Реферат з історії медицини. Ч. 2: Еразм Сикст

Праця, написана польською і 1617 р. видана у Замості [2], майже два століття лишалася актуальною, затребуваною та, вочевидь, унікальною. Це підтверджує її перевидання, здійснене 1780 р. – по суті, 2-га редакція, оскільки, за загальноєвропейською тенденцією того часу, текст був перекладений латиною [3]. На примірнику двомовного видання (яке побачило світ у Львові й Варшаві), переданому «для всебічного ознайомлення» пану Дамбському, здійснено напис невідомою рукою: «Ця книга з давньої редакції 16 століття передрукована, поряд тут латина, більш оброблена у цьому столітті в Польщі, і поряд квітуча старовина справ Батьківщини, що її єдине перо засвідчило мовою польською, – надається найяснішому пану з Дамбських Казимира королівському секретарю, із шляхетних галицьких верств лицареві»

Медієвіст

У попередній статті йшлося про середньовічні витоки української медицини, а зараз ми намірилися більш детально спинитися на творі, який має всі шанси стати призвідником цілої серії статей. Йдеться про трактат «De thermis in pago Sklo» (Про теплики у селі Шклі) Еразма Сикста – українського (sic!) вченого-медика кінця XVI – поч. XVII ст., міського чільника, чиїм справжнім nomen genericum, згідно зі знавцем львівської старовини Денисом Зубрицьким, було Мриголод – прізвище, яке вже не носив його батько, але ще носив дід [1].

Читайте також: Сикст Еразм. Про теплики у селі Шклі

Еразм Сикст народився бл. 1570, помер у Львові бл. 1635. Навчався у Кракові, ступінь доктора медицини здобув в Італії. Протягом 1614–1629 рр. – лікар львівського католицького шпиталю, пізніше – професор медицини в Замойській академії. Автор низки наукових праць, найвідоміші – про води у Шклі, коментарі до творів Сенеки та до трактату Геркулеса Саксонського про ковтун. Будучи бургомістром Львова, Еразм Сикст виграв масштабний судовий процес у купця і райці Мартина Кампіана, який володів більшістю маєтностей Львова у ті часи, що призвело до вигнання у 1628 р. Кампіана зі Львова.

Праця, написана польською і 1617 р. видана у Замості [2], майже два століття лишалася актуальною, затребуваною та, вочевидь, унікальною. Це підтверджує її перевидання, здійснене 1780 р. – по суті, 2-га редакція, оскільки, за загальноєвропейською тенденцією того часу, текст був перекладений латиною [3]. На примірнику двомовного видання (яке побачило світ у Львові й Варшаві), переданому «для всебічного ознайомлення» пану Дамбському, здійснено напис невідомою рукою: «Ця книга з давньої редакції 16 століття передрукована, поряд тут латина, більш оброблена у цьому столітті в Польщі, і поряд квітуча старовина справ Батьківщини, що її єдине перо засвідчило мовою польською, – надається найяснішому пану з Дамбських Казимира королівському секретарю, із шляхетних галицьких верств лицареві»1 [4].

Адміністративна робота, фахова діяльність, активна участь у громадському житті не завадили Сикстові 1627 р. видати ґрунтовну працю «Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera» – медичні коментарі до творів Сенеки. Цей, так само як і жоден інший з творів Сикста, досі не був перекладений українською, попри цілком очевидну належність автора до культурного поля «руської митрополії», як часто тоді звали Львів. Зрештою, ситуація стане більш ясною, якщо додати, що в Україні не залишилося жодного примірника трактату про шклянські термальні джерела, ані коментаря до творів Сенеки – найближчий примірник останнього зберігається у Варшаві.

Незважаючи на простоту і доступність латиномовної версії «Тепликів...», зараз перекладено близько 1\10 твору, тож робити глобальні висновки щодо тексту ще зарано, проте з перекладених частин починає вимальовуватися цілком модерний і абсолютно не депресивний образ медицини і медика того часу, коли, за уявленнями вже згадуваних студентів-медиків, лікування здійснювалося «в порядку само- і взаємодопомоги». Наразі нашою метою є привернути увагу до цього непересічного літературно-наукового явища у історії української медицини, яким є бальнеологічна праця (трактат) львів’янина Еразма Сикста. До речі, Львів'янин – ще одне ім’я, під яким згадується Еразм в літературі.

Читаючи його твір, важко не завважити подібності до сучасних зразків наукових творів. Трактат поділений на частини, що автор пояснює так [тут і далі переклад наш – Медієвіст]:«Насправді теплики є не чим іншим, як теплими водами, і мені бачиться доречним у першій книзі всіх вод природу, їхнє походження і використання пояснити. У другій книзі так викладатиму [відомості], щоб імена, природу, якість усіх тепликів до загалу донести. У третій детальніше буде про те, яка природа тепликів у селі Шклі, які частинки у них або мінерали містяться, при яких хворобах могли б вони вживатися, яке пряме цих вод призначення, тобто, що ті, які хотіли б ними користуватися, мають спершу зробити, і чого під час ванн ті, хто їх приймають, або ті, хто п’ють [води], остерігатися мають». [ 2, Кн. І, р. І, стор. 2] Не важко впізнати у цих частинах їхні сучасні відповідники: огляд літератури, загальну та спеціальну частини.

Читайте також: Латиномовний інтелектуальний контекст існування православних братств (на матеріалі львівських авторів XVІІ—XVIII ст.)

Отже, в першій частині автор узагальнює доробок вчених і визначає важливі для подальшого викладу тези: «Яке місце поміж стихіями займає вода, і що більше: земля чи вода?», «Зв’язок медицини з філософією і що з цього до уявлень про воду додати можна», «Якої якості є вода з водосховищ, із криниць, ставків, озер?». Друга присвячена методам дослідження: «Три експерименти для дослідження мінеральних вод: виварювання, випарювання, дистиляція – який є найточнішим?», «Підземний вогонь – це причина тепла тепликів і які письменники про це здогадалися?», «Місце, де вода від підземного вогню нагрівається.» Третя – власне використанню з лікувальною метою: «Чотири способи, якими природа і чудова якість води у селі Шклі пізнається, і чому про воду цю дізналися», «11 правил, які кожен, хто приймає ванну зі шклянської води знати мусить», «9 випадків прикрих, які можуть статися з тими, хто ванною користується і як їх уникнути», «Чого мусить дотримуватися той немічний, хто шклянську воду п’є цілими днями?»

На відміну від деяких українських авторів ХХІ ст., Сикст не лише знайомий з доробком античних авторів та сучасників і часто ним послуговується, але й вміє коректно оформити посилання на цитовані праці. Інтелектуальну лектуру науковця, загалом можна розділити на дві групи: античні та пізніші. Друга група привертає особливу увагу, оскільки набагато менше досліджена, а крім того саме вона створювала інформаційний мейнстрім епохи Еразма Сикста.

Читайте також: Український новолатинський дискурс в оцінці філологічної науки XX ст. Рецепція Дмитра Чижевського

Отже, серед представників Античності найчастіше згадується Аристотель, Гален, Гіппократ, Сенека, Плутарх, Теофраст, Кассій, а серед середньовічних – Андрій Бакцій, Йозеф з Кости з товариства Ісуса, Бернардин Телезій, Альберт Великий, Юлій Скалігер, Бенедикт Перерій з товариства Ісуса, Авіцена, Корнелій Цельс, Людовик Септалій, Радзивіл, воєвода вільненський, Ян Сухий (Siccus), Міхаель Савонарола.

В межах розділу текст поділений на параграфи, кожен з яких має заголовок і є логічною одиницею викладу. Наведемо декілька уривків, які видаються найцікавішими серед перекладеного матеріалу. Вважаємо за краще уникати подальших коментарів до остаточного перекладу праці.

Книга 2. Розділ десятий. Три експерименти для дослідження мінеральних вод: виварювання, випарювання, дистиляція – який є найточнішим?Кип’ятіння, отже, мінеральної води так проводити маєш. Візьми нову пляшку, вкриту енкаустикою, і наповни її повністю цією водою; слід її кип’ятити доти, поки третина води випарується, потім понюхати і скуштувати її, якщо якийсь запах чи смак ще від початку помітив, після цього кип’ятити до половини, тоді знову треба понюхати і скуштувати воду цю, чи зберегла вона свій перший смак та запах, чи зовсім не зберегла. Це зробивши, дві речі досліди: по-перше, чи через чверть чи половину години частина води цієї залишиться, її поступово перелий, тоді на дні пляшки матерію, з водою змішану, знайдеш, чи галун, чи сірку, чи азот, чи нафту, і негайно дізнайся, яка є води цієї властивість, для якої хвороби може бути корисною чи некорисною; по-друге, чи вода ця запах і смак втратила, до третини чи половини виварена, необхідно її суть ретельно перевірити, що у цій воді нема чи сірки, чи азоту, чи інші сутності матерії домішані, але завжди дух чи пара іншої матерії у цій воді є, яка, якщо є ніжною і леткою, швидко тоді випаровується, нічого після себе не лишаючи. Якщо це правда, і запах та смак після кип’ятіння води залишаються, необхідно дізнатися, чи вода ця є виду першого вод, тобто чи негайно від початку такою утворена була, про цю річ раніше досить розповідалося.

Книга 3. Розділ перший. Про те, що треба знати про воду у селі Шклі. Потім чітко і зрозуміло пояснюю, для яких хвороб ця вода яворівська є здоровою, а для яких шкідливою. Зрештою, навчаю людей, що не досить знати, що цей засіб від певної хвороби рятує, але важливіше знати правильний спосіб його використання. Добре, отже, сказав видатний і давній грецький лікар Герофіл: всі ліки є дар Божий, якщо добре використовуються, якщо ж погано – вони отрута.
Книга 3. Розділ XI. Для яких хвороб Шклянська цілюща вода є питною
Антил, з іншого боку, саме ті води добре дослідив, які саме сірку з собою несуть; Гален дійсно ті [води], які крім сірки, й інші мінерали, такі як сіль, азот, галун містять; ближча до них і наша шклянська вода, яка більше азоту та менше сірки в собі містить, без шкоди для здоров’я може питися, бо вода і через сірку, яка у ній є, і навіть більше через азот, який у ній містився б, виявляється для пиття придатна, згідно з Аецієм з Архігени, який за часів Нерона жив. Для яких хвороб води цієї пиття дійсно оздоровче, незабаром розповім. По-перше, при кишкових [захворюваннях], та при завороті кишок промивання, що з цієї води призначається для використання, розпрямляє їх; потім, якщо нирки пошкоджені і гілка [пеніс? сечівник?- М.], звідки гній та кров з зеленкуватою речовиною іноді витікає, [вода] добре допомагає – крім гонореї, посталої з пошесті венеричної, або з іншої причини, виліковує чудово. Хай буде відомо, при яких захворюваннях цієї води шклянської пиття корисне, і крім цього, щоб вона ніякого збитку шлунку не завдала, краще для цієї помірної користі було б; щоб тепер науку переказати і правила, яких треба дотримуватися, якщо хто її для користі здоров’я пити бажає, для дослідження цю науку на три частини розділимо.

Читайте також: Медична лексика в українському латиномовному літописі 17 ст.

У праці про термальні джерела в с. Шклі автор описує місцевість, уперше наводить результати власноруч здійсненого хімічного аналізу місцевих термальних вод, пояснює їхні лікувальні властивості, пропагує грязелікування. Цей бальнеологічний трактат може служити зразком наукового стилю, хоч текст і позначений впливом своєї епохи, що виявляється, передусім в оформленні першого видання: після присвяти праці автором Янові Грабі з Острога, воєводі познанському, де Сикст говорить поміж іншим про важливість лікарського фаху, далі вміщено чотири вірші латинською мовою. Перший із них належить Шимону Шимоновичу2, на думку якого «Не просто багато, а дуже багато, найкращий Сиксте, // Заборгували тобі теплики» (переклад з лат. Людмили Шевченко-Савчинської); адже, заховані в надрах скарби, «Маса необроблена, ціною невеликою цінується, // Доки не буде рукою досвідченою // Виведена з темряви і збагачена при світлі». Саме за це славить поет вченого, чиїми стараннями «Теплі струмки з темряви оприявнені, // А також вивчені для лікування, до мистецтва вживання // Несхитну собі присвоїли честь // І людський рід підтримувати раді»3 [2, 5, c. 9]. Другий вірш написаний ректором Замойської академії, Гаспаром Солцієм, так само доктором медицини; свої присвяти вмістили у виданні також львівський лікар Симон Піховій та Томаш Лукашевич, професор Замойської академії, який звернувся не лише до автора, а й до читача твору, обіцяючи останньому велике задоволення і користь від цієї книги, яка «позбавить недуг шкіри та суглобів» [ibid., c. 16] і подарує довголіття.

Цей трактат був виданий 1617 р. – через два роки після відкриття Львівської братської школи. Мине 43 роки, і в Україну завітає Гійом де Боплан, французький інженер і військовий картограф, записки якого нині стануть одним з чільних зарубіжних українознавчих джерел; а через майже століття у місті Женеві вийде друком праця словацького вченого Михаеля Алоїзія Синапія «Absurda vera sive Paradoxa medica» – «Справжні дурниці або Медичні парадокси», у якій окремий розділ буде присвячено українській, в тому числі козацькій медицині.

Важко сказати з яких причин, але погляди іноземців привертали саме дивні або кумедні методи лікування. Можливо, мандрівникам хотілося місцевої екзотики. А, можливо, такі, м’яко кажучи, дивовижні для сучасного читача факти значно менше бентежили читача тогочасного. Адже у виданні «Медичні спостереження» 1641 р. (Амстердам), у першій частині, що належить перу Ніколи Тульпія, поряд зі статтями про види пульсу, про лікування чуми, натрапляємо на опис типового настання смерті від кохання [5, с. 45], а трохи далі – про дихання вухами тощо.

Втім, у деяких моментах праці Г. Боплана та М. Синапія на диво суголосні.

«Опис України»: «Бачив я хворих козаків, у лихоманці, які замість уживати якихось ліків брали півзаряду гарматного пороху, змішували його навпіл з горілкою і все це випивали; а далі вкладалися спати, щоб уранці прокинутися зовсім здоровими. Мав я машталіра, який нераз видужував, уживаючи ліків, яких не визнають ні лікарі, ні аптекарі».[6]

«Справжні дурниці»: «Populorum Ukrainensium sive Cosacorum cura, utplurimum in Aquavita sive Cremato ex frumento parato consistit, ita ut ipsis sit in proverbio: si caput dole bibe aquavitam, si pes dolet bibe aquavitam, si venter dolet bibe aquavitam, si manus dolet bibe aquavitam; Koli ruka boli pi horalku, koli noha boli pi horalku, koli holovva boli, pi horalku, koli brucho boli pi horalku [7]

«Народу українського або Козаків лікування переважно у горілці або крематі4 з зерна обробленого полягає, і, за їхнім прислів’ям: якщо голова болить – пий горілку, якщо нога болить – пий горілку, якщо живіт болить – пий горілку, якщо рука болить – пий горілку» [тут і далі переклад з латини наш – Медієвіст].

А цей уривок з праці словацького медика зацікавить сучасників не тільки описом кримськотатарської культури (яка сьогодні становить ще одну своєрідну грань культури України), але й розкішним набором етнонімів – маркерів політичного світогляду мовця.

Читайте також: Розмаїття етнонімів як відображення політичного світогляду освіченого львів’янина XVII ст.

«Tartari etiam videndi utpote Moschorum Cosacorum et Russorum vicini, quales sunt ipsorum Medici, quales remediorum apparatus? Isti inter omnes alias Nationes hactenus memoratas, ut minimum aestimant Medicos et Medicinam nostram Dogmaticam, quamvis ante annos aliquot ferebatur Serenissimum Regem Poloniarum Johann. III. gloriosae memoriae, misisse suum Medicum D. Jonam ad Chamum Tartarorum graviter infirmum, qui tunc temporis non modo facile admisit Medicum, ejusque est usus Consilio et remedis, sed etiam finita cura, Eum circiter 5000 tallerorum Dono munerando, domum remisit».

«Оскільки татари – сусіди московитів, козаків та русинів, відомо, які є серед них лікарі, яке ліків приготування. Саме вони по-між усіх інших націй славних досі найменше цінують лікарів і медицину нашу наукову, хоча, передають, що якось кілька років тому найясніший король Польщі Ян ІІІ славної пам’яті надіслав свого лікаря д. Йона до сильно недужого татарського хана, який не лише негайно охоче лікаря прийняв, його порадою та ліками скористався, а й навіть, коли лікування завершене було, його близько 5000 талерами винагороди обдарував і додому відіслав».

Видається цілком очевидним, що у двох наведених працях не йдеться про всеохопне і наукове дослідження медичної реальності того часу у тій чи іншій країні. Передусім тому, що це не було метою видання, крім того, не варто забувати, що в обох цих випадках описується саме Cosacorum cura, козацька медицина – тобто її первинна ланка, науковці-медики ж творили свої трактати у містах, практикуючи приватно чи працюючи у шпиталях.

Значний дослідницький інтерес викликає інший збережений твір Еразма Сикста – медичний коментар до творів Сенеки, надрукований 1627 р. у Львові. Саме він може слугувати яскравим прикладом синкретизму наукового, публіцистичного та художнього стилів в одному творі, де серйозні наукові факти, приклади з власної медичної практики сусідять з цитатами не лише античних лікарів, а й письменників і навіть з анонімними (імовірно власними) поетичними рядками cum grano salis: «Три обличчя лікар має одне, коли кличе його // Ангел, майже таке саме, коли закликає сам Бог, // Потім, коли вилікує хворобу й винагороду свою вимагає, // Жахливе являє і страшне, як у сатани5» [8, с. 47] (переклад з лат. Людмили Шевченко-Савчинської).

Автор наполягає на необхідності знання філософії лікарями і вважає неможливим вивчення медицини без достатнього оволодіння азами філософії: Medicina enim cum philosophia ita est conjuncta, ut duae sint quasi sorores germanae, secundum Tertulliani (Tertullianus in libro de anima) sententiam, ideo eum, qui solide de qualicunque in medicina re naturali velit, a philosiphia ordiri oportet, id quod et mihi conveniebat – Медицина з філософією пов’язані як дві рідні сестри, так їх називає Тертуліан у своїй книзі про душу: якщо хтось хоче ґрунтовно про якусь природну річ в медицині сказати, завжди мусить починати з філософії, з чим і я погодився [3, кн. 1, розд. 10, с. 37]. Дуже часто Е. Сикст посилається на уславленого давньогрецького філософа Аристотеля, і це відтворює тогочасний пієтет у ставленні до цього грандіозного вченого: скажімо, у Падуанському університеті з 1497 р. існувала кафедра з вивчення Аристотеля [9, с. 308].

Читайте також: Латинська мова. Підручник для учнів медичних ліцеїв

Дивергенція наукового та художнього стилів простежується навіть у таких позатекстових деталях, як те, що перевидання праці Еразма Сикста про термальні води, здійснене у Варшаві та Львові (1780 р.) уже не містить ніяких велемовних передмов «до ласкавого читача», а тим більше хвалебних віршів, присвячених вченому поціновувачами його досягнень. Ще яскравіше це виявляється у творах авторів XVIII ст.

Ця стаття – лише початок тривалого шляху відновлення інтелектуальної спадщини українського народу, проте найближчі кроки вже відомі: переклад і запровадження до активного наукового обігу по-суті нового імені – Еразм Сикст та його творів.

Примітки
1 З оригіналом напису можна ознайомитися завдяки електронному ресурсу http://www.pbi.edu.pl/book_reader.php?p=53043
2 Див. оригінальний текст і переклад вірша українською: http://www.medievist.org.ua/2013/01/sixto-leopoliensi-medico-excellentissimo.html
3 З оригіналом можна ознайомитися завдяки електронному ресурсу http://www.pbi.edu.pl/book_reader.php?p=53043
4 Очевидно йдеться про дослівний переклад: лат. cremo, avi, atum, are - спалювати.
5 Tres medicus facies habet; una, quando rogatur // Angelicam; mox est, cum iuvat ipse Deus. // Post ubi curato poscit sua praemia morbo, // Horridus apparet, terribilsq; sathan [ (5), с. 48].

Бібліографія
1. Зубрицький, Д. Хроніка міста Львова. Львів : МГКО «Документальна скарбниця»; ЛНУ ім. Івана Франка; Львівське відділення ІУАД ім. М.С. Грушевського; ЦДІА України. Громадська організація «Інститут Львова». Центр Європи, 2002. с. 602.
2. Sixtus, Erasmus. O cieplicach we Skle Ksiag Troie. Przez Erazma Syxta... Замостя. Polska biblioteka internetowa. [З мережі] 1617 p. http://www.pbi.edu.pl/book_reader.php?p=53043.
3. Syxt, Erazm. O cieplicach w Szkle. Edycya druga. Warszawa, Lwow: Ian August Pozer, 1780.
4. Шевченко-Савчинська, Л. та Давиденко, Н. Латиномовний інтелектуальний контекст існування православних братств (на матеріалі львівських авторів XVІІ-XVIII ст.). Медієвіст. [З мережі] 2011 p. http://medievist.org.ua/statti/latinomovnij-intelektualnij-kontekst-isnuvanna-pravoslavnih-bratstv-na-materiali-lvivskih-avtoriv-xvii-xviii-st.
5. Tulpius, Nicolaus. Nicolai Tulpii amstelred amensis observationum medicarum libri tres... Amstelredamus: Ludovicus Elzevirium, 1641.
6. Гійом, Боплан. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського... Ізборник. [З мережі] 2008-2011 p. http://izbornyk.org.ua/boplan/bop2.htm#pid13.
7. Sinapius, Michaelis Aloysius. Absurda vera sive Paradoxa medica (...) Pars secunda. Genevae: Sumptibus Cramer et Perachon, 1697.
8. Sixtus, Erasmus. Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera... Львів : друкарня Шеліги, 1627.
9. Нудьга, Г.А. Не бійся смерті: Повість-есе, історичний нарис. Вступна стаття П. Загребельного. Київ : Рад. Письменник, 1991. с. 431.
10. Stefan Gąsiorowski, Myron Kapral. Sykst Erazm (ok. 1570-1635) // Polski słownik biograficzny. Warszawa; Kraków, 2009. T. XLVI/2.Z. 189. S. 207-210.