З історії формування історико-правових термінів „Магдебурзьке” та „німецьке” права у вітчизняній науці

Аналізуючи дослідження фахівців з історії середньовічного міста, а саме міського права, поширеного у зазначений період, простежується закономірність вживання термінів „Магдебурзьке” та „німецьке” право як синонімів, причому деякі дослідники не тільки замінюють одну назву іншою, а й вказують на ідентичність цих понять [11]. „Магдебурзьке” походить від назви міста Магдебург, яке у 1188 році отримало від єпископа Віхмана привілей на власну юрисдикцію, і цей документ вважається одним з найдавніших з міського права, з ним пов’язують зародження магдебурзького права [12:542]. Останнє є зібранням норм звичаєвого права цього міста, остаточно скодифіковане у ХІІІ ст., і згодом запозичене в інші міста Німеччини, а пізніше Польщі, Чехії, Угорщини, Литви, України та Білорусі.

Наталя Давиденко, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Значення Магдебурзького права для України важко переоцінити, адже воно заклало юридичні основи для наступного розвитку міського самоврядування як підрозділу місцевого самоврядування, яке, згідно з Європейською хартією про місцеве самоврядування, є „однією з основ будівництва демократичного ладу” [10:59], і „виступає як основоположний принцип організації та здійснення влади в суспільстві, що поряд з іншими конституційними принципами визначає систему демократичного утворення в Україні” [10:60]. Тому дослідження цього явища є надзвичайно важливим для історичної та юридичної наук. Але вивчення історичних реалій вимагає комплексного підходу. Будь-яке поняття повинно бути не тільки максимально чітко розтлумачене, а й назване відповідним точним, моносемантичним терміном, що є необхідною умовою для здійснення наукового аналізу фахівцями з різних сфер. Особливо актуальним є це твердження для представників історичної та юридичної наук. Тому, звичайно, необхідною є наявність повної, стандартизованої, кодифікованої бази історико-правових термінів. У Росії є певні набутки у створенні словників та енциклопедичних видань такого характеру [3;4;7], а от у вітчизняній науці подібних видань, на жаль, немає. Важливу роль має 6-томна „Юридична енциклопедія”, видана у 2002 році [14], але в ній висвітлюються лише знакові та масштабні події, явища та історико-правові поняття, а от для детальнішого вивчення й аналізу історії та права будь-якої історичної епохи принциповим є чітке тлумачення різноманітних термінів і понять, використовуваних у досліджуваний період. З метою уникнення одностороннього аналізу, для того, щоб історико-правовий термін розтлумачити, необхідно з’ясувати його значення в історичній, юридичній, філологічній науках, і врахувати відомості кожної з них.

Читайте також: Проблеми перекладу термінів канонічного права

Аналізуючи дослідження фахівців з історії середньовічного міста, а саме міського права, поширеного у зазначений період, простежується закономірність вживання термінів „Магдебурзьке” та „німецьке” право як синонімів, причому деякі дослідники не тільки замінюють одну назву іншою, а й вказують на ідентичність цих понять [11]. „Магдебурзьке” походить від назви міста Магдебург, яке у 1188 році отримало від єпископа Віхмана привілей на власну юрисдикцію, і цей документ вважається одним з найдавніших з міського права, з ним пов’язують зародження магдебурзького права [12:542]. Останнє є зібранням норм звичаєвого права цього міста, остаточно скодифіковане у ХІІІ ст., і згодом запозичене в інші міста Німеччини, а пізніше Польщі, Чехії, Угорщини, Литви, України та Білорусі. На українські землі право міського самоврядування, засноване на принципах магдебурзького права, було перенесене німецькими колоністами, які осідали у західно-руських землях. Звичайно, Магдебурзьке право справедливо можна назвати німецьким міським правом, бо формується воно й справді на території німецького міста, але це теж певною мірою умовно, адже особливе міське право виникає у Німеччині після того, як імператори, які відвідували Італію, зауважили позитивні сторони тамтешнього міського устрою, а Оттон Великий заснував саксонські міста, „за зразком та за звичаєм міст римських” [5:890]. З огляду на це, ми можемо зауважити, що німецький зразок міського самоврядування є запозиченням муніципальної – особливої форми міського самоврядування, – створеної Римською державою, зокрема в Італії. Відповідно до муніципального устрою, самоврядування міст поєднувалось з їх підпорядкуванням „єдиній центральній владі територіальної держави” [8:296]. Визначний історик кінця ХІІ - початку ХХ ст. Н. Кареєв детально висвітлює утворення міст-муніципій на базі античних міст-держав у своїй ґрунтовній розвідці „Государство-город античного мира…” [8]. У зазначеній праці автор зауважує і якості цієї форми управління, які дозволили їй не тільки бути гідним наслідування зразком, а й містити в собі риси, необхідні для того, щоб з плином часу, і незважаючи на історичний розвиток міста, підвалини створеної системи управління залишались незмінними (у Германії т. зв. „імперські міста” як самостійні члени Священної римської імперії германської нації зберігаються до ХІХ ст. [8:322]): „ Римська форма муніципіїв, – стверджує Н. Кареєв, – була якнайбільше пристосована до того, щоб згодом поєднати політичну незалежність підвладних общин з їх внутрішнім самоврядуванням” [8:307]. Отже система німецького міського права виникає під впливом права Римського, а точніше, за зразком італійських міст з муніципальним управлінням. Набувши своїх специфічних рис, які з’являються внаслідок синтезу германських звичаєвих норм та римського міського устрою, німецьке міське право поширюється на інші європейські території. Але це стосується власне управління міст. Під поняттям „німецького права” у широкому значенні розуміють також утворені чи змінені відповідно до „чиншового” принципу сільські поселення. Введення чинша – приватновласницької ренти, що встановлювалася замість громадських податків та повинностей [2:484], найчастіше асоціюється із впровадженням німецького права: „акти з беззаперечною чіткістю вказують на те, що звільнення від данини та повинностей це саме те, що називалося в них німецьким правом, на противагу польському” [2:482]. Міське право було відгалуженням права німецького, причому існувало в різних варіантах, а ще більш різноманітним стає на теренах Польщі, Литви й інших держав, де було запроваджене. І на це були очевидні причини: по-перше, норми устрою міст за німецьким зразком накладались на вже існуючі, усталені правила, і в кожному окремому випадку синтез відбувався своїм особливим шляхом, по-друге, це залежало від того, вихідці з якого регіону займалися введенням нових правил: „Переселенці з різних частин Германії намагалися зберегти в себе судовий устрій та закони саме тієї частини Германії, з якої вийшли” [2:496]. Наприклад, колоністи з міста Низи не хотіли використовувати надане їм Магдебурзьке право, а бажали тільки звичного їм фламського [2:496].

Читайте також: Латина як дипломатична мова української еліти XVI–XVII ст.

Отже, крім Магдебурзького, на німецьких землях існували й інші системи права, часто теж названі відповідно до того, у якому місті поширилися, так, наприклад, любекське право дістало назву від міста Любек [14:542]. Магдебурзьке право, через певні історичні обставини, стало найбільш поширеним варіантом правової організації міст за німецьким зразком на українських землях. Варто зазначити, що „у XIII-XIV ст. міське право часто викладалось у формі повідомлень для інших міст” [14:543], які прагнули його запозичити. М. Владимирський-Буданов зазначає: „Не варто думати, що німецьке право розповсюджується тільки за допомогою жалуваних грамот; воно розповсюджується швидше й у більшому обсязі шляхом впливу приклада” [2:471]. Тільки з часом міське право було систематизоване у вигляді збірок, складених коментаторами. Фахівці визначають конкретні джерела, використані для запровадження міського права у Польщі, звідки воно було перенесене і на литовсько-руський ґрунт. Так, польський дослідник Ю. Бардах говорить про те, що „джерелом міського права були правові повчання, так звані „ортилі”, які видавав німецький Магдебург для деяких польських міст. Збіркою міського права, яке використовували в Польщі, був також магдебурзький Weichbild, що охоплював устрій судів та міське судове право і містив, крім звичайного права міст Саксонії, вигяги з «Саксонського зерцала» та інших документів [3:204]. Використовувався варіант Weichbild у редакції, укладеній на початку XIV століття Конрадом з Опілля” [1:38]. Іншими назвами цієї збірки є «Вульгата» або «Саксонський Вейхбільд» [3:204]. Саме слово Weichbild має цікаве походження, саме слово походить від нім. Wich, спорідненого з лат. vicus та гр.oikos – дім, укріплений дім. Це був символ – хрест з мечем, капелюхом чи щитом, – а згодом це т. зв. „колона Роланда”, що символізувала королівську владу, якій безпосередньо підпорядковувалися міста. Коли міста звільнилися від королівської влади, у саксонському праві Weichbild позначає міське право взагалі, зокрема найчастіше під цією назвою розуміється саме Магдебурзьке право [5:890]. Відоме також давніше за Weichbild джерело: У ХІІІ столітті німецький дворянин – Ейке фон Репков (за іншими джерелами Екхард фон Репгау (Репгов)) склав збірник саксонських законів (в основному стосувався публічного права) під назвою Sachsenspiegel, що згодом використовувався у Магдебурзі [12:52]. О. Кистяківський вважає, що саме ці закони, „Sachsenspiegel і Weichbild”, були занесені з Німеччини в Польщу, і „складали право німецьке, тевтонське або магдебурзьке в Польщі” [9:60]. Відомий український історик Р. Лащенко зазначає ще один синонім на означення магдебурзького права – „шродське”, і так пояснює його виникнення: „Шродським” це право звалося тому, що місто Неймаркт у Шльоску ( зауважимо, що йдеться про Сілезію, польською мовою – Шльонськ) почало раніше других уживати це право, польською ж Шродою звався Неймаркт” [12:52]. Запозичивши міське право за магдебурзьким або любекським зразком, деякі міста не тільки сприйняли нововведені порядки, а й асимілювали їх відповідно до власних вже набутих, розвинених та усталених правових норм. У результаті такої модифікаційної рецепції, отримавши результати власного правового розвитку, міста передавали вже своє власне, відмінне від початкового варіанту, міське право іншим. Так виникло і набуло поширення кульмське (хельминське) право, що зародилося на землях прусського ордену хрестоносців [14:542]. Назва „хельминське” походить від назви поморського міста Хельмно. Вважають, що саме в цьому місті був апеляційний трибунал, завдяки якому магдебурзьке право, яке вживалося в Хельмно, „шляхом судової практики видозмінилося, переутворилося, набравши деяких осібних рис” [12:53]. Хельминське право набуло значного поширення не тільки на німецьких, а й на польсько-литовських землях, що слушно зауважує Р. Лащенко: „процес перебудови українських міст спирався здебільшого на норми так званого Магдебурзького, а почасти й хельминського (німецького) права” [12:49]. Отже, за влучним означенням О. Кистяківського хельминське право було „тільки видозміною права магдебурзького” [9:68]. Щодо джерел магдебурзького права слід зазначити, що всі збірники законів, з яких виростало німецьке право, базуються в основному на загальнонімецькому джерелі права – „Саксонському зерцалі” ( детальніше про цю історико-правову пам’ятку див. „Саксонское зерцало...” [13]), а міське право у всіх своїх варіантах є тільки частиною загального комплексу правового устрою Німеччини.

Читайте також: Тема продержавницьких національно-визвольних рухів XIV – XVI ст. у тодішньому українському літописанні

Вживання понять „німецьке” і „Магдебурзьке” право як синонімів на позначення міського права, сформованого на німецьких землях, порушує логічну ієрархію цих понять у категоріальному і навіть хронологічному відношеннях: Магдебурзьке право є підрозділом, а точніше одним з варіантів рецепції права німецького у Речі Посполитій, „подальшим ступенем його розвитку” [2:472]. Завдяки надзвичайній поширеності саме Магдебурзького варіанту міського самоврядування, воно „стало символом феодального міського самоврядування” [6:193]. Але ж це тільки один з проявів права німецького й один з варіантів міського устрою. Під німецьким правом у вужчому значенні розуміємо, погоджуючись з поглядом на це питання М. Владимирського-Буданова [2], запроваджену в результаті „локацій” та колонізацій чиншову систему, яка більш поширеною стала в сільській місцевості.

Дослідження джерел утворення та формування історичних явищ та їх розвиток потребує спільної роботи когорти фахівців з різних галузей: історії, філології, права. І їх спільною метою є класифікація та критичний аналіз наявного матеріалу. Для виконання цього завдання конче потрібним є унормування історико-правової термінології з урахуванням варіативності значення кожного поняття в його історичному розвитку.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М., История государства и права Польши. М.: Юридическая литература, 1980, 559 с.
2. Владимирский-Буданов М. Немецкое право в Польше и Литве. // Журнал министерства народного просвещения. Часть 139. – С.-Петербургъ: Печатня В. Головина, 1868. – 382 с
3. Галай Ю.Г. Словарь определений историко-правовых понятий: По истории государства и права зарубежных стран. – Нижний Новгород: Нижегородская правовая академия, 2001. – 75 с.
4. Энциклопедический словарь / Под ред. И. Е. Андреевского; Изд.: Ф. А.Брокгауз (Лейпциг), И. А. Ефрон (С.-Петербург). – Спб.: Семеновская типо-литография (И. А. Ефрона), 1890. – Т. 24, кн.. 1. – с. 890-896
5. Законотворча діяльність : Словник термінів і понять / За ред. акад.. НАН України В. М. Литвина. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 344 с.
6. История государства и права: Словарь-справочник / Под ред. М. И. Сизикова. – М.: Юрид. лит., 1997. – 304 с.
7. Кареєв Н. Государство-город античного мира. Опыт исторического построения политической и социальной эволюции античних гражданских общин. – Спб.: Типография М. Стасюлевича, 1903. – 348с.
8. Кистяковський А. О. Права, по которым судится малороссийский народ. Почерк исторических сведений о своде законов, действовавших в Малороссии. – К., 1879
9. Коваленко А. А. Теорія і практика місцевого самоврядування в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 464 с.
10. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. – К.: Україна, 2000. – 429 с.
11. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. Ч. 2. Литовсько-польська доба. Випуск 1: Пам’ятник права. – Прага: Наклад „Українського правничого товариства в И. С. Р.”, 1924. – 77 с.
12. Саксонское зерцало: Памятник, комментарии, исследования. [Перевод] / АН СССР, Ин-т государства и права; Отв. Ред. В. М. Корецкий. – М.: Наука, 1985. – 271 с.
13. Юридична енциклопедія в 6-ти тт. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 2002