Маргінальні записи стародруків із книгозбірень католицьких монастирів XVI–XVIII ст. на етнічних українських землях як джерело до історії формування монастирських бібліотечних фондів
Ірина Ціборовська-Римарович, к. і. н., с. н. с. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ. Стаття надрукована у: Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Вип. 28. – Київ, 2010. – С. 266–286
Монастирські бібліотеки як інституції, в книжкових фондах яких віддзеркалюється релігійна, суспільно-політична, освітянська й культурна діяльність монастирів, представляють собою історико-культурні пам’ятки конкретної епохи в контексті історичного розвитку певної країни, які вимагають глибокого, всебічного, наукового історико-книгознавчого, джерелознавчого й культурологічного дослідження. З позицій історичного бібліотекознавства монастирські книгозбірні потребують комплексного дослідження на предмет організації та комплектування фондів, опрацювання нових надходжень, зберігання та використання книжок. Маргінальні записи як вид історичного джерела відіграють у цьому важливу роль. Вони в найширшому своєму значенні, до якого можна віднести коментарі читача друкованого тексту, провенієнційні записи, дарчі й купівельні записи, давні рукописні бібліотечні шифри (якщо такі збереглися) тощо – є одним із основних і унікальних джерел інформації про формування монастирських бібліотечних фондів, міграцію примірників та їх соціально-культурне побутування. Не так багато збереглося до нашого часу рукописних каталогів, інвентарів і списків книжок монастирських бібліотек періоду їхнього функціонування у XVI–XVIII ст. на етнічних українських землях. Але й в тому випадку, коли ці документи існують, вони не висвітлюють шляхи формування бібліотечного фонду, бо фіксують в тій чи іншій формі тільки статичну картину книгозбірні. В них занотовано назви книжок, місце і рік видання, буває, що й стан збереження, у каталогах – місце знаходження книжки у фонді, загальну кількість одиниць зберігання, але в них не повідомляється, хто подарував книжку, де вона була придбана чи від кого успадкована. А списки книжок, як правило, подають відомості тільки про окремо взяту групу книжок монастирської книгозбірні в контексті конкретної ситуації. Маргінальні записи становлять значну складову провенієнцій, до яких, окрім записів, включають друковані екслібриси, суперекслібриси, штемпелі, печатки тощо. В комплексі всі вони інформують дослідника про долі конкретних примірників і формування бібліотечного фонду.
Читайте також: Бібліотека Вишневецького замку та її книжки у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського
При втраті архівних матеріалів джерелознавча вартість маргінальних записів зростає. Вони стають першочерговим інформаційним матеріалом в якості історичного факту і в якості біографічного джерела про конкретних персон.
За своїм характером маргіналістика є емпіричною, конкретною галуззю науки. Вона приносить у неї, зокрема в книгознавство, історичне бібліотекознавство та біографістику, нові фактографічні дані, які слугують подальшим дослідженням і суттєво впливають на об’єктивність наукових висновків та узагальнень.
Теоретичне обгрунтування наукової вагомості маргінальних записів, необхідності їх виявлення та джерелознавчого опрацювання і публікації комплексів цих записів має місце в статі польського вченого Б. Коцовського[1]. Стаття українських істориків І. Войцехівської та М. Дмитрієнко, присвячена маргіналістиці в довіднику «Спеціальні історичні дисцспліни», має теоретично-узагальнюючий характер і є спробою віддзеркалити сучасний рівень розвитку цієї дисципліни у вітчизняній історичній науці[2].
Через об’єктивні складнощі опрацювання маргіналій, яке потребує від дослідника знання мов, палеографії, генеалогії, геральдики, нумізматики, церковної та юридичної термінології, давньої суспільно-політичної лексики, історичної географії, трудомісткий, тривалий процес їх пошуку та дослідження, що віддаляє кінцевий результат у часі, не стимулюють розвиток цієї історичної дисципліни.
Однак, маргіналістика як галузь історичної науки у 2-й половині XX ст. – першому десятилітті XXI ст. заявила про себе низкою публікацій вітчизняних істориків-джерелознавців, істориків-книгознавців, кодикологів, архівістів, музеєзнавців. Дослідженням маргіналій займалися і займаються О. М. Апанович[3], Н. П. Бондар[4], Н. В. Заболотна[5], М. К. Іванникова[6], Я Д. Ісаєвич[7], І. Б. Качур[8], О. М. Колосовська[9], І. О. Ціборовська-Римарович[10] та ін. Їхні публікації або присвячені маргінальним записам, або грунтуються на фактах, здобутих із покрайніх записів, в тому числі провенієнцій. У 2005 р. побачила світ книжка М. Шамрай «Маргіналії в стародруках кириличного шрифту 15–17 ст. з фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського» (Київ: НБУВ, 2005. – 334 с.), в якій опубліковано тексти найбільш інформативних покрайніх записів кириличних видань, що зберігаються в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Цим самим у науковий обіг введено значний за обсягом джерелознавчий матеріал, який може бути використаний в різноманітних гуманітарних дослідженнях. Публікації названих авторів (окрім І. Ціборовської-Римарович) не торкаються теми дослідження маргінальних записів стародруків монастирських бібліотек римо-католицьких орденів на українських землях. У монографічних дослідження польських вчених Л. Гжебня [9, 239–241, 243–244] та М. Підлипчак-Маєрович [13, 59–65] окремі розділи присвячені провенієнціям стародруків монастирських бібліотек та організації бібліотечних фондів єзуїтських книгозбірень і римо-католицьких та греко-католицьких монастирів на етнічних українських і білоруських землях, що входили до складу Речі Посполитої у XVI–XVIII ст. Але названі в представленій публікації монастирі там не фігурують.
Читайте також: Папери Красносельських (ХVІ–ХІХ ст.) з колекції історичних установ ВУАН
Як вид провенієнцій маргінальні записи фіксуються в наукових каталогах при попримірниковому описі стародрукованих видань[11], в каталогах рукописних книг, джерелознавчо досліджуються при бібліографічній реконструкції історичних книгозбірень, є джерельною базою різнопланових історико-книгознавчих студій. Важливим є не тільки виявити маргінальні записи, а й правильно їх прочитати, коректно передати текст записів, науково просистематизувати і проаналізувати їх.
Маргіналії, при фрагментарному характері інформації, надають безцінний фактографічний матеріал для історико-книгознавчих досліджень в галузі комплектування бібліотек, аналізу змістовної вартості та історико-культурного значення творів, книжкових цін, історії інтролігаторства та історії читацтва. В деяких випадках вони проливають світло на те, як дотримувалися правила щодо зберігання та використання бібліотечних книжок у монастирях. Маргінальні записи дають можливість проводити бібліографічну реконструкцію фондів монастирських книгозбірень, які в наш час вже не існують як цілісні книжкові комплекси у зв’язку з припиненням функціонування інституцій, яким вони належали, і найчастіше є розпорошеними у фондах сучасних бібліотек, музеїв та архівів. Подібні реконструкції бібліотечних фондів є важливим кроком на шляху глибокого аналізу змісту книжкового зібрання, визначення відповідності змісту бібліотечного фонду до інтелектуальних, політичних та мистецьких течій, що нуртували в суспільному житті в певні історичні періоди, визначення впливу монастирських бібліотек на певні верстви суспільства. А відтак дають можливість на документальній основі окреслити їхній статус історико-культурних пам’яток доби Контрреформації і Просвітництва.
Читайте також: Книжкове пам'яткознавство в системі бібліотекознавства
Мета даної публікації висвітлити роль і значення маргінальних записів у дослідженні комплектування та організації монастирських книгозбірень римо-католицьких орденів, подати видову характеристику маргіналій, дотичних своїм змістом до заявленої теми.
Об’єктом дослідження стали маргінальні записи стародруків із бібліотек католицьких монастирів Волині та Берестейщини, що містять інформацію, дотичну комплектуванню та організації бібліотечних фондів, і які нині зберігаються у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: монастирів Ордену босих кармелітів (Fratres Discalceati Ordinis Beatissimae Virginis Mariae de Monte Carmelo) у Бердичеві та Вишнівці, що відносилися до жебруючих орденів, Ордену тринітаріїв – Ордену братів небесної найсвятішої Трійці від викупу бранців (Ordo Discalceatorum Coelestis Sanctissimae Trinitatis de Redemptione Captivorum) у Берестечку та Луцьку, що відносилися до групи орденів каноників регулярних, Ордену реформатів (Ordo Reformatorum, Ordo Fratrum minorum strictioris observantiae) у Дедеркалах і Кременці, що відосилися до групи жебруючих орденів, Товариства Ісуса або Ордену єзуїтів (Societas Jesu) у Бересті, Кременеці, Луцьку та Острозі, що відносилися до групи орденів кліриків регулярних.
Читайте також: Книгозбірня монастиря Ордену босих кармелітів у Вишневці: історія та книгознавча характеристика фонду
Монастир босих кармелітів у Бердичеві (містечко Житомирського повіту Київського воєводства) був закладений 1638 р. київським воєвдою Янушем Тишкевичем (1590–1649) герба «Леліва», у Вишнівці (місто Кременецького повіту Волинського воєводства) – 1645 р. руським воєводою Яремою Вишневецьким (1612–1651) герба «Корибут», а поновлено й завершено його будівництво було великим гетьманом Великого князівства Литовського, віленським воєводою князем Михайлом Серватієм Вишневецьким (1680–1744) герба «Корибут». У XVIII ст. обидва монастирі входили до Польської провінції Ордену, що мала назву Святого Духа (Provincia Polona Sanctus Spiritus). Перший проіснував до 1866 р., а другий – до 1832 р. [11, 44–50].
Монастир Ордену тринітаріїв у Берестечку (місто Луцького повіту Волинського воєводства) був уфондований 1691 р. на кошти галицького каштеляна Томаша Карчевського (†1691) герба «Ясенчик» [16, 212–229][12]. Монастир Ордену тринітаріїв у Луцьку (воєводський і повітовий центр Волинського воєводства) був уфондований брацлавським скарбником Павлом Майковським у 1717–1718 рр. Від 1726 р., коли було утворено Польську провінцію під назвою св. Йоахима, монастирі за адміністративно-територіальною організацією Ордену входили до її складу. У Берестечку монастир проіснував до 1832 р., а в Луцьку – до 1850 р. [16, 208–212; 212–229; 3, 206–207, 208].
Читайте також: Бібліографія і історіографія Львова
Монастир реформатів у Кременці (повітовий центр Волинського воєводства) був закладений познанським воєводою Станіславом Потоцьким (†1760) герба «Пилява», у Дедеркалах (село Кременецького повіту Волинського воєводства) – кременцьким гродським суддею Міхалом де Гроціусом Прейсом (XVIII ст.) гербa «Набрам». Обидва монастирі входили до Руської провінції Ордену реформатів, яка носила ім’я Пресвятої Діви Марії Скорботної. [15, 108]. Кременецький монастир проіснував до 1807 р., а Дедеркальський – до 1891 р. [1, 140].
Осередок Ордену єзуїтів у Кременці був заснований бл. 1702 р. Фундаторами Кременцького єзуїтського колегіуму були рідні брати, князі краківський каштелян Януш Антоній (1678–1741) та згаданий Михайло Серватій Вишневецькі. За адміністративно-територіальним устороєм Ордену на середину XVIII ст. монастир входив до його Малопольської провінції []. Осередок Товариства Ісуса в Острозі (місто Луцького повіту Волинського воєводства) був уфондований 1624 р. дідичкою Острога княгинею Анною Алоїзою Острозькою (1603–1654), дружиною великого литовського гетьмана Кароля Ходкевича, дочкою волинського воєводи кн. Олександра Острозького, онучкою київського воєводи, благовірного кн. Костянтина Василя Острозького []. Осередок Ордену єзуїтів у Луцьку почав діяти з 1604 р. і постав із фундушу луцького біскупа Мартина Шишковського. В 1604–1608 рр. діяв як місійний дім, а з 1608 р. мав статус колегіума [8, 393]. Єзуїтьскій колегіум у Бересті (воєводський та повітовий центр Берестейського воєводства) був заснований за ініціативою луцького біскупа Андрія Липського (1617–1622) та фундушами канцлера Великого князівства Литовського Лева Сапіги (1537–1633). З 1619 р. у Бересті починає діяти резиденція Товариства Ісуса, яка 1633 р. отримує статус колегіума. На середину XVIII ст. за адміністративо-територіальним устроєм Ордену єзуїтів Берестейський колегіум відносився до його Великопольської провінції [, IX, 70]. З касацією Товариства Ісуса 1773 р. його осередки припинили свою діяльність.
З названих монастирських книгозбірень нині існуюють у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського окремими структурними одиницями такі книжкові колекції у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій (далі – ВІК): Бібліотека Бердичівського монастиря босих кармелітів (бл. 5000 од. зб.), Бібліотека Кременецького єзуїтського колегіуму (бл. 619 од. зб.), Бібліотека Острозького єзуїтського колегіуму (бл. 465 од. зб.; загалом у НБУВ понад 520 од. зб. з провенієнціями цієї бібліотеки), Бібліотека Вишневецького монастиря Ордену босих кармелітів (бл. 211 од. зб.). Частина стародруків названих книгозбірень зберігається в колекціях відділу стародруків та рідкісних видань (далі – ВСРВ). Стародруки решти зазначених монастирських бібліотек входять до складу інших книжкових колекцій, як то: Бібліотека Університету св. Володимира та Бібліотека Луцько-Житомирської діецезіальної семінарії у ВІК та видавничі й хронологічні колекції ВСРВ. Тепер у фондах НБУВ в складі інших колекцій виявлено стародруків із бібліотеки Берестейського єзуїтського колегіуму – понад 358 од. зб., Дедеркальського монастиря Ордену реформатів – 20 од. зб., Кременецького монастиря Ордену реформатів – 10 од. зб., Луцького єзуїтського колегіуму – 11 од. зб., Луцького тринітарського монастиря – 26 од. зб. Продовження евристичної роботи внесе зміни в наведені вище кількісні показники.
Час написання досліджених маргіналій охоплює XVI–XVIII ст. Основна кількість записів датується XVIII ст. Досліджені стародруки містять парарельно провенієнції XIX–XX століть, які висвітлюють подальшу долю примірників. Практично всі записи, що стосуються монастирських книгозбірень, зроблено латинською мовою. Як правило, маргіналії про належність примірника бібліотеці вміщено на титульних аркушах. Трапляються маргіналії і на форзацах та зворотах титульних аркушів. Практично відсутні маргіналії у формі посторінкових записів, які часто містять у собі кириличні стародруки.
Давній вислів говорить, що монастир без бібліотеки подібний до фортеці без залоги. А член Товариства Ісуса св. Петро Канизій зазначав, що легше уявити колегіум без костелу, ніж без книгозбірні [17, 69]. Без книгозбірень монастирі не могли виконувати окреслені для них духовним керівництвом завдань місійного, освітянского характеру, всебічну підготовку нових членів ордену. Орденські статути, відрізняючись походженням і діяльністю орденів, підготовкою та становищем своїх членів, місцевими традиціями й характером орденської спільноти, приділяли вагому увагу книгам. В орденських конституціях були зафіксовані правила заснування та організації діяльності бібліотек і друкарень. На генеральних капітулах, які вирішували питання змін до конституцій або їх модифікації, розглядалися питання реорганізації бібліотек, закупів та використання книг. Фонди монастирських книгозбірень комплектувалися шляхом купівлі, дарів, спадку, обміну, одержання «обов’язкового примірника» з монастирських друкарень. Незалежно від того, якими статутами керувалися у своєму житті та діяльності ордени, усі статути та конституції в різних формах наказували читати книжки – «lectio librorum» завжди було в полі зору монастирського керівництва. Читання книжок належало до обов’язків членів орденів, визначених конституціями. Воно ставало підгрунтям розумової праці, одним із шляхів до духовної досконалості. Водночас слугувало засобом покарання за порушення статуту та орденських правил. З книжками було нерозривно пов’язане писання та виголошення проповідей, наукова й письменницька праця членів ордену. При багатьох монастрях діяли колегіуми та школи, які не могли б існувати без бібліотеки. Ченцям не дозволялося брати з собою жодних книжок при переведенні їх з одного монастиря до іншого. З книжками були пов’язані так звані «мануальні» заняття, якими вважалися переписування та ілюмінація кодексів, згодом – друкування книжок, інтролігаторські роботи і реставрація книжок.
Читайте також: Твори теолога-єзуїта Гeоргія Ґенгеля (1657–1727) у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: історико-книгознавча характеристика примірників
Проведене джерелознавче дослідження маргінальних записів, що трапляються у стародруках названих бібліотек, дало можливість зробити варіант їхньої систематизації та згрупувати за видовими ознаками[13]. До першої, кількісно найбільшої групи відносяться обов’язково присутні власницькі записи констатуючого характеру про приналежність книжки до конкретної монастирської бібліотеки. Вони фіксували право власності монастиря на книжку і мали до певної міри юридичне значення. Окрім того, тепер вони ілюструють «переїзди» примірників з бібліотеки одного монастиря до бібліотеки іншого монастиря, які, очевидно, відбувалися в процесі обміну книжками або в процесі поповнення бібліотечних фондів менших за розмірами книгозбірень «молодших» за віком монастирів. Такі записи проставлено практично на всіх монастирських стародруках, найчастіше – на їхніх титульних аркушах. Вочевидь, залежно від керівництва монастиря і пильності префекта бібліотеки в одному примірнику такий власницький запис міг повторюватися кілька разів: на титулі, на останній сторінці книжки, на титульних сторінках окремих частин, з яких складався надрукований твір і які виділялися поліграфічно. Яскравим прикладом подібного випадку можуть бути стародруки з бібліотеки Вишневецького монастиря босих кармелітів. На стародруках цієї монастирської книгозбірні в одній книжці такий запис може траплятися 3-4 рази.
Робити записи було обов’язком префекта бібліотек. Записи мали усталену, лаконічну форму: «Належить бібліотеці такого-то монастиря», «Записана до каталогу книжок такого-то монастиря», «[Книга] Бібліотеки такого-то монастиря» тощо. Ось конкретні приклади оригінальних записів констатуючого характеру з досліджених книгозбірень: a) “Conventus Visniovecensis Carmelitarum Discalceatorum”, “Conventus Berdiczoviensis Carmelitarum Discalceatorum”; b) “Ad Bibliothecam Conventus Luceoriensis Ordinis Discalceatorum Sanctissimae Trinitatis de Redemptione Captivorum”, “Pro Collegio Luceoriensis Ordinis Sanctissimae Trinitatis”; “Conventus Berestecensis Ordinis Sanctissimae Trinitatis”, “Pertinet ad Bibliothecam Conventus Berestecensis Ordinis Sanctissimae Trinitatis Redemptionis Captivorum”; c) “Conventus Cremenecensis Patrum Reformatorum”, “Applicat Bibliothecae Conventus Dedercaliensis Patrum Reformatorum”; d) “Residentiae Cremenecensis Societatis Jesu”, “Collegii Cremenecensis Societatis Jesu”; “Collegii Luceoriensis Societatis Jesu”; “Collegii Ostrogiensis Societatis Jesu” “Ex libris Collegii Ostrogiensis Societatis Jesu”; “Collegii Brestensis Societatis Jesu”,”Pro Collegio Brestensis Societatis Jesu”.
Монастирські книгозбірні мали, окрім головної бібліотеки, ще бібліотеки спеціальні, які, в залежності від цілеспрямованості, знаходилися при монастирських аптеках, музичних бурсах, у професорів класу риторики або граматики тощо. Цей факт теж фіксується маргінальними записами. Наприклад: “Pro Apotheca” («Для аптеки»).
Читайте також: Реферат з історії медицини. Ч. 2: Еразм Сикст
Другу групу складають поширені записи нараційного характеру, в яких висвітлюється спосіб і обставини надходження книжок у власність особи чи інституції. В цій групі чітко виокремлюються: дарчі записи, записи, що засвідчують успадкування монастирем книжок після смерті їхнього власника духовного сану або передачу книжок монастирю за розпорядженням померлої світської особи, купівельно-цінові записи.
Третю групу складають давні рукописні шифри бібліотек, які віддзеркалюють схему розміщення бібліотечного фонду, та позначки, які вказують на тематичну систематизацію фонду (якщо такі є в книжці).
Четверту, найнечисельнішу групу складають записи про виготовлення книжкових оправ, ремонт книжок та вартість цієї роботи.
По відношенню до конкретної досліджуваної книгозбірні провенієнційні записи її книжок можна виокремити в такі групи: 1) власницькі записи, які засвідчують походження книжок з фондів досліджуваної книгозбірні; 2) власницькі записи, які інформують про власника примірника (особу чи інституцію), у кого перебував він до того, як опинится у досліджуваній бібліотекці; 3) власницькі записи, які вказують бібліотеки (приватні, монастирські, громадські), до яких потрапив примірник після припинення діяльності досліджуваної бібліотеки або з інших причин, в наслідок яких його було вилучено з її фондів.
Інформативність записів, як показує практична робота з ними, різна. Далеко не завжди вони містять максимально повну інформацію про пертиненцію примірника, титулатуру його власника, мету, дату, місце і ціну його придбанная, яку мріє одержати дослідник.
Дарчі записи об’єднують записи різного виду дарування: безпосередньо дарчі, коли книжку дарували як подарунок, в тому числі і на дні народження; донаційні, коли книжка підносилася як дар монастирю і запис фіксував на пам’ять такий благодійний вчинок донатора; вкладні, коли книжка «вкладалася» до монастиря з метою спокутування власних гріхів та прогрішень рідних, або за душі померлих родичів. Дарувальниками могли бути світські особи – фундатори, бонефактори монастиря, парафіяни-офіродавці, і особи духовного сану. В цій групі варто виділити записи-автографи на примірниках видань творів, які дарували автори монастирським бібліотекам або ченцям конкретно визначеного монастиря. Для підтвердження та ілюстрації цєї тези наводимо низку фактів.
Оликський канонік Ян Новосадовський подарував луцьким тринітаріям три книжки у 1725 р., про що сповіщають провенієнції такого змісту: “Dono oblatus a R[everen]do D[omini] Ioanne Novosadowski Can[onico] / Ołyc[ensis] Ad Bibliotheca[m] Convent[us] Luceorien[sis] Ord[inis] Discal[ceatorum] / S[anctissimae] Trinitatis Redem[ptionis] Capt[ivorum] 5 Maij 1725 Anno” («Подарована достойним паном Яном Новосадовським оликським каноніком бібліотеці Луцького монастиря Ордену тринітаріїв 5 травня 1725 року»). Цей запис мають примірники книжки Йогана Адельфуса (Adelphus, †1522) “Margarita facetiarum” (Страсбург, 1508; ВСРВ, Pal. 552-1), Марсілія Фічіно (Ficino, 1433–1499) “De religione christiana et fidei pietate opusculum…” (Страсбург, 1507; ВСРВ, Pal. 522-2) та Йогана Ройярда (Royard; †1547) “Homiliarum” (Кельн, 1550; ВСРВ, Pal. 1063)[14]. Ймовірно, що Я. Новосадовський подарував більше, ніж три книжки монастирю, але тільки подальша евристична робота з фондами може дати нові факти до висвітлення цієї події.
У бібліотеці Кременецького єзуїтського колегіуму виявлено 16 стародруків, які належали спочатку краківському каштелянові кн. Янушу Антонію Вишневецькому, а потім, за його розпорядженням чи розпорядженням після його смерті дружини Теофіли з Лещинських герба «Венява», були передані до колегіумної бібліотеки. Серед них були чотири твори професора математики, теології і філософії, згодом провінціала Ордену єзуїтів Андріяна Мясковського (1657–1737). Сам автор подарував у 1733 році ці примірники князю, про що князь власноручно записав на форзацах книжок у таких виразах польською мовою: “Te mi działo sam auctor / die 9 Augusti dał / […] oddac ie prosze / oycam S. J. do Krzemienca” («Цей твір сам автор дав мені 9 серпня […] . Прошу віддати його отцям єзуїтам до Кремінця») (ВІК, S.J. 512). Ці стародруки мають ідентичні записи латинською мовою: “Residentiae Cremenecensi Societatis Jesu oblatus a Celsissimo Principe Janusio Korybuth Wisniowiecki, Castellano Cracoviensi Fundatore Nostro Munificentissimo” (“Кременецькій резиденції Товариства Ісуса пожертвувана благороднійшим князем Янушем Корибутом Вишневецьким, краківським каштеляном, нашим найщедрішим фундатором”) (ВІК, S.J. 512, 514, 518). Інший стародрук, примірник першого видання твору А. Мясковського “Deus in essentia unus, in personis tribus, sex disputationibus theologiae propugnatus…” (Прага, 1723; ВСРВ, In. 2345), має дарчий запис автора регенту Острозького шляхетського конвікту при єзуїтському колегіумі Миколаю Керемовичу, який обіймав цю посаду у 1726–30 рр. [8, 483]: “Reverendo Patri in Christo Patri Nicolao Kieremowicz Societatis Jesu Regenti Convictus nobilium Ostrogiensis / offert R[evere]ndi Patris Servus in Christo Author S[ocietatis] J[esu] / m[anu] p[ropria]” («Достойному отцю во Христі, отцю Миколаю Керемовичу, члену Товариства Ісуса, регенту Острозького шляхетського конвікту дарує слуга достойного отця слуга во Христі, член Товариства Ісусового Автор рукою власною»).
Читайте також: Створення електронних інформаційних ресурсів книжкових пам'яток в НБУВ
Примірник франкфуртського видання 1549 р. знаменитого твору давньогрецького лікаря Диоскорида Педанія (I ст. н. е.) “De medicinali materia libri sex…” (ВСРВ, Pal. 994) був подарований Кременецькому монастирю отців реформатів волинським чашником Феліціаном Джевецьким (Джевицьким). На титульному аркуші стародрука міститься запис: “Conventus Cremenecensis P[atrum] Reformatorum. / Dono Ill[ustri]s M[a]g[ni]f[i]ci D[omi]ni Feliciani Drzewiecki / pocillatoris Volhyniae, Syndici Ap[osto]l[i]ci ac B[ene]f[acto]ris hujus C[o]n[ven]tus”. («Кременецького монастиря отців реформатів. Дар найяснішого ясновельможного пана Феліціяна Джевецького, волинського чашника, апостольського синдика і добродія цього монастиря»). Дарувальник книжки – представник шляхетського роду Джевецьких герба «Наленч», був волинським чашником на 1748 р., потім волинським підчашим (1761 р.), кременецьким хорунжим (1765 р.), кременецьким підкоморієм (1785 р.). Його батько Петро Антоній (†1765) посадами був теж пов’язаний з Волинню та Кременцем. Він обіймав посаду кременецького гродського судді, був волинським підстолієм (1737 р.), волинським підчашиєм (1744р.), кременецьким підстаростою (1748 р.), кременецьким підкоморієм (1758 р.). [7, 60].
Вишневецьким отцям кармелітам дарували книжки фундатор і бонефактор монастиря М. С. Вишневецький, а також представники роду Мнішків герба «Кончиць», які успадкували Вишневецький замок після смерті князя. Серед благодійників була онучка князя Катерина Мнішек із Замойських (1723–1771), дочка смоленського воєводи Міхала Здіслава Замойського та Ельжбети з Вишневецьких, дочки М. С. Вишневецького та його першої дружини Катерини з Дольських, яка була у шлюбі з підкоморієм Великого князівства Литовського Яном Каролем Мнішком. На титульному аркуші примірника видання книжки Кипріяна Дамирського “Thaumaturgus Russiae beatus servus Dei Ioannes de Duchla Ordinis min. S. Francisco observantium confessor…” (Львів, 1673) міститься два записи латинською мовою. Один запис: “Ex donatione I[llustrissi]mae M[agnifintissi]mae Cath[arinae] Mniszchowa / Succ[ameraridae] M[agnі] D[ucatis] Lituaniae. Oretur pro ea. / 1755-to” («З дарів найяснішої ясновельможної Катерини Мнішковної дружини підкоморія Великого князівства Литовського. Той, що молиться за Неї. 1755 [р.]»). Інший – “Convent[us] Carmelit[arum] Discal[ceatorum] Visniove/cens[is]” (Вишневецького монастиря босих кармелітів»). (ВСРВ, In. 689).
Виявлено понад десяток книжок із донаційним записом Станіслава Єжи Мнішка (†1806) вишневецьким отцям кармелітам. Запис має таку усталену форму: “Ex donatione Illustrissimi Magnifici Domini Stanislai Mniszech Fundatoris N[ost]ri Munificentissimi A[nn]o D[omi]ni 1772-do. Oretur pro Eo” («З дару найяснішого ясновельможного пана Станіслава Мнішка, нашого найщедрішого фундатора. Року Божого 1772-го. Той, що молиться за Нього»). (ВСРВ, IA. 236). Молодший брат коронного маршалка Міхала Єжи Вандаліна Мнішка, володаря Вишневецького замку, Станіслав Мнішек готувався до духовної кар’єри. Але після смерті матері повернувся до світського життя. 5.02.1784 р. став коронним хорунжим, одруженим не був і не залишив нащадків. Дарування книжок відноситься до того періоду його життя, коли він мав наміри присвятити себе служінню Богові й Церкві.
Маргінальні записи примірника праці Гунольда Плеттенберзького (Hunoldus Plettenbergius) “Notitia congregationum et tribunalium Curiae Romanae” (Гільдесгейм, 1693; ВІК, 1855-622) промовисто ілюструють його історичну долю. Запис на титульному аркуші оповідає про те, що примірник був подарований автором-єзуїтом члену Товариства Ісусового Адамові Делямарсу-старшому (Delamars, 1660–1729): “Ab Authore do/natus P[at]ri Adamo / de la Mars Soc[ietatis] Jesu / Inscriptus Collegio / Brestensi Soc[ietatis] Jesu / 1695.” («Від автора подарована отцю Адамові Делямарсу, членові Товариства Ісусового. Записана Берестейському єзуїтському колегіуму 1695 [р.]»). Адам Делямарс був професором математики у Сандомирському колегіумі у 1691–92 рр. Впродовж свого життя займався проповідницькою діяльністю. В 1692–1702 рр. очолював будівельні роботи Берестейського єзуїтського колегіуму. Його стараннями в костелі спорудили вівтар, амвон, приміщення храму було прикрашене різбленням і розписами. Малярські роботи А. Делямарс виконував власноручно [8, 122]. Саме в берестейський період своєї діяльності він одержав у подарунок названу книжку, яка надійшла до колегіумної бібліотеки. Після закриття колегіуму його книгозбірня влилася у фонди бібліотеки Дорогичинського шляхетського повітового училища. Про це повідомляє запис на титульному аркуші. З Дорогичинського училища книжки єзуїтської книгозбірні 1853 р. було передано до бібліотеки Київського університету св. Володимира, 1855 р. їх було внесено до каталогу університетської бібліотеки. [4].
Щодо автографів авторів, маємо такі, на наш погляд, яскраві приклади. У фондах НБУВ виявлено 47 примірників 14 творів (15 видань) відомого теолога XVIII ст., члена Товариства Ісуса Георгія Ґенгеля (1657–1727) [14]. Ці твори видавалися у друкарнях єзуїтських колегіумів Бранева (Браунсберга), Каліша, Львова, Праги. За даними провенієнцій один примірник його твору зберігався у бібліотеці бердичівських отців крамелітів, три примірники творів були у бібліотеці берестейських отців єзуїтів, шість примірників – у острозьких отців єзуїтів, 20 примірників – у бібліотеці кременецьких отців єзуїтів. З 47 примірників дарчі записи автора мають 13 стародруків [5].
У фондах НБУВ виявлено 20 примірників трьох видань праці відомого сходознавця XVIII ст., члена Товариства Ісуса Тадея Юди Крусинського (1675–1757) [12], що побачили світ у друкарні Львівського єзуїтського колегіуму в 1733, 1734, 1740 рр. З 20 примірників 18 мають рукописні провенієнції, з яких 10 – дарчі автографи автора різним особам та інституціям. За даними провенієнцій його твори знаходилися у бібліотеках Острозького єзуїтського колегіуму (3 примірника), Любарського домініканського монастиря (2 прим.), Кременецького єзуїтського колегіума (1 прим.), Вишневецького монастиря Ордену босих кармелітів (1 прим.), Дедеркальського монастиря Ордену реформатів (1 прим.) [6].
Наведені відомості говорять про те, що авторські дари були одним із шляхів розповсюдження друкованої продукції. Водночас, примірники з записами-автографами розкривають палітру особистих контактів автора, що дозволяє чіткіше окреслити коло особистих знайомств письменника, що впливає на більш глибоке розкриття його особистості, творчої діяльності, масштаби розповсюдження видань його творів.
Читайте також: Латиномовний інтелектуальний контекст існування православних братств (на матеріалі львівських авторів XVІІ—XVIII ст.)
Записи про посмертне надходження книжок приватних осіб до монастирських бібліотек. Книжки, що були власністю ченців монастиря, після їхньої смерті залишалися в обителі і поповнювали її книгозбірню. Світські особи часто своїм тестаментом заповідали частину своєї бібліотеки або й усю бібліотеку конкретному монастирю чи розподіляли її між кількома обителями.
Перший випадок ілюструють маргінальні записи на книжках, що належали члену Ордену босих кармелітів отцю Губерту від Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Примірник “Casus conscientiae de mandato olim… cardinalis Prosperi Lambertini… deinde Benedicti XIV propositi ac resoluti…” (Перемишль, 1766; ВІК, Берд. 622) має такий запис на титульному аркуші: “P[atri] Fr[at]ris Huberti a Visit[atione] B[eatissimae] V[irginis] Mariae / Carmelitae Discalceati / applico Conventui / in quo morior / Oretur pro A[nim]a mea” («Отця і брата Губерта від Благовіщення Пресвятої Діви Марії, босого кармеліта, надаю монастирю, в якому помер. Той, що молиться за мою душу»). Окрім того, на цьому ж примірнику є ще власницький запис констатуючого характеру про приналежність книжки бібліотеці Бердичівського монастиря босих кармелітів. Примірник видання “Tribunalis confessariorum et ordinandorum P. M. Wigandt Ordinis praedicatorum epitome…” (Венеція, 1761; ВІК, Берд. 607), упорядкований магісторм теології Людовіком Флегеном (Fliegen), має такий варіант запису, пов’язаний з іменем отця Губерта: “P[atri] F[rat]ris Huberti / a Visit[tacione] B[eatissimae] V[irginis] Mariae / Carmelita Discalceati / post mortem oretur pro eo. / applico Conventui / in quo morior” («Отця і брата Губерта від Благовіщення Пресвятої Діви Марії, босого кармеліта, після смерті. Той, що молиться за Нього. Надаю [її] монастирю, в якому помер»). Вказаний запис супроводжується констатуючого характеру власницьким записом про приналежність книжки Бердичівському монастирю: “C[o]n[ven]tus Berdicz[oviensis] / Carm[elitarum] Excal[ceatorum]”. За архівними документами Ордену босих кармелітів отець Губерт від Благовіщення Пресвятої Діви Марії у 1766–1777 рр. перебував на посаді екзаменатора Бердичівського монастиря. 4 червня 1777 р. він разом із іншим ченцем монастиря о. Юзефом від Найсвятішої Діви Марії від імені монастирького керівництва підписав угоду з доктором медицини, майором Войцехом Марцинкевичем про утримання монастирської аптеки [18, 116, 177]. Маргінальні записи додають до біографії о. Губерта відомості про те, що він помер у Бердичівському монастирі і заповідав його книгозбірні свої книжки.
Другий випадок ілюструють маргінальні записи на стародруках, які були у посіданні доктора медицини Миколая Ґордона. Примірник твору Дионизія Галікарнаського (I ст. до н. е.) “Antiquitates Romanae” (Reggio Emilia, 1498; ВСРВ, IA 125)[15] має записи, які говорять про те, що книжка за заповітом доктора медицини, львівського райці Миколая Ґордона була передана до бібліотеки Львівського монастиря Ордену реформатів. Згодом вона надійшла до бібліотеки Кременецького монастиря реформатів. Після закриття цього монастиря стародрук потрапив до бібліотеки Луцько-Житомирської діецезіальної семінарії. Тексти записів мають такий вигляд: “Testamento Legatus Bibliothecae Conventus Leopoliensis / Patrum Reformatorum a D[omi]no Nicolao / Gordon Doctore medicinae. Ore[tur] pro eo” («Надійшла за тестаментом бібліотеці Львівського монастиря отців реформатів від пана Миколая Ґордона, доктора медицини. Той, що молиться за нього») (арк. 2a) та “Conventus Cremenecensis P[atrum] Reformatorum” («Кременецького монастиря отців реформатів») (там само)[16]. Цим самим шляхом до книгозбірні кременецьких отців реформатів надійшли ще дві виявлені книжки М. Ґордона: Йосифа Флавія (37–95/с.100) “Opera” (Базель, 1524; ВСРВ, Pal. 923), Бартоломео Стефані “L’Art di ben cvcinare, et instruire I men periti in questa lodeuole professione…” (Венеція, 1690; ВСРВ, In. 662). Примірник “Opera” має такий варіант тексту запису: “Testamento Legatus Bibliothecae Conventus Leopoliensis P[atrum] Reformatorum ad S. Casimirii a D[omi]no Nicolao Gordon Doctore medicinae” («Надійшла за тестаментом бібліотеці Львівського монастиря отців реформатів в ім’я св. Казимира від пана Миколая Ґордона, доктора медицини»), і наступний запис, дотичний вже книгозбірні кременецьких реформатів: “Applicatus Conventui Cremenecensi P[atrum] Reformatorum 1764” («Належить Кременецькому монастирю отців реформатів. 1764 р.»). Вище викладені факти дають підстави говорити, що доктор медицини Миколай Ґордон, якого було обрано 1704 р. райцею Львівського магістрату[17], частину своєї книгозбірні заповів Львівському монастирю отців реформатів. На 1764 р. згадані примірники вже належали Кременецькому монастирю реформатів.
Купівельно-цінові записи. Записи цього виду взагалі не часто трапляються на стародруках, а на книжках з монастирських бібліотек і поготові. В кожному випадку має вагоме значення не тільки фіксація грошової суми, за яку була придбана книжка, а й місця купівлі та року придбання. В такому разі фактичні дані мають географічну і хронологічну локалізацію, що дає інформацію для характеристики книжкового ринку, вартості конкретного видання, попиту на його примірники. На титульному аркуші видання творів члена Ордену бенедиктинців Бенігнуса Буховського “Ortus miraculis, in occasu submontano, sive Sacra imago Virginis Benedictae Mariae Tuchoviensis…” (Краків, 1718) фігурує запис: “Residentiae Visniovecensis Carmelitaru[m] / Discalceatoru[m] Emptus Fl[ori] 1 g[rosiorum] 15 A[nno] 1719” («Для Резиденції Вишневецьких босих кармелітів придбана за 1 флорен 15 грошей 1719 року»). На примірнику видання твору Бернардина Меркатора (Mercatores) “Nucleus catecheticus…” (Кельн, 1713; ВІК: Берд. 581) є три записи, які інформують про долю стародрука. На форзаці запис латинською мовою сповіщає: “Emptus est Iste liber / Varsaviae P[atri] F[ratri] Ioanni / a S. Andrea Corsini / C[armelitae] Discal[ceati] Tymf. 4” («Ця книжка куплена у Варшаві отцю і брату Йоану від св. Андрія Корсіні, босому кармелітові за 4 тимфа»). На останній сторінці книжки написано “P[atris] F[ratris] Ioannis a Cruce a S. Andr[ea] / Corsino C[armelitae] D[iscalceati]” («Отця і брата Йоана від Хреста і св. Андрія Корсіні, босого кармеліта»). А на титульному аркуші – власницький запис, констатуючого характеру: “C[o]n[ven]tus Berdicov[iensis] / Carmelit[arum] Discalc[eatorum]” («Бердичівського монастиря босих кармелітів»). Маргіналії цього примірника ілюструють спосіб і обставини його надходження до монастирської книгозбірні. Орденські архівні документи інформують, що отець Йоан від св. Андрія Корсіні, світське ім’я – Ян Канти Мацьоловський, був висвячений 1754 р. в Бердичівському монастирі босих кармелітів і помер у ньому 1784 р. [18, 334].
Праця члена Ордену паулінів Томи Франческо Ротаріо (Rotario, лат. Rotarius) “Apparatus universae theologiae moralis” (Рим, 1758; ВІК, Берд. 597) на шмуцтитулі має запис про придбання її у Кракові через 10 років після виходу книжки у світ: “Ad usum Fr[atr]is Augusti a Conceptio/ne B[eatissimae] V[irginis] Mariae Carmel[itae] Discalceati / Comparatus anno D[omi]ni 1768 Cracov[iae]” («Для користування брата Августа від [Непорочного] Зачаття Пресвятої Діви Марії, босого кармеліта, куплена Року Божого 1768 у Кракові»). Примірник належав босому кармеліту отцю Августу від Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії Куницькому (1745–1814), життя якого було тісно пов’язане з Бердичівським монастирем босих кармелітів. В 1772–75, 1777–81, 1786–90 рр. він обіймав посаду підпріора Бердичівського монастиря, в 1778–81 рр був пріором цього монастиря, а в 1781–84 рр. монастирським екзаменатором. Свій життєвий шлях о. Август закінчив у бердичівській обителі, де його і поховали [18; 173, 176, 177, 336]. Книжка була придбана у Кракові майже за чотори роки до того, як о. Август увійшов до монастирського керівництва.
Два видання списку заборонених Папською курією книг – “Index Librorum Expurgandorum…” ([Рим], 1745; ВСРВ, P. in. 104) та “Index Librorum Prohibitorum” (Рим, [1752]; ВСРВ, P. in. 396), мають датовані записи про купівлю примірників на кошти, зібрані милостинею, і походять із бібліотеки Дедеркальського монастиря Ордену реформатів. Тексти записів мають такий вигляд: на виданні 1745 р. – “Conventus Dedercaliensis P[atrum] Reformat[orum] pro Eleemosyna 1760” («Дедеркальського монастиря отців реформатів за милостиню. 1760»); на виданні 1752 р. – “Conventus Dedercaliensis Patru[m] Reformato[orum]. Hic liber comparatus pro Eleemosina sub Gvardiansi. P[atris] Joannis Gvalberh Ref[ormati] A[nno] D[omini] 1761” («Дедеркальського монастиря отців реформатів. Ця книжка куплена за милостиню в часи гвардіанства отця Йоана Ґвалберга, реформата, Року Божого 1761»).
Записи бібліотечного характеру. Вони віддзеркалюють технічне опрацювання книжкових надходжень у тогочасній бібліотечній практиці. Це включало в себе запис книжки до відповідного каталогу або інвентаря, позначення приналежності її монастирю та топографічними ознаками у вигляді літерних та цифрових сигнатур, в деяких випадках додавалися назви систематичних розділів у скороченій формі. Літерами, як правило, позначали бібліотечні шафи, арабськими цифрами – полиці й позиції книжок у шафах. Детально розписаних правил технічного опрацювання надходжень у монастирських бібліотеках не було. Діяли звичаєве право, фаховий рівень бібліотекаря, його сумлінність, акуратність та винахідливість. [13, 59]. Як ілюстрацію цього виду маргінальних записів можна навести такі приклади. На форзацах усіх стародруків із книгозбірні Берестейського єзуїтського клегіуму, користуючись сучасною бібліотечною термінологією, проставлено «систематичний індекс» і розстановочний шифр книги. За характером почерку записи зроблено у XVII–XVIII ст. Великими літерами латинської абетки позначено, вочевидь, шафи. Внизу літери степенем, вираженим арабськими цифрами – номери полиць, бо цифри трапляються від 1 до 9. Поряд з цими позначеннями у скороченій формі латинською мовою подано назви тематичних розділів бібліотеки, наприклад: U2 nst[itutiones] S[ocietatis] J[esu]; K3 Medit[ationes]; Z1 Rhet[ore]. Бібліотечні шифри N4, S5, O6 і т. д. винесені на корінці більшості оправ. На корінцях світлих пергаменових оправ вони проставлені чорною фарбою, а на корінціях оправ із темно-брунатної шкіри – білою фарбою.
На титульних аркушах, форзацах, іноді на корінцях оправ стародруків із бібліотеки Вишневецького монастиря босих кармелітів проставлено чорнилом із знаком «№» арабські цифри, наприклад: № 369, № 581 і т. д. Ці номери, вочевидь, правили дороговказом для пошуку видання у бібліотеці і вказували порядковий номер одиниці зберігання у фонді. Частина книжок на корінціях має паперові наліпки з надрукованими чорною фарбою літерами латинської абетки: “A”, “C”, “D”, “E”, “N” і т. д. Іншого виду позначень на книжках цієї монастирської книгозбірні не виявлено. Найвірогідніше, що цифрові позначення вказували порядковий номер книжки на полиці або в тематичному розділі, літери – певний тематичний розділ, до якого вона відносилася за своїм змістом або шафи. При відсутності бібліотечного каталогу дуже складно більш конкретно говорити про організацію книжкового фонду.
На форзацах стародруків бібліотеки луцьких тринітаріїв маємо в такий спосіб подану топографію бібліотечної одиниці зберігання: а) “Lit. PH num. 31 / Collegii Luceoriensis Ord. / SSSmae Trinitatis”; b) “Lit. H.P num. 7 / Ex Bibliotheca Collegii / Luceoriensis / Ordinis SSSae Trinitatis”. В деяких випадках літерна і цифрова сигнатура проставлялися і на титульному аркуші. Літерами латинської абетки вочевидь були пронумеровані шифи, а арабськими цифрами – місце книжки у шафі.
В монастирських бібліотеках під пильним контролем перебували «заборонені» книжки, які входили до списку заборонених для читання і поширення книжок Римською курією. Такі видання повинні були зберігатися окремо від основного фонду, знаходитися в окремій шафі чи скрині постійно замкнутими і видаватися з особистого дозволу настоятеля монастиря. Деякі стародруки мають відмітку про те, що вони відносилися до числа заборонених видань. Примірник видання твору німецького письменника й поета Менрада Молтера (Molther, XVI ст.) “Luca Christiana Psalmi quinquagesimi deprecatoria” (Гагенау, 1527; ВСРВ, Pal. 30) на титульному аркуші має напис, зроблений розмашистим почерком: “Liber prohibitus”. Цим же почерком зроблено власницький запис: “Convent[us] Berdiczo[viensis] / Carmelit[arum] Discalceat[orum]”. Окрім того, там само є шрифтовий екслібрис київського біскупа Юзефа Анджея Залуського: “I. A. Zaluski”. Ю. А. Залуський неодноразово відідував Бердичівський монастир босих кармелітів, його пастирські листи та розпорядження друкувалися в монастирській друкарні. Цілком можливо, що він подарував книжку з власної бібліотеки монастирській книгозбірні. Твори М. Молтера значаться в “Index librorum prohibitorum” [10, 183].
Записи про інтролігаторську роботу та реставрацію книжок. З розвитком друкарської справи і зростанням бібліотечних фондів монастирів налагоджувалися зв’язки з інтролігаторськими майстернями, куди віддавали на оправу книжки. Збереження монастирських книгозбірень вимагало проведення інтролігаторських і реставраційних робіт. Коло цих робіт включало в себе: виготовлення оправ, підклеювання пошкоджених аркушів, наново зшивання блоку книжки, при потребі – просушування постраждалих від вологи примірників тощо. З часом при великих монастирях почали організовувати інтролігаторські майстерні, де працювали наймані робітники.
В Товаристві Ісуса інтролігаторські майстерні відкривали колегіуми, які мали власні друкарні (Бранев, Каліш, Люблін). Почали з’являтися майстри-інтролігатори, які вийшли з членів Ордену [9, 229–230]. В Ордені реформатів за діючими правилами інтролігатор піклувався про книжки, робив оправи для окремо виданих промов і проповідей, об’єднуючи їх в один конволют, щоб «не роздрібнювати їх на світський кшталт». Розпорядження про збереження бібліотечних фондів у отців реформатів було впроваджено після 1733 р. [13, 64].
Зовсім рідко трапляються маргінальні записи про виготовлення оправ, ремонт книжок та вартість цієї роботи. В найкращому випадку фіксується факт виготовлення нової оправи. Так, книжка Альбрехта фон Ейба (Eyb, 1420–1475) “Margarita poetica” (Нюрнберг, 1472; ВСРВ, IA 135)[18], яка належала бібліотеці Острозького єзуїтського колегіуму, має записи: “Collegii Ostrogien[sis] Soc[ietatis] Jes[u]” і нижче – “reparatus 1762” (арк. 2a).
Підсумовуючи викладене можна зробити такі висновки: маргінальні записи стародруків монастирських бібліотек відіграють першочергову роль у визначенні пертиненції книжок до конкретних бібліотек; документально фіксують шляхи надходження книжок до фондів та факти переміщення їх з одного монастиря до іншого; подають інформацію про розповсюдження і побутування творів духовних авторів. Підготовка і публікація наукових каталогів стародруків вказаних монастирських бібліотек дасть можливість в тому числі зібрати і ввести у науковий обіг комплекси маргінальних записів, дотичних історії цих книгозбірень.
Коментарі
[1] Kocowski B. Zadania i metody badań proweniencyjnych w zakresie starych druków // Przegląd biblioteczny. – R. XIX. – Z. 1–2. – Warszawa, 1951. – S. 72–84.
[2] Войцехівська І., Дмитрієнко М. Маргіналістика // Спеціальні історичні дисципліни. Довідник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Либідь, 2008. – С. 350–358.
[3] Апанович Е. М. Записи на рукописных книгах ЦНБ АН УССР // Проблемы рукописной и печатной книги: Сб. науч. трудов. – Москва: Наука, 1976. – С. 70–86.
[4] Бондар Н. П. Маргіналії київського видання Молитвослова 1742 року як джерело до генеалогії роду Борозн // Українська біографістики: Зб. Наук. праць. – Вип. 4. – Київ, 2008. – С. 82–97; Бондар Н. П. Провенієнції віленських видань Євангелія 1575 і 1600 років з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського як джерело історико-книгознавчих досліджень //Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – Вип. 3. – Львів, 2008. – С. 31–37; Бондар Н. П. Кириличні стародруки XVI–XVII ст. з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, що походять із волинських збірок // Старий Луцьк. – Вип. VI. – Луцьк, 2009.
[5] Заболотна Н. Пам’ятки південно-слов’янського кириличного книгодрукування у відділі стародруків та рідкісних видань НБУВ // Бібліотечний вісник. – 2006. – № 3. – С. 11–20; Заболотна Н. Маргіналії у почаївських кириличних стародруках (на матеріалах фондів відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) // Українська історична та діалектна лексика: Зб. наук. праць. – Вип. 5. – Львів, 2007. – С. 100–110; Заболотна Н. Діяльність церковних братств в Україні середини XVIII–XIX ст. за матеріалами покрайніх записів на кириличних стардруках // Наукові праці НБУВ. – Київ, 2009. – Вип. 25.
[6] Іванникова М. К. Записи на книгах як мікроджерела історії кодексу (на прикладі світської книги) в контексті розвитку книжкового джерелознавста // Наукові праці НБУВ. – Київ, 2004. – Вип. 13. – С. 401–410.
[7] Ісаєвич Я. Д. Літературна спадщина Івана Федорова. – Львів: Вища школа, 1989. – С. 141–173.
[8] Качур І. Маргінальні записи як джерело дослідження історії читацтва Західної України XVIII–XIX ст. // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів, 2008. – Вип. 1 (16). – С. 3–25; Качур І. Маргінальні записи як джерело дослідження рецепції французької книги в Галичині у 2-й пол. XVIII ст. // Бібліотечний вісник. – 2009. – № 3. – С. 30–34; Качур І. Стародруки з бібліотек саноцького духовенства у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів, 2007. – Вип. 15. – С. 3–20.
[9] Колосовська О. М. Маргінальні записи на кириличних стародруках – джерело до вивчення історії культури України // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. праць. – Київ, 2001. – Вип. 3: Джерелознавчі дисципліни. – С. 312–326; Колосовська О. М. Автографи на книгах бібліотеки А. С. Петрушевича // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів, 2003. – Вип. 11. – С. 39–72.
[10] Ціборовська-Римарович І. О. Книжковий фонд Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського як джерельна база історичних досліджень // Рукописна та книжкова спадщина України. – Вип. 12. – Київ, 2007. – С. 52–69; Ціборовська-Римарович І. О. Бібліотека Острозького єзуїтського колегіуму: історія та сучасний стан фонду // Наукові записки національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». – Вип. 13. – Остріг, 2009. – С. 378–392; Ціборовська-Римарович І. О. Бібліотека Кременецького єзуїтського колегіуму: історія, склад і зміст бібліотечного фонду // Студії і матеріали з історії Волині 2009 / Ред. випуску В. Собчук. – Кременець, 2009. – С. 104–115; Ціборовська-Римарович І. О. Історико-книознавчий огляд примірників книжки Д. Братковського «Світ, розглянутий по частинах» з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського // Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий. Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. – Луцьк, 2004. – С. 425–436.
[11] Каталог інкунабул / Уклав Б. Зданевич, Упорядник Г. І. Ломонос-Рівна. – Київ: Наукова думка, 1974. – 248 с.: іл.; Каталог палеотипов из фондов Центральной научной библиотеки им. В. И. Вернадского / Сост. М. А. Шамрай. – Киев: Наукова думка, 1995. – 550 с.: ил.; Шамрай М. А. Альдини в бібліотеках України: Каталог. – Київ: Академперіодика, 2008. – 138 с.: іл.; Напрестольні Євангелії XVI–XVIII століть у зібранні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника: Каталог / Упорядник Л. Юріна. – Київ: Вид-во «КВІЦ», 2005. – 196 с.: іл. 245; Бочковська В. Г., Хауха Л. В., Адамович В. А. Каталог видань Почаївського та Унівського монастирів XVIII–XX ст. з колекції музею книги і друкарства України. – Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 359 с.: іл.; Стародруки Речі Посполитої XVI–XVIII ст. ст. у зібраннях Музею книги і друкарства м. Острога і Волинського краєзнавчого музею: Каталог / Укладачі О. Л. Позіховський, С. В. Позіховська. – Луцьк, 2005. – 104 с.: іл.; Стародруки Речі Посполитої XVII–XVIII ст. у Волинських книгозбірнях: Каталог / Упорядники С. В. Позіховська, О. Л. Позіховський. – Луцьк, 2006. – 104 с.: іл.; Каталог изданий XVI века. Из фондов научной библиотеки ОНУ им. И. И. Мечникова / Сост. Е. В. Полевщикова. – Одесса: Астропринт, 2005. – 391 с.: ил.
[12] В праці А. Бонецького “Herbarz polski” (Warszawa, 1906. – T. 9. – S. 246) помилково зазначається, що Томаш Карчевський 1691 р. фундував у Берестечку монастир босих кармелітів, а не тринітаріїв. За списком монастирів Польської провінції Ордену босих кармелітів, які подає “Catalogus religiosorum et monialium carmelitarum discalceatorum Provinciae Polonae S. Spiritus in 1772” [Бердичів, 1772], монастир Ордену босих кармелітів у Берестечку відсутній. А. Бонецький подає такі біографічні відомості про Т. Карчевського: 1681 р. став львівським хорунжим, 1689 р. – львівським підстаростою, 1691 р. – галицьким каштеляном. Похований в єзуїтському костелі у Львові.
[13] Тексти маргінальних записів подаються мовою оригіналу із збереженням орфографічних особливостей. Скорочені слова розкриваються і подаються у квадратних дужках. Похилою рискою позначається закінчення рукописного рядка тексту. Переклад запису подається за діючими нормами української літературної мови.
[14] Бібліографічний опис видань подано в: Каталог палеотипов из фондов Центральной научной библиотеки им. В. И. Вернадского НАН Украины / Сост. М. А. Шамрай. – Киев: Наукова думка, 1995. – № 4, 883, 2175.
[15] Бібліографічний опис видання подано в: Каталог інкунабул / Уклав Б. Зданевич; Упорядник Г. І. Ломонос-Рівна. – Київ: Наукова дкмка, 1974. – № 166.
[16] Згадка про цей примірник, записаний тестатором М. Гордоном львівським отцям реформатам, є в кн.: Różycki Ed. Książka polska i księgozbiory we Lwowie w epoce renesansu i baroku. – Wrocław: Ossolineum, 1994. – S. 182.
[17] Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Денис Зубрицький. – Львів:Центр Європи, 2002. – С. 404.
[18] Бібліографічний опис видання подано в: Каталог інкунабул / Уклав Б. Зданевич; Упорядкувала Г. І. Ломонос-Рівна. – Київ: Наукова думка, 1974. – № 184.
Література
1. Булатова С. О. Архів реформатів Руської провінції (Provincia Russia) // Рукописна та книжкова спадщина України / ІР ЦНБ ім. В. І. Вернадського. – Київ, 1994. – Вип. 2. – С. 136–141.
2. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2002. – 601 с.
3. Колосок Б. Римо-католицькі святині Луцька. – Київ: Техніка, 2004. – 224 с.: іл.
4. Ціборовська-Римарович І. О. Стародруки з бібліотеки Берестейського єзуїтського колегіуму в фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського // Берасцейскія кнігазборы: Матэрыялы міжнароднай навукова-практычнай каферэнцыі «Берасцейскія книгазборы: праблемы і перспектывы даследавання» (Брэст, 30–31 кастрычніка 2008 г.) / Складальнікі: А. М. Мяснянкіна, Т. С. Кавенька. – Брэст, 2009. – С. 399–418.
5. Ціборовська-Римарович І. О. Твори теолога-єзуїта Георгія Ґенгеля (1657–1727) у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: історико-книгознавча характеристика примірників // Наукові праці НБУВ. – Київ: НБУВ, 2009. – Вип. 24. – С. 216–250.
6. Ціборовська-Римарович І. О. Сходознавець Тадей Крусинський і його праці у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського // Київські полоністичні студії: Зб. наук. праць. – Т. 4: Українсько-польські літературні контексти. – Київ, 2003. – С. 123–148.
7. Boniecki A. Herbarz polski / Adam Boniecki. – Warszawa, 1902. – T. 5. – S. 60.
8. Encyklopedija wiedzy o iezuitach na ziemiach Polski i Litwy. 1564–1995 / Opracował L. Grzebień. – Kraków: Wydawnictwo WAM, 2004. – 882 s.
9. Grzebień L. Organizacja bibliotek jezuickich w Polsce od XVI do XVIII wieku / Ks. Ludwik Grzebień SJ // Archiwa, Biblioteki i Muzea Kościelne. – T. 30. – S. 223–278; T. 31. – S. 225–281.
10. Index librorum prohibitorum. – Romae: Ex Typographia Rev. Camerae Apostolicae, 1758. – 304 p.
11. Karmelici bosi w Polsce // Encyklopedja koscielna / Przez X. Michała Nowodworskiego. – Warszawa, 1877. – T. 10. – S. 44–50.
12. Natoński B. Krusiński Tadeusz Jan // Polski słownik biograficzny. – T. 15. – S. 426–428.
13. Pidłypczak-Majerowicz M. Biblioteki i bibliotekarstwo zakonne na wschodnich ziemiach Rzeczypospolitej w XVII–XVIII wieku / Maria Pidłypczak-Majerowicz. – Wrocław: Wyd–wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1996. – 193 s. (Acta Universitatis Wratislaviensis № 1815. Bibliotekoznawstwo XX).
14. Poplatek J. Gengell Jerzy // Polski słownik biograficzny. – T. 7/5. – Z. 35. – S. 385.
15. Reformaci. Reformaci w Polsce // Encyklopedja kościelna / Przez X. Michała Nowodworskiego. – Warszawa: W Drukarni Franciszka Czerwińskiego, 1899. – T. 23. – S. 96–99; 99–113.
16. Trynitarze. Trynitarze w Polsce // Encyklopedja koscielna / Przez X. Michała Nowodworskiego. – Warszawa, 1907. – T. 29. – S. 208–212; 212–229.
17. Trypućko. J. The Catalogue of the Book Collection of the Jesuit College in Braniewo held in the University Library in Uppsala. / Jozef Trypućko; Extended and completed by Machał Spandowski; Edited by Michał Spandowski, Sławomir Szyller. – Warszawa, Uppsala, 2007. – Vol. 1. – P. 69.
18. Wanat B. J. Klasztor karmelitów bosych w Berdyczowie na Ukrainie. Studium monograficzne / Benignus Józef Wanat OCD. – Kraków: Wyd–wo Karmelitów Bosych, 2007. – 432 s.: il.