Оксана Дуфенюк.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Європейський контекст цивілізованого розвитку обумовив динамічні перетворення у сучасному українському суспільстві. Однак започатковані трансформаційні процеси в усіх сферах життя вітчизняного соціуму, впровадження світових стандартів у практику державотворення, орієнтація внутрішньої та зовнішньої політики на антропоцентричні цінності вимагають докладного наукового обґрунтування, з’ясування історичних витоків їх формування, прогнозування результатів втілення, а також виокремлення тих проблемних аспектів, які потребують посиленої уваги і науковців, і практиків.
З огляду на те, що система правоохоронних органів України також є суб’єктом активних прогресивних перетворень, перелік проблемних тем, які є особливо актуальними в умовах сьогодення, можна доповнити питанням професіоналізації правоохоронців. Значне омолодження кадрового ресурсу, відсутність оптимальних матеріально-технічних та морально-психологічних умов адаптації молодих спеціалістів у практичних органах, недостатньо розвинутий менеджмент у правоохоронній системі, недосконале нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності, втрата довіри населення до захисників правопорядку негативно впливають на механізм формування правоохоронців-професіоналів. Через дефіцит висококваліфікованого персоналу руйнується фундамент результативного та ефективного функціонування правоохоронних органів, уповільнюється впровадження прогресивних реформ, ускладнюється механізм захисту прав та свобод людини, виникає загроза національним інтересам та безпеці.
Читайте також: З історії формування історико-правових термінів „Магдебурзьке” та „німецьке” права у вітчизняній науці
Осторонь окреслених проблем не може залишатися філософія права, яка повинна виконувати функцію методологічного підґрунтя усіх без винятку декларованих перетворень. Малодослідженим є вітчизняний філософсько-правовий спадок, який містить вагомий потенціал праксеологічного змісту, зокрема особливої уваги заслуговує філософія права та держави Станіслава Оріховського-Роксолана, а також погляди ренесансного мислителя, дотичні до проблеми професіоналізації правоохоронців.
Отже, вибір напряму наукового дослідження зумовлений низкою чинників, які актуалізують його значення.
Джерельний фундамент дисертації сформували праці, присвячені філософсько-правовій проблематиці, зокрема С. Алексєєва, Л. Байрачної, О. Грищук, С. Гусарєва, О. Данильяна, Ю. Заніка, В. Ільїна, А. Козловського, М. Козюбри, М. Костицького, О. Литвинова, С. Максимова, Ю. Оборотова, Л. Петрової, С. Рабіновича, С. Сливки, О. Тихомирова, І. Усенка, Р. Циппеліуса, В. Шаповала, Ю. Шемшученка та ін.
Особливості еволюції ренесансно-реформаційних тенденцій на західноєвропейському та вітчизняному ґрунті досліджували В. Бубенщиков, В. Дятлов, М. Кашуба, П. Кралюк, В. Нічик, І. Паславський, Д. Себайн, Т. Торсон, В. Ціватий, Н. Яковенко тощо.
Вагомий внесок у біографічне дослідження постаті С. Оріховського та аналізу його правових концепцій здійснили Д. Вирський, М. Гуренко, С. Злупко, В. Литвинов, І. Магновський, М. Макарець, Є. Мануляк, О. Мироненко, І. Огородник, В. Олейников, М. Самбор, П. Сас, Я. Стратій та ін.
Ґрунтовність дисертаційного дослідження забезпечили праці, присвячені проблемі правоохоронної діяльності, правоохоронних органів та правоохоронних функцій. Серед вчених, які займалися науковими розробками у цій галузі, слід назвати В. Коваленка, С. Лихову, М. Мельника, П. Онопенка, В. Осадчого, Т. Пікулю, С. Решетняка, О. Тюріну, М. Хавронюка, В. Щербатих тощо.
Аналізу окремих аспектів феномена професіоналізму правоохоронця присвячено праці О. Бандурки, Л. Гончаренка, Я. Кондратьєва, Ю. Кравченка, В. Лапшиної, В. Ларіонової, Н. Матюхіної, О. Музичука, С. Пєткова, Л. Терещенка, А. Токарської, І. Шопіної, М. Штангрета, О. Ярмиша та ін.
Проте необхідно відзначити, що монографічні праці чи дисертаційні дослідження, які б комплексно висвітлювали проблеми професіоналізації працівників правоохоронних органів у контексті філософсько-правової спадщини С. Оріховського, на даний час відсутні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до пп. 5.1, 5.2, 5.3. наказу МВС України “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років” від 5 липня 2004 р. № 755. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ за напрямом “Проблеми наукового забезпечення професійної діяльності органів внутрішніх справ в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні” (державний реєстраційний № 0106U003639).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування значення творчої спадщини С. Оріховського для розвитку української та західноєвропейської філософсько-правової думки, а також комплексна дескрипція феномена професіоналізму сучасного правоохоронця у контексті правових філософем мислителя.
Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:
- окреслити панівні тенденції розвитку філософсько-правової думки Західної Європи XV – XVI ст., а також дослідити особливості еволюції ренесансно-реформаційних віянь на теренах українських земель;
- висвітлити середовище інтеріоризації С. Оріховського, тобто об’єктивні та суб’єктивні чинники, які вплинули на формування правової свідомості мислителя;
- обґрунтувати прогресивність філософсько-правових ідей С. Оріховського і з’ясувати його вплив на формування світової та української філософії права;
- розглянути сучасні підходи до розуміння поняття, системи та механізму формування феномена професіоналізму правоохоронців;
- спроектувати філософію права та держави С. Оріховського-Роксолана на площину сучасного українського державотворення;
- інтегрувати й проаналізувати філософсько-правові ідеї С. Оріховського, які мають практичну цінність для професіоналізації кадрового потенціалу правоохоронних органів України.
Читайте також: Вчення Станіслава Оріховського-Роксолана про людину та її природні права
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правоохоронної діяльності, а також уся філософсько-правова спадщина С. Оріховського-Роксолана.
Предмет дослідження – система феномена професіоналізму працівника правоохоронного органу в контексті філософсько-правових концепцій С. Оріховського.
Методи дослідження. Конгломерат методологічних засад пізнання, аналізу, інтерпретації та проекції поглядів Роксолана утворюють принципи світоглядного плюралізму, гуманізму та орієнтації на загальнолюдські цінності (антропоцентризму), багатоаспектності, об’єктивності, поліперспективності історії, взаємозв’язку теорії та практики. Крім цього, наукову розвідку Оріховіани конструювали системний (структурний та функціональний), компаративний, генетичний, герменевтичний, інтердисциплінарний, логіко-семантичний підходи, а також підхід контекстуалізації та комплекс логічних методів.
За допомогою компаративного підходу було здійснено порівняння еволюції ренесансно-реформаційних тенденцій у країнах Західної Європи та в Україні, зіставлення філософсько-правових поглядів С. Оріховського та результатів останніх досліджень у галузях акмеології, психології, теорії управління, військової педагогіки тощо (підрозділи 2.1, 2.2, 3.3.). Використання методу контекстуалізації дозволило врахувати вплив історико-соціальних та політико-ідеологічних чинників на зміст філософсько-правової спадщини С. Оріховського (підрозділи 2.2, 2.3.). Системний метод наукового дослідження було використано при аналізі феномена професіоналізму правоохоронців, проекції поглядів С. Оріховського на умови сьогодення (підрозділи 3.1, 3.2.). Суттєвим є акцент на інтердисциплінарності дослідження філософсько-правової спадщини С. Оріховського, оскільки застосування цього методологічного підходу продукувало точку перетину понад п’ятнадцяти різних галузей наукового знання і сприяло комплексному аналізу обраної проблеми (підрозділи 2.1, 2.2, 3.3.). Застосування герменевтичного методу дослідження створило можливості алегорично інтерпретувати поради С. Оріховського, адресовані правителеві, як інструкції професіоналізації сучасного правоохоронця (підрозділ 3.3.). Застосування генетичного підходу особливою мірою виразилося при визначенні рівня адаптації у нормах чинної Конституції філософсько-правових ідей мислителя епохи Відродження (підрозділ 3.2.). Логіко-семантичний метод використовувався при уточненні категоріального апарату у сфері професіоналізації правоохоронних органів (підрозділ 3.1.). Логічні методи було використано при формулюванні висновків. Пропонований перелік методологічного інструментарію не є вичерпним. Його докладний аналіз здійснено в дисертації (підрозділ 1.2.).
Читайте також: Проблеми перекладу термінів канонічного права (на матеріалі творів Станіслава Оріховського)
Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дало змогу сформувати висновки про прогресивність філософсько-правових поглядів С. Оріховського, а також доповнити й систематизувати теоретичні положення про механізм професіоналізації правоохоронця нової генерації.
Зокрема вперше:
- досліджено систему феномена професіоналізму правоохоронця крізь призму акмеологічного аспекту філософії права та держави С. Оріховського;
- з’ясовано рівень адаптації філософсько-правових поглядів С. Оріховського у чинних положеннях Конституції України і таким чином проектовано інтелектуальний потенціал філософії права вітчизняного мислителя епохи Відродження на процес державотворення сучасної України;
- упорядковано філософсько-правові ідеї мислителя у структурно-логічні схеми. Крім того, набули подальшого розвитку:
- визначення понять “професіоналізація правоохоронця” та “правоохоронець-професіонал”, а також елементів системи професіоналізації працівника правоохоронного органу;
- висвітлення проблеми національної ідентифікації С. Оріховського та обґрунтування ідеї визнання мислителя українським філософом права;
- аналіз комплексу чинників, які вплинули на формування індивідуальної правосвідомості С. Оріховського;
- інтеграція з різних праць С. Оріховського у єдиний комплекс ідей мислителя, які становлять концептуальне ядро теорії природного права.
- у галузі науково-дослідної роботи – результати та висновки дослідження активізують подальші фундаментальні наукові розвідки творчої спадщини українських мислителів епохи Відродження, з’ясування їх впливу на формування європейської філософсько-правової думки, а також вивчення проблемних питань професіоналізації правоохоронців;
- у галузі правотворчої діяльності – висновки та результати дослідження, передусім, акцентують увагу на необхідності вдосконалення нормативно-правового забезпечення правоохоронної діяльності та можуть бути використані для уточнення правничої терміносистеми у сфері професіоналізації правоохоронців;
- у галузі правоохоронної діяльності – одержані теоретичні положення доцільно використовувати керівникам підрозділів усіх рівнів правоохоронних структур в управлінській діяльності; кадровому апарату в процесі відбору кандидатів на службу до правоохоронних органів; кожному правоохоронцю для самовдосконалення, метою якого є досягнення найвищого рівня професійної майстерності;
- у галузі навчально-виховної роботи – результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури з філософії права, історії політичних та правових учень, загальної теорії держави і права, менеджменту в системі правоохоронних органів, юридичної деонтології; у процесі викладання відповідних курсів; у формуванні скерованості змісту вказаних дисциплін на вирішення завдання патріотичного виховання молоді, почуття гордості за вагомі здобутки представників українського народу та їх значний вплив на формування європейського духовно-інтелектуального потенціалу.
Публікації. Основні положення, результати й висновки дисертації викладені автором в одинадцяти наукових статтях, виконаних одноосібно, чотири з яких опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, три пункти, висновків, списку літератури (318 найменувань) та 11 додатків. Повний обсяг дисертації – 223 сторінки. Основний зміст дисертаційного дослідження викладено на 180 сторінках, список використаних джерел – на 32 сторінках.
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено предмет та об’єкт дослідження, його мету і завдання, розкрито наукову новизну, практичне значення, висвітлено зв’язок роботи з науковими планами та програмами, зазначено ступінь апробації одержаних результатів.
Розділ 1 “Огляд наукової літератури та характеристика методології дисертаційного дослідження” містить два підрозділи. У підрозділі 1.1. “Літературна та джерельна основа наукової розвідки” висвітлено синопсис літературного фундаменту наукової розвідки Оріховіани. Комплекс наукових джерел, до яких довелося апелювати у процесі вивчення філософсько-правової спадщини С. Оріховського, диференційовано на три напрями, аналізу кожного з яких присвячено окремий пункт. У контексті пункту 1.1.1. “Історична та біографічна література” дисертант виклала дескрипцію основних літературних джерел, які акумулювали інформаційний матеріал про еволюцію ренесансно-реформаційних тенденцій у західноєвропейських країнах, історичних досліджень особливостей генезису вітчизняного Відродження, а також праць, що містять біографічні відомості про С. Оріховського. Значна увага до таких джерел обумовлена необхідністю з’ясування середовища формування філософсько-правових ідей мислителя.
У пункті 1.1.2. “Правові та нормативно-правові джерела” комплекс літературних позицій правової тематики розділено на три напрями. Перший, загальнотеоретичний, об’єднує літературу, в якій розкривається суть і значення феномена права, характеризуються класифікація та ознаки різних форм державного правління, ознаки правової держави і громадянського суспільства, механізм реалізації конституційних положень, гарантії основних прав та свобод людини та громадянина тощо. Значення цієї категорії джерел полягає у тому, що на їх підставі формується категоріальний апарат, яким доводиться оперувати впродовж усієї наукової розвідки творчої спадщини С. Оріховського. Водночас це дає змогу зрозуміти трактування правових інститутів з огляду на сучасну наукову парадигму, допомагає визначити цінність висновків ренесансного мислителя для формування новітньої вітчизняної юридичної науки. Дисертант виділила в окремий другий напрям правової джерельної бази наукову літературу, присвячену дослідженню термінології правоохоронних органів, питань менеджменту, підготовки кадрів та професіоналізму правоохоронців. Спектр цих проблем в алегоричному інтерпретуванні поглядів С. Оріховського становить пріоритетний напрям дослідження, тому вимагає особливої уваги. Суттєвими для всебічної оцінки творчої спадщини мислителя є також норми низки чинних нормативно-правових актів, комплекс яких виділено у третій напрям правових джерел.
Тематика пункту 1.1.3. “Наукові розробки фахівців філософії права” присвячена аналізу філософсько-правової джерельної бази дисертаційного дослідження, яка містить два напрями: перший охоплює літературу з проблеми філософії права як науки; другий – оригінальні праці С. Оріховського-Роксолана, в яких викладена індивідуальна філософія права ренесансного гуманіста. Комплекс праць фахівців цієї галузі є основою методології всього дисертаційного дослідження, оскільки ідентифікувати у творчій спадщині гуманіста погляди філософсько-правового характеру та сформулювати висновки про внесок ренесансного мислителя у розвиток філософсько-правової думки можна тільки за умови пізнання та чіткого розуміння предмета, сутності та статусу філософії права як науки.
У підрозділі 1.2. “Методологія дослідження Оріховіани” розглядається методологічний інструментарій дисертації, висвітлюється механізм реалізації методологічних принципів та підходів. Суттєвим є наголос дисертанта на тому, що плюралізм методологічних засад і методів дослідження філософії права С. Оріховського не є еклектичною, формальною даниною сучасним тенденціям методології права, а становить необхідну умову якісного, змістовного, всебічного аналізу обраного предмета дослідження. При експлікації процесу професіоналізації обґрунтовано доцільність застосування прийому субституції та алегоричного (символічного) тлумачення філософсько-правових поглядів С. Оріховського, тобто заміщення у контексті трактатів мислителя поняття “правитель” на поняття “керівник правоохоронного органу”, “зразок правоохоронця-професіонала”. Це дозволяє сформувати комплекс практичних рекомендацій та висновків, цінних для процесу становлення сучасного працівника правоохоронного органу як професіонала.
Розділ 2 “Філософія права С. Оріховського-Роксолана” містить три підрозділи. У підрозділі 2.1. “Домінуючі інтенції філософсько-правової думки Західної Європи в добу С. Оріховського” здійснено аналіз основних характерних ознак епохи, ідеологічних течій і загальносуспільних настроїв, які домінували у ренесансному середовищі та вплинули на формування філософсько-правових концепцій. Необхідність такого екскурсу обґрунтовано прагненням з’ясувати повне та об’єктивне уявлення про епоху, в якій жив і творив український гуманіст С. Оріховський-Роксолан, адже вона мала значний вплив на формування індивідуальної правової свідомості мислителя. У цьому контексті важливо підкреслити, що на філософсько-правовій думці епохи Відродження істотно позначилися інтенції антропоцентризму, гуманізму, відродження цінностей античної культури, ідеологічних постулатів реформаційного руху.
У підрозділі 2.2. “Інтеріоризація С. Оріховського та оптимум його правової спадщини” з’ясовано особливості еволюції українського Відродження; висвітлено проблему національної ідентифікації С. Оріховського; сформовано системну дескрипцію чинників, які вплинули на мислителя; проаналізовано окремі аспекти його філософсько-світоглядної позиції.
Дослідження наукової літератури показали, що не всі науковці погоджуються із думкою про те, що протягом XVI–XVII ст. на українських землях тривала інтенсивна коадаптація гуманістичних та реформаційних ідеологем, аналогічних за своєю суттю західноєвропейському прототипу. Аналіз широкого спектру джерел з історії, філософії, релігієзнавства дозволив зробити висновок, що ренесансні західноєвропейські тенденції, зокрема такі, як антропоцентризм, гуманізм, зацікавлення античною культурою, реформація, відобразилися у трансформованій українськими умовами формі та мали свою версію еволюції на вітчизняному культурологічному ґрунті. Яскравим зразком реалізації вказаних тенденцій є філософія права С. Оріховського, яка акумулювала й розвинула їх ключові ідеологеми.
Оптимум творчого доробку Роксолана становлять дві промови „Про турецьку загрозу” (слово перше і друге); „Про целібат”, „Напучення польському королеві Сигізмунду Августу”, “Літопис”, “Промова на похоронах Сигізмунда І Ягайла”, “Про природне право”, “Про відступництво Риму”, ”До римського папи Юлія ІІІ”, “До римського папи, який вигадав целібат”, “Життя і смерть Яна Тарновського”, “Квінкунс, тобто взірець устрою Польської держави”, „Хрещення в українців”, “Лист до короля Сигізмунда”, “Лист до Павла Рамузіо”, “Лист до Яна Франциска Комендоні”, “Супліка до найвищого понтифіка Юлія ІІІ” та низка інших листів і промов.
У підрозділі 2.3. “Прогресивний розвиток Роксоланом філософсько-правових поглядів на державу та право” обґрунтовано новизну ідейного потенціалу філософсько-правової спадщини С. Оріховського; інтегровано у єдиний комплекс та здійснено аналіз поглядів мислителя на природне право; висвітлено динаміку творчості гуманіста.
Прогресивність філософсько-правових поглядів С. Оріховського знаменувало те, що він уперше в історії західноєвропейської та вітчизняної культури сформував та обрав методологічною основою осмислення державно-правових інститутів концепцію природного права; одним із перших в історії вітчизняної правової думки підтримав теорію суспільного договору походження держави; став першим українським мислителем, який у своїх філософських трактатах обґрунтовував окремі елементи правової держави (верховенство права, верховенство закону, принцип поділу влади на гілки та їх розмежування, визнання держави гарантом прав і свобод людини та безумовним носієм обов’язків перед нею); значну увагу приділив феномену свободи і принципам справедливості, рівності та невідчужуваності прав людини. Крім цього, основними об’єктами, які потрапили у поле осмислення та філософствування гуманіста, були проблеми оптимальної форми правління держави, яка б забезпечувала суспільне благо, гарантії прав та свобод людини, не суперечила і не порушувала постулати природно-правової концепції; правовий статус монарха у державі; правовий статус сенату; окремі аспекти внутрішньої та зовнішньої політики; співвідношення світської й духовної влади; взаємозв’язок моралі та політики; взаємозв’язок природного і позитивного права.
У системності та глибині осмислення природного права саме український мислитель більше, ніж на півстоліття випередив Г. Гроція, якому й досі низка сучасних дослідників віддає авторство природно-правової теорії. Зважаючи на це, дисертант обґрунтовує позицію визнання С. Оріховського основоположником теорії природного права в Європі.
Розділ 3 “Ренесансний філософсько-правовий фундамент формування професіоналізму правоохоронця” містить три підрозділи. У підрозділі 3.1. “Експлікація проблем професійного становлення особи правоохоронця в алегоричній інтерпретації правових поглядів С. Оріховського” досліджено термінологію у галузі нормативного забезпечення правоохоронної діяльності; систематизовано та здійснено аналіз практичних рекомендацій С. Оріховського, адресованих правителеві, які у символічному трактуванні дотичні до проблем професіоналізації правоохоронця.
При з’ясуванні сутності понять “правоохоронна діяльність”, “правоохоронні органи”, “правоохоронні функції” було виявлено низку недоліків їх визначення у нормативно-правових актах. Аналіз пласту наукової літератури виявив також недостатню сформованість юридичної термінології у галузі професіоналізації кадрового потенціалу правоохоронних органів. У роботі запропоновано авторські дефініції понять “правоохоронець-професіонал”, “професіоналізація правоохоронця”, а також визначено елементи системи професіоналізації правоохоронця. Враховуючи філософсько-правову спрямованість дослідження, дисертант позначає поняттям “правоохоронець” особу, діяльність якої скерована, передусім, на охорону та захист фундаментальних принципів онтології світового порядку, об’єктивного природного права, як основи формування людських законів, суб’єктивних невід’ємних, невідчужуваних природних прав і свобод людини. Ця особа здатна не тільки читати букву закону, але й розуміти та керуватися його духом.
Дослідження філософсько-правових ідей С. Оріховського на предмет наявності концептуальних положень акмеологічного змісту, дотичних до проблем професіоналізації правителя, дозволило розділити поради мислителя на чотири категорії: настанови щодо професіоналізму діяльності; настанови щодо професіоналізму особистості; настанови щодо нормативів поведінки; настанови щодо формування продуктивної Я-концепції.
Підрозділ 3.2. “Проекція філософії права Роксолана на площину сучасного процесу державотворення в Україні” висвітлює рівень втілення філософсько-правових ідей в умови сьогодення.
Дисертант класифікувала погляди С. Оріховського на чотири категорії: 1) адаптовані, тобто відображені у чинних нормах Основного закону; 2) частково адаптовані; 3) неадаптовані, проте насичені праксеологічним сенсом, а тому є доцільним їх втілення; 4) неадаптовані у зв’язку з втратою актуальності через сучасні політичні, економічні, ідеологічні та інші трансформаційні процеси, а також унікальність конкретного історичного періоду – нашого часу. Проведений аналіз дає можливість сформувати висновки про цінність правової спадщини мислителя епохи Відродження для сучасної вітчизняної теорії та практики державного будівництва, визначити низку фундаментальних ідей, які є суттєвими для професійної діяльності правоохоронця.
У підрозділі 3.3. “Аксіологія філософсько-правової спадщини С. Оріховського для теорії та практики формування сучасного правоохоронця-професіонала” визначено відповідність філософсько-правових ідей С. Оріховського, дотичних до проблем професіоналізації правоохоронця, пріоритетним напрямам реформування правоохоронних органів, а також результатам останніх наукових досліджень у галузі акмеології професійної майстерності, менеджменту в правоохоронних органах, військової психології та педагогіки тощо. Дослідження продемонструвало наукову обґрунтованість та перевірену практикою цінність рекомендацій С. Оріховського щодо професіоналізації правителя, які в алегоричному інтерпретуванні актуальні для процесу професіоналізації сучасного правоохоронця. До переліку таких дисертант відносить поради мислителя щодо налагодження партнерських взаємовідносин з населенням, підвищення рівня комунікативної компетентності, посилення уваги до здобуття довіри та поваги у суспільстві, боротьби з корупцією, пропагування необхідності розвитку та вдосконалення моральних та інтелектуальних якостей.
У Висновках дисертації викладено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у з’ясуванні значення філософсько-правової спадщини С. Оріховського для генезису вітчизняної та західноєвропейської філософії права, а також цінності ідей мислителя для теорії та практики професіоналізації сучасного правоохоронця. Проведене дослідження дало підстави зробити такі висновки:
1. Дефіцієнтність теоцентризму і всього середньовічного схоластичного вчення дозволила антропоцентризму та гуманізму успішно закріпити свої позиції на ґрунті європейської культури, що справило значний вплив на формування нового погляду стосовно держави та права, а ренесансний палінгенез античних концепцій активізував мислителів XV–XVI ст. до роздумів про природу, її норми, закони, зв’язки із людиною, суспільством і державою, що в кінцевому результаті втілились у комплексну теорію про природне право.
2. На теренах українських земель протягом XVI–XVII ст. також тривала інтенсивна коадаптація ренесансно-реформаційних тенденцій, еквіпотенціальних західноєвропейському прототипу, хоч розвиток вітчизняного Відродження характеризувався певними особливостями. Ключовою історичною обставиною, яка обумовила специфіку причин, умов та наслідків його генезису, була відсутність на європейському континенті незалежної української держави, внаслідок чого популяризувати ідеї гуманізму та антропоцентризму, заперечувати божественне походження держави, виступати з критикою безмежної влади духовенства могла тільки незначна частина шляхетської молоді вітчизняної еліти, яка переважно переймала ренесансно-реформаційні інтенції у зв’язку з тривалим навчанням та працею за кордоном. Проте жоден із представників тогочасної русинської інтелігенції не реалізував отриманий потенціал так, як це зумів зробити С. Оріховський-Роксолан.
3. На інтеріоризацію С. Оріховського та формування його індивідуального праворозуміння вплинули такі три комплекси умов: об’єктивні чинники макросередовища (панівні суспільно-політичні та ідеологічні тенденції епохи, в якій жив та працював мислитель); об’єктивні чинники мікросередовища (близьке оточення Роксолана, батьки, зв’язки, налагоджені за час навчання та праці, умови безпосереднього місця проживання); суб’єктивні чинники (індивідуальні особливості психології гуманіста, прагнення жити за законами природи, темперамент, характер, структура потреб та цінностей).
Читайте також: Організація міського самоврядування за Хелмінським правом
4. Проблема національної ідентифікації обумовила специфіку оцінки значення творчих здобутків мислителя для розвитку вітчизняної культури. Аналіз останніх наукових розвідок, присвячених проблемі визначення національної приналежності творчої особистості, дає підстави для обґрунтування висновку про визнання С. Оріховського українським гуманістом та зарахування його філософсько-правових трактатів до кращих здобутків духовно-інтелектуальних надбань нашого народу. При цьому, значення творчості мислителя важливо розглядати не тільки у вузькому, національному, а й у широкому, західноєвропейському контекстах.
5. С. Оріховський став першим у Європі мислителем, який не просто систематизував уявлення про природне право, ідеологічні витоки якого сягають часів античності, але й проектував природно-правову концепцію на методологію державотворення, а також продемонстрував її значення для власного життя. У зв’язку з цим існують підстави вважати його філософсько-правові погляди прогресивними в контексті ренесансної європейської філософії права.
Читайте також: Еволюція політичних поглядів українських інтелектуалів XVI-XVIII століть
Право, на думку С. Оріховського, прищеплене першій людині, з того ж часу стало природженим. “Природжене” – означає дане природою людині з моменту її народження. З цього часу воно стає невід’ємною частинкою, яку не можливо стерти, знищити, вирвати з людини. Так званий „закон природи” (природний закон) записано в органах нашого тіла для того, щоб жили „згідно з природою і її законами”. У природі все обумовлене. Мислитель зазначав, що цей закон природи є найвищим. До переліку ключових природних прав С. Оріховський відносить: право на власність; право на мир і злагоду; право на свободу совісті; право керуватися вказівками власного розуму; право на справедливість і рівність; право на вимогу дотримання договору та покарання у випадку його порушення. Природні права можна порушити, обмежити, створити умови, за яких стане нереальним їх здійснення, проте відчужити від людини чи позбавити її цих прав не можна.
Погляди С. Оріховського залишилися відкритими для примноження знань та поглиблення сутності окремих аспектів, проте значною заслугою мислителя у творенні природно-правової концепції, яка сьогодні отримала визнання у світовому масштабі, є формування її ідеологічного стержня, компонованого ідеями онтології, антропології та аксіології права.
6. Порівняльний аналіз філософсько-правових ідей С. Оріховського та чинних положень Конституції України дає можливість проектувати погляди ренесансного мислителя на площину сучасного процесу державотворення та формувати висновки про актуалізацію його концепцій в умовах третього тисячоліття.
До категорії ідей, які цілком адаптовані у чинних конституційних нормах, можемо віднести такі концептуальні тези мислителя: визнання людини носієм прав та свобод, а загальносуспільного блага одночасно і метою, і вихідним принципом функціонування держави; визнання держави гарантом прав та свобод людини й безумовним носієм обов’язків перед нею, проте громадянин має також обов’язки перед державою; визнання верховенства права та верховенства закону в державі.
Частково адаптованими можна вважати думки С. Оріховського, які не цілком у повному обсязі відображають сучасне розуміння державно-правових інститутів, проте його зародки таки сформувалися у правосвідомості мислителя. Це ідеї демократизму; правової та соціальної держави; рівності прав людини; системи поділу влади на гілки; право на вільний розвиток особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей; право на життя; право на повагу гідності; право на свободу; право на свободу думки та слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; право на свободу світогляду і віросповідання; право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Неадаптованою, хоч особливо цінною для сучасного суспільства, залишилася ідея закріплення на державному рівні та у свідомості громадян принципу: першооснова політики – мораль. До категорії неадаптованих концепцій мислителя у зв’язку зі втратою їх актуальності в умовах сьогодення слід віднести: ідею монархічної форми правління в державі; захист привілеїв шляхетського стану; ідею домінування духовної влади над світською (пізній період творчості С. Оріховського); ідею визнання релігійної ідеології панівною (пізній період творчості С. Оріховського); низку порад правителеві: як слід охороняти державу, організовувати оподаткування населення, призначати шкільних вчителів тощо.
7. Дослідження феномена професіоналізму правоохоронця зумовило те, що дисертант визначила окремі загальнотеоретичні поняття, які сприятимуть удосконаленню юридичної та акмеологічної терміносистеми:
- правоохоронець-професіонал – це професійно компетентний працівник правоохоронного органу, який досконало володіє професійно важливими якостями та навичками, здатний оперативно та продуктивно виконувати функціональні обов’язки, може витримувати значне фізичне та психологічне навантаження, систематично працює над всебічним розвитком та самовдосконаленням і характеризується високим рівнем правосвідомості та правової культури;
- теорія професіоналізації правоохоронця – це система теоретичних положень, принципів, критеріїв професійного відбору та комплектування правоохоронних органів, дій з організації професійної підготовки, механізму професійної адаптації та професійної діяльності, спрямованих на формування правоохоронця-професіонала;
- практика професіоналізації правоохоронця – це науково обґрунтований, системний, цілеспрямований процес професійного відбору, професійної підготовки, комплектування правоохоронних органів, професійної адаптації та професійної діяльності, метою та результатом якого є формування правоохоронця-професіонала;
- систему професіоналізації правоохоронця утворюють такі елементи: принципи професіоналізації (основні засади, на яких ґрунтується процес професіоналізації правоохоронця, наприклад, принципи гуманізму, законності, об’єктивності, системності, систематичності тощо); об’єкти професіоналізації (особи, які поставили перед собою мету стати правоохоронцями-професіоналами, наприклад, курсанти, особовий склад правоохоронних органів); суб’єкти професіоналізації (особи, які здійснюють цілеспрямований вплив на об’єкти професіоналізації з метою навчання та виховання майбутнього правоохоронця-професіонала, наприклад, викладачі навчальних закладів, наставники, керівники практичних підрозділів); теорія та практика професіоналізації.
На думку дисертанта, існує потреба у розробці Концепції професіоналізації правоохоронців, яка б відображала напрями, заходи та засоби спеціальної державної стратегічної програми підвищення рівня професіоналізму сучасних охоронців права.
Список опублікованих праць за темою дисертації
1. Дуфенюк О.М. Творча спадщина С. Оріховського у вітчизняній правовій науці // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 1. – С. 294–305.
2. Дуфенюк О.М. Методологія наукової розвідки Оріховіани // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 2. – С. 233–239.
3. Дуфенюк О.М. Вплив ренесансно-реформаційного середовища на формування правової думки в Західній Європі у XVI – XVII ст. // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 3. – С. 292–304.
4. Дуфенюк О.М. Ренесансний контекст праворозуміння С. Оріховського: інтердисциплінарне дослідження // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2006. – № 2. – С. 275–285.
5. Дуфенюк О.М. Недоліки юридичної термінології у галузі нормативного регулювання правоохоронної діяльності // Проблеми української термінології. – Львів: Національний університет „Львівська політехніка”, 2006. – № 559. – С. 138–140.
6. Дуфенюк О.М. Теорія природного права і держави у правовій спадщині С. Оріховського (Роксолана) // Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Збірник наук. праць – Львів: ЛІВС при НАВС України, 2001. – С. 93–97.
7. Дуфенюк О.М. Політико-правові погляди С. Оріховського // Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи: Матеріали VII міжнародної конференції істориків права, 15-18 вересня 2002 р. – Сімферополь: Всеукраїнський інф.-культурний центр, 2003. – С. 96–103.
8. Дуфенюк О.М. Експлікація проблем професійного становлення особи правоохоронця в алегоричній інтерпретації правових поглядів С. Оріховського // Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 10 червня 2005 р. – Львів: ЛЮІ МВС України, 2005. – С. 90–94.
9. Дуфенюк О.М. Навчання та діяльність С. Оріховського за кордоном: етіологія, телеологія, аксіологія // Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти: Матеріали XIV міжнародної історико-правової конференції, 4-7 вересня 2005 р. / Ред.колегія: О.В. Тимощук (голова), Д.В. Велігодський, О.Н. Ярмиш, І.Б. Усенко, Л.О. Зайцев, О.М. Редькіна. – Сімферополь: ДіАйПі, 2005. – С. 280–284.
10. Дуфенюк О.М. Концептуальна модель ефективної організації держави у поглядах С. Оріховського-Роксолана // Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання): Матеріали науково-практичної конференції, 11 листопада 2005 р. – Львів: ЛЮІ МВС України, 2005. – С. 86–87.
11. Дуфенюк О.М. Етіологія необхідності вдосконалення нормативно-правового визначення поняття “правоохоронні органи України” // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 7-8 квітня 2006 р. – У 2 ч. – Ч.1. – Львів: ЛДУВС, 2006. – С. 182–184.
1. Дуфенюк О.М. Творча спадщина С. Оріховського у вітчизняній правовій науці // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 1. – С. 294–305.
2. Дуфенюк О.М. Методологія наукової розвідки Оріховіани // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 2. – С. 233–239.
3. Дуфенюк О.М. Вплив ренесансно-реформаційного середовища на формування правової думки в Західній Європі у XVI – XVII ст. // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 3. – С. 292–304.
4. Дуфенюк О.М. Ренесансний контекст праворозуміння С. Оріховського: інтердисциплінарне дослідження // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2006. – № 2. – С. 275–285.
5. Дуфенюк О.М. Недоліки юридичної термінології у галузі нормативного регулювання правоохоронної діяльності // Проблеми української термінології. – Львів: Національний університет „Львівська політехніка”, 2006. – № 559. – С. 138–140.
6. Дуфенюк О.М. Теорія природного права і держави у правовій спадщині С. Оріховського (Роксолана) // Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Збірник наук. праць – Львів: ЛІВС при НАВС України, 2001. – С. 93–97.
7. Дуфенюк О.М. Політико-правові погляди С. Оріховського // Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи: Матеріали VII міжнародної конференції істориків права, 15-18 вересня 2002 р. – Сімферополь: Всеукраїнський інф.-культурний центр, 2003. – С. 96–103.
8. Дуфенюк О.М. Експлікація проблем професійного становлення особи правоохоронця в алегоричній інтерпретації правових поглядів С. Оріховського // Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 10 червня 2005 р. – Львів: ЛЮІ МВС України, 2005. – С. 90–94.
9. Дуфенюк О.М. Навчання та діяльність С. Оріховського за кордоном: етіологія, телеологія, аксіологія // Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти: Матеріали XIV міжнародної історико-правової конференції, 4-7 вересня 2005 р. / Ред.колегія: О.В. Тимощук (голова), Д.В. Велігодський, О.Н. Ярмиш, І.Б. Усенко, Л.О. Зайцев, О.М. Редькіна. – Сімферополь: ДіАйПі, 2005. – С. 280–284.
10. Дуфенюк О.М. Концептуальна модель ефективної організації держави у поглядах С. Оріховського-Роксолана // Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання): Матеріали науково-практичної конференції, 11 листопада 2005 р. – Львів: ЛЮІ МВС України, 2005. – С. 86–87.
11. Дуфенюк О.М. Етіологія необхідності вдосконалення нормативно-правового визначення поняття “правоохоронні органи України” // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 7-8 квітня 2006 р. – У 2 ч. – Ч.1. – Львів: ЛДУВС, 2006. – С. 182–184.