Варлаам Ясинський і Софійська митрополича катедра

Pекторування Варлаама Ясинського припало на досить складний період політичних протистоянь Московської держави та Речі Посполитої, які на той час регулювалися Андрусівським перемир’ям 1667 року. Цей непевний щодо українських земель (а особливо щодо Києва) договір фактично прирікав місцеву спільноту на прикордонну війну і відповідно впливав на її свідомість. Коли 6 січня 1666 року Мефодій Филимонович, єпископ Мстиславський, посвятив Варлаама Ясинського в сан ігумена монастиря, колишній ректор Київської колегії та чернігівський єпископ Лазар Баранович писав до Києва «наместнику братскаго монастыря съ братіею» наступне: «...я в восторгѣ отъ единодушнаго избранія, на котором Духъ Святый послалъ вамъ свои языки и пречестнаго отца Ясинскаго, – плодоностную вѣтвь моего винограда. Оздравляю его вашимъ ректоромъ. Въ немъ вы нашли сокровище, скрытое въ полѣ… Присоединяю къ голосамъ вашимъ мой голосъ и къ благословенію вашему мое благословенiе».

Тетяна Люта

Відомо, що особа митрополита Варлаама Ясинського вирізнялась поміж визначних церковних діячів часів гетьманства Івана Мазепи. Його біографія маловивчена, хоч матеріалів до неї та до історії подій довкола особи митрополита, а також самої Київської катедри того часу збереглося достатньо. Окремі епізоди його життя висвітлені в літературі XIX століття1, але, певна річ, ці нариси обмежені як документальною базою, так і ідеологічними рамками.

Читайте також: Києво-Могилянська академія в історіографічних дослідженнях її діяльності

Портрет Варлаама Ясинського.
Олія, І пол. XIX ст. Національний заповідник
«Києво-Печерська лавра», П-22.

Ректором Київської колегії Ясинський став 13 листопада 1665 року2, на цю посаду його було одностайно обрано. 6 січня 1666 року, у храмове свято Братськаго училищного монастиря – Богоявлення, Мефодій Филимонович, єпископ Мстиславський, що був тоді блюстителем Київської митрополичої кафедри, посвятив Варлаама Ясинського в сан ігумена монастиря. Чернігівський єпископ Лазар Баранович, колишній ректор Київської колегії, який завжди з любов’ю ставився до неї, дізнавшись про обрання Ясинського, писав до Києва «наместнику братскаго монастыря съ братіею» наступне: «...я в восторгѣ отъ единодушнаго избранія, на котором Духъ Святый послалъ вамъ свои языки и пречестнаго отца Ясинскаго, – плодоностную вѣтвь моего винограда. Оздравляю его вашимъ ректоромъ. Въ немъ вы нашли сокровище, скрытое въ полѣ… Присоединяю къ голосамъ вашимъ мой голосъ и къ благословенію вашему мое благословенiе»3. Pекторування Варлаама Ясинського припало на досить складний період політичних протистоянь Московської держави та Речі Посполитої, які на той час регулювалися Андрусівським перемир’ям 1667 року. Цей непевний щодо українських земель (а особливо щодо Києва) договір фактично прирікав місцеву спільноту на прикордонну війну і відповідно впливав на її свідомість. Проявом такої політичної переорієнтації можуть бути глухі події, пов’язані з доносом на ректора із звинуваченням його у політичній (антиросійській) неблагонадійності. Справа тоді закінчилась на користь ректора, однак наступний випадок, пов’язаний із прикордонними наїздами у братській власності – с. Новосілках, що розташовувалось «за кордоном», за р. Ірпінем, уже в межах Речі Посполитої, – залишив виразний слід у документальних свідченнях.

Герб В. Ясинського Сас
у рукописі панегірика
Івана Величковського

Збереглися скарги монастирської братії4 про пограбування Новосілок загоном «польського полковника Пива» – явної провокації місцевого прикордонного конфлікту. Ця акція не закінчилася для ректора без наслідків. Випадок був описаний у «ляментації» братських ченців (опублікованій анонімно у 1884 р.5): в ній у кількох пунктах були перераховані «братські негаразди». Серед загального занепаду власності монастиря описується, зокрема, стан самої обителі: «Вымышляет (ректор-настоятель) крайнее убожество и говорит: пото му я умалчиваю о деньгах, чтобы люди давали жертвы на монастырь. А деньги, как во всяком общежитном монастыре, должны бы быть в палате; но их там нет и братия не имеет необходимых на время зимы шуб и кожухов, а есть такие, что и сапог не имеют». З приводу Новосілок у «ляментації» було підкреслено вину ректора, вказуючи: «Что Новоселки погибли, не удивляйся: ибо отец-ректор, разгневавшись и удаливши хорошего наместника, который хорошо обходился с паном Пивом, послал в Новоселки на городничество какого-то забияку с другими, которые, в пьяном виде гоняясь по полю с ружьями, вызывали на войну людей Пива, а по их примеру и их “подданные” однажды тех побили». Документ свідчив і про зловживання ректора, у тому числі звинувачував його у закладенні митри Петра Могили. Зрештою, загальний стан монастирського життя, описаний у ньому, був обтяжений обставиною убивства трьох служителів монастиря, яких Ясинський послав до Новосілок.

Читайте також: «Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного» о. Касіяна Саковича та проблема витоків «козацького Бароко»

Розголос про убивство ченців призвів до емоційної реакції Ясинського, про що свідчить збережений розпачливий лист ректора про цей випадок до свого патрона Лазаря Барановича6: «У день Христа, в п’ятницю, убієнних на освячення церкви Воздвиження Чесного Хреста які йшли і в день Христа, в середу, віднайдені були – вони трупами охрест нашого другого Єрусалима лежали на з’їжу птахам, – поховали ми рабів Божих, отців і братію нашу, нових мучеників, у хрестопоклонну неділю». Покаянний лист, що був актом завершення ректорської кар’єри Варлаама Ясинського, ускладнювався ще однією обставиною – йому довелося видати брата гетьмана Василя Многогрішного (Ігнатовича), який переховувався у Києво-Братському монастирі від московських «очей», київському воєводі, про що сам ректор так просив воєводу князя Козловського: «...Чтобъ этотъ мой извѣтъ Малороссійскихъ городовъ духовнаго чину и светским людямъ явенъ не был»7.

Узагалі, хронологія отримання потверджень Братського монастиря свідчить про подвійність клопотання ректора-ігумена за нерухомість як перед царською владою, так і перед польським королем. Найцікавіше, що обидва вектори спрацьовували.

Читайте також: Києво-Могилянська академія - навчальний заклад новаторського типу періоду другої пол. XVII - кін. XVIII ст.

Період після Києво-Могилянської академії відзначений у біографії Ясинського двома місцями перебування: Києво-Печерською лаврою та Михайлівським Золотоверхим монастирем. Зрештою зв’язки з Барановичем, а можливо, власний авторитет довіреної особи перед московським урядом дало можливість Ясинському бути рукопокладеним на Київського митрополита в 1690 році, коли митрополія уже була підпорядкована Московському патріархату.

Згідно з місцевою традицією патронам вищої влади «могилянські Орфеї» готували панегірики – як віршовані, так і ілюстровані, а іноді обома жанрами. Варлаамові Ясинському при вступі на престол Софії Київської було присвячено щонайменше 5 таких творів.

Автором двох із них був полтавський протопоп, колишній могилянський спудей Іван Величковський. Перший його досвід панегіричного віршування відома Lucubratiuncula – «Твір нічного каганця» – панегірик на честь Лазаря Барановича (був свого часу опублікований М. Максимовичем8) поклав початок творчості самобутнього поета-панегіриста. Продовженням стали віршовані варіанти двох «книжниць»: «Зеґар з полузеґарком» і «Млеко», написані на подяку колишнього учня Варлаамові Ясинському в 1690 та 1691 роках, уже ознаменованих його посіданням Київської митрополичої катедри. Рукописи обох книжечок досліджували Сергій Маслов, Володимир Крекотень та Валентина Колосова9, у чиїх працях вказане місце зберігання оригіналів та оцінено їхній професійний рівень10.

Читайте також: Розенберґ Миколай. Трактат про походження татар. Ч. 3

Той факт, що Іван Величковський був відомим панегіристом, вправним у віршуванні, підтверджується свідченням літописця Самійла Величка «… Єгда же бысть под Полтавою чили в Полтавѣ гетман Самойлович», Іван Величковський підніс йому в дар образ його патрона, святого Іоана

Кущника, «з приложеніем под ним» віршів «своєи композитури»:
...преподобній Іоан, кгди благословляєт
Тебе, яко патрон твой, вожд, ясневелможній
малоросійскій гетмане, чулій, осторожній11.

Порівнюючи ці вірші на честь Самойловича з пізнішою тезою Іларіона Мигури на честь гетьмана Івана Мазепи, де зображений святий Іван Кущник, патрон попередника Мазепи12, здається логічним припустити спадковість як гетьманських патронів-заступників, так і образної стилістики панегіриків того часу. Через образ годинника, який Величковський побачив у гербовому знаку Ясинського Сасі, автор знайшов форму звеличення та уславлення діянь митрополита, представляючи їх віршами за порядком годин – годин нічних та денних:

Лунà, ґды нам ýщербна зрится, в той чáс свышше
Єст свѣтлѣйша, єст крýгла, єст впóлнѣи лишше.
Прéто лунà єст кóлом бóлшым, а звѣзд пáрка,
Пéвне, сут то мéншыє колка до зеґáрка,
Зась єст то индекс годины являти –
І тáк мóжем Ясинских гéрб зеґаром звáти13.

Зображення герба Сас, подане у рукописному варіанті віршів Величковського, прикрашене «обличчям» місяця авторською рукою, який зазвичай на цьому гербі не зустрічається.

Читайте також: «Унія греків з костьолом римським» А.-І. Потія як спроба формування духовно-морального виміру християнської особистості в українському Середньовіччі

Циферблат годинника у вигляді повного місяця зображений на іншому гравірованому ілюстрованому панегірику Варлааму Ясинському роботи відомого майстра Олександра Тарасевича з текстом Стефана Яворського під назвою «Pelnia Xięzyca w kleynocie swięcacego z Trzech Luminarzow Barlaamow SS Jasnie w Bogu Przeswięconemu Imsci Oycu Barlaamowi Iasinskiemu Metropolicie Kijowskiemu Halickiemu y Wβytkiey Rossyey reprezentowana»14. На ньому три «люмінари» Варлаами представлені трьома постатями із зірками та стрілою в руках – власне, елементами герба Сас, – яких цілком вірогідно можна впізнати. Крайній справа, очевидно, преподобний Варлаам Печерський (+1065 р.): у руках Святий тримає зірку з дорогоцінним каменем в оправі та девізом на бандеролі Pretium aeternitatis – «Ціна вічності». Оправлений камінь як символ преподобного Варлаама зустрічається на панегірику учневі Ясинського – Стефану Яворському15 (штихеля Іларіона Мигури, 1706 р.), де такі ж образи вживаються у трохи інакшій послідовності, а зв’язок простежується між учителем і учнем ще й у належності обох фамілій до братства герба Сас.

Посередині згаданої гравюри зображено мученика Варлаама Антіохійського (+ бл. 304 р.) у вигляді «римського» воїна у латах, шоломі та з шаблею при боці. Святий (про це свідчить німб над його головою) стоїть посередині місяця зі стрілою в руках, яка виходить із полум’яного крилатого серця; бандероль має напис Amor addit alas – «Любов дає крила».

Ліворуч, імовірно, зображений Варлаам Хутинський, відомий новгородський святий (+1192 р.). Зірка, яку тримає цей Варлаам, прикрашена хрестом посередині, а бандероль має девіз Clarius ut luceat («Ясний щоб світити»). Остання постать є показовою щодо проникнення північних новгородських впливів у старі київські культи разом із підкоренням Київської митрополії Московському патріарху. Завершенням усієї композиції панегірика є символічне зображення Різдва Богородиці, але у нетрадиційному іконописному варіанті, а у вигляді елементів герба Сас: з півмісяця виходить дівчинка-Богородиця і несе прикрашену лілеями стрілу, за руки її тримають батьки – святі Яким і Анна. У їхніх розведених руках по світильнику із зіркою – вся композиція ще раз повторює митрополичий герб.

Більш складними за композицією та символічним навантаженням є два наступних ілюстрованих панегірики. Перший з них – Аrctos et Antarctos Caeli Rossiaci in Gentilitys Sideribus іllmi et Rndissimi in Christo Patris P. Barlaami Iasinski Kijoviensis, Haliciensis, totias Rossiae Orthodoxi Archiepiscopi Metropolitae – ілюстрована заставка-титул до панегірика Стефана Яворського на честь посідання Ясинським сану Київського митрополита у 1690 році16. Робота штихеля того самого Олександра Тарасевича була виконана у незвичайний спосіб. Центральною фігурою цього панегірика зображено Атласа, що тримає сферу. Враховуючи, що на ній зображені знаки зодіаку, можна думати, що це образ Всесвіту зі знаком Стрільця в центрі. Стрілець випускає вгору стрілу, яка одночасно слугує за основний елемент митрополичого герба: чи не на знак Стрільця припадав день народження митрополита? Дві зорі герба фланкують екліптику знаків зодіаку, а місяць, основа герба Сас, розташований в основі кулі Всесвіту. Лівий верхній кут прикрашено руками з вінцями, що виходять з-за хмари: вінець із лаврового листя та уроборос, як символи слави та вічності.

Правий кут містить зображення Святого Духа, від якого сходить світло із текстом 74-го псалма: Ego firmavi Columnas cius. Ліве тло панегірика зображує дерево з плодами-сферами, а праве містить зображення ангела з трубою, що вимовляє девіз на бандеролі His non plus ultra Columnis. Ангел вказує на престол Премудрості Божої Семи стовпів, символ Київської митрополичої кафедри – Софійський собор. У цій альтанці, яка має напис Sophia adificauit Do[mine]», також прихована символіка митрополичого герба: півмісяць зображений перед нею, а стріла від герба малопомітно розташована вздовж центральної колони «альтанки», а зірки розміщені на митрополичій митрі, що разом із хрестом та митрополичою патерицею у вигляді двох звитих змій вінчають усю будову.

Спостерігаючи за розташуванням та виглядом ангела на цьому панегірику його можна цілком упевнено зіставити з ангелом на правих хорах Софійського собору, написаного в той самий час. Ангел вписаний у контекст Видіння Святого Іоана. Йому відповідають вірші Івана Величковського:

Лицем солнечный аггел в облак облеченный,
на главѣ дуга, столпы низу утвержденный.
Богом кленется, яко время се кончаєт,
Иоану книжицу єже снѣсти даєт [Ап., X, [1–9]].

Варлаам Ясинський був автором рукописного збірника «Икона или изображение дел Московского Патриаршего престола», що зберігався у патріаршій бібліотеці17. Крім того, йому належить авторство панегірика трьом царським дітям «Три венца молитвенные» (К., 1688), а також містичного повідомлення 1670 року про чудо в небі над угорським містом Каша у вигляді хреста, трьох сонць, шаблі, гармати та інших символів, що знаменували собою об’єднання християнських правителів у боротьбі проти турецької загрози. Повідомлення про це «чудо» було запозичене Ясинським з німецької преси і передане у Москву разом з ілюстрацією18. Важко сказати, хто був автором цієї ілюстрації. Але автором художніх панегіриків царським дітям був Олександр Тарасевич. Тут були зображені святі патрони царських дітей: Іван Предтеча – Івана Олексійовича, Апостол Петро – Петра Олексійовича, Софія Премудрість Божа – Софії Олексіївни. Образ Премудрості Божої супроводжує панегіричні тексти, присвячені митрополиту Ясинському, в кожному з них.

Читайте також: Йосип Кононович-Горбацький. Чи для оволодіння красномовством необхідне мистецтво, чи ні?

Особливо цікаву «гру» з цим образом запропонував Леонтій Тарасевич у панегірику Сerkiew Triumphalna Mądrosci Bozskiey Triumphuącemu Bogu nad troiakim nieprzyiacielem Smiercą, Pieklem y Swiatem. Автором тексту був відомий панегірист-гетьман Пилип Орлик-Якимович, на той час, очевидно, консисторський писар, який у розлогому віршованому панегірику увічнив неминущу славу митрополита19. На ньому зображена вбрана у митрополичі шати Богородиця у вигляді Премудрості, яка сходить зі свого престолу, тримаючи підсвічники, схожі на гербові елементи, і уступає своє місце тому ж таки гербові Сас, обплетеному лаврами, – уособленню самого митрополита. Це і без того сміливе використання символіки Божої Премудрості підсилене додатковими образами: Богородиця виходить назустріч колісниці, у яку запряжені три босоногі діви, – Віра, Надія та Любов, про кого пише Орлик:

Patrz iak niebieski Goniec, przez Zwalczone karki,
Pod Zwycięzską Quadrigę wprzągszy trzech Cnot barki,
Wiary, Nadziei, tak też ku Bogu Miłosci,
w Capitolium godzi Niebieskiey Mądrosci.

Усі персоніфіковані цноти тримають один із символів митрополичої влади, за кожною закріплене своє гасло. У самій колісниці – Ісус Христос як уособлення істини з девізом Per ardua Virtus. Прикметно, що Христос у терновому вінку змальований із атрибутами Івана Предтечі в руках, який часто зображувався Тарасевичами на численних гравюрах саме з хрестом і хоругвою. Однак тут на хоругві відтворено не традиційний гетьманський Мазепин Курч, а зображення вінця зі Святим Духом посередині. Святий Дух так само зображений на грудях Богородиці. Від його сяяння простягся промінь до серця, що палає в руках Любові. Повалені під колеса три потвори помирають на уквітчаній землі.

Останній панегірик-епітафія митрополитові відомий нам у двох варіантах: роботи Інокентія Щирського та Іларіона Мигури20. Обидва вони були створені на погреб Варлаама Ясинського, смерть якого настала, як точно зазначено в Мигури, увечері в п’ятницю 22 серпня 1707 року. Портретні зображення митрополита на цих панегіриках дещо різняться між собою, хоча вся тридиційна артибутика досить подібна. Текст Мигуриної епітафії містить додаткову інформацію щодо діяльності митрополита на «Софійському престолі»:

Седмостолпную церков воздвигъ ясно,
Σофії Гсподнеи Предѣлы вообразивъ красно,
Многихъ в Архиереискі Степенъ устроівъ,
Подвиговъ Духовныхъ Σтолпъ Вѣры...

Зображення Преподобного Варлаама Печерського у Софійському соборі.

Таким чином перевантажені образами та символами звеличення особи зображення митрополита Варлаама Ясинського на панегіриках дають конкретні дані щодо будівництва та оздоблення Софії Київської у період гетьманства Івана Мазепи. Якщо поєднати інформації панегіриків обох осіб, які мали безпосередню причетність до розбудови собору та до програми його розпису в кінці XVII – XVIII столітті, то основні резюме зведуться до наступного:

• у соборі мала бути присутня гетьманська патронімія, а саме – шість Іоанів, серед яких найголовніший Іоан Предтеча (див. збережений донині у ктиторському ряду сюжет Хрещення Христа), Іоан Богослов (див. другий поверх південної галереї, звідки нами представлений ангел), Іоан Лествичник, Іоан Золотоуст, Іоан Милостивий та Іоан Кущник;

Інокентій Щирський.
Мідна дошка епітафії В. Ясинського

• у соборі мала бути увічнена пам’ять матері гетьмана в образі святої Магдалини, що було втілено у стінописі першого поверху південної галереї – так звана княгиня Ольга XIX ст.;
• у соборі мав бути сюжет Премудрості Божої у вигляді Софії Премудрості та трьох її дочок – Віри, Надії та Любові, як ознака царювання цариці Софії Олексіївни, яка на початку митрополитства Ясинського ще була при владі;
• сюжети 7 Вселенських соборів, від яких залишився лише один, цілком відповідають програмі «Слова про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, що лежала в основі принаймні Мигуриних тез на честь гетьмана21.
• віднайдене пошкоджене зображення Варлаама Печерського у північній галереї Софійського собору свідчить про патронімійну митрополичу поминальну ідею.

Похований Варлаам Ясинський був у Києво-Печерському монастирі у крипті Успенського собору поруч зі склепом свого попередника Інокентія Гізеля22.

Читайте також: Русь\Україна\Росія\Московія\Рутенія\Роксоланія: "історія - це політика, звернена у минуле"?

Іларіон Мигура.
Епітафія В. Ясинському

На Софійській дзвіниці донині зберігся дзвін Варлаама Ясинського, на якому є митрополичий Сас і напис про виготовлення його в часи правління Петра Олексійовича та «реиментарства» гетьмана обох сторін Дніпра, кавалера ордена Андрія Первозванного Івана Степановича Мазепи, 30 січня 1705 року. На дзвоні відлито ще два сюжети: зображення Храму Премудрості Божої та Благовіщення Богородиці.

1 Варлаам Ясинский, митрополит Киевский и Малой России. 1690–1707 г.г. // Киевские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. – К., 1905. – № 12–35, 49–50.
2 Здається сумнівним навчання Ясинського у Київській колегії. Безсумнівно відоме завершення освіти у Краківській академії. Невідомо, чи було пов’язане це зі зміною віри.
3 Цитата за: Письма преосвященнейшего Лазара Барановича c примечаниями. – 2е изд. – Чернигов, 1865. – № 30.
4 Новосілки – братська власність, затверджена королівським привілеєм Міхала Вишневецького від 25 квітня 1670 р., до речі, виклопотаного Варлаамом Ясинським. Ця власність монастиря була зазначена як фундація відомого київського воєводи Адама Киселя разом з Богушівкою, Дзвінками, Зобківщиною, Позняками: «… wedlug funduszu zeszlego niegdy wielmoznego Kisiela wojewody kijowskiego miasteczko Nowosiółki ze wsiami do niego należącemi, to iest, za Mostzszczami, Bohuszowka, Zwąki y Zobkowszczyzna, a za Dnieprem wieska Pozniaki, w miescie Kijowie do tego monastera Brackiego…»
5 Киевская старина. – 1884. – № 10, жовтень. – С. 353–357. Ця «ляментація» була відома укладачам творів Івана Величковського В. Крекотню та В. Колосовій: «Судячи з відомостей, що походять приблизно з 1673 року, стан колегії загалом був незавидний: «В школах порядку та й науки мало. Це тому, що нидіє Паллада без хліба [...] Порції вчителям для їхнього підкріплення немає, трапеза часто буває блага, вчителі не мають найнеобхіднішого, а це збуджує в них більше тугу, аніж запопадливість у науці...». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/velych/vel05.htm#ze2
6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/suspil/sus125.htm
7 Страшкевич Л. Киевский митрополит Варлаам Ясинский, как духовный писатель: сочинение студента 4 курса КДА. – К., 1904. – C. 34.
8 За В. Крекотнем та В. Колосовою: М. Максимович, Книжная старина южнорусская // Киевлянин. – Кн. III. – М., 1850. – С. 131. Місце збереження видання на 1972 р.: зараз панегірик переховується в «Древлехранилище» Центрархіву РРФСР у Москві в складі бібліотеки колишнього «Московского главного архива министерства иностранных дел» під шифром Обол. Ин. печ., № 280 (старі №№ 29 і 59). Цей примірник панегірика належав Барановичу і був у бібліотеці Самійла Величка. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/velych/vel05.htm#ze2
9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/velych/vel05.htm#ze2
10 Із передмови Сергія Маслова (1955 р.), опублікованої авторами до цього видання, випливає, що «в листопаді 1945 р. рукопис “Зеґара” і “Млека” був придбаний Інститутом української літератури АН УРСР». Колосова та Крекотень дають посилання: відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН Української РСР (Інститут рукопису НБУВ) під шифром 186/362 с., з колишньої збірки Києво-Софійського монастиря. Можна припустити, що рукописи зберігалися тут від часу Ясинського.
11 Там само. Невідомо, як виглядав панегірик Самойловичеві, але образ покровителя гетьмана там явно був.
12 Люта Т. Софійський собор у могилянському контексті мазепинської доби // Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. – Т. 130. – 2012. – С.14–23.
13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/velych/vel05.htm#ze2
14 Ілюстрація з видання: Степовик Дмитро. Українська гравюра бароко. – К., 2013. – С. 213. Без посилань на місце зберігання. Подане тут датування (1688 р.) суперечить датуванню у каталозі Я. Запаска та Я. Ісаєвича «Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Книга перша (1574–1700 рр.)». – Львів, 1981, позиція 671. Датування «1691» є логічним з огляду посідання митрополичого сану Ясинським.
15 Альбом відбитків гравюр із колишнього лаврського зібрання, що зберігається у відділі мистецтв НБУВ за шифром «Л 65. 265. 271».
16 Ілюстрація із зазначеного видання Дмитра Степовика (С. 214). Без посилань на місце зберігання. Подане тут датування (1688) так само суперечить датуванню цього панегірика у каталозі Якима Запаска та Ярослава Ісаєвича (поз. 663. Друкарня КиєвоПечерського монастиря). Датування «1690» також є логічним з огляду посідання митрополичого сану Ясинським. Перший панегірик Стефана Яворського своєму вчителеві був написаний 1684 р. Hercules post Atlantem... на честь посідання Ясинським Печерської архимандрії (Чернігів).
17 Рукавіцина-Гордзієвська Є.В. Київський митрополит Євгеній (Є.О. Болховітінов). Бібліографія. Бібліотека. Архів. – К.,2010. – С. 47.
18 Шамин С.М. К вопросу о частном интересе русских людей к иностранной прессе в России XVII столетия // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. – 2007. – № 2. – С. 44. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.drevnyaya.ru/vyp/v2007.php#n2
19 Ілюстрація зі згаданого видання Дмитра Степовика (С. 304). Без посилань на місце зерігання. Розлого коментована автором ця гравюра (зокрема, такого кшталту: «Тим самим гравер ніби подякував Ясинському за його конструктивну роль в одержанні ним, Л. Тарасевичем, різних замовлень і виявив готовність до співпраці в майбутньому») подана у текстовій частині без автора. Відомі кілька панегіриків П. Орлика-Якимовича, однак цей зразок донині залишався невідомим.
20 Оригінальна мідна дошка першого панегірика (І. Щирського) зберігається у відділі мистецтв НБУВ. За інформацію про ці пам’ятки я вдячна завідувачу відділу Глібу Юхимцю (див.: Фоменко Д., Цинковська І., Юхимець Г. Мідні гравірувальні дошки українських друкарень XVII–XIX ст. у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. – К., НБУВ, 2010. На правах рукопису.) Від другого зберігся відбиток, представлений у цитованому альбомі лаврських друків під № 268/262 Л.59, що зберігається там само. Копія відбитку останнього див. також: ЦДІАУК. – Ф. 712. – Оп. 4. – Спр. 24.
21 Остання стаття Надії Нікітенко «Композиція “Перший Вселенський собор”» (Пам’ятки України. – 2013. – № 2 (184) – С. 54–63) про сюжети Вселенських соборів у Софії Київській присвячена більш ніж сміливій атрибутиці персонажів та прототипів цих персонажів. Очевидно, що іконописці послуговувалися інструкцією щодо художнього зображення цих соборів кінця XVII – XVIII cт., яка була відома у новгородському малярському середовищі, традиції зображень якого поширилися у Києві в часи Ясинського – про це свідчить вказане зображення Варлаама Хутинського. Один із зразків «напучування» під час зображення соборів зберігався у збірці Київської духовної академії. (Див.: ІР НБУВ. – Ф. 301. – Оп. 1. – Спр. 394.)
22 Каманин И. Склепы в Великой лаврской церкви // Киевская старина. – 1895. – № 10. – С. 9–10.