Ольга Радул (Кіровоград)
Його батько, Костянтин Іванович Острозький (1460-1530) був одним із найвищих придворних сановників, займаючи державні пости віленського каштеляна (з 1511) і троцького (від назви міста Троки) воєводи (з 1520). Згідно з тодішнім законодавством, яке дискримінувало православних, пости такого рангу міг займати лише католик, тож утвердження на них православного русина свідчило про неабиякий авторитет князя.
Читайте також: Брожек Ян. Арифметика для недосвідчених
За його життя були закладені економічні підвалини могутності роду Острозьких. Зосередивши в своїх руках після смерті бездітного брата Михайла чималу родову спадщину, а також долучивши до неї маєтки волинської гілки князів Гольшанських, принесені в посаг першою дружиною Тетяною Семенівною Гольшанською, Костянтин став одним із найпотужніших магнатів держави. Не менш як удвічі примножилися землеволодіння роду і за рахунок пожалувань-вислуг від великого князя. Серед них замки й волості: Полонне, Здолбиця, Глинськ, Богдашів, Красилів, Звяголь, Чуднів, Турів, Степань, Дорогобуж, Кузьмин, Сатиїв. У його власності перебувало близько 60 тисяч підданих. Саме завдяки його постійним набуткам і вислугам династія Острозьких стрімко піднялася до рангу однієї з найбагатших у ті часи.
Ревний захисник православ’я і щедрий на пожертви, князь Острозький вважався світським покровителем руської православної церкви. На його кошти, зокрема, було побудовано й реставровано чимало храмів у Вільно, Жидачині, Турові, Києві. Яскравою ознакою широкого посмертного визнання значних заслуг Костянтина Івановича перед руським народом було його поховання в головній церкві Києво-Печерського монастиря.
У Костянтина Івановича було двоє синів: Ілля (1510 р.н.) - від першої дружини і Василь (1526) - від другої, княгині Олександри Семенівни Слуцької, племінниці останнього київського князя Семена Олельковича. Після смерті князя княгиня Олександра з малолітнім сином покинула Острог і виїхала до Турова. Життя ж Іллі виявилося недовгим: у 1539 році він раптово помер, залишивши вагітною молоду дружину Беату Костелецьку (яку вважали позашлюбною донькою короля Жигмонта (Сигізмунда) І Старого). Після смерті Іллі народилася Галшка, найбагатша наречена Литви, Білорусі, України й Польщі. А величезні маєтки покійного князя до повноліття княжни перейшли під опіку Беати. Лише після смерті хворобливої Галшки (1582), яка з 1574 р. жила в Дубно під опікою дядька, усі її маєтки повернулися в дім князів Острозьких. У своєму заповіті від 1579 р. значну частину своїх маєтностей вона відписала на корсить Острозької академії, на шпиталь для хворих і немічних та на монастир Святого Спаса [4, 17].
Читайте також: Андрій Абрек. 10 жовтня року 1621, або Пам’ятка звитяги і слави...
Князь Василь, який після смерті старшого брата почав іменувати себе князівським родовим іменем “Костянтин”, на відміну від свого войовничого батька, ніколи не прагнув до військової кар’єри. Він лише на власний кошт утримував п’ятитисячний загін вершників для оборони українського пограниччя від татарських набігів. Князь обіймав ряд адміністративних посад: з 1550 року призначений володимирським старостою і маршалком, тобто керівником війська Волинської землі, у 1559 р. отримав звання київського воєводи, на довгі роки перетворившись на володаря українського пограниччя, як говорили сучасники “некоронованого короля Русі”. Завдяки одруженню з донькою великого коронного гетьмана Софією Тарновською Острозький увійшов до найвищих придворних кіл Польщі.
У спадок за дружиною Костянтин отримав чималі маєтки роду Тарновських, розташовані в Галичині та Польщі. Також наприкінці XVI століття він почав скуповувати землі на Київщині й Брацлавщині, завдяки чому на початку XVII ст. рід Острозьких, окрім давніх територій, що займали понад третину Волині, володів 14 містами з прилеглими селами на Київщині, 8 - на Брацлавщині, 4 - в Галичині, 32 населеними пунктами в Сандомирському, Краківському, Люблінському та Мазовецькому воєводствах. Річні прибутки князя Костянтина Острозького сягали 1 млн. злотих, а сума готівки, описана в скарбниці його сина Януша на стан 1620 року, складала два річних бюджети Речі Посполитої у мирний час.
Князь мав можливість у найкоротший строк виставити 15-20-тисячне військо, яке складалося з його власних бояр та потомственої шляхти - васалів дому Острозьких. При княжому дворі постійно мешкало до двох тисяч шляхетних юнаків-слуг, які проходили тут рицарську виучку, більшість з них складала близький почет князя. Завдяки всьому цьому Костянтин-Василь Острозький вважався сучасниками одним з можливих претендентів на виборний королівський престол після смерті польського короля Стефана Баторія (1586).
Читайте також: Стефан Яворський. Арктос неба руського у родових зорях ясновельможного і вельмишановного отця Варлаама Ясинського... відблискуючий...
Перебравши на себе від батька світський патронат над руською православною церквою, Острозький мав великий вплив на формування її вищої ієрархії та загальні напрями політики. Спочатку князь Костянтин Острозький прихильно поставився до об’єднання церков, але потім різко змінив погляди, що в підсумку стало однією з головних причин провалу унійного задуму після Берестейського собору 1596 року.
Для історії педагогіки найбільш цікаві освітні заходи князя. Острозькі, будучи палкими ревнителями православ’я, розуміли, що для протистояння католицизму потрібні освічені люди й, відповідно, школи, в яких підростаюче покоління виховувалось би в патріотичному дусі і на традиціях вітчизняної педагогічної практики. В 70-і роки XVI ст. на кошти князя засновуються соборні школи в Турові та Володимирі-Волинському, починає діяти школа при Києво-Печерському монастирі.
Найбільшим внеском родини Острозьких у розвиток вітчизняної освіти є Острозька слов’яно-греко-латинська академія.
Організатором закладу став сам Костянтин-Василь Острозький.
Відкриттю навчального закладу саме в Острозі сприяла ціла низка обставин. Розташовувалось місто на важливих торговельних шляхах, тому тут часто організовувались ярмарки, розвивалося ремесло. З 1574 року в Острозі концентрується головна адміністрація володінь роду Острозьких, що приводить до появи тут значного прошарку освічених урядовців, кліриків. 1585 року місту надається магдебурзьке право. Острог був одним з двох центрів православної східнослов’янської єпархії, єпископ якої титулувався луцьким і острозьким. В Острозі наприкінці XV - початку XVI ст. було зведено наймонументальніші православні храми цього періоду. У місті сформувався іконописний центр. Місто Острог з XVI ст з’являється на більшості західноєвропейських карт Східної Європи.
І що найголовніше для навчального закладу - в Острозькому замку зберігалася й поповнювалася бібліотека, яка, крім традиційної богословської літератури, мала букварі, граматики старослов’янської мови, полемічні твори, західноєвропейські видання, з яких до наших днів збереглися “Космографія” С. Мюнстера (Базель, 1550), “Греко-латинський словник” Калепіна (Базель, 1562), трагедії Евріпіда (Базель, 1551), видані у Базелі промови Цицерона, грецька граматика Кленарда, були також протестантські й католицькі видання та ін. Географія книжкових зв’язків, обміну рукописами, друками була надзвичайно широкою - тут і Московія, і Балкани, і Константинополь, і Рим, і Вільно, і Львів.
В Острозі знаходили собі притулок багато вільнолюбивих вигнанців, сміливих мислителів, які зазнавали переслідувань у себе на батьківщині. Серед них - Ян Чех, відомі грецькі вчені Кирило Лукаріс і Никифор, польський математик Ян Лятос та ін.
Все це приводить до того, що Острог у XVI ст. стає значним центром освіти, науки, культури. І саме тут відкрилась школа вищого рівня. В дослідженнях дореволюційного та радянського періодів існують різні версії про час відкриття в Острозі школи вищого типу. За останнім грунтовним дослідженням І.З. Мицька (1990), будемо вважати 1576 рік початком існування колегії.
Ні статут, ні інші програмні документи острозького навчального закладу не збереглися. Тому з’ясувати питання рівня викладацької діяльності тут можна лише на основі аналізу назв, під якими був відомий цей заклад і згадок про предмети, що в ньому читалися. При всій різноманітності висловлювань про острозьку школу всі відзначали високий рівень викладання в ній. Навіть прихильники й провідники католицизму називали Острозьку школу колегіумом.
В ній викладались грецька, руска (старослов’янська) та латинська мови, теоретична граматика, діалектика, арифметика (так, конспект лекцій одного студента свідчить про виконання арифметичних задач, вправ на обчислення тривалості місячного і сонячного років).
Можна стверджувати, що в Острозі викладалися сім вільних мистецтв - предмети тривіуму (граматика, риторика та основи діалектики) та квадривіуму (арифметика, геометрія, астрономія і теорія музики), а також елементи філософії. Як відомо, всі ці предмети входили до обов’язкової програми шкіл вищого типу - колегій та академій. На той час різниця між колегією та академією полягала здебільшого у наявності чи відсутності курсу теології, обов’язкового для академії. Оскільки даних про викладання богослов’я немає, то формально Острозьку школу не можна вважати академією.
Проте, колегія в Острозі значно відрізнялася від західноєвропейських - в ній чи не найбільше уваги приділялось греко-візантійській традиції та старослов’янській мові. В результаті тут утворився новий тип колегії - слов’яно-греко-латинський. Таким чином, саме в Острозі був закладений механізм реального компромісу між східнослов’янськими просвітницькими традиціями і „латинською наукою”, вперше введеною у практику православної освіти. Синтез слов’яно-греко-латинських наук послужив прикладом для навчальних закладів, створюваних міщанськими братствами Львова, Києва, Луцька, а також академій у Києві, Молдавії, Москві.
Дані про структуру Острозької колегії також відсутні. Можна вважати, що вона подібна структурі Києво-Могилянської академії. Очолював колегію ректор.
Читайте також: Теодозій Василевич-Баєвський. Святого Петра, митрополита київського, дивотворця російського (...), патрона свого копія, Петро Могила
За ініціативою князя Костянтина-Василя Острозького був створений учений гурток, що становив ядро викладацького складу академії. Гурток об’єднував талановитих учених латинської, грецької, слов’янської мов, видатних математиків, астрономів, філософів. Про це свідчить Захарія Копистенський у “Палінодії” (1621-1622): “Были при дворе его ораторы, равные Демосфену... другие разные мудрецы. Были и известные ученые, греческий, славянский и латинский языки хорошо знающие. Были известные математики, астрологи, среди которых он, прекрасный математик, философ и астролог Ян Лятос...” [1].
Першим ректором Острозької школи став Герасим Смотрицький - українсько-білоруський письменник, талановитий полеміст, громадський діяч. Другим ректором був Кирило Лукаріс. Викладали тут Феофан Грек, українські публіцисти і філологи Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Йов Княгиницький, ієромонах Кипріан, Дем’ян Наливайко та ін.
На князівські кошти при академії діяла друкарня. Для її організації на запрошення князя Острозького 1576 року до Острогу зі Львова переїхав московський першодрукар Іван Федоров. Протягом року відбувалося упорядкування друкарні. Саме тут 1578 р. була надрукована друга “Азбука” І.Федорова. На її титульній сторінці Федоров розповідає про заснування Острозької школи, для потреб якої і була створена ця навчальна книга. Острозька “Азбука” відрізнялася від львівської тим, що в ній вміщувався ще й грецький алфавіт і молитви грецькою і слов’янською мовами, оскільки учні школи паралельно вивчали дві мови. Відома друкарня виданням першої повної слов’янської Біблії (1581 р.), а також низкою яскравих полемічних творів антиуніатського спрямування.
Острог виконував також функцію головного координаційного центру для шкіл волосних міст, які здебільшого зосереджувалися при головних храмах.
По смерті 1608 року князя Острозького академія почала занепадати й поступово перетворилася на початковий навчальний заклад. Водночас розпався гурток науковців, після 1612 року припинилося книгодрукування. Спадкоємці Острозького перейшли на сторону католиків, поступово перестали підтримувати академію.
Ослабленням закладу скористався орден єзуїтів, цілеспрямовані акції якого призвели до ліквідації школи у 1636 році.
Протягом свого нетривалого існування (1576-1636) за приблизними мінімальними підрахунками освіту в академії здобули 500 осіб. Вихованці академії ставали вчителями, організаторами шкіл, друкарями, проповідниками, письменниками. Серед них - Мелетій Смотрицький - видатний письменник-полеміст, автор славнозвісної „Граматики”, ректор Київської братської школи, Гаврило Дорофеєвич - педагог, поет і перекладач, Андрій Римша - білоруський поет, Петро Конашевич-Сагайдачний - гетьман реєстрового козацтва, Іван Борецький - педагог, громадський діяч, перший ректор Київської братської школи та цілий ряд інших.
Дані, що збереглися, свідчать, що більшість відомих українських та білоруських діячів кінця ХVІ - першої третини ХVІІ ст. були безпосередньо пов’язані з Острогом.
Ще при житті князя Костянтина-Василя Острозького його придворний поет Симон Пекалід, якого називали русином, прославив князя та колегію у поемі „Про Острозьку війну під П’яткою” (1600).
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Копыстенский З. Из “Палинодии, или Книги обороны” / З.Копыстенский // Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М.: Педагогика, 1988. - С. 99.
2. Костомаров М. Князь Константин Константинович Острожский / Костомаров М. // Істория України в життєписях визначнійших єї діячів. - К.: Україна, 1991. - Репринтне відтворення видання 1918 року. - С. 160 - 192.
3. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). - К.: Наукова думка, 1990.
4. Ричков П.А. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких / Ричков П.А., Луц В.Д. - К.: „Техніка”, 2002.
5. Яковенко Н. Костянтин Острозький. Костянтин Василь Острозький / Н.Яковенко // Історія України в особах: ІХ - XVIII ст. [В.Замлинський, І.Войцехівська, В.Галаган та ін.] - К.: Україна, 1993. - С.156 - 163.
6. Яковенко Н.М. Українська шляхта кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна) / Яковенко Н.М. - К.: Наукова думка, 1993.
1. Копыстенский З. Из “Палинодии, или Книги обороны” / З.Копыстенский // Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М.: Педагогика, 1988. - С. 99.
2. Костомаров М. Князь Константин Константинович Острожский / Костомаров М. // Істория України в життєписях визначнійших єї діячів. - К.: Україна, 1991. - Репринтне відтворення видання 1918 року. - С. 160 - 192.
3. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). - К.: Наукова думка, 1990.
4. Ричков П.А. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких / Ричков П.А., Луц В.Д. - К.: „Техніка”, 2002.
5. Яковенко Н. Костянтин Острозький. Костянтин Василь Острозький / Н.Яковенко // Історія України в особах: ІХ - XVIII ст. [В.Замлинський, І.Войцехівська, В.Галаган та ін.] - К.: Україна, 1993. - С.156 - 163.
6. Яковенко Н.М. Українська шляхта кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна) / Яковенко Н.М. - К.: Наукова думка, 1993.