Юрій Дмитришин, Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
Надання хелмінського права містам Хелмно і Торуня розпочалося виданням привілею Гофмейстром Тевтонського Ордену Германом фон Зельца і Пруського ландмейстра Германа фон Балка 1233 р., яке після пожежі у Хелмно 1250 р. було видано знову 1 листопада 1251 р. у двох примірниках для Хелмно і Торуня.
Читайте також: З історії формування історико-правових термінів „Магдебурзьке” та „німецьке” права у вітчизняній науці
Окрім старого міста Торуня відбулася забудова нового міста. Локація нового міста Торуня розпочалася виданням привілею пруського ландмейстра Людвіга Балдергейма 3 серпня 1264 р., підтвердженого у березні 1266 р. та 1303 р. [1, с. 25]. На основі цього привілею нове місто Торунь отримало такі самі права, як і старе місто. Положення привілею стосувалися рибальства, пивоваріння, продажу і купівлі м’яса тощо. У новому місті Торуні населення було ремісниками, а старого – купцями [2, с. 15]. Привілей для нового міста Торуня стосувався організації міського самоврядування. Наявність на одній території двох міст з аналогічною назвою спричиняло непорозуміння між їх органами міського самоврядування. Більшість населення Торуня становили німці. Окрім німців тут також проживали поляки та євреї. У локаційному привілеї містові було надано земельні ділянки, які становили 325 ланів. Землі, що належали місту охоплювали також села Корут і Любянка. Майно міста розширювалося за рахунок податків, доходів з виробництва і продажу алкогольних виробів, ярмарків, млинів, міських ваг. Видатки міського бюджету йшли на утримання органів міського самоврядування, будівництва і утримання міських мурів, будівель та доріг. Місто Торунь відігравало важливу роль у міжнародній торгівлі між країнами Західної, Центрально-Східної Європи та Сходу. В українські землі торунські купці експортували сукно, оселедці, полотно, шкіру, вироби з металу, а імпортували віск, зерно, хутро та ін. торунські купці мали тісні економічні та політичні зв’язки із містами Галицько-Волинської держави. Ці зв’язки були пов’язані із дружніми відносинами між Тевтонським Орденом та Галицько-Волинською державою. Зокрема, у 1320 р. Галицько-Волинський князь надав торунським купцям право вільної торгівлі на своїй території [3, с. 281–283]. Ще тісніші зв’язки торунські купці мали з польськими містами. Зокрема, у 1345 р. польський король Казимир Великий надав торунським купцям привілей, за яким вони могли продавати без обмежень будь-які товари. Ці торгівельні відносини були призупинені під час військових конфліктів між Польським королівством і Тевтонським Орденом у 1410–1435 рр. У березні 1403 р. гофмейстер Тевтонського Ордену Конрад фон Юнгінген надав місту Торуню право складу, а 18 квітня того ж року – привілей про монополію торунських купців та торгівлю англійським сукном. В часи правління короля Владислава Ягайла значення Торуня у торгівлі з Польщею та українськими містами дещо зменшується після надання права складу місту Кракову. Лише у 1425 р. торунські купці знову отримали право торгувати у містах Сілезії, Кракові, Львові та Володимир–Волинському [1, с. 35].
Важливе значення у формуванні економіки Торуня мала приналежність міста від 1289 р. до союзу міст Ганзи, а з початку XIV ст. до 1370 р. був головним містом Пруссії. На межі XIV–XV ст. ці функції перейшли до Ґданська (Данцінга). У ганзейському союзі місто Торунь перебувало до 1669 року. Під час війни 1410 р. Торунь відкрив ворота польським військам Владислава Ягайла, за що Тевтонський Орден розпустив міську раду [4, с. 22]. Тісні зв’язки з органами влади Польського королівства міська рада Торуня підтримувала і надалі. Зокрема, у 1440 р. після створення прусського союзу міст, який підтримував тісні зв’язки з Польським королівством, від імені міста Торуня його підписали Йоган Ніхер, Герман Ренсоп і Ніколас Гзенмаркт. У лютому 1453 р. було створено раду прусського союзу міст за участі представників Хелмно і Торуня. Того ж самого місяця було об’єднано старе і нове місто Торунь в єдине місто Торунь. Інкорпорація міста Торунь разом з хелмінською землею до Польщі відбулася 6 березня 1454 р. Представники Торуня разом зі шляхтою хелмінської землі склали присягу королю Казимиру Ягеллончику.
Читайте також: Нариси історії розвитку медичної освіти у Львові
Посада радників у містах Пруссії вперше була запропонована у хелмінській грамоті в редакції 1233 та 1251 рр. [5, с. 163]. Своєю чергою міська рада Маґдебурга була створена лише у 1244 р. Це свідчить про утворення міської ради у містах Хелмно і Торуня незалежно від утворення міської ради Маґдебурга. Насамперед на створення міських рад у містах Хелмно і Торунь вплинув досвід міста Любека де міська рада функціонувала ще з 1226 р. на основі привілею імператора Фрідріха ІІ. Своєю чергою між імператором Фрідріхом ІІ та великим гофмейстером Тевтонського Ордену Германом фон Зельца (1209–1239) були дружні відносини [3, с. 29]. З наявних на сьогодні джерел відомо, що міські ради у Торуні та Хелмно були створені у період між 1233–1244 рр. Згодом міські ради були створені у менших так званих філіайних містах, де враховували також досвід функціонування міської ради Маґдебурга.
Міська рада у Торуні як колегія радників діяла з середини ХІІІ ст., а лише з XIV ст. з’являються щорічні списки радників. Радників щорічно 22 лютого обирали дорослі чоловіки – мешканці міста, що володіли хелмінським правом. Радниками ставали, як правило, особи, які мали обов’язки лавника. До складу урядуючих радників (sitzender ratk) входило вісім, а з початку XIV ст. – дванадцять радників (ratmannem) [1, с. 29]. Серед радників одну третину становили новообрані радники, одну третину – радники, які вже відбули свою каденцію протягом одного року, одну третину становили радники – так звані сеньйори, що виконували свої повноваження більше одного року [6, с. 17]. Сеньйори вибирали зі свого складу раду старійшин, котра мала виконувати у колегій радників консультативні функції. Більшість радників, незважаючи на щорічне переобрання виконували свої функції пожиттєво. Щоб зайняти посаду радника потрібно було володіти міським громадянством, мати у місті нерухоме майно, дотримуватися міських вількерів та інші вчинені радником правопорушення призводило до усунення його із займаної посади. Спочатку радники не отримували зарплати і ними могли бути лише заможні особи. Поступово радники стали отримувати низку пільг і привілеїв, до яких належали звільнення від оплати чиншу (орендної плати), першочергового права купівлі риби, радників також звільняли від служби на міських мурах та ін. Цими пільгами користувалися і діти радників. Очолював міську раду бургомістр (burgermeister) [7, с. 270]. До 1300 р. міську раду очолював солтис. Спочатку бургомістр був один, згодом два, а з половини ХV ст. – чотири. Зі свого складу бургомістри обирали старшого, якого називали президентом.
Читайте також: Розмаїття етнонімів як відображення політичного світогляду освіченого львів’янина XVII ст.
До компетенції міської ради за хелмінським правом як і за магдебурзьким правом належали адміністративні і судові функції. Міська рада видавала міські статути – вількери, що регулювали різні сторони міського життя та були загальнообов’язковими. До адміністративних функцій міської ради належали забезпечення господарської та фінансової системи міст. Міська рада репрезентувала місто перед органами державної влади та іншими містами. Зокрема, у Торуні знаходилась Таємна Рада як керівний орган Прусського Союзу міст. До судових функцій міської ради під головуванням президента зачислювали спочатку справи, що стосувалися виконання міських вількерів, а згодом цивільні та кримінальні справи, котрі міська рада вважала важливими для інтересів міста. Згідно з міською ухвалою 1480 р. міська рада розглядала судові справи щосереди. Важливі кримінальні і цивільні справи міська рада розглядала як суд першої інстанції. Щодо міських лавничих судів міська рада виступала як суд другої інстанції [8, с. 93–94]. Свої засідання міська рада проводила у ратуші.
Виконавчим органом міської ради був так званий уряд раденький, до складу якого входили міські службовці і допоміжні міські служби. Центральною серед міських службовців та допоміжних міських служб була канцелярія міської ради, яку очолював писар міської ради. До повноважень писарів, окрім ведення протоколів засідання міської ради, належали також посвідчення важливих угод, участь у засіданнях міської ради, внесення до міських книг міських статутів – вількерів та ведення міської кореспонденції. Міська кореспонденція стосувалася переписки з органами державної влади, церквою та іншими містами. Перші письмові документи, що свідчили про діяльність у Торуні писаря, стосувалася 1385 р. У цей період писар міської ради водночас виконував функції писаря лавничого суду. Розмежування посад писаря міської ради та писаря лавничого суду відбулося лише наприкінці ХV ст. [2, с. 22]. Міського писаря обирала міська рада. Свої функції міський писар виконував по життєво. Перед тим як обійняти посаду, писар складав присягу, в якій був зобов’язаний захищати інтереси міста та виконувати вказівки радників, бургомістрів та зберігати міські таємниці [3, с. 100–101]. Писар брав участь у кожному засіданні міської ради із правом дорадчого голосу. Окрім канцелярських функцій, він виконував окремі виконавчо-представницькі повноваження. Міський писар вів протоколи засідань міської ради, вів міські книги, публічно оголошував вількери. Міський писар очолював канцелярію, яка до кінця ХІV ст. знаходилася в будинку міського писаря або бургомістра. Згодом місцем знаходження канцелярії стала міська ратуша. У міській раді Торуня документацію головно вели німецькою мовою. Використовували також латинську мову. Протоколи міської ради регулярно вели з 1345 р., а книги міської лави – з 1363 р. [9, с. 59]. Серед нормативних актів, які видавали органи міської влади найважливішим були вількери. Перший вількер для старого міста Торуня було прийнято близько 1309 р. і стосувався він питань адміністративного устрою міста, господарських та торговельних питань. У вількері 1309 р. міську раду згадують як вищий орган міського самоврядування. У 1385 та 1420 рр. було прийнято вількер для старого міста Торуня, а 1414 – для нового міста Торуня [1, с. 39].
Діяльність лавничих судів врегульовували ординації 1444 та 1613 рр. важливу роль серед джерел права Торуня відігравали ортилі з Маґдебурга, що їх направляли для Торуня на прохання органів міської влади або сторін процесу. Вищі суди міста Торуня і Хелмно видавали правові роз’яснення вейстумери (weisthúmer). Правову основу для ортитів і вейстумерів становили норми Саксонського Зерцала, хелмінського та маґдебурзького права. Отримувати ортилі з Маґдебурга могли не усі міста, а лише ті, в яких знаходилися вищі апеляційні суди. Такий суд був у Хелмно, його функції виконувала міська рада міста Хелмно [4, с. 115]. В окремих випадках Торунь також міг отримувати ортилі з Маґдебурга без посередництва міської ради Хелмно. Дані ортилі стосувалися головно спорів між міською радою та мешканцями міста щодо нерухомого майна на території міста. Ортилі, що були направлені з Маґдебурга зазвичай у формі єдиного документа або збірника ортилів. Збірники ортилів використовували у судовій практиці та були джерелами права. Збірники ортилів формувалися у хронологічному порядку по мірі їх надходження з Маґдебурга або систематичному за предметом. У систематичному порядку ортилі поділяли на частини і розділи. Ортилі з Магдебургу для Торуня були видані в єдиній книзі, де частину ортилів було скорочено, а інші, що не мали практичного застосування не увійшли до цієї книги. Частина ортитів з Торуня увійшли до міської книги міста Познаня “Познанський кодекс”, автором якого був міщанин Бернард. Окрім того ортилі для Торуня увійшли до іншого кодексу “Маґдебурзьких питань”. Їх використовувались у Пруссії, Сілезії та Саксонії [1, с. 42]. Дві лавничі книги нового і старого міста Торуня було надруковано у Польщі, інші книги залишились неопублікованими. У лавничих книгах містяться матеріали цивільних і кримінальних справ, що розглядали міські суди, угоди, заповіти, інформацію про організацію шкіл, забудову, типографію міста та ін. Тут також було вказано на склад лавничого суду, міської ради та інших органів міського самоврядування. Під час тридцятирічної війни місто Торунь увійшло до складу Пруського об’єднання міст, а у Торуні був координаційний орган цього об’єднання Таємна Рада. У тридцятирічній війні місто Торунь несло значні матеріальні витрати [4, с. 81]. Ці витрати формувалися на основі стягнення нових податків. Високі податки спричинили заворушення та повстання. Зокрема такі заворушення проти міської ради відбувалися у 1455 та 1456 рр. У 1457 р. польський король Казимир Ягеллончик видав місту Торуню привілей, за яким зрівняв його з Краковом та іншими містами Польського королівства. Зокрема місто Торунь отримало право складу, право випуску власної монети та було звільнено від сплати окремих податків і зборів. Ці рішення сприяли підвищенню добробуту міщан та економічного статусу міста у XVI–XVII ст. Під час шведсько-польської війни у 1655–1658 рр. місто Торунь було захоплене шведськими містами. Великі економічні втрати міста відбулися протягом Північної війни зі Швецією у 1708–1710 рр. Під час першого поділу Речі Посполитої 1772 р. прусські власті обклали місто великими податками, що призвело до значних економічних витрат та до майже повної руїни. Внаслідок цього у місті було організовано групу міщан, які виступали за союз із Пруссією та включення Торуня до складу Прусії. Після другого поділу Речі Посполитої місто Торунь увійшло до складу Прусії [1, с. 47].
Територія міста за рахунок навколишніх сіл була розширена у XV ст. за часів правління короля Казимира Ягеллончика. До них відносились села Любіч, Гдебосін, Рогово, Папово, Люльково, Горск, Чарново, Гребоцін, Смогурськ та ін. Низка сіл були надані місту Торуню королем Сигізмундом І Старим у 1520 р. – Лазун, Радзево, Смольно, Грочово,мале Рогово та ін. [1, с. 44]. Внаслідок королівських подань та договорів купівлі – продажу місто володіло значними земельними ділянками та іншим майном (territorium civitatis), яке становило 35 фільварків та сіл, що становило понад 35 тисяч гектарів землі [11, с. 123]. Після першого поділу Речі Посполитої усі землі Торуня, за винятком самого міста, увійшли до складу Пруссії. Окрім заняття землеробством, значну частину прибутків міста становили набуті від торгівлі і промислу. Першими мешканцями міста, як було згадувано, були німці, які протягом XVI–XVII ст. були повноправними громадянами міста. У 1586 р. у навчальних закладах було заборонено вивчати польську мову, щоб не допустити до полонізації міста. Поляками у місті головно були дрібні купці, ремісники та селяни, що проживали у міських селах. У XVIII ст. населення міста становило близько 12 тис. мешканців. Німецьке населення міста зазвичай сповідувало протестантизм, а поляки – католицизм. Після включення міста Торуня, так як і інших міст королівської Пруссії, до складу Польщі відбулися перші зміни у структурі органів міського самоврядування. До 1523 р. міська рада самостійно здійснювала управління містом, до створення так званого Третього Ординку. Вона спільно з Третім Ординком ухвалювала вількери та інші нормативно-правові акти. Третій Ординок у місті Львові отримав назву “колегія сорока мужів”. До повноважень Третього Ординку належав також контроль за фінансами та господарською діяльністю органів міського самоврядування [1, с. 45]. До складу міської ради входили чотири бургомістри та дванадцять радників. Було заборонено одночасне перебування у складі бургомістрів і радників батька і сина, братів, інших близьких родичів. Не було обмежень щодо кількості разів зайняття посад радників та бургомістрів. Так, на основі вількеру 1623 р. радником могла бути особа, яка відповідала певним моральним принципам та працювати на посадах лавника чи помічника радника. У разі зайняття посади радника потребували також складення присяги на вірність місту.
Читайте також: Львівський світ книги у “Сотні польських письменників” Шимона Старовольського
Процедура проведення виборів радників більш чіткіше відображена в ординації 1601 р. Вибори відбувалися щороку в четверту неділю Великого посту. Вибори були таємними. Проводили вибори під головуванням бургомістра-президента, який оголошував кандидатів на зайняття посади радника. При цьому президент не брав участі у голосуванні. Результати виборів урочисто оголошували наступного дня у залі засідань міської ради, яка знаходилась у міській ратуші, за участі мешканців міста. Список новообраних радників оголошував секретар міської ради. Завершувались вибори складанням присяги на вірність королю та місту [12, с. 47].
Міська рада була вищим колегіальним органом у міському самоврядуванні міста Торуня. До компетенції міської ради у публічно-правовій сфері належало прийняття та отримання прав та привілеїв, які надавались місту. Ці привілеї стосувалися управління містом, міської господарки та ін. міська рада також обирала своїх представників на сейми і сеймики. Міська рада, як вже згадувалось, спільно з Третім Ординком приймала міські та сільські вількери, що були загальнообов’язковими. Міська рада приймала й інші нормативно-правові акти, артикули і ординації, які врегульовували різні сторони життя у місті. Найбільш значними повноваженнями міської ради стали адміністративні, до яких належало управління містом та його фінансами. Розширення території міста та його населення зумовлювало до збільшення кількості міських службовців. У 1458 р. було утворено мостовий уряд, 1475 – уряд міських фінансів міського майна [12,с. 48]. Окрім того, було утворено будівельний уряд, до повноважень якого відносився контроль за будівництвом у місті. До складу, якого входили: керівник (magister structurae), двоє міщан та пахолки. До повноважень кватирного уряду зачислювало контроль за станом будівель, міських колодязів, опіка над сиротами та їхнім майном. Серед службовців квартирного уряду зустрічалися радник та кватирмістри [12, с. 48].
Хелмінське право було різновидом маґдебурзького права і діяло в Прусії, Польщі, Литві та на українських землях. До складу ортилів міського самоврядування за хелмінським правом входила міська рада, міські лавничі суди, міські службовці та допоміжні міські служби. Головну роль у міському самоврядуванні і на основі хелмінського права належало міській раді, яка виконувала адміністративні та окремі судові функції.
1. Prawo starochelminskie 1584 (1394) / pod red. Witolda Maisla i Zbigniewa Zdrojkowskiego; przekl. Andrzej Bzd.ga i Alicja Gaca ; Uniwersytet Mikolaja Kopernika w Toruniu, Urzad miasta Chelmna. - Torun : Uniwersytet Mikolaja Kopernika, 1985.- 176 s.
2. Semrau A. Die Organe der Stadtgemeinde nach Kulmischem Rechte im 13. Jh. / A. Semrau //MCV. - 1921. - Jg. 29. - S. 1.27.
3. Roepell R. Uber die Verbreitung des Magdeburger Stadtrechts im Gebiete des alten Polnischen Reichs ostwarts der Weichsel / R. Roepell // Abhandlungen der Hist. Phil.Gesellschaft in Breslau. - Breslau : Trewendt, 1857. - S. 241-301.
4. I. Janosz-Biskupowa, Rola Torunia
5. Кобилецький М.М. Магдебурзьке право в Україні / Львів – 2008
6. Hener R. Siebenhundert Jahre Thorn (1231-1931). - Danzing, 1931.
7. E. Rozenkranz, Poczatki i ustroj miast Pomorza Gdanskiego do schylku XIV stulecia, GTN 1962
8. K. Kaminska, Sadownictwo miasta Torunia do polowy XVII w. na tle ustroju sadow niektorych miast Niemiec i Polski, Warszawa - Poznan - Torun 1980.
9. H. Piskorska, Zbiory kartograficzne Archiwum Miasta Torunia, Wydawnictwa Archiwum Miasta Torunia, Torun 1938
10. Kisch G. Die Kulmer Handfeste. Rechtshistorische und textkritische Untersuchungen nebst Texten / Guido Kisch. - Stuttgart : Kohlhammer. - VIII
11. Dzieje Torunia. Praca zbiorowa z okazji 700-lecia Miasta pod red. K. Tymienieckiego, Torun; 1933
12. Kaminska K Prawo chelminskie w Toruniu (1233.1793) / K. Kaminska // Studia culmensia historico-juridica czyli ksiega pamiatkowa 750-lecia prawa chelminskiego / Pod red. Z. Zdrojkowskiego. - Torun, 1988. - T. 2.
2. Semrau A. Die Organe der Stadtgemeinde nach Kulmischem Rechte im 13. Jh. / A. Semrau //MCV. - 1921. - Jg. 29. - S. 1.27.
3. Roepell R. Uber die Verbreitung des Magdeburger Stadtrechts im Gebiete des alten Polnischen Reichs ostwarts der Weichsel / R. Roepell // Abhandlungen der Hist. Phil.Gesellschaft in Breslau. - Breslau : Trewendt, 1857. - S. 241-301.
4. I. Janosz-Biskupowa, Rola Torunia
5. Кобилецький М.М. Магдебурзьке право в Україні / Львів – 2008
6. Hener R. Siebenhundert Jahre Thorn (1231-1931). - Danzing, 1931.
7. E. Rozenkranz, Poczatki i ustroj miast Pomorza Gdanskiego do schylku XIV stulecia, GTN 1962
8. K. Kaminska, Sadownictwo miasta Torunia do polowy XVII w. na tle ustroju sadow niektorych miast Niemiec i Polski, Warszawa - Poznan - Torun 1980.
9. H. Piskorska, Zbiory kartograficzne Archiwum Miasta Torunia, Wydawnictwa Archiwum Miasta Torunia, Torun 1938
10. Kisch G. Die Kulmer Handfeste. Rechtshistorische und textkritische Untersuchungen nebst Texten / Guido Kisch. - Stuttgart : Kohlhammer. - VIII
11. Dzieje Torunia. Praca zbiorowa z okazji 700-lecia Miasta pod red. K. Tymienieckiego, Torun; 1933
12. Kaminska K Prawo chelminskie w Toruniu (1233.1793) / K. Kaminska // Studia culmensia historico-juridica czyli ksiega pamiatkowa 750-lecia prawa chelminskiego / Pod red. Z. Zdrojkowskiego. - Torun, 1988. - T. 2.