Людмила Шевченко-Савчинська (Медієвіст)
Обсяг: 178 стор.
Видавець: Impensis Martini Hallervordi, literis Iohannis Nisii
Рік видання: 1675
Мова: латинська
1673 р. на прохання пані Аполонії, дружини шведського лікаря зі Стокгольма, він розпочинає пошуки в Україні її безвісти зниклого під час Хмельниччини сина, що колись навчався в київському єзуїтському колегіумі. З цією метою Гербіній звертається передусім до місцевих православних монастирів, що зазвичай давали притулок і захист біженцям, та до офіційних посадових осіб. Він пише уклінного листа до чернігівського архиєпископа Лазаря Барановича як намісника московського патріаршого престолу у південноруському краї та до києво-печерського архимандрита Інокентія Гізеля, ігумена найвпливовішого та найбільш шанованого у русинів монастиря. І хоча результати пошуків виявилися невтішними, заочне знайомство з печерським ігуменом мало вагомі наукові наслідки: Гербіній скористався нагодою докладно розпитати про печери й мощі, якими славилась обитель. Гізель передав Гербінію печерський Патерик 1661 р. з двома планами печер і слов’яноруський Служебник. Обидві книги були використані вченим пастором при написанні його праці про київські святині. Для Гербінія лаврські печери були не головною, але, як видно з назви його книги, доцентровою й символічною темою. Дослідження київських святинь давало авторові змогу запропонувати читачам найбільш яскраве тлумачення православних таїнств та обрядів і таким чином показати православну доктрину ніби у своєрідному розрізі.
Читайте також: Ходикевич Климент. Слава мученика Климентія, римського понтифіка
Читайте також: Роман Тимківський. Про чесноти греків і римлян
Читайте також: Козацькі літописи 30–80-х рр. XVІІІ століття як історичне джерело та пам’ятки української історіографії
В заключних розділах праці Гербіній цікавиться моралістичними засадами православної релігії («греко-рутенська віра некорислива»), душевними якостями простолюду та його пастирів, ставленням народу до церковного стану й віри. Особливу увагу приділено, зокрема, вшануванню ікон та великій повазі до релігійних піснеспівів. Автор вражений вишуканою мелодійністю й гармонійністю рутенських священних гімнів та існуванням особливого нотного письма для цих потреб; він поціновує музичну обдарованість українців вище за католицьку. З усього наведеного витворюється думка, що «рутени-борисфеніти мають витончений характер, пом’якшений повсюдним шкільним вихованням; через це вони люб’язні з чужинцями й прихильно ставляться до них»[1].
Дві є назви, якими Бористен і його мешканці-роксолани географами рекомендувалися найбільше: Пороги та місто Київ. Пороги – це коли Бористен, між скелями, вигинами і поворотами численними, кількома сходинками падаючи у інші скелі та кам’яні підвищення, жахливо розбиваючися, шумлячи та струшуючи землю, тече. Ці Пороги Козацькі мешканці рутенською ідіомою Porohi, тобто – «вхід у дім» через те називають, що Пороги ці татарські набіги, ніби замок на дверях, зупиняють, і всім іншим протидіють, щоб межі або пороги ці подолати не змогли. Тому Козаки запорозькі називаються мешканцями-роксоланами та воїнами, які у цій місцевості постійну охорону проти татарських набігів та грабунку здійснюють.
Інше – це місто Київ, яке з цього боку Бористену височить. Від полюсу близько 50-го градусу розташоване, якого початок шукати не є задоволенням. Але це обговорювати – варта того не така легка винагорода, оскільки між іншим про Місто таке повсюди переповідається: що, очевидно, Київ був: І. стародавньою Троєю, яку через захоплення Парісом Гелени – дружини короля спартанців Менелая, греками майже десятиліття була обложена, і зрештою завойована та цілковито знищена була. Цій легенді належить така вигадка, що у київській печері величезній Гектора, Пріама, Ахіла та інших і троянських, і грецьких героїв тіла від того часу непошкоджені спостерігаються. Але абсурдна ця [легенда] і щонайнеправильніша, як географія вчить.
Форму печер київських досліджуючи, Боже безсмертний! Які будівлі там? Які з боків кімнати? Які, нарешті, там повороти та закапелки звивисті бачимо! Підземний Лабіринт - сказав би русин, не без перебільшення кажучи, але від правди не відхиляючися. Оскільки мандрівник недосвідчений, цими ходами у печеру входячи, ані проводирем, ані ниткою Аріадни не зможе користуватися, заплутаними підземеллями схоплений, звідти вийти не зможе.
Переклад Костянтина Балашова
1 Використано матеріали статті Євгена Кабанця «Пастор Іоган Гербіній — дослідник церковних старожитностей України». Людина і світ. – 1998. – №10. – С. 33–38., а також ілюстрації з сайту reader.digitale-sammlungen.de