Поліна Яремчук, Аліна Шайдецька, Артем Онікієнко, Український медичний ліцей Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Науковий керівник Людмила Шевченко-Савчинська
Станіслав Оріховський – визначний українсько-польський гуманіст, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст. В царині філософії найбільше цікавився проблемами, пов’язаними з етикою і політикою. Народився 1513 року в селі Оріхівці Перемишлянського повіту Руського воєводства у Польщі. Батько мислителя належав до шляхетського стану, а мати була дочкою православного священика. Початкову освіту отримав в Перемишлі. Далі навчався в Краківському (від 1526р.), Віденському (з 1527 р.), Віттенберзькому (1529 р.), Падуанському (1532 р.), Болонському (1540 р.) університетах, а також удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцигу. 1543 р., після сімнадцятирічного перебування за кордоном, Оріховський назавжди повернувся на батьківщину, де займався суспільно-політичною діяльністю.
Читайте також: Доброчинність і меценатство у життєдіяльності українських просвітителів XV–XVI ст.
Писав латинською та польською мовами. Свої твори часто підписував подвійним прізвищем – Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин. У них він виступає на захист України від турецько-татарських вторгнень, симпатизує православній релігії (будучи католицьким священиком).
Найбільш відомі його твори
1. «Про турецьку загрозу» (“Слово перше» і “Слово друге") – дві промови, видані у Кракові 1543-го і 1544-го року. В них порушувалось актуальне на той час питання – згуртування європейських народів проти турецької експансії. Саме тому промови користувалися великою популярністю у Європі впродовж тривалого часу, про що свідчить значна кількість їх перевидань у багатьох європейських містах: Базель (1551), Франкфурт (1548), Рим (1594, 1663) та ін.;
2. «Про целібат» – Краків, 1547 р.;
3. «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» – у двох редакціях (1543 і 1548 рр.);
4. «Літопис» (Annales), який охоплює п’ять років історії Польщі;
5. «Промова на похоронах польського короля Сигізмунда Ягелона» – Венеція, 1548) – була включена до антології під назвою «Промови найвизначніших мужів», видрукованої у Венеції 1559 р. відомим видавцем Павлом Мануцієм. Антологія перевидавалась 1566 р. у Парижі, 1568 р. – у Венеції, в 1569 та 1586 рр. – у Кельні. Деякі з його праць до нас не дійшли: «Про природне право», «Відступництво Риму» тощо.
Твори Роксолана користувалися популярністю в Західній Європі, неодноразово перевидавалися. Зокрема 1891 p. у Польщі було оприлюднено доти ненадруковані його твори й епістолярію з передмовою, написаною тогочасними видавцями так само латиною, а вибрані листи Станіслава Оріховського-Роксолана були видані в 1972 р. Цікаві й дрібніші його твори – листи, діалоги, памфлети та промови на різні теми.
Читайте також: Вчення Станіслава Оріховського-Роксолана про людину та її природні права
У творах Оріховського знаходимо нові гуманістичні погляди на історію, на місце і роль людини в історичному процесі. «Історик, – говорить Оріховський, – нічого не повинен вигадувати, а писати лише правду: не керуватися ні дружбою, ні ненавистю». Мислитель брав участь у вирішенні конкретних актуальних політичних завдань сучасного суспільного життя, тому історію він розцінював як чинник пробудження самосвідомості народу, історичної пам’яті, виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. При цьому він уважав себе українцем з польської держави (gente Ruthenus, natione Polonus). Оріховський був чи не найяскравішою постаттю в українській і польській культурах доби Відродження. Сучасники називали його «українським Демостеном» та «нинішнім Цицероном». Його вчителями були визначні діячі того часу: німецький гуманіст Меланхтон та реформатор Мартін Лютер. Друзями мислителя були німецький художник Альбрехт Дюрер, Ульріх фон Гутен, Лукас, Кранах-Старший. У Римі, Падуї та інших італійських містах Оріховський приятелював із найвідомішими філософами, науковцями, державними і церковними діячами того часу, пізніше листувався з ними.
Помер мислитель у Перемишлі 1566 р.
Читайте також: Людина і світ в інтерпретації ранніх українських гуманістів
Розглядаючи проблему зіткнення християнської і мусульманської цивілізацій, Ст. Оріховський ставить питання про роль релігійного чинника в міждержавних відносинах. Відзначаючи невигідність для Польщі договорів укладених з Туреччиною, Оріховський радить королеві Сигізмунду ІІ відмовитися від їх виконання. Відмова від дотримання договорів неодмінно повинна врешті-решт призвести до війни з турками. Підготовка держави до майбутньої війни передбачає наведення в ній порядку і якнайкращого її облаштування. При цьому Роксолан спирається на концепцію ідеальної держави давньогрецького філософа Платона, згідно з якою суспільство повинно бути поділене на стани, кожен з яких виконує свою, чітко визначену функцію: «Одні хай обробляють поле, інші займаються торгівлею, ще інші – служать службу Богові. При такому розподілі обов’язків добре виявляється гармонія в суспільстві, тому що кожен є хазяїном своїх справ, а отже, і сам ніби є цензором своїх багатств».
У «Напученні» він писав, що королівська влада походить не від Бога, але є результатом угоди між людьми, добровільно слухняних королю. Держава – зібрання, союз громадян, об’єднаних узгодженим правом і загальною вигодою, де щастя народу є вищим правом. Причина виникнення держави – вроджена потреба людей у взаємодопомозі, їх приязнь. Влада повинна спиратися не на страх, а на повагу і любов підданих, без чого немає сильної державної влади. І держава, й індивід мають взаємні зобов’язання. Обов’язок останнього – піклуватися про інтереси суспільства і держави. Як і в Цицерона, в нього держава є правовим утворенням. Станіслав Оріховський вважав неприпустимим змішання функцій світської та духовної влад. Звертаючись до короля, публіцист стверджував: не всяка людина здатна здійснювати владні повноваження, але тільки той, хто прагне до правди і справедливості, до того ж сам уміє вчитися. Державне управління буде варварським, якщо ті, хто його реалізують, не поважають знань, ігнорують науку про правду і справедливість, тобто про юриспруденцію. Розум і знання – стражі нашої душі й головні якості правителя.
Читайте також: Проблеми перекладу термінів канонічного права (на матеріалі творів Станіслава Оріховського)
Як Аристотель вважав найкращою Афінську політію, так Оріховський зразковою формою держави називає сучасну йому «Польську політію» з її республіканським ладом. У ній забезпечені особиста свобода, політичні і юридичні права повноправних громадян – шляхти. Складовими частинами Польської політії він називав короля, сейм, суспільство, а основними суб’єктами її – священика, короля, лицаря (тобто шляхтича), сейм. Взаємодія і взаємозалежність цих суб’єктів та об’єктів політики регулюється за допомогою чітко визначених прав і привілеїв. Король, за Оріховським, – верховний суб’єкт Польської політії.
«Що в державі більше: закон чи король?» – порушує гостре питання Оріховський і доводить: закон у державі вище короля, який обмежений законом. Саме закон є «правителем вільної держави», однак правителем «мовчазним, глухим, сліпим». Король – захисник закону в державі, що дозволяє суспільству уникнути тиранії. У короля дві фортеці, повчає Оріховський: справедливість і віра, які втілені в праві. Право захищає свободу, що зумовлена природним правом, є природною властивістю людини, оскільки особистість може реалізувати себе тільки завдяки свободі. Гегемонія права в державі, писав мислитель, унеможливлює тиранічну владу і сваволю чиновників. Реальна свобода громадян можлива лише через правову регламентацію влади законами.
Як необхідний засіб забезпечення верховенства закону, заснованого на даних природою правах людини, Оріховський обґрунтовує необхідність чіткого поділу влади в державі. Згідно з запропонованою ним схемою, що ідеальна для Речі Посполитої, король здійснює виконавчу владу, яка реалізує закони й обмежена ними. Становий представницький двопалатний орган (Сенат і Сейм) реалізує законодавчу владу, де панує не однодумність, а право творити закони, «вільно говорити тобі правду в вічі». Мислитель радить королю піклуватися про обрання в Сенат найкращих, талановитих, високоосвічених. Сейм представляв інтереси шляхти і духовенства, Сенат складався з представників аристократії. Мета діяльності сенату й короля – благо усіх у державі. З огляду на сумний досвід вирішення суперечок шляхтою, Оріховський наполягає: приватні інтереси – справа судової, а не законодавчої влади. Суд повинен складатися з виборних суддів, рішення яких остаточні, як у Стародавньому Римі. Вільна держава (як ідеал державної організації), на думку мислителя, має базуватися на справедливому судочинстві, в основі якого має лежати право, що ґунтується на моралі. Таким чином, слідом за Аристотелем мислитель виділяє в Польській політії законодавчу, виконавчу і судову владу, набагато випередивши їх теоретичне обґрунтування Ш. Монтеск’є.
Така тріада влади в «Напученні» постає гарантом верховенства закону, миру злагоди в державі. C. Оріховський закликає короля не порушувати республіканські принципи й дотримуватися їх, цінувати свободу слова і громадської думки, «шанувальників мудрості» (філософів), прилучати їх до керування державою. Король має піклуватися про школи і гімназії («житла мудрості»), про справедливість нагород і покарань, цінувати честь і гідність людини.
Проблема організації державної влади, яка б давала можливість якнайкращим чином розвиватись суспільству і кожному його членові, – одна з головних в теоретико-політичній спадщині Ст. Оріховського-Роксолана. Їй присвячено більшісь його праць, серед яких центральне місце займає «Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу» написане 1543 року й доопрацьоване 1548 року. У цій праці вченим порушуються проблеми сутності та призначення королівської влади й держави, організації державного життя, прав та обов’язків влади і громадян. Звертаючись до Сигізмунда Августа, Станіслав Оріховський зазначає: головною передумовою процвітання держави та її мешканців є впевненість громадян у тому, що нагорі владної піраміди перебуває людина, яка сповна володіє необхідними для правителя якостями, і перша серед них – мудрість. Якщо ж король не відповідає цьому ідеалу, то державу і її громадян чекають різноманітні негаразди. Мудрість – це поєднання розуму з моральними чеснотами, які, у свою чергу, виникають як наслідок освіченості монарха. Адже той, хто володіє справжнім знанням, вважає вчений слідом за Сократом, не може чинити всупереч моралі. Звертаючись до короля, Ст. Оріховський, по суті, формує перелік тих якостей, якими має володіти будь-який претендент на включення до політичної еліти держави.
Оточення короля слід формувати з найкращих людей держави. При цьому найбажанішими є представники родової аристократії, оскільки, зазначає Ст. Оріховський, спадкоємці давніх родів несуть відповідальність не лише перед королем і власним сумлінням, а й перед пам’яттю предків, підтримуючи честь роду. Але само по собі аристократичне походження ще не дає людині права займати відповідальні державні посади, від яких залежить доля її громадян. Це право потрібно заслужити реальними справами, в яких і проявляється сутність людини. Натомість, оточення, складене з підлабузників, не допускатиме до короля дорадників і сприятиме узурпації ним всієї влади та перетворенню на тирана. Король є своєрідним охоронцем королівства. Цим визначається і місце його мешкання – прикордоння держави, звідки йде найбільша військова загроза, і де можливо найшвидше здобути прихильність підданих.
Отже, теорія С. Оріховського – помітний крок вперед у розвитку середньовічних вчень про державу і право. Він ставить і вирішує з позицій раціоналізму проблеми співвідношення особистості, права і держави, завдань і функцій і права в житті держави і суспільства. Задовго до Г. Гроція, Б. Спінози, Дж. Локка він розвиває теорію природного права, відстоює ідею загальної природної рівності людей. Теоретичне обґрунтування моделі громадянського суспільства з правами і свободи людини він тісно пов’язує з концепцією поділу влади, республіканським ладом.
Важливо, що видатний публіцист XVI ст. був патріотом свого народу, пишався належністю до нього, підкреслював, що він «роксолан», «русин», і закликав короля бути прихильним до українців, шанувати їх славне історичне минуле.
Список використаних джерел інформації.
1. Литвинов Володимир. Ренесансний гуманізм в Україні – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2000. – 472с.
2. Петро Сас // Станіслав Оріховський. http://spilka.uaweb.org/library/orichowski.html
3. Станіслав Оріховський-Роксолан. http://pidruchniki.ws/10810806/filosofiya/stanislav_orihovskiy-roksolan
4. Станіслав Оріховський. http://www.ukrainiansworld.org.ua/ukr/peoples/6663b6fe7cba3421/
5. Політико-правова думка польського періоду в Україні. http://www.info-library.com.ua/books-text-9096.html
6. Станіслав Оріховський. Напучення польському королеві Сигізмунду Августу. http://litopys.org.ua/human/hum04.htm
7. Українська політична думка XVI – початку XVII сторіч. http://litopys.org.ua/salto/salt03.htm
8. Большой латинско-русский словарь. http://www.linguaeterna.com/vocabula/alph.php
9. Латинский словарь. http://www.latinare.ru/
1. Литвинов Володимир. Ренесансний гуманізм в Україні – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2000. – 472с.
2. Петро Сас // Станіслав Оріховський. http://spilka.uaweb.org/library/orichowski.html
3. Станіслав Оріховський-Роксолан. http://pidruchniki.ws/10810806/filosofiya/stanislav_orihovskiy-roksolan
4. Станіслав Оріховський. http://www.ukrainiansworld.org.ua/ukr/peoples/6663b6fe7cba3421/
5. Політико-правова думка польського періоду в Україні. http://www.info-library.com.ua/books-text-9096.html
6. Станіслав Оріховський. Напучення польському королеві Сигізмунду Августу. http://litopys.org.ua/human/hum04.htm
7. Українська політична думка XVI – початку XVII сторіч. http://litopys.org.ua/salto/salt03.htm
8. Большой латинско-русский словарь. http://www.linguaeterna.com/vocabula/alph.php
9. Латинский словарь. http://www.latinare.ru/