Прийменниково-відмінкові конструкції при префіксальних дієсловах із семантикою віддалення в латинськомовній документації Греко-католицької церкви кінця XVI-XVII ст.
Косіцька Ольга, к.філол.н., Національний транспортний університет
Прийменниково-відмінкові конструкції в українському різновиді пізньосередньовічної латини були предметом дослідження деяких вчених. Наукові студії Н. Безбородько, В. Миронової, Н. Бойко та Р. Щербини присвячені вивченню латинськомовних текстів, створених на території України. Зокрема Н. Безбородько вивчала мову філософських трактатів [Безбородько 1972], В. Миронова приділила увагу актовій латині [Миронова 1999], Н. Бойко проаналізувала мову латинськомовних інскрипцій [Бойко 2006], Р. Щербина досліджував латинськомовну історіографію [Щербина 2006]. В усіх згаданих працях є розділи, присвячені аналізу вживання прийменників [Безбородько 1972, 44-46; Бойко 2006, 123-131; Миронова 1999, 6-7; Щербина 2006, 9-10], однак у них немає докладного аналізу використання прийменниково-відмінкових конструкцій при дієсловах із семантикою віддалення, хоча дослідження подібних структур виявляє досить цікаві особливості, притаманні українському різновиду пізньосередньовічної латини. У зарубіжному мовознавстві вивченню прийменниково-відмінкових конструкцій при дієсловах зі значенням віддалення присвячені студії Є.Реферовської [Реферовская 1964], але автор розглядає західноєвропейські латинськомовні пам’ятки, що, як показало наше дослідження, демонструють інші тенденції порівняно з латинськомовною документацією Греко-католицької церкви.
Читайте також: Структурні зміни у пізньолатинському реченні
Таким чином, дана стаття присвячена аналізу особливостей прийменниково-відмінкових конструкцій при дієсловах із семантикою віддалення в українському різновиді пізньосередньовічної латини. Для виявленння специфіки таких конструкцій в латинськомовних документах Греко-католицької церкви дається короткий огляд історії розвитку прийменнків у латинській мові та проводиться порівняльний аналіз уживання прийменниково-відмінкових конструкцій у західноєвропейських та українських латинськомовних пам’ятках.
У класичній латині при дієсловах зі значенням віддалення могли вживатися прийменники de, ab, ex. Часто семантика віддалення передавалася ще й за допомогою префіксів de-, ab-, ex-, які походили від вищеназваних прийменників. Вони всі позначали віддалення у просторі, але мали певні нюанси у значенні. Так, прийменник (і префікс) ex позначав віддалення «з середини» чогось, тобто з меж певного замкненого простору; ab позначав віддалення «від» чогось, а de – «з поверхні» або «зверху вниз». Дієслова, утворені з цими префіксами зберігали певною мірою відмінності у позначенні вихідної точки руху, особливо тоді, коли дієслово не мало багато переносних значень [Реферовская 1964, 40]. Таким чином, коли ці дієслова сполучалися з ablativus separationis, уточнення відправної точки руху давалося за допомогою префікса (наприклад, trium mensum molita cibaria sibi quemque domo efferre iubent (Caesar «Commentarii de bello Gallico» I, 5) – «Наказали, щоб кожен виніс з дому борошна, заготовленого на три місяці»), але могла вживатися і прийменникова конструкція, тоді мав місце своєрідний плеоназм, коли прийменник повторював значення префікса (Lucretius et Attius de muro se deiecerunt (Caesar «Commentarii de bello Gallico» I, 18) – «Лукрецій і Аттій кинулися зі стіни»). Ці два види додатків при таких дієсловах існували ще з архаїки, однак з часом все частіше починає використовуватися конструкція з прийменником. Таким чином, у середньовічній латині Західної Європи прийменники ex, ab і de поступово втрачають своє конкретне просторове значення й набувають більш узагальненого. Якщо розмістити ці прийменники за ступенем зростання узагальненості значень, то ex буде найконкретнішим, ab – дещо більш загальним і de – найабстрактнішим.
Тобто, кожний наступний прийменник може виражати значення попереднього, але при цьому має і своє специфічне значення. Таким чином, de має найширший спектр значень, який містить в собі як значення прийменників ex і ab, так і ряд значень, властивих тільки йому.
Внаслідок цього de поступово посідає все більш важливе місце, замінюючи прийменники ex і ab. Таким чином досягається, по-перше, уникнення зайвих повторів префікса прийменником (що існувало в давній період, коли мало місце плеонастичне вживання префіксів і прийменників, тобто ab-мав тенденцію поєднуватися з ab, ех- – з ех, de- – з de), а по-друге, у дієслів з переносним значенням послаблюється чітка просторова прив’язаність до відправної точки дії. Вже в класичну добу спостерігається вживання різних прийменників при одному й тому самому префіксі. У західноєвропейській середньовічній латині цей процес набуває більшого поширення, причому перевага, як правило, надається прийменнику de, оскільки наявна тенденція до вживання прийменника з найбільш узагальненим значенням при дієсловах, що мають префікси з більшим ступенем конкретності, тобто відбувається поступове витіснення прийменником de більш конкретних ех і аb [Реферовская 1964].
Читайте також: Мовна свідомість і мовна практика Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції
Інші закономірності спостерігаються у вживанні прийменників ex, ab, de при дієсловах з семантикою віддалення у латинськомовних текстах Греко-католицької церкви. Цікаво, що прийменник de майже не використовується для позначення віддалення у просторі, вживаючись переважно для позначення відношень між об’єктами. Це може бути пояснено тим, що за значенням прийменник ex відповідає українському прийменнику «з», ab – прийменнику «від», de – також прийменнику «від», отже, значення двох латинських прийменників передається за допомогою одного українського, а оскільки ab має більш конкретну семантику, за ним закріплюється функція позначення віддалення «від» чогось. У проаналізованих текстах у переважній більшості випадків прийменники дублюють дієслівні префікси.
Прийменник ex вживається переважно з дієсловом, що має префікс ex-: ex oppido illo exeunt [Monumenta 1971, 349 (№ 286)] – «вийшли з того міста»; eminibus eripit et Cosacos egredi ex oppido iubet [Monumenta 1971, 349 (№ 286)] – «вирвав з рук і наказав козакам вийти з міста»; ex aquis eduxerunt [Monumenta 1971, 350 (№ 286)] – «вийняли з води»; ex ecclesia extrahunt [Monumenta 1971, 357 (№ 290)] – «витягують з церкви»; ex carcere educunt [Monumenta 1971, 357 (№ 290)] – «виводять з в’язниці»; ex ecclesia ante diluculum exivit [Monumenta 1971, 369 (№ 302)] – «вийшов з церкви ще до світанку»; ex navi haeretica extrahendos [Monumenta 1971, 614 (№ 504)] – «які мають бути забрані з корабля єретиків»; excessit ex hac vita [Monumenta 1974, 64 (№ 52)] – «пішов з цього життя»; extrahi e mаnibus [Monumenta 1974, 92 (№ 77)] – «вийняти з рук».
Прийменник ab (а) – з дієсловами, які мають префікс а: quod omen a nobis Deus procul avertat [Monumenta 1964, 264 (№ 401)] – «нехай Бог відверне це від нас»; a sua ecclesia … abire deberet [Monumenta 1965, 208 (№ 133)] – «мусив піти зі своєї церкви»; ne a latere meo iterum amoveatur [Monumenta 1965, 290 (№ 204)] – «щоб знову не забрали у мене»; plusquam a serpentis intuitu abhorreo [Monumenta 1965, 310 (№ 224)] – «відвертаюся з більшою відразою, ніж від гадюки»; a capite periclinante membra quoque debeant procul abscedere [Monumenta 1965, 326 (№ 234)] – «від хворої голови члени потрібно відтинати»; a colloquiis quoque cum familia R.mi abstinerent [Monumenta 1971, 768 (№ 642)] – «утримувалися від розмов з сім’єю найдостойнішого»; plures a nobis ecclesiae auferentur [Monumenta 1974, 132 (№ 109)] – «у нас забрали більшість церков».
В одному випадку при дієслові з семантикою віддалення, яке має префікс de-, вживається прийменник de, однак показовим є той факт, що це речення походить з тексту, який виголошувався при переході в католицьку віру, тому таке вживання можна пояснити традицією, яка збереглася з давніших часів: descendit de caelis [Documenta 1970, 212 (№ 143)] – «зійшов з небес».
Нечисленними прикладами представлено вживання прийменників, які не повторюють дієслівний префікс: qui discedere debebant ex Urbem [Monumenta 1971, 353 (№ 288)] – «які мусили піти з Рима»; ex templo ex civitate abire iussit [Monumenta 1971, 356 (№ 290)] – «наказав їм піти з храму і з міста»; exigere a nobis [Monumenta 1971, 372 (№ 304)] – «забирати у нас»; extorserat hoc a rege [Monumenta 1971, 457 (№ 365)] «вимагав цього від царя», a qua licet toties deviarent [Documenta 1970, 342 (№ 228)] «хоча від неї стільки разів відходили», deviatumque est ex condicto [Monumenta 1965, 200 (№ 124)] – «і зійшов зі шляху». Таке вживання можна пояснити частково тим, що певні дієслова не вживаються з іншими префіксами, тому загальна ідея віддалення передається через префікс, а прийменник її конкретизує, причому можна помітити таку закономірність: у переважній більшості випадків латинський прийменник відповідає українському прийменнику, який мав би бути використаний у такій конструкції. Тому подібні випадки можна пояснити впливом рідної мови авторів листів.
Читайте також: Польські письменники XVI-XIX ст. з етнічних українських територій і їх роль у збагаченні словникового складу польської мови за рахунок українізмів
Отже, в латинській мові, вживаній у середовищі Греко-католицької церкви яскраво продемонстровані нововведення, характерні для середньовічної латини кінця XVI–XVIІ ст., причому український різновид середньовічної латини виявляє певні особливості порівняно з латиною Західної Європи. Так, характерна для західноєвропейської середньовічної латини тенденція до вживання більш абстрактного прийменника при дієслові з префіксом, що має більший ступінь конкретності, в латинськомовній документації Греко-католицької церкви не простежується. Натомість при дієсловах зі значенням віддалення практично не зустрічається прийменник de (найпоширеніший у таких випадках в західноєвропейських латинськомовних пам’ятках), ідея віддалення передається в основному за допомогою прийменників ab та ex, які дублюють дієслівні префікси і відповідають українським прийменникам «від» та «з». Використовується переважно той латинський прийменник, який відповідає українському прийменнику, вживаному при даному дієслові. Це дає підстави вважати, що вибір прийменників при префіксальних дієсловах зі значенням віддалення в латинськомовній документації Греко-католицької церкви у більшості випадків диктується впливом рідної мови авторів текстів.
1. Безбородько Н. И. Язык латинских трактатов украинских философов XVII века / Нина Ивановна Безбородько. – Днепропетровск, 1972. – 137 с.
2. Бойко Н.В. Латинськомовна інскрипція в Україні кінця XVI–початку XVIII століть (лексико-граматичний аспект): дис. … канд. філол. наук: 10.02.14 / Бойко Наталія Василівна. – К., 2006. – 218 с.
3. Миронова В. М. Граматичні особливості латинської актової мови XV–XVI ст. в Україні (на матеріалі гродських і земських судових актів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської адміністративних округ Галицької Русі): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.14 «Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови» / В. М. Миронова. — К., 1999. — 16 с.
4. Реферовская Е. А. Развитие предложных конструкций в латинском языке позднего периода / Елизавета Артуровна Реферовская. – М.-Л. : Наука, 1964. – 116 с.
5. Щербина Р. А. Латинськомовна історіографія в Україні середини XVII ст. як мовно-культурне джерело (на матеріалі хронік про Визвольну війну українського народу 1648– 1657 років): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.14 «Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови». – К., 2006. – 19 с.
6. Documenta Unionis Berestensis eiusque auctorum (1590-1600) / [collegit P. Athanasius G. Welykyj, OSBM]. – Romae, 1970. – 556 p.
7. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький; видав митрополит Йосиф]. – Vol. XI (1633–1659). Supplementum. – Romae, 1974. – 648 p.
8. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький]. – Vol. II (1624–1648). – Romae, 1965. – 358 p.
9. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький]. – Vol. I (1075–1623). – Romae, 1964. – 350 p.
10. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький]. – Vol. IX–X (1075–1632). – Romae, 1971. – 942 p.
2. Бойко Н.В. Латинськомовна інскрипція в Україні кінця XVI–початку XVIII століть (лексико-граматичний аспект): дис. … канд. філол. наук: 10.02.14 / Бойко Наталія Василівна. – К., 2006. – 218 с.
3. Миронова В. М. Граматичні особливості латинської актової мови XV–XVI ст. в Україні (на матеріалі гродських і земських судових актів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської адміністративних округ Галицької Русі): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.14 «Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови» / В. М. Миронова. — К., 1999. — 16 с.
4. Реферовская Е. А. Развитие предложных конструкций в латинском языке позднего периода / Елизавета Артуровна Реферовская. – М.-Л. : Наука, 1964. – 116 с.
5. Щербина Р. А. Латинськомовна історіографія в Україні середини XVII ст. як мовно-культурне джерело (на матеріалі хронік про Визвольну війну українського народу 1648– 1657 років): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.14 «Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови». – К., 2006. – 19 с.
6. Documenta Unionis Berestensis eiusque auctorum (1590-1600) / [collegit P. Athanasius G. Welykyj, OSBM]. – Romae, 1970. – 556 p.
7. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький; видав митрополит Йосиф]. – Vol. XI (1633–1659). Supplementum. – Romae, 1974. – 648 p.
8. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький]. – Vol. II (1624–1648). – Romae, 1965. – 358 p.
9. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький]. – Vol. I (1075–1623). – Romae, 1964. – 350 p.
10. Monumenta Ucrainae Historica: в 14 т. / [зібр. митрополит Андрей Шептицький]. – Vol. IX–X (1075–1632). – Romae, 1971. – 942 p.