Розенберґ Миколай. Трактат про походження татар. Ч. 3

Отож Гуни, одержавши перемогу над Ґотами й разом з тим над народами, якими ті правили, страх від свого імені повсюди поширюючи, десь років сімдесят в тих місцях залишавшись, виросли в велетенську й грізну потугу, покладаючись на яку, вони частими війнами турбували римські провінції, а найбільше з усіх паннонійські [землі], звідки звикли було уносити нерідко багату здобич. Їхнім багатством, а також розташуванням, від природи надійним і захищеним, спокусившись, цій [місцині] віддаючи перевагу перед краєм, де вони мешкали (оскільки саме він був пристановищем, спільним для всіх скитських народів), який через постійні напади Тавроскитів легко піддавався небезпекам, з цих причин спонукані взятими разом із собою окремими народами, про несхожість яких раніше згадувалося, з родинами і всім начинням на паннонійські [землі] знову переселилися.

Переклад з латини (текст трактату) та польської (коментарі) Руслана Щербини. За виданням: Kowalska Z. Mikołaja Rozembarskiego Traktat z roku 1499 o pochodzeniu Tatarów. Studium krytyczne i edycja traktatu. — Kraków, 1993. — s. 47—65.

Другу частину перекладу читайте за посиланням: Розенберґ Миколай. Трактат про походження татар

Інша ж частина вище згаданого війська через Росію [Русь], цілком перетворену — як раніше зазначено — на спустошене місце, у Полонію [Польщу] і Мазовію поділеною на двоє шерегою увійшовши1, все грабунками знеславила, не щадячи ні роду людського, ані домашньої худоби, деякі міста й замки завойовуючи з їхніми захисниками, наляканими жорстокістю [її] роду, подвійна щодо шляхти у спустошеному тоді королівстві Поляків перемога була вишуканою2, доки [ця частина роду] не дійшла до Слезії [Селезії], яка тоді під владою королівства Полонії [Польщі] перебувала, де спільний [і] Поляків і Слезитів [Селезців] князь3 величезне військо як зі своїх, так також із Богемів [Богемців], Моравів [Моравців], Саксонів [Саксонців], Туринґів [Тюринґів] було зібрав, ще й чималий гурт з обох воїнств ордену хрестоносців привів був, велика надія залишалася на одержання вірними перемоги. Однак інакше [це] здавалося тим, хто вижив. Річ у тім, що після того як дійшло до битви, на Леґніцькому полі4 розтрощене було християнське військо, князь же роду Генрік Бородатий5, блаженної Гедвіґи [Ядвіґи]6 чоловік, з величезною кількістю своїх воїнів був убитий. Одержавши таку вагому перемогу, Татари, всю Слезію [Селезію] спустошивши, аж до ріки Альби [Ельби]7 роблячи набіги, цілковито [край] розорили. Після того в Богемію вони загони свої спрямовують, однак Богемці, налякані поразкою, якої зазнали Поляки, зібравши силу зі своїх, всі проходи в Альпах перегородили, щоб таким чином відвернути від себе наступ нечестивого роду, який в Моравію відходячи8, їй не меншого лиха, ніж Полонії [Польщі], завдав, роблячи вилазки аж до берега Даннубія [Дуная], вздовж якого проходячи, в Гунґарію [Угорщину] до своїх дістався9, і який вже як у помсту всю окуповану [її територію] підкорив своїй владі. Як же потім вони були вигнані з Германців та Венетів [Венеційців], а особливо зростаючим воїнством лицарів родіанського [родоського]10 стану**********, є поза метою того, щоб нагадати.

Читайте також: Латина в щоденнику Пилипа Орлика (до 340 років від дня народження та 270 років від дня смерті гетьмана)

Жив якийсь час у мирі рід величезний та жорстокий, від випадів в бік Європи утримуючись у межах первісних провінцій під владою своїх вождів (яких володарями називають), на орди поділившись. Ордою ж вони самі називають місце постою своєї спільноти, за подобою військових таборів на кшталт бурґів улаштоване й поділене, яке, возами і квадриґами, що їх як домівки використовують, з усім начинням з місця на місце перевозячи, довільно змінюють, з огляду на те, як час, нагода і обставини свого побуту потребують й випасу худоби, так все своє майно ті сприймають. Від них ніхто не може втекти, навіть якщо вони самі не хочуть, щоб їх чи завоювали, чи знайшли. У них жодних міст немає, жодних стін, як і раніше живучи під відкритим небом, не їдячи хліба, й не приправивши їжі прянощами, найприємнішим для себе вважають напитися рідкого кобилячого молока, невтомно віддаючись мисливству, їм — навіть теперішнім — подобається, як і раніше, збирати здобич і жити грабежем. Допоки Господь ізнову, терплячи людські гріхи, приблизно сто п’ятдесят років тому, від цієї чуми людської, як бичем своїм від лицемірів береже, не пробудив тирана, що жорстокістю, а також потугою не поступається іншим, який звався Тамерланом11. Сам він був чи то Парфянин12, чи то Массагет13, відомо [тільки], що він був Скитом, силами якого все, що б не лежало на землях від Меотидського озера [Азовського моря] аж до Єґипта14, було підкорене, навіть найбільш могутнє християнське царство Арменів [Вірмен]15, бувши зруйнованим, перестало існувати**********, а [держава] Турків була цілком виснажена16. Є варті згадки і давні і новіші діяння згаданого роду як в Азії, так і в Європі, якими він показав себе непереможним порівняно з іншими і таким, якого варто боятися, чиїх луків і Кир17, і Дарій18 — царі Персів — у своїх поразках звідали, [і] яких[, луків,] і Александр Македонець19 уникнув, й Помпей Великий20 оминув. Ці ж [Скити] тепер ще страшніші й небезпечніші стали для всіх найближчих прикордонних сусідів, у той час як з Турками, ворогами християнського люду, зміцнюючи союз, об’єднали сили в масовому знищенні християн, чого держава на моїй рідній землі вельми часто [й] постійно зазнає величезної шкоди, не менше — Литвини, а також Мосхи [Московити] й весь народ Рутенський, що північну область, уздовж і впоперек займаючи, успадковує.

Отже, з викладеного ясно, що є Європейські Тавроскити й [вони] Таврійський півострів, який «із-за канави»21 зветься, з ордою своєю населяють, яка є меншою, — як багатством, так [і] силами, — ніж будь-які інші, що розташовуються в Азії. Адже ледве двадцять тисяч войовників вона може залучити до битви, втім, щоправда, найбільш войовничих, а саме вони, постійно турбуючи набігами прикордонних сусідів, багато вправляються, від награбованого і воєнної здобичі непомірно збагатившись, край безлюдний та той, віднятий, що лежить поміж Бористеном [Дніпром] і Танаїсом [Доном]22, із Скитами-кочівниками23 захоплюють, звідки володіння Великого Князівства Литви, з ними суміжні, нападами тривожили. Значну його частину покинуту віддаючи, вони проти кочівників, об’єднавшись із князем Московії, виступають, що якби такої різниці між ними (за божим велінням) не було, щоби краще щось вони відчули, в крайній, мабуть, небезпеці постійно було становище не лише Поляків чи Унґарів [Угорців], але також всієї Священної Римської Імперії. Кажуть же, що простір величезної безлюдности між вищезгаданими ріками завдовжки дванадцять днів їзди верхи.

Танаїс, який зазвичай зветься Дін, що Гістер [Дунай] та Бористен [Дніпро] розмірами перевищує, в болото Меотідське [Азовське море] вливається, точно так само і Рас, який інакше йменується Волгою, яку багато хто вважає за Меготіс, що Азію від Європи відокремлює, (однак справа полягає в інашому) по той бік цієї ріки надзвичайно величезний степовий край населяють Кочівники24, які одержують перевагу над Скитами під командуванням особливого імператора, який мав звичай сто п’ятдесят тисяч кінноти виводити в битву. Правда, в ції часи вони, здебільшого винищені, зникли [з поля зору] внаслідок різних воєн з Мосхами [Москавитами], Тавроскитами, Литвинами, Поляками, так само нещасливо ведених, колись через внутрішній розбрат на дві орди поділившись, пішли за імператорами, які посварилися, роблячи спроби зайняти край по цей бік Танаїсу [Дону], на багато років тут було оселилися, всім найближчим сусідам — через ворожі вилазки, для всіх небезпечні, — були ненависними, а також нестерпними. Згодом ці [Кочівники] після смерти одного з двох володарів знов ожили, переселяючись назад у свій край, там на Колхів, Ґеорґіанів [Грузинів] й Міґлєрів [Міґрелів]25 завжди нападають, здобич від них часто виносячи; ворожі Мосхам [Московитам], які внаслідок поновлення війни відмовляються платити їм данину, вони ще здебільшого з недоброзичливістю дивляться на посилення Турків, стверджуючи, що ті від [самого] початку були власне пастухами й землеробами (адже їхня турец[ька] мова видає [в них] селюка або раба), до їхнього винищення завжди готові, коли їм випадає така нагода, християн при цьому зневажаючи, що такому мізерному, а також беззахисному родові не могли протистояти й було витримали те, що ті сягнули такої величі сили та влади. Адже цих [Кочівників] колись Венети [Венеційці] разом з Персами за платню було спробували найняти проти Турків26, із королями Полонії [Польщі] укласти союзи на загибель Тавроскитів неодноразово намагалися, відданість і допомогу обіцяючи й надаючи супроти будь-якого їхнього супротивника, однак же така пропозиція завжди викликала в них підозру.

Читайте також: Андрій Абрек. 10 жовтня року 1621, або Пам’ятка звитяги і слави...
За ними розташовуються інші Скити — Ґелони27, які від Ногая назву мають28, під владою свого монарха живучи, значно сильніші за попередніх, рікою величезною від тих відокремлені, і ці теж є Азіатськими, що населяють найнеосяжніший край аж до Аракса-ріки29, вони себе шляхетнішими за попередніх вважають, панування [своє] поширюючи на ті [землі], куди можуть. У них же самих є численні стада всілякої худоби, яка для них є багатством; вони на Персів і підвладні їх імперії провінції постійно по-ворожому нападають.

Далі за ними — Скити-Криніти30 **********, і вони ж в ідолопоклонстві до інших, які вчення Магумета [Магомета] визнають, Індусів********** близькі, у величезнішому краї між Араксом і Оксом [Амудар’єю]31 ********** мешкають, найвойовничіші й найжорстокіші з усіх Скитів. Для інших Скитів [ці] страшні і такі, яких варто побоюватися, їх, — як кажуть, — сила-силенна, і вони є Массаґетами, що мовою від інших відрізняються, які колись Кіра, царя Персів, з двомастами тисячами воїнів перемігши, вбили, Бактріанів [Бактрійців] й Соґдіанів [Соґдійців] та численні області на Сході, впевнені, що за природою край більш безпечний, тривалими війнами турбують, владу і силу їхнього верховного імператора (який великим ханом зветься) зневажають.

Нарешті є інші північні, до Мосхів [Московитів] і Кочівників вельми близькі, які мають назву від Казані32, живучи окремою ордою, вони порівняно з іншими слабкіші, такі, що чи то з розрахунку небес, чи то від усталення звичаїв, а чи від того і того — я не певний, ненавидять війни, данники колись імператора Кочівників, але іноді й князя Мосхів [Московитів], дивлячись, від кого відвертається вдача. Ці ж їхніх володарів часто призначають і покидають, один у зневазі іншого, тепер це цілком зрозуміло, що той, якого Московитський [Московит] було прийняв, Кочівником силою виганявся. Призначивши іншому, згідно зі своєю волею, — це справа великої ваги, — або для захисту і збереження становища Мосховитського [Московитського], або для занапащення їх, мешкати у вологому і холодному краї, густо всіяному великими ріками, численними озерами й болотами, і якби мосховитський [московитський] флот не мав переваги, вони б для нього стали цілком недосяжними.

Є, крім цих, інші, ще північніші, з їхнього племені Гунни (які тепер — Унґари [Угорці]) вийшли, звуться вони Уґри або Уґрики33 — від Угри-ріки, — неприборкане людське плем’я, звіряче та варварське, вони, харчуючись сирим м’ясом тварин всілякого роду, а разом з тим і рибою, віддаються полюванню на різних диких звірів, але найбільше шановані [в них] хутрові, від цього всю свою вигоду мають. Ці [Уґри] є ідолопоклонниками, далекі майже від усього людства і від інших відрізняються мовою і звичаями. Найостаннішими з усіх є ті, які виявляють себе великими та шляхетнішим з усіх, що займають найбільше та найбагатше царство — Індію, якими великий хан править34. Ці поза горами Імайськими [Каракорумом] мешкають у найпустельніших краях, які в наш час Катаєм [Китаєм] звуться35, нікого з наших, хто б до них дістався, я не знайшов. Щоправда, купці з Ґеорґіанів [Грузинів] та Арменів [Вірмен] зрідка і з великими труднощами і зусиллями, зазвичай із ризиком [для життя], дістаються, про їхні потугу, багатство [і] вражаючу велич імперії розповідають і пишуть. Не варто, мабуть, це вважати далеким від істини, коли ми достоту знаємо про війни Алєксандра Великого, які він із величезним трудом вів із Пором і іншими царями Індії, допоки їх, пройшовши їхні великі краї, остаточно не здолав.

Читайте також: Іоган Гербіній. Священні київські печери, або підземний Київ

Отже, коли, Наймилостивіший Володарю, дізна́ється, що аж такі розміри і потуга у найбільш дикого Скитського роду, ворожого Хресту Христовому, — думати про те ж і прагнути того ж самого найбільш належить християнству, вже в тісний закуток світу безславно загнаному, — якомога швидше зміг зробити [його] мирним й спрямувати всі свої зусилля, якимось чином усунув таку велику небезпеку, яка загрожує з боку цього роду. Розглядаючи та й розмірковуючи з ним, що якщо колись рід цей, такий самотній, як в Азії, так і в Європі, зміг виникнути, як уже було згадано вище, тепер значно більшим союзником для Турків міг би бути, не ясно, що б іще утримало його від нашого кінця, хіба що рука Бога нашого, яка тепер, унаслідок лицемірства смертних, що б’є через край, до нас більш грізна, ніж будь-коли в інші часи, була простягнута. Звідки також твоя милість чіткіше розібратися зможе, навіщо і якого великого тягаря ці два оплоти християнства — королівства Полонії Польщі, звісно, і Угорщини — зносили б у порівнянні з іншими, вони ближчі до руїни, а також лихоносного кінця, щодо захисту їх та врятування якщо не всі християни, а, головним чином, Ґерманія [Німеччина], дійшли згоди, звісно, їхня руїна потягне їх з усіма, до них близькими, у прірву, це неодмінно та неминуче станеться, якщо боже милосердя того не відверне.

З Терм Мархіонських36 [Баден-бай-Він] [дня] 12 місяця Жовтня [року] 1499.


Бібліографія
1 Татари ввійшли остаточно на польські землі в лютому 1241 р. (уже взимку, однак, здійснили кілька нападів з Русі на землі Сендомирщини). Близько 13 лютого Байдар, монгольський вождь, поділив війська на дві групи: одну вислав на північ, тобто через Ленчицько-Серадзьку землю в бік Мазовії та Куявії, іншу повів сам до Кракова.
2 Татари завдали поразки польським військам під Хмельником 18 березня 1241 р., потім спалили та спустошили Краків.
3 Генрик ІІ Побожний — нар. бл. 1191, пом. 9 квітня 1241 р. — князь вроцлавський, краківський і великопольський (від 1238 р.), син Генрика Бородатого і Ядвіґи, княгині меранської [герцоґівни меранської, княгині Сілезької. — Р.Щ.].
4 Битва з татарами біля Леґниці розігралася 9 квітня 1241 р.
5 Генрик І Бородатий — нар. бл. 1163, пом. 19 березня 1238 р. — князь вроцлавський (від 8 грудня 1201 р.), краківський (від 1232 р.), великопольський (від 1234 р.), син Болеслава Високого і Аделаїди зі Зульцбаха. Миколай Розенберґ сплутав його із його сином — Генриком Побожним, який фактично командував біля Леґниці. Генрик Бородатий помер за три роки до цього.
6 Ядвіґа — нар. бл. 1174, пом. 15 (чи 16) жовтня 1243 р. — донька Бертольда, герцоґа Мерану (Південний Тироль), дружина Генрика Бородатого (від бл. 1190 р.), мати Генрика Побожного. Канонізована 26 березня 1267 р.
7 Albis flavius, Alba, Albia, Albius, Alpia, Alvea, Helbia, Heriba — Ельба.
8 Татари промарширували через Сілезію в бік Моравії, коди прибули близько 21 квітня 1241 р., залишаючись там і спустошуючи її аж до червня того ж року.
9 Близько середини червня 1241 р. прибули в Угорщину, залишаючись там до початку 1242 р.
10 Rodiane (Rhodianae) — родоські лицарі, що походили з острова Родос.
********** Тобто «родоських лицарів» — лицарів Ордену кавалерів святого Іоанна, який з 1306 до 1522 року перебував на Родосі. — Р.Щ.
11 Тамерлан, званий Тимуром, — нар. 9 квітня 1336, пом. 18 лютого 1405 р. — походив із племені бартасів [барласів. — Р.Щ.], що мешкало на просторі на схід від Каспійського моря. Перемігши їхніх племінних вождів, в 1370 р. захопив Мавараннахр (Трансоксанія) і проголосив себе еміром. Заснував династію Тимуридів, під час багатьох воєн, які проводив аж до смерти, зміг заволодіти величезними просторами Середньої і Південно-Східної Азії.
12 Миколай Розенберґ називає Тамерлана парфянином, тобто належним до парфян. Це визначення походить від стародавнього скитського народу парфян, що мешкало на північний схід від Каспійського моря (на північний схід від Ірану). Парфяни від VI ст. до Хр. входили до сфери впливу перської держави, опісля чого завойовані Алєксандром Македонським у 330 р. до Хр. після короткого періоду незалежності, знов увійшли до складу монархії сасанідів.
13 Інше визначення Тамерлана, вжите Миколаєм Розенберґом, — массагет — походить від скитського народу массагетів, шо мешкало в V ст. до Хр. на просторі між ріками Амудар’я і Сирдар’я, на схід від Аральського моря, на північ від Хорезма. В IV і ІІІ ст. поширили своє панування майже всією Середньою Азією. Край їхній владі поклали гуни в 174—160.
14 Миколай Розенберґ визначає кордони держави Тамерлана як такої, що лежить між Азовським морем та Єґиптом. Це досить точне визначення, оскільки до нього належали: Мавараннахр, Хорезм, Хорасан, Закавказзя (Азербайджан, Вірменія, Грузія), Пенджаб, Персія, Середня Азія аж до кордонів із Єґиптом.
15 Завоювання Закавказзя, зокрема Вірменії, було остаточно завершене в 1399 р. Тамерлан одночасно вів війни з Персією.
********** За деякими джерелами Тамерлан підкорив Закавказзя до 1394 року. — Р.Щ.
16 Війна з османським султаном Баязетом І [Баязидом І. — Р.Щ.], розпочата в 1400 р., закінчилася поразкою володар Туреччини в битві під Анкарою в 1402 р.
17 Кир І Великий [Кир ІІ Великий, Кир Старший. — Р.Щ.] — перський король [цар] у 559—529 роках. Почав боротьбу проти массагетів, скитського племени, яке, втім, перемогло його в 529 р.
18 Дарій — перський король [цар] в 522—486 роках, з династії Ахеменідів. Заради оборони своєї держави з півночі здійснив похід проти скитів у 513/512 р. Через Босфор і Фракію дійшов аж до Дунаю, але сам похід закінчився невдачею.
19 Див. прим. 18.
20 Помпей Великий — нар. в 106, пом. 28 вересня 48 р. [до Хр], римський консул в 70, 55, 52 роках, член І тріумвірату (56 р.). Переможений Цезарем у битві біля Фарсала, загинув під час втечі. У війнах, які проводив на сході (зокрема у Вірменії — 66 р. і Колхіді — 65 р.), не зустрічався, однак, на полі бою зі скитами.
21 Кримські татари — Кримське ханство, з’явилося в 1427 р. в результаті розпаду Золотої орди, викликаного нападом Тамерлана. Від 1475 р., після заволодіння турками ґенуезької Каффи, визнали зверхність султана.
22 Кордон Кримського ханства, що лежало між тими річками, на заході (Дніпро), на півночі (Дін), південний становило Азовське море, західний же — степ.
23 Миколай Розенберґ називає кочівниками самих татар, ймовірно, з огляду на кочовий спосіб життя, який вони, здебільшого, вели.
24 Астраханські татари — Астраханська орда з’явилася після занепаду Золотої орди в 1450—1464 роках, у гирлі Волги.
25 Мегрели — населяли Мегрелію (Мінгрелію), князівства, одного з трьох, на які розпалася Грузія в XV ст.
26 Позиція Польщі щодо пропонованого Венецією проекту використання Персії і татар проти Туреччини, в другій половині XV ст., був, напевно, відомий Миколаєві Розенберґу. Тому він теж це використав як арґумент відносно цезаря у своєму трактаті. Пор. B. S t a c h o ń, Polska wobec Turcji i akcji antytureckiej w XV w. do upadku Kilii I Białogrodu 1484 [Polityka Polski wobec Turcji w XV w. i akcji antitureckiej w wieku XV do utraty Kilii i Białogrodu (1484). — Р.Щ.], Lwów, 1930, s. 47.
27 Ґелони — в давнину скитський або сарматський народ, який мешкав над Дніпром. Миколай Розенберґ називає ґелонами татар, які займали після розпаду монгольської імперії землі між Каспійським і Чорним морями, тобто т.зв. Ногайського ханства (яке постало наприкінці ХІІІ ст.).
28 Ногай — пом. в 1299 р., названий колись ханом Золотої орди, засновник орди Ногайської.
29 Arax, Araxes — Сирдар’я, річка, що впадає в Аральське море. Татари, що мешкали на землях, південним кордоном яких частково була ця річка, належали до т.зв. Білої орди (існувала до кінця XIV ст.).
30 Географічне розташування цієї групи татар, подане Миколаєм Розенберґом, може вказувати тільки на північно-західні землі Туркестанського ханства [Туркестанським ханством у польській історіографії іноді зветься «держава, в яку з’єдналися» улуси Уґедея та Чаґатая. — Р.Щ.].
********** Можливо, тут Розенберґу йшлося не про назву племени, а про ознаку — волохаті або довговолосі. — Р.Щ.
********** В середньовічній латині Indus могло означати також араб або юдей. — Р.Щ.
31 Ox, Oxus — Амудар’я, річка на прикордонні Росії [? — Р.Щ.] та Афґаністану, впадає в Аральське море.
********** Власне Амудар’я протікає територією Афґаністану, Таджикистану, Узбекистану та Туркменістану. Однак публікаторка чомусь визначила територію, якою протікає Амудар’я, пограниччям країн, які навіть не мають спільного кордону. — Р.Щ.
32 Казанські татари — Казанське ханство, що постало після розпаду Золотої орди в 1436—1437 роках. До його складу входили землі камських булгарів і терени біля місця, де Кама впадає у Волгу.
33 Уґрийські татари [уґри], чиї землі колись належали гунам (до ІІІ ст.), мешкали не над Угрою (річка в Росії, притока Оки), а між річками Камою, Тоболом та Іртишем (притокою Обі). Складали т.зв. Сибірське ханство, що також постало після розпаду Золотої орди.
34 Жили в тій частині монгольської держави, яка (частина) внаслідок її (держави) розпаду, після смерти Чинґізхана, стала зватися Туркестанським ханством.
35 Cathaium, Catayum, Cataya, Sinarum terra, Sina, Sinae, Sinicus, Serica — Китай.
36 Thermae Marchionis, Thermae Austriacae, Aquae Pannoniae, Badna — Баден біля Відня [Баден-бай-Він], Нижня Австрія.