Лев роксоланський, родовою сокирою (...) прикрашений і озброєний

Анонімне вітання архиєпископу від львівського єзуїтського колегіуму – типовий прозиметр. Прозові частини переважають і обрамлюють досить об’ємні віршові. При цьому поетичні рядки не пронизують прозу, як це часто трапляється в тогочасних різножанрових творах. Можливо, окремі частини панегірика писали різні особи. Таке враження посилює і досить відмінний зміст частин: перший, якщо не рахувати геральдичного, вірш наснажений пристрастною любов’ю до рідного міста, яка надихає автора і підсвічує цю частину значно яскравіше за інші, доволі звичайні за змістом, настроєм і топікою.

Людмила Шевченко-Савчинська (Медієвіст)

Назва латиною: Leo Roxolanus Gentilitia Ascia Iliustrissimi ac reverendissimi Di-i D. Alberti A Pilca Korycinski ... Archiepiscopi Leopoliensis ... E voto et plausu ollegii Leopolien. Societatis Iesu.
Обсяг: 35 с.
Видавець: Leopoli. Typis Collegii societatis Iesu
Рік видання: 1670
Оригінал зберігається: НБУ ім. В. Вернадського, відділ стародруків
Мова: латинська

Твір «Leo Roxolanus – Лев роксоланський», написаний з нагоди вступу на посаду львівського архиєпископа римо-католицької церкви, Альберта Корицинського, є зразком одного з видів етикетної літератури – парамітетики. Більш повно назва звучить: «Лев роксоланський, родовою сокирою найяснішого і найшанованішого пана Альберта з Піли Корицинського (...) прикрашений і озброєний з нагоди першого і врочистого входження на кафедру (...)» і, як це часто трапляється в панегіриках того часу, вказує на основну метафору твору – Лев роксоланський, символ столиці Русі, з приходом на катедру архиєпископа Корицинського отримує коштовну зброю, сокиру з його родового герба Окша.

Читайте також: Андрій Абрек. 10 жовтня року 1621, або Пам’ятка звитяги і слави...

Aльберт Кoрицинський, ймовірно, походив із м. Піли, з 1667 р. – Кам’янець-Подільський єпископ, з 30.06.1670 до 17.01.1677 – архиєпископ львівський. Помер у м. Мєхові на Заході Польщі.

Анонімне вітання архиєпископу від львівського єзуїтського колегіуму – типовий прозиметр. Прозові частини переважають і обрамлюють досить об’ємні віршові. При цьому поетичні рядки не пронизують прозу, як це часто трапляється в тогочасних різножанрових творах. Можливо, окремі частини панегірика писали різні особи. Таке враження посилює і досить відмінний зміст частин: перший, якщо не рахувати геральдичного, вірш наснажений пристрастною любов’ю до рідного міста, яка надихає автора і підсвічує цю частину значно яскравіше за інші, доволі звичайні за змістом, настроєм і топікою. Він починається так:

Читайте також: Становлення академічної філософії в Україні (на прикладі Києво-Могилянської Академії)

Отже, повстань, Марсового дому Русь,
Такий пресул тобі, спустошеній, випав на долю,
Який може і хоче руїни твої до сонця підняти.
Не про нього давнє суворе висловлювання Стоїка та інші, подібні:
"Насправді – не хоче, а не може – то відмовка," –
Гостре і дієве залізо Корицинської сокири.

Величаючи нового архиєпископа, автор-патріот промовляє від імені сокири з герба Корицинських, ніби підбадьорюючи Львів, насправді ж висловлює віру в майбутнє рідного міста з упевненістю, гідною захвату:

Пророкую, що до нової фортуни доростеш і ти, Львове,
Крім моєї, власна в тобі зміцниться сила,
Лева твого приборканим уже ніколи не побачить світ.
(...)
Ти не складеш зброю під ярмом жодного:
Бо хто, Геракле, тобою, як здобиччю, похвалявся? –
Шведи, московити, таврійці, кримчаки, запорожці
Алкіда обладунки твої не змогли завоювати і вдягти,
Їхнього варваського кия ти не злякаєшся.

Привертає увагу рядок із «Листів до Луцилія» Сенеки – популярність цього язичницького автора із далеко не зразковою для християн біографією була наскільки значною, що його не остерігаються цитувати навіть у вітанні архиєпископу.

Читайте також: Астрономія в латиномовних текстах України

Композиція «Роксоланського лева» виглядає так: короткий вірш на герб Окша; дедикація від імені львівського єзуїтського колегіуму; початок основної частини – прозою; вірш – палке звеличення Львова; прозова частина, де згадуються сучасники і попередники Корицинського на духовному поприщі (Тарновський, Гроховський, Кросновський), а також видатні представники роду Корицинських; п’єса, дійовими особами якої виступають ці останні (Ян, Нікола, Анджей та інші Корицинські); на останок дві прозові частини розмежовані віршем, що займає понад сторінку, при цьому не містить жодного згадування про Львів чи Роксоланського лева, натомість тут раз-пораз звеличується Польське королівство.