Латиномовний інтелектуальний контекст існування православних братств (на матеріалі львівських авторів XVІІ—XVIII ст.)
Людмила Шевченко-Савчинська, Наталя Давиденко (Київ)
Важливою характеристикою контексту, в якому існували братства православних міщан в Україні (надто ж коли йдеться про Львівське братство), була багатомовність із домінуванням латинської мови в інтелектуальному просторі епохи. Латиномовні тексти – продукт, головним чином, того середовища, якому себе протиставляли (але у такий спосіб і взаємодіяли з ним) православні братчики.
Поширений донедавна в літературознавстві поділ давніх авторів на католиків і православних як українських і неукраїнських видається некоректним, тим більше, що здійснювалося це зі світоглядних засад ХХ ст. Адже, за словами Наталі Яковенко, «Релігійна відкритість людини зламу XVI—XVII ст. є засадничо чужою її нащадкам (...), і це розставляє додаткові пастки для дослідника, бо, ретроспективно оцінюючи позицію своїх героїв у справах віри й Церкви, він ризикує потрапити у полон «реформованих» критеріїв побожності» [1, с. 33].
Читайте також: Розмаїття етнонімів як відображення політичного світогляду освіченого львів’янина XVII ст.
Яскравим прикладом розмитих конфесійних бар’єрів може служити творчість члена домініканського ордену, київського єпископа Йосипа Верещинського (1532—1599 рр.), який у своїх творах, написаних латинською мовою, доводив, що козаки – шляхетні лицарі; розробив проект лицарської школи на Задніпров’ї; йому належить ідея створення самостійної козацької держави у формі князівства зі столицею у Києві, що спиралася б на місцеві традиції. Знаковими постатями серед українців-католиків є вихідці з Галичини та прилеглих земель: Юрій Дрогобич, Павло Кроснянин, Микола Гусовський, Станіслав Оріховський, Себастіян Кленович, Симон Пекалід, Ян Домбровський, Шимонович Шимонович та ін. Їхні твори – як поетичні, так і прозові – були незаслужено замовчуваною протягом століть сторінкою історії української літератури, а, отже, історії українського духовного розвитку.
В Україні тривалий досвід поєднання традицій, жваві міжкультурні контакти, багатомовність сприяли формуванню релігійно-культурної толерантності в національному характері та інтелектуальному збагаченню. Підтвердження цього – діяльність Львівської братської школи з її демократичними основами організації, закріпленими у статуті. Шкільна програма поміж іншим включала вивчення слов’янської, грецької, латинської мов. Свого часу ректорами й учителями школи були: Лаврентій Зизаній, Іов Борецький, Памво Беринда, Сильвестр Косів, які не лише вивчали і викладали латину, а й використовували її у власних творах і для комунікації.
Загалом, латиномовна інтелектуальна спадщина, тексти, які датуються XV–XX ст., – об’єкт дослідження неолатиністики. В Україні її розвиток здійснюються за різними напрямами, основні серед яких: 1) вивчення особливостей «української» латинської мови (Н. Безбородько, Н. Корж, В. Миронова); 2) дослідження явища на прикладі творчості окремих авторів (О. Лефтерова, О. Осауленко, О. Савчук, О. Трофимук,); 3) дослідження за жанрами (історіографія часів Хмельниччини – Р. Щербина, етикетна поезія – Л. Шевченко-Савчинська) та ін. Знаковою подією стало заснування 1995-го у Львові Інституту неолатиністики – з ініціативи та під керівництвом М. Трофимука.
Читайте також: Латинськомовна історіографія в Україні середини XVII ст. як мовно-культурне джерело
Серед найближчих сусідів, яким так само, як і українцям, є що досліджувати у цій царині – передусім Польща, де існує Центр ренесансних студій, працює ціла плеяда неолатиністів, серед яких – Єжи Аксер, Пйотр Борек, Пйотр Вільчек, Граджина Урбан, Марія Цитовська та багато інших. На Заході Європи зацікавлення неолатиністикою розпочалися не набагато раніше, ніж у нас [2, с. 43]. Однак вітчизняні неолатиністичні студії мають особливе значення: відкриття цієї сторінки власного духовного життя ламає шкідливі стереотипи; також латина виконує роль контрасту, завдяки якому ми можемо простежити глибину та осяжність поширення європейських культурних явищ, тенденцій і впливів в інтелектуальному просторі на схід від Карпат.
Потужний пласт літератури, створеної латинською мовою протягом XV—XVIII ст., це не лише поезія, як може здатися, оскільки саме їй досі надавалася перевага у розвідках українських дослідників, присвячених Миколі Гусовському, Яну Домбровському, Павлу Кроснянину, Симону Пекаліду, Теофану Прокоповичу, Іринею Фальківському та ін., а й різножанрова проза.
Як відомо, епоха Ренесансу відродила і посилила інтерес до гуманітарного та природничого комплексу наук, що спричинило виникнення багатьох університетів. На початку окресленого нами періоду (XІV—XV ст.) ще зарано говорити про наукову літературу як таку, зрештою, якби вона існувала, то навряд чи мала б належати до кола літературознавчих досліджень. Тогочасні наукові тексти більш коректно називати інтелектуальною прозою – це наукові трактати, тези філософських диспутів, підручники, конспекти лекцій та творів іноземних авторів. У багатьох з них вже можна знайти формальні ознаки наукового тексту, зокрема, історія вивчення проблеми, цитати, посилання тощо.
Читайте також: До проблеми Ренесансу в українській літературі
Саме латиномовний твір інтелектуальної прози є першою серед відомих сьогодні друкованих книг українських авторів – це «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі». Підсумки астрологічних досліджень написані стилем, що відповідав тоді вимогам наукового – попри розкидані по всьому тексту тропи, серед яких: епітети («славетне місто», «неприхильне Сонце», «непевні дні»), персоніфікація («доля буде більш лінива», «характерно Місяцю в юному віці»), численні риторичні фігури («Я полишаю все інше, достойне відхилення від теми, на інший окремий час»). Посилання, які ми звикли вважати неодмінним атрибутом наукового тексту, здійснені тут у доволі незвичний спосіб: «Як вважають шановані старі люди, і на думку незнатних та осіб низького стану...» [3]. Проте навіть із сучасної точки зору ця та інші збережені праці Юрія Дрогобича містять деякі наукові дані з астрономії та географії.
Зростання зацікавленості медициною у ті часи, на хвилі ренесансного антропоцентризму цілком закономірне, наступним кроком стало поглиблення знань цілого комплексу природничих наук. За приклад можуть служити цікаві для дослідження латиномовні твори вчених, безпосередньо пов’язаних зі Львовом походженням та діяльністю, – чергове підтвердження важливої ролі цього міста у розвитку освіти й науки в українсько-польському інтелектуальному просторі.
Серед низки інтелектуалів, які присвятили себе науці, – Ян Петрицій (1592—1641) ерудит, медик, письменник, докторський ступінь здобув у Болоньї, 1620 р. став професором медицини і вимови у Краківській академії, через рік отримав тут посаду офіційного історіографа. Серед його творів – Historia rerum in Polonia gestarum anno 1620, Comitia Sapientium (1628), Princeps Polonus (1633) з присвятою Владиславу Заславському. Крім історичних праць, він є автором польськомовної розвідки O wodach w Drużaku i Łęchowskiej – «Про води Дружака і Ленховської». Подібні наукові зацікавлення були властиві іншому сучаснику та земляку Петриція, Еразму Сиксту (Мриголоду) (1570—1635). Життєвий шлях учених навдивовижу схожий. Найвідоміші з його робіт – латиномовні коментарі до трактату Геркулеса Саксонського про ковтун[1] (1600) та до творів Л. Сенеки (Львів, 1627) і трактат про термальні джерела у селі Шклі поблизу Львова (Замостя, 1617) – в оригіналі польською, згодом перекладений латиною і кілька разів перевиданий під назвою De thermis in pago Sklo – «Про теплики в селі Шклі».
Читайте також: Реферат з історії медицини
У цій бальнеологічній праці автор описує місцевість, вперше наводить результати власноруч здійсненого хімічного аналізу місцевих термальних вод, пояснює їхні лікувальні властивості, пропагує грязелікування, чи не вперше в історії він описує процес дистиляції нафти та необхідне для цього обладнання. Польськомовне видання цього трактату оформлене характерним для свого часу чином: після авторської присвяти праці Янові Грабі з Острога, воєводі познанському, де Сикст говорить поміж іншим про важливість лікарського фаху, далі вміщено чотири вірші латинською мовою. Перший із них належить Шимону Шимоновичу[2], на думку якого «Не просто багато, а дуже багато, найкращий Сиксте, // Заборгували тобі теплики» (тут і далі переклад з лат. наш – Л. Ш.-С.). [4].
Трактат Еразма Сикста може служити зразком тогочасного наукового стилю. Аналіз посилань у праці вражає не тільки глибиною знань автора у царині наукових досягнень стародавнього світу, а й обізнаністю з науковими працями Середньовіччя та сучасників. Те, наскільки вільно вчений орієнтується в науково-філософських досягненнях, свідчить про виважений, професійний, підхід до написання твору, який базується на глибокому розумінні теоретичного матеріалу. Адже у XVII ст. Львів був одним з наукових осередків у галузі медицини і фармації, про що свідчить, зокрема, зростання кількості і якості праць, присвячених науковим проблемам.
Значний інтерес викликає інший збережений твір Еразма Сикста – медичний коментар до творів Сенеки, надрукований 1627 р. у Львові. Це яскравий приклад синкретизму наукового, публіцистичного та художнього стилів в одному творі, де серйозні наукові факти, приклади з власної медичної практики сусідять з цитатами не лише античних лікарів (Гіпократ, Гален), а й письменників, поетів (найчастіше цитується Горацій) і навіть з анонімними, імовірно власними, поетичними рядками cum grano salis: «Три обличчя лікар має: одне, коли кличе його // Ангел, майже таке саме, коли закликає сам Бог, // Потім, коли вилікує хворобу й винагороду свою вимагає, // Жахливе являє, і страшне, як у сатани»[3].
Еволюція наукового стилю простежується навіть у таких зовнішніх деталях, як те, що два наступні перевидання праці Еразма Сикста про термальні джерела (1740, 1780) уже не містять ніяких велемовних передмов «до ласкавого читача», а тим більше хвалебних віршів, присвячених вченому поціновувачами його досягнень. Ще яскравіше це виявляється у творах авторів XVIII ст. За приклад може служити видання Scientia artium militarium , здійснене Ігнатієм Богатком 1747 р., що також зазнало кількох перевидань.
Брацлавський мечник, волинський посол сейму 1764 р., підчашій вінницький Ігнатій Богатко не єдиний автор праці у звичайному розумінні цього поняття: так, львівський краєзнавець Павло Гранкін, цитуючи згадану працю, без зайвих церемоній посилається на кс. Гродзицького як автора Scientia artium militarium: [6, с. 26]. Справді, як зазначається на титулі видання, курс військової справи, архітектури і піротехніки був написаний на підставі прослуханих лекцій Фаустина Гродзицького. За конспектами його лекцій вийшли друком ще два курси – І. Козловського (1744 р.) та К. Зданського (1749 р.), однак праця І. Богатка, вочевидь, користувалася популярністю, бо 1753 р. її було перевидано із зазначенням на титулі: Еditio secunda correctior.
Читайте також: Латинськомовний текст у церковному житті України кінця XVI–XVII ст.
Фаустин Гродзицький – один із останніх ректорів Кам’янецького єзуїтського колегіуму, викладач арифметики, геометрії, статики, механіки, гідростатики, перспективи, цивільної та військової архітектури, тактики й полеміки у Львівському єзуїтському колегіумі[4], згодом, з 1744 р. – перший керівник кафедри математики на філософському факультеті Львівського університету, талановитий архітектор, що керував спорудженням не лише корпусів єзуїтських закладів, а й храмів, зокрема, здійснив ремонт кафедрального костелу у Кам’янці, унаслідок чого фасади дзвіниці та інтер’єр були декоровані у пізньобароковому стилі. Те, що автором наукового видання є не безпосередньо вчений-математик, а його учень, робить зазначений твір ще цікавішим матеріалом для аналізу еволюції інтелектуальної прози у давній українській літературі.
У довгій назві на першій сторінці вказано предмет викладу – «Наука військових мистецтв», а також оточені численними епітетами імена тих, кому присвячене видання (Януш Сангушко-Любартович), хто слухав лекції та за чиєю редакцією виходить курс (sub R. P. Faustino Grodzicki Societatis Jesu Mathesèós Professore editae). Остання фраза: Datur facultas cuilibet opponendi – виказує припущення, що знайдуться охочі опонувати викладеному. На звороті вміщено рецензію і дозвіл на друк, надані львівським архієпископом. Наступні п’ять сторінок займає панегірик Сангушкам-Любартовичам зі звичним переліченням чеснот і звершень членів родини та їх пояснення шляхетним походженням могутнього роду. Богатко не проминає нагоди, коментуючи напружену політичну обстановку і наміри найближчих сусідів Польщі (найбільше занепокоєння у нього викликає Московія), наголосити на важливості викладеного курсу і раз-пораз закликає свого благодійника: Vide igitur Princeps Celissime, quo Tuae familiae primum caput, promovit Scientia Artium militarium [7, с. 3] – подивися, найясніший володарю, оскільки твоєї родини ти перший голова, як просунулася наука військових мистецтв. Користь від ознайомлення з «Наукою військових мистецтв» пояснюється у різних варіаціях, зокрема: Ad tutamdam Poloniam a Turcis, Tataris, Cosaccis, alis militem, a nemine victus, nemini vincendus [ibid., с. 6] – для убезпечення Польщі від Турків, Татарів, Козаків, інших ворогів, щоб ніким не був переможений, нікому не піддався.
Основний текст навчального курсу, що займає 113 стор., поділений на частини різного обсягу: «Архітектура» (30 с.), «Піротехніка» (129 с.), «Полеміка» (16 с.), «Тактика» (5 с.), «Перспектива» (6 с.). Останні 19 сторінок книжки – це ілюстрації, креслення з поясненнями. Частини чітко структуровані, поділені на 3–5 розділів , кожен з яких починається необхідними визначеннями. Обов’язковими частинами кожного розділу є схолії (scholion) – коментарі до окремих тез, навчальні завдання (problema), їхні різновиди та пояснення, як за незначних змін умов зміниться їхнє виконання (aliter), описи дослідів (experientia).
Найоб’ємнішим розділом є «Піротехніка», що поділяється на військову та святкову. Може видатися дивним, чому в підручнику з військової справи так детально описується цивільне заняття, фактично, розвага. При цьому проф. Гродзицький – якщо не автор, то принаймні батько розглядуваного курсу – був аж ніяк не світською особою. Тут слід враховувати те особливе місце, яке займали феєрверки у бароковій культурі XVIII ст. – без них не обходилася жодне свято чи урочиста подія[5]. Дослідник львівської старовини Францішек Яворський, підкреслюючи в одному зі своїх досліджень любов львів’ян до вогняних видовищ, дає високу оцінку праці Ігнатія Богатка: Książka, dedykowana księciu Januszowi Sanguszce, (...) wykonane są z całą naukową, jak na owe czasy możliwą precyzyą i dokładnością. [8, с. 119]. Вочевидь, це яскраве видовище припало до душі людині епохи бароко з її симпатією до всього бурхливого, нестримного, що притаманне діонісійському типу культури. Саме тому pyrоtechnika festiva впевнено зайняла своє місце серед навчальних дисциплін – як ми бачимо на прикладі Львівського єзуїтського колегіуму.
Таким є наше бачення інтелектуального простору, в якому існувала Львівська братська школа, основною прикметою якого була багатомовність з домінантою латини у галузі науки та вищої освіти. За словами англійського неолатиніста Джеймса Бінса, коли хтось має у голові найзагальнішу мапу цієї широкої і, здається, безмежної царини, той майже миттю зможе вказати пальцем на латинську книгу, написану практично на будь-яку тему [2, с. 44].
Читайте також: Принципи формування бібліотеки вченого-гуманітарія у середині XX століття (на прикладі Івана Крип’якевича)
Сьогодні важливою метою бачиться створення такої «найзагальнішої мапи» в головах українських гуманітаріїв, наступним кроком мають стати всебічні (в тому числі інтердисциплінарні) дослідження, адже збереженого матеріалу настільки багато, що його можна розглядати під будь-яким кутом зору, класифікувати за якими-завгодно критеріями, залежно від мети: за формою, жанрами, призначенням, тематикою тощо. Дуже важливо провадити ці студії з урахуванням загальноєвропейського контексту, в якому виникла і розвивалася неолатиністика, однак неменш важливо пам’ятати, що твори латинською мовою на той час – це лише один із виявів багатомовного літературного процесу в Україні.
Примітки
[1] Hercules de Saxonia (1551–1607) De plica quam Poloni Gwozdziec, Roxolani Koltunum vocant. Liber nunc primum in lucem editus, Padova, Officina Laurentii Pasquati, 1600.
[2] Оригінал див.: http://www.pbi.edu.pl/book_reader.php?p=53043
[3] Мовою оригіналу: Tres medicus facies habet; una, quando rogatur // Angelicam; mox est, cum iuvat ipse Deus. // Post ubi curato poscit sua praemia morbo, // Horridus apparet, terribilsq; sathan [5, с. 48].
[4] Дослідники зауважують утилітарний характер освіти Львівського єзуїтського колегіуму, що виявився, зокрема, у викладанні цивільної та військової архітектури, прикладної геометрії; саме цей освітній осередок першим з-поміж єзуїтських шкіл запровадив викладання військової справи.
[5] У своїх лекціях з піротехніки Фаустин Гродзицький не радив улаштовувати феєрверки та ілюмінацію на честь похорону, щоб це не скидалося на весільну церемонію.
ЛІТЕРАТУРА
1. Н. Яковенко. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. – Київ: Критика, 2002. – 416 с.
2. Binns James. Harriot and the Latin Culture of His Time // The Durham Thomas Harriot Seminar. Occasional Paper No 9. – 1993. – р. 29.
3. Юрій Дрогобич. http://litopys.org.ua/human/hum48.htm [Електронний ресурс]....
4. O cieplicach we Skle Ksiąg Troie. Przez Erazma Syxta... Замостя. 1617.
5. Sixtus Erasmus. Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera... Львів. 1627.
6. П. Гранкін. Статті (1996–2007).–Львів: Центр Європи, 2010.–312 с.,
7. Bogatko Ignacy. Scientia artium militarium Architecturam Pyrotechnicam... complectens... Ignatii Bogatko ... editae Leopoli, 1747, Coll. S. S. Jesu.
8. Jaworski Franciszek. O szarym Lwowie.–Lwów–Warszawa, 1917.–246 s.
9. Заславський І. Юрій Дрогобич і його епоха. // Жовтень, 1983.—№ 8., с. 102—114.
10. Нудьга Г.А. Не бійся смерті: Повість-есе, історичний нарис. Вступна стаття П. Загребельного. – К.: Рад. Письменник, 1991. – 431 с.
Додаток
SIMON SIMONIDES
SIXTO LEOPOPLIEN[SI], MEDICO EXCELLENTISS[IMO].
Nae multum, Optime Sixte, nae satis plus,
Thermarum tibi debeant fluenta,
Quae tellus gremio sua Polona
Fundit. Nam sine lege, nota nulli,
Et sine artis ope hactenus meabat
Insignita, benignitate sola
Naturae: usibus haud sat expedita
Humanis: veluti rudis metalli
Terrae viscera dum tenetur intra
Massa iners, pretia leui aestimatur
Donec officio manus peritae
Educta e tenebris, et aucta luce,
Magno munere venditat se ubique,
Et vitae in varios vocatur usus.
O Sixte Optime, sic tuo labore,
Thermarum e tenebris fluenta prompta,
Atque edocta mederi ad artis usum
Fllustrem sibi vendicant honorem:
Humanumque genus iuvare gaudent.
СИМОН СИМОНІД (Шимон Шимонович - прим. Медієвіст)
СИКСТУ-ЛЬВІВ’ЯНИНУ, МЕДИКУ НАЙВИДАТНІШОМУ
Не просто багато, а дуже багато, найкращий Сиксте,
Заборгували тобі теплики,
Які польська земля зі своїх надр
Постачає. Бо без правила ніякого відомого,
I без сили науки досі проходила
Непомітна, із єдиною щедрістю
Природи, хіба ж не відкрита використанню
Людському: так із грубим металом
Нутрощі землі, поки тримається всередині
Маса необроблена, ціною невеликою цінуються,
Поки не буде справою руки досвідченої
Виведена з темряви і збагачена при світлі [маса],
За великі скарби повсюди продається,
І зветься життєвою потребою у багатьох.
О Сиксте найкращий, так твоєю роботою
Термів струмки з темряви оприявнені,
А також вивчені для лікування, до мистецтва вживання
Незрушну собі присвоїли почесть
І людський рід розрадити допомогли.
Переклад з латинської Л. Шевченко-Савчинської
[1] Hercules de Saxonia (1551–1607) De plica quam Poloni Gwozdziec, Roxolani Koltunum vocant. Liber nunc primum in lucem editus, Padova, Officina Laurentii Pasquati, 1600.
[2] Оригінал див.: http://www.pbi.edu.pl/book_reader.php?p=53043
[3] Мовою оригіналу: Tres medicus facies habet; una, quando rogatur // Angelicam; mox est, cum iuvat ipse Deus. // Post ubi curato poscit sua praemia morbo, // Horridus apparet, terribilsq; sathan [5, с. 48].
[4] Дослідники зауважують утилітарний характер освіти Львівського єзуїтського колегіуму, що виявився, зокрема, у викладанні цивільної та військової архітектури, прикладної геометрії; саме цей освітній осередок першим з-поміж єзуїтських шкіл запровадив викладання військової справи.
[5] У своїх лекціях з піротехніки Фаустин Гродзицький не радив улаштовувати феєрверки та ілюмінацію на честь похорону, щоб це не скидалося на весільну церемонію.
ЛІТЕРАТУРА
1. Н. Яковенко. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. – Київ: Критика, 2002. – 416 с.
2. Binns James. Harriot and the Latin Culture of His Time // The Durham Thomas Harriot Seminar. Occasional Paper No 9. – 1993. – р. 29.
3. Юрій Дрогобич. http://litopys.org.ua/human/hum48.htm [Електронний ресурс]....
4. O cieplicach we Skle Ksiąg Troie. Przez Erazma Syxta... Замостя. 1617.
5. Sixtus Erasmus. Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera... Львів. 1627.
6. П. Гранкін. Статті (1996–2007).–Львів: Центр Європи, 2010.–312 с.,
7. Bogatko Ignacy. Scientia artium militarium Architecturam Pyrotechnicam... complectens... Ignatii Bogatko ... editae Leopoli, 1747, Coll. S. S. Jesu.
8. Jaworski Franciszek. O szarym Lwowie.–Lwów–Warszawa, 1917.–246 s.
9. Заславський І. Юрій Дрогобич і його епоха. // Жовтень, 1983.—№ 8., с. 102—114.
10. Нудьга Г.А. Не бійся смерті: Повість-есе, історичний нарис. Вступна стаття П. Загребельного. – К.: Рад. Письменник, 1991. – 431 с.
Додаток
SIMON SIMONIDES
SIXTO LEOPOPLIEN[SI], MEDICO EXCELLENTISS[IMO].
Nae multum, Optime Sixte, nae satis plus,
Thermarum tibi debeant fluenta,
Quae tellus gremio sua Polona
Fundit. Nam sine lege, nota nulli,
Et sine artis ope hactenus meabat
Insignita, benignitate sola
Naturae: usibus haud sat expedita
Humanis: veluti rudis metalli
Terrae viscera dum tenetur intra
Massa iners, pretia leui aestimatur
Donec officio manus peritae
Educta e tenebris, et aucta luce,
Magno munere venditat se ubique,
Et vitae in varios vocatur usus.
O Sixte Optime, sic tuo labore,
Thermarum e tenebris fluenta prompta,
Atque edocta mederi ad artis usum
Fllustrem sibi vendicant honorem:
Humanumque genus iuvare gaudent.
СИМОН СИМОНІД (Шимон Шимонович - прим. Медієвіст)
СИКСТУ-ЛЬВІВ’ЯНИНУ, МЕДИКУ НАЙВИДАТНІШОМУ
Не просто багато, а дуже багато, найкращий Сиксте,
Заборгували тобі теплики,
Які польська земля зі своїх надр
Постачає. Бо без правила ніякого відомого,
I без сили науки досі проходила
Непомітна, із єдиною щедрістю
Природи, хіба ж не відкрита використанню
Людському: так із грубим металом
Нутрощі землі, поки тримається всередині
Маса необроблена, ціною невеликою цінуються,
Поки не буде справою руки досвідченої
Виведена з темряви і збагачена при світлі [маса],
За великі скарби повсюди продається,
І зветься життєвою потребою у багатьох.
О Сиксте найкращий, так твоєю роботою
Термів струмки з темряви оприявнені,
А також вивчені для лікування, до мистецтва вживання
Незрушну собі присвоїли почесть
І людський рід розрадити допомогли.
Переклад з латинської Л. Шевченко-Савчинської