Юрай (Георгій) Папанек. Історія словацького народу

Ю. Папанек своєю латиномовною «Історією словацького народу» (1780) прагнув пробудити патріотичні настрої та пожвавити розвиток національної свідомості словаків. Щоправда, доводячи автохтонність словаків на обширах Австро-Угорщини, автор зараховував до них й частину українських етнічних земель.

Людмила Шевченко-Савчинська, "Медієвіст"

Назва латиною: Georgii Papanek Parochi Olasziensis Presbyteri Dioecesis Quinque Ecclesiensis. De Regno, Regibusque slavorum Atque Cum prisci Civilis, Et Ecclesiatici, Tum Hujus Aevistatu gentis Slavae Anno Christi MDCCLXXX. [ˇ=1780] Cum Permissu Superiorum
Обсяг: 355 стор.
Видавець: Quinque Ecclesiis; Typis Joannis Josephi Engel, Typog. Privil., 1780
Рік видання: 1780
Оригінал зберігається: Наукова бібліотека Ужгородського національного університету, № 2591
Мова: латинська

Читайте також: Українські землі за описом „Полонії” Шимона Старовольського (1632)

«Історія словацького народу» була оприлюднена Юраєм Папанеком (1738–1802), одним зі словацьких будителів (рух патріотично налаштованої інтелігенції) 1780 року. Будителі мали за мету поєднати просвітницькі ідеї з боротьбою за національні права, при цьому важливе значення надавалося історії як засобу пробудження патріотичних настроїв та формування національної свідомості: зокрема, в «Історії словацького народу» Ю. Папанек доводить автохтонність словаків.

Робота на 355 сторінках налічує 14 розділів, у яких послідовно досліджується походження назви словацького народу (розділ І) – від слова «слава», однак автор уточнює, що хоча етноніми «словаки» і «слов’яни» подібні, але перші разом із поляками, русинами, хорватами та ін. походять від других; на підтвердження своєї гіпотези Папанек долучає думки Кадлубека, Гофмана, Кульчинського та інших своїх колег (с. 30–31). Описуються перші державні утворення на території сучасної Словаччини (розділ IV) – їх Ю. Папанек датує VI ст., звичаї (розділ ІХ), починаючи з дохристиянських часів. Особлива увага приділена Кирилу і Мефодієві, королю Святополку та багатьом іншим, ближчим у часі до автора історичним особам.

Читайте також: Латиномовна проза України кін. XVІ– поч. XІХ ст. як джерело історичних відомостей

Описи місцевості, зокрема Карпат, сповнені любові і захвату природою краю: «Землю слов’ян гори Карпати посередині перетинають, краєм, більш відокремленим на захід чи на північ, аніж на схід, Карпати у стороні позоньській початок беруть. Подвійна голова у них – одна – Девін, інша – Позонь – ця більше здійнята і непокірна; чоло обох до Дунаю, що на півдні лежить, звернене. Водночас витягнутою спиною далі відсунулася і глибше простяглася косо на північ чудова низка пагорбів, які між собою то сполучаються, то розділяються»; «Повсюди густі дерева і тінисті гори, вкриті лісом, панують. Тут дуб, там – бук і сосна з ялиною, густо ростучи, дають користь. Такі гори живлять силу-силенну звірів, більш ніде немає стільки дичини. Переважно олені там і сарни зграями кружляють, є і вепрів багато, вони прелюті, бо, зрештою, лісові. Проте, хоча ці гори лісисті на схилах, кожна з них має лисину, де харчів – удосталь, саме тому вони придатні для годування худоби з приплодом і для збирання сіна. Додайте незліченні джерела і невгомонні струмки, які звідси і звідти зібрані через зниження долин біжать, поки, на рівнину вилившись, не досягнуть сільських подвір’їв. Трохи вниз по хребтах плинуть цілющі води, але навіть на найвищих хребтах є джерела, не менш прохолодні, – їх розташування вказують нам знавці. Від тих гір пожонських аж до Мармароського краю – один гірський ланцюг» (розділ ІІІ, с. 56–58).

Читайте також: "Історія Русів" як джерело культурологічних рецепцій 80-х років XVIII – першої половини XIX століття

Попри певну ідеалізацію минулого, іноді нестачу наукових аргументів, праця Папанека сприяла виникненню національно-патріотичної ідеології, посилила інтерес до історії свого народу, стала імпульсом до створення низки інших історіографічних праць.