Тлумачення поняття здорової душі Григорієм Сковородою (на матеріалі латиномовних листів до М. Ковалинського)

У листах вирізняється тематика, важлива для обох співрозмовників. Оскільки саме виховна ціль є головною в цьому спілкуванні, коло тем окреслює Учитель. Однією з таких тем є здоров’я – духовне і тілесне, – саме так, з акцентом на духовному як первинному чиннику формування гармонійної натури. «Якщо ти здоровий, я радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість – це здоров’я гармонійної душі. Душа, вражена будь-яким пороком, не може бути веселою,» – звертається Г. Сковорода у 18-у листі до юного Михайла

Людмила Шевченко-Савчинська, к.філол.н., ст. викл. кафедри латинської мови та медичної термінології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

Обсяг творів Г. Сковороди, написаних латинською мовою, значний. Нині ми звертаємося до них знову, прагнучи аналізувати латиномовне надбання української літератури із сучасної точки зору. Адже тривалий час у філології переважало сприйняття латини як гальмівного чинника у розвитку національних культур.

Ідейно-теоретична спадщина українського мислителя, залюбленого в мудрість, тісно співвідноситься з античною філософською традицією, зокрема, найближчими йому були погляди Сократа, Платона, Аристотеля, стоїків. З античності запозичений Г. Сковородою метод пошуку істини через діалог. Філософ сприймав світ як такий, у якому все складається з двох натур. Тому діалогічність для нього – не лише літературна форма, а й власне спосіб духовного існування. Однак справді плідним може бути лише спілкування зі співрозмовником, тип якого влучно охарактеризовано ще у Cвятому письмі: «Хто може вмістити, нехай умістить».

Читайте також: Розмаїття етнонімів як відображення політичного світогляду освіченого львів’янина XVII ст.

Такого співрозмовника Григорій Савович знайшов серед своїх підопічних у часи вчителювання у Харківському колегіумі. В одному зі своїх листів Михайлу Ковалинському Сковорода, упевнившись у прихильності учня до давньогрецької літератури, палко стверджує: «в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає в житті нічого приємнішого, ніж розмовляти з тобою і такими, як ти» [3; 226]. Листи до М. Ковалинського (переважно латиною, почасти – грекою) водночас можуть служити добротними зразками епістолярії того часу та джерелом тлумачення власних поглядів Г. Сковороди, оскільки вони написані за всіма правилами жанру і не переобтяжені побутовими деталями. Досліджувані тексти особливо цікаві тим, що мислитель звіряє свої думки доброзичливому і шанобливому молодому адресату, а отже, не полемізує, а пояснює, вчить з усією любов’ю і терплячістю.

У листах вирізняється тематика, важлива для обох співрозмовників. Оскільки саме виховна ціль є головною в цьому спілкуванні, коло тем окреслює Учитель. Однією з таких тем є здоров’я – духовне і тілесне, – саме так, з акцентом на духовному як первинному чиннику формування гармонійної натури. «Якщо ти здоровий, я радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість – це здоров’я гармонійної душі. Душа, вражена будь-яким пороком, не може бути веселою,» – звертається Г. Сковорода у 18-у листі до юного Михайла [3; 285].

Причину виникнення і розвитку душевної недуги Сковорода описує коротко, але виразно: «Надмірність породжує пересиченість, пересиченість – нудьгу, нудьга ж – душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим» [3; 220]. Хвороба вражає передусім душу, але вона неминуче матеріалізується: «ми не захворіли б тілом, якби раніше не захворіли душею» [3; 265]. Тож, для того, щоб не занедужати тілесно, потрібно дбати про душевне здоров’я. Коли ж якась смутна думка затрималася довше, від неї «лікування у тому, щоб бути веселим і бадьорим» [3; 290].

Сміху як прикметі здорової душі присвячений окремий (9-й) лист Григорія Савовича, в якому він розлого відповідає на, здавалося б, не таке значне запитання учня: «чому я всміхнувся і ніби сміхом привітав тебе», «всміхаючись писав я цього листа, і ти, я думаю, його читаєш із усмішкою» [3; 233]. Наставник каже: сміх – рідний брат радості, що часто замінює її; «отже, ти питаєш, чому я був веселий учора? Слухай же: тому що я побачив твої радісні очі, я, радісний, вітав того, хто радіє, радістю». Тут він згадує і про Ісаака, чиє ім’я перекладається як сміх, радощі – у листах Григорій Савович не раз називає Михайла нащадком Ісаака: «Бувай здоров, нащадку Ісаака!» [3; 257] чи просто: «Бувай здоровий і веселий!» [3; 253].

Як на джерело радощів, а звідси – душевного здоров’я, Сковорода вказує на дружбу. Однак вибирати друзів треба дуже обачно, оминаючи підлабузників і криводушних. Бо нерідко нещирі друзі зучають молоду людину до непомірності, спокушаючи запевненнями, що для чистого все чисте; у таких випадках треба рішуче побороти соромливість і твердо відмовити [3; 266], а надалі і взагалі відмовитися від спілкування з такими людьми, – застерігає наставник. Якщо «ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які ще до цього часу здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйним вченням», ми ризикуємо втрапитиу їхнє становище [3; 265].

В одному з пізніших послань Сковорода розповідає про зустріч з ченцем, якого «страшенно мучить демон печалі, і який звичайно називають бісом меланхолії. (...) Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. (...) Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Бо поки ми слухаємо, ми їх дух в себе вбираємо» [3; 338]. Ця історія виглядає особливо повчальною, оскільки учитель, визнаючи, що сам піддався печалі, показує, як поборов цей стан: у сні він звернувся по допомогу до Всевишнього: «Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чого ти шукаєш розради в інших місцях, а не в самому собі? Адже ти є кращим з усіх творінь» [3; 339].

Читайте також: Принципи формування бібліотеки вченого-гуманітарія у середині XX століття (на прикладі Івана Крип’якевича)

Прикметним є те, що, на відміну від багатьох мудреців, Григорій Сковорода не протиставляє душу й тіло, усвідомлюючи, що людина – це поєднання одного та іншого, а відтак вона мусить ставитися однаково дбайливо до обох частин своєї натури. У багато напучуваннях Сковорода порівнює душу й тіло та їхні функції: «обов’язково і саме щоденно підкидай у душу, як у шлунок, слово або вислів» [3; 222], «...те, що побачиш і почуєш, перетворюй у споживний і рятівний сік, як тварина, що повинна бути принесена у жертву Богові» [3; 256]; про спілкування з різними людьми він каже: «їжа добра, але що з того, якщо вона не подобається твоєму шлунку» [3; 252] тощо.

Здоров’я Григорій Савович закликає пильнувати, як зіницю ока (et valetudine tanquam oculos custodi [3; 250]). Він зворушливо турбується про Михайла: «Прищик, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не дряпай» [3; 294]. Дізнавшись, що учень занедужав, застерігає його: «В жодній галузі в народі немає такої великої кількості знавців, як у медицині, і немає нічого такого, про що б народ так мало знав, як про лікування хвороб. За винятком загальновживаних простих ліків, відкидай усі» [3; 226].

Натомість сам Сковорода виявляє неабияку обізнаність з медичними теоріями античних лікарів: він зазначає, Гален, міркуючи про здоров’я, радив хлопчикам і юнакам вживати холоднішу, а старим – теплішу їжу, і тлумачить цю думку так: з гарячої їжі розвивається зайва вологість, а звідси – катар, нежить, гній, вологість, згущена жаром. Плутарх так само вважав причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі: «хвороба, всяка зараза і запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу і легке, як корок (...), то зроби його тоншим, скорочуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, – всі хвороби тіла» [3; 265].

Читайте також: Медична лексика в українському латиномовному літописі 17 ст.

Сковорода конкретизує зв’язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м’ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі – «звідси передчасне старіння, коли не щось гірше» [3; 266]. У 26-му листі, вміло користуючись латинською клінічною термінологією, він перелічує хвороби та стани, які, за його спостереженнями, найбільш поширені серед людей: короста (scabies), пропасниця (febris), водянка (hydrops), епілепсія (epilepsia), кашель (tussis), виснаження (lassitudo), тощо.

Наставник напучує: «не шкодь і не руйнуй свого тіла» [3; 265], не втомлюється нагадувати: «Хочеш бути легким і здоровим старцем? Дотримуйся змолоду тверезості і непорочності» [3; 259]. Однак з нашого цитування не повинно складатися враження про ці листи (а їх загалом налічується близько восьми десятків) як про добірку повчань. Попри невелику кількість, картинки з життя у листах Григорія Савовича зворушливі, як і його освічення Михайлу, на початку їхнього листування справді незвичайне, але близьке і зрозуміле кожному філологу: «я тебе любив би, навіть якщо б ти зовсім був неписьменним» [3; 226].

Переймаючись долею талановитого юнака, наставник, здається, керується у справі виховання лікарським принципом: «Передусім не зашкодь!» Він з увагою сприймає слова Михайла, повагою до нього проймаються усі відповіді та зауваження: «Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я повважав твої вірші дещо необробленими?» [3; 229]. Прагнучи удосконалити цю молоду людину, він свідомий того, що перед ним – істота, обдарована від народження, і вигукує якогось разу: «Ти й надалі будь таким, який ти тепер!» [3; 225].

Для Сковороди втілення здорової душі – це молодий Михайло Ковалинський. Григорій Савович бачить його незіпсованим юнаком, спраглим знань, залюбленим в античну мудрість, легким (але не легковажним) і веселим, а отже, здоровим. Певною мірою учитель ідеалізує свого підопічного, але це можна зрозуміти і пояснити радощами, які охоплюють самітника («Самотня людина – або звір, або бог» [3; 231]), якому врешті вдається відшукати друга і однодумця. Знайти ж близьку людину у своєму молодому учні – ще більша радість, бо це означає кінець зневіри, адже тепер ти точно знаєш, що твої думки і міркування матимуть довше життя, ніж твоє власне.

«А дияволом я між іншими станами духу вважаю печаль. Я сподіваюся, що з цими духами я чудово і з завзяттям борюся. Бувай здоров, найдорожчий, і будь моїм спільником у цій боротьбі!» [3; 339].

ЛІТЕРАТУРА
1. Кримський С.Б. Феномен мудрості у творчості Г. Сковороди. // Вісн. НАНУ. – 2002. – №12. – С. 54–61.
2. Малахов В. Етика: курс лекцій. – К.: Либідь, – 1996. – 288 с.
3. Сковорода Г.С. Листи до Михайла Ковалинського. – В 2-х тт. – Т. 2, – К.: Наук. думка, – 1973.