Проблема етнічної єдності у "Треносі" Мелетія Смотрицького

"Тренос, або плач східної церкви…" написана старопольською мовою 1610 р. у Вільно під псевдонімом Теофіл Ортолог. Тому відразу постає запитання: "Чому ставропольською, а не церковнословянскою?". Тому що після Люблінської унії (1569) польська стала займати провідне місце у суспільно-державній мові того часу. Появі даної праці сприяли такі події. У 1609 році у Вільно київський уніатський митрополит Іпатій Потій разом із своїм намісником Вельяміном Рутським вирішив приєднати до унії непокірних віленських міщан. Він не міг змиритися з тим, що православні вперто трималися своєї церкви, а тому примусово залучав їх до унії, вдаючись навіть до радикальних методів. І.Потій захопив у Вільно братський Троїцький монастир, настоятелем якого зробив Рутського. Пізніше було захоплено ще понад десяток православних церков, лише Святодухівське братство залишилося єдиною фортецею православ’я

Тетяна Возна, викладач Тернопільського національного економічного університету

Немає сумніву, що "візитною карткою" творчості М.Смотрицького (бл.1572-1633) є його "Тренос, або Плач Єдиної Святої Всесвітньої Апостольської Східної Церкви" (1610). Можна сказати, що "Тренос" нерозривно пов'язаний з ім’ям М.Смотрицького так само, як "Кобзар" із Тарасом Шевченком та "Енеїда" з Іваном Котляревським.

Читайте також: Макаронічна мова як результат українсько-латинської двомовності вітчизняних інтелектуалів

Дана праця досліджувалася багатьма науковцями, проте вони більше звертали увагу на літературні та релігійні аспекти твору. Серед них Б.Курилас, М.Соловій, М.Грушевський, Е.Прокошина, В.Короткий, П.Яременко, С.Єфремов, П. Кралюк, С.Бабич та інші.

Всі вони майже одностайно відзначають величність "Треносу". Так, М.Соловій стверджує: "Своїм пламенним і вимовним стилем "Тренос" виріс у найкращий твір православної полеміки і став немов настільною книгою, немов євангелією для православних, противників Католицької Церкви і примату Римських Папів" [7, 176]. М.Грушевський пише, що: "Ще один твір у довгім ряді теологічних писань першого відродження, як останню ланку в сім ланцюгу, я хочу поставити тут – "Тренос" Смотрицького-молодшого, що з’явився теж майже одночасно з другим збірником Вишенського – західним промінням його таланту. Се останній в ряді сих релігійно-полемічних творів, могутньо забарвлених літературною красою й громадським темпераментом, що становить нерв всього відродження" [2, 280281]. П.Яременко стверджує: ""Тренос" Смотрицького з повним правом можна вважати першорядним надбанням не лише української і білоруської, а й світової літератури гуманістично-реформаційної доби. За масштабністю втілення письменницького задуму і літературними якостями книга Смотрицького є оригінальним і своєрідним художньо-публіцистичним твором пристрасного ідейного і естетичного звучання" [10, 14]. Відтак, ми можемо впевнено стверджувати, що коли б М.Смотрицький написав лише цей твір, то він би ввійшов у духовну культуру України як один із її видатних творців.

Тут варто зазначити, що характеристику "Треноса" як філософського твору, який закликає українських православних до єдності, ми не зустрічаємо. Цим і зумовлена актуальність даного дослідження.

Мета нашого дослідження – розглянути "Тренос" як філософський твір та виділити в ньому основну проблематику.

"Тренос, або плач східної церкви…" написана старопольською мовою 1610 р. у Вільно під псевдонімом Теофіл Ортолог. Тому відразу постає запитання: "Чому ставропольською, а не церковнословянскою?". Тому що після Люблінської унії (1569) польська мова стала займати провідне місце у суспільно-державній мові того часу.

Появі даної праці сприяли такі події. У 1609 році у Вільно київський уніатський митрополит Іпатій Потій разом із своїм намісником Вельяміном Рутським вирішив приєднати до унії непокірних віленських міщан. Він не міг змиритися з тим, що православні вперто трималися своєї церкви, а тому примусово залучав їх до унії, вдаючись навіть до радикальних методів. І.Потій захопив у Вільно братський Троїцький монастир, настоятелем якого зробив Рутського. Пізніше було захоплено ще понад десяток православних церков, лише Святодухівське братство залишилося єдиною фортецею православ’я [10, 12]. Саме ці події спровокували у М.Смотрицького душевні переживання за народ, за його долю і як наслідок – з-під його пера виходить такий значний і талановитий твір "Тренос".

Надзвичайно пристрасне, ліричне оплакування тяжкого становища православ’я було подане мислителем на такому високому рівні, що викликало активну відповідь з боку полемістів. Високий літературний рівень "Треноса" цілком закономірний, якщо згадати про те, що М.Смотрицький отримав блискучу освіту не лише в Острозькій академії, а й у Віленській академії єзуїтів, Вроцлавському, Липському, Нюрнберзькому університетах.

Читайте також: Іоган Гербіній. Священні київські печери, або підземний Київ

Композиційно "Тренос" складається з епіграми на герб Вишневецьких, передмови до читача і десяти розділів:
1. "Плач Східної церкви над звироднілими синами";
2. "Напоминання Східної церкви синові, який її покинув разом з іншими";
3. "Проти самовладної зверхності римських єпископів";
4. "Стан римської церкви";
5. "Походження Святого Духа";
6. "Про квасний хліб та опрісноки на тайній вечері";
7. "Про чистилище";
8. "Відкинення чаші Нового Заповіту в Римській церкві";
9. "Про взивання святих";
10. "Катехізис, тобто сумарій, або коротке зібрання віри і обрядів святої Східної Церкви".

Зі змісту бачимо, що розділи різні за своєю суттю і змістом, проте їх можна об’єднати, на думку В.Короткого, у три ідейно-тематичні групи: до першої він відносить два перших розділи, де чітко прослідковується талант полеміста-художника; до другої – третій і четвертий, які являють собою так звану енциклопедію висловів давніх філософів і богословів про "зверхність" римського папи; до третьої – наступних шість розділів, де вирішуються проблеми релігійно-догматичного характеру [5, 55].

Отже, "Тренос" розпочинається епіграмою, яка присвячена князям Вишневецьким, де автор прославляє княжий рід. За епіграмою слідує передмова до читача, в якій М.Смотрицький окреслює задачі і проблеми, що турбують не лише його, а й весь народ загалом: обґрунтовує проблеми правомірного існування православної церкви, її звичаїв, обрядів та вчень.

Загалом у "Треносі" "… сучасна Україна ніби оживає і невимовно тужними плаче словами, промовляючи до дітей своїх, що покинули нещасну матір, Церкву Православну, на сором, на ганьбу та поневірення" [3, 139].

У першому і другому розділах через образ церкви-матері та голосіння, які були притаманні українському народові у часи горя і лихоліття, полеміст описує зраду синів православної церкви. Взагалі, образ церкви-матері до М.Смотрицького використовували у своїх працях такі письменники-полемісти, як Герасим Смотрицький (?–1594), Клірик Острозький (кінець XVI – початок XVII ст.), Іван Вишенський (прибл. 1545 – прибл. 1621). Через цей алегоричний образ Смотрицький закликав усіх на боротьбу за справедливість, за щастя, за майбутнє, а хто зрадить, той попаде у немилість. Тому автор звертається до всіх народів і до всього живого на землі: "Приступіть до мене, усі живі, всі народи, всі жителі землі!" [9, 295].

Критиці доктрини католицизму присвячені третій і четвертий розділи "Треносу", саме у третьому розділі розкривається теологічно-канонічний фундамент папської влади, а в четвертому – описується порочність життєвої практики римських пап за всю їх історію існування.

Друга частина твору (це шість розділів – з п’ятого по десятий) має суто теологічний зміст і присвячена догматично-обрядовим питанням – походженням святого Духа, чистилище, причастя, шанування святих тощо.

І завершується "Тренос" "Катехізисом", в якому підсумовано все вище сказане самим автором, а саме звертається увага на віру. Тут у М.Смотрицького прослідковується нова концепція бачення історичного процесу. За нею не походження, не станова належність, яка була дана Богом, відповідно до поглядів, які панували до того, і навіть не конфесійна належність об’єднує людей в державність. "Не віра робить русинарусином, литвина литвином, а народження і кров руська, польська, литовська" [10, 83].

Саме "Тренос" свідчить про велику культуру та ерудицію М.Смотрицького. У ньому він посилається на 142 найавторитетніших авторів, при цьому цитуючи їх в оригіналі. Також поряд із написанням "отців церкви" знаходимо посилання на твори багатьох античних та середньовічних письменників, філософів та істориків. Особливо він звертається до спадщини діячів європейського Відродження. У "Треносі" згадуються і цитуються такі відомі люди: Джироламо Савонарола (1452-1498), Бонавентюр Депер’є (1510-1544), Еразм Роттердамський (1469-1536), Петрарка (1304-1374), Мантуана Бабтіста (1447-1516)… та ін [4, 269-270].

Отже, в "Треносі" було поєднано позицію барокового синтезу національної культури з античними взірцями, пронизаними латинськими текстами. Все це являється не лише направленням на критично-реформаційні концепції, але й на ренесансно-гуманістичні положення. І це є невипадковим, адже ця тематика була притаманною і актуальною для того часу і періоду, в якому сформувалася і діяла Острозька школа.

Читайте також: Герменевтична модель української полемічно-публіцистичної прози кінця XVI – поч. XVII ст.

І справді, одним із центрів боротьби за православну віру і національні інтереси у той час був Остріг, де у 1576 було засновано першу українську вищу школу з ініціативи князя Костянтина-Василя Острозького (1526–1608), яка проіснувала до 1636 року. Осередок складався з колегії, друкарні та науково-літературного гуртка. В Острозькій школі, яка орієнтувалася на європейську систему навчання, вивчали сім так званих вільних наук, що поділялися на trivium (тривіум) і quadrivium (квадривіум). До тривіума входили граматика, риторика і діалектика, до квадривіума – арифметика, геометрія, музика й астрономія. Також вивчали старослов’янську, грецьку і латинську мови [8, 90].

Найвідомішими серед острозьких діячів, які є яскравими представниками гуманістичних ідей, були Герасим Смотрицький, Кирило Лукаріс (1572–1638), Никифор Парасхес (?–1599), Йов Княгиницький (прибл. 1550–1621), Максим Грек (прибл. 1470—1555 або 1556), Клірик Острозький (кінець XVI – початок XVII ст.), Василь Малюшицький-Суразький (кінець XVI ст.), Христофор Філалет (середина XVI – початок XVII ст.), Дем’ян Наливайко (?–1627), Ян Лятош (Лятос) (прибл. 1539 – прибл. 1608), Іван Вишенський, Купріян (? – прибл. 1623), Андрій Римша (прибл. 1550 – прибл. 1595), Симон Пекалід (прибл. 1567 – прибл. 1601), Мелетій Смотрицький та ін.

Всі вони творили у напрямку ренесансно-гуманістичних ідей, які виникали на ґрунті старої православної традиції і під певним впливом реформаційних віянь. Основою їх творчості був гуманістичний світогляд, а як відомо, домінантою гуманістичного світогляду була є і залишається ідея людини, народу. Людина в епоху Відродження без Бога не існувала, вона не мислилася поза Богом. Це знаходить своє відтворення у ствердженні утопічного розуміння сенсу людського буття, яке мислителі проголошують на рівні ранньохристиянських закликів до "втечі" від суєти повсякденного буття до ідеалів внутрішнього переродження.

Ці ідеї ми можемо прослідкувати у праці М.Смотрицького "Тренос". Одночасно автор не цурався і не відкидав старих традицій, а йшов на зустріч модерним ідеям, новій культурі, при цьому здійснюючи безнадійну спробу поєднати дві культурні парадигми Західну і Східну у своєму світі. Але оскільки ці концепції є різними, то це завдання фактично є нездійсненним.

І саме в "Треносі" М.Смотрицький подає найбільш правильні цінності в світі християнської культури. Суть їх зводиться до того, що в ренесансному світобаченні людина сама може і повинна створювати цінності та блага, тоді як в середньовіччі в основному все залежало від волі Божої, яку необхідно було використати у своєму житті шляхом поваги та помірності. Ренесансні цінності не залишили байдужими як православних, так і католиків, з цього приводу С.Єфремов писав так: "Незважаючи на такий ніби спеціальний зміст, книга Смотрицького викликала величезне зворушення серед православних та не менше ж і обурення в католицькому світі. Перші називали автора "отцем благочестія", "янголом божим", порівнюючи його натхненну працю з творами Золотоустого, наказуючи класти її з собою в домовину. Католики ж уважали, кажучи словами католицького біографа Смотрицького, що "звіку ще ніхто з єретиків на святий престол не нападавсь так злостиво: кожне слово тут язва, кожна думка – отрута, тим гірша, що автор розпустив її в красі стилю, як у солодкій принаді" (Суша)" [3, 126].

Таким чином, мистецько-філософський гуманізм М.Смотрицького з його тяжінням до концепції активної особистості не був чимось унікальним. Він цілком відповідав саме українським екзистенцій ним світоглядним традиціям, що вже досить давно в нас сформувалися.

Оскільки людина є невід’ємною від Бога, то відповідно вона і невід’ємна від церкви. А тому значна увага у творі приділяється проблемі істинності та правдивості православної церкви.

Також автор ідеалізує минуле і пов’язує з цією ідеалізацією власну традицію: "Де ті часи, в котрих я мучеників родила? Де ті літа, коли я справедливих і побожних в дому своїм ховала?" [2, 288].

М.Смотрицький акцентує увагу на досконалості колишньої церкви, закликає повернутися до тих православних канонів, які були колись, оскільки колись церква була величною, святою, монументальною, а сьогодні ця велич була втрачена і церква стала убогою, приреченою і покинутою: "Перед тим гарна і богата, тепер зогиджена і убога! Колись королева всьому світові мила, тепер усіма зневажена і загнана!" [2, 287].

Крім цього, він виступає проти полонізації церкви, бо це веде до загибелі православної церкви. Також прослідковується утопічна ідея – встановлення ідеального простору за допомогою церкви: "Гляньте лиш сердечними очима, що у мене всередині коїться! Побачивши, одразу здивуєтесь і скажете слідом за псалмистом: "О як багато благ є у тебе, Боже, для тих, котрі перед тобою страх мають!"" [9, 286], "Посміховищем тепер світові стала, а колись була дивом дивним і людям, і ангелам. Оздобленою була перед усіма, принадною і милою, гарною, як вранішня зоря Удосвіта, красною, як місяць, чарівною, як сонце, одиначкою У матері своєї, вибраною неньці моїй рідній за єдину чисту голубицю непорочну, ані жодної близни і зморшки або чогось такого не маючи. Олія розлита – ім'я моє; криниця води живої – назвисько" [9, 295].

Саме тут М.Смотрицький звертається полемічним чином до образу православної церкви, а також всіх людей закликає повернутися до церкви, як до святині. Адже, святість церкви є джерелом об’явлення і творіння, виконує роль захисниці і покровительки. І саме тому є повністю довершеною.

Поряд з тим негативно реагує на перехід православних до унії, вважає їх зрадниками: "Діток народила і зростила, а вони зреклися мене, стали мені посміховиськом і глумом. Бо роздягли мене з шат моїх і голою з дому мого вигнали: одняли оздобу тіла мого і голови моєї окрасу забрали. Що більше! Вдень і вночі зазіхають на бідну душу мою і про згубу мою постійно мислять" [9, с.296], а також сумує і потребує тих синів, які відстоювали її права і захищали від нападників: "Вас тепер потребую, милі і вірні синове мої. Вас виславляю, вами пишаюсь, улюбленцями вітця вашого, вами тішуся, котрі душі свої за мене оддавали. Справедливо ви до вітця приступили і статечно при ньому тривали. Пізнали ви, що парость не може сама із себе овочу давати, якщо не буде у виноградній матиці тривати.

Вас ані смерть, ані життя, ані ангели, ані зверхництва, ані потуги, ані меч, ані вогонь, ані теперішні справи, ані майбутні, ані височини, ані глибини, ані інші будь-які напасті од любові до бога одлучити не могли. Ви, сказати б, виявили старанність Ілії супроти Ваалових жерців, котрі служили череву свого бога і Мамоні і вовками замість пастухів, над вівцями поставлених, показали себе" [9, 298-299].

Православна церква є центральним образом твору, на думку полеміста, вона повинна бути сучасною, постійно розвиватися тобто бути в постійній динаміці, лише тоді вона справді стане ідеальним простором для людства. Церква сприймається М.Смотрицьким абсолютно довершеною, оскільки вона виконує функцію захисниці та покровительки. Правда, на думку мислителя, сьогодні, через поширення людського гріха церква втрачає свою довершеність. Тому для того, щоб справді виступити ідеальним простором для людей, церква повинна переродитися. Самостійно цього завдання вона не виконає. Через це, на думку М.Смотрицького, церква потребує сьогодні допомогти з боку своїх синів.

М.Смотрицький символом церкви хотів показати нереалізованість православних українців у соціокультурній системі Речі Посполитої.

Отже, своїм "Треносом" М.Смотрицький хотів акцентувати увагу на основному питанні, навколо якого і відбувалася полеміка, – питанні про єдність "Русі з Руссю". У ньому відродилася складність національного становища українців у складі Польсько-Литовської держави. З одного боку, як підкреслює А.Бичко, вони були громадянами цієї держави, а з іншого – підлеглими панівної національності, так би мовити "другорядними", "неповноцінними" (та й називали їх, як відомо, "малополяни", тобто "недополяни"). Розділені конфесійно, українці ставлять питання про необхідність єднання. Правда, шляхи цього єднання мислителями розглядалися по-різному [1, 140]. У "Треносі" М.Смотрицький ще не знає, як досягти цієї мети, але вся його подальша діяльність свідчить про те, що полеміст шукав шляхів її досягнення.

Читайте також: Латинськомовний текст у церковному житті України кінця XVI–XVII ст.

У "Треносі" М.Смотрицький намагався навернути людей до церкви, яка стала б центром об’єднання православних українців. Важко судити чи вдалося це авторів чи ні. Одне можна з впевненістю стверджувати, що твір викликав активну відповідь як з боку полемістів, так і польської верхівки, а Сигізмунд ІІІ видав наказ про його знищення. Все це свідчить про цінність "Треносу" М.Смотрицького.

Використані джерела
1. Бичко А. Світлотінь Касіяна (Калліста) Саковича / Ада Бичко, Богдан Бичко. – К.: Український Центр духовної культури, 2005. – 168с.
2. Грушевський М. Історія української літератури / Михайло Грушевський – К.: Либідь, 1995 – Т.V. Кн.2 – 352 с.
3. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов ; [фах. редагування передм. М. К. Нагаєнка]. –– К. : Femina, 1995. –– 685 с.
4. Історія української літератури. У 8 томах. Т.1.: Давня література (ХІ – перша половина ХІІІ ст.) / [упоряд. В.І.Крекотень, Л.Є.Махновець, В.П.Колосова та ін.]. – К.: Наукова думка, 1967. – 539с.
5. Короткий В. Творческий путь Мелетия Смотрицкого / В.Короткий – Минск: Наука и техника, 1987. – 192с.
6. Прокошина Е.С. Мелетий Смотрицкий. / Е.С. Прокошина. – Минск: Наука и техника, 1966.- 159с.
7. Соловій М. Мелетій Смотрицький як письменник: У 2 т./ Мелетій Соловій. – Рим – Торонто, 1978. – Т.2. – 450с.
8. Стратій Я. Значення Острозького культурно-освітнього осередку для розвитку української духовної культури і філософської думки на зламі ХІ – ХІІ ст. / Я. Стратій //Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Львів, 1995. – Т.1. – С.90-96.
9. Українські гуманісти епохи Відродження: [антологія / упоряд.: В.Литвинов]: У 2 частинах. Ч. 2. – К.: Наукова думка – Основи, 1995. – 432с.
10. Яременко П.К. Мелетій Смотрицький. Життя і творчість / П.К.Яременко. – К.: Наукова думка, 1986.- 159с.