Злоторович Михайло. Усе найкраще у майбутнього шлюбу

Медієвіст

Назва латиною: Omnia felicissimi futuri connubii inter excellentem D. Andream Szymonowicz Philosophiae et Medicinae Doctorem nec non nobilem virginem Annam Anczewska, (...)
Обсяг: 4 арк.
Видавець: Leopoli Typis Collegii Societatis Iesu. Imprimebat Simon Patkiewicz.
Рік видання: 1670.
Оригінал зберігається: НБУ ім. В. Вернадського, відділ cтародруків та рідкісної книги, шифр R. 1738 (44).
Мова: латинська

Епіталама “Усе найкраще у майбутнього шлюбу” (1670 р.), написана з нагоди одруження львів’ян доктора філософії та медицини Андрія Шимоновича із Ганною Анчевською, “знатною панянкою, прекрасною донькою пана Мартина Никанора Анчевського”, належить до небагатьох не-анонімних етикетних творів – ім’я автора включене у традиційно розлогу назву видання: «і саме того урочистого дня весілля люб'язно проголошене Михайлом Злоторовичем». Твір розділений на десять приблизно однакових за розміром, об’єднаних спільною темою, але не сюжетно, частин, написаних у формі віршових промов, які виголошують рідний Львів (І), герби молодят – батькам нареченої, один одному (ІІ, ІІІ), їхні обручки, (ІV), весільні хороми (VI), поріг (VII), стіл (VIII), бенкетники (IX) і нарешті — доброчесна Львівська громада (Х). Два мініатюрні геральдичні вірші, вміщені на початку видання під зображеннями гербів двох родів, що поєднуються, непронумеровані.

Читайте також: Латиномовна інтелектуальна спадщина «львівського народу» – продукт культурного пограниччя

Враховуючи специфіку жанру, М. Злоторович вдало поєднує похвалу місту і похвалу роду, який у тогочасній уяві поділявся на вітчизну, предків, батьків. Цей невеликий, як на ті часи, і зграбний вірш сповнений патріотизмом: найперша промова лунає «від молодят – столиці Русі», урочистим акордом лунає їм у фіналі твору відповідь «від зібрання шляхетних громадян руської столиці». Загалом тема рідного міста пронизує всю епіталаму – цілком імовірно, не лише через вимогу правила поетики уславити місцевість, де відбувається знаменна подія. У спільному зверненні молодят сказано, що полякам нічого боятися, при цьому згадуються головні на той час загрози: «Мавр – винахідник отруєних стріл», хоча, швидше, йдеться про ближчих південних сусідів, тобто про турків, «Також сільських їм заворушень марно боятись», адже відтепер «Лев, трисерпом озброєний, містом керує» – вдала візуалізація поєднання двох родів через поєднання їхніх геральдичних зображень.

Урочистий настрій плавно і логічно переходить у веселий, коли на слово здобуваються речі, які оточують молодят. Завдяки поділу тексту на частини автор має змогу передати цей перехід зміною розміреного віршового розміру на “неофіційний” ямб. У творі М. Злоторовича ямбічний розмір мають частини з п’ятої по шосту включно, таким чином цілком урівноважується урочистий початок, який, проте також не позбавлений гумористичного забарвлення: “Що, коли житимеш в діжці ти замість дому? // – Байдуже, гроші і блиск мене не спокусять, // Дім мій віднині – там, де трисерп любий буде” [ряд. 46–48]. Першими серед речей проказують свої вітання неодмінні атрибути шлюбної церемонії – обручки; у цьому разі поет вдається до поширеного мотиву наголошення рівної якості золотих кілець – алегорії, через яку потверджується рівність самих молодят: “Небесний суд їм присудив // Буть рівними – достоту, // Як золото і самоцвіт, // Як самоцвіт і злото” [ряд. 74–77].

Читайте також: Анчевський Мартин. Поле серед і понад поля...

Цікаво, що епіталама Злоторовича написана класичною латинською мовою, однак перші чотири продубльовані мовою, рідною автору, переданою за допомогою літер латинської абетки – залишається відкритим для славістів питання про те, якою саме: місцевою українською, переповненою полонізмами, чи польською з українізмами (і за якими ознаками це можливо розрізнити). Окрім того, цей текст заримований. З вітання нареченому від герба нареченої: «Cudowna Amazonti iuz mi bron staniala // Ktora Pentesylea wiele dotazala // W woyscze Troianstim zgastas Kamillo z swoiemi // Kunstuntami twawego Marsa Stalowemi» [ряд. 49–52].

Покої, поріг і стіл вітають молодят, пересипаючи побажання античними іменами та назвами: Гіменей, Клеопатра, Геспериди, Фортуна, Сіцілія, Тарент, лари, флейти, кіфари, колісниця, кратер, цекуб. Віддаючи належне літературній моді, Михайло Злоторович наповнює текст свого твору тим, що нині зветься топосами: 1) шляхетний охоронець дбає про захист коштовного і дорогого: «Ревно сади Гесперид стережуться — їм дракон охоронець,//Я ж серце і душу дам тобі, Леве, навік; 2) любов ― п’янкий трунок: «Із пащі убитого левиська Самсоном//Меду набрати з сот можна було чимало,//Лев же Анчевський тобі пропонує любощів трунок»; 3) добрі стосунки міцніші за Гордіїв вузол: «Дві долі Гіменей з’єднав,//Міцніших пут немає –//Гордіїв вузол розітнув//Фрігієць без вагання». Невеликі за розміром частини, вітання від шлюбних покоїв, весільного порогу, столу, бенкету, дуже нагадують за настроєм свої античні зразки. «Тонкі і приємні дотепи, проказані щиро й незло,» – так, на перший погляд, можна сказати про епіталаму Михайла Злоторовича, словами, взятими з неї самої [ряд. 118–119].

Читайте також: Панегіричність української латиномовної поезії XVI–XVIII ст.: причини і наслідки

V. Знак від весільних обручок

Небесний двір майбутній час

Обручками позначив –

Прихильний він до молодят,

У щасті вік їх бачить.

Віднині блиском миготять

У неї і у нього

Обручки щедро-золоті,

Однакові, до того.

Коли здалось, було, таке,

Що з них котрась ясніша,

Творець у іншу світла влив,

Щоб нікотра не гірша.

Небесний суд їм присудив

Буть рівними – достоту,

Як золото і самоцвіт,

Як самоцвіт і злото.

ІХ. Знак від весільного бенкету

Клеопо, келих підійми!

Вгамуйтесь, сибарити!

Нехай почують молоді,

За що ми будем пити!

У їх руках – кратер з життям,

І скажемо ми стисло:

Хай не скінчиться цей напій

Й повік не стане кислим.

Х. Знак від зібрання доброчесних громадян

метрополії русинської

Що завгодно у посаг бери:

Чи Сіцілію, луками пишну,

Чи весняний квітучий Тарент,

Що лілеями білими дише.

Можеш брати багряний врожай

І сади Гесперид на додачу;

Хай Фортуна над домом твоїм

Ріг достатку потрусить добряче.

Квіти світла і зелені тінь –

Щастю вашому ніжна оправа.

Хай лунає під сонцем повік

Честі, доблесті, звичаям слава!

Переклад з латинської Людмили Шевченко-Савчинської