Руслан Щербина, к. філол. н.
Світова новолатиністика поповнилася новим виданням, шкода (а може, й ні — бо не пером писане), лише в електронній версії. Український "Медієвіст" оприлюднив найбільшу на сьогодні працю своїх parentes conditores.
Читайте також: Геральдична поезія в українському літературному Бароко
Перша думка, яка може виникнути, коли подивитися на видання, — з огляду на ресурс, що його видав, - воно, щонайменше, науково-популярне. Проте при першому побіжному перегляді його впадає в око відсутність, крім додатків, будь-якого наукового апарату, й до того ж цитування джерел у виданні своєрідно оформлене - цитати та їх переклади чомусь узяті в одні «лапки» і розділені тире, навіть без розрізнення накресленням шрифту, що не освічений в латині (якщо не здогадається) може сприйняти як одну білінґвальну цитату, а не цитату з її перекладом. Те саме можна зауважити й щодо назв творів (стор.51, 59, 63).
Проглянувши видання, можна помітити, що поряд із, сказати б, «загальновизнаними» авторами, які писали латиною, — Сковородою, Оріховським, Немиричем, Прокоповичем, — у виданні зосереджується увага на творчості ще кількох літераторів латинописьменних. Чому, в даному разі, вибір упав лише на вихідців із західних українських земель, - можна здогадуватися (спроба/бажання дещо «урівноважити» різні частини України чи ще щось). Та втім, це не так важливо. Проте, дочитавши до кінця, залишається питання: чому саме ці автори? Крім того, говорячи про існування латинської мови в письменстві від XV ст. до чи то ХІХ (зокрема на стор.7, 22), чи то ХХ (стор.6, 21), чи то ХХІ ст. (стор.24, а також в анотації), автори видання обмежуються творами, написаними між XVI і самим початком XVIII ст.
Читайте також: Роман Тимківський. Про чесноти греків і римлян
Однак і зі згаданими у виданні авторами не все так просто. Наприклад, згадавши на початку про Теофана Прокоповича й про те, що, вивчаючи його творчість, «не всі здогадувалися, наскільки багато написано ним – латиною», автори видання, кілька разів побіжно згадуючи його ім'я вже в тексті, не наводять жодної назви його праць (хіба що — в зносках, посилаючись на тритомник перекладів), окрім «Історії Св. апостолів Павла і Варнави» (стор.94), і лише на прикінці читачеві нагадують, що «ще на початку 1980-их рр. побачили світ три томи перекладів праць Теофана Прокоповича...» (стор.98). Отже, читача заохочено до самостійної роботи.
Чи не найбільшою хибою «Давньої літератури...», як і багатьох новосамвидавних текстів, я б назвав відсутність «редакторської руки» та коректури. Так, на сторінці 8, зіставляючи дві цитати, між ними автори роблять посилання на «другу» цитату, яка йде далі, після авторського твердження «Перша цитата не потребує додаткового тлумачення, щодо другої, то...». По-бюрократичному закрученою виглядає фраза, що білінґвізм «прикметний тим, що у стосунки взаємовпливу вступили мови...» (стор.81; курсив мій. — Р.Щ.).
Редактор мабуть указав би й на таке витлумачення: «...можуть бути ціннии джерелами як із галузевої історії, так і з історії України загалом» (стор.20; курсив мій. — Р.Щ.). Не зайвим було б удатися до словника синонімів або переформулювати думку «Після здобуття Україною незалежності на початку 90-их рр. минулого століття після тривалої паузи...» (там само; курсив мій. — Р.Щ.). Разом з тим на сторінці 46 раптом виникає ім'я Роксолана при тому, що поєднання Оріховський Роксолан, яка виявляє, що це таки одна й та сама людина, з'являється аж на стор.53. Так само на стор.74 краще було б подати спочатку навести його повне ім'я, а надалі згадувати його як Ян.
Читайте також: Оріховський Станіслав. Панегірик на шлюб короля Польщі Сигізмунда Августа
До «редакторських» помилок можна віднести й початок абзацу: «Згаданий твір "10 жовтня року 1621..."» (стор.68), — оскільки попередній закінчується: «...твір Андрія Абрека Львів'янина "10 жовтня року 1621..."» (там само).
Поза тим не зайвим було би вказати на грецьке походження слів macra та megala (стор.30), заразом уніфікувавши закінчення останнього...
Дивно звучить твердження про "Опанування латинської та новолатинської мов..." (стор.82; курсив мій. — Р.Щ.). Годилося б говорити в даному разі про національний варіант латинської мови. Так само дивно виглядає висновок, що "...латиномовна література... залишається мовною (?) версією (?) національної..." (стор.101—102; курсив мій. — Р.Щ.). До цієї вервечки можна поставити й такий — дозволю собі вжити тут галліцизм — пасаж: «...однією з близько десятка тогочасних навчальних дисциплін...» (стор.96). Можливо, авторам видання ішлося про щось дещо інше, однак, як відомо, в пізньому Середньовіччі існував, кажучи по-сучасному, «стандарт освіти», а саме, поряд з теологією, канонічним правом і медициною було дві групи дисциплін: трівіум (граматика, діалектика (логіка), риторика) і квадривіум (аритметика, геометрія, астрономія, музика), які складали так звані «сім вільних наук». Тобто, разом десять, не більше і не менше.
Читайте також: Латинська мова у засвоєнні європейських освітніх традицій вищою медичною школою України (частина І)
Дуже (можливо навіть, занадто) суперечливою видається згадка про можливу «самоцензуру українського історика» (стор.15). Окрім того, з чисто літературної точки зору ця фраза випадає з контексту, навантажуючи зайвим смислом висловлене. Дискусивним можна назвати й твердження, що «жодної виданої в Україні збірки оригінальних праць латиномовних авторів». Наприклад, Л. Ушкалов три роки тому видав "повного" Сковороду, а В. Миронова в 2003 році - "Оригінальні латинські джерела", щоправда, у вигляді хрестоматії. Крім того, все-таки видаються збірки документів (універсали гетьманів, документи канцелярій тощо).
Дещо химерно виглядає словосполучення «ватажок Визвольної війни» (стор.14), навіть попри те, що так автори видання охарактеризували Хмельницького...
Читайте також: Зиморович Бартоломей. Львів, столиця Русі, турками, татарами, козаками, молдаванами обложений
На недогляди (назвемо їх так, зважаючи на відсутність редакторства) можна послатися у таких випадках, як зайва кома («Так, з цитованої фрази мислитель починає роздуми...» — С.9) та інші подібні випадки. Так само, як і неточності в грецьких словах: ηθοζ, ηθικοζ замість ηθος, ηθικος (стор.36) та, напевно, τοθνομα замість τουνομα (стор.87).
Недоглядом виглядає й примітка 7 на сторінці 92, де імена стоять після прізвищ, а не перед, як у всьому тексті. Крім того, тут Прокопович раптом став Феофаном.
З цієї ж причини, схоже, не точно процитовано Немирича (стор.18 — пропущене займенник «цієї» і зайве виділення комами означення): «Некерований законами священний характер цієї країни так зміцнює владу, що сповнені забобонної шаноби мешканці ні свободи не прагнуть, ні неволі (даної, на їхню думку, Богом і царем) не відчувають і не уникають» (виділено мною. — Р.Щ.). Цікаво, що в інших працях одного з авторів «ДЛ» ця цитата подається правильно.
На жаль, може ввести в оману читача згадка про «герб "Анчевія"» (стор.65), оскільки такого герба не існувало. Напевно, в ориґіналі йшлося про герб роду Анчевських. Рід же Анчевських належав до гербу (використовував герб) «Леліва».
З недоглядів можна ще вказати, що на стор. 68 та 69 подано однакові виноски «А. Абрек стверджує, що його наснажує любов до рідної землі».
Окремою вервечкою виступають у тексті перекладні неточності. Так, чомусь «метрополіс» у назві твору Б. Зиморовича (стор.7 прим.2) подається як «чільне місто», а не як «столиця». На сторінці 14 з якихось причин «товариство Ісуса», від якого походить назва єзуїтів, при перекладі стає «товариством Христа».
Викликають подтив різні «консули» й «проконсули», якими пересипані переклади цитат (напр., стор. 63 75, 78), коли йдеться про райців і бурмістрів.
І трохи політики. У виносці на стор.17, як на мене, не зайвим було б указати про чию молодь ідеться.
Читайте також: Ukrayina latyns’ka – z polonu stereotypiv
Ну, і остання ложка дьогтю в обсмоктувану діжу меду, чи то пак прокислої сметани на перший млинець авторів видання. Попри те, що автори про(на)голошують потребу(?) розгляду повноти української літератури, читаючи їхню працю не полишає враження "геттоїзації" латиномовної літ-ри. А зважаючи на добір авторів, про яких йдеться у тексті, варто було б, здається, назву видання інвертувати: «З полону стереотипів: давня література» або, точніше, «...середньовічна література».
Щоб замовити "ДЛ: з полону стереотипів" у м'якій обкладинці, - заповніть форму. Ознайомитися з цінами видання можна на його сторінці.