Про допоміжні засоби латинських віршів, тобто про просодію, стопу, склад, букву тощо (Митрофан Довгалевський. Сад Поетичний)

Допоміжні засоби латинських віршів, завдяки яким справжній поет осягає вершини свого мистецтва, є не інші, ніж ті, що наведені далі. Завдяки знанню їх поет досягне прекрасного успіху в своїх поетичних спробах. Бо майже кожний, хто пише про суть вірша, починає, звичайно, від [пояснення] самих складів. Це також нам здається не абсурдним, бо, засвоївши добре частини, |20зв.| краще зрозуміємо ціле. Відповідь на поставлені питання даси таку: насамперед, просодія — це вчення про склади, що досліджує їх часокількість і вказує, які слід вимовляти з піднесенням, а які зі спадом голосу.

http://litopys.org.ua/, Митрофан Довгалевський. Поетика. (Сад поетичний). «Мистецтво», Київ — 1973

«Просодія» походить від грецьких слів πρός і ωδή, які означають «приспів». Просодія по своїй суті — це джерело, з якого випливають правила пізнання коротких, довгих і спільних складів, тобто вона навчає, який склад є завжди коротким, а який — довгим і який внаслідок необхідності є то довгим, то коротким.

Це буває у дванадцятьох випадках:
1) завдяки голосному перед голосним;
2) завдяки дифтонгові;
3) завдяки положенню;
4) завдяки наголосові;
5) завдяки походженню;
6) завдяки побудові;
7) завдяки препозиції;
8) завдяки скороченню;
9) за правилом;
10) завдяки закінченню;
11) завдяки додаванню розміру [metri causa];
12) за природою або за значенням, або за аналогією. /67/

Читайте також: Етикетна латиномовна поезія в українській літературі XVI-XVIII ст.

Над цим ми недавно попрацювали в синтаксимі, як усно, так і письмово; для розуміння та знання цього я подам і свої власні міркування.

Далі, на поставлене питання відповіси так: стопа визначається як певна і вишукана побудова складів, різних щодо часокількості та якості. Стопою вона називається метафорично, завдяки певній подібності [до стопи], бо ж як під час руху тварин [їхні] стопи по черзі то піднімаються, то опускаються, так і розміри віршів, |21| завдяки стопам, вимовляються, звичайно, то з піднесенням, то зі спадом голосу.

Усіх стіп взагалі налічується 124, з яких прийнято і широко вживається 28. Ці, частіше вживані (рідше вживані пропускаємо), можна побачити в такій схемі.

ДВОСКЛАДОВІ СТОПИ
Двоскладових стіп є чотири.

Перша — спондей, що складається з двох довгих [складів] — — . Наприклад: perdunt.

Друга — пірихій, стопа, що протилежна спондеєві, тобто складається з двох коротких складів U U. Наприклад: amat, fuit, puer, ruit.

Третя — хорей, а дехто вживає назву трохей, до складу якого входить один довгий та один короткий склади — U. Наприклад: arma vincit amor.

Четверта — ямб, який, навпаки, складається з одного короткого та з одного довгого складів U — . Наприклад: rogant viri. /68/

ТРИСКЛАДОВІ СТОПИ
Трискладові стопи поділяються на важливі та менш важливі. Таких стіп першого роду є чотири.

Перша — молоська стопа, що складається з трьох довгих складів — — — . Наприклад: contendunt magnates.

Друга — трохей, або трибрахій, стопа, протилежна молоській, складається з трьох коротких складів U U U. Наприклад: facere, legere.

Третя — дактиль, що складається з одного довгого і двох коротких складів — U U. [Наприклад]: lumina, crimina, tempora.

Четверта — анапест, протилежний дактилю, в складі його є два коротких і один довгий склади U U —. [Наприклад]: amicos capiunt.

Менш важливих [стіп] також є чотири.

Перша — бакхій, що має один короткий і два довгих склади U — — . [Наприклад]: dolores. |21зв.|

Друга — кретик, або амфімакр, що складається з трьох складів, з яких середній короткий — U — . Наприклад: maximus, audiunt.

Третя — амфібрахій, або схолій, до складу якого входять короткий, довгий і короткий склади U — U. Наприклад: cadebat.

Четверта — антибакхій, що складається з двох довгих та одного короткого складів — — U. [Наприклад]: maturus.

ЧОТИРИСКЛАДОВІ СТОПИ, УТВОРЕНІ З ПОПЕРЕДНІХ
Перша — диспондей, що складається з двох спондеїв — — — — . Наприклад: oratores.

Друга — прокелевсматик, що складається з двох /69/ пірихіїв, тобто з чотирьох коротких складів U U U U. [Наприклад]: abiete.

Третя — дихорей, складений з двох хореїв — U — U. Наприклад: dimicare.

Четверта — диямб, що складається з двох ямбів U — U — . Наприклад: propinquitas.

П’ята — хоріямб, що складається з хорея і ямба — U U — . Наприклад: nobilitas.

Шоста — антиспест, або антиспаст, що складається з ямба і хорея U — — U. Наприклад: recusare.

Сьома — низхідний іоник, що складається зі спондея і пірихія — — U U. Наприклад: cantabimus.

Восьма — висхідний іоник, що складається з пірихія і спондея U U — — . Наприклад: Diomedes.

ПЕОНИ
Усі пеони складаються з трьох коротких та одного довгого складів. У першому пеоні перший [склад] є довгий, а всі інші короткі — U U U. Наприклад: asspicite. Цей пеон складається з хорея і пірихія. У другому пеоні перший склад є короткий, другий — довгий і два останніх — короткі U — U U. Наприклад: potentia. Цей пеон складається з ямба і пірихія. У третьому пеоні два склади — короткі, далі довгий і короткий U U — U. Наприклад: animatus. Цей пеон складається з пірихія і хорея. |22|

Нарешті, у четвертому пеоні на початку три коротких, а останній склад довгий U U U — ; він складається з пірихія і ямба. Наприклад: calamitas, obierunt. /70/

ПРОТИЛЕЖНІ ПЕОНАМ ЧОТИРИ ЕПІТРИТИ
Перший епітрит складається з ямба і спондея U — — —. Наприклад: repentine, repugnatur.

Другий епітрит складається з хорея і спондея — U — —. Наприклад: conditores.

Третій — із спондея і ямба — — U — . Наприклад: clamaveras.

Четвертий — із спондея і хорея — — — U. Наприклад: fortunatus.

Інші стопи п’ятискладові: ортихій U U U U U, наприклад: freta гаріda; периямб U — U U U, наприклад: adulterium; парапеон — U U U U, наприклад: undique freta; мезомакр U U — U U, наприклад: prohibebimus. А також шестискладові: дихорей U U U U U U, наприклад: prohibuerimus; cxoліохорей U — U U U U, наприклад: amore periit; дактилехорей — U U U U U, наприклад: prostituerimus; анапестохорей U U — U U U, наприклад: amor instabilis. Ці стопи вживаються дуже рідко, тому ми й пропустили ще деякі інші. Тепер слід повернутись до мого більш важливого питання.

Склад — це сполучення двох або більше букв, які ми вимовляємо одним поштовхом повітря і з одним наголосом. Є три ознаки складу: акцент, придих і час. Акцент, який ще дехто називає рівномірним виголошенням [вимовою], — це такий спосіб виголошення, завдяки якому склад вимовляється з піднесенням або спадом голосу. Є три види акценту: гострий [acutus], важкий [gravis] і ціркумфлекс [circumflexus]. Склад з гострим акцентом вимовляється з піднесенням голосу, а склад з важким наголосом — зі спадом голосу. Склад же з ціркумфлексом вимовляється спочатку з піднесенням, а далі зі спадом голосу.|22зв.| /71/

Часокількість складів так визначається: по голосному перед голосним, по дифтонгу, по сильній позиції, по слабкій позиції, по походженню, по побудові, по прийменнику, по аналогії, тобто по співвідношенню або по подібності, коли розрізняємо склади взаємно порівнювані, далі, завдяки прикладові та спеціальним правилам, а саме: стягненню, приросткам у дієсловах та в іменах в однині й множині, по минулому часі або супіні, по закінченню або по останньому складу, по значенню, по аналогії або природі згідно з цими віршами:

Ista decem, quanta est, quaevis tibi syllaba monstrat:
Vocalis, positum, diphtongus, praeteritumque,
Prostratum, derivat, compon (crescit), terminat, auctor.

[Десять є тих [правил], які вказують на часокількість складу: голосний, розташування, дифтонг, претерит, супін, деривація, приростки, закінчення, природа].

З цих наведених вище рядків випливає десять джерел пізнання часокількості у віршах; інші, які ще е, містяться як другорядні в цих десяти, крім важливих і діючих винятків, поданих у просодії.

Читайте також: Варлаам Ясинський і Софійська митрополича катедра

1. Адже хоч у першому джерелі основне правило говорить, що голосний перед голосним завжди є коротким, наприклад: Hiems puerum coegit domum [Зима загнала хлопця до хати], та проте знайшла підтримку думка письменників подовжувати взагалі всі часи дієслова По, відкидаючи букву R; далі, родовий і давальний відмінки однини іменників п’ятої відміни (за винятком іменників fide, spe, re), а також родовий відмінок деяких займенників на -ius і грець-/72/кий вокатив на -e та -i; і, крім того, архаїчний родовий відмінок першої відміни на -ai. Наприклад: virgai і т. д.

2. Навпаки, в другому джерелі, щоб не виник часом сумнів, слід розглянути й вивчити трояку позицію: по-перше, коли після голосного йдуть два II приголосних, наприклад: Ut princeps magnus intrat agmen [Коли великий військовий начальник іде в колоні], по-друге, коли після голосного наступає подвійний звук, як x або z, наприклад: faxit, traxit, gaza, і, по-третє, коли приголосний j займає середнє місце між двома голосними. Як наприклад: аіо, cuius, eius, maior. Ця позиція називається сильною, бо коли j належить до цього самого слова, то він ніколи не скорочується. Сильна позиція буває й у різних словах, коли якесь слово закінчується приголосним, а наступне починається також приголосним. Як наприклад: Petrus laboriosus semper studium curat. [Працелюбний Петро завжди дбає про навчання]. Позиція називається слабкою, коли плавні l, m, n, r після проривних утворюють сумнівний або двоякий склад, який залежно від будови вірша вживається то як довгий, то як короткий. Наприклад: sacrum, lacrimae, patronus, lucrum, agri, fratres і т. д.

3. Дані третього джерела, а саме: дифтонги, не викликають ніякого сумніву, адже ж дифтонг, як і в грецькій мові, так і в латинській, завжди довгий. Як наприклад: Maecenatis aurum saepe in pleno habetur. [Часто буває вдосталь золота в Мецената].

4. Дані четвертого джерела — це, очевидно, форми минулого часу, які викликають сумнівне розуміння, бо в двоскладових формах минулого часу і складених з ними словах перший склад довгий, як наприклад: vidi, veni, legi, vici, та всі часові форми, /73/ що утворюються від основи претерита, в усіх особах. Проте винятками є форми претерита дієслів: sto, do, scindo, fero, bibo, findo, а також дієслова з подвоєнням у перфекті першого складу. Ці два склади, які повторюються, короткі, якщо за ними не йдуть два приголосних. З цього правила є винятки, а саме: caedo і pedo, тому що в них другий склад, який подвоюється, та в усіх складених з ними словах довгий.

5. Дані п’ятого джерела — супіна: |23зв.| однакова часокількість двоскладового супіна, як і претерита, оскільки вони однаково подовжують їх, як наприклад: visum, motum і т. д., за винятком супіна дієслів: reor, cieo, sero, eo, sino, lino, do, queo, ruo і складних з ними. Так само і в супінах на -utum, як наприклад: solutum і на -itum, що походять від претерита на -ivi, склад подовжується, а в формах супіна на -itum, які мають в претериті -ui, передостанній склад короткий, як наприклад: monitum, tacitum.

6. Дані шостого джерела — деривації. Однакова часокількість похідних імен та дієслів, як і тих, від яких вони походять. Як наприклад: hŏnoro і hŏnor, vĕneror і vĕneratio, ămo і ămor, stŭdeo і stŭdium. Перший склад скорочується, за винятком деяких імен, поданих у просодії. Як наприклад: mōbilis, fōmes, в яких перший склад довгий. Хоч у словах, від яких вони походять, він був коротким. Навпаки, у словах lŭcerna, sŏpor також скорочується перший склад, хоч у дієсловах, від яких вони походять, lūceo, sōpio він довгий.

7. Дані сьомого джерела — побудови. У складних словах та сама часокількість, що й у простих, хоч дифтонг або голосний зміниться на інший голосний. /74/

Як наприклад: в steti перший склад претерита короткий і в adstiti аналогічний склад теж короткий. Так само в legi перше є довге; воно довге теж у perlegi і т. д. Винятки становлять складні дієслова з префіксами: a-: amitto, de-: deduco, e-: erumpo, se-: separo, di-: diripio, pro-: protraho, які в складних дієсловах бувають довгі; префікси: ab-, ad-, in-, ob-, per-, sub-, super-, ante-, circum-, якщо розташовані перед голосним, завжди короткі, а перед приголосним — довгі. Знову ж таки складні слова, в яких десь виступає склад з -а-, як наприклад: trano, trado, traduco, мають цей склад з -a- довгий, чого не зберігають складні слова, до яких входить склад з -e- або -i-, як наприклад: liquĕfacio, |24| măiĕdĭcus, omnĭpŏtens, semĭror, крім слів, що їх письменники вважають винятками.

8. Дані восьмого джерела — приростки імені та дієслова, однини або множини. Тут панує велика ясність, тому що приростки як дієслів, так і імен залежать від знання просодії, отже, це джерело засвоюється з нашого викладу.

9. Дані дев’ятого джерела — закінчення: вони підлягають тим правилам, що й приростки.

10. Дані десятого джерела — значення: тут встановлюється особливе правило. Коли з нас хтось хотів би стати справжнім поетом, то взагалі хай наполегливо читає [твори] найкращих поетів, і зараз же перед його очима стане часокількість початкових складів; якщо ж ні, то неминуче прийде йому на думку поширене прислів’я: «Хто без книги щось вивчає, ситом воду він черпає».

Буква — це частина складів, тому що з них складається склад, а буква вже не складається ні з чого. У поетів налічується 22 букви й не більше. H не є властиво буквою, а знаком аспірації, тому-то часто /75/ буває елізія наступного голосного або попереднього m перед h. Як наприклад: fontem hauriunt, equini haustus.

Букви бувають двоякі: голосні — їх 6, і приголосні — їх 16. Останні поділяються на 8 приголосних проривних: В, C, D, G, К, Р, Q, T — і на букви, назви яких починаються з голосної: F, L, M, N, R, S, X, Z. Проривні ж починаються з приголосного і закінчуються голосним, а напівголосні, — навпаки, тобто починаються голосним, а закінчуються приголосним. З напівголосних виділяються плавні. Їх чотири: l, m, n, r. |24зв.| Вони називаються плавними тому, що стоять після проривних і в цьому самому складі не утворюють сильної позиції, а лише сумнівний склад, тобто утворюють або довгий, або короткий склад. Наприклад: volucris, tenebrae, loquimur. Ці склади поет з необхідності та з огляду на будову вірша може вживати то як довгі, то як короткі.

ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВИХ ЗАСОБІВ ВІРШУВАННЯ
По-перше, поетичні фігури, яких є дуже багато, знання і розуміння їх надзвичайно допомагає поетам, тому ми їх тут подаємо в такому порядку:

1. Протеза, яка полягає на додаванні складу або букви на початку слова. Як наприклад: gnatus — замість natus, astat — замість stat.

2. Афереза — це явище, протилежне протезі й полягає в тому, що на початку слова відпадає склад або буква. Як наприклад: rides — замість irrides, temnitis — замість contemnitis.

3. Синкопа — явище, коли з середини випадає склад або буква. Як наприклад: deum — замість deorum, superum — замість superorum. /76/

4. Епентеза — явище, коли в середині слова додається склад або буква. Наприклад: Mavors — замість Mars, navita — замість nauta, conqueminiscor — замість comminiscor.

5. Апокопа — явище, коли на кінці слова відпадає склад або буква. Наприклад: di — замість dii, Antoni — замість Antonii, oti — замість otii.

6. Парагога — це додавання в кінці слова складу або букви. Наприклад: dicier — замість dici.

7. Тмеза, яка поділяє дієслово на дві частини якимсь словом. Наприклад: Talia carmina ba sunt veneranda culo. У неповному слові реси не вистачає цілого -nia. |25|

8. Антитеза — явище, коли якась буква вживається замість іншої. Наприклад: olli — замість illi.

9. Метатеза — це переставлення букв. Наприклад: Thymbre — замість Thymber.

10. Синереза — це стягнення двох складів або букв в одне ціле. Наприклад: cuj — замість сиі.

11. Діереза, яка поділяє склад або дифтонг на дві частини. Наприклад: elegeia, cythereia, aulai, virgai, terrai.

12. Екліпсис, що полягає в пропущенні у вірші не лише голосного, але й букви m перед голосним. Наприклад: superum est, amare hominem optimum.

13. Синалефа — явище, коли не вимовляється голосний у слові, яке стоїть перед іншим словом, що починається з голосного. Наприклад: Saepe ego illum admonere asuesco. [Часто нагадувати йому — моя звичка].

14. Систола — скорочення, коли довгий склад без жодних причин скорочується. Наприклад: Ostupui steteruntque comae, vox faucibus haesit. [Я остовпів, волосся стало дибом, у горлі застряв голос]. /77/

15. Діастола — розтягнення або подовження, коли подовжується короткий склад. Наприклад: Exercet Diana choros. [Діана веде хороводи].

Про інші фігури, спільні і для поета і для оратора, буде мова у відповідному місці, де розглядатимемо тропи та фігури.

По-друге, тропи слова або мови — явища, коли у віршах вживається частина замість цілого за допомогою синекдохи, форма — замість змісту за допомогою метонімії, ім’я загальне — замість власного і навпаки.

По-третє, патроніми, які виводяться від власних імен. Наприклад: імена батьків, матерів, дідів, царів, імператорів, засновників міст, областей, поселень. І ті, що означають походження сина, або дочки, або нащадка, або когось з майбутніх поколінь, |25зв.| від якогось племені або місцевості, закінчуються на -des, або -as, або -is, або -ne. Ці патроніми закінчуються або на -des і є чоловічого роду першої відміни, як наприклад: Aeolides — син або нащадок Еола, або на -as i -is — і тоді вони жіночого роду третьої відміни, наприклад: Aeolis, а родовий відмінок Aeolidis, — це означає дочку або внучку Еола; Thestias, а родовий Thestiadis — дочка або внучка Тестія. Вони теж закінчуються на -пе і є також жіночого роду першої відміни. Як наприклад: Nerine, а родовий Nerines — дочка Нерея.

Від імен на -a і -as утворюються патроніми на -ades. Наприклад: від Ilia, матері Ромула, утворюється Iliades, тобто син Ілії, від Pheraetias — Pheraetiades, тобто син Феретії, а від Aeneas — Aeneides — син Енея.

Від імен на -es утворюються патроніми на -ades. Наприклад: Hippotes — Hippotades — син Гіппота, /78/ а перед -a приймають -i такі імена: Anchises — Anchisiades, Laërtes — Laërtiades.

Від імен на -us утворюються патроніми на -ides з коротким передостаннім складом. Наприклад: від Priamus — Priamĭdes. Хоч іноді передостанній склад подовжують. Як наприклад: Licurgides, Belides.

Від імен на -us утворюються патроніми на -iades. Наприклад: від Menetius — Menetiades, від Nauplius — Naupliades, від Testius — Testiades.

Від імен на -eus утворюються патроніми на -ides. Наприклад: від Atreus — Atrides або Atreides.

Від імен третьої відміни у давальному відмінку утворюються патроніми |26| на -des. Наприклад: Agenor, родовий Agenoris, [давальний] Agenori і, додавши закінчення -des, маємо Agenorides.

Від імен, що закінчуються на -as або на -on, — вони теж третьої відміни, — утворюються патроніми на -iades. [Наприклад]: Abas, родовий Abantis і маємо Abantiades; Telamon, Telamonis, Telamoni i, додавши -des, дістаємо Telamonides.

Патроніми жіночого роду на -as i -is утворюються від патронімів чоловічого роду на -des шляхом відкидання складу -de. [Наприклад]: Thaumantias — Thaumantiades, Cecropis — Cecropiades, Belis — Belides.

Деякі патроніми жіночого роду на -as i -is мають двояке закінчення. Якщо говоримо Atlantis, Atlantidis і Atlantias, Atlantiadis, то [розуміємо] дочку або внучку Атланта.

Патроніми жіночого роду на -ne утворюються від родового відмінка на -i іменників на -us і давального на -o іменників на -ius шляхом додавання складу -пе. Наприклад: Nerine від родового відмінка Nerei шляхом стягнення в Neri; Neptunus, Neptuni, Neptu-/79/nine, Acrisione. Останній іменник утворений від давального відмінка, а саме: Acrisio. Такі патроніми трапляються в поетів на кожному кроці, і, крім того, самому можна створити багато прикладів. Оратори вживають їх рідко.

По-четверте, наслідування в читанні видатних і найбільш відомих авторів. Адже природа рідко створює щось подібне, зате часто — пересічне. Тому слід читати старанно, все продумуючи, і наслідувати чи то в доборі матеріалу, чи то в його розподілі, чи в мовностилістичному опрацюванні. Але це наслідування повинно мати міру |26зв.| щодо його форми та змісту, як це [спостерігаємо] в елегіях Овідія, Катулла, Тібулла, Гугона, Бідермана, в поемах Вергілія, Лукана, Стація, Клавдіана, Стради, в одах Горація, Сарбєвського, в трагедіях Сенеки, в епіграмах Марціала, Сарбєвського, Баухусіуса, в сатирах Горація, Ювенала.

По-п’яте, знання правдивих і видуманих історій, що здобувається читанням авторів. Однак для полегшення справи я подам тут приклади відомих імен обох статей.

ІМЕНА БОГІВ, ВЖИВАНІ ПОЕТАМИ
На першому місці вживається Юпітер, батько всіх людей і цар богів. Він вважається сином Сатурна і народився у Фівах, або, як подають поети, він є сином Опи й Сатурна і народився на острові Кріт, був братом Юнони й виховувався няньками на горі Іді. Спочатку Юпітер називався Йовіс від слова iuvandi [допомога], а згодом додали ще одне слово [pater] і назвали його Юпітером, начебто він є батьком, який подає допомогу. Так і ми називаємо [його] /80/ владикою — вітцем і батьком богів. Його брати: Нептун, бог моря, і Плутон, якого поети вважають богом потойбічного світу

Другий — Сатурн. Поети зображають його найдавнішим з богів. Від нього і його дружини Опи народився Юпітер, який згодом скинув з неба Сатурна. Про нього розповідають поети, що він з’їв своїх дітей, а саме його ім’я пояснюється на підставі грецького слова |27| [χρόνος] час Римляни назвали його Сатурном тому, що він насичується роками і знищує відрізки часу.

Читайте також: Латиномовна література українських етнічних земель. Вступна лекція

Третій — Меркурій, син Юпітера і Майї, внук Атланта, посланець богів, провідник злодіїв, вважався богом красномовства, тому що дав його людям.

Четвертий — Марс, або Маворс, бог війни, вважався сином Юпітера і Юнони, братом богині Беллони, народився у Фракії. Його вважають батьком Ромула й Рема, засновників міста Рима.

П’ятий — Вакх, син Юпітера і Семели. Він вважався богом вина і пияцтва, батьком п’яниць, марнотратників і т. д.

Шостий — Вулкан, або Мульцібер. Його з огляду на надмірну гидкість прогнано з неба, тому що був він кривим, вважався керівником і богом ремесла, був сином Юпітера і Юнони.

Сьомий — Дедал, керівник і бог палаців, пірамід і великих споруд.

Восьмий — Плутон, син Сатурна, брат Нептуна і Юнони. Його вважали богом потойбічного світу. Орфей так говорить до Плутона:

«Царством підземним, Плутоне, й дверми ти землі управляєш». /81/

Дев’ятий — Нептун, син Сатурна й Опи. Він вважався богом моря і річок.

Десятий — Орфей, родом фракієць, син Калліопи й Аполлона. Кажуть, що він одержав ліру від батька Аполлона й так нею володів, що грою на ній зворушував ліси та скелі, |27зв.| стримував біг річок, робив лагідними диких звірів і все примушував танцювати.

Одинадцятий — Феб, тобто Аполлон, син Юпітера і Латони. Поети вважали його богом віщування та мудрості, який, як кажуть, був винахідником лікування. Його називали ще сонцем, керівником планет і покровителем муз.

Дванадцятий — Аполлон, син Юпітера і Латони. Він народився на острові Делос разом з Діаною, яку називали також Фебою. Аполлона називали ще Дельфійським. Стародавні вважали його сонцем, тому що він розганяв темряву своїм співом та грою, а також винахідником і покровителем поезії, оскільки вірші походять від співу. Крім цих, у нього було ще багато інших назв.

ІМЕНА БОГИНЬ ПОТОЙБІЧНОГО СВІТУ
Богині потойбічного світу страшні. Їх імена такі: Клото, Лахесіс, Алекто, Мегера, Тізіфона, Лібітіна, Атропос, Прозерпіна. їх усіх можна вживати замість Смерті, тому що, згідно з думкою поетів, вони самі ведуть людське життя аж до смерті. За це їх називають сестрами, дочками темної Ночі.

ІМЕНА БОГИНЬ, АБО МУЗ, ПОЕЗІЇ
Походження та рід муз невідомі. Одні вважають Орфея батьком муз, інші — Мусея, а ще інші — Ліна.|28| А багато, йдучи за Вергілієм, думають, [що вони /82/ походять] від самого Юпітера, основуючись саме на таких словах Вергілія:

«Музи — початок з Юпітера, скрізь теж Юпітера повно» 16.

Щодо числа муз, то теж немає спільної думки серед поетів. Одні вказують, що їх було 5, інші — 7, а ще інші — 9. А македонець Пієрій перелічує ті імена муз, які знаходимо в Гесіода:

«...Сестри співали отам на Парнасі.
Дев’ять було їх: Кліо, і Евтерпа, і Талія вчена,
Там Мельпомена сумна, Терпсіхора, відома із танців,
їм Ератó помагала, вела Полігімнія гімни,
Слухали теж ми Уранію і Калліопу останню,
Саме вона, Калліопа, найкраще зі всіх муз співає» 17.

Муза Кліо спонукає людей до втіхи, почестей і радощів. Вона оспівує титанічні подвиги героїчним віршем. Її доблесть відзначає Гесіод у такому вірші:

«Доблесть боги утвердили, яку здобувається пóтом» 18.

Муза Евтерпа постачає безліч божественних дій та містерій і старанно в них вникає.

Муза Талія допомагає кожному комедійною мовою. Про неї Вергілій так пише в шостій еклозі:

«І не соромилась Талія в наших лісах проживати»18.

Мельпомена, дочка Юпітера, — богиня трагічних співів, мелодій та похвал, що стосуються майстерності хвилювати душу завдяки вмінню розганяти тугу, |28зв.| як про це говорить Вергілій: /83/

«Голос трагічний виходить із уст Мельпомени сумної» 20.

Муза Терпсіхора — покровителька священних гімнів, які співались у старовину на честь богів. Цим саме вона відрізняється від Мельпомени, яка була покровителькою світських пісень, а Терпсіхора — священних гімнів, і її називали музою. У зв’язку з цим Вергілій пише:

«Звуком кіфар Терпсіхора в душі почуття викликає,
Сил додає їм і ними керує» 21.

Ерато — муза кохання, що збуджує в усіх надзвичайну любов, якої не можна забути ніколи. Тому й любов називають безсмертною. Поет про неї пише так:

«Танці під звуки кіфари й пісні Ерато ось виводить».

Полігімнія — муза вчених і мати красномовної пам’яті, тому в давнину керівники і знать дуже її шанували. Про неї згадує Вергілій:

«Правду скажімо ми всім: Полігімнія любить всю правду»22.

Уранія — муза, яка спрямовує розум і пам’ять людей до руху небесних сфер, спонукає досліджувати небо та зорі і старанно їх досліджує, визначає всю земну кулю. Про неї так пише Овідій:

«Стала заводити спокій всесвітній Уранія-муза:
Жодного звуку тепер ти не почуєш ніде» 23.

Калліопа — муза гір, покровителька поетів. Вона спрямовує слабкі почуття поетів, щоб їхня пізнаваль-/84/на діяльність підсилювалась постійними струсами гір. |29| її вважають тлумачем філософських проблем, що розсіює темряву невідомого знання. За висловом Гесіода:

«Тут Калліопа, ритмами славна, Орфея...» і т. д.24.

Усім названим вище музам письменники дали різні прізвиська, бо ж називали їх жительками Гелікону — від гори Гелікону в Беотії. Тому Овідій пише:

«Ну ж, сповіщайте, — доручено вам це, — жильці Гелікону» 25.

Їх називають також жительками Парнасу — від двовершинної гори Парнасу, аонідами — від аонійської цариці, кіферидами — від острова Кіфери, піеридами — від Пієрійської гори. Згідно з цим:

«Ні пієриди до мене не йдуть, ні теж німфи Дріади».

Їх називали ще пегасидами від коня Пегаса, сина Нептуна і Медузи, на якому їхав Беллерофонт. Коли він летів на Гелікон, то Пегас вдарив копитом об скелю — і утворилось джерело, назване від нього Гіппокреною, тобто кінським джерелом. Це джерело присвячене музам. Тому вони називаються також гіппокренідами. Цих муз називають ще касталідами — від джерела у Фокіді, біля підніжжя гори Парнасу, недалеко Дельф. Вважають, що це джерело було присвячене Аполлону і музам, а назву дістало від дівчини Касталії, яка, втікаючи від Аполлона, впала й перетворилась у джерело, і т. д. Оце стільки про муз. /85/

ВЛАСНІ ІМЕНА БОГИНЬ
Перша — Юнона, дочка Сатурна, сестра і дружина Юпітера. Юнона має чимало прізвиськ, серед них Куретида, яка |29зв.| користується колісницею й списом. Про це Вергілій в «Енеїді», І, [пише]: «Це її зброя, ця колісниця її була» 26. Є у неї й прізвисько Люціна, покровителька родів, як про це [говорить] Теренцій: «Юноно-Люціно, подай допомогу» 27. Називають її ще царицею. Про це в «Енеїді», І, Вергілія: «Це я ось, яка є царицею богів, запалюю» 28. Вона була покровителькою шлюбу, звідси дістала цю назву «покровителька шлюбу», про що [говориться] в «Енеїді», IV: «І покровителька шлюбу Юнона» 29.

Друга — Паллада, богиня мудрості, яку ще називають Мінервою. Вона народилась без матері з голови Юпітера. Це поети так видумали, тому що вона вважалась покровителькою вільних мистецтв і почесних наук.

Третя — Церера. її вважали богинею врожаю, а назвали її так від архаїчного слова Ceres, дочка Сатурна й Опи. Вона мала особливий епітет «годувальниця», тому що годує нас і т. д.

Четверта — Діана, дочка Юпітера і Латони. Вона народилась разом з Аполлоном. її називали також Місяцем, і вночі вона світить без брата [ — Сонця]. Поети називали її ще нічним світилом — Люціною, Прозерпіною, Гекатою, Персеєю. Також вважалась вона богинею непорочності та краси й була уособленням непорочності.

П’ята — Флора, богиня весняних трав, квітів, рослин і т. д.

Шоста — Помона, богиня плодів і плодових дерев.

Сьома — Люціна, богиня пологів і життєрадісного виховання дітей, починаючи від колиски. /86/

Восьма — Лібітіна, богиня похорону і мертвих.

Грацій, або харіт, є три: Елегія, Талія й Еуфросіна. Вони — богині лісів.

Дріади — німфи, вважаються богинями джерел, регіди — |30| богині гір та верховин, гамадріади — богині дерев, що, як говорить повір’я, народжуються разом з деревами. Нереїди, або німфи, або сирени, — це богині моря.

Плеяди — це сім зірок, що своєю появою сповіщають моряків про час, вигідний для плавання.

ЗОЛОТОНОСНІ РІКИ
Таг, Пактол, Герм, Ганг, Гідасп, Ерідан.

Таг — ріка в Лузітанії, несе золоті піски. Пактол — лідійська ріка в Азії, бере початок з гори Тмола й впадає в Герм, протікаючи через околиці біля Сард. Вона ще інакше називається «Золотоносною», тому що, як каже Пліній, несе золотий пісок. Ріка Герм теж несе золотий пісок в Малій Азії й починається, на думку Дорілая, у Фрігії, і, підсилена водами Пактолу, зрошує поля Смірни. Ганг — ріка у великій Індії, багата на золотий пісок. Гідасп — ріка в Індії, що пропливає країну парфян і мідян в напрямі до Індії, омиває місто Нісу і впадає в ріку Інд. Гідасп дістав свою назву від найдавнішого мідійського царя Гідаспа. Ерідан — ріка в Італії, бере початок біля підніжжя гори Везула і, протікаючи через країну галлів, впадає в Адріатичне море. Сьогодні Таг називається рікою золота і дорогоцінних каменів.

РІКИ ПОТОЙБІЧНОГО СВІТУ
Стікс, Коціт, Флегетонт, Ахеронт, Лета та інші. «Хто п’є з Лети, той все забуває», — кажуть поети. |30зв.|/87/

ВЛАСНІ НАЗВИ ВІТРІВ
Найстаршим богом вітрів вважається Еол. Він легкий, швидкий, моторний, непевний, ненадійний, поспішливий, крилатий, голосний, свистячий, бурхливий, лагідний, зухвалий, хмароносний, енергійний і т. д. Назви інших вітрів містяться в цьому вірші:

«З півночі дує холодний Борей, а Нот від Олімпу, Заходом ніжний Зефір володіє, летить Евр зі сходу».