Книжковий фонд відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського як джерельна база історичних досліджень

Фонд Відділу організовано за хронологічно-видавничим принципом. Він складається з колекцій інкунабулів, палеотипів, альдин, етьєнів, плантенів, ельзевірів, дідо, видань кириличного друку, гражданського друку, видань другої половини XVI – початку XIX ст., надрукованих латинським шрифтом, рідкісних видань XVIII–XX ст. Книжкове зібрання ВСРВ НБУВ містить значний документальний матеріал для багатогалузевих наукових досліджень і постійно привертає увагу науковців різних спеціальностей, які в своїх розвідках ідуть шляхом введення до наукового обігу нового фактографічного матеріалу та нових джерел.

Ірина Ціборовська-Римарович, к. істор. н., Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського м. Київ. © І. О. Ціборовська-Римарович, 2007

Фонд Відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі – ВСРВ НБУВ) є надзвичайно цінним зібранням стародрукованих видань і, напевно, одним із найбільших в Україні. Хронологічні рамки фонду стародруків Відділу охоплюють другу половину XV ст. – 1830 р. Він нині налічує бл. 38 тис. од. зб., і діяльність його наукових співробітників спрямована на дослідження, пов’язані з розкриттям змісту та складу зібрання, його історії, які лежать в площині історичного бібліотекознавства, історії вітчизняної та зарубіжної книги, книговидавничої справи. Одночасно робота підрозділу торкається розробки та удосконалення методики історико-книгознавчих досліджень.

Фонд Відділу організовано за хронологічно-видавничим принципом. Він складається з колекцій інкунабулів, палеотипів, альдин, етьєнів, плантенів, ельзевірів, дідо, видань кириличного друку, гражданського друку, видань другої половини XVI – початку XIX ст., надрукованих латинським шрифтом, рідкісних видань XVIII–XX ст. Книжкове зібрання ВСРВ НБУВ містить значний документальний матеріал для багатогалузевих наукових досліджень і постійно привертає увагу науковців різних спеціальностей, які в своїх розвідках ідуть шляхом введення до наукового обігу нового фактографічного матеріалу та нових джерел.

Метою даної публікації є спроба висвітлити особливості такої джерельної бази історичних досліджень, як стародруки. Вони є вельми своєрідним, специфічним джерелом історичної науки, але одночасно і надзвичайно важливим, часом унікальним, у тому випадку, коли несуть у собі інформацію, відсутню в документах іншого виду.

Стародруки є об’єктом і предметом дослідження таких спеціальних історичних дисциплін, як книгознавство та бібліотекознавство, пов’язаних з вивченням видавничої та друкарської справи, історією окремих друкарень, книготоргівлею, історією бібліотек (приватних, монастирських, світських та релігійних навчальних закладів, громадських організацій), бібліофільством, соціологією книжки, художнім оформленням книги тощо.

У зібраннях ВСРВ широко представлено репертуари видавничої продукції друкарень Києво-Печерської лаври, Почаївської лаври, чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, друкарень Бердичівського монастиря босих кармелітів, Луцького домініканського монастиря; зберігається значна кількість видань львівських друкарень, друкарні Замойської академії, видавничих домів Альдів, Плантенів, Ельзевірів, Етьєнів, Дідо тощо. Примірники подають інформацію про побутування цих стародруків в Україні. Наявність у зібранні ВСРВ по кілька примірників одного видання (в деяких випадках понад 10 од. зб.) дає можливість ретельно досліджувати друкарські особливості конкретного видання і підвищує якість атрибуції дефектних примірників, а відтак сприяє науковому опрацюванню фонду стародруків.

Читайте також: Книгозбірня монастиря Ордену босих кармелітів у Вишневці: історія та книгознавча характеристика фонду

Багато стародруків становлять інтерес власне своїм змістом – першодруки та перевидання праць і творів видатних учених і письменників минулого, наприклад, Мартіна Лютера, Філіпа Меланхтона, Мішеля Монтеня, Петра Могили, Іоаникія Галятовського, Герасима Смотрицького, Мелетія Смотрицького, Лазара Барановича, Йохана Кеплера, Тіхо Браге, Андреа Везалія, Данила Самойловича-Сущинського, Нестора Амбодика-Максимовича, Вольтера, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.Ж. Руссо та багатьох ін. Часто вони слугують основою для перевидань цих визначних творів з коментарями й дослідженнями сучасних учених на рівні нових досягнень наукових знань.

Значну цінність мають збірки давніх законів: юридичноправові акти, постанови державних і церковних органів влади, міського самоуправління – видання Статуту Великого князівства Литовського, положень Магдебурзького права, Сеймових конституцій, пасторських листів керівників єпархій тощо, які стали пам’ятками юридичної думки з огляду на ту роль, яку відіграли в політичній та економічній історії.

Деякі примірники з фонду ВСРВ були використані вітчизняними мовознавцями, літературознавцями, істориками для перевидання творів визначних українських письменників. Зокрема, “Лексикон словенороський” (Київ: друкарня Лаври, 1627)1 українського лексикографа, поета, друкаря і гравера Памви Беринди (між 1555 і 1560 – 1632), чи, наприклад, збірка творів українського церковного та освітянського діяча, письменника Іоаникія Галятовського (бл. 1620–1688)2. До цього видання увійшов трактат з гомілетики “Наука, албо способ зложення казаня”, частина проповідей із збірника “Ключ разумінія”, оповідальні збірники, написані староукраїнською мовою – “Небо новоє”, “Скарбниця потребная”, “Боги поганскиї” (Чернігів, 1686)3, “Гріхи розмаитиї” (Чернігів, 1685)4, “Душі”, частина з яких на сьогоднішній день є бібліографічними раритетами.

Побачила світ у перекладі українською мовою “Хроніка європейської Сарматії” (К.: Вид. Дім “Києво-Могилянська Академія”, 2007. – 1006 с.) польського хроніста італійського походження Алессандра Гваньїні (1534/38–1614) з краківського видання 1611 р. Текст упорядкував та переклав з польської о. Юрій Мицик. Для підготовки публікації було залучено примірники, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві та ВСРВ НБУВ.

У 2004 р. побачило світ видання, присвячене визначній постаті в українській історії – поету, громадянину, поборнику православ’я та національної гідності Данилові Братковському (р. н. невід.–1702). До його складу увійшли фототипічне перевидання поетичної збірки Д. Братковського “Світ, по частинах розглянутий”, опублікованої в Кракові 1697 р., перший повний її переклад українською мовою, зроблений нашим сучасником, відомим поетом і літературознавцем Валерієм Шевчуком, і корпус документальних матеріалів та публікацій минулих років про Д. Братковського, які тепер стали бібліографічними раритетами. Для фототипічної копії було обрано один із примірників краківського видання поезій Д. Братковського з фонду ВСРВ НБУВ5.

Читайте також: Створення електронних інформаційних ресурсів книжкових пам'яток в НБУВ

На сторінках відділівських примірників зберігаються автографи визначних історичних осіб – письменників, учених, політичних, культурних і релігійних діячів минувшини. Імена одних добре відомі не тільки фахівцям, але й широкому загалу. Серед них можна назвати Петра Могилу, Інокентія Гізеля, Лазара Барановича, Євгенія Болховітінова. Імена інших сьогодні залишаються маловідомими, але в минулому ці особистості відігравали помітну роль у сфері своєї фахової діяльності, були знайомі досить широкій спільноті, залишили після себе твори, видані друком. Інформація, яку несуть у собі стародруки, проливає світло на творчу діяльність, популярність видатних особистостей, шляхи розповсюдження їхніх творів, віддзеркалює коло їхніх інтелектуальних зацікавлень та професійних контактів. Серед таких можна назвати львів’янина, знаного в свій час поета, викладача риторики, професора і ректора Замойської академії Андрія Абрека (пом. 1656); відомого сходознавця XVIII ст. Тадея Юду Крусинського (1675– 1757); викладача філософії і теології, ректора Львівського єзуїтського колегіуму в 1721–1725 рр., автора 18 книжок Георгія Ґенгеля (1657–1727)6; львів’янина, домініканина, історіографа свого ордену, пріора домініканських монастирів Руської провінції Клемента Ходикевича (1715–1797)7 та багатьох інших.

Читайте також: Твори теолога-єзуїта Гeоргія Ґенгеля (1657–1727)

Переважна більшість відділівських примірників має провенієнції, які розповідають про приналежність книжок у минулому різним власникам, зокрема, монастирським бібліотекам, які існували на теренах України в XVI–XVIII ст.: київських монастирів, а також монастирів вишневецьких та бердичівських босих кармелітів, вінницьких капуцинів, почаївських василіан, острозьких та кременецьких єзуїтів, любарських і кам’янецьких домініканів, дедеркальських реформатів та багатьох інших. Є у фонді книжки, що входили до складу приватних книгозбірень Алембеків, Вишневецьких, Віттів, Гіжицьких, Мнішеків, Орловських, Подоських, Потоцьких, Урбановських-Стажинських, Шуазелей-Гуфьє, Яблоновських та ін.; належали світським і релігійним навчальним закладам, зокрема, Києво-Могилянській академії, Острозькому єзуїтському колегіуму, Волинському ліцею в Кременці тощо. Ці відомості є цінним документальним матеріалом про склад і зміст бібліотечних фондів та їх історію.

Своєю тематикою і змістом стародруки віддзеркалюють розвиток знань у різних галузях науки. Тож вони становлять великий інтерес при дослідженні історії багатьох наукових дисциплін: математики, фізики, географії, ботаніки, медицини, філософії, архітектури, мовознавства тощо.

Читайте також: Реферат з історії медицини

Стародруки часто містять допоміжний інформаційний матеріал, необхідний в наукових дослідженнях найширшої тематики, який складно або й просто нереально відшукати в спеціальних наукових довідкових виданнях. У дослідженні церковної історії можуть стати в пригоді видання, що подають інформацію “з перших рук” про кількість монастирів, їх населення тощо. Низка стародрукованих видань у фонді відділу містить перелік монастирів, резиденцій, місій, семінарій відповідних орденів римокатолицької конфесії Польської, Литовської або Руської (української) провінцій, монастирів греко-католицької конфесії: їх повну назву, кількість ченців у конкретний історичний період існування монастиря, поіменні списки ченців, їхні посади. Так, про осередки Ордену єзуїтів містять відомості такі видання: Catalogus Provinciarum, Collegiorum, Residentiarum, Seminariorum et Missionum Universae Societatis Jesu Anni 1750. – Tyrnaviae: Typis Academ. Societ. Jesu, 1750; Catalogus Sociorum et officiorum Societatis Jesu in Imperio Rossiaco ex Anno 1814 in Annum 1815. – Polociae: Typis Academicus Societatis Jesu, [s. a.]. Про осередки Ордену босих кармелітів – Catalogus religiosorum et monialium carmelitarum discalceatorum Provinciae Polonae S. Spiritus ad Annum Domini 1772. – [Бердичів, 1772]8. Про осередки Ордену реформатів – Methodus mittendi epistolas ad conventus, residentias, hospitia, et missiones fratrum, ac monasteria monialium totius cismontanae minorum reformatorum familiae, tum ad coenobia Terrae Sanctae. Antecedit index Provinciarum ejusdem Familiae, atque Epistolarum ad Primarios earum Conventus directio. Sequitur ad calcem syllabus Provinciarum Ultramontanae Reformatae Familiae, ac Literarum directio ad praecipua illarum Coenobia: servato prosus ordine, qui in Comitiis Generalibus legitime obtinet. – [S. l., s. a.].

У фонді Відділу зберігаються видання, які допомагають визначати адміністративно-територіальну приналежніть населених пунктів України в певну історичну епоху, як, наприклад, “Index locorum omnium Galiciae Lodomeriae atque… Bukovinae” (Львів: друкарня Піллера, 1794)9 – абетковий покажчик місцевостей Галичини й Буковини до карти, складеної австрійським офіцером Йозефом Лісганігом і опублікованої вперше у Відні на 8 арк. 1780 р. (друге видання карти – там само 1790 р. на 14 аркушах)10. В Україні зафіксовано ще один примірник цього видання, який зберігається в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України11.

Стародруковані картографічні видання (атласи, топографічні описи міст) є об’єктом дослідження історичної географії та історії картографії. Окрім того, до них можна звертатися зі суцільно прикладною метою, бо в своїх географічних індексах вони часто містять латинські назви населених пунктів, країн, місцевостей та їх переклади європейськими мовами, що надає неоціненну послугу при перекладі з латинської мови географічних назв та при локалізації населених пунктів. Серед подібних видань можна назвати, наприклад, знамените багатотомне “Civitates orbis terrarum” (Кельн, 1572– 1628) Георга Брауна, з прекрасними гравюрами міст світу, створеними Францом і Абрахамом Гогенбергами та Симоном ван де Ноевелем; атлас Вільєльма Блау (1571–1638) “Orbis terrarum, sive Atlas novus” (Амстердам, 1640), видання якого було продовжене його синами; морський атлас Лукаса Вагенаера (Waghenaer) “Speculum nauticum” (Лейден, 1586).

Стародруки, на наш погляд, є цінним документальним джерелом для дослідників нумізматики і тих, хто вивчає історію цієї галузі історичної науки. У фонді Відділу є нумізматичні видання із зображенням медалей і монет античних часів. Окрім того, на сторінках давніх книжок для нумізматичних досліджень знаходиться унікальний матеріал про номінали, за якими продавали й купували книжки. Якщо в запису зафіксовані ще й місця придбання та обставини, інформація стає просто унікальною. Бувають випадки, коли в записах подається відповідність одного номіналу до іншого. Все це безпосередньо пов’язане з книжковими цінами. Наприклад, на форзаці примірника “Generale capitulum totius Оrdinis fratrum minorum in conventu S. P. N. Francisci civitatis Murciae …” (Рим, 1757) вміщено анонімний запис: “A. 1759 Die 30 Junij Romae Zate Xiezke zapla/ cilem Testona12 alias Paulow13 3 na monete Pol/ ska wyrazecych Tynfow14 Dwa”15. Книжка походить з бібліотеки Почаївського Успенського монастиря.

Примірник третього видання праці теолога і вченогоприродничника Войцеха Тильковського (1629–1695) “Soliloquia Christiana et praxes quaedam” (Франкфурт, 1739) на форзаці має ціновий запис такого змісту: “Ex Lib[ris] Platonis Gutz / Ord[inis] S[ancti] B[asilio] M[agni] comparatus / Vilnae 1753 16 Mar[tii] T[y]nf[is] 4 Sc. 2. / Applicatus Bibliothecae Monasterii / Cremenеcensis 1782 [die] 28 Jan[uarii]16. Останні два рядки написано іншим почерком. Доля цієї книжки склалася таким чином: придбана у Вільні василіанином Платоном Гудзем за 4 тимфи і 2 шеляги в 1753 р., вона 1782 р. надійшла до бібліотеки неназваного тут кременецького монастиря. На маргінесі треба зазначити, що Ордену василіан у Кременці в 1807 р. було віддано монастир отців реформатів, заснований 1760 р.17

Стародруки є одним з основних і найбільш масових джерел, яке містить інформацію про книжкові ціни. Стародруковані видання з колекцій НБУВ мають цікаві записи книжкових цін. Записи з цінами трапляються на західноєвропейських та вітчизняних виданнях XVI–XVIII ст., надрукованих як кириличним, так і латинським шрифтом. Як правило, цінові записи належать окремим власникам. Зрідка можна виявити в фонді книжки певних власників із записами купівельних цін, що дає можливість прослідкувати шляхи комплектування конкретної бібліотеки. В цінових записах бувають названі місця торгівлі. В Україні місцями книготоргівлі були великі міста, де діяли потужні друкарні і можна було придбати необхідні видання в книгарнях при друкарнях – у Києві, Львові, Чернігові, Бердичеві, Луцьку тощо. Як повідомляють записи, книжки на українських теренах купувалися на ярмарках у Кам’янці, Львові, Меджибожі, Дубні, Пиляві, Тростянці, Умані, Бердичеві, Замості. Цей перелік міст не є вичерпним. Книжки також привозили зза кордону, з великих культурних і торговельних центрів, придбавши їх у книгарнях, на книжкових аукціонах.

Цінові записи демонструють, що способи оцінки книжок були різні. В записах з книжковими цінами, виявлених у колекціях НБУВ, фігурують різні грошові та лічильні одиниці: гульдени, польські злоті, тимфи (тинфи), талери, флорини, гроші, копи тощо. Ян де Вітте (1716–1785) – генерал коронної артилерії, багаторічний комендант Кам’янецької фортеці, архітектор, бібліофіл, власник чудової книгозбірні і нумізматичної колекції, за маргінальними записами купував книжки у Львові, Варшаві, Страсбурзі, Дрездені за тимфи. Руський воєвода, пізніше маршалок Торговицької конфедерації Станіслав Щенсний Потоцький (1752–1805) купував книжки для своєї Тульчинської бібліотеки у Львові, Варшаві, Страсбурзі, Венеції, Месіні, Відні за флорини та польські злоті. Рідше трапляється інформація про ціни за виготовлення оправ та окладів для книжок18.

Читайте також: Бібліотека Вишневецького замку та її книжки у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського

Залишаються надзвичайно важливими джерелами і стародруки геральдичногенеалогічної тематики. У Відділі це, насамперед, видання, пов’язані з шляхетськими родами Речі Посполитої: праці Бартоша Папроцького “Herby rycerstwa polskiego” (перевидання XIX ст.), Петра Малаховського “Zbiór nazwisk szlachty…” (Луцьк, 1790), Каспара Несецького “Korona Polska” у 4х т. (Львів, 1728– 1743), Симона Окольського “Orbis Polonus” у 3х т. (Краків, 1641– 1643), Войцеха Вінцентія Вельондка “Heraldyka” у 4х т. (Варшава, 1792–1796), Юзефа Олександра Яблоновського “Heraldyka to jest osada klejnotów rycerskich y wiadomosc znaków herbownych” (Львів, 1742; передрук там само 1752)19, Бенедикта Хмелевського “Zbiór krótki herbów polskich” (Варшава, 1763) та ін.

У фонді ВСРВ зберігаються, але в меншій кількості, і видання з інформацією про західноєвропейські шляхетські роди та правлячі династії. Серед праць узагальнюючого характеру з цієї тематики варто назвати “Dictionnaire genealogique, heraldique, chronologique et historique …” у 6ти т. (Paris, 1757–1761) французького вченого, геральдика Франсуа-Олександра де ля Шенай-Дебуа (ChesnayeDebois, 1699–1784).

У зібраннях Відділу зберігаються видання до історії дворянських родів Російської імперії. Серед цієї групи книжок є багатотомний “Общий гербовник дворянских родов Всероссийской империи” (СПб., 1798–1816), “Родословная книга князей и дворян российских и выезжих …” (Москва, 1787; Ч. 1–2), твір Герарда Міллєра “Известия о дворянах российских” (СПб., 1790), праця Йогана Гатерера “Начертание гербоведения” (СПб., 1805) тощо. Треба сказати, що інформацію з питань геральдики та генеалогії можна віднайти в різноманітних панегіриках та присвятах авторів опублікованих творів своїм покровителям. У них можуть знаходитися зображення гербів, екскурси в історію роду тощо. Такого виду публікації є в фонді Відділу в значній кількості.

Стародруки – першорядне джерело для досліджень у сфері маргіналістики, філігранології, бібліопегістики. Важливу інформацію вони можуть мати для історичної біографістики20 та екслібрисистики.

Неоціненними у наукових книгознавчих дослідженнях стають провенієнції та маргінальні записи. Вони розповідають про долю конкретного примірника, ілюструють тандем “читач–книжка” на тлі певної історичної епохи, що не тільки насичує дослідження конкретними до того невідомими фактами, але й до певної міри передає “аромат” історичної атмосфери, часом ілюструє вдачу власникачитача даної книжки. А коли цією людиною виявляється конкретна історична особа, а не абстрактний читач, це додає нові риси до його портрету. Серед записів на сторінках книжок можна віднайти матеріал і до історії бібліофільства, і до соціології читання, і до історичної біографістики.

Маргіналії відділівських стародруків кириличного шрифту стали об’єктом дослідження в бібліографічній монографії вітчизняного книгознавця Маргарити Шамрай “Маргіналії в стародруках кириличного шрифту 15–17 ст. з фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського” (К.: НБУВ, 2005). Авторка археографічно опрацювала та опублікувала записи з 493 видань кириличного друку. Дослідження має солідний науководовідковий апарат, який складається з п’яти покажчиків: книжкових цін, іменного, географічного, хронологічного, предметнотематичного. В роботі вміщено список публікацій, присвячених маргіналістиці.

Маргінальні записи можуть подавати відомості літописного характеру, факти з біографії власників книжок, метеорологічну інформацію, медичні та кулінарні рецепти, записи господарчого характеру тощо. Для ілюстрації можна навести приклад такого неординарного запису із форзацу примірника видання праці теолога Арнольфа Казимира Жеглицького (1699–1766) “Bibliotheca Caelestis” (Варшава, 1759): “1770 D[nia] 2 [7]bris / Te Xiezke Pozyczylem / u Wielmoznego Jmci Pana / Adama Bukara Czesnika / y Sedziego, oddac mu / Prosze Kto sie Ωywy Zostanie / ad tak wielce Zyrzacego sie / powietrza X[iedz] Jan P[ozna]chowski [...] Dziekan Kny[...] y Berezeski m[anu] p[ropria]”21. Як свідчить інший запис на звороті титульного аркуша даного примірника, книжка таки повернулася до родини Букарів22 і була подарована сином Адама Мартином Букаром, очевидно, бібліотеці Тригорського монастиря: “Hic Liber oblatus est Bybliothecae [!] Trihors. a PerJll[ust]ri M[agnifi]co D[оmi]no / Martino Bukar Dapifero Nowogrod[zensis]. A[nno] 1792. Die 26 8bris”23.

Досить часто на сторінках книжок можна натрапити на віршування, пов’язане із ставленням власника до книжки. Це можуть бути цитати з праць давніх авторів, а може бути тогочасна словотворчість. На сторінках стародруків знаходяться чотиривірші, на які, вочевидь, існувала мода, в усякому разі у XVIII ст., бо вони є непоодиноким явищем і використовувалися як усталені, загальноприйняті віршовані кліше. Ось такі – простенькі за своїм змістом, невибагливі, без претензій за формою, забарвлені наївним народним гумором: “Czyia to Xiazka, niech ten dlógo Ωyie, Poki Mucha z Komarem wody nie wypie. Oy ty, Mucha z Komarem, pii wode powoli, A ty, Janie Pawlowski, namyi sie dowoli”24. Або такого змісту: “Kto te xiazke znaydzie, Niechay do mnie zaydzie. Ja mu podziekuie y wódka poczestuie. J. Sawicki m[anu] p[ropria]”25. На форзаці цього ж примірника твору Іларіона Фаленцького “Woysko serdecznych noworekrutowanych na wieksza chwale Boska affectow ...” (Почаїв, 1739)26 знаходиться інший запис цього ж власника, але вже латинською мовою: “Hic liber meus, testis est Deus. Quis Illum quaerit, hoc nomen erit: J. natus Sawicki vocatus m[anu] p[ropria]”27. Даний примірник знаходився в бібліотеці Київської духовної академії. Цілком ймовірно, що автором запису був Яків Пилипович Савицький, син козака, який навчався в Києво-Могилянській академії і 1772 р. одержав атестат для вступу до Санкт-Петербурзької госпітальної школи28.

Читайте також: Медична лексика в українському латиномовному літописі 17 ст.

Наведений вірш можна порівняти з подібними жартівливими віршованими записами на форзаці примірника книжки Каспера Менделя “Christus Dei et Hominis Filius ad Meditandum et Imitandum …” (Відень, 1727)29, зробленими її власником, учнем Кипріяном Кжимовським. Один віршик латинською мовою: “Hic liber meus, testis est Deus. Qui illum querit, hoc nomen erit: Krzymowski natus, Ciprianus vocatus”30; інший польською – “Czyia to iest xiazka, niech ten dlugo nyie, poki komar z mucha morza nie wypiie. A ty, komarze z mucha, pij wode powoli, niech sie Krzymowski Cipryan nyie dowoli”31. Або на примірнику збірки проповідей київського кафедрального каноніка Антонія Янишевського “Kazania na niedzielie y swieta calego roku ... ” (Бердичів, 1779; т. 4)32: “Hic Liber meus, Testis est Deus. Qui illum querit, Hoc nomen erit. Ioannes Natus, Woyciechowski vocatus”33. Залишаючи в книжці подібні записи, очевидно, її власники дбали про те, щоб книжка не загубилася і за різних несприятливих обставин могла знайти дорогу до свого власника.

Надзвичайно інформативним джерелом, з точки зору маргіналістики, стає книга як нагорода за успіхи в навчанні. На примірнику видання твору Гіацинта Карпинського “Compendium orthodoxae theologicae doctrinae” (Лейпциг, 1790) на форзаці є запис: “За превосходные успехи и добронравіе Студенту Богословія Сильвестру Гогоцкому въ Кіевской Академіи 1806 года Іюля 14 дня”. На верхній кришці півшкіряної оправи даного примірника на наклеєному паперовому аркуші відтиснуто друкованими літерами текст із форзаца. Зазначена книжка була подарована Сильвестрові Гогоцькому (1783–1852), пізніше – викладачу Подільської духовної семінарії, кафедральному протоієрею Кам’янець-Подільського Троїцького собору, який в 1803–1808 рр. навчався в Києво-Могилянській академії і, ще будучи студентом класу богослов’я, від 4 жовтня 1806 р. викладав у КМА староєврейську мову34. Він був батьком Сильвестра Сильвестровича Гогоцького (1813–1889) – відомого філософа-гегельянця та історика філософії, доктора філософських та філологічних наук, викладача філософії спочатку Київської духовної академії, згодом Київського університету св. Володимира35.

Два стародруки Відділу пов’язані з іменем Петра Погорецького. Петро Іванович Погорецький (1740–1780) – відомий український вчений, навчався в Києво-Могилянській академії, доктор медицини, педагог, піонер на ниві перекладу медичних підручників36, один з найближчих соратників засновника вітчизняної епідеміології Данила Самойловича-Сущинського (1742–1804). Він переклав з німецької на латинську мову і підготував до друку працю професора Лейденського університету Йогана Фридеріка Шрайбера (Schreiber, 1705–1760)37, яка довгий час вважалася одним з найкращих підручників з діагностики і терапії в Європі: “Manuductio ad cognoscendos et curandos morbos …” (Москва: друкарня Московського університету, 1768)38. Наш співвітчизник доповнив працю німецького вченого власним описом жіночих та дитячих хвороб. 1781 р. праця Шрайбера – Погорецького була перекладена російською мовою іншим видатним українським медиком, вченименциклопедистом, основоположником вітчизняного і російського наукового акушерства та фітотерапії – Нестором Амбодиком-Максимовичем (1744–1812), і видана в Петербурзі. Відділівський примірник цікавий ще й тим, що має на форзаці дарчий напис П. Погорецького своєму другові – останньому генеральному судді України, одному з найосвіченіших людей країни того часу Якимові Сулимі (1717–1818), який теж був свого часу студентом Києво-Могилянської академії39. Текст запису такий: “Viro Litterarum pertissimo. / Nobilissimo Existimatissimo[que] / D[omi]no Joachimo Sulimae. / Pedestris Nobilium Corporis Tribuno. / praesenti libello/ceu tessera[m] perpetuum duraturae amicitiae venerationis[que], / S[alutem] P[lurimam] D[icit] / alienae laudis / Editor / P[etrus] Pogoretskj / Petropoli D. Nativitatis Jesu Christi / Anno / MDCCLXVIII [1768]”40.

Евристична робота з фондом Відділу наштовхнула на знахідку, яка дозволяє стверджувати, що вчениймедик був бібліофілом і збирав колекцію книжок, в якій були видання не тільки медичної тематики. На примірнику плантенівського четвертого видання творів Сенеки “Opera” (Антверпен, 1652)41, підготовленого Юстом Ліпсієм, зберігається власноручний запис Петра Погорецького: “His Seneca Liber / primum ex Bibliotheca Alberti / SS. Theologiae in Academia Lugduno/ Batava Professoris, cui olim praemio / litterariuo a Scholiarchis Leidensibus / cessit, fuit comparatus: nunc vero ad / meam Librorum Collectionem, argento / quidem at grato atque amico, ex Mu/ seo Fialkowsciano translatus quam / honorificentissime in huius servatur / memoriam, servabiturque semper / a D. I Junii, MDCCLXIV. / P. I. Pogoretski Med. Candidat”. Нижче подано переклад запису російською мовою, зроблений іншим почерком: “Эта книга Сенеки … была приобретена из библиотеки Альберта И.И. профессора богословия въ Лугдуно-Батавской Академии, которому когдато досталась в награду от схоліархов; теперь же приобретена для моей коллекции книг на некоторую сумму денег и вследствие благодарности и дружбы из Фіалкусціанского музея, память о котором с величайшим почетом сохраняется и всегда будет сохраняться. 1 июня 1764. Кандидат медицины Погорецкий”. На іншому форзаці вміщено запис, що оповідає про подальшу долю примірника: “Сія книга куплена въ j. воспитательномъ дом∆ въ Москв∆ / после доктора Г. Погорецкого. 1782 года въ Jун∆ м∆сяце”.

На примірниках стародруків Відділу знаходяться записи, які розширюють відомості про представників родини де Віттів голландського походження, тісно пов’язаних з українськими землями у XVIII ст. 1995 р. побачила світ праця польського дослідника З. Хорнунга42, присвячена життю та діяльності відомого архітектора XVIII ст. Яна де Вітте, про якого вже згадувалося раніше. В ній на основі нововиявлених архівних документів подано відомості про склад його родини. Серед імен рідних архітектора Яна де Вітте згадується його молодший брат Антоній, який за документами був похрещений 16 вересня 1720 р. у кам’янецькому кафедральному костелі, за молодих років вступив до монастиря отців домініканів у Кам’янці на Поділлі, прийнявши духовний сан під ім’ям Тома. Згодом Тома де Віттe був капеланом у Теребовлі, а 1778 р. був призначений пробощем у Жванці, де 1789 р. ще виконував свої обов’язки43. У фонді Відділу зберігають три книжки, пов’язані з іменем Томи де Вітте. Два томи праці француза домініканина ЯкобаКазимира Герінуа (Guerinoes, 1640–1703) “Clypeus philosophiae thomisticae contra veteres et novos ejus impugnatores … ” (Венеція, 1729; т. 3, т. 7)44 мають на форзацах ідентичні записи XVIII ст.: “Hic liber emptus est ab A[dmodum] R[everendo] P[at]re / Thoma de Witte S[acrae] T[heologiae] L[ecto]re pro / Bibliotheca Conv[entus] Camen[ecensis] Ord[inis] Prae[dicatorum] / Filij Convent[u] Ejusdem”45. Третє видання “Praxis Cathecheticae” (Treviris, 1718) на форзаці має такий запис: “Hunc Librum dono Oblatum / ab A[dmodum] / R[everendo] / P[at]re Thoma de Vitte / Sac[rae] The[ologi]ae Le[cto]re: mihi V[erecundo] [Fratri] Ceslao / Nozicki [et] tunc Sac[rae] [Theologi]ae Studento / Iterum dono obtuli R[everendo] In X[ris]ti [Fratri] / Dominico D¬uski amico Fave/tissimo D[ie] 20 Augusti F[rate]r Ceslaus Nozicki Contionator Bro[densis] Sac[ri] Ord[inis] Prae[dicatorum] / m[anu] p[ropria]. Anno 17[…]”46. Ці книжки надійшли до НБУВ разом з частиною монастирської бібліотеки кам’янецьких отців домініканів, бо дві з них мають на форзацах шрифтовий екслібрис монастирської книгозбірні, а третя – запис про приналежність примірника монастирю.

У фонді Відділу є книжка, яка, вочевидь, належала старшому братові Яна де Вітте Бартоломею (1715–1775). Відомості про його життєвий шлях надзвичайно скупі: роки життя і те, що він, перебуваючи у військових прикордонних частинах на східних кресах Речі Посполитої та в Кам’янці, дослужився від чину хорунжого до майора коронної артилерії47. Його книжка – це примірник твору Тадея Юди Крусинського “Prodromus ad tragicam vertentis belli Persici historiam seu Legationis a Fulgida Porta…” (Львів, 1734)48. На титульному аркуші є запис: “Ex Libris B. Witte m[anu] p[ropria]”49. Провенієнції книжки розповідають, що вона була подарована автором майорові Борщеві. Потім примірник став власністю Бартоломея де Вітте. Згодом, очевидно, разом з книжками Яна чи Юзефа Зеферина де Вітте, він перейшов у власність Софії Потоцької і влився до фонду Тульчинської бібліотеки, а в 20х роках XX cт. в складі Немирівської бібліотеки кн. Щербатових надійшов до фондів НБУВ.

Маємо у фонді значну кількість власницьких книжкових знаків – різноманітних екслібрисів у різній техніці виконання (серед них рукописні, гравіровані, шрифтові, конгревні, екслібрисипечатки) та суперекслібрисів, які датуються XVI–XX ст. і потребують детального опрацювання з кінцевою метою створення і публікації каталогу чи каталогів власницьких книжкових знаків із фонду Відділу. Ці власницькі знаки є головними дороговказами на шляху дослідження історичної долі бібліотек минувшини. Вони є джерелами такої спеціальної історичної галузі, як екслібрисистика, що досліджує екслібрис як художню форму малої графіки, надає інформацію для історичного бібліотекознавства та бібліофільства. Для вагомого прикладу варто назвати деякі з них. У зібраннях ВСРВ маємо гравіровані екслібриси бібліотек барона Станіслава де Шодуара (1791–1858) (Івниця, XIX ст.)50; великого коронного канцлера, графа Міхала Єжи Вандаліна Мнішека (1742–1806) (Вишневець, XVIII ст.)51; канцлера Великого князівства Литовського, філолога, бібліофіла Йоахима Литавора Хрептовича (1729– 1812) (Щорси, тепер Білорусь, XVIII ст.); адвоката, журналіста, театрального критика, драматурга, бібліофіла Вільгельма Шварца (пом. після 1926 р. у Німеччині) (Київ, XX ст.)52; київського генералгубернатора Д.Г. Бібікова, бібліотеку якого подарувала його донька графиня Кассіні 1898 р. Київському університетові св. Володимира53. Є у фонді шрифтові екслібриси монастирських бібліотек любарських і кам’янецьких домініканів (початок XIX ст.); суперекслібриси княжни Анни Алоїзи Острозької Ходкевичевої (1603– 1654) (Острог, XVII ст.)54; великого гетьмана Великого князівства Литовського, князя Михайла Серватія Вишневецького (1680– 1744) (Вишневець, XVIII ст.)55; польського короля, бібліофіла Жигмонта Августа (1520–1572) (Краків, XVI ст.)56 та ін.

Ми зупинилися тільки на головних аспектах заявленої теми, про які не так часто ведуть мову дослідникиісторики. Можна було б наводити ще приклади, які ілюструють викладені постулати. Але представлений матеріал однозначно засвідчує необхідність і важливість планомірного, систематичного, глибокого та всебічного дослідження безмежно багатого “стародрукованого історичного джерела”. PetersA..& .".Pr x..книжки надійшли до НБУВ разом з частиною монастирської бібліотеки кам’янецьких отців домініка-нів, бо дві з них мають на форзацах шрифтовий екслібрис монастирської книгозбірні, а третя – запис про приналежність примірника монастирю. У фонді Відділу є книжка, яка, вочевидь, належала старшому братові Яна де Вітте Бартоломею (1715–1775). Відомості про його життєвий шлях надзвичайно скупі: роки життя і те, що він, перебуваючи у військових прикордонних частинах на східних кресах Речі Посполитої та в Кам’янці, дослужився від чину хорунжого до майора коронної артилерії47. Його книжка – це примірник твору Тадея Юди Крусинського “Prodromus ad tragicam vertentis belli Persici historiam seu Legationis a Fulgida Porta…” (Львів, 1734)48. На титульному аркуші є запис: “Ex Libris B. Witte m[anu] p[ropria]”49. Провенієнції книжки розповідають, що вона була по-дарована автором майорові Борщеві. Потім примірник став власністю Бартоломея де Вітте. Згодом, очевидно, разом з книжками Яна чи Юзефа Зеферина де Вітте, він перейшов у власність Софії Потоцької і влився до фонду Тульчинської бібліотеки, а в 20-х ро-ках XX cт. в складі Немирівської бібліотеки кн. Щербатових надійшов до фондів НБУВ.

Маємо у фонді значну кількість власницьких книжкових зна-ків – різноманітних екслібрисів у різній техніці виконання (серед них рукописні, гравіровані, шрифтові, конгревні, екслібриси-печатки) та суперекслібрисів, які датуються XVI–XX ст. і потребують де-тального опрацювання з кінцевою метою створення і публікації каталогу чи каталогів власницьких книжкових знаків із фонду Відділу. Ці власницькі знаки є головними дороговказами на шляху дослідження історичної долі бібліотек минувшини. Вони є джере-лами такої спеціальної історичної галузі, як екслібрисистика, що досліджує екслібрис як художню форму малої графіки, надає інформацію для історичного бібліотекознавства та бібліофільства. Для вагомого прикладу варто назвати деякі з них. У зібраннях ВСРВ маємо гравіровані екслібриси бібліотек барона Станіслава де Шодуара (1791–1858) (Івниця, XIX ст.)50; великого коронного канцлера, графа Міхала Єжи Вандаліна Мнішека (1742–1806) (Вишневець, XVIII ст.)51; канцлера Великого князівства Литовського, філолога, бібліофіла Йоахима Литавора Хрептовича (1729– 1812) (Щорси, тепер Білорусь, XVIII ст.); адвоката, журналіста, театрального критика, драматурга, бібліофіла Вільгельма Шварца (пом. після 1926 р. у Німеччині) (Київ, XX ст.)52; київського генерал-губернатора Д.Г. Бібікова, бібліотеку якого подарувала його донька графиня Кассіні 1898 р. Київському університетові св. Володи-мира53. Є у фонді шрифтові екслібриси монастирських бібліотек любарських і кам’янецьких домініканів (початок XIX ст.); супер-екслібриси княжни Анни Алоїзи Острозької Ходкевичевої (1603– 1654) (Острог, XVII ст.)54; великого гетьмана Великого князівства Литовського, князя Михайла Серватія Вишневецького (1680– 1744) (Вишневець, XVIII ст.)55; польського короля, бібліофіла Жигмонта Августа (1520–1572) (Краків, XVI ст.)56 та ін.

1 Беринда Памво. Лексикон словенороський / Ін-т мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР; Підгот. В.В. Німчук. – К., 1961 (Пам’ятки україн-ської мови XVII ст.); Шамрай М.А. “Лексикон словенороський” як об’єкт книгознавчих досліджень // Питання східнослов’янської лексикографії XI–XVII ст.: Матеріали симпозіуму. – К., 1979. – С. 156–159.
2 Галятовський Іоаникій. Ключ розуміння / Ін-т мовознавства ім. О. По-тебні АН УРСР; Підгот. І.П. Чепіга. – К, 1985 (Пам’ятки української мови XVII ст.).
3 ВСРВ, Кир. 797.
4 ВСРВ, Кол. Поп. 159.
5 Братковський Данило. Світ, по частинах розглянутий. Переклад. Дже-рела. Студії. – Луцьк, 2004. – 463 с.
6 Encyklopedja koscielna / Wyd. przez M. Nowodworskiego. – Warszawa, 1875. – T. 6. – S. 95–96.
7 Encyklopedja koscielna / Wyd. przez M. Nowodworskiego. – Warszawa, 1874. – T. 3. – S. 279–280.
8 ВСРВ, In. 2471. 9 ВСРВ, In. 2658. 10 Encyklopedyja powszechna. – Warszawa: Wyd. S. Orgelbranda, 1864. – T. 17. – S. 131.
11 Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. – Кн. 1–2. – К., 1980–1984. – № 3769. (Далі – ЗІ).
12 Тестон – французька монета, що карбувалася наслідуванням іта-лійських тестонів, карбування яких починається з середини XV ст. В 1700 р. 1 тестон = 1 лівру = 2 франкам 4 гро.
13 Паоло – назва гроссо папи Павла III (1534–1549), які мали зо-браження герба понтифіка і стоячої фігури апостола Павла. Пізніше всі папські гроссо називалися паоло, або джуліо. Гроссо – італійська назва гроша.
14 Тинф (тимф) – монета, карбована в Речі Посполитій і Пруссії з середини XVII ст. до середини XVIII ст.
15 Тексти записів подаються із збереженням орфографічних і пунктуа-ційних особливостей оригіналу. Скорочені слова в тексті розкриваються і беруться в квадратні дужки, непрочитані слова та літери позначаються трикрапкою і беруться в квадратні дужки. Похилою рискою позначається закінчення рядка тексту. Переклади записів зроблено автором статті. “Року 1759 дня 30 червня у Римі За цю книжку сплатив Тестонів або Паолів 3, у перекладі на польські гроші два Тинфа”.
16 “З книжок Платона Гудзя / василіанина, придбана у Вільні 1753 р. 16 Березня за 4 тимфи і 2 шеляги. / Надана Бібліотеці Кременецького Монастиря 1782 р. дня 28 Січня”. (Записи зроблено двома почерками).
17 Slownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów slowianskich. – Warszawa, 1883. – T. 4. – S. 780.
18 З грошовим обігом у Речі Посполитій XVIII ст. пов’язане видання “Taryffy rozmaite wzgledem monety poslkiey i litewskiey, wedlug teranieyszey kurrencyi, jako ten y pograniczney: slaskiey, niemieckiey, pruskiey, moskiewskiey, dalszey rzymskiey dla prywatnego zanywania z pilnosc sporzadzone ...” – Lublin: w Drukarni Colleg. Soc. Jesu, 1746.
19 ЗІ, № 1435, № 1809.
20 Ціборовська-Римарович І.О. Стародруки як джерело біографічних досліджень // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. – К., 2004. – Вип. 13. – С. 34–45.
21 “1770 [року] Д[ня] 2 вересня / Цю Книжку Позичив / у Вельмж-ного Йогомосці Пана / Адама Букара Чашника / і Судді, йому повернути / прошу того, хто залишиться живий / після моравиці, яка так сильно розповсюдилася. Ксьондз Ян Позна/ховський [...] Декан Кни[...] і Березенський рукою власною”.
22 Букар Адам (1739–1793) – відомий представник шляхетського роду Букарів з Волині. В 1766 р. був новогродським чашником (Чернігівське воєводство), 1769 р. – холмським гродським суддею, у 1774 р. – овруцьким підчашим, київським гродським суддею, 1775 р. – житомирським земським суддею. Одружений з Констанцією Катериною Пацановською. Мали двох синів. Мартин Букар – житомирський земський коморник, київський граничний коморник, з 1784 р. – новогродський чашник (Чернігівське воєводство), у 1805 р. – предводитель дворянства Житомирського повіту (Bоniecki A. Herbarz polski. – Warszawa, 1900. – T. 2. – S. 239). Северин Букар (пом. 1853 р.) – військовий, мемуарист, автор широковідо-мих “Pamietników” (Encyklopedyja powszechna. – Warszawa: Wyd. Orgelbranda, 1860. – T. 4. – S. 585–586).
23 “Ця книжка подарована Тригор[ській] Бібліотеці Ясновельможним Благородним Паном Мартином Букаром новогродським стольником. Року 1792 дня 26 жовтня”.
24 “Чия є то книжка, нехай довго живе: допоки Муха з Комаром воду не вип’є. Ой ти, Мухо з Комаром, пий воду поволі, А ти, Яне Павловський, нажийся доволі”.
25 “Хто цю книжку знайде, нехай до мене зайде. Я йому красно подякую і горілкою почастую. Я. Савицький рукою власною”.
26 НБУВ, Відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій, шифр зберігання: КДА, ВXVII 5/82.
27 “Свідком є Бог – ця книжка моя. Того, хто шукає ось ім’я: Я. зветься, Савицьким кличеться. Рукою власною”.
28 Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. Енциклопедичне видання. – К., 2001. – С. 470.
29 Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф. 739, оп. 1, спр. 148.
30 “Свідком є Бог – ця книжка моя. Того, хто жаліється, ось ім’я: Кжимовським зветься, Кипріаном кличеться”.
31 “Чия то є книжка, нехай той довго живе: допоки комар з мухою моря не вип’є. А ти, комаре з мухою, пий воду поволі, нехай Кжимовський Кипріян поживе доволі”.
32 ВСРВ, In. 1526/4.
33 “Свідком є Бог – ця книжка моя. Того, хто жаліється, ось ім’я: Іваном зветься, Войцеховським кличеться”.
34 Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. Енциклопе-дичне видання. – К., 2001. – С. 140.
35 Енциклопедія історії України. – К., 2004. – Т. 2. – С. 133.
36 Києво-Могилянська Академія в іменах. XVII–XVIII ст. Енциклопедичне видання. – К., 2001. – С. 429; Плющ В. Нариси з історії української медичної науки і освіти. Кн. 1. – Мюнхен, 1970. – С. 142, 149, 166–168.
37 Ястребцов Е. Шрейбер Йоганн // Русский биографический словарь. – СПб., 1911. – Т.: Шебанов-Шютц. – С. 384–385.
38 Сводный каталог книг на иностранных языках, изданных в России в XVIII веке. 1701–1800. – Ленинград, 1986. – Т. 3: S–Z. – C. 37–38. – № 2579. ВСРВ, In. 2332.
39 Києво-Могилянська Академія в іменах. XVII–XVIII ст. Енцикло-педичне видання. – К., 2001. – С. 518; Модзалевский В. Сулима Аким Семенович // Русский биографический словарь. – СПб., 1912. – Т.: Суворова-Ткачев. – С. 141–142.
40 “Мужеві в науках досвіченому, / уславленому і високо поцінованому / Пану Якимові Сулимі трибуну Шляхетського кадетського корпусу книжка вручена / як свідчення назавжди міцної дружби та поваги, / привіт великий надсилає / сторонній слави / видавець / Петро Погорецький. / Петербург від Різдва Христового / Року / 1768”.
41 ВСРВ, Pl. 198а.
42 Hornung Z. Jan de Witte, architekt kosciola dominikanów we Lwowie / Pod red. J. Kowalczyka. – Warszawa, 1995. – 302 s.
43 Ibid. – S. 24.
44 Jocher C.G. Allgemeines Gelehrten Lexicon. – Leipzig, 1750. – T. 2. – Col. 1252.
45 “Ця книжка куплена достойним отцем Томою де Вітте Святої Тео-логії викладачем для Бібліотеки Кам’янецького монастиря Ордену домініканів, сином цього ж монастиря”.
46 “Ця книжка подарована вельми достойним отцем Томою де Вітте Святої Теології викладачем: мені скромному братові Чеславові Нозицькому і тоді студенту [теології], і вдруге подарована достойному братові во Христі Доменіку Длузькому найласкавішому другові Дня 20 Серпня Року 17[...]. Брат Чеслав Нозицький Бродівський проповідник Ордену домініканів рукою власною”.
47 Hornung Z. Jan de Witte, architekt kosciola Dominikanów we Lwowie. – Warszawa, 1995. – S. 35.
48 ВСРВ, In. 1354.
49 “З книг Б. Вітте рукою власною”.
50 Иваск У.Г. Описание русских книжных знаков (Ex-Libris). – М., 1905. – Вып. 1. – С. 317–318.
51 Groska M. Piec wieków exlibrisu polskiego: Katalog wystawy ze zbiorów Biblioteki Narodowej. – Warszawa, 1973. – S. 11; Wittyg W. Exlibrisy bibliotek polskich XVII i XVIII wieku. – Warszawa, 1903. – S. 50–51.
52 Книжкові знаки киян / Упоряд. М. Грузов, А. Кончаковський. – К., 2000. – Арк. [155] зв. –[156].
53 Каталог стародрукованих видань, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІАК України). 1494–1764. – К., 1999. – № 48.
54 Шемета Ю. Суперекслібрис Анни-Алоїзи Острозької у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. – К., 2003. – Вип. 10. – С.157–170.
55 Sipajo M. Polskie superexlibrisy XVI–XVIII wieku w zbiorach Biblioteki Uniwersytetu w Warszawie. – Warszawa, 1988. – S. 214.
56 Каталог палеотипов из фондов Центральной научной библиотеки им. В.И. Вернадского НАН Украины / Сост. М.А. Шамрай. – К., 1995. – № 29, 186.