Йоахим Пасторій. Війна скіфсько-козацька або Про змову татарів, козаків і простолюду руського проти Польського королівства (...) 1652 р.

У творчому спаду Йоахима Пасторія – понад 120 праць, переважно з філософії і педагогіки. Утім найбільш об’ємні та грунтовні з них присвячені саме історії Речі Посполитої. Зокрема, латиномовна «Війна скіфсько-козацька або Про змову татарів, козаків і простолюду руського проти Польського королівства (...)», надрукована у Гданську 1652. У центрі уваги автора-очевидця – Хмельниччина. До описів битв під Жовтими водами, Корсунем, Зборовом, Лоєвим та Берестечком, Йоахимм Пасторій залучив численні документи, хроніки та історичні твори Альберта Кояловича, Яна Битомського, латиномовну друковану реляцію про Зборівську битву 1649 та ін. У передмові автор згадує тих, чиї праці використовував при створенні власної. «Веllum Scythico-Cosacicum» ще за життя Пасторія двічі перевидавалася (1659 і 1665 рр.), а по смерті автора, 1685 р. була передрукована зі зміненою титульною сторінкою та доданою частиною

Людмила Шевченко-Савчинська (Медієвіст)

Назва латиною: Bellum Scythico-Cosacicu Seu De Conjuratione Tartarorum Cosacorum et plebis Russicae Contra Regnum Poloniae ab Ioanne Casimiro profligata
Обсяг: 269 стор.
Видавець: Dantisci sumptibus Georgis Forcteri
Рік видання: 1652
Оригінал зберігається: Наукова бібліотека Ужгородського національного університету
Мова: латинська.

Читайте також: Українське козацтво та польсько-козацькі відносини у працях польських істориків Львова кінця ХІХ–початку ХХ ст.

Йоахим Пасторій (20.09.1611, м. Глогув (Силезія) —26.12.1681) — польський хронікар. Походив із родини протестантського пастора Гіртенберга. Отримав добру освіту, досконально знав польську, німецьку, латинську, грецьку та французьку мови. Служив медиком і вихователем при дворах заможної шляхти. 1670 перейшов у католицизм. Тривалий час проживав на Волині, але на початку Визвольної війни переїхав до Ельблонга, а згодом – до Гданська, де викладав. Був офіційним історіографом польських королів Яна II Казимира Ваза та Яна III Собеського.

У творчому спаду Йоахима Пасторія – понад 120 праць, переважно з філософії і педагогіки. Утім найбільш об’ємні та ґрунтовні з них присвячені саме історії Речі Посполитої. Зокрема, латиномовна «Війна скіфсько-козацька або Про змову татарів, козаків і простолюду руського проти Польського королівства (...)», надрукована у Гданську 1652. У центрі уваги автора-очевидця – Хмельниччина. До описів битв під Жовтими водами, Корсунем, Зборовом, Лоєвим та Берестечком, Йоахимм Пасторій залучив численні документи, хроніки та історичні твори Альберта Кояловича, Яна Битомського, латиномовну друковану реляцію про Зборівську битву 1649 та ін. У передмові автор згадує тих, чиї праці використовував при створенні власної. «Веllum Scythico-Cosacicum» ще за життя Пасторія двічі перевидавалася (1659 і 1665 рр.), а по смерті автора, 1685 р. була передрукована зі зміненою титульною сторінкою та доданою частиною – «Рars posterior, de Ioannis Casimiri regis expeditione Zboroviana (...) ad annum usque 1651». Таким чином, у «Війні скіфсько-козацькій» висвітлюються події з 1648 по 1651 рр. (до укладення Білоцерківського договору).

Читайте також: Богатко Ігнатій. Наука військових мистецтв

Пасторій належав до так званої школи ерудитів, належні до якої приділяли велику увагу накопиченню фактів, але уникали узагальнень, оцінок. Саме він заклав основу концепції Визвольної війни в Україні в польсько-шляхетської історіографії. Праці Йоахима Пасторія здобули широку популярність у Речі Посполитій, активно використовувалися польськими (Веспасіан Коховський), французькими (П’єр Шевальє), німецькими (Йоган-Християн Енгель, Христофор Гарткнох) та українськими (Петро Симоновський, Олександр Рігельман) істориками.

Видання 1652 р. складається із двох книг, перша з яких налічує 97 стор., а друга – майже вдвічі об’ємніша.

Читайте також: «Leopolis Triplex Czyli Kronika Miasta Lwowa» – Зиморовичів міф Львова?

[p. 17]: Parum erat irato Numini custodem Reipub: exercitum, et tot fortissimos viros in hostium lubidinem tradidisse: Capite etiam Rege miseram truncavit et tanquam non illico revalescere eam vellet, praesentissimum omnium vulnerum remedium abstulit. Sed ubi Merecium, (Lithvaniae oppidum est) pervenerat, subito doloribus calculi & febri deprehensus, dies aliquot inter morbi incrementa consumpsit, magis medicamentis, quam medicis aegrum destituentibus. (...) Nesciebat mortem Regis Chmelnicius, majores haud dubie spiritus post tam prosperos successus oftensurus, si scivisset non superesse, [p. 21] quem unum maxime reverebatur.

Мало було розгніваному провидінню передати випробуваного сторожа Речі Посполитої на сваволю ворогів – від голови, тобто від короля її, бідолашну позбавив, так ніби бажаючи негайно оздоровити її, найдієвіший з усіх засіб приніс від ран. Був у Литві тоді король, але коли стало відомо про початок заворушення Хмельницького, повернувся до Польщі, щоб поради і велич свою зухвалості людини, яка королівською теплотою настільки нечестиво зневажила, протиставити. Але коли доїхав до литовського містечка Мерецій, раптово болями від кам’яної хвороби й гарячкою був заскочений, за кілька днів виснажився, оскільки хвороба наростала, і більше ліки, ніж лікарі, хворого підтримували. (...) Не знав про смерть короля Хмельницький – інакше чи не з’явилося б у нього ще більше завзяття після таких сприятливих для нього випадків, якби він дізнався, що не вижив той, якого одного найбільше шанував.