Марія Загорулько, аспірантка Чернігівського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка
Протягом двох останніх десятиліть зростає творчий і дослідницький інтерес до візуальної поезії, яка поступово відроджується на вітчизняних теренах. Свого часу вона була дуже популярною, про що свідчать різноманітні курси з поетики та віршована спадщина доби Бароко. У середині XVIII-XIX століттях інтерес до візуальної поезії згасає, але знову спалахує на початку ХХ століття.
Читайте також: Геральдична поезія в українському літературному Бароко
Серед сучасних вітчизняних дослідників проблемі візуальної поезії присвятили свої праці А. Мойсієнко та М. Сорока. Вивченню візуальної поезії українського Бароко приділяв увагу також А. Макаров. Дослідженням візуальної поезії російського Бароко присвячені праці Л. Сазонової. З точки зору барокових традицій української естетики цікавою залишається еволюція візуальної поезії, той шлях, який вона пройшла від XVII до початку XXI ст.
Загальновідомо, що сучасна українська візуальна поезія має свою історію, коріння якої сягає у глибину віків. Крім того, візуальна поезія є надбанням людства в цілому, як європейської, так само й східної культури. Тому мета даного дослідження – показати витоки сучасної вітчизняної візуальної поезії, прослідкувати зв'язок з візуальною поезією інших народів, знайти спільні та відмінні риси між сучасною українською візуальною поезією та візуальною поезією, яка була на вітчизняних теренах у минулому.
Необхідно зазначити, що термін візуальна поезія має синоніми зорова поезія, візопоезія, поезомалярство. Можна також додати синоніми фігурна поезія, конкретна поезія. Із зазначених назв зрозуміло, що візуальна поезія є синтетичною за своєю природою, тобто мистецтво візуальної поезії поєднує у собі мистецтво слова та образотворче мистецтво завдяки створенню словесно-зорового образу. Так, за визначенням М. Сороки, текстовий символ (а це може бути літера, слово чи речення) є "елементом зорового образу завдяки специфічному його розташуванню у зображенні чи в об’єкті", а під час синтезу текстового символа та зображення виникає "автономний символ", основою якого є "дихотомія “текст-зображення"" [3, 397].
Зародження візуальної поезії, або "фігурної графіки", чи по-авангардистському "поезомалярства" (М. Семенко), на теренах сучасних українських земель слід шукати ще в часи Київської Русі. До нашого часу дійшли окремі написи (графіті) на стінах Софії Київської, які свідчать про спроби поєднання слова (графіки) та малюнку. Так, наприклад, в написі [господи] помози мартинови створено "мистецький симбіоз, де переважна більшість літер оздоблена рослинним орнаментом, літери о в слові помози мають вигляд людських облич (перше – в профіль, друге – анфас), частини ж слова мартинови об’єднані малюнком людського погруддя (між літер и та н)" [6, 19]. Цей приклад свідчить, що вже за часів Київської Русі люди шукали, як "оживити", урізноманітнити графічний текст (графічне слово), зробити їх приємними для людського ока. З іншого боку, це вже пошук створення за допомогою графіки та малюнка цілісного образу, який одночасно впливає на органи зору та слуху (синестезія), викликаючи зорові та слухові відчуття, а також певні естетичні почуття та переживання.
Читайте також: Поетика української світської новолатинської поезії доби пізнього Середньовіччя та Бароко
В Україні розквіт зорової поезії припадає на добу Бароко, коли значна увага приділялась "пишній" виразності, замисловатості, гостроті розуму, дивовижності, загадковості, дотепності (консептизм) тощо. Саме в цей час з’являються вірші-лабіринти, вірші, "вписані" у форму певних предметів. Можливо, що останні мають також зв’язок із символічною образністю. Як перші, так і другі можна віднести до "фігурного віршування".
Відомо, що не тільки віршований, але й простий текст вписували у форму певних предметів. Так, наприклад, на титульній сторінці книги Іоанікія Галятовського "Ключъ разумєнія" (1652) зображено великий ключ, в середині якого вміщено друкований текст. Симеон Полоцький вписує текст молитви за царя та його родину у форму серця. Також його вірш з нагоди дня народження царевича Симеона написано у формі зірки, яка "новоє нѣчто извѣстно являєтъ" [4, 249] (дивіться малюнок 1). Іван Величковський вписує свій "Вірш про Богородицю" в зображення піраміди (стовп), яка є "стовпом славы", "стовпом крѣпости" [4, 248].
Поширеними в бароковий період були тексти-лабіринти, які також називалися віршамилабіринтами. Такі лабіринти апелювали до "гострого розуму". Іван Щирський, наприклад, для книги "Воскреслий Фенікс" зробив у 1683 р. гравюру герба Лазаря Барановича з написом-лабіринтом: "LAZAR BARANOWICZ". Цей напис вміщено у форму хреста і прочитується з центра хреста на чотири сторони: вгору та вниз, вліво та вправо [7, 280].
Як зазначає Анатолій Макаров, відомий дослідник українського Бароко, зокрема барокового спадку "Чернігівських Афін", "дивну любов до схем і графіків виявляє у своєму "Млеці" (1691) і лідер українського "модернізму" XVII століття Іван Величковський" [4, 285].
Читайте також: Символ урочистої любові й честі академічної... (Збірка віршів різних авторів)
Інший поет цього періоду Митрофан Довгалевський у своїй "Поетиці", курс якої він прочитав у стінах Києво-Могилянської академії в 1736-1737 рр., пояснював, що вірші-лабіринти слід читати "від центра на всі боки", "йдучи вгору і вниз, вправо і вліво" [4, 254].
Згадаємо також, що церковний діяч та поет Іоанн Максимович у книзі "Зерцало" (1705) вмістив свій вірш-лабіринт, який складався з 961 літери і читався в усіх напрямках: "Іоанн Мазепа гетман Малоросской земли" [4, 286; 5, 55].
Дуже цікавий вірш-лабіринт склав студент богослів’я Київської Академії Євстахій Рудиковський (1805 або 1806 р.) з нагоди дня ангела митрополита Серапіона [4, 253]. Напис складний: у форму кола вписано два хрести (звичайний та андріївський), в самому центрі – квадрат, а над кожною стороною квадрата – полусфера. Такий вірш нагадує справжнє "мереживо" з друкованих знаків. І якщо зазначений вище приклад вірша можна назвати "віршованим мереживом", то вірші-лабіринти Митрофана Довгалевського вже згаданий нами А. Макаров називає "площинними візерунками, набраними друкарським шрифтом", сповнені "срібного сяяння і таємничого мерехтіння ритмів". У останніх, на його думку, є щось таке, що нагадує "складні візуальні ефекти Мондріана і Вазереллі" [4, 254].
Щоб краще зрозуміти зазначене вище висловлювання А. Макарова, слід подивитися віршілабіринти Митрофана Довгалевського. Візьмемо, наприклад, вірш "Anna, potens mundi, saecula longa petas" ("Анно, владарко землі, довгі роки царюй"). У ньому багатократне повторювання слів у певному порядку створює своєрідний малюнок – візерунок із самих літер, які вибудовуються у певні лінії та, навіть, площини (в залежності від довготи слів утворюються більш широкі та менш широкі лінії діагоналі). З іншої сторони, це дійсно площинний візерунок, оскільки він розгортається по двох вертикалях: довгота-ширина, у ньому відсутня глибина, тобто немає відчуття об’єму. Слід також додати, що коли просто подивишся – бачиш текст, а якщо сприймаєш цілісно – малюнок.
Цікаво, що опозиція "горизонталь-вертикаль" стане в майбутньому основою для зрілої творчості П. Мондріана, засновника неопластицизму. Він відмовляється від тривимірного простору, фігуративності, перспективи зображення, відтінків кольору. Натомість, П. Мондріан використовує асиметричні кольорові площини, розділені вертикалями та горизонталями, і досягає гармонії візуального образу за допомогою певного відчуття ритму. Дещо спільні риси з традиціями неопластицизму (або геометричного абстракціонізму) має оптичне мистецтво, а саме – через геометризовані комбінації ліній та плям, які нагадують дивовижний лабіринт і справляють візуальний ефект [1]. Доречним буде зазначити, що в сучасній поезії можна зустріти приклади віршів, які поєднують у собі, власне, лабіринт та малюнок з оптичним ефектом (див. додаток). Таким чином, можна стверджувати про певну спорідненість віршівлабіринтів з "складними візуальними ефектами Мондріана і Вазереллі" і погодитися з вищезазначеною думкою А. Макарова [4].
Інтерес до фігурних віршів зникає вже у XІХ столітті, але знову виринає з "річки часу" в XX столітті – і це пов’язане з творчістю футуристів, що використовують естетичні інтенції необароко.
У 1913 р. виходить друком поема "Проза про транссибірський експрес", текст до якої написав Блез Сандрар, а графічне втілення ідеї належить Соні Делоне (поема має вигляд географічної карти). У 1914 р. з’являється каліграма Гійома Аполлінера "Заколота голубка і фонтан". Це дійсно "красиві літери" – справжній малюнок у вигляді друкованого шрифту, на якому зображено голубку і фонтан.
Читайте також: Учення Горація про поетичний твір-поезис-поета в київських поетиках
На початку XX століття традицію фігурного віршування згадують і на вітчизняних теренах: російські та українські футуристи та кубофутуристи, шукаючи нові засоби художньої виразності, знову звертаються до "видимого", або "мальованого" слова (В. Брюсов, В. Маяковський, В. Каменський, В. Хлєбніков та ін.). Їхні нові виражальні засоби – виділення слів жирним або іншим шрифтом, незвична структура віршованого рядка (зі зсувами та розривами), яка дозволяє відчути ритм слова, зміщення словоряду; а в образотворчому мистецтві – використання графічних написів та знаків (К. Малевич, М. Семенко та ін.).
Михайло Семенко називає свої роботи "поезомалярством". Якщо в роботі "Каблепоема за океан" (1922) взнаки вдається графіка, то у "Сільському пейзажі" (1922) привертає увагу "графічна мозаїка": речення "Павло попаси корову" нагадує барокові вірші-лабіринти.
Російський поет-футурист Василій Каменський свої поеми називає "залізобетонними". У 1914 р. він видає поему "Танго з коровами", ав 1916 р. збірку "Залізобетонних "поем" (від англ. слова concrete – "бетон" ) [8, 233]. Цікаво, що англійське слово "конкретний" має наступні значення: "існуючий у формі, до якої можна доторкнутися, яку можна відчути, побачити; реальний, твердий" [9, 238]. Про свої вірші Василій Каменський писав: "…увесь словолад відкритий мною для того, аби підкреслити ритмічну ударність віршованого матеріалу… […] Наголошеність виділених слів, введення до віршів (жирним шрифтом) цифр і різних математичних знаків і ліній роблять річ динамічною для сприйняття, вона легше запам’ятовується (читаєш як по нотах, з експресією зазначеного удару). Я вже не кажу про те, що можна самими лише літерами дати графічну картину слова…" [4, 252].
Термін "конкретна поезія", причетність до якого має діяльність Василія Каменського, прижився за кордоном і використовується для позначення поезії, яка побудована за просторовим принципом: графічне оформлення віршів набуває вигадливих форм. Головна увага приділяється фонетичній формі як послідовності графічно зображених звуків, змінюючи, таким чином, акценти: змістовний чинник посідає другорядну позицію [2, 366]. Проте, як нагадує ця поезія "лабіринти" барокового періоду! Як зазначає Михайло Сухотін, найбільш типові роботи цього жанру, – це "Reise" Ернста Яндля ("Поїздка"), "Nurkontur" Ойгена Гомрингера ("Тільки контур"), "Нірвана" Вілена Барського та ін. [8, 233].
Візуальна поезія знайшла собі місце в авангардному мистецтві не тільки в Європі, Америці, але також на Сході, зокрема в Японії. Серед японських представників цього літературного напряму можна назвати такі імена: Рьодзіро Яманака ("Вітер"), Сейтіті Ніікуні ("Торкатися"), Ясуо Фудзитомі ("Жінка, котру я бачив у японському банку"). Причому в Японії авангардна візуальна поезія органічно синтезувалася з традиційною каліграфією, мистецтвом ієрогліфів (див. додаток).
Спроби фігурного віршування робилися в 60-х роках XX століття і на вітчизняних теренах. За часів СРСР митців візуальної поезії переслідували, оскільки ці вірші виявилися "кусючими", а тоталітарний режим не дозволяв інакомислення. Роботи Віктора Женченка цього часу вражали не тільки "гостротою розуму", але й "гостротою виразу" (наприклад, "Шибениця", "Квадрат", "Колима", в яких виражалась гостра критика існуючого режиму і які майже не коштували автору "переводу" до Магадану) [6, 19, 30-33].
У сучасній Україні починає відроджуватися традиція візуальної поезії в контексті постмодерністських течій ("друге необароко"). З "коріння", яке довгий час знаходилося в "землі", починають проростати нові "паростки". Дослідник українського вірша Анатолій Мойсієнко виділяє такі різновиди сучасної візуальної поезії: силуетний вірш (Микола Сарма-Соколовський "Дзвін гетьмана Івана Мазепи", Іван Іов "Хрест", Микола Мірошниченко "Куля земна", "Хіросима"); силуетний вірш з елементами-вкрапленнями (Микола Мірошниченко "Фенікс – птах із земель рустських", Микола Сарма-Соколовський "Вітряк", "Кобзарям Коліївщини", Іван Іов "Різдвяна ялинка"); контурний вірш (Микола Луговик "Запорізький курінь", Іван Лучук "Вуха", Іван Іов "Метелик"); силуетно-контурний вірш (Микола Сарма-Соколовський "Найсердечніше серце") [6, 21-22].
Є вірші, які будуються на виокремленні окремих літер ("летризм"). До таких віршів Анатолій Мойсієнко відносить акро-, теле-та мезостихи, вірші-лабіринти, вірші-кола, вірші-квадрати тощо [6, 23]. Гарним прикладом зорового вірша, в основі якого лежить одна літера, є вірш "Стогін" Віктора Женченка (див. додаток). Цей вірш побудовано на основі літери "с" (чотири шаблі у вигляді літери "с", в середині яких напис: "Стогне століттями сива слава серед спраглих степів, скликаючи своїх ситих сонних сучасників…") [6, 29].
Серед виражальних засобів візуальної поезії можуть бути не тільки окремі слова або літери, а й математичні, розділові та нотні знаки, цифри, лінії тощо. Яскраві приклади таких віршів – "Блискуча ідея" (Ярослав Балан), "Лижниця", "Кошеня" (Микола Луговик), "Блукання в просторі" та "Боби космічні" (Василь Старун).
Можна констатувати, що українська візуальна поезія в часи другого необароко відродилась, як птах Фенікс. Але це все ж таки не та візуальна поезія, яка існувала в період класичного Бароко. Мистецтво Бароко наскрізь просякнуто релігійною духовністю, хоча, звісно, окрім духовного, було місце і для світського (проте, перше домінувало). Ще в середині ХІХ століття В. Пєвницький висловив думку про "містичний символізм", або "християнський містицизм" як вияв пошуку людської думки в літературі XVII століття [4, 246]. Боротьба, що точилася всередині людини, була спрямована на людське вдосконалення, на внутрішнє "око" людини – на серце, та на "горнєє" – людина прагнула прийти до Бога. Це, головним чином, і відрізняє барокову візуальну поезію від постсучасної, "необарокової". Остання є світською, часто політично забарвлена, – це з одного боку. А з іншого – сповнена глибокого розмислу про історичне минуле, відносини між людьми, сенс життя, екзистенціальні ідеї; або це просто жартівливі вірші, навіяні різноманітними життєвими ситуаціями тощо. Треба звернути увагу ще на одну відмінність: сучасна візуальна поезія має більший набір виражальних засобів, що пов’язане з ускладненням семіосфери постмодерної культури: від цифр, різноманітних ліній, геометричних та нотних знаків до мечів, шабель, дзвонів, шибениць, бокалів, квадратів, тощо (тут може бути все, що завгодно – повний "політ" фантазії: лижниці, стріли, вуха, сходи, свічки, траєкторія польоту жука у формі літери "ф", що символізує фіалку). У переважній своїй більшості дихотомія "текст-зображення" виражає саму ідею конкретного візуального вірша. Характерною рисою також виступає динаміка сприйняття, відчуття перцептивного і семантичного руху. Якщо в бароковий період домінувала опозиція "земне-небесне", то для необароко більш актуальною є опозиція "реальне-дивовижне", "реальне-містичне".
Читайте також: Йоанникій Галятовський в історії української риторики
Чим так приваблює візуальна поезія сучасних митців слова, не важко здогадатися, – для обдарованої натури така поезія дає більшу можливість для реалізації її творчого начала. Також слід зазначити, що сучасна візуальна поезія справляє синестетичний вплив на людські відчуття і робить більш інтенсивний поштовх для створення відповідного художнього образу. Тому в добу відродження барокових ідеалів "поезомалярство" і надалі буде розвиватися, а "зриме слово" знову буде давати давати радість та втіху людям.
Додаток з візуальної поезії
Вірш у формі зірки С. Полоцького Гравюра І. Щирського з гербом Лазаря Барановича
Вірш Є. Рудиковського Приклад конкретного вірша Тіма Ульріхса
Вірш В. Барського "Нірвана" Вірш Ойгена Гомрингера "Тільки контур"
Вірш В. Барського "Нірвана" Вірш Ойгена Гомрингера "Тільки контур"
О
А О
А О О
А О О О
П А В Л О
П О П А С И
К О Р О В У
М. Семенко. Сільський пейзаж
Вірш В. Женченка "Стогін"
П. Мондріан. Композиція Вірш В. Старуна "Боби космічні" В. Вазереллі. Арлекін
Вірш М. Мірошниченка Вірш Рьодзіро Яманаки "Вітер" (зліва) "Фенікс-птах із земель рустських" Вірш Сейтіті Ніікуні "Торкатися" (справа)
Використані джерела
1. Золкин А. Л. Эстетика / А.Л. Золкин. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 447 с.
2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. І. Гром’яка та ін. – К.: ВЦ "Академія", 2006. – 752 с.
3. Літературна енциклопедія: У двох томах / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ "Академія", 2007. – Т. 1. – 608 с.
4. Макаров А. М. Світло українського бароко / А.М. Макаров. – К.: Мистецтво, 1994. – 288 с.
5. Маслов С. Етюди з історії українських стародруків / С. Маслов. – К., 1925.
6. Мойсієнко А. Візуальна поезія сьогодні / Мойсієнко А. К. // Традиції модерну і модерн традицій. – Ужгород: ВАТ "Паент", 2001. – С. 19-41.
7. Чернігівські Афіни / Упор. А. Макаров. – К.: Мистецтво, 2002. – 288 с.
8. Сухотин М. Оконкретной поэзии / Сухотин Михаил // Иностраннаялитература. – 1994. – № 1. – С. 233-234.
9. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English. – Oxford University Press, 1998. – P. 238.
1. Золкин А. Л. Эстетика / А.Л. Золкин. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 447 с.
2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. І. Гром’яка та ін. – К.: ВЦ "Академія", 2006. – 752 с.
3. Літературна енциклопедія: У двох томах / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ "Академія", 2007. – Т. 1. – 608 с.
4. Макаров А. М. Світло українського бароко / А.М. Макаров. – К.: Мистецтво, 1994. – 288 с.
5. Маслов С. Етюди з історії українських стародруків / С. Маслов. – К., 1925.
6. Мойсієнко А. Візуальна поезія сьогодні / Мойсієнко А. К. // Традиції модерну і модерн традицій. – Ужгород: ВАТ "Паент", 2001. – С. 19-41.
7. Чернігівські Афіни / Упор. А. Макаров. – К.: Мистецтво, 2002. – 288 с.
8. Сухотин М. Оконкретной поэзии / Сухотин Михаил // Иностраннаялитература. – 1994. – № 1. – С. 233-234.
9. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English. – Oxford University Press, 1998. – P. 238.