“Liber Artis Poeticae” [Книга про поетичне мистецтво] (1637): матеріали для опису та перипетії дослідження

Курси лекцій із поетики XVII–XVIII ст., що нині зберігаються в Інституті рукопису Національ­ної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі – ІР НБУВ), чи не вперше ввів у науковий обіг і осмислив М. Петров. У 1875–1877 рр. учений описав рукописи (серед них – поетики та ритори­ки) Церковно­археологічного музею при Київській духовній академії [8]. Згодом було описано кон­волюти інших київських книгозбірень [7]. М. Петров виокремив підручники поетики і риторики у підрозділ “Словесные науки”. Рукописи він описував за такою схемою: порядковий номер, шифр, на­зва латиною, формат, обсяг, марґіналії, датування, примітки. М. Петров розкривав також склад ру­кописних збірників, до яких входили академічні курси. Значення праць “короля київських архівів”, як називали вченого сучасники, важко переоцінити.

Ольга Циганок

Однак найсумлінніший дослідник не застрахова­ний від неточностей. До того ж, деякі рукописи за майже півтори століття з часу появи перших праць М. Петрова були знищені, загубилися або, навпаки, віднайшлися. Сучасного опису курсів поетики, які зберігаються в ІР НБУВ, нема. Реєстр виявлених на сьогодні рукописів, наведений у бібліографії монографії Віталія Маслюка “Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні” (1983) [5, с. 225–229], не вичерпний, як вважає Дми­тро Наливайко [6, с. 223], до того ж, хибує на неточності.

Читайте також: Рафаїл Заборовський та Києво-Могилянська Академія

Давні українські курси лекцій про поетичне мистецтво дійшли до нас у вигляді окремих рукописів або входять до складу конволютів різного змісту і датування. Як вказує дослідниця Т. Буланіна, вив­чення збірника повністю часто допомагає датувати і атрибутувати тексти без вхідних даних. Високо оцінюючи опис курсів риторики і філософії Києво-Могилянської академії, здійснений українськими науковцями [9], дослідниця вказала на необхідність продовження їх праці. На черзі – опис академічних курсів поетики, а також трактатів із риторики та філософії, які зберігаються в інших бібліотеках та книгосховищах [2, c. 217].

Т. Буланіна висловила також свої міркування про найбільш раціональну структуру опису окре­мого підручника. Доречно було б зазначити, на яких підставах датуються та атрибутуються трак­тати, у яких заголовок або відсутній повністю, або не містить даних про автора чи час створення відповідного твору. Читач повинен мати змогу перевірити правильність атрибуції та датування, а не вірити на слово укладачам опису. В разі опублікованих курсів доречні посилання на видання. Ви­писки з курсів зайві, бо публікація тексту не входить у завдання опису. Важливо подати зовнішню характеристику рукопису, в якому стані він дійшов до нас, марґіналії, зміст мовою ориґіналу з від­силаннями на відповідні аркуші та виписками початкових слів кожного розділу, що значно полегши­ло б ідентифікацію списків без назви [2, c. 217].

Завданням цієї публікації є дослідити на основі поданих вище рекомендацій з метою подальшого наукового опису хронологічно першу зі збережених київських поетик, єдиний курс теорії поетичної творчості з могилянського періоду, – “Liber artis poeticae scriptus per me Andream Starkowiecki sub rev[erendo] M. Kotozwarski Anno Domini 1637. IHS” [Кни­га про поетичне мистецтво, написана мною, Андрієм Старковецьким, під керівництвом пре­велебного отця М. Котозварського року божого 1637. ІХС] [11, арк. 1].

Читайте також: Ісихастичні традиції у спрямованих проти «старого обряду» полемічних трактатах українських богословів

Структура курсу така:

ARTIS POETICAE SYNTAGMA [ТРАКТАТ ПРО ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО]

Арк. 1. Prooemium [Вступ]. Notum quidem illud virorum est de litteris optime meritorum iudicium… [Широко відома думка людей, які мають великі заслуги перед письменством...].

Арк. 3. Caput I. De origine dignitate et nomine poētarum [Розділ 1. Про походження, гідність і найменування поетів]. Diversissima sane inter auctores de ortu poёseos sententia… [Воістину дуже різні думки авторів про походження поезії…].

Арк. 3 зв. Caput II. Quae materia poētae et quomodo dividitur poēma [Розділ ІІ. Яка матерія поета і яким чином ділиться поезія]. Cum sit finitimus oratori poeta ut Cic. de oratore… [Хоч поет близький до оратора (див.: Цицерон “Про оратора”)...].

Арк. 4. Caput III. Aepopaeia et eius partes [Розділ ІІІ. Епопея та її частини]. Paragraphus I. Leges ad elegantiam hexametri [Параграф І. Правила, що стосуються краси гекзаметра]. Aepopaeia est poesis carmine exametro… [Епопея – це поетичний твір гекзаметром...].

Арк. 5 зв. Caput IV. De comoedia et tragicomoedia [Розділ ІV. Про комедію та трагікомедію]. Сomoedia est poesis drammatica... [Комедія – поетичний твір драматичного характеру...].

Арк. 6. Caput V. De tragoedia [Розділ V. Про трагедію]. Paragraphus II [Параграф ІІ] (без заго­ловку). Dicta tragoedia… [Назва “трагедія”...].

Арк. 6 зв. Caput VI. De bucolica et elegiaca poēsi [Розділ VІ. Про буколічну й елегійну поезію]. Paragraphus III. Leges elegiacae poēseos [Параграф IІІ. Правила елегійної поезії]. Breviter primam definio… [Першу визначаю коротко...].

Арк. 7. Caput VII. De linea poēsi [Розділ VІІ. Про Лінову поезію]. Genus hoc poeseos… [Цей рід поезії...]

Арк. 7 зв. Caput III. De iambea et satirica poēsi [Розділ VІІІ. Про ямбічну і сатиричну поезію]. Vix iambea poesis a satirica distingui videtur… [Здається, що ямбічна поезія лише трохи відрізняється від сатиричної].

Caput IX. De epigrammate eiusque speciebus [Розділ ІX. Про епіграму та її види]. Paragraphus I. De proprietatibus epigrammatis [Параграф І. Про якості епіграми]. Sectio prima. De speciebus epigrammatis [Підрозділ перший. Про види епіграми]. Epigramma est quoddam breve poēma… [Епіграма – корот­кий поетичний твір...].

Читайте також: Cтаніслав Оріховський-Роксолан: звиви пам’яті (рецепція постаті гуманіста за ранньомодерної доби)

Paragraphus I. De emblemmate [Параграф І. Про емблему].

Paragraphus II. De symbolis [Параграф ІІ. Про символи].

Paragraphus III. De aenigmate [Параграф ІІІ. Про загадку].

Paragraphus IV. De logogryphis [Параграф IV. Про логогрифи].

Paragraphus V. De echone [Параграф V. Про відлуння].

Paragraphus VI. De anagrammatismo [Параграф VІ. Про анаграму].

Paragraphus VII. De epitaphio epicedio naenia [Параграф VІІ. Про епітафію, епіцедію, ненію].

Paragraphus VIII. De colosso, pyramide, inscriptione vexillorum, obelisco [Параграф VІІІ. Про напи­си на колосі, піраміді, знаменах і обеліску].

Inscriptio vexillorum [Написи на знаменах].

Apellationes et artificia ingeniosorum versuum [Найменування і прийоми творення хитромудрих віршів].

Sectio III. De variis carminum generibus [Підрозділ ІІІ. Про різні роди віршів].

Трактат “Liber artis poēticae...” [Книга поетичного мистецтва...] (1637) – одна з трьох (із близько чотирьох десятків збережених) вітчизняних поетик, що перекладені українською мовою. Цю роботу звершив видатний дослідник давнього українського письменства В. Крекотень у 1981 р. Він же – ав­тор вступної статті історико-літературного характеру, в якій простежує літературну долю курсу. Ру­копис, про який уже наприкінці XIX ст. писали як про втрачений, як вважає учений, неодноразово губився і виринав із небуття. На час написання розвідки трактат черговий раз зник, однак знайшлася його копія, яку зробив 1910 р. О. Грузинський [4, c. 119]. В. Крекотень припустив, що поетику 1637 р. треба шукати між рукописами Києво-Софійського собору, які тепер зберігаються в Національній бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [4, c. 121].

Конволют, до складу якого входить рукопис київської поетики 1637 р., у наш час доступний для дослідників в ІР НБУВ. Це дає змогу повернутися до його вивчення, адже одне з основних правил текстології – розглядати кожен окремий текст у рукописній збірці в нерозривному зв’язку з його оточенням. “Губився” конволют якось дивно, бо “Лист використання рукопису” свідчить, що 1969 р. ним користувалася Лахманн,1979 р. – Яковенко, а 2009 р. – Сінкевич. У чому ж річ?

В. Крекотень стверджує, що М. Петров не згадує поетику 1637 р. у своєму каталозі рукописів бібліотеки Києво­-Софійського собору [4, c. 118]. Це правильно лише частково: учений справді не описує цей курс поміж рукописами Софії. Однак у кінці праці М. Пет­рова, на яку посилається В. Крекотень, додається текст: “Поміщаємо тут опис випадко­во випущеного нами з уваги рукопису, що міститься у Києво-Софійському каталозі під
№ 442-м:

Читайте також: Еволюція історичних уявлень про Україну в середньовічній Франції до середини ХVІІ ст.

Риторичний збірник польською і російською мовами, in 8˚, на 125 аркушах, писаний різними руками і в різний час. До нього ввійшли: 1) Liber artis poeticae scriptus per me Andream Starkowiecki Anno Domini 1637, що містить Artis poēticae Syntagma без закінчення (л. 1–17); 2) Αποδειξις seu Norma epistolarum cujusvis generis praesenti seculo accomodata ’απò του Στανισλαου Σταρκοβικκτου τι(η)ς ‘ετερας Ιησου (тобто єзуїтського ордену). У зразках листів є звер­нення до імператора Леопольда, польського короля Іоанна III (Собеського) і латинських духовних осіб останньої чверті XVII ст. (арк. 18–45). Решта аркушів рукопису зайняті латинськими і польськи­ми вправляннями у віршах і прозі” [7, вип. 3, с. 307].

Опис рукописів М. Петрова до сьогодні є своєрідним бібліотечним каталогом, за яким замов­ляють курси словесності. Оскільки поетика 1637 р. там описана у невластивому для неї місці, одні дослідники на неї натрапляли у Петрова (і, відповідно, замовляли конволют та користувалися руко­писом), інші – ні. Воістину, “habent sua fata libelli” [книги мають свою долю]...

В описі М. Петрова привертають увагу кілька описок. По-перше, у конволюті, про який ідеть­ся, ми не натрапили на тексти-взірці чи хоча б цитати російською або різноваріантною цер­ковнослов’янською мовами – тільки латино­- та полономовні. По­друге, у назві поетики пропуще­но “sub rev. M. Kotozwarski”, а у назві трактату з епістолографії після “’απò του ” – два слова, одне з яких ми відчитали як “σεβασµιος”, а інше розшифрувати не вдається. Отже, переклад назви трак­тату такий: “Виклад, або правила листування всякого роду, адаптовані до нашого часу святим [...] Станіславом Старковецьким, єзуїтом”. На нашу думку, трактат про листи закінчується не на 45 арк., як вказує М. Петров, а після чистих аркушів 45 зв. – 48 на аркуші 58 зв. (взірці послань належать до курсу, той самий почерк). У трактаті з епістолографії фігурує 1677 р. (арк. 51) – можливо, Андрій і Станіслав Старковецькі були різними поколіннями одного роду.

Працюючи за копією О. Грузинського, В. Крекотень переклав “sub rev.” (так у рукописі) “під на­глядом”, розшифровуючи скорочення як “sub re[censione]” [під наглядом] або “sub re[verendissimo]” [під керівництвом найдостойнішого] [4, c. 122; 125]. Він вважав, що Андрій Старновецький (так відчитане прізвище у В. Крекотня!) та М. Котозварський були або викладачами, або учнями – перший вів конспект курсу під наглядом свого “аудитора” чи інспектора, приставленого до нього здібнішого учня [4, c. 122].

М. Петров відчитав прізвище як “Старковецький”, О. Грузинський – “Старновецький”. Придивив­шись до рукопису, вважаємо, що у прізвищі, записаному у латинському тексті, за тогочасним зви­чаєм, польською мовою, все-таки літера “k”.

Ми проаналізували назви поетик і риторик Києво-Могилянської академії та деяких інших то­гочасних вітчизняних навчальних закладів. Натрапляємо на вислови “sub reverendo patre” [під ке­рів­ництвом превелебного отця] у київській поетиці 1709 р. [5, с. 227] та “sub reverendo p[atre]” у ри­ториці 1720 р. [9, с. 73], “sub reverendissimo patre” [під найпревелебнішим отцем] у київських пое­тиках 1729 р. та 1746 р., у риториках 1636 р. [5, с. 227–229] та 1741 р. [9, с. 103], “sub reverendissimo professore” [під найшановнішим професором] у київській поетиці 1742 р. [5, с. 228], “sub r. patre” [під пр. отцем] у московській поетиці 1722 р. [5, с. 227], “sub r[everendo]” [під превелебним] у риториці 1737 р. [9, с. 97]. У всіх випадках після цих висловів іде прізвище викладача, який читав курс (Йосиф Кононович-Горбацький, Лаврентій Горка, Паїсій Клепиць, Теофан Трохимович, Григорій Мокриць­кий, Іоасаф Хмарний, Сильвестр Добрина, Георгій Кониський, Веніамін Богацький, Іоанн Козлович, Варлаам Новицький). Дуже ймовірно, що М. Котозварський – викладач поетики 1737/1738 н. р., не аудитор.

Очевидно, Андрій Старковецький був слухачем курсу, хоч чіткого підтвердження цьому немає. У чотирьох назвах давніх поетик є прізвища авторів конспектів, однак вони ставляться в кінці на­зви курсу у родовому відмінку (київські поетики 1707 та 1768 рр., московська 1722 р.) або у формі са­мостійної дієприкметникової конструкції (київська поетика 1729 р.) [5, c. 226–229]. У назвах по­етик ми не натрапляємо на мовну модель “scriptus per me” [написана мною] + прізвище, до того ж умі­щену всередині повної назви. В українських риториках фіксується схема “”ім’я” exaravit” [перепи­сав такий-то] вкінці назви [9, с. 73].

Більшість вітчизняних дослідників, які цікавилися поетикою 1637 р., вважали, що вона – підручник Києво-Могилянській колегії (В. Аскоченський, М. Петров, О. Грузинський, В. Крекотень) [4, c. 122]. Сумніви щодо належності трактату цьому навчальному закладові висловив у 1931 р. В. Рєзанов [4, c. 122].

Поетика 1637 р. має нетиповий для київських поетик титульний аркуш – кольоровий малюнок у вигляді квітки в мініатюрній вазі, на листках якої дві крихітні пташки. Текст вписано в саму квітку, у два пуп’янки по боках та під вазочкою, на якій літери “IНS”. Хрис­тограма “IHS” — це перші три літери “IHΣOYΣ”, які вимовляються грецькою як “Ісус”. У пізніші часи її тлумачили як скорочення від “Iesus Hominis Salvator” (“Ісус, Спаситель Людства”) або “Iesum Habemus Socium” (“Маємо Ісуса Супутником”.) Цю христограму, яка однозначно належить до малюнка, не помітили ані М. Петров, ані О. Грузинський, а вона важлива, бо міститься на печатці єзуїтів. Її наявність на титульному аркуші поетики – ще одне підтвердження того, що конволют створено у цьому середовищі. Конволют пізнішого часу – так, але чи поетику 1637 р.? Чи літери “IНS” автентичні, чи їх дописали пізніше – невідомо. Проте і в самій поетиці є моменти, які вказують на ймовірну належність трак­тату до єзуїтів. У курсі 1637 р. нашу увагу привернув приклад створення анаграми з дум­ки “Robertus Bellarmin ex Societate Jesu” [Роберт Беллармін, єзуїт] [4, с. 145]. Важко собі уявити, щоб за часів активної конфронтації в Києві між католиками та православними, звинувачень останніх у копіюванні єзуїтської навчальної моделі [1, с. 128-129], у поетиці Києво-Могилянської академії не знайшлося би більш нейтрального прикладу.

Підзаголовок на наступному аркуші поетики, який займає його половину, виписаний кольо­ром. Назви розділів і параграфів наведені червоним чорнилом, оздоблені кольоровими малюнками. Це робить трактат ближчим до єзуїтських колегій, учні яких були переважно багатші й легше могли собі дозволити купувати кольорові чорнила. Автор поетики свідомо ставить перед собою завдання створити стислий курс. Єзуїти мали доступ до друкованих трактатів, авторський курс лекцій був не єдиним джерелом інформації, тому міг бути короткий і навіть деякою мірою поверхневий. У поетиці збита нумерація. Параграфи виділені не в кожному розділі і нумеруються послідовно (1–3) аж до розділу про епіграму. Далі знову йде параграф І, і в першому підрозділі цього розділу нумерація па­раграфа йде знову від першого.

Після поетики 1637 р. у рукописній збірці, починаючи з арк. 18, йде трактат з епістолографії. Тут натрапляємо на згадки про Гнєзно, Краків, Познань, Варшаву, на листи єзуїтської тематики (при міром, на арк. 37-­38 зв. – лист Йоанна Костки до свого молодшого сина, який у Римі вступає у Товариство Ісуса, та відповідь єзуїта Станіслава Костки батькові). Привертають до себе увагу ци­тати старогрецькою – єзуїти знали цю мову і навіть викладали її у своїх школах. Після трактату з епістолографій іде промова до Польщі польською мовою (арк. 60–68 зв.) та латиною (арк. 70–78). Обидві версії закінчуються анаграмою “Ad. M. D. G.”. Фраза “Ad maiorem Dei Gloriam” (лат. “Усе на славу Божу”, дослівно: “Для більшої слави Бога”) – гасло єзуїтів. Далі у конволюті, до складу якого входить поетика, – різні віршові та прозові вправи латинською та польською мовами (арк. 79–103), правила латинської орфографії (104–110 зв.) тощо.

Читайте також: Травестіювання жанрових канонів в українській мелодрамі кінця XIX – початку ХХ століть

Таким чином, поетику 1637 р. можна вважати київською лише з огляду на те, що вона зберігається у книгозбірні цього міста. Чи створили її у столиці України, невідомо – жодних пов’язань із на­шим краєм немає (на відміну від риторики Йосипа Кононовича-Горбацького “Могилянський Ора­тор” (1636), де Петро Могила як патрон навчального закладу згадується у назві і у вступі) [3, c. 11; 3, c. 13]. Питання конфесійної належності трактату залишається відкритим, і майбутній опис поетик із зібрання ІР НБУВ варто розпочати цим курсом як найбільш раннім серед збережених.

1 Лін у міфології – великий знавець музики. Він вважався уособленням зароджуваного мистецтва; йому приписували винайдення триструнної ліри, пісні й ритму, поезії тощо. Лін згадується в епосі і в Гесіода; на честь Ліна складали жалібні пісні (threnoi), що становили мелодійні повто­ри; про нього співали на бенкетах і в танках. Спочатку Лін був уособленням тужливої пісні, пізніше персоніфікував квітуче, радісне життя, яке, проте, повинне завершитися смертю. В. Крекотень переклав вислів “De linea poēsi” як “Про ліричну поезію” [4, c. 134]

Література
1. Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею / В. Аскоченский. — К. : В университетской типографии, 1856. — Ч. 1-2. —
370 с. + 567 с.
2. Буланина Т. В. Риторика и философия в Киево-Могилянской академии / Т. В. Буланина // Русская литература. — 1984. — № 2. — С. 215–220.
3. Кононович-Горбацький Йосип. Могилянський Оратор; пер. Віталія Маслюка / Йосип Кононович-Горбацький. — К. : Медієвіст, 2014. –152 с.
4. Крекотень В.І. Київська поетика 1637 р. / В. І. Крекотень // Літературна спадщина Київської Русі й українська література XVI–XVIII ст. — К.: На­укова думка, 1981. — С. 118–154.
5. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні / В. П. Мас­люк. — К. : Наукова думка, 1983. — 236 с.
6. Наливайко Дмитро. Поетики й риторики епохи бароко / Дмитро Наливайко // Українське бароко. — Т. 1. — К. : Акта, 2004. — С. 217–263.
7. Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве / Н. И. Петров. — Вып. 1. — Москва : Унив. тип., 1891. — 322 с.; Вып. 2. — Москва : Унив. тип., 1896. — 294 с.; Вып. 3. — Москва : Унив. тип., 1904. — 308 с.
8. Петров Н. Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии / Николай Петров. — Вып. 1. — К., 1875; Вып. 2. — К., 1877. — 788 с.
9. Cтратий Я. М. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии / Я. М. Cтратий, В. Д. Литвинов,
В. А. Анд­рушко. — К. : Наукова думка, 1982. — 348 с.
10. ’Αποδειξις seu Norma epistolarum... — ІР НБУВ, ф. 312, шифр 735 (442) — C, арк. 18–58 (зв.).
11. Liber artis poeticae […] Anno Domini 1637. — Там само, арк. 1–17.