Людмила Шевченко-Савчинська (Медієвіст)
Назва латиною: Religiosae Kijoviensis cryptae, sive Kijovia subterranea…
Обсяг: 178 стор.
Видавець: Impensis Martini Hallervordi, literis Iohannis Nisii
Рік видання: 1675
Мова: латинська
1673 р. на прохання пані Аполонії, дружини шведського лікаря зі Стокгольма, він розпочинає пошуки в Україні її безвісти зниклого під час Хмельниччини сина, що колись навчався в київському єзуїтському колегіумі. З цією метою Гербіній звертається передусім до місцевих православних монастирів, що зазвичай давали притулок і захист біженцям, та до офіційних посадових осіб. Він пише уклінного листа до чернігівського архиєпископа Лазаря Барановича як намісника московського патріаршого престолу у південноруському краї та до києво-печерського архимандрита Інокентія Гізеля, ігумена найвпливовішого та найбільш шанованого у русинів монастиря. І хоча результати пошуків виявилися невтішними, заочне знайомство з печерським ігуменом мало вагомі наукові наслідки: Гербіній скористався нагодою докладно розпитати про печери й мощі, якими славилась обитель. Гізель передав Гербінію печерський Патерик 1661 р. з двома планами печер і слов’яноруський Служебник. Обидві книги були використані вченим пастором при написанні його праці про київські святині. Для Гербінія лаврські печери були не головною, але, як видно з назви його книги, доцентровою й символічною темою. Дослідження київських святинь давало авторові змогу запропонувати читачам найбільш яскраве тлумачення православних таїнств та обрядів і таким чином показати православну доктрину ніби у своєрідному розрізі.
Читайте також: Ходикевич Климент. Слава мученика Климентія, римського понтифіка
Композиційно книга поділяється на кілька великих сюжетних тем, дуже неоднорідних за обсягом та ідейною навантаженістю: є розділи, що просто переказують чи коментують агіографічні твори, наприклад, оповідання Патерика; є матеріали виключно пропагандистського штибу (дослідження феномена мощей і мироточивих голів), є і власне «мемуарні» роздуми Гербінія. Письменник докладно висвітлив походження, устрій і призначення лаврських печер. Природно, що він згадав й інші відомі йому підземелля чернігівські, про які прочитав у Патерику, і псково-печорські, куди зробив невдалу спробу потрапити. Описи печер супроводжуються екскурсами до історії хрещення Русі та з’ясуванням обставин і наслідків цієї події. Чималу увагу приділено оглядові рутенської етно- і географії на загальному тлі стародавньої й античної історії. Говорячи про розміщення підземних катакомб у Києві, Гербіній згадує й про мешканців цього краю – козаків та ріку, з якої вони черпають свою силу й звитягу – Дніпро-Борисфен. «Козаки, – пише дослідник, – живуть на річкових порогах, звідки заступають шлях татарським набігам».
Читайте також: Роман Тимківський. Про чесноти греків і римлян
Удаючись до порівняльної етимології, автор часто, хоча й не завжди вдало та впевнено («нехай шукають ерудити»), намагається пояснити значення різних українських слів. Гербіній спростовує низку поширених легенд: те, що тут відбував заслання знаменитий римський поет Овідій, що Київ – це славетна Троя, що нетлінні тіла, які збереглися в рутенських печерах, належать античним героям Гектору, Пріаму чи Ахіллу. За допомогою Патерика Гербіній докладно описує печерський некрополь, наводячи імена 43 ченців, похованих у ньому. Про деяких з них, зокрема Антонія і Феодосія, родоначальників руського монашества, вчений згадує неодноразово. Для більшої наочності своєї розповіді він вміщує у книзі плани обох лаврських підземель з експлікацією, перекладеною на латину. Всеосяжність наведеної інформації (хто, коли, як, чим, навіщо та за яких обставин викопав печери) вивільняє предмет дослідження від пут невизначеності та облуди. Дуже ретельно Гербіній перелічує фантастичні припущення своїх попередників (печери викопані троянцями, вони тягнуться під Дніпром до Чернігова, Смоленська, Москви й навіть Печори тощо) і всебічно спростовує ці нісенітниці. Автор в усьому згідний з православними джерелами, і лише одна теза рутенського духовенства — мощі зберігаються нетлінними через свою святість — викликає в нього як лютеранина сумнів. Проте навіть це застереження висловлене дуже обережно, в делікатній формі. Він сподівається побачити все на власні очі й вже тоді зробити остаточний висновок.
Читайте також: Козацькі літописи 30–80-х рр. XVІІІ століття як історичне джерело та пам’ятки української історіографії
В заключних розділах праці Гербіній цікавиться моралістичними засадами православної релігії («греко-рутенська віра некорислива»), душевними якостями простолюду та його пастирів, ставленням народу до церковного стану й віри. Особливу увагу приділено, зокрема, вшануванню ікон та великій повазі до релігійних піснеспівів. Автор вражений вишуканою мелодійністю й гармонійністю рутенських священних гімнів та існуванням особливого нотного письма для цих потреб; він поціновує музичну обдарованість українців вище за католицьку. З усього наведеного витворюється думка, що «рутени-борисфеніти мають витончений характер, пом’якшений повсюдним шкільним вихованням; через це вони люб’язні з чужинцями й прихильно ставляться до них»[1].
Дві є назви, якими Бористен і його мешканці-роксолани географами рекомендувалися найбільше: Пороги та місто Київ. Пороги – це коли Бористен, між скелями, вигинами і поворотами численними, кількома сходинками падаючи у інші скелі та кам’яні підвищення, жахливо розбиваючися, шумлячи та струшуючи землю, тече. Ці Пороги Козацькі мешканці рутенською ідіомою Porohi, тобто – «вхід у дім» через те називають, що Пороги ці татарські набіги, ніби замок на дверях, зупиняють, і всім іншим протидіють, щоб межі або пороги ці подолати не змогли. Тому Козаки запорозькі називаються мешканцями-роксоланами та воїнами, які у цій місцевості постійну охорону проти татарських набігів та грабунку здійснюють.
Інше – це місто Київ, яке з цього боку Бористену височить. Від полюсу близько 50-го градусу розташоване, якого початок шукати не є задоволенням. Але це обговорювати – варта того не така легка винагорода, оскільки між іншим про Місто таке повсюди переповідається: що, очевидно, Київ був: І. стародавньою Троєю, яку через захоплення Парісом Гелени – дружини короля спартанців Менелая, греками майже десятиліття була обложена, і зрештою завойована та цілковито знищена була. Цій легенді належить така вигадка, що у київській печері величезній Гектора, Пріама, Ахіла та інших і троянських, і грецьких героїв тіла від того часу непошкоджені спостерігаються. Але абсурдна ця [легенда] і щонайнеправильніша, як географія вчить.
Форму печер київських досліджуючи, Боже безсмертний! Які будівлі там? Які з боків кімнати? Які, нарешті, там повороти та закапелки звивисті бачимо! Підземний Лабіринт - сказав би русин, не без перебільшення кажучи, але від правди не відхиляючися. Оскільки мандрівник недосвідчений, цими ходами у печеру входячи, ані проводирем, ані ниткою Аріадни не зможе користуватися, заплутаними підземеллями схоплений, звідти вийти не зможе.
Переклад Костянтина Балашова
1 Використано матеріали статті Євгена Кабанця «Пастор Іоган Гербіній — дослідник церковних старожитностей України». Людина і світ. – 1998. – №10. – С. 33–38., а також ілюстрації з сайту reader.digitale-sammlungen.de