1664 р. (Літопис подій у Південній Русі)

Цінували всі сміливість короля Казимира, який у будь-якій небезпеці був попереду, бадьорий у дорозі, знуджений на стоянках, скрізь перший у походах, мало спочиваючи серед тих морозів, снігів, криги, всупереч негоді та постійній заклопотаності однаково незламний, для багатьох прикладом, а ще для більшої кількості – дивовижею був. 17 січня, у 16 роковини своєї коронації, переможець знову в Україну, яка ворожнечу новими заворушеннями збурювала, повернувся

Ян  Юзефович. Літопис подій у Південній Русі

На початку цього року зима лютувала незвичайними морозами і для польського війська, усі підступні болота кригою скувавши, ніби мостами, непрохідну Україну зробила легко прохідною, відкриті і готові шляхи аж у Московію тяглися. Таким чином, король Казимир до настання нового року військо із зимових квартир до справи війни зрушив; спочатку до укріплення, Дівицею званого, спорядженням і серйозною охороною повного, розташованого на кордоні з московськими володіннями, через її непокірність мусив застосувати силу і захопити зброєю, 10 000 своїх виславши, відклав поблажливість, очікувану від короля, і залізом її спустошив, щоб здалася вона решта, яка сподівалася на королівську милість, здавшись, заліза уникла.

Цінували всі сміливість короля Казимира, який у будь-якій небезпеці був попереду, бадьорий у дорозі, знуджений на стоянках, скрізь перший у походах, мало спочиваючи серед тих морозів, снігів, криги, всупереч негоді та постійній заклопотаності однаково незламний, для багатьох прикладом, а ще для більшої кількості – дивовижею був. 17 січня, у 16 роковини своєї коронації, переможець знову в Україну, яка ворожнечу новими заворушеннями збурювала, повернувся.

Читайте також: Юзефович Ян. Літопис подій у Південній Русі

Поки король Казимир був прикликаний на батьківщину, Чарнецький, воєвода руський, з Яном Собеським, хорунжим коронним, призначений суворіших засобів щодо повстання застосували, міста зброєю захопили і серед них Ставища – містечко у непокірності віроломства затяте, в обороні якого були зайняті 10 000 осіб, а чи не найбільшим його захистом були вали та насипи, якими містечко було укріплене; вони, із справедливою помстою наступали; після численних і гострих конфліктів та сутичок, для обох сторін кривавих, в яких Марс то переможених підіймав, то переможців опускав, коли запалали будинки, козаки влаштували не стільки здачу, скільки неочікуваний опір, поки голод жорстокий не приборкав їх, від настання червня до 20 дня жовтня безперервною і тривалою [Ставища] облогою взяли, ватажків повстання задля науки іншим покарали.

Навіть мій батько Станіслав Юзефович, воєводи Чарнецького давній друг, (якого вдома в себе у Львові часто і як належить йому, часто приймав і поштиво виявляв гостинність) листами, надісланими зі стоянки, до Ставищ прикликаний з товарами, тканинами для зручності солдатів, прагнув при таборі перемозі сприяти, і, знаючись на гарматах, не раз і не двічі, тим, хто руйнували вали, удачу забезпечив і був помічений козаками. З’явився він, щоб наступного дня наші несподіваною хоробрістю укріплення завоювали, в тому самому одязі ближче під’їхав верхи, та так, що козаки його впізнали, численними кулями бомбардуючих був обстріляний водночас, однією так в голову над вухом уражений, що з коня упав, життя і речі, які привіз, у руках прислужників залишив.

Івана Виговського воєводою київським, була розкрита таємна змова з митрополитом-схизматиком київським проти короля і Речі Посполитої – чи не так? Хіба не підступно? Коли звинувачення серед козаків переважили його зусилля задля Речі Посполитої, під виглядом наради із Фастова до Корсуня нібито королівськими листами він, нічого не знаючи, був прикликаний, військовий суд його через небезпеку віроломства схопив, упродовж однієї ночі наказав потурбуватися про справи духовні і сімейні, і на самому світанку наступного дня кулями сенатор королівський був пронизаний. Такий був трагічний кінець першого серед радників Богдана Хмельниченка і його ж супутника у кривавих війнах, хоча колись розкаявся він у вчиненому, і тому удостоївся сенаторського крісла.
Переклад Людмили Шевченко-Савчинської, коментарі та примітки Руслана Щербини, 2009.

Сучасний погляд на події
(за матеріалами лекції з історії України Гавриленко І.М., канд. іст. наук, доцента НУ «Києво-Могилянська Академія»)

1664 р. проти Тетері виникла змова, що розколола "клан Хмельницького". Ініціатори не дуже відомі, — мабуть, основним був архімандрит Гедеон (Юрій Хмельницький, що тоді покинув монастир), який перебував під впливом недавно обраного київського митрополита Йосипа Тукальського. До них приєдналися Іван Виговський та Олена (дружина Тетері). На Правому Березі заявилися полковники Брюховецького Семен Височан, Степан Сулименко, Василь Варениця. Вони об'єднали в загони близько тридцяти тисяч повстанців та козаків. Біля Білої Церкви Тетеря й польський полковник Себастіан Маховський розбили Сулименка. Допит Сулименка, який потрапив до полону, та інші матеріали (листи до Виговського) довели існування розгалуженої змови проти поляків і Тетері, нитки якої сходилися в руках Виговського, але її остаточна мета (орієнтація на Москву чи Стамбул) залишається досі втаємниченою. Юрія Хмельницького, митрополита Тукальського, а також Г. Гуляницького в першій половині березня 1664 року арештували, привезли до Варшави й посадили до в'язниці в Мальборзі. Вивезли також Олену, жінку Тетері (й сестру Юрія). 16 березня в Корсуні відбувся суд над Виговським (Маховський звабив його підступом нібито на військову раду). Його звинуватили в організації повстання — і зразу ж розстріляли. Суд був неправий — Виговський як польський сенатор не підлягав такому трибуналові. Коли об'єктивно підходити до справи, то стає очевидним, що Тетеря був ворогом Виговського (і навпаки), але зводити смерть Виговського до інтриги Тетері наївно. Не підлягає сумніву, що Виговський готував протипольське повстання й, мабуть же, мав намір його очолити — вигадкою Тетері це не було. Порушення ж законності лягає повністю на Маховського. До речі, в складеній перед смертю духівниці Виговський не звинувачував Тетерю.

Страта Виговського поглибила прірву між козаками та польськими військами. Тетеря тримався, основним чином, на татарській допомозі. Однак уже в другій половині березня татари почали поступово розкривати свої наміри: відірвати Україну по Горинь від Польщі й підпорядкувати її кримському ханові Мухаммед-Гіреєві IV.