Латина в щоденнику Пилипа Орлика (до 340 років від дня народження та 270 років від дня смерті гетьмана)
Валентина Соболь, д.філол.н., професор Варшавського університету. Доповідь на конференції, присвяченій пам'яті Ніли Зборовської, яка проводилася у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького у вересні 2012 р.
Почну зі щирої подяки. Передусім організаторам наукового семінару, присвяченого незабутній Нілі Зборовській. А зокрема професорові Володимирові Поліщукові, про якого стільки доброго дізналася ... в дипломатичному архіві Міністерства Закордонних Справ Франції, куди потрапила не без допомоги письменниці, про яку в довіднику написав професор Поліщук, – Наталії Замулко-Дюбуше. Вона живе й творчо працює в Парижі. Окрема подяка – працівникам дипломатичного архіву1 Міністерства Закордонних Справ Франції в Парижі, які сприяли моїй роботі із оригіналом тексту; робота з ним відкрила очі на багато важливих речей в его-документі нашого найбільш освіченого гетьмана, раніше не зрозумілих або тих, які, як здавалося, прочитати було несила. Так само глибоко вдячна художниці Тамарі Гордовій, чудові роботи якої ілюструють видані у Варшаві перші підручники для українських ліцеїв у Польщі [24].
За допомогу в перекладі найскладніших латиномовних вставок та макаронізмів висловлюю якнайглибшу вдячність кандидатові філологічних наук Людмилі Шевченко-Савчинській, малою батьківщиною якої також є Ваша славна людьми Черкащина. Власне, її наукові розвідки [25,26], а також щойно оприлюднене цінне видання «Давня література: з полону стереотипів» у співавторстві із Костянтином Балашовим [26,116] інспірували вибір теми даної розвідки, яку свідомо вважаємо тільки підступом до цілого комплексу глобальних проблем.
Читайте також: Макаронічна мова як результат українсько-латинської двомовності вітчизняних інтелектуалів
Метою даної статті є подальші спостереження над текстологією діаріуша Орлика, раніше вже апробовані в низці публікацій [27]. Робота над ними переконала як у необхідності спеціальної, присвяченої латинським вставкам у щоденнику Орлика, розвідки, так і оприявнила власні помилки. Чимало їх трапилося в процесі тривалого розшифровування спершу скороченої копії анонімних польських палеографів, згодом – гарвардського факсиміле щоденника. Гарантом уникнення наступних помилок та неточностей є стати робота із оригіналом щоденника Орлика, який, як з’ясувалося, більш повний за названі вище тексти.
У даній статті хіба що наблизимося до проблеми ролі та значення латинської мови Пилипа Орлика, мови, до якої автор ставиться з великою пошаною, а навіть пієтетом. То не є чимось дивним. Бо ж гетьман був глибоко віруючою людиною, а латинська мова належить до священних мов Біблії. Саме латинською мовою близько 400 року н.е. Книга Книг і була перекладена. Латинська мова як мова Святого Письма християнської релігії вивчалася в усіх країнах Західної Європи з давніх-давен. Починаючи з XVI століття, її вивчають також і в країнах Європи Східної, насамперед у Києво-Могилянській академії. Пилип Орлик, отримавши освіту в єзуїтському колегіумі у Вільно, а потім у Києво-Могилянській академії, оволодів латинською мовою настільки досконало, що створив нею Конституцію 1710 року, вільно послуговувався в дипломатичній діяльності, прикро вражався, коли хтось із достойників цієї мови не знав або не хотів нею користуватися. Разом із тим, провадячи свій діаріуш, Орлик не надто переймався чистотою вислову, творив складні макаронічні конструкції, які є складними для розчитування й перекладу.
Розшифровуючи й перекладаючи рукопис Пилипа Орлика, не вносимо коректив, а відтворюємо тогочасний правопис автора. Підставою для цього нам послужив важливий у науковому світі документ: намагаючись дотримуватися видавничої інструкції для історичних джерел від половини XVI – до половини XIX століть[1, 66], орієнтуючись на напрацьований досвід попередників [2, 200], враховуємо водночас побажання видавництва, яке взяло на себе труд явити світові непростий для прочитання текст. Властиво, інструкція для історичних джерел від половини XVI – до половини XIX століть наголошує, що в особливих випадках видавництво може відступити від окреслених у ній засад[1, 1].
У розчитаному тексті Орлика зберігаємо інтерпунктуацію рукопису. Натомість у перекладі щоденника українською вона є цілком сучасною. У підготовленому до друку в 2010 році тексті діаріуша за 1724 рік був поданий текстологічний супровід, який стосувався перекладу тогочасної латини. Зараз же, в процесі підготовки до друку оригіналу щоденника за 1724 рік, ми знімаємо той супрові, натомість подаємо наприкінці видання посторінковий історичний коментар, який покликаний пояснити обставини перебування гетьмана в жорстких умовах напівув’язнення.
Під час перекладу латинсько-польських макаронізмів ми зіткнулися із деякими різночитаннями в словниках. Латинські інкрустації Орлика в його барокових реченнях звірялися за словником середньовічної латини у восьми томах за редакцією Маріана Плезі [3], за костельним латинсько-польським словником Алоїзи Югана [4, 750], за латинсько-польським словником для правників та істориків Януша Сонделя [5, 1006], за семитомним словником (1845-1879 рр. видання) Форцелліні ”Totus latinitatis Lexicon opera et studio Aegidii Forcellini [6], за латинсько-польським словником теологічно-моральних термінів [7, 230], за словником польської мови XVII i першої половини XVIII століття [8,], а також за латинсько-польським словником у 5 томах [9], „Латинсько-українським словником” М. Трофимука, О. Трофимук, виданням „Praktyczny słownik łacińsko-polski” Єжи Маньковського та Юстини Маньковської [10, 408], „Латинско-русским словарем” І. Дворецького [11, 844] та ін. Несила переоцінити значення словника польської мови XVII i першої половини XVIII століття. Навіть ті перші 5 зошитів першого тому словника, які під керівництвом Кристини Сєкерської змогли побачити світ у 1999-2004 роках, допомогли уточнити значення окремих слів. Так, Орлик укладав певні смислові варіації, наприклад, у слово „абдикація”, що означає відмова від королівської влади [8, том 1, зошит 5, 291] або ж слово „аквізиція” (здобуття чогось, зайняття) [8, том 1, зошит 2, 69].
За нашим попереднім спостереженням, латина Пилипа Орлика чи не найбільшою мірою проектується на сакральну термінологію, яка зібрана й представлена в словнику Алоїзи Югана [4], і то бачиться як перспективна тема для дослідження. Так само, як і соковита старопольська мова Пилипа Орлика, зрозуміти й прокоментувати яку допомогли довідкові видання [12], [13] та підручники для архівальних студій Т. Вежбовського [14, 50-162], [15, 186]. На вказівки на ці та ряд інших цінних джерел варто буде звернути увагу в посторінковому історичному коментареві, який додається до видання тексту.
Ще одна важлива проблема – скорочення. Наведені Теодором Вежбовським [15, 186] приклади скорочень, вживаних у польско-латинських рукописах ХІV–ХVІІ століть, певною мірою, хоча й не цілковито, допомагають зрозуміти письмо Орлика. Вони потверджують, як вільно він послуговувався мовами, черпаючи та опановуючи інформацію про світ із європейських газет (найбільше цінував голандські), мислячи глобальними категоріями, але в їх контексті дбаючи про інтереси України.
Латиною гетьман Орлик написав свою конституцію, а в щоденнику латина – вперемішку з польською – творить, як уже наголошувалося, складні для розшифрування та перекладу макаронізми. Написаний тогочасною польською мовою, діаріуш щедро інкрустований латинськими вставками – згідно з пануючою тогочасною бароковою традицією2. Не лише латинськими, але – хоча значно меншою мірою – також грецькими та турецькими, бо ж починаючи з 1724 року це був щоденник невільника. Як можливу карту в політичних розкладах Туречиина тримає українського гетьмана в Салоніках 12 років, надавши йому мізерне утримання („таїн”), розлучивши з великою родиною, чинячи перешкоди в дипломатичній діяльності. Надії гетьмана-вигнанця на повернення до дружини та дітей так і не справдилися, і лише в 1730 році інкогніто батька відвідує син, фельдмаршал Людовіка XV Григорій Орлик. Приїздить до Салонік таємно, під прибраним ім’ям, і батько не має права зізнатися своїм високопоставленим приятелям, консулам французькому та англійському, що молодий капітан, блиском та розумом котрого всі захоплені, – це його старший син.
Читайте також: Історична особа крізь призму етикетного твору
Латина у світі європейської науки, освіти, мистецтва була мовою еліт. Саме ця мова презентувала собою своєрідну систему цінностей, символізувала істоту шляхетського висловлювання. За переконанням Єжи Аксера, «той етос є мовою античної традиції не для того, щоб мовець міг похвалитися освітою, а тільки для того, аби міг якнайпереконливіше виразити свою самототожність, а ціла спільнота – підтвердити вірність визнаваним вартостям»[16,42, переклад наш.- В.С.]. У так званій „невільничій” частині щоденника Пилипа Орлика із років 1724-1732 латина – це далеко не сама тільки мода... Це органічна прикмета його інтелектуального буття, яка в несприятливих умовах допомагає не втратити набуті знання, не розпорошити вроджений талант до самовдосконалення. Чому, наприклад, для українського вигнанця Пилипа Орлика гербу Новина латинська мова мов би маркує його невпинну самоосвіту та тягу до знань – чи то в мандрах, чи то під час перебування в Салоніках, а в іншого вигнанця, який потрапляє в заслання на безкраї простори Росії, латини не знайдемо? Маємо тут на увазі кількаразово перевиданий, надзвичайно зворушливий твір „Podróż i niepomyślny sukces Polaków” Kaроля Хоєцького гербу Любіч, учасника барської конфедерації (1768-1772)3. Вважаємо за необхідне зазначити, що російською цей твір переклав Володимир Антонович [17, 66], у 1883 році його скорочену російськомовну версію було надруковано в „Киевской Старине”.
Латина у творі польського автора відсутня зовсім не тому, що барські конфедерати (а Хаєцький за участь у барській конфедерації відбув заслання тривалістю у вісім з половиною років) латини не знали. Якраз знали її дуже добре, бо ж то було високоосвічене шляхетське середовище. В его-документі Кароля Хоєцького латини обмаль радше тому що в Сибіру, де він перебував, не було з ким (а вкрай рідко Oрликові4) латиною послуговуватися. Власне, чи не найліпше тому пояснення можемо віднайти в книжці „Московія” Антоніо Поссевіно. У розділі „Радники великого московського князя („Doradcy wielkiego księcia moskiewskiego”) Поссевіно пише про те, що із 12 найважливіших радників російського царя (у Поссевіно- „kniaź”, księć [18,45] один тільки Василь Іванович Зюзін трохи знав латину: „Он почти один из всех немного знал по-латыни (польский язык знал Андрей Щелкалов, Игнатий Татищев, Баим Воейков, Михаил Андреевич Безнин”[19, 49].
Читайте також: Україна та Росія 18-19 ст. очима іноземців
Але і Oрлик, і Хоєцький, всупереч найсуворішим випробуванням долі, зуміли зберегти спрагу до знань, не втратили здатності милувалися різнорідністю і багатством культур тих народів, серед яких будо суджено перебути вкрай суворі роки життя. Конфедерат Кароль Хоєцький щасливо втік до Польщі (від степів та річки Кальміус, сьогодні вона ділить Донецьк на дві частини). Гетьман Пилип Орлик помер на чужині в нужді й забутті. Обоє були мандрівникам всупереч власній волі, чимало вистраждали, але обоє щиро захоплювалися людськими характерами, матеріальною й духовною культурою тих країв і держав, які пізнали… Кароль Любіч-Хоєцький брав участь у погоні за втікачами із Російського імперії – калмиками, дістався через Киргизькі степи аж до кордону з Китаєм… Йому судилася навіть зустріч із Омеляном Пугачовим. Нотатки Хоєцького відразу були видані в Польщі. Слушно підкреслив Владислав Євсієвський [21,6], що перший видавець его-документа Кароля Хоєцького – магнат Ян Потоцький активно цьому посприяв, бо ж дуже добре знав, що на той час не було в польській літературі жодної публікації про народи, які мешкали в Киргизьких степах (сьогодні Казахстан) та на теренах гірської частини долини Іртишу, Бухари, Ташкенту…
Пилип Орлик записав побачене – у Швеції, в південних землях Речі Посполитої (де віднайшов свого родича гербу Новина – барона Орлика), а згодом – у провінції Османської імперії. У першій частині діаріуша (1720-1723) коротко описав відвідані міста Вроцлав, Краків, Ченстохову, а навіть ті, в яких затримувався коротко, як Бжег і Ополе. Другу частину его-документа з років 1724-1732 можна назвати щоденником в’язня Турецької землі, в якій як він сам запише латиною, перебуває фактично в полоні – „in captivitate prawie Babylonica”, де „…tylko Superflumina Babylonis illic sedimus et flevimus…” [20,644].
У листі до ксьондза Заленського можемо прочитати донесену з допомогою латини оцінку ситуації, в якій не справджується надія Орлика вирватися із турецької неволі-залежності. Тут він дає гірку, але справедливу оцінку непостійності турецької влади, узагальнюючи її вади і розповсюджуючи їх на цілий народ, і може й не на один тільки турецький, як то можемо відчути й осягнути з контексту:
„...Tak nagłey odmianie nie trzeba się dziwować, gdyź ten głupi pogański narod, mutabili5 insignitus astro, zawsze mutatur ut Luna [20,645].
„...Але ж такій наглій переміні не требі дивуватися, оскільки той немудрий поганський народ, непостійною відзначений зіркою, завждизмінний як Місяць”.
А далі – драматизм ситуації передається через погляд на себе збоку – як такого, котрий знаходиться поміж молотом та кувадлом:
Zostaię tedy tu własnie iak inter malleum et incudem, iawnym honoru i życia expositus niebespieczenstwom, zwłaszcza kiedy Car J[ego]M[o]śc wymogł to był per tractatum na Porcie, aby mu wydano Woysko Zaporoskie, co za ordynansem Porty, pewnieby na przeszłe lata uczynił, gdyby kochani Bracia nasi Tatarowi o to się nie uieli, Hana do diabła ex solio suo nie strącili, y do Porty nie pisali wymawiaiąc iey impracticаtamieszcze w narodzie Othomanskim, Zakonu Mahometanskie[g]°, w takowych occurrenciach violationem [20,645].
Зостаюсь тоді тут власне як між молотом і ковадлом, явною для гонору і життя чіткою небезпекою, зокрема коли цар його милість домігся в ході пертрактації6 від Порти, аби йому видано Військо Запорізьке, що за наказом Порти напевно б в у найближчі роки вчинив, коли б кохані брати наші татари про те не узнали, хана до диявола з трону його не скинули і до Порти не писали, виговорюючи їй прокляття ще в народі Османському, закону магометанського, в таких обставинах порушення”.
Пилип Орлик гербу Новина у першій половині XVIII століття, а Кароль Хоєцький гербу Любіч у другій половині цього ж століття були репрезентантами шляхетської і шляхетної постави, яка передбачала моральний обов’язок чинити опір насильству, захищати свою землю, свою родину, свою справу. Moжна говорити про сумну першість українського гетьмана Орлика як засновника першої політичної еміграції в Європі [22,58-63], a водночас і як поборника прав України в ті драматичні часи, коли, як писала Леся Українка в драмі „Бояриня”, наша вітчизна „лягла Москві під ноги”… У контексті найживотрепетніших проблем, які турбують гетьмана Орлика, латина в його діаріуші відіграє далеко не другорядне місце, бо ж саме латиною (рідше французькою та польською) пише Орлик численні листи сильним світу, в тому числі й листа до папи римського Бенедикта ХІІІ, всіляко намовляючи звернути пильну увагу на Україну й допомогти їй... Та, як уже в ХХ столітті з гіркотою констатував Олександр Олесь, „...коли Україна кров’ю стікала, Європа мовчала...”.
Читайте також: Еволюція політичних поглядів українських інтелектуалів XVI-XVIII століть
Таким чином, діаріуш Пилипа Орлика дає підстави твердити, що латинська мова як у приватному житті, так і в дипломатичній діяльності українського гетьмана – це не тільки мода, як то помилково вважав свого часу видавець першої частини діаріуша за 1720-1723 рр. (власне „Діаріуша подорожнього”) Ян Токаржевський-Карашевич [23, VI]. Латина Орлика – це складна, закорінена в дискурс елітарної самототожності проблема, яка заслуговує на окреме, більш вдумливе та прискіпливе вивчення. Послуговування автора діаріуша латинською мовою маркує особливу духовну поставу Орлика як державного діяча європейського масштабу, визначає його невпинну тягу до знань, уміння реалізувати високий інтелектуальний потенціал у найнесприятливіших умовах, часто наперекір трагічним випробуванням.
Примітки
1 Ministére des Affaires étrangères - Archives diplomatiques 3 rue Suzanne Masson, 93126 La Courneve Cedex
2 Для прикладу наведемо твір „Nowe Ateny” Бенедикта Хмельовського, в якому латинські вставки поціновуються дослідниками не як доказ дегенерації мови, а швидше як прикмета стабілізації та певного сформування шляхетського стану (Детальніше див.: Jerzy Axer. Dyskusje o roli łaciny w Nowych Atenach Benedykta Chmielowskiego jako świadectwo republikańskiej tożsamości narodu szlacheckiego // Staropolskie kompendia wiedzy. Pod red. Iwony Dackiej-Górzyńskiej i Joanny Partyki, Warszawa DiG 2009.- S. 37).
3 Вважається, що до російської неволі після викриття конфедерації потрапило 15 тисяч польських жовнірів
4 Так, у щоденнику є цікавий запис: Орлик нарікає на те що новий французький консул не говорив латиною, тоді Орлик був змушений спілкуватися з ним французькою мовою
5 mutabilis – змінний, непостійний
6 пертрактації – переговори, розмови через представників держав у справах політики, культури, торгівлі та ін. (Kopaliński Władysław. Słownik wyrazów obcych i zwrotów obcojęzycznych. –Warszawa 1990.- S.391); Leksykon PWN.- Warszawa.- S.875
Література
1. Instrukcja wydawnicza dla źródeł historycznych od XVI do połowy XIX wieku. Redaktor naukowy Kazimierz Lepszy. – Wrocław: Zakład imienia Ossolińskich. – 1953.
2. Описание книг на иностранных языках. В помощь библиотекарю, работающему с иностранной литературой. Составили Р.С.Гиляревский, Н.З. Фридман. - Москва 1956.-200 с.
3. Lexicon mediae et infimae latinitatis polonorum. Cui edendo praefuit Marianus Plezia. Tom 1-8;Warszawa 1953-2010; Słownik łaciny średniowiecznej w Polsce. Tomy 1-VIII. Redaktor Marian Plezia. – Wrocław-Kraków-Warszawa 1953-2009.
4. Kś. dr Aloizy Jougan. Słownik kościelny łacińsko-polski. Wydanie III. Zmienione i uzupełnione.- Księgarnia św. Wojciecha, Poznań-Warszawa-Lublin 1958.- 750 s
5. Janusz Sondel. Słownik łacińsko-polski dla prawników i historyków.-Kraków, Universitas 1997, 1006 ss
6. Totius latinitatis Lexicon opera et studio Aegidii Forcellini. Lucubratum et in hac editione post tertiam auctam auctam et emendatam a Josepho Furlanetto alumno seminarii Pattavini. Novo ordine digestum. Amplissime auctum atque emendatum cura et studio Doct. Vincentii de-Vit olim alumni ac professoris eiusdem seminarii. Praefatio et index ascriptorum latinorum seorsum edita.- Prati, Typis Aldinianis, Ann. MDCCCLXXIX, proprietatis iure servato, 1845-1879
7. Słownik łacińsko-polski terminów teologiczno-moralnych. Pod redakcją Stanisława Olejnika. – Akademia Teologii Katolickiej, Warszawa 1986.- 230s.
8. Słownik języka polskiego XVII i 1. połowy XVIII wieku. Red. Krystyna Siekierska.- Kraków 1999-2004.
9. Słownik łacińsko-polski. Pod redakcją Mariana Plezi. Pamięci Mariana Plezi (1917-1996).- tom 1-V.- Warszawa 1999.
10. Praktyczny słownik łacińsko-polski.Wydanie III rozszerzone. Opracował Jerzy Makowski przy współudziale Justyny Makowskiej.-Warszawa 2008.- 408 s.
11. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. Около 50 000 слов.-М., „Русский язык” 1986.- 844 с.
12. Michał Arct. Słownik ilustrowany języka polskiego. Reprint wtdania trzeciego. Wydawnictwo M.Arcta w Warszawie, Warszawa 1995.- T.1,2;
13. Stanisław Stachowski. Słownik historyczny turcyzmów w języku polskim.-Wydawnictwo Księgarnia Akademicka, Kraków 2007.
14. Teodor Wierzbowski. Vademecum. Podręcznik dla studiów archiwalnych. Wydanie drugie zmienione i poprawione po śmierci Autora przez K.Tyszkowskiego i B.Włodarskiego, Zjednoczone zakł. kartograf. i wydawn. tow, naucz. Szk. Śr. I w., sp. akc. Lwów-Warszawa 1926. – 254 s.
15. Teodor Wierzbowski. Vademecum. Wykaz skrótów i słowniczek łacińsko-polski.- Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa-Łódź 1984.- 186 s.
16. Jerzy Axer. Dyskusje o roli łaciny w Nowych Atenach Benedykta Chmielowskiego jako świadectwo republikańskiej tożsamości narodu szlacheckiego // Staropolskie kompendia wiedzy. Pod red. Iwony Dackiej-Górzyńskiej i Joanny Partyki, Warszawa DiG 2009.
17. Записки Карла Хоецкого. Перевел на русский В.Антонович, Оттиск из декабрьской книжки журнала „Кiевская Старина” 1883 г., Киев, типография Г.Т.Корчак-Новицкого, Михайловская улица, соб. дом, 66 с. Karol Lubicz-Chojecki. Pamięć dzieł polskich. Podróż i niepomyślny sukces Polaków. Opracowanie, wstęp i przypisy Wojciech Turek, Gdańsk 1992, 124 ss; Karol Lubicz-Chojecki. Pamięć dzieł polskich. Podróż i niepomyślny sukces Polaków. Na podstawie pierwodruku z 1789 roku wydali oraz przypisami i komentarzem opatrzyli Antoni Kuczyński i Zbigniew J.Wójcik, Stowarzyszenie „Wspólnota Polska”, Wyższe Seminarium Duchowne Salwatorianów, Bagno-Warszawa-Wrocław 1997, 204 ss.
18. Antonio Possevino. Moscovia. Po raz pierwszy w całości przetłumaczył ks. Albert Warkotsch, Instytut Wydawniczy PAX, Warszawa 1988.
19. Поссевино А. Исторические сочинения о России 16 века. (Перевод, вступительная статья и комментарии Л.Н.Годовиковой), М., Издательство Московского Университета 1983.
20. The Diariusz podrożny of Pylyp Orlyk (1720–1726). With an Introduction by Orest Subtelny. Distributed by the Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute of Harvard University. Harvard library of earlyukrainian literature. Texts. Volume V, 1989.
21. Władysław Jewsiewicki, Przedmowa // Karol Lubisz Chojecki. Pamięć dzieł polskich. Podróż i niepomyślny sukces Polaków. Na podstawie pierwodruku z 1789 roku wydali oraz przypisami i komentarzem opatrzyli Antoni Kuczyński i Zbigniew J.Wójcik, Stowarzyszenie „Wspólnota Polska”, Wyższe Seminarium Duchowne Salwatorianów, Bagno-Warszawa-Wrocław 1997.
22. Валентина Соболь, „Biuletyn polsko-ukraiński” (1932-1938) про першу політичну еміграцію в Європі //Київські полоністичні студії. Головний редактор Р.Радишевський, Київ 2011, Том XVIII. - C.58-63.
23. Діярій гетьмана Пилипа Орлика. Опрацював до друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич.- Варшава, видання Українського Наукового Інституту 1936.- С. VI.
24. Соболь Валентина. До джерел -I. Історія давньої української літератури (Podręcznik do kształcenia literackiego i kulturowego z języka ukraińskiego dla klasy 1 liceum ogólnokształcącego.-Warszawa, Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, 2005, 364 ss; Валентина Соболь. До джерел -II. Історія української літератури ХІХ-поч.ХХ ст. (Podręcznik do kształcenia literackiego і kulturowego języka ukraińskiego dla kl. 2 LO), Warszawa, Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, 2006, 360 ss; Валентина Соболь. До джерел – ІІІ. Історія української літератури ХХ-поч.ХХІ ст. (Podręcznik do kształcenia literackiego i kulturowego języka ukraińskiego dla kl. 3 LO).- Warszawa, Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, 2007, 384 ss; Валентина Соболь. До джерел-I. Історія давньої української літератури.- Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, Wydanie drugie, pogłębione, Warszawa, 2008, 366 ss.
25. Савчинська–Шевченко Людмила. Новолатинська література – класична область пограниччя культур. Український аспект. http://medievist.org.ua/statti/novolatinska-literatura
26. Савчинська–Шевченко Людмила, Балашов Костянтин. Давня література: З полону стереотипів- К.: Медієвіст 2012. – 116 с.// medievist.org.ua
27. Соболь Валентина. Слов’янська щоденникова проза і діаріуш Орлика // Слов’янські обрії. Доповіді до XIV Міжнародного Славістичного конгресу.-Київ 2008.- С.617-631.
Диариуш Филиппа Орлика; Проблемы палеографии, текстологии, издания // Материалы Международной конфернции Института Русистики Варшавского Университета «Человек.Сознание. Коммуникация. Интернет».- Варшава 2012 та ін.
1 Ministére des Affaires étrangères - Archives diplomatiques 3 rue Suzanne Masson, 93126 La Courneve Cedex
2 Для прикладу наведемо твір „Nowe Ateny” Бенедикта Хмельовського, в якому латинські вставки поціновуються дослідниками не як доказ дегенерації мови, а швидше як прикмета стабілізації та певного сформування шляхетського стану (Детальніше див.: Jerzy Axer. Dyskusje o roli łaciny w Nowych Atenach Benedykta Chmielowskiego jako świadectwo republikańskiej tożsamości narodu szlacheckiego // Staropolskie kompendia wiedzy. Pod red. Iwony Dackiej-Górzyńskiej i Joanny Partyki, Warszawa DiG 2009.- S. 37).
3 Вважається, що до російської неволі після викриття конфедерації потрапило 15 тисяч польських жовнірів
4 Так, у щоденнику є цікавий запис: Орлик нарікає на те що новий французький консул не говорив латиною, тоді Орлик був змушений спілкуватися з ним французькою мовою
5 mutabilis – змінний, непостійний
6 пертрактації – переговори, розмови через представників держав у справах політики, культури, торгівлі та ін. (Kopaliński Władysław. Słownik wyrazów obcych i zwrotów obcojęzycznych. –Warszawa 1990.- S.391); Leksykon PWN.- Warszawa.- S.875
Література
1. Instrukcja wydawnicza dla źródeł historycznych od XVI do połowy XIX wieku. Redaktor naukowy Kazimierz Lepszy. – Wrocław: Zakład imienia Ossolińskich. – 1953.
2. Описание книг на иностранных языках. В помощь библиотекарю, работающему с иностранной литературой. Составили Р.С.Гиляревский, Н.З. Фридман. - Москва 1956.-200 с.
3. Lexicon mediae et infimae latinitatis polonorum. Cui edendo praefuit Marianus Plezia. Tom 1-8;Warszawa 1953-2010; Słownik łaciny średniowiecznej w Polsce. Tomy 1-VIII. Redaktor Marian Plezia. – Wrocław-Kraków-Warszawa 1953-2009.
4. Kś. dr Aloizy Jougan. Słownik kościelny łacińsko-polski. Wydanie III. Zmienione i uzupełnione.- Księgarnia św. Wojciecha, Poznań-Warszawa-Lublin 1958.- 750 s
5. Janusz Sondel. Słownik łacińsko-polski dla prawników i historyków.-Kraków, Universitas 1997, 1006 ss
6. Totius latinitatis Lexicon opera et studio Aegidii Forcellini. Lucubratum et in hac editione post tertiam auctam auctam et emendatam a Josepho Furlanetto alumno seminarii Pattavini. Novo ordine digestum. Amplissime auctum atque emendatum cura et studio Doct. Vincentii de-Vit olim alumni ac professoris eiusdem seminarii. Praefatio et index ascriptorum latinorum seorsum edita.- Prati, Typis Aldinianis, Ann. MDCCCLXXIX, proprietatis iure servato, 1845-1879
7. Słownik łacińsko-polski terminów teologiczno-moralnych. Pod redakcją Stanisława Olejnika. – Akademia Teologii Katolickiej, Warszawa 1986.- 230s.
8. Słownik języka polskiego XVII i 1. połowy XVIII wieku. Red. Krystyna Siekierska.- Kraków 1999-2004.
9. Słownik łacińsko-polski. Pod redakcją Mariana Plezi. Pamięci Mariana Plezi (1917-1996).- tom 1-V.- Warszawa 1999.
10. Praktyczny słownik łacińsko-polski.Wydanie III rozszerzone. Opracował Jerzy Makowski przy współudziale Justyny Makowskiej.-Warszawa 2008.- 408 s.
11. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. Около 50 000 слов.-М., „Русский язык” 1986.- 844 с.
12. Michał Arct. Słownik ilustrowany języka polskiego. Reprint wtdania trzeciego. Wydawnictwo M.Arcta w Warszawie, Warszawa 1995.- T.1,2;
13. Stanisław Stachowski. Słownik historyczny turcyzmów w języku polskim.-Wydawnictwo Księgarnia Akademicka, Kraków 2007.
14. Teodor Wierzbowski. Vademecum. Podręcznik dla studiów archiwalnych. Wydanie drugie zmienione i poprawione po śmierci Autora przez K.Tyszkowskiego i B.Włodarskiego, Zjednoczone zakł. kartograf. i wydawn. tow, naucz. Szk. Śr. I w., sp. akc. Lwów-Warszawa 1926. – 254 s.
15. Teodor Wierzbowski. Vademecum. Wykaz skrótów i słowniczek łacińsko-polski.- Państwowe Wydawnictwo Naukowe, Warszawa-Łódź 1984.- 186 s.
16. Jerzy Axer. Dyskusje o roli łaciny w Nowych Atenach Benedykta Chmielowskiego jako świadectwo republikańskiej tożsamości narodu szlacheckiego // Staropolskie kompendia wiedzy. Pod red. Iwony Dackiej-Górzyńskiej i Joanny Partyki, Warszawa DiG 2009.
17. Записки Карла Хоецкого. Перевел на русский В.Антонович, Оттиск из декабрьской книжки журнала „Кiевская Старина” 1883 г., Киев, типография Г.Т.Корчак-Новицкого, Михайловская улица, соб. дом, 66 с. Karol Lubicz-Chojecki. Pamięć dzieł polskich. Podróż i niepomyślny sukces Polaków. Opracowanie, wstęp i przypisy Wojciech Turek, Gdańsk 1992, 124 ss; Karol Lubicz-Chojecki. Pamięć dzieł polskich. Podróż i niepomyślny sukces Polaków. Na podstawie pierwodruku z 1789 roku wydali oraz przypisami i komentarzem opatrzyli Antoni Kuczyński i Zbigniew J.Wójcik, Stowarzyszenie „Wspólnota Polska”, Wyższe Seminarium Duchowne Salwatorianów, Bagno-Warszawa-Wrocław 1997, 204 ss.
18. Antonio Possevino. Moscovia. Po raz pierwszy w całości przetłumaczył ks. Albert Warkotsch, Instytut Wydawniczy PAX, Warszawa 1988.
19. Поссевино А. Исторические сочинения о России 16 века. (Перевод, вступительная статья и комментарии Л.Н.Годовиковой), М., Издательство Московского Университета 1983.
20. The Diariusz podrożny of Pylyp Orlyk (1720–1726). With an Introduction by Orest Subtelny. Distributed by the Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute of Harvard University. Harvard library of earlyukrainian literature. Texts. Volume V, 1989.
21. Władysław Jewsiewicki, Przedmowa // Karol Lubisz Chojecki. Pamięć dzieł polskich. Podróż i niepomyślny sukces Polaków. Na podstawie pierwodruku z 1789 roku wydali oraz przypisami i komentarzem opatrzyli Antoni Kuczyński i Zbigniew J.Wójcik, Stowarzyszenie „Wspólnota Polska”, Wyższe Seminarium Duchowne Salwatorianów, Bagno-Warszawa-Wrocław 1997.
22. Валентина Соболь, „Biuletyn polsko-ukraiński” (1932-1938) про першу політичну еміграцію в Європі //Київські полоністичні студії. Головний редактор Р.Радишевський, Київ 2011, Том XVIII. - C.58-63.
23. Діярій гетьмана Пилипа Орлика. Опрацював до друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич.- Варшава, видання Українського Наукового Інституту 1936.- С. VI.
24. Соболь Валентина. До джерел -I. Історія давньої української літератури (Podręcznik do kształcenia literackiego i kulturowego z języka ukraińskiego dla klasy 1 liceum ogólnokształcącego.-Warszawa, Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, 2005, 364 ss; Валентина Соболь. До джерел -II. Історія української літератури ХІХ-поч.ХХ ст. (Podręcznik do kształcenia literackiego і kulturowego języka ukraińskiego dla kl. 2 LO), Warszawa, Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, 2006, 360 ss; Валентина Соболь. До джерел – ІІІ. Історія української літератури ХХ-поч.ХХІ ст. (Podręcznik do kształcenia literackiego i kulturowego języka ukraińskiego dla kl. 3 LO).- Warszawa, Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, 2007, 384 ss; Валентина Соболь. До джерел-I. Історія давньої української літератури.- Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne Spółka Akcyjna, Wydanie drugie, pogłębione, Warszawa, 2008, 366 ss.
25. Савчинська–Шевченко Людмила. Новолатинська література – класична область пограниччя культур. Український аспект. http://medievist.org.ua/statti/novolatinska-literatura
26. Савчинська–Шевченко Людмила, Балашов Костянтин. Давня література: З полону стереотипів- К.: Медієвіст 2012. – 116 с.// medievist.org.ua
27. Соболь Валентина. Слов’янська щоденникова проза і діаріуш Орлика // Слов’янські обрії. Доповіді до XIV Міжнародного Славістичного конгресу.-Київ 2008.- С.617-631.
Диариуш Филиппа Орлика; Проблемы палеографии, текстологии, издания // Материалы Международной конфернции Института Русистики Варшавского Университета «Человек.Сознание. Коммуникация. Интернет».- Варшава 2012 та ін.