Олександр Коваленко, Чернігів
З-поміж пам’яток регіональної історіографії, створених на Чернігово-Сіверщині за козацької доби, значний інтерес становить анонімний літопис, виявлений наприкінці XIX ст. у фундаментальній бібліотеці Історико-філологічного інституту князя Безбородька в Ніжині (1). Пам’ятка входила до складу рукописного збірника, в якому досить розбірливим скорописом було переписано уривки з популярних у тогочасного читача історичних повістей – Олександрії та Римських діянь, а також київського Синопсису. Нині цей збірник зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України в Києві (2).
Читайте також: Книжковий фонд відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського як джерельна база історичних досліджень
Оскільки в тексті літопису траплялися численні відомості з історії Ніжина, М. Сперанський умовно назвав його Ніжинським. У травні 1898 р. на засіданні Ніжинського Історико-філологічного товариства при тамтешньому Історико-філологічному інституті князя Безбородька було заслухано повідомлення М. Лілеєва “Про Ніжинський літопис”, в обговоренні якого взяли участь М. Бережков, Є. Кашпровськнй та Б. Римша, але зміст його залишається невідомим (3). Невдовзі пам’яткою зацікавився київський історик і археограф О. Левицький, котрий скопіював текст літопису до 1757 р. включно, але з якихось причин не завершив цю роботу (4). Підготовлений до друку фрагмент літопису, що зберігся в архіві О. Левицького, виявив і 1996 р. оприлюднив М. Корпанюк (5).
Читайте також: Тема й образи Коліївщини у книжній поезії та драматургії
Невеликий за обсягом літопис (39 сторінок іn 4º) охоплює події 1425-1811 рр. До 1765 р. його написано тим же почерком, що й увесь збірник, а надалі літописний текст послідовно продовжували ще кілька осіб. Повідомлення літопису щоразу розмежовані вертикальними рисками, а горизонтальні риски з обох сторін тексту утворюють поля, на яких часом вміщено покрайні записи й доповнення.
Події XV-першої половини XVII ст. висвітлено вкрай фрагментарно, з численними похибками і помилками. Так, під 1621 р. сповіщається про Хотинську битву, під час якої “гетмана Бородавку козацким порядком вбито, а гетманом поставлен Богдан Хмельніцкий” (арк. 155) (6). Під 1637 р. згадується “баталія з ляхами” під Кумейками, коли «гетман Богдан все войско лядское розбил і всех ляхов за Случ з Гетманщини вигнал, і границу устрои і укрипи от Гетманщине из ляхом, і написа на граніци на столпу: “Смотри, ляше, по Случ наше, назад не оглядайся, а вже жить тут не сподівайся” (арк. 155). У 1648 р., за твердженням літописця, Б.Хмельницький “с порядком всех старшин і козаков всех своєю волею Его царскому пресвітлому величеству Алексею Михайловичу склонился”, 1660 р. “татарского хана в полон взял” і помер у 1663 р. (арк. 155). Складається враження, що джерелом інформації про ці події упоряднику слугували у кращому разі історичні перекази.
Починаючи з 70-х рр. XVII ст. помилок меншає, достовірність повідомлень зростає, але більш-менш послідовного характеру виклад набуває тільки з 30-х рр. XVIII ст., коли, правдоподібно, і було розпочато упорядкування літопису. В центрі уваги літописця перебувають передусім військово-політичні події. Дуже стисло згадано Чигиринські, Кримські й Азово-Дніпровські походи російського війська і лівобережних козацьких полків (арк. 156-156 зв.). Літописець переповідає перебіг Північної війни і, зокрема, сповіщає про Полтавську битву: “Року 1709 іюня 27 милостию Божиею государ цар Петр Алексіевич в Гетманщині под городом Полтавою все войско шведское розбил до конца, а гетман Мазепа і крол шведский сами в Туретщину во город Бендери ушли” (арк. 157). Досить докладно розповідаючи про російсько-турецьку війну 1735-1739 рр., він фіксує її згубні наслідки для господарства України: “Року 1737 априля 1-х чисел аж до июня по всей Малой Росиі воли брали под армию в поход до турка” (арк. 158 зв); “Року 1738 априля с первих чисел аж до июня по всей Малой Росиі воли брали под армию” (арк. 159); “Року 1739 априля с первих чисел аж до июня третичних по всей Малой Росні воли брали нод армию в поход до турка” (арк. 159 зв.). У літопису йдеться також про війни які в другій половині ХVІІІ ст. Росія вела проти Туреччини, та пов’язані з ними “набори” погоничів, волів та возів в Україні (арк. 162 зв. - 16З зв., 168 зв. - 169). Натомість війни з Прусією, Швецією та Францією згадані лише принагідно.
Читайте також: Тема продержавницьких національно-визвольних рухів XIV – XVI ст. у тодішньому українському літописанні
Сторінки літопису рясніють відомостями про зміни на російському престолі, життя царської родини, перебування її представників в Україні, причому з особливою симпатією згадується Єлизавета Петрівна: 1750 р. “всемилостивійшая государиня... указом повеліла всем концистентам виступит з Гетманщини, фуража і правиянта на них не собират і не дават на три года” (арк. 161); 1755 р. “государиня Елисавет Петровна пожалувала грамотою всю Малую Росию от всяких зборов, какие били, і всяких промислов, хто похотя, кромі правіянта і фуража на едних концистентов шести тисящ да гарнизон Глуховский” (арк. 161 зв.). Певну увагу в літопису приділено російським можновладцям, діяльність яких була безпосередньо пов’язана з Україною, − П. Румянцеву, О. Безбородьку, Г. Потьомкіну. Останній з них, за словами літописця, в лютому 1790 р. був “пожалован... во всей Таврической области великим гетманом” (арк. 170).
У загальному контексті військово-політичних подій у пам’ятці згадано українських гетьманів Б. Хмельницького, І. Брюховецького, І. Самойловича, І. Мазепу, І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського, однак літописець уникає характеристики й оцінок їхньої діяльності. Зазначено лишень, що І.Мазепа був “полскої породы” (арк. 156 зв.), а І.Скоропадського “сам государ ис козаками волними голосами” визначив гетьманом (арк. 157). Літопис містить відомості про запровадження в Україні Першої та Другої Малоросійських колегій (арк. 157 зв., 162), амністію запорожців у 1734 р. (арк. 158 зв.), вибори депутатів до Законодавчої Комісії 1767 р. “во всем государстві і во всей Малоросиі” (арк. 162 зв.). Засвідчив літописець появу 1738 р. “в полку Переясловском сотні Басанской в селі Ярославцях” самозванця Івана Міницького, якого “живаго на кол желізний зсадилі і з ним же того же села Ярославец попа і атамана, і дрогих смерти предано” (арк. 159 зв.). Під 1773 р. згадано ще одного самозванця − “донского козака Пугачева” (арк. 163). Літописець не обійшов своєю увагою змін вадміністративно-територіальному устрої Лівобережної України на зламі XVIII-XIX ст. – у творення Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв (арк. 165 зв. – 166). Малоросійської (арк. 170 зв.), а потім Чернігівської та Полтавської губерній (арк. 173). У літописі наведено чимало відомостей про надзвичайні природні явища, стихійні лиха, епідемії: 1620 р. “землі трясіние било” (арк. 154 зв.); 1690 р. “августа 5 сарана інша колодою” (арк. 156 зв.); 1698 р. “в Гетманщині не било врожая на всяк хліб, сірич голодний год” (арк. 156зв.); 1711 р. “зачалас моровая язва чрез три года” (арк. 157 зв.); 1718 р. “мая 10 на Николая вночи всі пашни на нивах мороз поморозил на прах, что і голод бил, й всяку овощ” (арк. 157 зв.); 1729 р. “февраля 17 на масляной неделі на небі з вечера аж досвіта... кривавая дорога стояла чрез всю нощь” (арк. 158); 1755 р. “безмірная суша била, не толко по ріках, але і по источніках не било води, тое ж во кладязях” (арк. 161 зв.); 1765 р. “барзо наводнение великоє било,... не токмо по низких полях наводнение, но й по високих полях води били, что же й купини поросли, і рибу всяк по охоти своей ловил доволно розмаитой” (арк. 162).
Значну увагу в літопису приділено подіям у Ніжині й навколишній місцевості. Перша згадка про місто датована 1620 р.: “Ніжину городу зачатие било – оградою земля” (арк. 154 зв.). Тоді ж “надан бил... от кроля Жегмунта” перший ніжинський козацький полковник Ляховченко (арк 154 зв.). Надалі літописець час від часу фіксує зміну ніжинських полковників: 1718 р. “в Фоміну неделю вмер полковник Лукян Жураковски; сего ж года наставлен полковником Петр Толстой” (арк. 157 зв.); 1727 р. “наставлен полковником в Ніжине Йван Хрущов” (арк. 158); 1745 р. “в Ніжині наставлен полковник Семен Кочубей” (арк. 161); 1754 р. “в Ніжині полковник Петр Іванович Розумовский” (арк. 161 зв.). У літопису йдеться також про церковне життя Ніжина, спорудження храмів, заснування монастирів: 1706 р. “вНіжині городі зачатие монастира Свято Благовіщенский месяца марта 25 на світлой недели Воскресенія Христова во понеделник” (арк. 157); 1731 р. “генвара 1 архиерей греческий іменем Дамиян положен во церкви Свято Благовіщенія по правом боки, привезен з Борзни мертв” (арк. 158); 1745 р. “Ніжинского монастира Свято Благовещенского архимандрит тоей же святой обители іменем Модест Вилецкий, забив Божий страх, оставил святую обитель і шол з монастира безвістно з мужною женою” (арк. 161); 1754 р. “зачался Іван Богослов муроватися” (арк. 161 зв.); 1783 р. “декабра 4 дня в городі Нежині церков святой великомучениці Варвари освящение било” (арк. 166 зв.). Відзначив літописець і урочисте відкриття в Ніжині 24 листопада 1789 р. народного училища, “которое чествовали с пушечною палбой три дни, и прием бил столов первое от дворян, а потом от граждан и греков” (арк. 169 зв.). У літопису згадано численні пожежі, що траплялися натоді в Ніжині: 1754 р. “сентябра 14 город Нежин зачался великим пожарем вдень часа 5, а укончился нощи часа 4” (арк. 161 зв.); 1773 р. “декабра 1 з вечора учинился пожар в Нежині і много убилі купечеству учинилось” (арк. 163); 1797 р. “сентябра 14 числа в день праздника Воздвижения Господня с полдня в часу 4 зделался пожар в городе от дому Проченка, дворов сгоріло 107” (арк. 171); 1798 р. “мая 7 против 8 числ пожар зделался в городе, погоріли церковь Николая з болшим колоколом, все купеческие ряди и городовой магистрат” (арк. 172).
Читайте також: Козацькі літописи 30–80-х рр. XVІІІ століття як історичне джерело та пам’ятки української історіографії
Літопис містить відомості про пошесті та стихійні лиха, які спіткали мешканців міста: 1771 р. “іюля первих числ в городі Ніжині било нещастие моровой паветри, что и в иних цервах и служения не било, а простреся до декабра 16, от того граду убилі зділало” (арк. 163); 1781 р. “апреля 11 против 12 числа з вечера и всю ночь такая силная бура з громом и молниею била и з дождем, что з церков верхи поламало, а в иних крести позносило” (арк. 165); 1787 р. “везде по всей Росии и в Малой Росии, а паче в Ніжині хліба нерод бил и вся пашня дорогая била” (арк. 168 зв.); 1800 р. “августа била в Нежине и в окрестних селениях сарана вошла, яриного хліба спортила, как-то овса, проса, пшениц, даже и очерет поила” (арк. 172 зв.). Досить докладна інформація про події в Ніжині дає підстави гадати, що упорядник літопису мешкав саме в цьому місті й, імовірно, належав до гурту військових канцеляристів.
Власники (або читачі) досить активно поставились до літописного тексту, на свій розсуд виправляючи помилки і дати, доповнюючи його на полях рукопису новими відомостями ба навіть фактами суто приватного життя: 1744 р. “родис Іаков октябра 9” (арк. 160); 1744 р. “родис Григорий марта 28” (арк. 160 зв.); 1750 р. “родис Димитрий ноябра 15” (арк. 161); 1755 р. “родись Агафия февраля 15” (арк. 161 зв.). Один з них навіть залишив свій автограф: “За сию списанную книгу, чья она есть, приношу свою благодарность и остаюсь навсегда ему покорнейшим слугою Федор Калашников, провиант-камисар” (арк. 166). На особливу увагу заслуговує нотатка, датована 2 травня 1810 р.: “господину черніговскому губернатору Ивану Васильевичу Френздорфу прошеніе подано о уволнении от штатской нежинской воинской служби с пенциею, а от него, господина губернатора, отправлено в Сенат мая 8; служби ж моей происходило 50 лет з 1762 года” (арк. 173 зв.). Цей запис уможливлює подальший пошук бодай одного з останніх власників і упорядників літопису.
Читайте також: Юзефович Ян. Літопис подій у Південній Русі
Згідно усталеної (хоча й досить умовної) класифікації, Ніжинський літопис можна віднести до так званих місцевих літописів XVI-XVIII ст. (7). Водночас значне місце у пам’ятці відведено подіям, які мали загальноукраїнське значення. За своїм характером Ніжинський літопис нагадує поширені натоді “короткі літописні замітки”, про які з певним роздратуванням згадував ще С.Величко: “коли хто з давніх слов’яно козацьких письменників і відтворив якусь варту пам’яті, сучасну йому подію, то записав це вельми куцим і короткослівним реєстриком, не відзначивши, з яких причин те постало, як відбувалося і як закінчилося, не зазначивши й побічних обставин” (8).
Тим не менше, Ніжинський літопис становить неабиякий історіографічний та джерелознавчий інтерес. Наскільки оригінальні наведені в ньому дані – сказати поки що важко, але вони перегукуються з відомостями, які містять інші пам’ятки української історіографії XVII-XVIII ст., передусім Чернігівський літопис. У всякому разі, студіям над змістом Ніжинського літопису має передувати публікація його повного тексту на підставі сучасних археографічних методик.
Примітки
1. Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине ( Составлено под редакцией М.Сперанского. – М., 1900. – С.75-79.
2. ІР НУВ, ф.310, од.зб.34. Надалі посилання на аркуші цього збірника подаватимуться безпосередньо в тексті статті.
3. Сборник Историко-филологического общества при Историко-филологическом институте князя Безбородко в Нежине. – Нежин, 1899. – Т.ІІ. – С.49.
4. Про студії О. Левицького над козацькими літописами див.: Москвич Л.Г. 3 історії становлення джерелознавства України // Феодалізм: економіка, класова боротьба, культура: Збірник наукових праць. – К., 1986. – С.191-201.
5. Корпанюк М. Ніжинський літопис XVIII століття // Записки НТШ у Львові. – Ль., 1996. – Т.ССХХХІ. – С.473-482.
6. Фрагменти літопису друкуються мовою оригіналу згідно з сучасними правописними нормами із збереженням усіх фонетичних, лексичних і стилістичних особливостей. Археографічне опрацювання пам’ятки здійснено на підставі правил передачі тексту кириличних документів ХVІ-ХVШ ст. популярним методом (див.: Страшко В. Правила передачі тексту кириличних документів XVI-ХVІІІ ст. та рекомендації для застосування цих правил увиданнях наукового інауково-популярного типів. – К., 1992).
7. Докладніше див.: Дзира Я. Межигірський козацький літопис як пам’ятка української історіографії XVII ст. // На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа: Науковий збірник. –К., 1999. – С.21-49.
8. Величко С. Літопис (Переклад В.О. Шевчука). – К., 1991. – Т.1. – С.26.
1. Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине ( Составлено под редакцией М.Сперанского. – М., 1900. – С.75-79.
2. ІР НУВ, ф.310, од.зб.34. Надалі посилання на аркуші цього збірника подаватимуться безпосередньо в тексті статті.
3. Сборник Историко-филологического общества при Историко-филологическом институте князя Безбородко в Нежине. – Нежин, 1899. – Т.ІІ. – С.49.
4. Про студії О. Левицького над козацькими літописами див.: Москвич Л.Г. 3 історії становлення джерелознавства України // Феодалізм: економіка, класова боротьба, культура: Збірник наукових праць. – К., 1986. – С.191-201.
5. Корпанюк М. Ніжинський літопис XVIII століття // Записки НТШ у Львові. – Ль., 1996. – Т.ССХХХІ. – С.473-482.
6. Фрагменти літопису друкуються мовою оригіналу згідно з сучасними правописними нормами із збереженням усіх фонетичних, лексичних і стилістичних особливостей. Археографічне опрацювання пам’ятки здійснено на підставі правил передачі тексту кириличних документів ХVІ-ХVШ ст. популярним методом (див.: Страшко В. Правила передачі тексту кириличних документів XVI-ХVІІІ ст. та рекомендації для застосування цих правил увиданнях наукового інауково-популярного типів. – К., 1992).
7. Докладніше див.: Дзира Я. Межигірський козацький літопис як пам’ятка української історіографії XVII ст. // На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа: Науковий збірник. –К., 1999. – С.21-49.
8. Величко С. Літопис (Переклад В.О. Шевчука). – К., 1991. – Т.1. – С.26.