Немає альбому, який би містив зображення гравюр, ініціалів, кінцівок, виливних прикрас та інших особливостей оформлення бердичівських друків і став би необхідним при атрибуції дефектних примірників та видань без вихідних даних.

0 Детальніше »

27 квітня 2016

Сковорода і візантійське богослів’я

0
Інтерпретатори називали Григорія Сковороду і «богословом високого рівня» (Санте Ґрачотті) [Ґрачотті, 1996: с. 5], і навіть «найбільшим після перших Отців Церкви християнським філософом світу» (Василь Барка) [Степаненко, 1976: с. 154]. Утім, його богословські погляди досі належно не вивчено. Звісно, сама по собі ця тема не є новою. Ще 1894 року професор Харківського університету Амфіан Лебедєв написав працю під назвою «Г.С. Сковорода как богослов» [Лебедев, 1895]. Блискучі сторінки, присвячені богословським ідеям Сковороди, є також у пізніших працях Володимира Ерна [Эрн, 1912], Михайла Грушевського [Грушевський, 1925: с. 119—133], Дмитра Чижевського [Чижевський, 2004], Георгія Флоровського [Флоровский, 1937: с. 119—121], Володимира Олексюка [Олексюк, 1975], Елізабет фон Ердманн [Erdmann, 2005], Олега Марченка [Марченко, 2007], Дениса Пилиповича [Pilipowicz, 2010: с. 95—127], Марії Ґрації Бартоліні [Bartolini, 2010] та інших. А от спеціальні розвідки на цю тему не пішли далі «інтродукцій» [Bilaniuk, 1994], які за своїм рівнем мало чим відрізняються від піонерської студії Амфіана Лебедєва. Зокрема, поки що залишається в тіні питання про стосунок Сковороди до патристики.

Детальніше »

25 квітня 2016

Герб князів Острозьких

0
Геральдична спадщина “князей на Острозі” не може “поскар­житися” на неувагу до себе з боку геральдистів та істориків. Вже гербовники XVI ст. фіксують зображення герба Острозьких, виділяючи його з-посеред інших руських гербів [126, 91; 118; 116, 206]. Так, в гербовнику Папроцького “herb książąt z Ostroga” відкриває собою главу “O książętach Ruskich” [117, 348]. Надалі герб князів Острозьких незмінно присутній в усіх річпосполитських гербов­никах [104, 209; 115, 204; 113, 509; 112, 175-176] та окремих історичних творах того часу [106, 489; 103, 1], а від другої половини XIX ст. знаходить своє відображення в наукових студіях з руської та річпосполитської геральдики [7, 365-366; 120, 296, 302, 342; 2, 346-347]. Останніми ж роками князівській геральдиці Острозьких присвячено навіть окремі розвідки [12, 3; 19, 4-5; 13, 5].

Детальніше »

22 квітня 2016

Передмова до “Перестороги" Яна Лятоса 1599 року як джерело до вивчення ренесансної філософії в Острозькій академії

0
У вітчизняній історико-філософській науці ствердилася усталена думка про те, що в Острозькій академії XVI - XVII століття власне філософія як окрема дисципліна не викладалася. На думку дослідника Петра Кралюка, це пов’язано з багатьма причинами - передусім, із нерозмежованістю філософських і теологічних знань у тогочасній українській філософській традицій [4]. Одним із перших серед вихідців з Острога таку межу провів Мелетій Смотрицький, у “Треносі” якого (опублікованому в 1610 році) чітко обґрунтована сфера теології як вчення Отців Церкви та філософії як, передусім, схоластичної логіки. Окрім того, як відзначає Петро Кралюк, викладання філософії видається малоймовірним і через тогочасну “конфесійно-ідейну боротьбу” [4]. У переважній більшості випадків західна філософська традиція (зокрема, схоластика), на думку острозьких просвітників була “мирським” заняттям, яке не може наблизити людину до пізнання істини. Такий підхід добре помітний, наприклад, у творі Василя Суразького “Про єдину істинну православну віру”, написаному в Острозі десь у середині 80-ї років XVI ст.

Детальніше »

20 квітня 2016

Скарбниця мудрості: особливості вивчення теми „Біблія і українська література” у вищих навчальних закладах

0
Проведення семінарських занять з курсу „Історія української літератури Х-ХѴІІІ ст.” варто починати з вивчення Біблії. На перший погляд, подібне твердження видається парадоксальним, адже Біблія - пам’ятка не українська. Але причина очевидна, вплив цієї книги на культуру України (загалом - цілого світу) дуже помітний. Біблійні образи і мотиви присутні в образотворчому мистецтві, літературі, філософії... Без знання Біблії неможливе повноцінне засвоєння курсу літератури - і давнього її періоду, і ХІХ - ХХ століття, адже українські письменники часто зверталися до цієї скарбниці мудрості, запозичували óбрази, мотиви, використовували цитати, афоризми тощо.

Детальніше »

18 квітня 2016

Гетьман Іван Мазепа в українській та російській історіографії

0
Історіографію гетьманування І. Мазепи, ґрунтуючись на традиційних уявленнях, умовно можна розділити на чотири періоди: дворянсько-ліберальний (XVIII ст.); буржуазно-демократичний (XIX - початок XX ст.); радянсько-догматичний (1917-1991 рр.); сучасний (1991-2007 рр.). Відповідно метою розвідки є загальний огляд основних історичних праць у межах вказаних періодів. До першого періоду відносяться козацькі літописи Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка. Особливу наукову цінність має літопис С. Величка, в якому розглянуто історію виникнення Козацької держави за гетьманування Б. Хмельницького, її долю за його наступників, зокрема й І. Мазепи. Власне все, що історикам відомо про родовід Мазепи, його юність, навчання, вони завдячують С. Величку. Цінність його літопису ще й у тому, що пропонований виклад подій спирається на - універсали, листи Мазепи, інші документи. Подано Коломацькі статті, що їх написали московські державники, а Мазепа підписав, отримавши булаву в 1687 р.

Детальніше »

15 квітня 2016

Міщанські ґмерки в актах львівського магістрату XVI ст.

0
Центральний державний історичний архів (ЦДІА) України у Львові, попри значні втрати документів в останні роки[1], надалі залишається невичерпним джерелом для вивчення різних аспектів життя середньовічного, пізньосередньовічного й ранньомодерного суспільства усієї Европи. Йдеться не лише про документальні свідчення наративних, судово-адміністративних і економічних джерел, особистих документів, а й про можливість дослідження таких пам’яток, як герби, печатки, суперекслібріси й оправи книг, філіграні, картографічні й ілюстративні матеріали та багато іншого.

Детальніше »

13 квітня 2016

Про греків і римлян

0


Італьці ближче, ніж будь-який інший народ, споріднені з елінами. Лінгвістичні дослідження, які взагалі дають найнадійніші висновки про найдавніший, доісторичний період життя народів, неспростовно свідчать, що колись, у сиву давнину, від загальної маси арійців відділилося якесь плем’я, що тривалий час жило разом, нероздільно, а потім розпалося на дві групи: одна з них стала згодом елінами з їхніми різноманітними підрозділами, а друга - італійців, які теж розділилися (...).

Щодо зовнішнього побуту, еліни та італьці виступають на історичному поприщі в умовах досить близьких. Не так було у сфері духовного життя. Велике завдання, що постає перед людиною - жити в гармонії з собою, подібними до себе та з довкіллям, припускає стільки розв’язань, скільки «мешканців у домі Отця», і в духовному житті більше за все відрізняються як окремі люди, так і окремі народи. У цьому відношенні еліни та італьці настільки відмінні між собою, такі своєрідні в тих та інших сім’я і держава, релігія і мистецтво, що майже неможливо ясно уявити той ментальний устрій, той світогляд, у якому такі протилежності могли б об’єднуватися (Теодор Момзен, «Історія Риму»).

Читайте також: Роман Тимківський. Про чесноти греків і римлян
Детальніше »

11 квітня 2016

Тюркізми в топонімії України: історико-етимологічний аспект

0
Проникнення і функціонування тюркізмів у топонімії України протягом різних історичних періодів залежало від інтенсивності відповідних міграційних та колоніальних процесів, наслідком яких і були тюркомовні вкраплення в місцеву пропріальну лексику. Вони, як і автохтонні топоніми, виникали за трьома універсальними принципами: за відношенням до людини; за відношенням до інших об’єктів; за внутрішніми властивостями та ознаками самого географічного об’єкта. Природні географічні назви тюркського походження в основному були адаптовані українською мовою та зберігаються здебільшого без істотних змін за природними об’єктами.

Детальніше »

08 квітня 2016

Кого наслідували українські проповідники XVII ст. – греків, римлян чи поляків?

0
На Міжнародній науковій конференції до 400-ї річниці заснування Києво-Могилянської академії «Ad fontes – До джерел» (Київ, 12–14 жовтня 2015 р.) виникла дискусія про коректність вживання двох традиційних термінів, котрими історики української літератури здавна позначають стильові різновиди ораторської прози XVII ст.: «греко-слов’янський» та «латино-польський». Редакція Наукових записок НаУКМА запросила до участі в обговоренні провідних фахівців з літератури українського бароко. Отже, наскільки коректне протиставлення «греко-слов’янського» та «латино-польського» типів проповідництва?

Детальніше »

06 квітня 2016

Філологічні студії XVII ст.

0
«Серед іншого, подиву гідного в русинів, після священної церковності, йдуть мови їхні – руська і слов’янська, що між собою діалектом, як дочка та її мати, відрізняються. Отже, мова слов’янська (що від гебрайської виводить свій початкок або коріння) – це мати рутенської, польської, вандальської. московитської, богемської, хорватської, ілірійської, а також булгарської, волоської та ін., які всі з праматері слов’янської як від головної своєї мови походять, її донечками звуться; між собою ж, як буває в сусідів, чимось відрізняються»

(Йоган Гербіній, «Священні Київські печери чи Київ Підземний»)
Детальніше »