Переклад з латини (текст трактату) та польської (коментарі) Руслана Щербини. За виданням: Kowalska Z. Mikołaja Rozembarskiego Traktat z roku 1499 o pochodzeniu Tatarów. Studium krytyczne i edycja traktatu. — Kraków, 1993. — s. 47—65.
Передбачаючи, що у багатьох при ознайомленні з наведеним тут перекладом можуть виникнути питання (або й закиди) щодо оформлення, подачі матеріалу, висловлю кілька зауваг, які, можливо, дозволять дати відповідь на переважну кількість з них. Зважаючи на те, що публікація тексту буде в електронному вигляді, й беручи до уваги наявність коментарів публікаторки (позначених цифрами), а також маючи власну (як перекладача) потребу в деяких випадках відкоментувати певні моменти, я свідомо пішов на порушення низки принципів перекладу, а також, як наслідок, на перевантаження перекладеного тексту. Зважаючи, що в середньовічних, зокрема латинськомовних, текстах здебільшого не було усталености (навіть в межах одного речення) в написанні онімів (власних назв), в тексті перекладу вони транслітеруються, а потім у квадратних дужках подається українська назва (Еґесип [Егесип], Комани [Половці]) або пояснення («хана Оґедея [тобто Уґедея. — Р.Щ.]», «султаном Баязетом І [Баязидом І. — Р.Щ.]»). Разом із тим, йдучи за середньовічною традицією, назви народів подаються з великої літери. Окрім того, слова, що випливають з контексту або ж пропущені в ориґіналі (й відповідно до правил латини також), попри те, що переважна більшість цих слів зазвичай пускається суцільним текстом, теж узято в дужки. Окрім того, я дозволив собі подати деякі уточнення в коментарях, при цьому не позначаючи їх своїми ініціалами, а також вказати на деякі помітні похибки, що їх припустилася публікаторка, навівши власні міркування також у квадратних дужках (напр., «Діодор Сицілійський (Diodoros Siculus) — римський [?] [давньогрецький — Р.Щ.] історик»).
Таким чином, все що в поданому нижче матеріалі взяте у квадратні дужки, а також коментарі-зноски, позначені астеріксами (*), — нотатки перекладача.
Р.Щ.
Розенберґ Миколай. [Трактат про походження татар]
Миколая Розенберґа коротка розповідь про Скитів.
До найнепереможнішого і найясновельможнішого володаря Максиміліяна, Божим проведінням римського короля, все ще величного і т.ін. Тлумачення коротке про розташування, уклад і багатоманітність Скитських племен* Миколая з Розенберґа, Поляка з Яструбців**, лицаря єрусалимського, згодом посла з усними дорученнями найсвітлішого короля поляків до Священної [Римської] Імперії.
Якби я від остраху свого помітив, що протягом тривалого часу понад мої сподівання вводитиму в оману, діло, як відомо, корисне, започатковане найславетнішими прикладами, що покладено на мене при вшануванні твоєї Священної Милости, слід звести до зручного викладу, й я б не раз обдумав. Сам, відпочиваючи зі мною на дозвіллі, здавався незрівнянним, щоб не було непоправною шкодою справі, аби згодом витрачати даремно час для прийняття рішення, і не без того, щоб присвятити його [час] якийсь благородній справі, а найкраще тій, яка б, напевно, перетворилася на честь, успіх і насолоду для Священної твоєї Величності. Як я ще міг би відреагувати, з тим, як це можливо для найбільшої її ж милості і доброти, яких мене, що давно не заслуговує, наймилостивіше обдаровуючи увагою, вона вважала достойним, чим я не тільки влаштувався на почеснішому місці, аби вислухати посольство Галіції [Галичини], а й після завершення того скористався її височайшою порадою.
Читайте також: Про “Скілу” й “Харибду” в жанрі художнього перекладу, але не тільки
Чого б це мені вартувало й скільки б потім мені часті і слави додало, дух мій не невдячний сам собі знає, бо я вважав, що твоя високість має мою славу, думку щодо мене, а також визнання й репутацію моєї скромної особи в очах такої Величности. Отож для мене, який задумав, як би я міг віддячити за таку велику прихильність твоєї Величности, яку вона не тільки вирішила люб’язно виявити за те, що зроблене мною, так відоме і що зробило мені таку честь, але й ту, що була до того, не меншої вдячности і ваги, яка до мене була виявлена з такою добротою та щедрістю, крім того, милостиво виказуючи численні ознаки особистої прихильності, на які, втім я впевнений, я навряд чи заслуговував. Все ж, наскільки зможу внаслідок убозтва своєї освічености, якою б малою вона не була, переказати спробую, беручи на себе труд, яким би я зміг задовольнити тривале бажання тієї ж Священної твоєї Величности, притаманне благородному й щасливому її духу, дізнатися про рід Скитський, який Татарами зветься, розташування країв, в яких ті мешкають, далі — потугу, різноманітність, релігійний ритуал, культуру і звичаї. Як багато чи то я особисто бачив, чи то зі свідчення людей, що заслуговують на довіру, які вздовж і впоперек обійшли простори на північ і схід, я дізнавався, почасти ще дослідив перекази справжніх істориків та географів, так я на цей час мав змогу викласти з пам’яті. Хоча я даремно вагався, Володарю найславетніший, ті окремо взяті [перекази], які я маю намір у цій оповіді навести, щоб могла твоя Величність особисто добре чи, можливо, з більшою вигодою [для себе] дізнатися, і потім могла також щедріше й розважливіше виконати обов’язок щодо її ж людей, мужів видатних у всякого роду вчености, яких палацом за шляхетність характеру і володінням за гідну поведінку з найщедрішими жалуваннями підтримує. Все ж я би хотів, аби в тому, щоб взяти на себе цієї праці і обов’язку, не тільки підкоритися думці відкинути невігластво в таких речах, [а] щоб вона знала, яке моє почуття вдячности з приводу мого обов’язку й моєї обітниці в ім’я її священне показати одноосібно. Але цього на цей час було б достатньо для виправдання й для прагнення прихильности — нагадати про місце перебування і кордони — давні і сучасні — вищезгаданого Скитського роду.
Батько істориків Геродот Галікарнаський1 у своїй Історії, яка розповідає2 про давноминуле різних справ, був першим хто всебічно і ретельно описав справи скитські, більш зрозуміло розкриваючи походження роду, звитяги і звичаї, й заразом [його] різноманітність. Він повідомляє, що одні [скити], певна річ, є європейськими, а інші — азіатськими. Він описує, що вони мають вісім племен, що поділені між собою кордонами і відрізняються місцем мешкання, а ще взаємно різняться релігійним ритуалом, мовою і звичаями, населяючи безмежні простори від Істра [Дунаю]3 і його гирла й до Імайських гір4 ***, які східну Індію від Скитів відокремлюють, — вздовж теренів Колохів5 [Колофонців]****, Гіберів [Іберів]6, Албанів7 та Персидські8 реґіони, в бік Соґдіанів [Соґдійців]9, Коросмінів10, та Бастріанів11, та від тих, що поряд розпростерлися, й крізь прокляті через постійний холод північні пустелі до самого Ґлатіальського океану [Арктичного моря]12 — з іншого боку. І не менш відомі інші оповідачі історії, такі як Троґ Помпей13 і автор скороченого викладу його [творів] Юстин14, Діодор Сікул15, так і Еґесип [Егесип]16 розповіли про вікопомні звитяги цього роду в історії подій давніх часів. Ще згадує Квінт Курцій17, відомий оповідач історії Алєксандра Македонця*****, які і скільки діянь і трудів цей самий цар Алєксандер при Меотидському болоті [Азовське море]18 з тим родом здійснив, навіть зауважив він, яким лихом було його військо, набране воєначальником Софіріоном19 [Зопіріном] з європейських скитів, лихом, якого — в подальшому непереможного й нездоланного — слід було уникати. Втім, я вважаю зайвим, з іншого боку — не відповідає моєму задуму, якби я захотів пригадати давні блискуче проведені війни цього роду, які задовго до пришестя Христа, Бога нашого, з процвітаючими монархіями персів, македонців та, зрештою, римлян як в Азії, так і в Європі побідоносно провів аж до самих часів Чинґізхана20, кращого з тих самих монарха, якого називають Великим ханом, панування якого трохи більше чотирьохсот років тому взяло початок, підкоряючи своїй владі велику і кращу частину сходу, якою тепер правлять верховні імператори всіх татар, про який нижче дещо стисло йтиметься.
В такому разі очевидно, що за свідченнями і на думку багатьох Скити займали21 та населяли той же земний простір в Сарматії, що в межах Гістра [Дунаю], Тіри [Дністра]22, Іпани23 [Бога] ****** і Бористена [Дніпра]24, який тепер Сарматію від Скитів відокремлює25. Той, що лежав [там], де зараз лежать і Валахія26, і Поділля, — Щаслива Скитія27, названа [так] колись через перенадлишок багатьох благ. Звідки ті самі Скити, до пришестя Спасителя нашого, зазнавши поразки від нападу і напливу Ґотів28, були вигнані, вони ж, зі свого боку, тоді величезною кількістю своїх кланів примножилися настільки, що вони не могли прогодуватися в місцях, з яких походили. Переселяючись на благо народу з рідної землі, вони були змушені шукати собі нову батьківщину, теж перемістившись на схід, після того як дійшли були до берегів Бористена, який вважався вигідним завдяки рельєфу і течії, повернули вздовж нього на південь, не припиняючи свого шляху і просування вперед, поки не дійшли до його ж гирла. А в самому ході їх переселення багато родів з країни їхнього походження, можна помітити Лівонійців [Латвійців]29, Самаґітів [Жмудь]30, Прутенів [Пруссів] і Литвинів [Литовців]. [І] ці ж роди називаються загальною назвою Ґети31, родоначальники Ґотів тоді ж приєднали до себе також не малу кількість з Левкоаланів32 і Роксоланів33, з приєднанням цих народів самі вони стали сильнішими. Весь Скитський рід, який там мешкав, рештки тих, які від нього раніше зазнали поразки, погнав за Бористен [Дніпро], де могутній військовий стан згаданого роду, який ордою зветься, від самого початку мав свій осідок. Однак при цьому, поселившись там, вони не могли бути вільними від нападів і неприязні Ґотів, так як і всі інші їхні прикордонні сусіди (адже в таку потугу самі Ґоти були об’єдналися), що не завжди їх утримувало від переходу через Бористен [Дніпро], так як мали звичку переслідувати різні жертви із Сарматів і Роксоланів й внаслідок тривалих потрясінь на Таврійському Херсонесі34, який є величезним півостровом у морі Евксинському [Чорному]35, впевнені в укріпленості місця, з нього ровом і валом між двох морів, де найбільше сковуються льодом, міцно скріплюючи, змушені піти. Місце ж розташування цього роду до цих пір зветься ордою з-за канави36.
Читайте також: Новолатинська література – класична область пограниччя культур. Український аспект
Населяли ж той простір земель, розташований між ріками Бористеном [Дніпром], Танаїсом [Доном]37 і Расом, що Волгою [нині] зветься, різні роди Скитські, а саме Даки38, Ґепіди39, Комани [Половці]40, Алани41, Руґи42, Ерули [Герули]43, Туринґи [Тюринги]44, кожні при цьому платники данини Скитам і [їм] майже підневільні, яких Ґоти після того, як підкорили Сарматію й вигнали Скитів45, з якими вели затяжну війну, всіх обертаючи у свою васальну залежність, змусивши переселитися, перекинули в Сарматію, щоб у жодному разі будь-коли не мали наміру використати Скитів проти них. Команів [Половців] і Ґепідів розселили в межах рік Гістра [Дунаю] й Саректа [Серета] і Тіри [Дністра], де тепер обидві Валахії [Волощини] лежать46, Дакам же й іншим родам виділивши місця для мешкання у внутрішніх областях, прилеглих до Паннонії, Карпатських гір (де тепер Трансільванія є)47. Саме ці роди і Греки, і Римляни називали загальною назвою Скитоґети48, з ними деякі римські імператори вели рішучі війни зі змінним успіхом, так, як Клавдій-другий Авреліан49 *******, а також Валенс50, але і Тракія51, й Мезія52, та Македонія, і, звісно, Іллірик [Іллірія]53 спізнали спільного зі своїми прикордонними сусідами лиха й були приречені, і навіть сама Італія, як і володар земель Рим, яку спершу Ерули [Герули] з вождем Одоакром54 було зайняли, зрештою панування яких Теодорих, король Остґотів55, скинувши Одоакра, припинив, звідала і Ближня Іспанія56 гордо та непереможно потугу роду, відколи підкорена Візоґотами [Вестґотами]57, схиливши перед ними шию, до цих пір була спадковою.
* Зустрічається назва «Пояснення стисле про місце розташування, звичаї та багатоманітність Скіфського племені» (напр., Вирський Д. Роксолани серед Сарматів… — С.15). — Р.Щ.
** Яструбець (Ястжембєц) — шляхетський герб, до якого належав рід Миколая Розенберґа (див.напр. «История шляхетських гербов (на польськом языке)»). — Р.Щ.
1 Геродот з Галікарнасу (Herodotos) — нар.бл. 484 р., пом.бл. 425 [р.] — грецький історик. Був прихильником демократії, протягом деякого часу перебував в Атенах у Періклів період (бл. 454 [р.]), потім в атенській колонії Турії (півд. Італія) в 444 р. Мандрівник, оповідач історії, етнографії та географії стародавніх народів. Плодом особистих подорожей і читання попередніх авторів є дев’ятитомні Історії — твір, який уже в давнину дістав велике визнання. В 1474 р. перекладений латиною і виданий друком у Флоренеції.
2 Історії Геродота містять опис греко-перських воєн в часи панування перших Ахеменідів, походу персів на Грецію, що закінчилася поразкою під Платеями (479). З тією подією автор подав життя і звичаї народів Вавілонії, массаґетів, скитів та інших. Четвертий том містить географічну інформацію, а також опис скитських війн і звичаїв та щоденного життя скитів: 4,1—144. Фраґменти, цитовані Миколаєм Розенберґом у трактаті: 4,15 — поділ скитів на вісім племен, 4,37—58 — межі їхніх територій, 4,99—110 — держави, що межують з ними, — свідчать про докладне знання ним цього твору. Інформацію щодо скитів Геродот назбирав під час мандрівки в район Чорного моря бл. 448 р. Відвідав тоді Ольвію і терени, розташовані над нижнім Богом Південним Бугом і сусідні з ними південні чорноморські території. Пор. H e r o d o t, Historien Griechisch-Deutsch. Hrsg. J. F e i x, Bd. 1 (Ею 1—5), München 1964.
3 Hister, Hyster, Ister, Istris, Dannabius, Danubius Fluvius, Tanubius, Flavus Massagetes — Дунай.
4 Imaus mons, Imaus Scythicus mons, Imaeus mons, Scuthicus mons — гірська територія від Паміру до Алтаю (тепер Таджикистан, Туркменістан, Казахстан).
*** Імейські (Імеонські) гори — Каракорум — гірська система в межах Індії, Китаю й Пакистану. Проте деякі дослідники ототожнюють їх з пограничним районом між Афґаністаном і Таджикістаном, інші — між Паміром і Алтаєм, зазвичай — Таджикистан, Киргизстан і Казахстан. — Р.Щ.
5 Colochorum terra — землі, що знаходилися в Лідії, в західній частині сучасної Туреччини поблизу Ізміра (OL I s. 522: Colophon, Colophoniensis).
**** Мешканці Колофону — давньогрецького полісу біля Ефесу (тепер Ізміру) (див. прим. 5). — Р.Щ.
6 Hiberorum terra — простір на південно-західному Кавказі, сучасній Грузії (OL I s. 143: Iberia, Georgia, Georgianorum terra; OL I s. 469: Iberiae portae, Caucasiae portae, Caspiae pylae).
7 Albanorum terra — терени, займані ними були на південному сході Кавказу, сучасний Даґестан і частина Азербайджану (OL I s. 44: Albanorum terra, Albania region).
8 Persidis regiones — Персія.
9 Sogdiani — займали терени, розташовані в сучасних Киргизстані, Таджжикістані та Узбекистані OL III s. 396: Sogdiana region, Sugdia, Sugdiana).
10 Corosmini — заселені терени на південь від Аральського моря (OL III s. 89: Chorasmias lacus, Oxianus lacus, Oxus lacus).
11 Bactriani — заселені терени Центральної Азії, частини сучасних Туркменістану, Узбекистану, західного Таджикистану та північного Афґаністану (OL I s. 200: Bactria, Bactriana region, Bactrianum regnum).
12 Glacialis oceanus, Glaciale mare, Hyperboreum mare, Sarmaticum mare, Septemtrionalis oceanus — Арктичне море.
13 Троґ Помпей (Pompeius Trogus) — історик і письменник часів цезаря Авґуста. Автор двох праць, що мають важливе значення: De animalibus — твору зоологічного змісту, — і Historiae Philippicae — твору, що складається з 44 книг, які описують історію народів басейну Середземного моря. Кн. 1—40 присвячені історії ассирійців, персів, македонців (монархії Філіпа та Александра Македонського), кн. 41—42 — парфянам, кн. 43—44 — народу італьському та історії просторів Франції та Іспанії. Особливе місце займає історія Греції (від пелопоннеської війни) та Риму (від об’єднання провінцій до часів Тарквінія Пишного). Опис Скитії Помпей помістив у другій книзі (1,1). Його твору не збереглося. Відома тільки Epitome, створена пізніше Юстином (див.прим. 14).
14 Юстин ([Марк Юніян Юстин] Justinus, M. Iunianus Iustinus) — [римський] історик; деталі його біографії не подає жодне джерело. Закінчив переказ Історії Помпея Троґа (в ІІІ ст.). Короткий виклад містить близько 1/6 матеріалу його попередника. В історіографії відомий як Epitome Historiarum Philippicarum [Historiae Philippicae ex Trogo Pompeio. — Р.Щ.].
15 Діодор Сицілійський (Diodoros Siculus) — римський [?] [давньогрецький — Р.Щ.] історик з часів Цезаря. Походив з Агіріума на Сицілії, але мешкав переважно в Александрії та Римі. Написав 40-томову Історію світу, що охоплює події від початку існування аж до здобуття Британії Цезарем (54 р. перед Хр.). Т. 1 присвячений народу Єґипту, т. 2 — Месопотамії, Мідії, Індії, Скитії та Аравії, т. 3 — Північної Африки, т. 4—6 — Греції та Європи, т. 7—17 — охоплює часи від Троянської війни аж до Александра Великого, т. 18—40 — період від воєн діадохів до Цезаря. Опис Скитії та скитів містяться в другому томі (43—44).
16 Егесип —християнський письменник, що походив зі Сходу, якийсь час перебував у Римі (180 р.). Автор п’ятитомової Історії Церкви, якою скористався, між іншим, Євсевій [Кесарійський] при написанні своєї Історії. Миколай Розенберґ, посилаючись на його «historia antiquitatum gentis», переплутав її з Історією світу Діодора Сицілійського, згаданого раніше. Егесип був насправді єдиним автором згаданої Історії Церкви.
17 Quintus Curtius Rufus [Квінт Курцій Руф] — історик і письменник. Його життя і діяльність залишаються невідомими. Історики римської літератури, не бажаючи припуститися помилки, визначають їх в основному як часи Римської Імперії, ближче до ІІ ст. [Руф] є автором Historiae Alexandri Magni regis Macedonum, десятитомової праці, яка починається з опису дитинства і молодості Александра і закінчуєься описом суперечок між діадохами по смерті Македонця. Historia Курція збереглася тільки частково (за винятком деяких фрагментів 5 і 6 книг і 10 книги).
***** Алєксандр Македонський. — Р.Щ.
18 Битва Алєксандра Македонського при Азовському морі не має підтвердження в джерелах. Алєксандр Великий (356—323), проводячи численні війни в Азії, намагався також здобути Ольвію, грецьку (Мілету) колонію, розташовану на північному узбережжі Чорного моря. Ймовірно, облогу Ольвії 331 р. до Хр. мав на увазі Миколай Розенберґ, пишучи про битву «apud Meothim paludem».
19 Зопіріон (Zopyrion, Sophirion) — один з полководців Алєксандра Великого, намісника Тракії [Фракії], командував військом при облозі Ольвії. Місто вистояло завдяки допомозі скитів, які перемогли 30-тисячну армію Зопіріона. Сам вождь загинув під час битви.
20 Чинґісхан — засновник монгольської (татарської) імперії, великий хан в 1206—1227 роках. Розкнберґ помилився, визначаючи роки його правління: «ante annos pauloplus quadringentos» (рахуючи від року написання трактату — 1499).
21 Ці землі займали скити в т.зв. ранньоскитський період (V—IV ст. до Хр.). У ІІІ ст. до Хр. (може вже до початку IV) їх (т.зв. королівських скитів) почали витісняти сармати. Скити відступили в райони, розташовані на захід від Бога [Південного Бугу; див. нижче прим.******. — Р.Щ.] і між Дунаєм та Чорним морем. Ті, які залишилися, створили разом з сарматами спільну культуру. Вона була знищена в ІІ ст. до Хр. у зв’язку з приходом на ці землі роксоланів і язигів. Т.зв. давня Скитія перейшла в руки загарбників, скити ж (чи скито-сармати) піддалися поділові. Частина відступила в Крим, частина, натомість, — на захід, за Дніпро. Кримське царсьво (зване також скитським або тавро-скитським) проіснувало до нашестя ґотів у ІІІ ст. Інше царство — Сарматське, існувало тільки до І ст., коли його зайняли роксолани. Пор. T. S u l i m i r s k i, Sarmaci, Warszawa 1979, s. 83—84, 111—115.
22 Tyra, Tyras, Danastris fluvius, Danaster, Dinastris, Agalingus, Trullus — Дністер.
23 Hipanis, Hypanis, Bogus fluvius, Dohus — Бог, [див. наступну прим. — Р.Щ.].
****** Тобто Південний Буг (пол. Boh; на відміну від Західного Бугу, який звичайно називають просто Буг). Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX ст. дослідження Правобережної України, російський геолог В.Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами — Буг. Західна річка (притока р. Нарев) й справді звалася Бугом, південна — Богом. Проте В.Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг. В нинішній Польщі й досі немає назв Західний та Південний Буг, але є Bug та Boh.
24 Borysthenes fluvius, Borystenes, Danapris, Danaprus — Дніпро.
25 Дніпро у своїй нижній течії був у часи Миколая Розенберґа природним кордоном між впливами польськими та татарськими на руських землях. Тому він уживав терміни «Сарматія» і «Скитія» (останній визначається як Кримське ханство).
26 Valachia (region), Transalpina terra, Walachia — Волощина (тепер частина Румунії).
27 «Felix Scitia» [«Щаслива Скитія»] — терени, заселені скитами, т.зв. землеробів, що ведуть осілий триб життя, в районі над нижнім Дніпром і Богом [Південним Бугом] (з огляду на родючий ґрунт). Займалися вирощуванням збіжжя, скотарством. Це було також предметом торгівлі, зокрема з грецькими купцями.
28 Ґоти — група германських племен, що походять з південної Скиндинавії. Під кінець ІІ ст. до Хр. разом з іншими германцями розпочали рух- на південь, до Центральної Європи, в 150—200 роках — до північного і північно-західного узбережжя Чорного моря. Біля 200 року прийшли на середній Дніпро.
29 Livonienses, Livoniensis, Livonia (regio) — латиші, Латвія.
30 Samagitae, Samogitia (regio) — жмудини, Жмудь.
31 Ґети — велика група тракійських [фракійських] племен, які мешкали по обидва боки нижнього Дунаю, на північ від Балкан. Належали до них також даки на землях Семигороду. Ґети були сусідами скитів. Згадані Миколаєм Розенберґом племена — балтійські: латиші, жмудини, пруси та литвини, — не належали, однак, до групи ґотських племен. Розенберґ так само помилився, виводячи ґотів від ґетів.
32 Leuucolanes (Leucoalanes) — цією назвою Миколай Розенберґ визначив, імовірно, аланів, яких стародавні письменники виводили від аорсів, називаючи «західними» або «білими». Алани — група численних племен іранського походження. В І ст. взяли гору над усіма східносарматськими племенами, що займали землі між нижнім Доном, Волгою та Кавказом. В середині IV ст., підкорені гунами, помандрували на захід, досягнувши в 408 р. аж до Іберійського півострова. Проте частина залишилася в горах Кавказу, на просторі від Кубані до Даґастану. Кінець їхньому існуванню поклало татаро-монгольське нашестя в XIII ст. Пор. T. S u l i m i r s k i, там само, s. 168—172, 181—185.
33 Роксолани — сарматське плем’я, що походило з північночорноморських степів. На початку ІІ ст. до Хр. оселилися на схід (? — Р.Щ.) від Дону, на території аж по Дніпро. В середині І ст. були змушені його перетнути і оселилися між Дніпром та дельтою Дунаю. Частина роксоланів пішла далі на південь. Двічі намагалася підкорити Мізію (69 і 85—86 р.) і підтримали Даків у війні з Траяном. В IV ст. під натиском ґотів вийшла з Румунської рівнини (Мунтенії) в західному напрямку, в Угорщину. Пор. T. S u l i m i r s k i, там само, s. 116—119, 152—153.
34 Chersonesus Taurica, Taurica, Taurica terra, Chersonesus Crimaea, Chersonesus Magna, Chersonesus peninsula, Chersonesus Scythica, Chersonesus Tartarica, Cramaea Tartarica — Крим.
35 Euxinum mare, Pontus Euxinus, Cimmericum mare, Colchium mare, Geticum mare, Sarmaticum mare, Scythicum mare, Scythicum sinus — Чорне море.
36 Orda de fossa — так називає Миколай Розенберґ кримських татар, тобто тих, які належали до Кримського ханства.
37 Tanais fluvius, Thanais — Дін.
38 Даки — разом з ґетами належали до групи тракійських [фракійських] племен. Мешкали на землях Семигорода. В 60 р. після Хр. об’єднані в монолітну державу — Дакію, — були завойовані Римом і стали його провінцією (після походів Траяна в 101—102 і 105—106 рр.).
39 Ґепіди — походили з групи східногерманських племен, становлячи уламок ґотів, осілих в районі Вісли (ІІ ст.). Потім, в середині ІІІ ст., зустрічаються також — унаслідок свого переміщення — на нижньому Дунаї. Близько 418 р. зазнали поразки від гунів, затим їх завоювали авари.
40 Комани (половці) — народ тюркського походження, який населяв до ХІ ст. землі на північний захід від Каспійського моря. Потім перемістилися в бік України. В 1071—1073 роках спустошили Угорщину, в 1091 р. знищили печенігів (які жили на північ від Карпат), врешті в 1239/1240 р. зазнали поразки від монголів. Частина змішалася з ногаями, частина помандрувала в Угорщину.
41 Алани — див. прим. 32.
42 Руґи — належали до групи східногерманських племен. Їхні найдавніші місця мешкання були на землях південно-західної Норвеґії, потім між Одером та Віслою, поки вони не були витіснені на захід ґотами. В IV ст. переселилися на південь, в райони на північ від середньої течії Дунаю. В V ст. воювали разом з ґепідами проти гунів, в 487 р. зазнали поразки від Одоакра. Тих руґів, що вижили, поглинули остроґоти.
43 Герули — германський народ, в першій половині ІІІ ст. прийшли зі Скандинавії в райони нижнього Рейну, частково — на землі біля Азовського моря. Ця друга група вторглася в 267 р. на землі Римської Імперії і сплюндрували грецькі міста. В V ст. заснували невелику державу над Тисою, але в 505 р. були розгромлені лонґобардами і розпорошені.
44 Тюринги — германський народ, осілий в районі між горами Гарц і Ельбою. Близько 400 р. заснували там разом з англами і варнами невелику державу, розбиту, однак, в 531 р. саксами і франками та ними анексована.
45 Ці завоювання і успіхи ґотів відбувалися за панування короля ґотів Германаріха (пом. в 376 р.). Пор. H. Wolfram, Geschichte der Goten. Von den Anfängen bis zur Miitte des 6. Jhs, München 1979, s. 98—100.
46 Під натиском західних ґотів ґепіди переселилися вже в середині ІІІ ст. в райони між Дунаєм та Тисою (особливо над верхньою Тисою, тобто на території Волощини).
47 Паннонія (Семигород) — була набагато раніше осідком даків, але мешкали там також інші германські племена. В І ст. систематично завойовувалася Римом.
48 Скитоґети — так, імовірно, називали римляни одне з дакійських племен, що мешкали на землях Семигороду.
49 M. Aurelius Claudius [Марк Аврелій Валерій Клавдій, Клавдій ІІ, Клавдій ІІ Ґот. — Р.Щ.], званий Claudius Gothicus (219—270), — римський цезар в 268—270 роках. Після невдалого походу на Ґаллію розпочав у 269 р. війну з ґотами в районі Дунаю. Після успіху в битві при Ніші помер у Сірмії в процесі впровадження римської адміністрації на здобутих землях.
******* Тут Розенберґ, очевидно, помилився, поплутавши одне з імен Клавдія з іменем іншого (в майбутньому) імператора, Луція Доміція Авреліана, з яким він після битви біля Ніші (269 р.) вигнав ґотів з території імперії за Дунай. — Р.Щ.
50 Flavius Valens [Флавій Юлій Валент (Валенс). — Р.Щ.] — східноримський (?) [римський. — Р.Щ.] імператор в 364—378. Першу війну з ґотами провів у 367—369 роках на нижньому Дунаї. Була вона перервана через похід проти Персії в 370 р. Повстання наддунайських вестґотів в 376 р. змусило його повернутися на ці землі. Чергова війна закінчилася, на жаль, поразкою під Адріанополем і смертю цезаря 9 серпня 378 р.
51 Tracia, Thracia, Trachia, Aria, Odrysia, Romania — Тракія [Фракія], країна на Балканському півострові. Тракія охоплювала південну частину Балкан і Родоп, південна Тракія — теперішню північну Грецію і європейську частину Туреччини (на заході межувала з Македонією і Епіром, на сході прилягала до Чорного моря, на півночі — до Мезії).
52 Mesia, Moesia provincial, Moesiacus, Moesius, Misia, Mysia, Dacia Cisistriana — Мезія, римська провінція, розташована над Дунаєм. Охоплювала частину теперішньої Болгарії, Сербії і Румунії (на заході межувала з Далмацією, на півдні — з Македонією і Тракією, на сході доходила до Чорного моря, на півночі сягала Дунаю).
53 Illiricus, Illiricus sinus — Іллірія. Країна розташована на східному узбережжі Адріатики, на північ від Епіру.
54 Одоакр — германський вождь, підкорив у 476 р. Італію і був проголошений своїм військом королем. Панував до 493 р., коли був переможений остроґотами і підступно вбитий.
55 Теодорих Великий (453—526) — остроґотський король. В 489 р. розпочав марш у напрямку Італії, перемігши Одоакра при Ізонцо і Вероною (VIII/IX 489 р.), потім над рікою Аддою (VIII 490 р.), здобув у 493 р. його столицю Равенну і коронувався на короля.
56 Hispania Citerior [Ближня Іспанія, Тарраконська Іспанія — Р.Щ.] — назва римської провінції, що охоплювала північну і східну Іспанію.
57 Вестґоти захопили Іспанію в 414—418 роках.