Йоган Гербіній. Священні Київські печери, або Підземний Київ (фрагменти). Ч.2

Двома назвами географи найбільше рекомендували Бористен і його мешканців-роксоланів: Пороги та місто Київ. Пороги – це там, де Бористен тече між скелями, вигинами і численними поворотами, кількома сходинками падаючи на інші скелі та кам’яні підвищення, жахливо розбиваючися, ревучи та струшуючи землю. Ці Пороги козацькі мешканці руською ідіомою "пороги" [Porohi], тобто – «вхід у дім» через те називають, що Пороги ці татарські набіги, ніби засув на дверях, зупиняють, і всім іншим протидіють, щоб межі або Пороги ці подолати не змогли.

Переклад з латини Людмили Шевченко-Савчинської та Костянтина Балашова

Читайте також: Йоган Гербіній. Священні Київські печери чи Київ Підземний (фрагменти). Ч.1


Розділ ІІІ. Про походження печер київських

Коротко
1. У Х столітті три речі на Сході, гідних згадки.
2. Цар московський не Цезаря, а правителя титул має.
3. Роксолани або Рутени (Русини) п’ять разів були хрещені
4. Печери київські у Х столітті копатися почали

Варто дослідити, коли печери київські копатися почали. Що ж, певніше нізвідки пізнати не можемо, як з книги слов’янської Патерик, вище згаданої, в якій життя отців Києво-печерських Нестор, Русинів хронограф, охоче і стисло оповідає; ця книга року Христового 1661 у друкарні Києва видана була слов’янською. Проте початок заснування київських печер Нестор датує тисячним роком Христовим. У тому Х столітті три [події] на Сході, гідні згадки, трапилося: І. Це скорботне відокремлення церкви східної грецької від західної латинської, про яке Бароній розповідає, що воно відбулося року Христового 1008. ІІ. Володимира Святославовича, князя рутенців, цезарем зроблено, і це сталося з тієї причини, яка наводиться у передмові книги Патерикон, перекладеної польською мовою єпископом Клосовієм.

Коли імператор Костянтин Мономах вів війну на Сході з персами і на Заході з латинянами, Володимир, князь Русі, теж похід проти цього цезаря у Тракію готував. І Костянтин, щоб військо його від себе відвернути, через посла свого, єпископа якогось Ефеського, корону цезарську, скіпетр та хрест зі святого дерева на диску золотому йому в подарунок надіслав, здійснивши це, князя Володимира першим Цезарем Великої Русі зробив. Відтоді великі князі Московії цезарями (скорочено по-слов’янськи царями) себе досі називають і підписують. Але найясніший автор Литовської Історії Альберт Коялович у другій частині кн. 7 стор. 411 стверджує протилежне: «Проте, – каже, – майже доконану справу нова, затіяна московитами, суперечка ледь не зіпсувала. Нещодавно у казанській Скіфії, або переможній, або виснаженій перемогами, Іван почав захоплювати царський титул: царики скіфів до такого у своєму роду були призвичаєні. Це слов’янське слово не вирізняє Цезаря або Імператора будь-яким чином серед решти; через незнання ідіоми, змішане з лестощами та плазуванням, називати звикли великого князя Московії королем. Проте королівські посли (оскільки людина зухвала титул свавільно захопила) своєму незнаючому королеві заперечували постійно, щоб він законними титулами користувався».

До цього місця – Коялович. Звідси ясно, що: 1) Слово «цар» слов’янське не «цезар» означає, а «пан правлячий» чи «король»: адже московити і всі роксолани до Бога, в молитвах своїх Царем всемогутнім його називаючи, на це ім’я і титул звертаються; це я, мови слов’янської не надто добрий знавець, прочитав у сотні молитовок, які існують в їхньому греко-рутенському Требнику. Чому ж тим самим титулом «Цар» також інших закордонних правителів руські історики називати не наважуються? Бо слово слов’янське «цар» (або німецькою вимовою – «Tzar») не цезаря, а правителя позначає. 2. Тож, не можу досить надивуватися, за яким автором єпископ Косів вбачає [зв’язок між тим, що] коли Володимир Святослав зробився Цезарем Великої Русі – через надіслані йому року Христового тисячного або 1008 в дар від імператора Східного Костянтина Мономаха знаки влади, то й 1548 року князь Московії Іоан, по-слов’янськи Іван Васильович званий, через 545 років від кончини Володимира Святослава нарешті, новим і нечуваним для поляків прикладом, тутил Цар уперше собі присвоїв?

III. По-третє, визначена і здійснена на русів Божа благодать, оскільки, коли відкинули і засудили ганебне ідолопоклонство поган, до віри християнської приєднані, а також щойно похрещені з князем Володимиром, до уст Ісуса Христа сина Божого надіслані були.

Так Божою милістю відновлені у вірі Христа за грецьким звичаєм, найпостійніші після цього тривати продовжують досі. Найпостійніші досі, кажу, тривають; оскільки Русь по смерті Христа чотири рази спершу бувала хрещена, коли власні князі боролися проти ідолопоклонства, але знову в колишню темряву язичників поверталася. І, оскільки це не усім відомо, а також небагатьом слов’янською мовою рутенців обряди священні, а також звичаї зрозумілі, я вважаю, що докладуся до спільної справи, якщо про навернення до віри християнської рутенців (як свідчили колись про скіфів Геродот і К. Курцій) вибране з передмови книжки їхньої, по-слов’янськи «Патерикон» званої, те, що мені пізналося від авторів найповажніших для оприлюднення, публічно і прямо проголошу.

IV. Отже, так оповідають літописець рутенців, Нестор в част. 1 Патерика, а також Бжовський в томі 19 Аналів, року 1514, і Гваньїні в описі Московії. Роксолани, тобто, русини східні, північні та південні, вперше до Христа навернулися і похрещені були служінням апостольським. Адже справді, коли св. апостол Андрій у Херсонесі Таврійському участь у Євангелії завершив, у Русь північну проти течії Бористену поплив, випадково дорогою на гори київські піднявся. На цьому місці, добре помолившись, святий хрест на горі встановив, біля підніжжя якої тепер збудовані ворота міста Києва. Так само Нестор вважав, що коли св. апостол Павло в Далмації слов’янам Євангеліє проповідував, також племена сусідні русинів до хрещення святого запросив. Кажуть, що після відходу його св. Андроник, прийшовши через володіння правлячих тим часом у Русі князів, рівно їх ощасливив.

V. Вдруге похрещені були роксолани або русини року Христового 863, а точніше за підрахунком Функція та Енея Сильвія, року Христового 861. За правління на Сході Михаїла Цезаря і за перебування патріарха Фотія у Константинополі поляки також до Христового Євангелія служінням Кирила та Мефодія долучені були в якийсь з останніх років того століття; цими апостолами слов’ян і поляків, Кирилом та Мефодієм, доброчестя і священна культура простою мовою слов’ян написана була, а потім численні інші книги цією ж мовою перекладені. Тож, спершу були похрещені князі рутенців Святополк, Ростилав та Коцел, які божественно натхненні імператором вище згаданим Михаїлом місію Кирила та Мефодія дозволили, і ті зрештою здійснили, про цю подію Нестор, Склав, Бароній, Функцій, Кромер, Стрийковський і інші численні написали.

VI. Третє хрещення рутенців сталося року Христового 878, за Томом 9 Баронієвих Анналів, року Христового 886, за панування Василя Македонянина. Цей Цезар єпископа якогось, чиє ім’я в Анналах невідоме, у Русь відправив, щоб слов’янам Христа проповідував і їх похрестив. Рутенці ж, послухавши Євангеліє, віру відкидали, вимагали дива. Тому єпископ книгу Євангелія у вогонь вкинув: оскільки полум’ям вона зовсім не пошкодилася, багато роксоланів, вражені дивом, незабаром в ім’я Христа були охоче похрещені.

VII. Четверте хрещення роксоланів дружина князя Русі Ольга, дійсно баба Володимира, року Христового 958 прикладом власним здійснила. Прибувши у Константинополь, коли у греків панував, сидячи на престолі, Костянтин VIII; після смерті Теофілакта, Патріархом Поліевктом там само похрещена і благословенною серед жінок роксоланських назвалася. Бароній, рік 958.

VIII. Нарешті, коли Володимир Святослав[ович] владою над Руссю володів, всі у світі рутенці року Христового 1000 або за підрахунком Баронія 1008 навернуті до Христа і похрещені були, і це відбулося таким шляхом, що міцно тоді Кір філософ Володимира Русі Східної, Північної, а також західної Монарха до релігії християнської долучав. Коли ж поголос загальний був, що Володимир, відкинувши одноплемінців забобони, нову релігію обмірковує, надіслали до нього юдеї, сарацени, італи та греки посланців, кожен з яких йому свою релігію рекомендував.

Проте Володимир, відкинувши обряди старих народів, долучився до святощів греків і за сприяння філософа Кира, який володареві цьому положення віри християнської охоче тлумачив, часто хвалився полотном, надісланим Цезарем та самим константинопольським патріархом у подарунок, на якому останній Божий суд наймайстерніше голкою зображений був. Таке знання Володимир захоплений досить часто шукав у Філософа: який саме рід людей праворуч від Судді стоїть?

І отримавши відповідь [від філософа], що праворуч – християни, чия віра добрими справами відома і видатна, а ліворуч – всі невірні, священним хрещення купанням не очищені будуть, зітхнув, трохи схвильований, і поставлених праворуч від Судді – благими, а ліворуч – нещасними визнав. Йому Філософ сказав: «І ти, Володимире, похрещений, колись серед благих праворуч згадуватимешся». Після цього сказаного, Володимир всього себе вірі та шануванню Христа присвятив. А оскільки, яке з учень [конфесій] християнських святішим є, не знав, то надіслав негайно послів, щоб ті віру та святощі християнські у народів різних роздивлялися.

Вони, численні народи вивчивши та низку святощів отримавши, повернулися і князю своєму, порівняно з іншими, найбільше радили грецьку релігію. Задля цього побувавши на грецькій месі, вочевидь, свідчили, що себе зачарованими відчули, вважали, що майже поза собою перебували, підхоплені, більше для небесних, ніж земних урочистостей. Володимир же, ще не встановивши у християнській релігії основи, після того з військами новгородським і київським відважно Херсонес Таврійський (сьогодні півостровом татарів перекопських по-простому називають) захопив, через відправлених до грецьких імператорів послів, братів рідних Василя та Костянтина, сестру Анну їхню у шлюб собі вимагав.

І коли імператори, збираючись віддати свою сестру до шлюбу з Володимиром, закинули, що він досі не християнин, той відповів, що християнську релігію і грецький обряд уже прийняв: нещодавно викликав до себе єпископа, який хрещення та інші святощі при ньому здіснив. Звеселені такою відповіддю Цезарі, рідній сестрі нарешті дозволили шлюб із Володимиром.

Тому принцеса велична, що заради добробуту всього народу збиралася відпливати, у чільне місто Херсонесу Таврійського Корсунь з великим спорядженням відбула. Сталося так, що наречений Володимир тоді несподівано здатність бачити втратив і, вірячи, що від мстивих богів язичницьких покарання отримав, у хрещенні своєму вже зневірився. Йому ж наречена велична наказала сподіватися на добре: «Хрестися негайно, Володимире, і відновиш колишнє здоров’я», – тож саме це без затримки сталося.

І дійсно коли корсунський архієпископ, поклавши руку на тім’я, добре про нього помолився, негайно ніби полуда якась із очей Володимир впала, і, зір відновивши, Бога він прославляв: тепер вперше, казав, істинного Бога пізнав. Коли весілля відбулося, Володимир вже християнин, отримавши від Сергія, патріарха константинопольського, першого митрополита Михайла (Стрийковський Фацієм називає), у Київ з дружиною Анною вирушив, ідолів роду там скинув, щоб усі роксолани хрещеннями очистилися, і всім навернутися до віри Христа наказав: про це Стрийковський у кн. 4 арк. 141 багато переказує.

IX. Після цих щасливих починань рутенців печери споруджувалися почали, або вже викопані десь випадково виявилися. Але не за панування Святослав[ович]а Володимира печери в Русі будуватися почали: оскільки, імовірно, через похрещення найвельможніших роксоланів доброчесні мужі, остерігаючись тиранів язичницьких, будували підземні печери, щоб у них у безпеці переховуватися. Саме це у книзі Патерикон у Житті св. Антонія та Феодосія вбачати належить.