Люб'язний приятелю! [1]
Читайте також: Григорій Сковорода: портрет в інтер’єрі бароко
Батьківська кара має в гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка приховує в собі силу. Нерозумну пиндючливість зустрічають за зовнішністю, випроваджують за сміхом, а розумний жарт поважний вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою дільністю. Згадайте прислів'я: "Красна хата не вуглами, а пирогами".
Я й сам не люблю мінливих масок тих людей і справ, про які можна сказати малоросійською приказкою: "Стучить, шумить, гримить... А що там? Кобиляча мертва голова біжить". Кажуть великоросіяни: "Летала высоко, а села недалеко", — про тих, що багато та красно говорять, а слухати нічого. Не любі мені ця порожня зарозумілість і пишна пустеля, а миле те, де зверху нічого, а всередині — щось, зовні брехня, а всередині істина. Така вже річ, і людина звалася в еллінів<....>, картинка, зверху смішна, а всередині красою велична[3].
Друже мій! Не зневажай байкарства![4] Байка і притча — одне й те ж. Не за гаманом суди скарб — правдивим судом осуджуй. Байка тоді буває погана й бабська, коли в простацькій та смішній шкаралущі своїй не ховає зерна істини і схожа на червоточний горіх. Від таких байок відводить Павло свого Тимофія[5] (1 до Тим., гл. 4, ст. 7). І Петро заперечує не просто байки, але байки з хитрощами, які, окрім прикрашеної оболони, сили Христової не мають. Іноді в покидьках ховається коштовний камінь. Будь ласка, затям собі ці Павлові слова, щоб люди "на юдейські байки не зважали, ані на накази людей, що від правди відвертаються"[6]. Як обряд без сили Божої — порожнеча, то й байка така без істини. Коли ж вона з правдицею — хто посміє назвати її неправдивою? "Для чистих усе чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління" (До Тита, 1-15). Цим хворим, позбавленим страху Божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а споганені в них розум та сумління.
Читайте також: Постать Григорія Сковороди в сучасному філософсько-культурному просторі
Цей потішний і фігурний рід писань був найкращий для стародавніх мудреців. Лавр і взимку зеленіє. Так мудрі і в забавках розумні, і в брехні істинні. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як простацьким розумам, а ясно, мов у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши відразу живу її подобу, уподобили її у різноманітні тлінні фігури.
Жодні фарби не передають приваби троянди, лілеї, нарциса настільки точно, наскільки прегарно в них з'явлена невидима Божа істина — тінь небесних і земних образів. Звідси народились ірогліфіка, емблематика[7], таїнства, притчі, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ[8], коли його внутрішній янгол — керманич у всіх його справах — повелів писати вірші, тоді він вибрав Езопові байки[9]. І як кожна вправно показана картина здається неукам брехнею, так і тут виходить.
Сонце всіх планет і цариця Біблія з тайнотворених фігур, притч та подобизн утворена. Вся вона ліплена з глини і зветься у Павла "буйством". Але в цю глину вдихнуто дух життя, а в тім буйстві ховається мудрість усього смертного. Зобразити, приєднати, уподібнити — означає те саме.
Читайте також: Україно-латинський білінгвізм та міра його вияву у латиномовних творах Г. Сковороди
Прийми ж, люб'язний приятелю, дружнім серцем від твого друга цю небезсмаковиту думок його воду. Не мої це думки, не я їх вигадав, бо істина безначальна. Але люблю — з тим і мої, люби — і будуть твої. Знаю, що твій плотський бовван різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним лікером, хай будуть єдина душа і єдине серце. В цьому й полягає справжня дружба і єдність думок. Все не наше, все загине — і самі боввани наші. Одні лише думки завжди з нами, одна лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерні, затаїмося.
Будьмо ж дружні! Прийми і споживай з Петром мої чотириногі звірі, змії та птиці. Хай тебе Бог благословить! З ним не зашкодить і трута поганська. То лише образи, що криють, як полотном, істину. Споживай, доки споживєш з Богом чого кращого.
Люб'язний приятелю! Твій вірний слуга,
любитель священної Біблії
Григорій Сковорода 1774 року в селі Бабаях,
напередодні П'ятидесятниці
Читайте також: Тлумачення поняття здорової душі Григорієм Сковородою (на матеріалі латиномовних листів до М. Ковалинського)
Байка 1. Пси
У селі в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник із очей, і повернувся до двору.
Що це тобі дало? — спитав другий собака.
У всякому разі не так нудно, — відповів той.
Але ж не всі, — сказав розумніший, — переїжджі такі, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б і я повинності своєї не залишив, хоч іще з минулої ночі в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути — це річ непогана, а от брехати на кожного — зле.
Сила. Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору.
Що це тобі дало? — спитав другий собака.
У всякому разі не так нудно, — відповів той.
Але ж не всі, — сказав розумніший, — переїжджі такі, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б і я повинності своєї не залишив, хоч іще з минулої ночі в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути — це річ непогана, а от брехати на кожного — зле.
Сила. Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору.
Байка 2. Ворона і Чиж
Неподалець озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й висшвував Чиж. Поблизу нього каркала собі й Ворона та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказала:
— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?
— А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.
— Тому, що ти такий же зелений, як та жаба.
— Коли я жаба, — мовив на те Чиж, — тоді ти сама справжнісінька жабера за внутрішньою своєю сутністю, бо спів твій зовсім схожий на жаб'ячий.
Сила. Серце і звичаї людські мають свідчити, хто він такий, а не зовнішні якості. Дерево по плодах пізнається.
— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?
— А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.
— Тому, що ти такий же зелений, як та жаба.
— Коли я жаба, — мовив на те Чиж, — тоді ти сама справжнісінька жабера за внутрішньою своєю сутністю, бо спів твій зовсім схожий на жаб'ячий.
Сила. Серце і звичаї людські мають свідчити, хто він такий, а не зовнішні якості. Дерево по плодах пізнається.
Байка 3. Жайворонки
Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо з великим шумом та грюком скінчила на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька.
— Батечку! Біля тій гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша й найсильніша з усіх птиця...
— А чому тобі так здалося, синку? — спитав старий.
— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму і грому ніколи ще не бачив.
— Коханий мій синку, — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Не той орел, що високо літає,
А той, що легко сідає...
Сила. Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі а печаттю добрий намір і кінець.
— Батечку! Біля тій гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша й найсильніша з усіх птиця...
— А чому тобі так здалося, синку? — спитав старий.
— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму і грому ніколи ще не бачив.
— Коханий мій синку, — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець. Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Не той орел, що високо літає,
А той, що легко сідає...
Сила. Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі а печаттю добрий намір і кінець.
Байка 4. Голова і Тулуб
Тулуб, одягнутий у розкішну, франтовиту, з дорогими прикрасами одіж, величався перед Головою і дорікав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має він.
— Слухай-но, дурню! Коли може поміститися твій розум у череві, то затям, що так робиться не через велику твою вартість, а тому, що годі тобі обійтися таким малим, як це можу я, — відказала Голова.
Фабулка ця для тих, хто честь свою на самій пишноті поклали.
— Слухай-но, дурню! Коли може поміститися твій розум у череві, то затям, що так робиться не через велику твою вартість, а тому, що годі тобі обійтися таким малим, як це можу я, — відказала Голова.
Фабулка ця для тих, хто честь свою на самій пишноті поклали.
Байка 5. Чиж і Щиглик
Чиж, вилетівши на волю, зустрівся з давнім своїм приятелем Щиглем, і той спитав його:
— Як ти, мій друже, звільнився? Розкажи мені!
— Дивом, — відповів полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше місто і, прогулюючись задля цікавості по торговиці, зайшов у наш пташиний ряд, де нас біля чотирьохсот висіло в клітках одного господаря. Турок довго дивився зі співчуттям, як ми одне перед одним виспівували, і спитав нарешті:
— А скільки хочеш грошей за всіх?
— Двадцять п'ять карбованців, — відповів той.
Турок, не кажучи й слова, заплатив гроші, звелів подавати собі по клітці й випускав нас на волю, тішачись і задоволено позираючи, як ми розліталися.
— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю?
— Солодкий харч та гарна клітка, — відповів щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Богові такою пісенькою:
Краще вже сухар з водою,
Аніж цукор із бідою.
Сила. Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого.
— Як ти, мій друже, звільнився? Розкажи мені!
— Дивом, — відповів полонянин. — Багатий турок приїхав посланником у наше місто і, прогулюючись задля цікавості по торговиці, зайшов у наш пташиний ряд, де нас біля чотирьохсот висіло в клітках одного господаря. Турок довго дивився зі співчуттям, як ми одне перед одним виспівували, і спитав нарешті:
— А скільки хочеш грошей за всіх?
— Двадцять п'ять карбованців, — відповів той.
Турок, не кажучи й слова, заплатив гроші, звелів подавати собі по клітці й випускав нас на волю, тішачись і задоволено позираючи, як ми розліталися.
— А що ж тебе, — спитав товариш, — замануло в неволю?
— Солодкий харч та гарна клітка, — відповів щасливець, — але тепер, доки житиму, дякуватиму Богові такою пісенькою:
Краще вже сухар з водою,
Аніж цукор із бідою.
Сила. Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого.
Байка 6. Годинникові колеса
Колесо годинникової машини спитало у Другого:
— Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?
— Мене, — відповіло Друге, — так зробив мій майстер, і цим я не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.
Сила. З різними природними нахилами і життєвий шлях різний. Одначе всім їм один кінець — чесність, мир і любов.
— Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?
— Мене, — відповіло Друге, — так зробив мій майстер, і цим я не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.
Сила. З різними природними нахилами і життєвий шлях різний. Одначе всім їм один кінець — чесність, мир і любов.
Байка 7. Орел та Сорока
Сорока Орлові мовила:
— Скажи мені, як тобі не набридне безперервно вихором крутитися на просторих небесних висотах — чи вгору, чи вниз, наче хиляєшся гвинтовими сходами?..
— Я нізащо б на землю не спустився, — відповів Орел, — коли б плотські потреби не приневолювали мене до того.
— А я нізащо б не відлітала з міста, — сказала Сорока, — коли б Орлом була.
— Я теж так робив би, — мовив Орел, — коли б лише був Сорокою.
Сила. Хто народжений до того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях і садах, аніж у містах.
— Скажи мені, як тобі не набридне безперервно вихором крутитися на просторих небесних висотах — чи вгору, чи вниз, наче хиляєшся гвинтовими сходами?..
— Я нізащо б на землю не спустився, — відповів Орел, — коли б плотські потреби не приневолювали мене до того.
— А я нізащо б не відлітала з міста, — сказала Сорока, — коли б Орлом була.
— Я теж так робив би, — мовив Орел, — коли б лише був Сорокою.
Сила. Хто народжений до того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях і садах, аніж у містах.
Байка 8. Голова і Тулуб
— Як би ти жила, — спитав Тулуб Голову, — коли б з мене не витягувала для себе соків життя?
— Достеменно, — відповіла Голова, — але в нагороду тобі моє око як світло, а я допомагаю порадою.
Сила. Народ повинен володарям своїм служити і годувати їх.
— Достеменно, — відповіла Голова, — але в нагороду тобі моє око як світло, а я допомагаю порадою.
Сила. Народ повинен володарям своїм служити і годувати їх.
Байка 9. Мурашка та Свиня
Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них багатший. А Віл був свідком і побічним суддею.
— Чи ж багато у тебе хлібного зерна? — спитала з гордовитою посмішкою Свиня. — Ану-бо, з'яви, шановна пані...
— В мене повнісінька жменя найчистішого зерна.
Як тільки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня та Віл.
— Хай буде нам за суддю пан Віл, — проказала Свиня. — Він двадцять з лишком років правив у великій славі судійство, і можна сказати, що він проміж усієї своєї браті наймайстерніший юриста і найгостріший арифметик та алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирішити. Окрім того, він досить управний, здається, в латинських диспутах.
Віл після таких слів, мовлених мудрою звіриною, відразу скинув на рахівницю і за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:
— Оскільки бідна Мурашка тільки одну жменю зерна має, як сама призналася об тім без принуки, і, окрім зерна, більше нічого не споживає, а, проти того, у пані Свині в цілий кадуб, у якому жмень є триста з третиною, через те за всіма правилами здорового розрахунку...
— Не те ви рахували, пане Віл, — обірвала його мову Мурашка. — Надіньте окуляри і киньте на рахівницю витрати проти прибутків...
Справа ще більше розпалила суперечку, і її перенесено до вищого суду.
Сила. Не мале те, чого досить для прожиття, врешті, це і є статок та багатство.
— Чи ж багато у тебе хлібного зерна? — спитала з гордовитою посмішкою Свиня. — Ану-бо, з'яви, шановна пані...
— В мене повнісінька жменя найчистішого зерна.
Як тільки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня та Віл.
— Хай буде нам за суддю пан Віл, — проказала Свиня. — Він двадцять з лишком років правив у великій славі судійство, і можна сказати, що він проміж усієї своєї браті наймайстерніший юриста і найгостріший арифметик та алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирішити. Окрім того, він досить управний, здається, в латинських диспутах.
Віл після таких слів, мовлених мудрою звіриною, відразу скинув на рахівницю і за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:
— Оскільки бідна Мурашка тільки одну жменю зерна має, як сама призналася об тім без принуки, і, окрім зерна, більше нічого не споживає, а, проти того, у пані Свині в цілий кадуб, у якому жмень є триста з третиною, через те за всіма правилами здорового розрахунку...
— Не те ви рахували, пане Віл, — обірвала його мову Мурашка. — Надіньте окуляри і киньте на рахівницю витрати проти прибутків...
Справа ще більше розпалила суперечку, і її перенесено до вищого суду.
Сила. Не мале те, чого досить для прожиття, врешті, це і є статок та багатство.
Байка 10. Дві курки
Випало якось Дикій Курці залетіти до Домашньої.
— І як це ти, сестро, живеш у лісах? — спитала Домашня.
— А точнісінько так, як інші лісові птахи, — відповіла Дика. — Годує мене той самий Бог, що й диких голубів.
— Вони ж літати добре можуть, — проказала господиня.
— Це так, — згодилася Дика, — одначе і я можу літати й цілком задоволена крильми, які мені дано від Бога...
— Ось у те я, сестрице, не можу повірити, — сказала Домосида, — бо я ледве-ледве можу перелетіти он до того сарая.
— Не перечу, — каже Дика, — але дозвольте, голубонько моя, згадати, що ви з мальства, як тільки народились, зволите на подвір'ї гній гребти, а я щодень мусила досвідом поповнювати своє літання.
Сила. Багато хто, не маючи змоги щось зробити, не вірить, що можуть це інші. Безліч є таких, хто з солодкої млості відучені мандрувати пішки. Це свідчить, що практика без природженості бездільна, а природженість утверджується працелюбністю. Яка користь знати, як робиться діло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвід — це одне й те ж. Вона не в знанні самім живе, а в роботі. Знання без діла — це мука, а діло — без природи. Ось чим різниться sсіentіa et doсtrіna[*1].
— І як це ти, сестро, живеш у лісах? — спитала Домашня.
— А точнісінько так, як інші лісові птахи, — відповіла Дика. — Годує мене той самий Бог, що й диких голубів.
— Вони ж літати добре можуть, — проказала господиня.
— Це так, — згодилася Дика, — одначе і я можу літати й цілком задоволена крильми, які мені дано від Бога...
— Ось у те я, сестрице, не можу повірити, — сказала Домосида, — бо я ледве-ледве можу перелетіти он до того сарая.
— Не перечу, — каже Дика, — але дозвольте, голубонько моя, згадати, що ви з мальства, як тільки народились, зволите на подвір'ї гній гребти, а я щодень мусила досвідом поповнювати своє літання.
Сила. Багато хто, не маючи змоги щось зробити, не вірить, що можуть це інші. Безліч є таких, хто з солодкої млості відучені мандрувати пішки. Це свідчить, що практика без природженості бездільна, а природженість утверджується працелюбністю. Яка користь знати, як робиться діло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвід — це одне й те ж. Вона не в знанні самім живе, а в роботі. Знання без діла — це мука, а діло — без природи. Ось чим різниться sсіentіa et doсtrіna[*1].
Байка 11. Вітер та Філософ
- А щоб тебе чорт забрав, проклятий!..
- За що мене лаєш, пане Філософе? — спитав Вітер.
— За те, — відповів Мудрець, — що, як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столі й світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю таріль зі стравою, яку я збирався по праці з'їсти...
— Та чи знаєш ти, — сказав Вітер, — хто я такий?
— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Філософ. — Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь...
— А коли я, — каже Вітер, — тінь, то є при мені й тіло. Це достеменне — я тінь, а невидима в мені Божа сила — мов тіло. Як же мені не віяти, коли мене наш всезагальний т в о р е ц ь і невидиме всемістиме єство рухає.
— Знаю, — сказав Філософ, — що в тобі є живе єство і воно неповинне, оскільки ти Вітер.
— І я знаю, — каже Дух, — що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох мужичків, з яких один, нахилившись, привітав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її, а другий зробив мені такий же комплімент, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти міг би бути в них головою.
Сила. Хто на погоду і врожай сердиться, той заміряється на всетворящого Бога й гордіє.
- За що мене лаєш, пане Філософе? — спитав Вітер.
— За те, — відповів Мудрець, — що, як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столі й світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю таріль зі стравою, яку я збирався по праці з'їсти...
— Та чи знаєш ти, — сказав Вітер, — хто я такий?
— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Філософ. — Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь...
— А коли я, — каже Вітер, — тінь, то є при мені й тіло. Це достеменне — я тінь, а невидима в мені Божа сила — мов тіло. Як же мені не віяти, коли мене наш всезагальний т в о р е ц ь і невидиме всемістиме єство рухає.
— Знаю, — сказав Філософ, — що в тобі є живе єство і воно неповинне, оскільки ти Вітер.
— І я знаю, — каже Дух, — що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох мужичків, з яких один, нахилившись, привітав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її, а другий зробив мені такий же комплімент, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти міг би бути в них головою.
Сила. Хто на погоду і врожай сердиться, той заміряється на всетворящого Бога й гордіє.
Байка 12. Оселка та Ніж
Ніж розмовляв з Оселкою:
— Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити й бути ножем...
— Коли б я гострити не годилась, — сказала Оселка, — то не відмовилася б піти за вашою порадою і станом. Але нині люблю вас саме тому, що не хочу бути між вас. Бо як не кажіть, а, ставши ножем, ніколи стільки сама не переріжу, скільки всі ті ножі й мечі, які за життя своє наточу. А в наш час на оселки великий сутуж.
Сила. Народжуються і такі, що не хочуть женитися і йти на військoву службу, щоб інших вільніше навчати розумної чесності, без котрої будь-який суспільний стан нечинний.
— Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити й бути ножем...
— Коли б я гострити не годилась, — сказала Оселка, — то не відмовилася б піти за вашою порадою і станом. Але нині люблю вас саме тому, що не хочу бути між вас. Бо як не кажіть, а, ставши ножем, ніколи стільки сама не переріжу, скільки всі ті ножі й мечі, які за життя своє наточу. А в наш час на оселки великий сутуж.
Сила. Народжуються і такі, що не хочуть женитися і йти на військoву службу, щоб інших вільніше навчати розумної чесності, без котрої будь-який суспільний стан нечинний.
Байка 13. Орел та Черепаха
На похилім до води дубі сидів Орел, а поблизу Черепаха своїй браті проповідувала таке:
— Пропадай воно, оте літання! Покійна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навіки згинула, як видно з переказів[13], за те, що почала ці гиблої науки вчитися в Орла. Сам сатана таке вигадав!..
— Слухайно, дурепо! — обірвав її проповідь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що літала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Літання ніколи не гірше повзання.
Сила. Марнославство і прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкідливіше для них буває, чим вищий стан. І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії та янгольського життя.
— Пропадай воно, оте літання! Покійна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навіки згинула, як видно з переказів[13], за те, що почала ці гиблої науки вчитися в Орла. Сам сатана таке вигадав!..
— Слухайно, дурепо! — обірвав її проповідь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що літала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Літання ніколи не гірше повзання.
Сила. Марнославство і прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкідливіше для них буває, чим вищий стан. І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії та янгольського життя.
Байка 14. Сова та Дрізд
Тільки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати.
— І не злить вас, пані, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?
— Анітрохи, — відповіла та. — Вони й поміж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлості, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чіпають, при тому й афінські громадяни мають мене в пошані[14].
Сила. Ліпше з одним розумним та добрим душею жити в любові та шані, аніж з тисячею дурнів.
— І не злить вас, пані, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?
— Анітрохи, — відповіла та. — Вони й поміж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлості, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чіпають, при тому й афінські громадяни мають мене в пошані[14].
Сила. Ліпше з одним розумним та добрим душею жити в любові та шані, аніж з тисячею дурнів.
Байка 15. Змія та Жаба
У час, коли Змія скинула линовище, її побачила Жаба.
— Бог з вами, пані! — гукнула здивовано. — Відмолоділи! Що за причина? Прошу сказати...
— Я вам залюбки можу порадити, — каже Змія. — Ходіть за мною.
І повела Жабу до тій щілини, крізь яку вона нещодавно ледве продерлася, скинувши з себе стару шкіру.
— Ну ось, пані Жабо, прошу пролізти крізь цей вузький прохід.
А як пролізете — вмент оновитесь, лишивши по цей бік весь непотріб.
— Ти що, хочеш зачавити мене тут? — скрикнула Жаба. — Та хоча б мені і вдалося сюди пролізти, то здерла б я всю шкіру!
— Прошу не гніватись, — відказала Змія. — Окрім цього шляху, годі вам дістатися туди, куди вдалося мені.
Сила. Чим ліпше добро, тим глибшим трудом, як ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той і до добра не прийде.
— Бог з вами, пані! — гукнула здивовано. — Відмолоділи! Що за причина? Прошу сказати...
— Я вам залюбки можу порадити, — каже Змія. — Ходіть за мною.
І повела Жабу до тій щілини, крізь яку вона нещодавно ледве продерлася, скинувши з себе стару шкіру.
— Ну ось, пані Жабо, прошу пролізти крізь цей вузький прохід.
А як пролізете — вмент оновитесь, лишивши по цей бік весь непотріб.
— Ти що, хочеш зачавити мене тут? — скрикнула Жаба. — Та хоча б мені і вдалося сюди пролізти, то здерла б я всю шкіру!
— Прошу не гніватись, — відказала Змія. — Окрім цього шляху, годі вам дістатися туди, куди вдалося мені.
Сила. Чим ліпше добро, тим глибшим трудом, як ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той і до добра не прийде.
Байка 16. Жаби
Коли висохло озеро, Жаби пострибали шукати собі нового житла. Нарешті всі вигукнули:
— Гой, яке величезне озеро! Воно буде нам довічним житлом!
І плеснулись разом у нього.
— А я, — сказала одна, — вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють це озеро. Бачу онде зарослий лісом горб, який посилає сюди струмки; сподіваюся отож, що знайду там і добре джерело.
— А навіщо, тітонько? — спитала молоденька Жаба.
— А тому, голубонько моя, що струмки можуть потекти в інший бік, а це озеро може, як і попереднє, висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше калюжі.
Сила. Всяке багатство зможе висякнути й висохнути, як озеро, лише чесне ремесло зостається непослабним джерелом бідного, але безпечного існування. Який безлік багатіїв щодня перетворюється на жебраків! У цім кораблетопленні єдина лише гавань — ремесло. Найбідніші раби народжуються від предків, що жили в калюжі великих статків. І недаремно Платон сказав: "Усі королі — з рабів, а всі раби походять з королів". Це буває тоді, коли пан усього — час — знищує багатство. А знаємо ж, що всіх наук голова; око й душа — це навчитися жити порядним життям, заснованім на законі віри й Божого страху, як на відправному пункті. Це і є основа й джерело, що породжує струмки цивільних законів. І є воно каменем для стін тим, хто бажає збудувати благословенне житло. Цього каменя твердість мають у собі для користі всі посади й науки, а вони тримають суспільство у гаразді.
— Гой, яке величезне озеро! Воно буде нам довічним житлом!
І плеснулись разом у нього.
— А я, — сказала одна, — вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють це озеро. Бачу онде зарослий лісом горб, який посилає сюди струмки; сподіваюся отож, що знайду там і добре джерело.
— А навіщо, тітонько? — спитала молоденька Жаба.
— А тому, голубонько моя, що струмки можуть потекти в інший бік, а це озеро може, як і попереднє, висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше калюжі.
Сила. Всяке багатство зможе висякнути й висохнути, як озеро, лише чесне ремесло зостається непослабним джерелом бідного, але безпечного існування. Який безлік багатіїв щодня перетворюється на жебраків! У цім кораблетопленні єдина лише гавань — ремесло. Найбідніші раби народжуються від предків, що жили в калюжі великих статків. І недаремно Платон сказав: "Усі королі — з рабів, а всі раби походять з королів". Це буває тоді, коли пан усього — час — знищує багатство. А знаємо ж, що всіх наук голова; око й душа — це навчитися жити порядним життям, заснованім на законі віри й Божого страху, як на відправному пункті. Це і є основа й джерело, що породжує струмки цивільних законів. І є воно каменем для стін тим, хто бажає збудувати благословенне житло. Цього каменя твердість мають у собі для користі всі посади й науки, а вони тримають суспільство у гаразді.
Байка 17. Два коштовні камені — Діамант і Смарагд
Високої якості Смарагд, що перебував у славі при королівськім дворі, пише своєму приятелеві Діамантію таке:
"Люб'язний друже!
Шкодую, що не дбаєш за честь свою і живеш, похований у попелі.
Твоя вартість мені відома. Вона гідна чесного й поважного місця, але нині ти подібний до свічника, що світить сокровенним світлом, але схоронений під спудом. Навіщо це світло, коли воно не дивує і не звеселяє людські погляди?
Цього тобі й бажаю, з шанобою — друг твій Смарагд".
"Дорогий друже! — відповідає Діамант. — Наше з видноти світло живить лише людське марнославство. Хай уже вони дивляться на сяюче небо, а не на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша, чи ж бо честь, завжди лишається всередині нас. Полірувальники не дають її нам, а відкривають. Вона виднотою і людською похвалою не збільшується, а зневагою, забуттям та огудою не зменшується.
Лишаюся з такими гадками — твій друг Діамантій.
Сила. Ціна і честь — одне і те ж. Хто не має нічого в собі, той прибирає зовнішнього блиску, натягає маску фальшивого діаманта і злодійської монети. Назворот у народі кажуть так: "Зробили Абрама чесним чоловіком". А варто було б казати так: "Засвідчено перед людьми про Абрамову честь". Освіта чи віра Божа, милосердя, великодушність, справедливість, постійність та цнотливість — ось ціна наша й честь! Давня приказка (свідчить): "Дурень шукає місця, а розумного і в кутку видко".
"Люб'язний друже!
Шкодую, що не дбаєш за честь свою і живеш, похований у попелі.
Твоя вартість мені відома. Вона гідна чесного й поважного місця, але нині ти подібний до свічника, що світить сокровенним світлом, але схоронений під спудом. Навіщо це світло, коли воно не дивує і не звеселяє людські погляди?
Цього тобі й бажаю, з шанобою — друг твій Смарагд".
"Дорогий друже! — відповідає Діамант. — Наше з видноти світло живить лише людське марнославство. Хай уже вони дивляться на сяюче небо, а не на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша, чи ж бо честь, завжди лишається всередині нас. Полірувальники не дають її нам, а відкривають. Вона виднотою і людською похвалою не збільшується, а зневагою, забуттям та огудою не зменшується.
Лишаюся з такими гадками — твій друг Діамантій.
Сила. Ціна і честь — одне і те ж. Хто не має нічого в собі, той прибирає зовнішнього блиску, натягає маску фальшивого діаманта і злодійської монети. Назворот у народі кажуть так: "Зробили Абрама чесним чоловіком". А варто було б казати так: "Засвідчено перед людьми про Абрамову честь". Освіта чи віра Божа, милосердя, великодушність, справедливість, постійність та цнотливість — ось ціна наша й честь! Давня приказка (свідчить): "Дурень шукає місця, а розумного і в кутку видко".
Байка 18. Собака та Кобила
Кобила, що привчена була носити поноску[*2], надмірно цим чванилася.
Вона смертно ненавиділа Меркурія — так звався вижель[*3], — і, прагнучи його забити, щораз намірялася на нього задніми копитами.
— Чим я завинив, пані Діано? — спитав вижель кобилу. — Чому я вам такий бридкий?
— Негіднику! .. Тільки я починаю носити при гостях поноску, як ти більше за всіх регочеш. Хіба моє вміння смішне?
— Перепрошую, пані, мене, не ховаюсь у своїм природнім гріху, завжди смішить навіть добре діло, коли воно не дане природою.
— Сучий сину! Чого хвалишся природою? Ти, невчений невігласе!
Хіба не знаєш, що я вчилась у Парижі? І чи тобі втямити те, що вчені кажуть: Аrs реrfісіt naturam?[*4] А де і в кого навчався ти?
— Матінко! Коли вас учив славний патер Піфикс[*5], то мене навчав спільний нам отець небесний, давши мені до цього схильність, а схильність принесла бажання, бажання - знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смішне, але похвальне.
Діана, не терплячи, повернулася задом, щоб хвицьнути собаку, та вижель подався геть.
Сила. Без природи — як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутуєшся. Природа — вічне джерело бажання. Ця ж воля (за при слів'ям) гірша всілякої неволі. Вона тягне до вузького досвіду. Досвід — батько мистецтва, знання та звички. Звідси народились усі науки, книги, і вправності. Цей головний і єдиний учитель навчає птаство літати, а рибу — плавати. Премудра ходить в Малоросі приказка: "Без Бога ні до порога, а з ним хоч на море". Бог, природа і Мінерва — одне і те ж. Так само, як сіль без солону, як колір без природного свого духу, а око без зіниці, так і неприродне діяння завжди позбавлене свой таємної принади. Це таємне — голова, а зветься по-грецькому то <...>, тобто благота, чи краса, і не залежить од науки, а наука залежить од неї. Пані Діана, як надмір навчена, але не досить добророзумна тварина, дозволяє собі протиставлення: Аrs реrfісіt naturam. Але коли немає спорідненості, тоді скажи, що може дати досконале навчання? Слово реrfісіt означає те саме: веде до досконалості чи завершення. Адже кінець, як у кільці, завжди з'єднаний зі своїм початком, залежить од нього, як плід од свого сімені. Варто знати те, що світлиця без фундаменту та стін покрівлею своею не зможе увінчатися.
Вона смертно ненавиділа Меркурія — так звався вижель[*3], — і, прагнучи його забити, щораз намірялася на нього задніми копитами.
— Чим я завинив, пані Діано? — спитав вижель кобилу. — Чому я вам такий бридкий?
— Негіднику! .. Тільки я починаю носити при гостях поноску, як ти більше за всіх регочеш. Хіба моє вміння смішне?
— Перепрошую, пані, мене, не ховаюсь у своїм природнім гріху, завжди смішить навіть добре діло, коли воно не дане природою.
— Сучий сину! Чого хвалишся природою? Ти, невчений невігласе!
Хіба не знаєш, що я вчилась у Парижі? І чи тобі втямити те, що вчені кажуть: Аrs реrfісіt naturam?[*4] А де і в кого навчався ти?
— Матінко! Коли вас учив славний патер Піфикс[*5], то мене навчав спільний нам отець небесний, давши мені до цього схильність, а схильність принесла бажання, бажання - знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смішне, але похвальне.
Діана, не терплячи, повернулася задом, щоб хвицьнути собаку, та вижель подався геть.
Сила. Без природи — як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутуєшся. Природа — вічне джерело бажання. Ця ж воля (за при слів'ям) гірша всілякої неволі. Вона тягне до вузького досвіду. Досвід — батько мистецтва, знання та звички. Звідси народились усі науки, книги, і вправності. Цей головний і єдиний учитель навчає птаство літати, а рибу — плавати. Премудра ходить в Малоросі приказка: "Без Бога ні до порога, а з ним хоч на море". Бог, природа і Мінерва — одне і те ж. Так само, як сіль без солону, як колір без природного свого духу, а око без зіниці, так і неприродне діяння завжди позбавлене свой таємної принади. Це таємне — голова, а зветься по-грецькому то <...>, тобто благота, чи краса, і не залежить од науки, а наука залежить од неї. Пані Діана, як надмір навчена, але не досить добророзумна тварина, дозволяє собі протиставлення: Аrs реrfісіt naturam. Але коли немає спорідненості, тоді скажи, що може дати досконале навчання? Слово реrfісіt означає те саме: веде до досконалості чи завершення. Адже кінець, як у кільці, завжди з'єднаний зі своїм початком, залежить од нього, як плід од свого сімені. Варто знати те, що світлиця без фундаменту та стін покрівлею своею не зможе увінчатися.
Байка 19. Нетопир і двоє пташат — Горлиці та Голуба
Великий підземельний звір, що живе в землі так, як кріт, коротко кажучи, великий Кріт, писав найсолодкомовніше послання до звірів, котрі живуть на землі, і до повітряних птахів. Сила була така:
"Дивуюся із забобону вашого, що в світі знайшли те, чого ніколи ніде нема й не бувало, — хто вам посіяв божевілля, начебто у світі є якесь там сонце? Воно у творах ваших славиться, початкує в ділі, визначає закінчення, всолоджує життя, оживлює живність, освічує темряву, випромінює світло, оновлює час. Що за час? У світі є одна лише тьма, один лише час, а інший час — дурниця, бредня, небилиця. Ця ваша дурість є плодовита матір інших недоладностей. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, веселка, істина. А найсмішніше — пошановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свічадо світу, товариш світла, вмістилище радості, двері істини... Ото варварство!
Люб'язні мої друзі! Годі тліти у простацтві, скиньмо ярмо забобону, не вірте нічому, доки не візьмете у кулак. Повірте мені: не в тому життя, аби бачити, а в тому, аби мацати.
Від дня 18, квітня 1774 року.
З підземельного світу №№."
Цей лист сподобався багатьом звірам та пташкам, наприклад, Сові, Дремлюзі, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрім Орла та Сокола. найбільше вподобав цей догмат Нетопир і, забачивши Горличеня й Голубеня, намагався ощасливити їх цією високоштильною філософію.
Але Горличеня сказало:
— Батьки наші кращі за тебе вчителі. Вони народили нас у тьмі, але для світла.
А Голубеня відповіло:
— Не можу повірити дуросманові. Ти мені й раніше повідав, що сонця на світі нема. Але я, народжений у похмурих днях, щеї неділі побачив зрана схід прегарного всесвітнього ока. Та й сморід, який чути від тебе й Одуда, свідчить, що всередині у вас недобрий дух.
Сила. Світло і тьма, тління і вічність, віра й безчестя складають цей світ і потрібні одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син світла — хай буде світлом. Від плодів їхніх пізнаєте їх.
"Дивуюся із забобону вашого, що в світі знайшли те, чого ніколи ніде нема й не бувало, — хто вам посіяв божевілля, начебто у світі є якесь там сонце? Воно у творах ваших славиться, початкує в ділі, визначає закінчення, всолоджує життя, оживлює живність, освічує темряву, випромінює світло, оновлює час. Що за час? У світі є одна лише тьма, один лише час, а інший час — дурниця, бредня, небилиця. Ця ваша дурість є плодовита матір інших недоладностей. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, веселка, істина. А найсмішніше — пошановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свічадо світу, товариш світла, вмістилище радості, двері істини... Ото варварство!
Люб'язні мої друзі! Годі тліти у простацтві, скиньмо ярмо забобону, не вірте нічому, доки не візьмете у кулак. Повірте мені: не в тому життя, аби бачити, а в тому, аби мацати.
Від дня 18, квітня 1774 року.
З підземельного світу №№."
Цей лист сподобався багатьом звірам та пташкам, наприклад, Сові, Дремлюзі, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрім Орла та Сокола. найбільше вподобав цей догмат Нетопир і, забачивши Горличеня й Голубеня, намагався ощасливити їх цією високоштильною філософію.
Але Горличеня сказало:
— Батьки наші кращі за тебе вчителі. Вони народили нас у тьмі, але для світла.
А Голубеня відповіло:
— Не можу повірити дуросманові. Ти мені й раніше повідав, що сонця на світі нема. Але я, народжений у похмурих днях, щеї неділі побачив зрана схід прегарного всесвітнього ока. Та й сморід, який чути від тебе й Одуда, свідчить, що всередині у вас недобрий дух.
Сила. Світло і тьма, тління і вічність, віра й безчестя складають цей світ і потрібні одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син світла — хай буде світлом. Від плодів їхніх пізнаєте їх.
Байка 20. Верблюд та Олень
Африканський Олень часто живиться зміями. Одного дня, наївшись їх і не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птиці помчав на високі гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потічка каламутну воду.
— Куди поспішаєш, пане Рогачу? — відізвався Верблюд. — Напийся зі мною у цьому струмку.
Олень відповів, що він не може як солодку пити каламутну воду.
— Отож-бо, ваш брат дуже вже ніжний і запанілий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.
— Вірю, — сказав Олень, — але я народився пити найчистішу воду і лише з джерела. Цей потічок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
Сила. Біблія — це джерело. Всі людські історії в ній та плотські імена — це бруд і каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з ніздрів потаємну воду нетлінності, про яку писано: "Рада в серці людини - глибока вода, і розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 і 20)"[15].
Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив"[16]. А Олень до чистої води біжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криниці, буде у Вифлеємі при воротяхі (2-га [кн.] Царств, 23, вірш 15)"[17]. Слово, ім'я, знак, шлях, слід, нога, копито — назву має — тлінні ворота, що ведуть до нетлінного джерела. Хто не поділяє словесних знаків на плоть і дух, той не може вбачати різниці між водою та водою, красою небесною і росою. Поглянь на 33-тю главу, вірш 13 Второзаконня: "І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито"[18]. Який є сам, такою буде йому й Біблія. Про неї чітко сказано: "З преподобним преподобний будеш..." Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.
Цю байку написано у Світлу неділю[19]
після полудня 1774 року в Бабаях.
— Куди поспішаєш, пане Рогачу? — відізвався Верблюд. — Напийся зі мною у цьому струмку.
Олень відповів, що він не може як солодку пити каламутну воду.
— Отож-бо, ваш брат дуже вже ніжний і запанілий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.
— Вірю, — сказав Олень, — але я народився пити найчистішу воду і лише з джерела. Цей потічок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
Сила. Біблія — це джерело. Всі людські історії в ній та плотські імена — це бруд і каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з ніздрів потаємну воду нетлінності, про яку писано: "Рада в серці людини - глибока вода, і розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 і 20)"[15].
Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив"[16]. А Олень до чистої води біжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криниці, буде у Вифлеємі при воротяхі (2-га [кн.] Царств, 23, вірш 15)"[17]. Слово, ім'я, знак, шлях, слід, нога, копито — назву має — тлінні ворота, що ведуть до нетлінного джерела. Хто не поділяє словесних знаків на плоть і дух, той не може вбачати різниці між водою та водою, красою небесною і росою. Поглянь на 33-тю главу, вірш 13 Второзаконня: "І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито"[18]. Який є сам, такою буде йому й Біблія. Про неї чітко сказано: "З преподобним преподобний будеш..." Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.
Цю байку написано у Світлу неділю[19]
після полудня 1774 року в Бабаях.
Байка 21. Зозуля та Косик
Зозуля прилетіла до Чорного Дроздика.
— Чи тобі не нудно? — питає його. — Що робиш?
— Співаю, — відказує Дроздик, — хіба не бачиш?
Я співаю частіше від тебе, але однаково нудно...
Та ти ж, пані, тільки й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу і вчу свої діти, а працю полегшую співом[*7].
Сила. Багато хто, занедбавши споріднену собі працю, лише співає, п'є та ість. У цім гультяйськім порожнюванні вони терплять їдучішу і більшу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб бажаніше після відпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свій, цьому нудьгу прогнати небагато труда треба: щодня він працює й відпочиває, і це про нього приказка: "Добрій людині будь-який день свято". Робота наша — це джерело веселощів. А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорідненості, хто не є приятелем й вірним і нічого біля неї не любить, той завжди неспокійний і нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона визначає пошуки Божого царства і є головою, світлом та сіллю будь-якого приватного заняття. Навіть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорідненість. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тільки почнеш звертати до нього гадки свої, відразу оживає, і, як прах, розвіяний вітром, зникає біс нудьги та зневіри. Всі ми, усяк добрий чоловік, лише до цього народжені. Щасливий той, хто поєднав любу собі роботу із загальною. Це справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: "Одні живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити".
— Чи тобі не нудно? — питає його. — Що робиш?
— Співаю, — відказує Дроздик, — хіба не бачиш?
Я співаю частіше від тебе, але однаково нудно...
Та ти ж, пані, тільки й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу і вчу свої діти, а працю полегшую співом[*7].
Сила. Багато хто, занедбавши споріднену собі працю, лише співає, п'є та ість. У цім гультяйськім порожнюванні вони терплять їдучішу і більшу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб бажаніше після відпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свій, цьому нудьгу прогнати небагато труда треба: щодня він працює й відпочиває, і це про нього приказка: "Добрій людині будь-який день свято". Робота наша — це джерело веселощів. А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорідненості, хто не є приятелем й вірним і нічого біля неї не любить, той завжди неспокійний і нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона визначає пошуки Божого царства і є головою, світлом та сіллю будь-якого приватного заняття. Навіть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорідненість. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тільки почнеш звертати до нього гадки свої, відразу оживає, і, як прах, розвіяний вітром, зникає біс нудьги та зневіри. Всі ми, усяк добрий чоловік, лише до цього народжені. Щасливий той, хто поєднав любу собі роботу із загальною. Це справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: "Одні живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити".
Байка 22. Гній та Діамант
Той самий Гній, у якому в давнину Езопів півень[20] вирив коштовний камінь, дивувався Діаманту й зацікавлено розпитував:
— Скажи мені, будь ласка, чого це тебе так цінять? І за віщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи і є, власне, творець краси й користі, але навіть на дещицю не можу до тебе дорівнятися.
— Сам не знаю, — відповів Діамант. — Я так само, як і ти, — земля, чи навіть гірший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужіль. Але в сухих моїх водах величною красою відбивається полиск сонячного світла, без якого всі твої удобрення стають порожні, а прорості мертві, як каже стародавня приказка: в полі пшениця роком родиться, а не нивою, ні гноєм.
Сила. Світські книги, безсумнівно, наповнені великою користю та красою. Коли б вони спитали Біблію: чому перед нею вони й дещиці ті слави не мають і нащо їй створюють вівтарі та храми, "Сама не відаю, — відповіла б вона. — Я складена з тих-таки слів і речень, що й ви, і навіть ще з гірших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалі, чудово сяє невидиме, проте світле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва". Звичайно, цим-от деревом життя усолоджуеться несмачних речей його гіркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людині. Це про неї каже Соломон таке: "Звеличилась ти над усіма. Брехливої догоди і суєтної доброти жіночої немає в тобі". Поглянь на закінчення притч[21]. Бог у Біблії зчаста позначений роком, погодою, благоденством, наприклад: "Літо Боже приємне...", "Цей нинішній час погожий..." Прочитай початок Соломонових приповісток про час[22]. Час — римське tempus, він означае не лише рух у небесних колах, але й міру руху, що зветься у стародавніх греків <...> . Це слово означає те ж таки, що й такт, а це від грецького слова (<...> — розкладаю) походить. Та й у нинішніх музикантів міра в русі співу зветься темпо. Отже, темпо в рухові планет, годинників і музичного співу є те ж саме, що й у фарбах малюнок. Тепер видно, що значить <...> і tempus. Мудро каже прислів'я: "В полі пшениця роком родиться..." Мудро й у римлян казали: Annus produсіt, non ager[*8]. Малюнок і темпо є невидимість. І хай завершиться наша байка. Арістотелевими словами про музику: <...>[*9]. Хто це розжує, той знає, що значить ритм. Ця думка в Росії[23] у багатьох на вустах, але не в багатьох на умі.
— Скажи мені, будь ласка, чого це тебе так цінять? І за віщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи і є, власне, творець краси й користі, але навіть на дещицю не можу до тебе дорівнятися.
— Сам не знаю, — відповів Діамант. — Я так само, як і ти, — земля, чи навіть гірший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужіль. Але в сухих моїх водах величною красою відбивається полиск сонячного світла, без якого всі твої удобрення стають порожні, а прорості мертві, як каже стародавня приказка: в полі пшениця роком родиться, а не нивою, ні гноєм.
Сила. Світські книги, безсумнівно, наповнені великою користю та красою. Коли б вони спитали Біблію: чому перед нею вони й дещиці ті слави не мають і нащо їй створюють вівтарі та храми, "Сама не відаю, — відповіла б вона. — Я складена з тих-таки слів і речень, що й ви, і навіть ще з гірших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалі, чудово сяє невидиме, проте світле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва". Звичайно, цим-от деревом життя усолоджуеться несмачних речей його гіркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людині. Це про неї каже Соломон таке: "Звеличилась ти над усіма. Брехливої догоди і суєтної доброти жіночої немає в тобі". Поглянь на закінчення притч[21]. Бог у Біблії зчаста позначений роком, погодою, благоденством, наприклад: "Літо Боже приємне...", "Цей нинішній час погожий..." Прочитай початок Соломонових приповісток про час[22]. Час — римське tempus, він означае не лише рух у небесних колах, але й міру руху, що зветься у стародавніх греків <...> . Це слово означає те ж таки, що й такт, а це від грецького слова (<...> — розкладаю) походить. Та й у нинішніх музикантів міра в русі співу зветься темпо. Отже, темпо в рухові планет, годинників і музичного співу є те ж саме, що й у фарбах малюнок. Тепер видно, що значить <...> і tempus. Мудро каже прислів'я: "В полі пшениця роком родиться..." Мудро й у римлян казали: Annus produсіt, non ager[*8]. Малюнок і темпо є невидимість. І хай завершиться наша байка. Арістотелевими словами про музику: <...>[*9]. Хто це розжує, той знає, що значить ритм. Ця думка в Росії[23] у багатьох на вустах, але не в багатьох на умі.
Байка 23. Собака та Вовк
У Тітира[24], пастуха, жили Левкон та Фирідам, два пси, у великій дружбі. Вони прославились і серед диких і серед домашніх звірів. Вовк од заздрості на їхню сдаву вишукав момент і став набиватися до них у друзі.
— Прошу мене любити та жалувати, панове мої, — сказав Вовк із придворною чемністю. — Ви мене надзвичайно ущасливите, коли дозволите мені, на вашу ласку, бути третім вашим товаришем, що вважатиму собі за велику честь.
Потім понарозказував їм про славетних і багатих своїх предків, про модні науки, в яких стараннями батьків був вихований.
— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цілком схожий на вас обох, а голосом і шерстиною — на пана Фирідама. Є стародавня приказка: Sіmіle duсіt deus ad sіmіle[*10]. В одному лише не криюсь — маю лисячий хвіст, а погляд — вовчий"[25].
Левкон відповів Вовкові, що хоч Тітир на них зовсім не схожий, але є їхнім третім товаришем і що він без Фирідама нічого не починає й не вирішує.
Тоді Фирідам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справді на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вівці, задоволені вовною й молоком, а ви шкуру дерете і їсте їх замість хліба. Найбільше ж не подобається нам свічадо душі твоєї — хитрий погляд твій, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко від тебе.
Сила. І походження, і багатство, і чин, і спорідненість, і тілесне обдарування, і науки безсильні ствердити дружбу. Але серця; в думках узгоджені, й однакова чесність людинолюбної душі, що живе у двох, а то й у трьох тілах, — ось справдешня любов та єдність, про що погляньте на главу 4, вірш 32 у Діях[26] і про що Павло каже: "Нема юдея, ні грека...", "Бо всі ви один у Христі Ісусі..." (До галатів, 111, [28).
Читайте також: Давня література: з полону стереотипів
— Прошу мене любити та жалувати, панове мої, — сказав Вовк із придворною чемністю. — Ви мене надзвичайно ущасливите, коли дозволите мені, на вашу ласку, бути третім вашим товаришем, що вважатиму собі за велику честь.
Потім понарозказував їм про славетних і багатих своїх предків, про модні науки, в яких стараннями батьків був вихований.
— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цілком схожий на вас обох, а голосом і шерстиною — на пана Фирідама. Є стародавня приказка: Sіmіle duсіt deus ad sіmіle[*10]. В одному лише не криюсь — маю лисячий хвіст, а погляд — вовчий"[25].
Левкон відповів Вовкові, що хоч Тітир на них зовсім не схожий, але є їхнім третім товаришем і що він без Фирідама нічого не починає й не вирішує.
Тоді Фирідам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справді на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вівці, задоволені вовною й молоком, а ви шкуру дерете і їсте їх замість хліба. Найбільше ж не подобається нам свічадо душі твоєї — хитрий погляд твій, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко від тебе.
Сила. І походження, і багатство, і чин, і спорідненість, і тілесне обдарування, і науки безсильні ствердити дружбу. Але серця; в думках узгоджені, й однакова чесність людинолюбної душі, що живе у двох, а то й у трьох тілах, — ось справдешня любов та єдність, про що погляньте на главу 4, вірш 32 у Діях[26] і про що Павло каже: "Нема юдея, ні грека...", "Бо всі ви один у Христі Ісусі..." (До галатів, 111, [28).
Читайте також: Давня література: з полону стереотипів
Байка 24. Кріт та Лінкс [27]
За казками, звір Лінкс має настільки гострий зір, що проглядає землю на кілька аршинів. Забачив він якось у землі Крота і почав насміхатися над його сліпотою:
— Коли б ти, мізерна тваринко, мав би мой прозірливості хоч на соту частку, то міг би проникнути навіть крізь центр землі. А натомість усе вимацуєш, сліпий, як ніч без місяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — відповів Кріт. — Зір твій гострий, зате розум — зовсім сліпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мій не менш гострий слух. Можливо, і я давно мав би вже очі, коли б були вони мені потрібні. Віковічна правда блаженної натури ніколи не образить. Вона, рівняючи всі нерівності, гостротою слуху замістила мені силу очей.
Сила. Недоумство у багатстві пишається і лається, а в бідності осідає і впадає у відчай. В обох долях воно нещасне. Там біситься, як у вар'ятській гарячці, а тут з ніг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствові Божому і правді його, а гадають, що все на світі визначає талан, як у беззаконнім володінні. Але розпошир, бідна тваринко, зір твій — побачиш, що все робиться за точною правдою та рівністю, і цим заспокоїшся. Коли є в багатстві те, чого немає у злиднях, задумайся — і знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодів, нагородою там — свіжіше повітря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лікарів — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратників; менше наук — менше дурнів; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарів — менше зіпсованого смаку; менше честі — менше страху; менше солодощів — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзів — менше ворогів; менше здоров'я — менше пристрастей. Століття і століття, країна й країна, народ і народ, місто й село, юність і старість, хворість і здоров'я, смерть і життя, ніч і день, зима й літо — кожен стан, стать і вік, і всяке твариння має власні свої вигоди. Але сліпа дурнота і сліпа невіра цього не розуміють, одне лише зло в усьому бачать — вони подібні до цирульничих п'явок, котрі висмоктують погану кров. Для цього століття над століттям підносять, народ вище народу, невдоволені ні станом своїм, ні країною, ні віком, ні призначеністю, ні участю, ні хворобою, ні здоров'ям, ні смертю, ні життям, ні старістю, ні юністю, ні літом, ні зимою, ні ніччю, ні днем, і при щасті підносяться до неба, а при невдачі падають у прірву відчаю, позбавлені як світла і духу віри, так і солодкого миру та рівноваги і спалюються у полум'ї власної печалі, аби збулось у тім: "А невіруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрім зневіри в царство Боже і його правди, окрім хвороб душевних і мук від незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям і сатанинська гордість, що виявляється у прагненні сісти на престолі вишнього. Ось де центр пекла і отець пристрастей. "І не дасть йов безумства Богові". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де істинне світло і пізнання Божого. Тому і священики звуться серцями, що сидять серед невіри, Божим світлом осяваючи. "Ви є світло світу". "Які красні ноги тих, що благовістять мир..." "Святи їх у істину свою".
— Коли б ти, мізерна тваринко, мав би мой прозірливості хоч на соту частку, то міг би проникнути навіть крізь центр землі. А натомість усе вимацуєш, сліпий, як ніч без місяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — відповів Кріт. — Зір твій гострий, зате розум — зовсім сліпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мій не менш гострий слух. Можливо, і я давно мав би вже очі, коли б були вони мені потрібні. Віковічна правда блаженної натури ніколи не образить. Вона, рівняючи всі нерівності, гостротою слуху замістила мені силу очей.
Сила. Недоумство у багатстві пишається і лається, а в бідності осідає і впадає у відчай. В обох долях воно нещасне. Там біситься, як у вар'ятській гарячці, а тут з ніг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствові Божому і правді його, а гадають, що все на світі визначає талан, як у беззаконнім володінні. Але розпошир, бідна тваринко, зір твій — побачиш, що все робиться за точною правдою та рівністю, і цим заспокоїшся. Коли є в багатстві те, чого немає у злиднях, задумайся — і знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодів, нагородою там — свіжіше повітря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лікарів — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратників; менше наук — менше дурнів; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарів — менше зіпсованого смаку; менше честі — менше страху; менше солодощів — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзів — менше ворогів; менше здоров'я — менше пристрастей. Століття і століття, країна й країна, народ і народ, місто й село, юність і старість, хворість і здоров'я, смерть і життя, ніч і день, зима й літо — кожен стан, стать і вік, і всяке твариння має власні свої вигоди. Але сліпа дурнота і сліпа невіра цього не розуміють, одне лише зло в усьому бачать — вони подібні до цирульничих п'явок, котрі висмоктують погану кров. Для цього століття над століттям підносять, народ вище народу, невдоволені ні станом своїм, ні країною, ні віком, ні призначеністю, ні участю, ні хворобою, ні здоров'ям, ні смертю, ні життям, ні старістю, ні юністю, ні літом, ні зимою, ні ніччю, ні днем, і при щасті підносяться до неба, а при невдачі падають у прірву відчаю, позбавлені як світла і духу віри, так і солодкого миру та рівноваги і спалюються у полум'ї власної печалі, аби збулось у тім: "А невіруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрім зневіри в царство Боже і його правди, окрім хвороб душевних і мук від незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям і сатанинська гордість, що виявляється у прагненні сісти на престолі вишнього. Ось де центр пекла і отець пристрастей. "І не дасть йов безумства Богові". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де істинне світло і пізнання Божого. Тому і священики звуться серцями, що сидять серед невіри, Божим світлом осяваючи. "Ви є світло світу". "Які красні ноги тих, що благовістять мир..." "Святи їх у істину свою".
Байка 25. Лев та Мавпи
Лев спить горілиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всіляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати і лаятись, забувши страх і повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зі сну, зворухнувся Лев. Тоді Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею доріг розсипалися. Старша із них, отямившись, сказала:
— І предки наші ненавиділи Лева, але Лев і нині Лев і навік-віки.
Сила. Лев — це образ Біблії, проти якої повстають і лаються поганські мудреці. Вони гадають, що вона мертва і свідчить про стихійну мертвоту, не враховуючи, що в тлінних її образах криється вічне життя і що все те встає і підноситься до такого. "Бог наш на небі і на землі..." І, не тямлячи, що вихід її — то вихід життя, лаються, чуючи таке:
"Згори мудрствуйте... Не тут"[*11].
А як тільки блиснуло світло повстання її, тоді переходить на них:
"Розженуться вороги її..." Ось чому Василій Великий[29] каже про Євангеліє, що воно — воскресіння мертвих.
Іуда, син Яков[30], замість Лева образом невидимого царя і Бога лежить, а тому й написано: "Ліг спочити, яко лев. Хто підійме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста діва — Біблія і про її життя та воскресіння наше повідає Христос: "Бо не вмерло дівча, але спить..."[31]
Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай і співає з Давидом: "Ти вподобав собі свою землю"[32], "Якщо красні будинки твої, Якове..."[33]
Описувачі звірів кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить він на третій день. Чи ж можна знайти чудовіший образ для божественної книги?
— І предки наші ненавиділи Лева, але Лев і нині Лев і навік-віки.
Сила. Лев — це образ Біблії, проти якої повстають і лаються поганські мудреці. Вони гадають, що вона мертва і свідчить про стихійну мертвоту, не враховуючи, що в тлінних її образах криється вічне життя і що все те встає і підноситься до такого. "Бог наш на небі і на землі..." І, не тямлячи, що вихід її — то вихід життя, лаються, чуючи таке:
"Згори мудрствуйте... Не тут"[*11].
А як тільки блиснуло світло повстання її, тоді переходить на них:
"Розженуться вороги її..." Ось чому Василій Великий[29] каже про Євангеліє, що воно — воскресіння мертвих.
Іуда, син Яков[30], замість Лева образом невидимого царя і Бога лежить, а тому й написано: "Ліг спочити, яко лев. Хто підійме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста діва — Біблія і про її життя та воскресіння наше повідає Христос: "Бо не вмерло дівча, але спить..."[31]
Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай і співає з Давидом: "Ти вподобав собі свою землю"[32], "Якщо красні будинки твої, Якове..."[33]
Описувачі звірів кажуть, що лев, народившись, лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить він на третій день. Чи ж можна знайти чудовіший образ для божественної книги?
Байка 26.Щука і Рак
Щука, винюхавши солодку поживу, жадібно її проковтнула. Та раптом відчула, що в ласощі заховано гачка, який уже застряг у її нутрі. Рак це здаля побачив і на ранок, стрівши Щуку, запитав:
— Чого це ви, пані, сумні? Де поділася ваша бадьорість?
— Не відаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощів попливти з Кременчука[34] в Дунай. Набридло вже мені Дніпро.
— А я знаю джерело вашого суму, — відказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Відтепер вам не допоможе ані швидкий Дунай, ні плодоносний Ніл, ні веселовидний Меандр[35], ні золоті крильця.
Сила. Рак достеменну правду мовить. Без Бога і за морем погано, а мудрому чоловікові весь світ — рідний край, скрізь йому й завжди добре. Бо добро він не збирає з місць, а носить його в собі. Воно йому як сонце у всі часи і як скарб у всіх країнах. Не місце його, а він оживлює місце, не вигнанець, а подорожній і не вітчизну кидає, а лише змінює її; куди прийшов — тієї землі й син, бо несе в собі народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний"[36].
Страх Божий — джерело мудрості, і веселощів, і довговічності, а зневіра — солодка їжа, що ховає в собі гірку отруту. Важко помітити цю отруту. Важко увійти у беззаконня. "Гріхопадіння хто зрозуміє?" Той, хто пізнав суть страху Божого. Корінь його гіркий, але плоди солодкі. А беззаконня є гачок, захований у ласощі, який ранить душу.
Марнославство веде тебе до гріха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська розніженість тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За сріблом, може, погнався і впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрість, чи помста, чи гнів, чи відчай зав'язли у твоїй душі? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смерті — гріх"[37]. Безбожжя ввійшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая[38]: "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серці: немає Бога..." Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповів Мойсей[39] ": "Проклятий ти в місті, проклятий ти в полі..." Мучить душу твою жах плотської смерті? Загруз у ній гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконні схвилюються і вспокоїтися не зможуть"[40]. Гріх, отже, — жити за законом плотських пут і пристрастей наших, котрі воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке місце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душі своїй, і в серці своїм, і завжди носить він лихо. Поглянь і послухай нещасного раба! "Ще хотіти мені належить, а робити — ні!"
Ось і правдешній полон! "Всякий грішник є раб свого гріха!"
— Чого це ви, пані, сумні? Де поділася ваша бадьорість?
— Не відаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для веселощів попливти з Кременчука[34] в Дунай. Набридло вже мені Дніпро.
— А я знаю джерело вашого суму, — відказав Рак. — Ви ковтнули гачка. Відтепер вам не допоможе ані швидкий Дунай, ні плодоносний Ніл, ні веселовидний Меандр[35], ні золоті крильця.
Сила. Рак достеменну правду мовить. Без Бога і за морем погано, а мудрому чоловікові весь світ — рідний край, скрізь йому й завжди добре. Бо добро він не збирає з місць, а носить його в собі. Воно йому як сонце у всі часи і як скарб у всіх країнах. Не місце його, а він оживлює місце, не вигнанець, а подорожній і не вітчизну кидає, а лише змінює її; куди прийшов — тієї землі й син, бо несе в собі народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний"[36].
Страх Божий — джерело мудрості, і веселощів, і довговічності, а зневіра — солодка їжа, що ховає в собі гірку отруту. Важко помітити цю отруту. Важко увійти у беззаконня. "Гріхопадіння хто зрозуміє?" Той, хто пізнав суть страху Божого. Корінь його гіркий, але плоди солодкі. А беззаконня є гачок, захований у ласощі, який ранить душу.
Марнославство веде тебе до гріха? Воно той ласощ, що приховує гачка. Плотська розніженість тебе полонила? Проковтнув ти гачка. За сріблом, може, погнався і впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрість, чи помста, чи гнів, чи відчай зав'язли у твоїй душі? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смерті — гріх"[37]. Безбожжя ввійшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая[38]: "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серці: немає Бога..." Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповів Мойсей[39] ": "Проклятий ти в місті, проклятий ти в полі..." Мучить душу твою жах плотської смерті? Загруз у ній гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконні схвилюються і вспокоїтися не зможуть"[40]. Гріх, отже, — жити за законом плотських пут і пристрастей наших, котрі воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке місце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душі своїй, і в серці своїм, і завжди носить він лихо. Поглянь і послухай нещасного раба! "Ще хотіти мені належить, а робити — ні!"
Ось і правдешній полон! "Всякий грішник є раб свого гріха!"
Байка 27. Бджола та Шершень
— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твой праці не так тобі, як людям корисний тобі навіть часто шкодять, приносячи замість винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурноті своїй тягати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Очевидно, ви до нестями закохані в мед.
— Ти поважний дурень, пане раднику, — відповіла Бджола. — Медом любить поласувати і Ведмідь, а Шершень теж хитро його достає. І ми могли б по-злодійському здобувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більшу радість дає збирати мед, аніж його споживати. До цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без того жити, навіть купаючись у медові, для нас люта смерть.
Сила. Шершень — це образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — герб мудрого чоловіка, який у спорідненій праці трудиться. Багато Шершнів без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — і не тямлячи, що споріднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчіться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселіше?
— Тоді, — відповість вам, — коли жену зайця.
— А коли заєць смачніший?
— Тоді, — відповідає мисливець, — коли поганяюсь за ним.
Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли він веселіший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нірки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може літати по квітоносних луках? Що є болісніше, ніж купатись у багатстві і смертельно мучитись із того, що не маєш спорідненої праці? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а думками хворієш, коли позбавлений спорідненої праці. І немає нічого радіснішого, аніж жити за призначенням. Солодкі тоді труд тілесний, терпіння тіла і навіть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорідненою собі працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон[41] з чого мудрий і щасливий? Не з багатства, ані з чину, лише з того, що відповідає своїй природі, як видно з Цицеронової книжечки "Про старість". Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудівниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.
Але треба розібратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членів і похоті нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословів трисонячне, котре всякій живій істоті й призначення і відповідність приписує. Про це єство сказав древній Епікур таке: "Вдячність моя блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке — непотрібним".
А оскільки Бог не є ні чоловічої, ні жіночої статі, але все в нім одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому".
Читайте також: Раціональне та ірраціональне у філософії серця Григорія Сковороди: до проблеми цілісності людини
— Ти поважний дурень, пане раднику, — відповіла Бджола. — Медом любить поласувати і Ведмідь, а Шершень теж хитро його достає. І ми могли б по-злодійському здобувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більшу радість дає збирати мед, аніж його споживати. До цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без того жити, навіть купаючись у медові, для нас люта смерть.
Сила. Шершень — це образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола — герб мудрого чоловіка, який у спорідненій праці трудиться. Багато Шершнів без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — і не тямлячи, що споріднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчіться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселіше?
— Тоді, — відповість вам, — коли жену зайця.
— А коли заєць смачніший?
— Тоді, — відповідає мисливець, — коли поганяюсь за ним.
Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли він веселіший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нірки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може літати по квітоносних луках? Що є болісніше, ніж купатись у багатстві і смертельно мучитись із того, що не маєш спорідненої праці? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а думками хворієш, коли позбавлений спорідненої праці. І немає нічого радіснішого, аніж жити за призначенням. Солодкі тоді труд тілесний, терпіння тіла і навіть смерть, бо душа, володарка людини, насолоджується спорідненою собі працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон[41] з чого мудрий і щасливий? Не з багатства, ані з чину, лише з того, що відповідає своїй природі, як видно з Цицеронової книжечки "Про старість". Ця думка — премилосердна мати премудра проводирка. Ця преблага домобудівниця неситому дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.
Але треба розібратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членів і похоті нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословів трисонячне, котре всякій живій істоті й призначення і відповідність приписує. Про це єство сказав древній Епікур таке: "Вдячність моя блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке — непотрібним".
А оскільки Бог не є ні чоловічої, ні жіночої статі, але все в нім одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому".
Читайте також: Раціональне та ірраціональне у філософії серця Григорія Сковороди: до проблеми цілісності людини
Байка 28. Олениця та Кабан
У польських та угорських горах[42] Олениця, побачивши домашнього Кабана, стала вітатися:
— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радію, що вас...
— Пощо ти, негідна простачко, настільки непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан. — Чому мене звеш Кабаном? Хіба не відаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент і що рід мій походженням із найшляхетніших бобрів, а замість єпанчі я для характеру ношу на публіці здерту з вівці шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, прості, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як і раніше, риєте землю і ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.
Сила. Годі начудуватись із дурнів, що вельми зневажили і відкинули чистий і безцінний бісер добродійства лише для того, щоб продертися до чину, зовсім не спорідненого собі. Який змій їм нашептав на вухо, що ім'я та одіж змінить їхне буття, а не чесне життя, гідне чинові? Чи це не достеменні Езопові граки[43], котрі вдягаються в чуже пір'я? Подібне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнуті по—людському мавпи, а жодна не вміла керувати. Коли хто має освічене око, скільки бачить він ослів, одягнутих у левині шкури! А пощо одягнуті? Для того, щоб повніше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей і проламуватися крізь паркани цивільних законів. І ніхто з достойних честі за непоштивість не сердиться більше за тих мавп, ослів та кабанів. Є стародавня еллінська приказка: "Мавпа мавпою і в золотім уборі".
Згадує й Соломон про свиню із золотим кільцем у ніздрях (Притч., глава 11, вірш 22)"[44]. Знаю, що це він каже про тлінних і смертних, у яких загрузло й сховалося кільце вічного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, від кого взято воно для особливої просвіти в Біблію. Добросердні й прозірливі люди різними подобами зображали погану душу тих опудал, які живуть і рухаються лише на зло. Є і в Малоросії приказка: "Далеко свині до коня".
— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радію, що вас...
— Пощо ти, негідна простачко, настільки непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан. — Чому мене звеш Кабаном? Хіба не відаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент і що рід мій походженням із найшляхетніших бобрів, а замість єпанчі я для характеру ношу на публіці здерту з вівці шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, прості, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як і раніше, риєте землю і ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.
Сила. Годі начудуватись із дурнів, що вельми зневажили і відкинули чистий і безцінний бісер добродійства лише для того, щоб продертися до чину, зовсім не спорідненого собі. Який змій їм нашептав на вухо, що ім'я та одіж змінить їхне буття, а не чесне життя, гідне чинові? Чи це не достеменні Езопові граки[43], котрі вдягаються в чуже пір'я? Подібне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнуті по—людському мавпи, а жодна не вміла керувати. Коли хто має освічене око, скільки бачить він ослів, одягнутих у левині шкури! А пощо одягнуті? Для того, щоб повніше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей і проламуватися крізь паркани цивільних законів. І ніхто з достойних честі за непоштивість не сердиться більше за тих мавп, ослів та кабанів. Є стародавня еллінська приказка: "Мавпа мавпою і в золотім уборі".
Згадує й Соломон про свиню із золотим кільцем у ніздрях (Притч., глава 11, вірш 22)"[44]. Знаю, що це він каже про тлінних і смертних, у яких загрузло й сховалося кільце вічного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, від кого взято воно для особливої просвіти в Біблію. Добросердні й прозірливі люди різними подобами зображали погану душу тих опудал, які живуть і рухаються лише на зло. Є і в Малоросії приказка: "Далеко свині до коня".
Байка 29. Баба та Гончар
Баба купувала горщики. Амури молодих літ і тоді ще нагадували їй про себе.
— Почому цей гарненький?
— Візьму хоч три полушки[*12], — відповів Гончар.
— А за отого гидкого, онде він, звичайно, полушка?
— А за того менше двох копійок не візьму...
— Що за диво?
— У нас, бабо, — відповів майстер, — не очима вибирають: ми вибираємо, чи чисто дзвенить. Баба, хоч і не мала поганого смаку, однак нічого на те не змогла сказати, а лише сповістила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.
Сила. Звичайно, ця премудра баба — прабаба всім тим штукарям, котрі людину цінують за одежею, за тілом, за грішми, за кутком, за іменем, а не за плодами його життя. Ці правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони — плоди тієї райської яблуні. Чисте і (як казали римляни, сandіdum — біле) незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозірливе, повстримне, мирне, з вірою в Бога і сподіваннями на нього в усьому — ось чистий дзвін і чесної душі нашої ціна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних і безчесних (2 до Тимофія, глава 2, вірш 20 і до римлян, глава 9, вірш 21)"[45]. "Нутро буйного — як розбита посудина і будь—якого розуму не втримає" (Сирах, 21, вірш 17).
Відомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срібний і золотий посуд, але проти нього глиняний і дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почесніший, як старий сільський храм Божий шановніший панського, прикрашеного оксамитом афедронуб. Гарно каже про те російська приказка: "Не красна изба углами, а красна пирогами".
Випало мені в Харкові бачити між премудрих емблематівв і таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зірка. Може, тому в римлян звався він steіііo, а зірка — stellа, а ід ним підписано таке: Sub luсe lues, тобто: "Під сяйвом виразка". Сюди добре лучиться і приказка з Евангелія: "Гроби побілені"[46].
— Почому цей гарненький?
— Візьму хоч три полушки[*12], — відповів Гончар.
— А за отого гидкого, онде він, звичайно, полушка?
— А за того менше двох копійок не візьму...
— Що за диво?
— У нас, бабо, — відповів майстер, — не очима вибирають: ми вибираємо, чи чисто дзвенить. Баба, хоч і не мала поганого смаку, однак нічого на те не змогла сказати, а лише сповістила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.
Сила. Звичайно, ця премудра баба — прабаба всім тим штукарям, котрі людину цінують за одежею, за тілом, за грішми, за кутком, за іменем, а не за плодами його життя. Ці правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони — плоди тієї райської яблуні. Чисте і (як казали римляни, сandіdum — біле) незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозірливе, повстримне, мирне, з вірою в Бога і сподіваннями на нього в усьому — ось чистий дзвін і чесної душі нашої ціна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних і безчесних (2 до Тимофія, глава 2, вірш 20 і до римлян, глава 9, вірш 21)"[45]. "Нутро буйного — як розбита посудина і будь—якого розуму не втримає" (Сирах, 21, вірш 17).
Відомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срібний і золотий посуд, але проти нього глиняний і дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почесніший, як старий сільський храм Божий шановніший панського, прикрашеного оксамитом афедронуб. Гарно каже про те російська приказка: "Не красна изба углами, а красна пирогами".
Випало мені в Харкові бачити між премудрих емблематівв і таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зірка. Може, тому в римлян звався він steіііo, а зірка — stellа, а ід ним підписано таке: Sub luсe lues, тобто: "Під сяйвом виразка". Сюди добре лучиться і приказка з Евангелія: "Гроби побілені"[46].
Байка 30. Соловей, Жайворонок та Дрізд
Серед широкого степу стояв сад — пристанище солов'їв та дроздів. Жайворонок, прилетівши до Солов'я, сказав йому:
— Доброго дня, пане співаку.
— Вітаю й тебе, пане Соловею, — відповів йому співак.
— Нащо ти мене своїм іменем кличеш? — спитав Жайворонок.
— А чому ти мене звеш співаком?..
Жайворонок. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє ім'я у стародавніх греків було <..>, тобто співак, а <...> — пісня.
Соловей. А твоє ім'я у стародавніх римлян було alauda, тобто славій, а славлю — Laudo.
Жайворонок. Коли так, я починаю відчувати до тебе все більше приязні і ось прилетів просити твоєї дружби.
Соловей. О простаку! Хіба можна випросити дружбу? Потрібно зродитися до неї[*15]. Я часто співаю пісеньку, котру таку вивчив іще від батька:
<...................................................>[*16]
Жайворонок. Мій батько теж цю пісню співав. А я до тебе як у всьому іншому, так і тут подібний: ти оспівуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — і в тому, врешті, вся наша забава.
Соловей. Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.
Жайворонок. А я буду щирий твій прихильник, коли житимеш у степу.
Соловей. Ой ні, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?
Жайворонок. Ой ні, не тягни мене в сад: сад — моя смерть, як це ти в ньому живеш?
— Годі вам, товариство, дуріти, — сказав, сидячи недалеко, Дрізд. — Бачу я, ви народжені до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобі до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелеві: тоді і я згоден бути третім вашим другом.
Потім кожен по-своєму заспівали і затвердили цим вічну в Бозі дружбу.
Сила. Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годі випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначені — так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всіх. І як не можна впрягти у воза коня із ведмедем чи собаку із вовком, так годі сподіватися, щоб не відірвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свіжої. Така ж неузгода існує між двома людьми різної природи, а найбільша неспорідненість — між добрим та лихим серцем. Жайворонок із Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — ні. Коли Бог розділив, чи хто з'єднає?
Премудра і прадавня є приказка: <..> Sіmіlem ad sіmіlem duсіt deus — "Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспоріднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'єві жити в степу. Це у еллінів звалося <...>[*17]. У всьому ж іншому рівна схожість між ними <...>[*18].
Не слід приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданій нами приказці перечить: треба, мовляв, і ворогів любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як і милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всім добродійником бути можеш, але не повірником. Інакше добродійні ми до рідних та родичів, інакше — до гостей та подорожніх. Бог усім благодійник, але не до всіх його слово: "Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм"[47], а лише до тих, хто серце своє поклав на віру, про все вдячно вірять, сподіваються і чують його: "Ви друзі мої" (15, Іван, до євреїв)[48].
Щасливий той, хто хоча б тінь доброї дружби зумів здобути. Годі знайти щось дорожче, солодше і корисніше. У Великій Росії про таке кажуть: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится". "Де був?" — "У друга". — "Що пив?" — "Воду, але це краще ворожого меду". Ходить і в Малоросії приказка: "Не май сто рублів, а одного друга". Але недогоден товариської любові той, хто підносить щось вище дружби і не кладе її як наріжний камінь і пристанище всіх своїх справ та бажань. Соловей ім'я своє преславне віддає добровільно приятелеві. Солодка вода з товаришем, славна з ним безіменність. Катон[49] сказав: "Пропав той день, що пройшов без користі". Але Траян (мало не Тит[50]) іще ясніше: "O товариство! Згинув день мій — нікому я не прислужився!"
Будь-якій владі, званню, чинові, стану, ремеслу, наукам започаткування і кінець — дружба, основа, вінець і спілка суспільству. Вона сотворила небо і землю, зберігаючи світ світів у красі, порядкові та злагоді. "Бог є любов...[51]"
А хто захопився нею, той вищий цивільних законів і керується лише духом. "Кожен, хто в нім пробуває, не грішить" (І, Івана, глава 3, вірш 7)[52]. "Закон не покладений для праведного, але для беззаконних" (1, до Тимофія, глава 1, вірш 9).
Нащо тягти труби водогону туди, де б'є чисте пиття, саме джерело — батько й голова всіх струмків. "Для пана свого стоїть або падає" (До римлян, 14, [вірш 4]).
До цього розділу приводить нас богослов'я — одна із трьох головних наук, що тримають життя у благоденстві. Навчителі цих наук звуться в Европі doсtores. Єдиним предметом їхнім є людина. Медицина лікує тіло, юриспруденція страхом приневолює кожного до повинності, а богослов'я з рабів робить людей синами і друзями Божими, вливаючи в їхні серця вільне бажання до того, до чого цивільні закони тягнуть силою. "Тому ти вже не раб, але син..." (До галатів, 4, [вірш 7]). Чим більше таких у житті, тим щасливіше воно, і недаремно каже приказка: "Добре братство краще багатства".
А що мовлено про дружбу, те ж стосується і до стану. Як для того, так і для цього вірним вождем є природа: щасливий той, хто наслідує його. Між іншим, як згадані пташки визначають вірного, вибраного за природою друга, так і друг є образом і подобою священної Біблі. Глянь на главу 6, вірш 14 Сираха. Читай далі і зрозумій, що Христос — усіх тих слів мета. Він і є та верховна премудрість, котра каже нам: "Ви мої друзі... Ось мати моя і брати" (Марко, глава 3, [вірш 34]).
І як ті, що творять волю Божу — мати і брати Христові, так їм належить і Біблія. Заглянь у кінець 14 глави і на початок 15-ї Сираха. Це саме про Біблію мова: "З'єднує його, як мати..."
Скажи мені: що таке друг? Слуга і добродійник. Яка є краща послуга, ніж привести до знання Божого? Все — брехня, тобто непостійне й нетверде, окрім Бога. Але Біблія вчить про Бога: "Я на те народився... щоб засвідчити правду" (глава 18, [вірш 37]). "Слово твоє — то правда" (глава 1, [вірш 17], Іван). Все життя наше в руках Божих; це означає приналежний нам припис їжі, стану, дружби... Найменша справа без такого керування приречена на невдачу. "Без мене не можете..." Хто знає Бога, той знає план і шлях свого життя. Що таке життя? Це сніп усіх справ і рухів твоїх. Бачиш, що той, хто пізнав природу, все свое розуміє. Ось навіщо сказано: "Друг вірний, захист міцний..."
Нічому іншому нас Біблія не вчить, окрім богознання, але тим усьому навчає. І як той, хто має очі, все бачить, так той, хто відчуває Бога, все розуміє і все має — все, що для себе. Коли черепаха не має крил, то чи це горе? Вони для птахів потрібні. Не в тому найвища мудрість, щоб увесь світ пізнати. Кому це під силу? А неможливе й непотрібне — одне і те ж. Проте коли знаєш усе, що тобі необхідне, це й означає найвищу мудрість. Передивившись усі планети і придбавши усі світи, не маючи і не знаючи того, що потрібне для тебе, будеш бідний, і незнавець, і невеселий так само, як пройшовши всі дороги, але не забачивши свой, нічого не знатимеш, і не матимеш, і не збадьоришся. Та й хіба можеш бути бадьорий, коли позбавлений необхідного тобі? Як можеш мати щось, не знайшовши? А як знайдеш, не впізнавши? А як упізнаєш, коли позбавлений найсолодшого і найблаженнішого свого керманича — світу Божого? Старовинна приказка каже: "Бажання согірш неволі". Лихе бажання побуджує злодія до жахливих зачинів. Але не менш потужне і святе бажання. Бажання, любов, світло, вогонь, полум'я, очищення вогнем — одне і те ж. "Бог є любов..."
Ця думка розпалила й повела апостольські, пророчі серця і серця мучеників на люті муки, а пустельників та ісників до гіркезних запалила подвигів і надихала їх. Про цей просвітний і розпалюючий, але неопаляючий вогонь Соломон у "Пісні над піснями" сказав:
Сильне кохання, як смерть,
Заздрощі непереможні, немов той шеол[*19],
Його жар — жар огню,
Воно полум'я Господа (глава 8, [вірш 6]).
Цей божественний зміст просвічував темряву, зігрівав відчай, охолоджував спеку, всолоджував прикрості, а без того нещасне всяке щастя. Отже, Біблія — наш верховний товариш і ближній — і приводить нас до єдиного, найдорожчого і найлюб'язнішого. Вона — нашими предками залишений заповіт, що ховає в собі скарб істини. Богознання, віра, страх Божий, премудрість — це одне і те ж. Це справжня мудрість. Це скріплюють і друзі Божі, й пророки (Премудрий Соломон, 4-й)[53]. "Її полюбив і шукав від юності моєї[54]". "Вона ще красніша за сонце[55]". "Прониклива, як ранок, добра, як місяць, вибрана, як сонце[56]". "Праця її — це чесноти; цнотливості-бо й розуму вчить, правді та мужності, — а необхіднішого за них нічого немає в людськім житті" (Пісня над піснями і Премудрий Соломон, глава 7 і глава 8).
— Доброго дня, пане співаку.
— Вітаю й тебе, пане Соловею, — відповів йому співак.
— Нащо ти мене своїм іменем кличеш? — спитав Жайворонок.
— А чому ти мене звеш співаком?..
Жайворонок. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє ім'я у стародавніх греків було <..>, тобто співак, а <...> — пісня.
Соловей. А твоє ім'я у стародавніх римлян було alauda, тобто славій, а славлю — Laudo.
Жайворонок. Коли так, я починаю відчувати до тебе все більше приязні і ось прилетів просити твоєї дружби.
Соловей. О простаку! Хіба можна випросити дружбу? Потрібно зродитися до неї[*15]. Я часто співаю пісеньку, котру таку вивчив іще від батька:
<...................................................>[*16]
Жайворонок. Мій батько теж цю пісню співав. А я до тебе як у всьому іншому, так і тут подібний: ти оспівуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — і в тому, врешті, вся наша забава.
Соловей. Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.
Жайворонок. А я буду щирий твій прихильник, коли житимеш у степу.
Соловей. Ой ні, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?
Жайворонок. Ой ні, не тягни мене в сад: сад — моя смерть, як це ти в ньому живеш?
— Годі вам, товариство, дуріти, — сказав, сидячи недалеко, Дрізд. — Бачу я, ви народжені до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобі до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелеві: тоді і я згоден бути третім вашим другом.
Потім кожен по-своєму заспівали і затвердили цим вічну в Бозі дружбу.
Сила. Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годі випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначені — так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всіх. І як не можна впрягти у воза коня із ведмедем чи собаку із вовком, так годі сподіватися, щоб не відірвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свіжої. Така ж неузгода існує між двома людьми різної природи, а найбільша неспорідненість — між добрим та лихим серцем. Жайворонок із Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — ні. Коли Бог розділив, чи хто з'єднає?
Премудра і прадавня є приказка: <..> Sіmіlem ad sіmіlem duсіt deus — "Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспоріднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'єві жити в степу. Це у еллінів звалося <...>[*17]. У всьому ж іншому рівна схожість між ними <...>[*18].
Не слід приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданій нами приказці перечить: треба, мовляв, і ворогів любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як і милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всім добродійником бути можеш, але не повірником. Інакше добродійні ми до рідних та родичів, інакше — до гостей та подорожніх. Бог усім благодійник, але не до всіх його слово: "Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм"[47], а лише до тих, хто серце своє поклав на віру, про все вдячно вірять, сподіваються і чують його: "Ви друзі мої" (15, Іван, до євреїв)[48].
Щасливий той, хто хоча б тінь доброї дружби зумів здобути. Годі знайти щось дорожче, солодше і корисніше. У Великій Росії про таке кажуть: "В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится". "Де був?" — "У друга". — "Що пив?" — "Воду, але це краще ворожого меду". Ходить і в Малоросії приказка: "Не май сто рублів, а одного друга". Але недогоден товариської любові той, хто підносить щось вище дружби і не кладе її як наріжний камінь і пристанище всіх своїх справ та бажань. Соловей ім'я своє преславне віддає добровільно приятелеві. Солодка вода з товаришем, славна з ним безіменність. Катон[49] сказав: "Пропав той день, що пройшов без користі". Але Траян (мало не Тит[50]) іще ясніше: "O товариство! Згинув день мій — нікому я не прислужився!"
Будь-якій владі, званню, чинові, стану, ремеслу, наукам започаткування і кінець — дружба, основа, вінець і спілка суспільству. Вона сотворила небо і землю, зберігаючи світ світів у красі, порядкові та злагоді. "Бог є любов...[51]"
А хто захопився нею, той вищий цивільних законів і керується лише духом. "Кожен, хто в нім пробуває, не грішить" (І, Івана, глава 3, вірш 7)[52]. "Закон не покладений для праведного, але для беззаконних" (1, до Тимофія, глава 1, вірш 9).
Нащо тягти труби водогону туди, де б'є чисте пиття, саме джерело — батько й голова всіх струмків. "Для пана свого стоїть або падає" (До римлян, 14, [вірш 4]).
До цього розділу приводить нас богослов'я — одна із трьох головних наук, що тримають життя у благоденстві. Навчителі цих наук звуться в Европі doсtores. Єдиним предметом їхнім є людина. Медицина лікує тіло, юриспруденція страхом приневолює кожного до повинності, а богослов'я з рабів робить людей синами і друзями Божими, вливаючи в їхні серця вільне бажання до того, до чого цивільні закони тягнуть силою. "Тому ти вже не раб, але син..." (До галатів, 4, [вірш 7]). Чим більше таких у житті, тим щасливіше воно, і недаремно каже приказка: "Добре братство краще багатства".
А що мовлено про дружбу, те ж стосується і до стану. Як для того, так і для цього вірним вождем є природа: щасливий той, хто наслідує його. Між іншим, як згадані пташки визначають вірного, вибраного за природою друга, так і друг є образом і подобою священної Біблі. Глянь на главу 6, вірш 14 Сираха. Читай далі і зрозумій, що Христос — усіх тих слів мета. Він і є та верховна премудрість, котра каже нам: "Ви мої друзі... Ось мати моя і брати" (Марко, глава 3, [вірш 34]).
І як ті, що творять волю Божу — мати і брати Христові, так їм належить і Біблія. Заглянь у кінець 14 глави і на початок 15-ї Сираха. Це саме про Біблію мова: "З'єднує його, як мати..."
Скажи мені: що таке друг? Слуга і добродійник. Яка є краща послуга, ніж привести до знання Божого? Все — брехня, тобто непостійне й нетверде, окрім Бога. Але Біблія вчить про Бога: "Я на те народився... щоб засвідчити правду" (глава 18, [вірш 37]). "Слово твоє — то правда" (глава 1, [вірш 17], Іван). Все життя наше в руках Божих; це означає приналежний нам припис їжі, стану, дружби... Найменша справа без такого керування приречена на невдачу. "Без мене не можете..." Хто знає Бога, той знає план і шлях свого життя. Що таке життя? Це сніп усіх справ і рухів твоїх. Бачиш, що той, хто пізнав природу, все свое розуміє. Ось навіщо сказано: "Друг вірний, захист міцний..."
Нічому іншому нас Біблія не вчить, окрім богознання, але тим усьому навчає. І як той, хто має очі, все бачить, так той, хто відчуває Бога, все розуміє і все має — все, що для себе. Коли черепаха не має крил, то чи це горе? Вони для птахів потрібні. Не в тому найвища мудрість, щоб увесь світ пізнати. Кому це під силу? А неможливе й непотрібне — одне і те ж. Проте коли знаєш усе, що тобі необхідне, це й означає найвищу мудрість. Передивившись усі планети і придбавши усі світи, не маючи і не знаючи того, що потрібне для тебе, будеш бідний, і незнавець, і невеселий так само, як пройшовши всі дороги, але не забачивши свой, нічого не знатимеш, і не матимеш, і не збадьоришся. Та й хіба можеш бути бадьорий, коли позбавлений необхідного тобі? Як можеш мати щось, не знайшовши? А як знайдеш, не впізнавши? А як упізнаєш, коли позбавлений найсолодшого і найблаженнішого свого керманича — світу Божого? Старовинна приказка каже: "Бажання согірш неволі". Лихе бажання побуджує злодія до жахливих зачинів. Але не менш потужне і святе бажання. Бажання, любов, світло, вогонь, полум'я, очищення вогнем — одне і те ж. "Бог є любов..."
Ця думка розпалила й повела апостольські, пророчі серця і серця мучеників на люті муки, а пустельників та ісників до гіркезних запалила подвигів і надихала їх. Про цей просвітний і розпалюючий, але неопаляючий вогонь Соломон у "Пісні над піснями" сказав:
Сильне кохання, як смерть,
Заздрощі непереможні, немов той шеол[*19],
Його жар — жар огню,
Воно полум'я Господа (глава 8, [вірш 6]).
Цей божественний зміст просвічував темряву, зігрівав відчай, охолоджував спеку, всолоджував прикрості, а без того нещасне всяке щастя. Отже, Біблія — наш верховний товариш і ближній — і приводить нас до єдиного, найдорожчого і найлюб'язнішого. Вона — нашими предками залишений заповіт, що ховає в собі скарб істини. Богознання, віра, страх Божий, премудрість — це одне і те ж. Це справжня мудрість. Це скріплюють і друзі Божі, й пророки (Премудрий Соломон, 4-й)[53]. "Її полюбив і шукав від юності моєї[54]". "Вона ще красніша за сонце[55]". "Прониклива, як ранок, добра, як місяць, вибрана, як сонце[56]". "Праця її — це чесноти; цнотливості-бо й розуму вчить, правді та мужності, — а необхіднішого за них нічого немає в людськім житті" (Пісня над піснями і Премудрий Соломон, глава 7 і глава 8).
Примітки
[*1] Знання та наука (лат.)
[*2] Поноска - річ, у зубах ношена.
[*3] Вижель - мисливський собака, гончак.
[*4] Мистецтво вдосконалює природу (лат.)
[*5] Піфикс - слово елінське, означає "велика мавпа"(прим. Г. Сковороди).
[*6] Нетопир - кажан.
[*7] Найкраща справа може бути нудна без ослабу, але в стократ нудніше не робити нічого (прим. Г. Сковороди)
[*8] Рік виробляє, не поле (лат.)
[*9] У ритмі нам дає насолоду знання і порядок (гр.)
[*10] Бог веде подібне до подібного (лат.)
[*11] Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської[28] (прим. Г. Сковороди)
[*12] Полушка - дрібна російська монета, 1/4 копійки.
[*13] Афедрон - зад (гр.)
[*14] Емблемат(емблема) - малюнок із символічним значенням.
[*15] Один Бог є сіячем дружби (прим. Г. Сковороди)
[*16] Схоже до схожого веде Бог (прим. Г. Сковороди)
[*17] Різність, чи протипристрастя (прим. Г. Сковороди)
[*18] Різність і співпристрастя (прим. Г. Сковороди)
[*19] Шеол - пекло (прим. Г. Сковороди)
Виноски
[0] Збірка складається із 30 байок, написаних Г. Сковородою в 60-70-х роках. Перші 15 байок написав він по тому, як залишив Харківський колегіум, приблизно 1769 року. Решту 15 байок було закінчено в селі Бабаях 1774 року. Переклав Валерій Шевчук.
[1] Люб'язний приятелю! — Йдеться про приятеля Г. Сковороди П. Ф. Панкова.
[2] Бабаї — село, де гостював Г. Сковорода у священика Якова Правицького.
[3] Йдеться про так звані "силени" — потворні фігури, всередині яких в античності зберігали чудові скульптури богів.
[4] Не зневажай байкарства! — Загалом у давній літературі на Україні художні прозові форми не були розвинені через тодішні приписи православної церкви, які огуджували байкарство. Але, незважаючи на це, байка, зокрема прозова, мала певний розвиток, зате роман чи оповідання, як жанри красного мистецтва, ні.
[5] У Першому посланні Павла до Тимофія про байки говориться так: "Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті" (ІV — 7).
[6] Послання апостола Павла до Тита, І—14.
[7] Ієрогліфіка — фігурне зображення конкретної речі, яка має символічне значення на підставі домовленості (наприклад, змія — мудрість, обручка — вічність і таке інше). Емблематика — картинка із символічним значенням.
[8] Сократ (469 — 399 рр. до н. е.) — давньогрецький філософ.
[9] Тоді він вибрав Езопові байки — в діалозі "Федон" Платон говорить, що Сократ з любові до поезії займався переказуванням байок Езопа, тобто переводив їх на вірші, бо байки Езопові написано прозою. В традиції барокової літератури було писання на задану тему, зокрема на теми античних байок, але сюжет опрацьовувався так, що починав звучати як самостійний твір. Ця традиція затрималася і в ХІХ ст. (І. Крилов, Л. Глібов).
[10] Йдеться про Езопову байку "Орел та черепаха".
[11] Цю байку-притчу приписують Мененію Агриппі, який з її допомогою переконував римлян у необхідності підкорення владі.
[12] Латинські диспути — одна із форм навчального процесу в колегіях та академіях. Диспути відбувалися на філософські та богословські теми, були це публічні акти, до яких видавалися друковані тези.
[13] Див примітку [11].
[14] Афінські громадяни мають мене в пошані — сова була символом мудрості; Афіна — богиня мудрості.
[15] Цитується книга Приповістей Соломонових (ХХ—5). У Г. Сковороди текст трохи змінений: "Вода глибока — порада в людському серці, річка ж стриблива — джерело життя".
[16] Евангеліє від Луки, VІІ- 4б.
[17] У Біблії трохи інакше: "Хто напоїть мене водою з криниці, що в брамі?"
[18] Подібна фраза а в Книзі Левіт (ХХVІ—11): "А якщо та всяка худоба нечиста, то з неї не приносять жертов за Господа". У Второзаконні (Повторення закону) у вказаному місці такого вислову нема.
[19] У Світлу неділю — тобто на Великдень.
[20] Езопів півень — сюжет байки з коментарем до однойменної Езопової байки.
[21] На закінчення Приповістей Соломонових ще розділ "Приповісті Лемуїлові. Чеснотна жінка".
[22] Очевидно, йдеться про розділ Приповістей Соломонових "Мудрість спередвіку".
[23] Тут, очевидно, збірне поняття: Велика, Мала і Біла Росія.
[24] Тітир — ім'я одного із пастухів у "Буколіках" Вергілія (Перша еклога).
[25] Маю лисячий хвіст, а погляд вовчий — тобто хитрий та жорстокий.
[26] У Діях святих апостолів (VІ — 32) сказано: "А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден з них не вважав щось з маетку свого за своа, але в них усе спільним було".
[27] Лінкс — фантастичний звір, описаний у середньовічних "Бестіаріях" та "Фізіологах".
[28] Сміється з наготи батьківської — сміявся з батькової наготи Хам, Ноєвий син, за що був батьком проклятий. Ця історія розказана в книзі Буття Біблії (ІХ—18—25).
[29] Василій Великий — християнський богослов.
[30] Іуда, син Якова — четвертий син Якова, йому було надано батьком першість між усіма родами.
[31] Євангеліє від Матвія, ІХ — 24.
[32] Псалтир, ІХХХV — 2. У Г. Сковороди: "Наскільки улюблені поселення твої".
[33] Книга Чисел, ХХІV — 5. В українському перекладі Біблії: "Які, Якове, гарні намети твої..."
[34] Гадаю для веселощів попливти з Кременчука — обігрується мотив української народної пісні "Пливе щука з Кременчука".
[35] Меандр — ріка в Малій Азії.
[36] Послання Павла до римлян, VІІ — 14.
[37] Перше послання Павла до коринтян, ХV — 56.
[38] Книга пророка Ісаї, ХІVІІІ — 22.
[39] Повторення Закону, ХХVІІІ — 16.
[40] Парафраза вислову із книги Ісаї: "Для безбожного спокою немає" (Ісая, LVІІ — 21).
[41] Катон Марк Порцій (234 — 149 рр. до н. е.) — римський політичний діяч і письменник.
[42] Тут ідеться про Карпати.
[43] Езопові граки — мається на увазі Езопова байка про ворону в чужому пір’ї.
[44] У Соломона про це пишеться так: "Золота сережка в свині на ніздрі — це жінка гарна, позбавлена розуму".
[45] У Другому посланні апостола Павла до Тимофія про посудину говориться так: "А в великому домі знаходиться посуд не тільки золотий та срібний, але дерев'яний та глиняний, і одні посудини на честь, а другі на нечесть". У Посланні до римлян Павло писав так: "Чи гончар не має влади над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?"
[46] Євангеліє від Матвія, ХХІІІ—27. У Євангелії сказано так: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаюгься, а всередині повні трупних кісток та всілякої нечистості".
[47] Псалтир, LХХVІІІ—70. Це вільний переказ слів: "І вибрав Давида, свого раба".
[48] Євангеліе від Івана, ХV-14.
[49] Наведений вислів узято із твору Цицерона "Про старість".
[50] Траян (мало не Тит) — Марк Ульпій Траян (53—117) — римський імператор Флавій Веспассіан Тит (39—81) — римський імператор.
[51] Перше послання Павла до Івана, ІV- 8.
[52] Посилання не точне. Треба: Перше послання до Івана, ІІІ—6.
[53] Четверта глава Приповістей Соломонових зветься "Навчайтеся мудрості й розуму".
[54] У Приповістях Соломонових: "Від віку була я встановлена, від початку" VІІІ—23.
[55] У Пісні над піснями: "Як сонце ясна" (VІ—10).
[56] У Пісні над піснями: "Хто це така, що вона виглядає немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце, ясна" (VІ—10).