Ян Домбровський. Філософський поєдинок списами найяснішого Замойського дому священного й освяченого (...) 1678

У назві сказано, що цей філософський поєдинок відбувся «за головування найвизначнішого й найученішого пана М. Франциска Казимира Грабовича, доктора філософії, логіки й метафізики ординарного публічного професора [вочевидь, Замойської академії – Л. Ш.-С.]». Оскільки ім’я Грабовича надруковане великими літерами, саме воно першим впадає увічі. Однак улаштував цей філософський поєдинок Ян Домбровський – «після незалежного дворічного курсу логіки й метафізики в Замойській академії». На титульній сторінці та у підписі, що на другій сторінці присвяти Янові Замойському (до слова, синові Мартина Замойського мало бути не більше трьох років, оскільки його батько одружився 1675 р.), вказано посаду автора тексту, Яна Домбровського – аудитор філософії та права.

Людмила Шевченко-Савчинська (Медієвіст)

Назва латиною: Hastiludium philosophicum hastis illustrissimae domus Zamoscianae (...)
Обсяг: 15 с.
Рік видання: 1678
Оригінал зберігається: НБУВ
Мова: латинська

Науковий твір XVII ст. під назвою «Філософський поєдинок списами найяснішого Замойського дому священного й освяченого (...) 1678» дедикований Янові Замойському, сину львівського каштеляна Мартина Замойського (з 1677 р.). У назві сказано, що цей філософський поєдинок відбувся «за головування найвизначнішого й найученішого пана М. Франциска Казимира Грабовича, доктора філософії, логіки й метафізики ординарного публічного професора [вочевидь, Замойської академії – Л. Ш.-С.]». Оскільки ім’я Грабовича надруковане великими літерами, саме воно першим впадає увічі. Однак улаштував цей філософський поєдинок Ян Домбровський – «після незалежного дворічного курсу логіки й метафізики в Замойській академії». На титульній сторінці та у підписі, що на другій сторінці присвяти Янові Замойському (до слова, синові Мартина Замойського мало бути не більше трьох років, оскільки його батько одружився 1675 р.), вказано посаду автора тексту, Яна Домбровського – аудитор філософії та права.

Читайте також: «Leopolis Triplex Czyli Kronika Miasta Lwowa» – Зиморовичів міф Львова?

Відтоді, як поема однойменного автора «Camoenae Borysthenides – Дніпрові Камени» набула популярності (тобто про нього почали іноді згадувати в університетських програмах курсу давньої української літератури), ім’я Ян (Іван) Домбровський стало стійко асоціюватися у фахівців-давників саме з «Дніпровими Каменами». Це при тому, що, за словами Наталі Яковенко, яка в своєму дослідженні торкнулася питання авторства поеми, «поширеність прізвища „Домбровський” робить ідентифікацію особи, котра нас цікавить, майже безнадійною» [Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. Київ : Критика, 2002. p. 416. С. 274].

Ігор Шевченко зазначає: «Усе, що можна про нього сказати напевно – це те, що його польське прізвище і вживання польських слів у латинському тексті свідчать про його польське походження, а також, що його перу належить принаймні ще один другорядний твір» [Ігор Шевченко, http://litopys.org.ua/ishevch/ishev10.htm]. Важко сказати, про який саме текст ідеться, адже цитований дослідником польський бібліограф Кароль Естрайхер приписує Янові Домбровському не лише «Hastiludium philosophicum – Філософський поєдинок» [http://www.estreicher.uj.edu.pl/staropolska/indeks/8761.html]. Зрештою, Ігор Шевченко визнає, що лишає на боці питання, «чи всі три твори що їх Естрайхер приписує Домбровському, належать перу одного автора» [Ігор Шевченко, http://litopys.org.ua/ishevch/ishev10.htm]. Водночас Наталя Яковенко ставить під сумнів те, що перу Яна Домбровського належать саме «Дніпрові камени» (хіба що вступна і завершальна присвяти в поемі – його). Дошукуючись, ким міг бути Ян Домбровський[1] Наталя Яковенко серед гіпотетичних кандидатів називає «якогось Яна Домбровського (за його печаткою – гербу Тілець), що служив київському воєводі, згодом канцлеру Томашеві Замойському, тримаючи 1632 р. від нього оренду в Паволочі й конфліктуючи з київським земським суддею Стефаном Аксаком» [Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. Київ : Критика, 2002. p. 416. С. 274].

Читайте також: Прийменниково-відмінкові конструкції при префіксальних дієсловах із семантикою віддалення в латинськомовній документації Греко-католицької церкви кінця XVI-XVII ст.

Це припущення зміцнює нашу думку про те, що автором «Дніпрових Камен» і «Філософського поєдинку» не може бути один і той самий Ян Домбровський – тим більше, що Кароль Естрайхер вказує, що автор другого твору був студентом. Важко уявити, щоб людина, яка 1618 р. написала велику латиномовну поему на історичну тематику (тобто вже на той час збагачена знаннями), через 60 років, у 1678 р. все ще залишалася студентом. А те, що Естрайхер не помиляється, підтверджує підпис на титулі й у присвяті «Філософського поєдинку» – «Ян Домбровський, аудитор філософії та права».

З того, що відомо про посаду аудитора, наприклад, у тогочасній Києво-Могилянській академії, це мав бути справді студент: «Помічником префекта по нагляду за студентами був супер-інтендант, у якого були помічники із числа благонадійних учнів вищих і навіть середніх класів – сеньйори, інспектори (аудитори) і цензори» [Изъ исторіи Кіевской Академіи // Кіевская старина. – 1897. – Т. 59. – № 10-12. – С. 351-369]. У будь-якому разі цілком очевидно, що перед дослідниками постає вельми цікаве і зовсім непросте завдання з’ясувати авторство обох творів.

Що ж до самого «Філософського поєдинку», то він починається з геральдичного чотиривірша:

На герб найяснішої дитини
Тут зливаються блиск списів і шляхетності,
Що при колисці стоїть. Ким цей хлопчик, запитуєш, буде?
Дитина, що подолала змій, багато змогла,
Як багато зможе той, у кого блищить спис потрійний?

Далі – дедикація. Основна частина складається з 15 висновків (conclusio), після кожного з яких – від трьох до семи підсумків (consectaria). Виклад чіткий і послідовний, більше нагадує тези, винесені на захист, чи конспект праці досвідченого викладача. Для прикладу:

Читайте також: Неандер Йоган. Табакологія

Висновок І.
Через природну причину[2] з-поміж галузей пізнання Божих і людських справ глибоко дослідитися можуть філософські науки – звісно, згідно науковим порядком, попереду інших – логіка, наука, що пізнає причину сутностей. Однорідна на вигляд, вона поділяється на наукову та вжиткову, які єдиним критерієм користуються, хоча поміж себе відрізняються. Інші науки досконалості без неї досягнути не можуть.

Підсумок І.
1. Поділ філософії на раціональну, натуральну та моральну є найкращим.
2. Якщо розглядати за важливістю, тоді філософія раціональна не є першою за натуральну та моральну.
3. Логіка не може зватися мистецтвом (хіба що через певну подібність) так само не може зватися вона інструментальною властивістю чи засобом, хіба що як друга частина топіки[3].
4. І не терміни, не силогізми, не докази і не розумові операції, оскільки прямонаправлені не можуть бути формальним об’єктом властивості логіки, але якийсь із названих задля матеріалу, якийсь – задля переваги та ін., можуть прийматися об’єктом.

[1] У гербівнику Адама Бонецького – 48 неспоріднених родин із таким прізвищем, у тому числі пов'язаних з українською територією [Boniecki A. Herbarz polski. T. 4. — Warszawa, 1901. — S. 121-157].

[2] Беручи до уваги зв’язок причини з наслідком, слід виділити причину природну, або навмисну, а також випадкову, або ненавмисну. Природна причина діє внаслідок свідомого і цілеспрямованого вибору, випадкова причина викликає якийсь наслідок лише в побічний і опосередкований спосіб. Військові маневри є природною причиною підвищення кваліфікації вояків, але опосередковано можуть призводити до випадкового поранення когось.

[3] topice, es f (греч.) топика, учение о нахождении доказательств