Оксана Кощій, асист.
Метою дослідження є з'ясування особливостей вживання дублетних морфологічних форм у мові новолатинської поезії в Україні на матеріалі латинськомовної поеми Симона Пекаліда De bello Ostrogiano (Краків, 1600). Мета зумовила реалізацію завдання, а саме, з'ясувати причини і виявити зовнішні і внутрішні чинники, які вплинули на появу відповідних особливостей, оскільки структура латинської мови у вказаний період зазнавала поступових змін на всіх рівнях і, зокрема, на морфологічному.
Читайте також: Логіка в Острозькій та Замойській Академіях (XVІ – XVIІ ст.): компаративний аналіз
Об’єктом дослідження є явище морфологічної варіантності, яка, незважаючи на уніфікацію флективної парадигми більшості частин мови, є ознакою латинської літературної мови.
Творчість письменника завжди сприяла закріпленню та поширенню певних мов-них явищ. Як правило, вибір письменником одного з граматичних варіантів свідчить про його фіксацію як літературно-нормативного. Таким чином, граматичний характер творчості письменника визначає тенденції розвитку літературної мови.
Поетичний текст - це специфічна форма комунікації, в якій діють свої лінгвістичні закони та норми, що відрізняють її від інших мовних стилів. Тому важливу роль у відборі певних словоформ відіграють стилістичні канони епосу, і, ймовірно, особистий смак автора.
При аналізі латинськомовних поетичних творів вчені завжди звертали увагу на наявність великої кількості морфологічних дублетів, різнодіалектних і різночасових, наявність яких у більшості випадків пояснювалась метричними причинами. Панхронічне твердження про метричну складову, як основну причину вживання великої кількості морфологічних дублетів підтверджена численними дослідженнями [Смыш-ляева 1993, 2001; Тронский 1973] історії гекзаметра і формульного стилю поем.
Звісно, що не лише метричні причини примушували поета використовувати ве-ликий спектр різночасових флексій. Ймовірно, що в мові латинської поезії такі флексії, спочатку введені поетами з суто метричних міркувань, пізніше ставали не лише метрично- а й стилістично маркованими.
Зміни в морфологічній системі латинського іменника, зафіксовані в новолатин- ському поетичному тексті, не відзначаються великою різноманітністю і мають швидше спорадичний характер.
У сфері питомого латинського іменника найхарактернішими є такі особливості:
1) вживання дублетної флексії -um і -aruml-orum родового відмінка множини іменників І-ІІ відміни. Закінчення родового відмінка множини -um<*-om, яке фіксується в текстах архаїчного періоду у класичній латинській мові було замінене на характерний для займенникової відміни новотвір *-som, який внаслідок приєднання до основи -а (іменників першої відміни), ротацизму та звуження о перетворився у формант -amm. Так, у мові класичної латинської поезії генетив множини іменників І відміни чоловічого роду, а саме запозичених із грецької мови патроні- мів на -es, та деяких етнонімів на -cola i -gena міг мати закінчення -um замість -arum. Така ж особливість фіксується і в мові новолатинської поеми, наприклад: Graiugenum [De bello. ІІ, 237] = Graiugenarum.
На відміну від іменників з основою на -а (першої відміни) індоєвропейське за-кінчення *-om (= лат. -um) родового відмінка множини у системі парадигм іменників з основою на -о (другої відміни) зберігалось довше, зокрема у ранній латині. Пізніше, з ІІІ ст. до н. е., за аналогією до іменників першої відміни його (-йт) витіснило закінчення -omm, а форми на -йm вживали як архаїзм у юридичних та сакральних текстах [Тронский 1953, 203; Чернюх 2008, 123].
У класичній латинській мові родовий відмінок множини іменників ІІ відміни (як правило на позначення міри чи грошей) міг іноді допускати подвійну флексію -um і -orum, таку ж паралельність флексій, але тільки в мові поезії1 могли мати й деякі інші іменники. Свідчення останнього явища ми знаходимо і в мові новолатинської поезії, наприклад: divum [De bello. II, 235] = divorum, virum [De bello. I, 199] = virorum, deum [De bello. I, 223] = deorum, equum [De bello. II, 310] = equorum.
Читайте також: Розвиток середньовічного Львова з позицій історії урбаністики
Таким чином, відзначимо, що флексія -um, яка у мові новолатинської поеми виступає паралельно з -orum, у мові поезії репрезентує окреме дублетне закінчення, часто вживане, як правило, з метричних міркувань. На користь останнього твер-дження свідчать зафіксовані в тексті поеми випадки паралельного вживання норма-тивних форм від тих самих іменників, наприклад: virorum [De bello. I, 186], equorum [De bello. I, 175];
2) використання подвійної флексії -і та -іі іменників ІІ відміни. У класичній латинській мові іменники ІІ відміни на -ium у родовому відмінку однини, як правило, мали закінчення -ii, але в мові поезії2 часто зберігалось закінчення -і, яке аж до епохи Августа [Линдсей 1948, 50; Тронский 1953, 203] було питомим закінченням родового відмінка іменників з основою на -о- і зокрема -іо-. Приклади дотримання такої традиції ми знаходимо і в аналізованому джерелі, наприклад: oti = otii від otium, i n, ingeni = ingenii від ingenium, i n тощо.
Паралельні форми відмінкової парадигми в класичній латинській мові мав також іменник deus, i m - "бог", зокрема, у номінативі множини він міг мати форми dei, di і dii3. Дві останні форми фіксуються і в тексті новолатинської поеми: di [De bello. I, 618] і dii [De bello. IV, 64]. Факт використання таких дублетних морфологічних форм красномовно свідчить на користь метричної домінанти у їх вживанні;
3) паралельне вживання відмінкових парадигм. Така ж метрична домінанта викликала появу у тексті й інших морфологічних варіантів, які у своєму морфоло-гічному оформленні могли відрізнятись просодичною кількістю кінцевого складу. Такими метричними варіантами можуть виступати так звані гетерогени і гетерокліти, тобто слова, які в межах однієї відміни можуть мати відмінкові форми різних родів або в межах одного роду можуть мати відмінкові форми різних парадигм4.
Так, у класичний період nom.pl. від іменника frenum, i n утворювався переважно за чоловічим родом: freni, а в тексті поеми ми фіксуємо форму середнього роду: froena (= fraena = frena), що може свідчити як про те, що автор поеми використовує існуюче поетичне кліше з рідковживаною в класичний період формою, так і про вирівнювання парадигми5 і дію аналогії, свідченням чого є фіксація саме цієї форми у сучасних автору словниках.
У тексті поеми також використовуються паралельні відмінкові форми від імен-ників caelum, i n і caelus, i m, які автор вживає незалежно від контексту, а тільки з метричних міркувань, наприклад: асс.рі coelos (= caelos) [De bello. I, 255] від caelus, i m і coela (= caela) від caelum, i n. Схожі паралельні форми вживаються і від іменників praesepe, is n і praesepis, is f та seps, sepis f і saepes, is f.
Поява у тексті великої кількості запозичених іменників грецького походження, як правило власних назв, спричинена передусім поетичним регістром тексту. Традиція поетизації грецьких слів та їх досить частого вживання навіть у випадку наявності питомо латинських відповідників існувала ще в класичній латинськомовній літературі. Римські поети, спираючись в основному на грецькі літературні зразки, вводили до своїх творів багато грецьких слів, у тому числі й власних назв.
Упродовж усього розвитку латинської мови, навіть у її класичному варіанті, спостерігались коливання у деклінації запозичених іменників грецького походження, викликані як тривалими відрізками у часі запозичення, так і невнормованістю традиції морфологічної адаптації: одні іменники грецького походження вже в кла-сичний період були повністю адаптовані до морфологічної системи латинської мови, а інші продовжували зберігати питомо грецький тип деклінації. Але, з одного боку внаслідок існуючої в класичній латині тенденції до збереження системи питомого грецького відмінювання за нормами іонійсько-аттичного діалекту та, з іншого - неможливості повністю зберегти в латинській мові грецьку відміну, виникла штучна6 так звана напівгрецька відміна [Малинаускене 2001, 147; Тронский 1953, 204; Эрну 2004, 41-42] з чергуванням грецьких та латинізованих форм і численними дублетами, спосіб і міра використання яких стали характерною ознакою відмінностей літературних стилів.
Паралельне використання грецьких і латинських флексій у запозиченнях з грецької мови було типовим прийомом у творах римських поетів, серед яких найбільшою віртуозністю у використанні такої флексійної варіативності відзначався Гора- цій [Mayer 1999, 158].
Серед іменників грецького походження існують морфологічні варіанти одних запозичень, які адаптовані до системи парадигм латинської мови повністю і частково. Такою варіативністю морфологічних типів широко користувались римські поети; для мови прози використання грецьких морфологічних закінчень було не дуже характерним [Чернюх 2008, 132; Эрну 2004, 85].
Читайте також: Хлібкевич Іван. Положення з загального церковного права
Цікаво відзначити, що автор поеми використовує як морфологічно адаптовані варіанти, так і варіанти, для яких характерна напівгрецька парадигма.
Між грецькою та латинською парадигмами коливаються такі словоформи:
а) автор новолатинської поеми надає перевагу повністю морфологічно адаптова-ній формі: bibliotheca (nom.sg.) [De bello. II, 243] від bibliotheca, ae f (bibliothece, es f) - "бібліотека"; patriarcha (nom.sg.) [De bello. I, 269] від patriarcha, ae m (patriarches, ae m) - "патріарх"; Delum (acc.sg.) [De bello. I, 246] від Delus, i f (Delos,
i f) - "Делос"; Nymphis (dat.pl.) [De bello. I, 124] від Nympha, ae f (nymphe, es f) - "німфа"; Busiride (abl.sg.) [De bello. II, 158] від Busiris, idis m (Busiris, idos m) - "Буси- рид"; Palladis (gen.sg.) [De bello. I, 53] від Pallas, adis f (Pallas, ados f) - "Паллада";
б) автор надає перевагу частково морфологічно адаптованій формі: Arcton Acc.sg.) [De bello. I, 502] від Arctos, i f (Arctus, i f)8 - "північ"; Coryton Acc.sg.) [De bello. II, 321] від Corytos, i m (Corytus, i m) - "Корит"; Calliope (nom.sg.) [De bello. I, 674] від Calliope, es f (Calliopea, ae f) - "Калліопа"; Rhodopen (acc.sg.) [De bello. IV, 165] від Rhodope, es f (Rodopa, ae f) - "Родопи".
Серед чинників, які могли викликати таке непослідовне використання морфологічних варіантів грецьких запозичень, можна назвати не лише метричні вимоги гекзаметру, а й різнобій у подачі таких запозичень у сучасних автору словниках; крім того не можна відкидати і внутрішні інтенції автора.
Попри значну віддаленість у часі написання між класичними латинськими поетичними творами і пізньосередньовічними, мусимо відзначити, що система займенника новолатинської поезії як у формальному, так і функціональному плані суттєво не відрізняється від займенників класичної латини. Проте деякі зміни в системі латинських займенників все ж таки можна простежити.
Залежно від метричних міркувань у тексті поеми вживається архаїчна і нормативна форми queis9 і quibus датива/аблятива множини відносного і неозначено-питального займенника qui, quae, quod і quis, quid. Форма queis ще в класичний період історії латинської мови перейшла з розряду архаїчної лексики в розряд лексики поетичної10, у такій же функції вона виступає і в середньовічній латинській літературі як своєрідний стилістичний маркер літературної мови. Наприклад: Inde sit, ut rerum, noster quibus indiget usus... [De bello. I, 111]; ...Queis varios tellus depingit laeta colores. [De bello. I, 170].
Наявність у епічному тексті певної кількості архаїчних морфологічних форм можна пов'язати з традицією епічного жанру, оскільки архаїзми є важливим компонентом лексики високого стилю взагалі. Звісно, що в епічній поезії застарілі слова зустрічаються частіше, певна частина архаїзмів зберігається надовго у високому стилі, а самі слова стають "поетичними" і фіксуються практично в усіх класичних латинськомовних поетів. Належна до пасивного словникового запасу мови архаїчна лексика у більшості випадків є стилістично маркованою, тому вона нерідко переходить в розряд традиційно-поетичної.
Стилістична специфіка архаїзмів полягає в тому, що вони передбачають особливий код (спільний для автора і читача), який характеризується усвідомленням минулих етапів розвитку мови. Коли в контекст вводяться форми, характерні для більш раннього етапу розвитку мови, вони створюють контраст, який приваблює увагу читача [Риффатер 1980, 73].
Функціонування архаїчних форм у тексті новолатинської поеми має подвійний характер: як мовна одиниця архаїзми займають своє особливе місце в межах синхронічних відношень, але як стилістична одиниця вони декодуються згідно з другою, більш ранньою системою літературної мови.
Традиція епічного жанру та стилістична диференціація різних варіантів вимови, започаткована ще Квінтом Еннієм [Дерюгин 1967, 8, 17], передбачала наявність у епічному тексті певної кількості архаїчних морфологічних форм, дублетів, лексичних і синтаксичних синонімів Так, в латинській мові з метою нормалізації морфології виникла стилістична диференціація дієслівних флексій-дублетів, один з яких був архаїчним.
Одним з елементів стилістичної диференціації (на рівні морфології) у класичній латинській мові було закінчення третьої особи множини перфекта активного стану -ere замість -erunt. Система особових закінчень латинського перфекта, зумовлена його подвійним характером як наслідком поєднанням у ньому індоєвропейського перфекта і аориста, містить дублетні форми різного походження, які були наслідком новотворів та змішання різних форм.
Найбільш розгалуженою була система флексій-дублетів третьої особи множини: -ere, -erunt i -erunt, що фіксувалось вже в ранній латині. Найдавнішим закінченням було -ere, яке ймовірно11 продовжувало закінчення індоєвропейського перфекта *-er з часткою *-і так званих "первинних закінчень"12. Флексія -erunt13 виникла шляхом поєднання морфеми -is14 із "вторинним" закінченням *-ont: *-!sont> *-eront>-erunt. Закінчення -erunt є контамінацією двох попередніх (-ere і -erunt). Флексія -ere вже в часи Цицерона вважалась застарілою і стала ознакою високого стилю і поезії зокрема. Так, домінуюче вживання закінчення -ere замість -erunt фіксується у творах Лукреція, а Вергілій використовує флексію -ere навіть у метрично незумовлених позиціях [Coleman 1999, 44].
Слідування поетичній традиції, метрична зручність і авторитет auctores probati (визнаних авторів) дозволили автору новолатинської поеми використовувати таку марковану дублетну флексію як основну. Наприклад: cessere [De bello. III, 218], dixere [De bello. I, 102], duxere [De bello. I, 273], dedere [De bello. III, 442], fuere [De bello. III, 64], tulere [De bello. III, 41], donavere [De bello. I, 362] тощо. Пропорція використання закінчення -ere по відношенню до -erunt складає 72 слововживання проти 4.
Фіксується і факт використання таких дублетних флексій від одного дієслова або від різних дієслів але в одному рядку, наприклад: posuere [De bello. I, 90] i posuerunt [De bello. III, 387] та cecidere i necaverunt [De bello. III, 229]. Такі приклади красномов-но свідчать про домінуючу роль метрики у вживанні дублетних флексій.
Про достатньо високий рівень автора у володінні латинською мовою свідчить і досить широко відображена в тексті поеми традиція15 вживання стягнених форм перфекта у системі дієслова. Такі стягнені форми утворювались внаслідок існуючої в класичній латині тенденції до редукції -v- між двома, головним чином однаковими, голосними, які з метою уникнення гіату зазнавали контракції.
Так, в класичній латинській мові у похідних формах від дієслів, які мають перфект на -avi, -evi, -ivi можуть випадати склади -vi- та -ve- перед -s- та -r-. У дієслів з перфектом на -ivi перед -r- у складі -ve- випадає тільки -v-. Така можливість вико-ристання звичайних і стягнених форм традиційно використовувалась у мові класич-ної латинської поезії, як правило, в різних метричних позиціях могли використову-ватись як звичайні, так і стягнені форми.
Продовження такої традиції ми простежуємо і в мові новолатинської поеми, де поряд зі звичайними перфектними формами фіксується набагато більша кількість стягнених. Наприклад:
а) форми 3 особи множини перфекта дійсного способу активного стану: fundarunt [De bello. I, 81], monstrarunt [De bello. III, 43], profanarunt [De bello. II, 138], firmarunt [De bello. III, 56] тощо;
б) форми 2 особи множини перфекта дійсного способу активного стану: monstrastis [De bello. IV, 32], negastis [De bello. I, 657];
в) форми 3 особи однини плюсквамперфекта дійсного способу активного стану: armarat [De bello. I, 2], fugarat [De bello. IV, 1], vastarat [De bello. II, 182], lunarat [De bello. III, 143],prostrarat [De bello. II, 119], complerat [De bello. III, 24];
г) форми 3 особи множини плюсквамперфекта умовного способу активного стану: negassent [De bello. I, 405];
д) форми інфінітива перфекта активного стану: violasse [De bello. I, 384].
Відзначимо, що у використанні дублетних морфем для третьої особи множини
перфекта простежується певна закономірність, зокрема, флексію -ere в основному отримують дієслова з перфектом на приголосний або -u, в той час як від дієслів з перфектом на -v- частіше використовуються стягнені дублетні форми. Інколи така закономірність порушується, і тоді ми можемо говорити про своєрідні потрійні паралельні морфологічні форми. Так, бажаючи використати форму дієслова з пер-фектом на -v-, автор може використати не лише звичайну форму з флексією -erunt, а й стягнену форму та форму з закінченням -ere, наприклад, вірогідний дублетний морфологічний ряд від дієслова dono, avi, atum, are - "дарувати" може виглядати так: donaverunt, donarunt і donavere.
Період кінця XVI - початку XVII ст. характеризується значною варіантністю граматичної структури латинської мови в Україні. Про це свідчить наявність грама-тичних варіантів, частина яких є залишками старої мовної системи, а частина вини-кла внаслідок інноваційних процесів. Окремі граматичні зміни зумовлені зміною мовного носія. Певні зміни та ускладнення в мовній організації аналізованого пое-тичного тексту були спричинені впливом ритмічної організації поетичного твору.
Мовні явища у літературному творі, тим паче поетичному, досить важко оцінювати з одного боку, оскільки одна граматична ознака може пояснюватися декіль- кома причинами: специфікою функціонування латини в певний період і на певній території, естетичним смаком автора, потребами віршового розміру, ступенем індивідуально-авторського засвоєння матеріалу, який залежить від впливу різних позамовних факторів.
Для морфологічної системи мови новолатинської поеми не характерні значні порушення граматичної правильності, що може розглядатись як типологічна особ-ливість мови поезії, натомість спостерігається явище морфологічної варіації, ви-кликане додатковим обмеженням типу ритму і жанру, з якими може бути скорельо- вана типологічна характеристика таких варіацій.
Труднощі пристосування мови до віршового ритму гекзаметра і закріплення ме-трично зручних флексій за різними ритмічними позиціями, спонукали автора вико-ристовувати всю різноманітність синонімічних морфем.
Проаналізовані явища на ґрунті граматичного варіювання дозволяють відзначити такі особливості. По-перше, привертає до себе увагу нормативне з погляду норм латинської епіки, флективне варіювання, яке є притаманним морфологічному рівню класичної латинської мови.
У парадигмі іменників та дієслів засвідчено граматичне варіювання деяких родових та особових флексій, яке було характерним для класичної латини поетичного регістру. Такі морфологічні форми не несуть ніякої додаткової інформації, вони є суто метричними дублетами і можуть взаємозамінюватись у релевантній метричній позиції. Причинами такого варіювання є збереження архаїчних форм як стилістичних маркерів унаслідок їх експресивного вживання у мові латинської епіки. Вживання тієї чи іншої форми у більшості випадків зумовлене метричною структурою слова.
Наявність граматичних варіантів займенників зумовлена стилістичними потре - бами. Виразно домінують такі форми займенників, котрі відповідають тенденціям розвитку латинської поетичної мови. Засвідчені у досліджуваній поемі випадки морфологічного варіювання у системі латинського займенника, як правило, пов'язані з експресивним використанням мовних засобів, як характерного для мови поетичних творів явища.
Попри те, що граматичні явища, зумовлені поетичним дискурсом, у більшості граматик латинської мови зараховуються, як правило, до "граматично неправильних", або до певної міри периферійних, за результатами аналізу мови новолатинської поеми підтверджується існування як в класичній, так і середньовічній латинській мові існування прямої відповідності між набором мовних форм і поетичним регістром (зокрема епічним жанром).
Читайте також: Битомський Ян. Облога Замостя
З огляду на особливий статус морфології, норми якої, будучи обов'язковими для усіх членів колективу, зазнавали порушень значно рідше (порівняно з великою ва-ріантністю фонетики, лексики тощо), можна апріорі зробити висновок, що викори-стання різночасових морфологічних форм в мові новолатинської поеми було пов'язане з їх поетичною функцією у мові, яка упродовж віків поступово виробляла певні стилістичні норми у вживанні граматичних форм.
Примітки:
1 Вживання закінчення gen.sg. -um замість -orum фіксується, наприклад, у творах Вергілія: Aeneadum, Dardanidum, deum тощо [Малинаускене 2006, 184].
2 Закінчення -i послідовно вживається у творах Горація і Вергілія [Эрну 2004, 47].
3 Форма di внаслідок випадіння інтервокального -v- та наступної контракції ви-никла з divi<*deivei; dei була утворена під дією аналогії від deus; dii було штучним утворенням, рекомендованим граматиками задля збереження двоскладовості форми [Малинаускене 2006, 209].
4 Серед причин появи гетерогенів і гетероклітів можна назвати невиразність структури основ та аналогію до інших семантично близьких лексем. Детальніше див. [Чернюх 2008, 143].
5 Існування дублетних іменників чоловічого і середнього роду, яке є свідченням нестабільності середнього роду в морфологічній системі латинської мови, фіксується ще в архаїчний період [Чернюх 2008, 111]. Найбільщ поширеним це явище було в розмовній мові, а пізніше (вже в романських мовах) внаслідок редукції кінцевих -m i -s призвело до розподілу іменників середнього роду між іменниками чоловічого та жіночого роду.
6 Штучними можна вважати, наприклад, форми abl.sg. типу Perse, Alcmene тощо, які не були природніми з погляду морфології, ні грецької, ні латинської мов.
7 У дужках вказується зафіксована у словниках (див., наприклад [Дворецкий 2009]) паралельна частково морфологічно адаптована форма.
8 У дужках вказується зафіксована у словниках (див., наприклад [Дворецкий 2009]) паралельна повністю морфологічно адаптована форма.
9 Форма quis (< queis < *quois) виникла під впливом іменників І-ІІ відміни. У тексті поеми, як і в інших новолатинських джерелах, з метою уникнути плутанини і ототожнення з nom.sg. чоловічого роду (quis), замість форми quis традиційно використовується queis
10 Наприклад, у Вергілія.
11 Походження закінчення -ere ще остаточно не з'ясоване. Див., наприклад [Чернюх 2008, 202].
12 Класична латинська мова вже не знала протиставлення так званих первинних і вторинних закінчень, хоча в долітературний період спостерігалось їх змішання [Малинаускене 2001, 127; Чернюх 2008, 183].
13 Внаслідок переваги флексії -erunt і її закріплення в літературній мові, закінчення -erunt довгий час зберігалось лише в розмовній мові [Тронский 1953, 205].
14 Про значення і походження морфеми -is- див., наприклад [Чернюх 2008, 201; Эрну 2004, 249].
15 Використання коротких форм перфекта замість повних було найбільш характерним для мови поезії та розмовної мови, тоді як у прозі перевагу надавали повним.
Література:
1. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь: более 200 000 слов и словосочетаний / Иосиф Хананович Дворецкий. - Изд. 12-е, стер. - М. : Дрофа : Русский язык-Медиа, 2009. - 1055 с.
2. Дерюгин А.А. Из наблюдений над лексикой латинского поэтического языка / Александр Александрович Дерюгин // Язык и общество. - Саратов, 1967.
3. Линдсей В.М. Краткая историческая грамматика латинского языка / Воллес Мартин Линдсей. - М. : Изд-во иностр. лит., 1948. - 176 с.
4. Малинаускене Н.К. Введение в историю латинского языка: Классический период : Курс лекций. Материалы для практических занятий / Надежда Касимовна Малинаускене. - М. : Греко-латинский кабинет Ю. Шичалина, 2006. - 272 с.
5. Малинаускене Н.К. Введение в историю латинского языка: Общие вопросы и доклассический период : Курс лекций / Надежда Касимовна Малинаускене. - М. : Греко-латинский кабинет Ю. Шичалина, 2001. - 156 с.
6. Риффатер М. Критерии стилистического анализа / Майкл Риффатер // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. К. : Лингвостилистика / Сост. и вступ. Ст. И.Р. Гальперина. - М. : Прогресс, 1980. - С. 69-97.
7. Смышляева В.П. Роль просодического фактора в лексико-семантическом варьировании поэтизмов / Вера Павловна Смышляева // Лексическая семантика. - Уфа, 1993. - С. 99-104.
8. Смышляева В.П. Языковые уровни римского гексаметрического жанра / Вера Павловна Смышляева // Древние языки в системе университетского образования. Исследование и преподавание / [ред. В.А. Кочергина]. - М. : Издательство Московского ун-та, 2001. - С. 283-289.
9. Тронский И.М. Очерки из истории латинского языка / Иосиф Моисеевич Тронский. - М.-Л. : Изд-во АН СССР, 1953. - 270 с.
10. Чернюх Б.В. Історична граматика латинської мови: [підручник] / Богдан Васильович Чернюх. - Л. : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - 290 с.
11. ЭрнуА. Историческая морфология латинского языка: Учебное пособие. / Анри Эрну. - Изд. 2-е, испр. - М. : Изд-во Едиториал УРСС, 2004. - 312 с.
12. Яковенко Н. Що за війну описує Шимон Пекалід у поемі "De bello Ostrogiano" / Наталя Яковенко // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XIV-XVII ст.- К. : Критика, 2002. - С. 157-188. - (Серія "Критичні студії" ; Вип. 1).
13. Coleman R.G.G. Poetic Diction, Poetic Discourse and the Poetic Register // Aspects of the Language of Latin Poetry. - Oxford : Oxford University Press, 1999. - C. 21-93.
14. MayerR.G. Grecism // Aspects of the Language of Latin Poetry. - Oxford : Oxford University Press, 1999. - P. 157-182.
Джерела ілюстративного матеріалу:
1. Aeneis. Vergilius Maro. Ed. J. B. Greenough. // http://www.perseus.tufts.edu/.
2. De bello Ostrogiano ad Piantcos cum Nisoviis libri quattuor, a Simone Pecalidis Artium Baccalaureo conscripti. - Cracoviae, іп officina Andreae Petricovii, AD 1600.
1 Вживання закінчення gen.sg. -um замість -orum фіксується, наприклад, у творах Вергілія: Aeneadum, Dardanidum, deum тощо [Малинаускене 2006, 184].
2 Закінчення -i послідовно вживається у творах Горація і Вергілія [Эрну 2004, 47].
3 Форма di внаслідок випадіння інтервокального -v- та наступної контракції ви-никла з divi<*deivei; dei була утворена під дією аналогії від deus; dii було штучним утворенням, рекомендованим граматиками задля збереження двоскладовості форми [Малинаускене 2006, 209].
4 Серед причин появи гетерогенів і гетероклітів можна назвати невиразність структури основ та аналогію до інших семантично близьких лексем. Детальніше див. [Чернюх 2008, 143].
5 Існування дублетних іменників чоловічого і середнього роду, яке є свідченням нестабільності середнього роду в морфологічній системі латинської мови, фіксується ще в архаїчний період [Чернюх 2008, 111]. Найбільщ поширеним це явище було в розмовній мові, а пізніше (вже в романських мовах) внаслідок редукції кінцевих -m i -s призвело до розподілу іменників середнього роду між іменниками чоловічого та жіночого роду.
6 Штучними можна вважати, наприклад, форми abl.sg. типу Perse, Alcmene тощо, які не були природніми з погляду морфології, ні грецької, ні латинської мов.
7 У дужках вказується зафіксована у словниках (див., наприклад [Дворецкий 2009]) паралельна частково морфологічно адаптована форма.
8 У дужках вказується зафіксована у словниках (див., наприклад [Дворецкий 2009]) паралельна повністю морфологічно адаптована форма.
9 Форма quis (< queis < *quois) виникла під впливом іменників І-ІІ відміни. У тексті поеми, як і в інших новолатинських джерелах, з метою уникнути плутанини і ототожнення з nom.sg. чоловічого роду (quis), замість форми quis традиційно використовується queis
10 Наприклад, у Вергілія.
11 Походження закінчення -ere ще остаточно не з'ясоване. Див., наприклад [Чернюх 2008, 202].
12 Класична латинська мова вже не знала протиставлення так званих первинних і вторинних закінчень, хоча в долітературний період спостерігалось їх змішання [Малинаускене 2001, 127; Чернюх 2008, 183].
13 Внаслідок переваги флексії -erunt і її закріплення в літературній мові, закінчення -erunt довгий час зберігалось лише в розмовній мові [Тронский 1953, 205].
14 Про значення і походження морфеми -is- див., наприклад [Чернюх 2008, 201; Эрну 2004, 249].
15 Використання коротких форм перфекта замість повних було найбільш характерним для мови поезії та розмовної мови, тоді як у прозі перевагу надавали повним.
Література:
1. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь: более 200 000 слов и словосочетаний / Иосиф Хананович Дворецкий. - Изд. 12-е, стер. - М. : Дрофа : Русский язык-Медиа, 2009. - 1055 с.
2. Дерюгин А.А. Из наблюдений над лексикой латинского поэтического языка / Александр Александрович Дерюгин // Язык и общество. - Саратов, 1967.
3. Линдсей В.М. Краткая историческая грамматика латинского языка / Воллес Мартин Линдсей. - М. : Изд-во иностр. лит., 1948. - 176 с.
4. Малинаускене Н.К. Введение в историю латинского языка: Классический период : Курс лекций. Материалы для практических занятий / Надежда Касимовна Малинаускене. - М. : Греко-латинский кабинет Ю. Шичалина, 2006. - 272 с.
5. Малинаускене Н.К. Введение в историю латинского языка: Общие вопросы и доклассический период : Курс лекций / Надежда Касимовна Малинаускене. - М. : Греко-латинский кабинет Ю. Шичалина, 2001. - 156 с.
6. Риффатер М. Критерии стилистического анализа / Майкл Риффатер // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. К. : Лингвостилистика / Сост. и вступ. Ст. И.Р. Гальперина. - М. : Прогресс, 1980. - С. 69-97.
7. Смышляева В.П. Роль просодического фактора в лексико-семантическом варьировании поэтизмов / Вера Павловна Смышляева // Лексическая семантика. - Уфа, 1993. - С. 99-104.
8. Смышляева В.П. Языковые уровни римского гексаметрического жанра / Вера Павловна Смышляева // Древние языки в системе университетского образования. Исследование и преподавание / [ред. В.А. Кочергина]. - М. : Издательство Московского ун-та, 2001. - С. 283-289.
9. Тронский И.М. Очерки из истории латинского языка / Иосиф Моисеевич Тронский. - М.-Л. : Изд-во АН СССР, 1953. - 270 с.
10. Чернюх Б.В. Історична граматика латинської мови: [підручник] / Богдан Васильович Чернюх. - Л. : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - 290 с.
11. ЭрнуА. Историческая морфология латинского языка: Учебное пособие. / Анри Эрну. - Изд. 2-е, испр. - М. : Изд-во Едиториал УРСС, 2004. - 312 с.
12. Яковенко Н. Що за війну описує Шимон Пекалід у поемі "De bello Ostrogiano" / Наталя Яковенко // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XIV-XVII ст.- К. : Критика, 2002. - С. 157-188. - (Серія "Критичні студії" ; Вип. 1).
13. Coleman R.G.G. Poetic Diction, Poetic Discourse and the Poetic Register // Aspects of the Language of Latin Poetry. - Oxford : Oxford University Press, 1999. - C. 21-93.
14. MayerR.G. Grecism // Aspects of the Language of Latin Poetry. - Oxford : Oxford University Press, 1999. - P. 157-182.
Джерела ілюстративного матеріалу:
1. Aeneis. Vergilius Maro. Ed. J. B. Greenough. // http://www.perseus.tufts.edu/.
2. De bello Ostrogiano ad Piantcos cum Nisoviis libri quattuor, a Simone Pecalidis Artium Baccalaureo conscripti. - Cracoviae, іп officina Andreae Petricovii, AD 1600.