Нариси історії розвитку медичної освіти у Львові

Історично так склалося, що у період відсутності держави України трактування факту відкриття університету у Львові у 1661 році було викривлене і побудоване під впливом ідеологічних тлумачень. Від самого початку фактом заснування Вищої школи у Львові були незадоволені польські політичні та наукові кола, зокрема з протестами виступило керівництво Краківської так і Замойської академій, яке не вважало Товариство Ісуса (єзуїтів) пропольською структурою і відверто боялось та заздрило її організаційно злагодженим структурам. Зрештою, так воно насправді і було, бо орден Товариства Ісуса був структурою Ватикану, оскільки орден був фінансово спроможним утримувати сучасний на той час рівень матеріального забезпечення. Залучалися найповажніші професори Європи, які провадили навчання латиною, були мобільними і могли приїжджати на певний час з викладами.

А. В. Магльований, В. Й. Кімакович, В. С. Гриновець, Ю. В. Сулим, В. В. Бумаценко, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

З легкої руки короля Данила Галицького, який передбачив місце та розташування, засновуючи Львів як столицю Галичини – центр торгівлі, а також, безперечно, осередок високої культури та науки, був розпочатий процес розвитку великого європейського міста зі всіма його атрибутами. Львів протягом віків залишався королівським містом і розвивався за тогочасними законами Європи. Склалися всі передумови розвитку освіти, медицини, математики, права, філософії, вільних мистецтв, що потребувало створення такого навчального закладу, як університет.

Читайте також: Латиномовний інтелектуальний контекст існування православних братств (на матеріалі львівських авторів XVІІ—XVIII ст.)

Історично так склалося, що у період відсутності держави України трактування факту відкриття університету у Львові у 1661 році було викривлене і побудоване під впливом ідеологічних тлумачень. Від самого початку фактом заснування Вищої школи у Львові були незадоволені польські політичні та наукові кола, зокрема з протестами виступило керівництво Краківської так і Замойської академій, яке не вважало Товариство Ісуса (єзуїтів) пропольською структурою і відверто боялось та заздрило її організаційно злагодженим структурам. Зрештою, так воно насправді і було, бо орден Товариства Ісуса був структурою Ватикану, оскільки орден був фінансово спроможним утримувати сучасний на той час рівень матеріального забезпечення. Залучалися найповажніші професори Європи, які провадили навчання латиною, були мобільними і могли приїжджати на певний час з викладами. Тому практично зразу ж після відкриття і розпочалися судова тяганина проти університету у Львові, підкупи депутатів Польського Сейму для блокування будь-яких необхідних рішень у справі Львівського університету, відверта істерія в друкованих засобах. Проте відмінити рішення короля не могли. Необхідно відзначити, що від початку існування Єзуїтського колегіуму у Львові при колегії існував шпиталь на кошт ордену. Іще до надання статусу університету при колегії працювали такі особистості, як професори, доктори медицини: Гієронім Воссербротт де Лєополі, а також Станіслав Дибовицький, який отримав попередньо ступінь доктора медицини у відомому на той час університеті в Болонії, Еразм Сикст доктор медицини і філософії, опублікував наукову роботу про теплиці в Шклі коло Львова “Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera” (1627), Мартина Кампіана, Павла Боїма та ін. [11].

* Йдеться про два різні твори Еразма Сикста: Медичний коментар до творів Сенеки (Commentarius medicus in L. Annaei Senecae opera” 1627 р.) та Про теплики у селі Шклі (De thermis in pago Sklo (лат.), O cieplicach w Szkle (пол.) 1617 р. Опис "Медичного коментаря" можна подивитися тут: Еразм Сикст. Медичний коментар до творів Сенеки. - Медієвіст

Читайте також: Реферат з історії медицини. Ч. 2: Еразм Сикст

Із хроніки 1649 року отримуємо інформацію, що 28 (29) серпня 1649 р. короля Яна Казимира у Львові вітали сенатори, шляхта та мешканці міста, на чолі яких був бургомістр Львова, доктор медицини Янчевський [10]. Зважаючи на стан політичних протистоянь у Європі протягом першої половини ХV століття та війни, що точилися на той час, у які була втягнена і Україна, 16 вересня 1658 року гетьманом Війська Запорізького Іваном Виговським (рис. 1) і польським королем Яном Казимиром (рис. 2) в м. Гадячі було підписано польсько-українську угоду. Відповідно до цієї угоди велике Князівство Руське у складі Королівства Польського мало отримати широку автономію й права та, крім усього іншого, академію в Києві з правами Краківської академії (університету) і створити другу подібну академію там, де це буде доцільно, у якомусь із міст України [1, 6]. Король Ян Казимир дотримав угоди і, крім академії з правами університету в Києві, яка вже існувала (Києво-Могилянська академія), надав статус повноправної академії з правами університету Єзуїтському колегіуму у Львові (рис. 2.1, 2.2, 2.3). Текст королівського диплому від 20 січня 1661 року (“Oblata Privilegy super Academiam Leopoli in Collegio PP SOC Jesu erigendam“) Яна Казимира про надання статусу університету Львівському єзуїтському (отців товариства Ісуса) колегіуму українською мовою цитуємо з наукової праці [3]:

“ОБЛЯТА ПРИВІЛЕЮ НА ВІДКРИТТЯ ЛЬВІВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ У КОЛЕГІУМІ ОТЦІВ ТОВАРИСТВА ІСУСА Ян Казимир і т.д. Сповіщаємо і т.д... Перед актами Коронної Метрики Великої Канцелярії поставили особисто велебний отець Анджей Сікорський, пресвітер Товариства Ісуса, теолог найяснішого і найпревелебнішого у Христі пана отця Миколая на Пражлові Пражловського, єпископа луцького і берестейського, великого коронного канцлера, вніс до цих актів на розгляд привілей Львівському колегіуму побожних отців Товариства Ісуса на створення там же нової Академії, [привілей] ласкаво визнаний нами недавно, нашою рукою підписаний і великою коронною печаткою скріплений, чинний, цілий і неушкоджений, зміст [якого не викликає] жодного сумніву, прохає прийняти [привілей] і йому ж видати з тих же актів автентичний відпис. Якого ж привілею зміст слідує і є таким.
Ян Казимир з ласки Божої король і т.д. На вічну пам’ять про справу і до відома нащадків сповіщаємо. Благо королівств і королів настільки повинно ґрунтуватися на мудрості, наскільки [це] необхідно [в міру їх] виникнення та розвитку. Бо ж нічого не може бути більш щасливим для володарів і народів, як чесно [це] запроваджувати або створювати. Неможливо також без сили розуму підтримати і укріпити становище держави. Тим більше, також, [що] наука кращого виховання [є] вчителькою виховання [яку] як батьки так і вихователі і кожен, хто зацікавлений в управлінні публічними справами [повинні] підтримувати. Звідси і це прагнення старшого віку, рівно ж і цілої виплеканої античності до поширення Божественних і людських наук, і ті турботи [спрямовані на] розповсюдження мистецтв почесних і вільних, а зовсім не простих і звичайних. Дійсно наші достопам’ятні попередники, польські князі і королі, серед таких кривавих воєн і замішань не забували лагідних і спокійних муз. Така ж сама [їх] любов до Паллади як і в шатах, так і в обладунку і той самий дух і на арені і у палестрі. Сова Мінерви, наближена і допущена під захист католицької віри і королівської корони, сіла на гніздо Ляхітського Орла, і спрагнена знань простота князів і вельмож створила гнезненську гімназію, важливішу ніж скіпетр, трон. Згодом, отримані [протягом] століть користі і щедрі плоди, у багатьох викликали запал тим краще [знати] науки, чим більша їх цінність. Цьому щедро сприяв Наш найясніший попередник і прапрадід, достопам’ятний Владислав Ягайло, [який] відкривши джерело, віддав польській молоді, заснувавши рідну Краківську Академію, сповнену усякими науками з немалими затратами праці і коштів. Особливо змагалася в мудрості із славою наступників прихильність достопам’ятного короля Стефана, який заснував і забезпечив стільки колегіумів побожним отцям Товариства Ісуса. Також найулюбленіший наш предок, достопам’ятний Сигізмунд, Віленську Академію прикрасив надзвичайними правами і привілеями і заклав Краківський, тих же отців Товариства Ісуса колегіум.

Без сумніву, дуже важливо, щоб і в руських провінціях і землях твердо була проголошена належна пошана правді і чесноті, [Ми] легко і охоче довели, [що] згідно з Нашим підтвердженням Львівському колегіуму Товариства Ісуса нехай буде надано гідність Академії і титул Університету. Надаємо також право встановлення у тому ж Львівському колегіумі Товариства Ісуса генеральних студій на кожному з дозволених факультетів, тобто теології як схоластичної так і моральної, філософії, математики і обох прав, медицини і вільних мистецтв, і дисциплін, і всіляких інших наук, які вищезгадані отці Товариства Ісуса мають запровадити, там же ними самими чи іншими будуть перевірятися на їхній розсуд і ухвалу та згідно з усталеним звичаєм й практикою академій і університетів. І постановляємо на вічні часи щоб цей [колегіум] існував під назвою Університету Академії. Хочемо також, щоб ця Академія і Університет такими ж правами, привілеями, свободами, прерогативами, захистом, титулами, відзнаками і службами і будь-якими іншими належними за становищем ласками, бенефіціями і індульгенціями раділи і насолоджувалися нині і навіки, як радіють і насолоджуються наші Краківська і Віленська академія та університет, не менше ніж якщо вони були б тут законно завірені і підтверджені. Постановляємо впроваджувати найголовніше академічні ступені достойні магістратуру, ліценціат і докторат та інші найбільш вживані для університетів промоції і урочистості, які скільки завгодно і в будь-який спосіб проводяться [щоб] і в тому ж Львівському університеті Товариства Ісуса належно впроваджувалися і відзначалися, окремо дозволяємо і визнаємо. Далі, уряд університету і все керівництво непорушно завжди мають бути в руках побожних отців Товариства Ісуса, яких придатність і готовність у шкільних закладах світу всього. А також і у цьому королівстві і яких спосіб формування побожності і навчання молоді відомі як добре перевірений і досконалий. Таким чином, багаторазово згадувані отці зовсім не будуть обмежені у своїх можливостях вільно і з власної волі честь, службу або підвищення надати комусь з Академії.

Нарешті обіцяємо від Нас і найясніших наступників Наших, що Ми будемо оберігати і пильнувати, [щоб] названий Львівський університет на тих усіх [засадах], які покликані охороняти його непорушність, перебував у своїй силі чинності і блиску. І цього самого найясніші наступники Наші навічно повинні дотримуватися. Для більшої сили та значення справи прикладаємо нашу королівську руку і це заснування Академії і Університету підписуємо і доручаємо цей диплом чи привілей підтвердити печаткою Корони. Дано у Кракові дня 20 місяця січня року Божого 1661, королювання Нашого у Польщі і Швеції року 13 Ян Казимир король. Місце печатки Великої Коронної канцелярії Стефан Ганкевич [секретар] Його Королівської Милості. Нагадуємо, щоб цей привілей внести до даних актів і з них же у автентичній формі зробити відпис. У чому і т.д. діялося і дано як вказано вище. На передній сторінці книги (№202) Коронної Метрики зроблено запис, який також відноситься до привілею. Діялося у Ченстохові в найближчу суботу після Дня Очищення Найсвятішої Діви Марії, а саме 5 лютого року Божого тисяча шістсот шістдесят першого. ” Отже, з документу стає зрозуміло, що саме “в руських провінціях і земляx”, для того, щоб “твердо була проголошена належна пошана правді і чесноті”, власне Львівському колегіуму “надано гідність Академії і титул Університету”. Далі ж чітко розписано: “Надаємо також право встановлення у тому ж Львівському колегіумі Товариства Ісуса генеральних студій на кожному з дозволених факультетів, тобто теології як схоластичної, так і моральної, філософії, математики і обох прав, медицини і вільних мистецтв і дисциплін і всіляких інших наук (…)”.
Утворення у Львові вищої університетської освіти відбулося внаслідок перемовин на найвищому на той час рівні між керівниками двох держав – Яном Казимиром та Іваном Виговським. Дотримуючись Гадяцької угоди, Король Ян Казимир підписав диплом про створення університету у Львові. У дипломі однозначно вказані спеціальності, за якими мали проводитися виклади у Львівському університеті. Медична освіта на той час була пріоритетною (епідемії, війни) і тоді ж викликала значний спротив серед сусідніх навчальних закладів (Краків, Замостя), які боялися потужної конкуренції. Викладання медичної освіти було розпочате і для цього було все необхідне: великий шпиталь при Костелі Єзуїтів та людський потенціал, бо підготовка медичних кадрів проводилася в колегіумі єзуїтів у Львові і раніше, про що свідчать хронічки, у яких є згадки про наявність докторів медицини, професорів та їх роботу у Львові, до створення університету. Започаткування вищої медичної освіти у Львівському університеті з 1661 року підтверджують факт запрошення та викладання професора Т. Будного, а також численні хроніки про заборони проведення підготовки медичних кадрів. Необхідно наголосити, що оскільки за часів перебування королівства Галичини в Австро-Угорській імперії у польському середовищі було однозначне і безкомпромісне бачення щодо польськості Львівського університету, українське середовище було практично витіснене з університету, а про Гадяцький договір вже ніхто і не згадував. Зважаючи на те, українська інтелігенція ставилася до диплому Яна Казимира про надання колегіуму статусу Університету 1661 року з несприйняттям, вважаючи датою започаткування 1784 рік (рескриптом імператора Йозефа ІІ).

Читайте також: Медична лексика в українському латиномовному літописі 17 ст.

Під час польської влади у Львові університет носив ім’я Яна Казимира. До всього українського було однозначно вороже ставлення. На медичний та юридичний факультети Львівського університету доступ українців був закритий.Історіографія радянського періоду трактувала ці факти по-своєму. Термін “єзуїт” мав значення фанатик католицької церкви, інквізитор, який підтримує польський-королівський двір. Ян Казимир – король, цим все сказано. Іван Виговський – зрадник інтересів українського народу, який замість об’єднатися з братнім російським народом, підписав Гадяцький договір з магнатсько-шляхетською Польщею проти Москви, уневажнюючи цим Переяславський договір. Про те, що протягом майже 200 років від відкриття університету польські можновладці боролися з Львівським університетом і намагалися усіляко завадити його роботі, аж до заборони ордену єзуїтів, говорилося мало [4].

Такі дії особливо старалися перешкодити роботі та навчанню медицини. Проблема полягає в тому, що під час воєнних дій неодноразово були зруйновані приміщення Університету, бібліотеки, а також приміщення шпиталю. У хроніках описані руйнації та пожежі приміщень Університету. Разом з тим є переконливі факти, що від початку отримання статусу Університету продовжувалося навчання медицини, започатковане в колегіумі. Згадується професор, доктор медицини Томаш Будний, який викладав основи медицини, зокрема анатомію. Так, в 1668 році, мотивуючи офіційним статусом, керівництво університету неодноразово зверталося до міської влади щодо фінансування, викладачів, зокрема і Т. Будного, на що отримало відмову [5]. Це дає підстави стверджувати, що медична освіта функціонувала в Львівському університеті за кошти згаданих вище отців Товариства Ісуса, студентів та мирян.

Читайте також: Реферат з історії медицини

У 1912 р. наукова громадськість Європи відзначала 250 років створення Львівського університету. Теологічний, філософський, юридичний, медичний факультети, які існували на той час у складі університету, та його професорсько-викладацький склад взяли активну участь у відзначенні цієї дати. У всі університети Європи та інших континентів були розіслані запрошення для поважних гостей (рис. 3.1, 3.2). Були успішно проведені ювілейні наукові конференції, зокрема і медичні, за матеріалами яких підготовані та випущені ювілейні друковані видання [8].

Висновки:
1. Утворення Університету у Львові як одному з європейських міст Князівства Руського за угодою між двома державними діячами Іваном Виговським та Яном Казимиром є доказаним фактом.

2. До створення Університету у Львові приклалася громадськість міста і в тому числі за безпосередньої участі бургомістра Львова: доктора медицини Янчевського, медика за фахом, який вів переговори з Яном Казимиром напередодні створення Університету у Львові.

3. Медична освіта була представлена у Львові професорами, докторами медицини ще до створення університету, а в Університеті набула нового рівня, що підтверджує діяльність професора Т. Будного у 1661-1668 роках на медичному факультеті (тогочасні факультети дуже відрізнялися від сучасних).

4. За несприятливих умов (воєн, погромів та заборон) робота Львівського університету тимчасово припинялася, але згодом знов відновлювалася. У пожежах та за часів лихоліть втрачено багато безцінних архівних матеріалів про роботу Львівського університету.

5. Незаперечність існування медичного факультету та започаткування вищої медичної освіти у Львівському університеті з 1661 року підтверджується і відзначенням у 1912 році 250-річного ювілею, при святкуванні якого медичний факультет Львівського університету брав участь на рівні з іншими факультетами.

Таким чином, дата започаткування вищої медичної освіти у Львівському Університеті (16 листопада 1784 року) потребує уточнення у зв’язку з новими даними історичних досліджень, які неможливо ігнорувати.

Отже, є всі підстави датою заснування вищої медичної освіти у Львівському університеті вважати 20 січня 1661 року.

ЛІТЕРАТУРА
1. Грушевський М. Ілюстрована історія України.- Київ-Львів, 1913:524.
2. Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах.– Львів, 2004: 364.
3. Кметь В. Єзуїтський колегіум та початки університету у Львові.– Львів, 1997: 140.
4. Львівський університет.- Львів, 1986:146.
5. Мальований А.В., Гриновець В.С., Бумаценко В.М. Маловідомі сторінки історії медичного факультету у Львові// Практична медицина.- 2004.- №2.- С.128-131.
6. Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів.– Львів: Львівський Національний університет імені Івана Франка, 2002:752.
7. Finkel L., Starzynski S. Historia uniwersytetu Lwowskiego.- Lwów, 1894, 2: 20-22.
8. Franciszek J. Uniwersytet lwowski.- Lwów, 1912: 88.
9. Serczyk W.A. Na płonącej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648-1651.– Warszawa: Ksążka i Wiedza, 1998-1999: 378.
10. Zwozdziak W. Historia Wydzialu Lekarskiego U-tu Lwowskiego // Arch. Histor. Medyc.- 1964, XVII, 1-2:11-12.
11. Wiczkowski J. Lwów jego rozwój і stan kulturalny oraz przewodnik po miescie.- Lwów, 1907: 629.