Філософське підґрунтя Прогностики Юрія Дрогобича

Що ми дізналися про Юрія Дрогобича, як про людину і мислителя, переклавши декілька його тво­рів? Достеменно можна сказати, що він знав точ­ний час свого народження і сам розрахував свій гороскоп. Відомо, що обставини його життя пов'язані зі знаками Терезів або Скорпіона, а дім матеріального достатку там же, де й знак міста Рима (мабуть, у Леві?). Гадаю, що гороскоп Юрія Дрогобича існує. Можливо, хтось має його у своїх фондах, але не «побачив». (Ймовірно, він народився у 1448 році). Сподіваюсь, що буду причетним до визначен­ня точного часу народження земляка. Бо є вже молоді люди, які налаштовані шукати, і я їх знаю!

Валентин Вандишев, д.філос. н., зав. кафедри філософії СумДУ.

Так сталося, що інтерес до творчого доробку Юрія Дрогобича (бл. 1450-1494) у вітчизняній науці до останнього часу не супроводжувався перекладом основних із відомих його творів. Ніякі його твори, окрім присвяти папі римському Сіксту IV з Прогно­стика на 1483 рік та листа до Миколи Чепіля, не перекладались. Тому і постало питання про пере­клад і видання творів Юрія Дрогобича, визначного вітчизняного та європейського мислителя другої половини XV століття. І сьогодні значна частина з відомих його творів перекладена і видрукувана.

Читайте також: Підручники з української літератури – спроба позбутися білих плям

Що ми дізналися про Юрія Дрогобича, як про людину і мислителя, переклавши декілька його тво­рів? Достеменно можна сказати, що він знав точ­ний час свого народження і сам розрахував свій гороскоп. Відомо, що обставини його життя пов'язані зі знаками Терезів або Скорпіона, а дім матеріального достатку там же, де й знак міста Рима (мабуть, у Леві?). Гадаю, що гороскоп Юрія Дрогобича існує. Можливо, хтось має його у своїх фондах, але не «побачив». (Ймовірно, він народився у 1448 році). Сподіваюсь, що буду причетним до визначен­ня точного часу народження земляка. Бо є вже молоді люди, які налаштовані шукати, і я їх знаю!

Творча діяльність Юрія Дрогобича, насамперед, свідчить про потужне просування його вперед на терені науки прогнозування, яку він розумів і сприймав як основу цілісного світосприйняття. Тре­ба зважити на дуже сильний його потяг до меди­цини, який завершився становленням його як док­тора медицини. Професійні медичні знання він до­сить впевнено продемонстрував вже у Прогности­ку-1478, де визначено дні, які слід обирати для послаблення впливу космобіологічних факторів.

Читайте також: Реферат з історії медицини

Цікаво, що доктор Дрогобич дає класичну для свого часу типологію молодих, дорослих та старших людей згідно з їхньою належністю до темпераменту флегматиків, меланхоліків або холериків. Сангвіні­ків він не згадує.

Роздуми над особливостями світосприйняття Юрія Дрогобича і сучасних йому вчених і гуманістів-художників схиляли до певного тлумачення по­няття «осьовий час», яке сформулював Карл Ясперс. Він вважав, що вісь світової історії може бути пов'язана з конкретними обставинами людського бут­тя, загальними межами розуміння історичної значущості всіх народів. Межі духовного процесу, який призвів, на його думку, до формування людини із сучасним світоглядом, Ясперс вбачає між 800-ми і 200-ми роками до нашої ери. Таким чином, вісь світової історії він вважає за необхідне віднести до близько 500 року до н. е. [2]. Звідси виникає і поняття «осьового часу», ідейними виразниками особ­ливостей якого були визнані тогочасні філософи: китайці Лаоцзи, що за переказом народився 604 року до н. е., і Конфуцій (551—479); іранський пророк Заратустра (VI ст.); індус Сіддхартха Гаутама, відомий як Будда (563-83); греки Піфагор (570-496), Парменід (540-480), Геракліт (520-160); іудейські пророки Ілія, Ісайя, Ієремія (кін. VII - поч. VI ст. до н. е.). Але історія людства, поза всіляким сумнівом, неодноразово переживала такі переломні періоди. Якщо пригадати відому істину, що прецесія призво­дить до певних радикальних космобіологічних змін приблизно кожних 2150 років, то досить показовим у цьому плані виступає період, який охоплює май­ же все XVI століття. Це той період, коли сильна смута потрясала духовне буття на Русі, коли пошуки філософського підґрунтя актуалізували духовне життя не тільки на заході Європи, а й на іншому кінці Європейсько-азійського континенту в Індії і Китаї. Якась хвиля духовного оновлення і шукання істини прокотилась по цивілізованому світу: італій­ський геній Леонардо да Вінчі (1452-1519), нідерландський художник Ієронімус Босх (бл. 14501516), Юрій Дрогобич, англійський мислитель Томас Мор (1478-1535), Максим Грек (1480-1556), Корнелій Агріппа фон Нетесгейм (1456-1535), Піко делла Мірандола Джованні (1463-1494), Еразм Роттердамський (1469-1534), Філіп Меланхтон (1497— 1560). Водночас активно проповідував в Індії ви­ значний релігійний реформатор Шрі Чайтанья Махапрабгу (1486-1534). Значний вплив на духовне життя Китаю мали релігійно-ідеалістичні ідеї Ван Шоуженя (1472-1528) про значення серця як вищого принципу Всесвіту. Втім багато й інших визна­ них мислителів того часу запліднювали своїми трудами ниву майбутнього знання.

У центрі епохи стояло багато хвилюючих проблем, які чекали свого вирішення: свобода волі і благодать, свобода людини, визначеність наперед і можливість передбачення розвитку життя окремого індивіда, невідворотність долі і воля неба. Століття виявилося сповненим обтяжливих переживань на­самперед християнської спільноти, багато з пред­ставників якої стали на шлях осягнення істини. Віра, про яку так багато говорили, як виявилось, не мала доступного для власного витлумачення підґрунтя: не було самого тексту, який мав би об'єднати вірую­чих. Проблема полягала в тому, що було ніби слово Боже, а основної книги Біблії не було в доступному для всіх вигляді. Звідси всілякі домисли і фантазії. Головна особливість формування вітчизняної релігійно-філософської культури, як відзначають дослідники, полягала в тому, що перекладена літе­ратура в древній Русі в ІХ-Х століттях мала набагато більше значення, ніж оригінальна, бо була не­зрівнянно багатшою за змістом. Чому так сталося, відповіді ґрунтовної ми не маємо, але відомо, що цей масив перекладів поширювався далі на північ Русі. А в XIV-XV століттях відзначають новий сплеск перекладацької роботи. Саме тоді літератур­не багатство Московської Русі було оновлено хвилею нових південно-слов'янських перекладів з гре­цької мови. Саме грецькі тексти послугували зразками для вітчизняної літератури. О. І. Соболевський писав: «Что бы мы ни взяли из области народного поэтического творчества: верования, ле­генды, сказки, песни, духовные стихи, во всём мы заметим следы влияния именно переводной литературы» [3]. А важливим для мого дослідження є саме те, що і Юрій Дрогобич навчався на цій літера­турі, а також на латиномовних працях європейських мислителів, бо доступу до іншої він просто не мав. Поза всяким сумнівом, велика за обсягом кіль­кість перекладів суттєво вплинула на весь наш ду­ховний устрій. Вона ж і привела до появи талановитих вітчизняних мислителів, які глибоко розумі­ли зміст стародавньої релігійно-філософської літе­ратури і намагались донести його до широких верств віруючих, спираючись на наявні в них віт­чизняні духовні багатства. Ця робота спричинила й розвиток власне вітчизняної філософської думки, оскільки певні суб'єктивні релігійно-філософські упередження виливались у більш-менш послідовні філософські концепції. Обставини, що спричинили появу вітчизняної філософії, були напрочуд цікави­ми і захоплюючими.

Читайте також: Роль класичної освіти у формуванні М. Максимовича як науковця

Відомо, що визнаним авторитетом серед астрологів доби Юрія Дрогобича був і залишався Птолемей з його «Тетрабіблосом» [4]. Багаторазово зга­дує цю та інші праці Птолемея і сам Юрій Дрогобич. Зрозуміло, що в той час твори Птолемея існу­вали виключно у рукописному вигляді, а списки кожного значно відрізнялися один від одного. Вже пізніше, завдяки праці Іоахіма Камерарія і Філіппа Меланхтона у 1535-му та у 1553 роках, було пара­лельно видано грецькі та латинські тексти «Тетрабіблоса». Утім і в часи Юрія Дрогобича існували роботи, які коментували і пояснювали основні по­ложення вчення Птоломея. Серед таких робіт «Пара­фраз» Прокла, введення до Тетрабіблосу, яке при­ писують Порфірію, тощо.

Незаперечним свідченням значної астрологічної практики Юрія Дрогобича є гороскоп, складений на день 11 березня 1478 року, або, як тоді визначали такого роду гороскопи, «Figura Introitalis» [5]. По­казники цієї фігури збігаються із сказаним самим Юрієм Дрогобичем у тексті Прогностика на 1478 рік, хоча у фігурі, яку відтворив Гартман Шедель, не проставлено числові значення сигніфікаторів. Не мож­на виключати того, що авторство визначеного хорара могло б належати і сучасникові Юрія Дрогобича. Звісна річ, при цьому слід враховувати певні особ­ливості обчислення часу в ту епоху: поділ доби на денні й нічні години, які були асиметричними. Та, якщо прийняти асцендент у 7° Рака, як це визначив Юрій Дрогобич, то сигніфікація цілком прийнятна.

Він же присвятив свою першу видрукувану типографським способом книгу папі римському Сіксту IV. Що це: данина щирої поваги до папи, неодмін­на умова часу, наслідок домовленості з Понтифіком, який фінансував видання, тощо? Сьогодні ми навряд чи це взнаємо, хоча дещо можна знайти у Прогнос­тиках, і уважний читач це помітить. Так, у 1478 році Юрій Дрогобич відзначав, що йому невідомі ні точний час народження папи, ні час інтронізації, тому він і керується загальними сигніфікаторами. У Про­гностику 1483 року переважають інші мотиви. Про­фесійний досвід магістра досягнув високого рівня, йому стали підвладними прогресивні техніки. Тут він явно змушений замовчувати деякі майбутні обставини життя папи Сікста IV, у миру Франческо дел­ ла Ровере, який народився поблизу Сієни 21 липня 1414 року. Папа був середнього зросту, міцної статури, ніс прямий, очі дивляться вдалечінь з якоюсь потойбічністю і знетямленістю у погляді та виразі об­личчя. Принаймні таке враження залишається після знайомства з портретом папи пензля Тиціана.

Читайте також: Доброчинність і меценатство у життєдіяльності українських просвітителів XV – XVI ст.

Зважаючи на певні обставини і прив'язуючись до сучасного бачення ситуації, можна припустити, що папа народився близько десятої-одинадцятої години за місцевим часом. Перше, однак, більш прий­нятне. Чому? Тому що про це може свідчити і горо­скоп папи, показання якого враховує Юрій Дрогобич у присвяті до прогностичного судження 1483 року. (Не виключено, що в архівах Ватикану зберігся гороскоп папи Сікста IV). При уважному прочитанні присвяти це видно. Ю. Дрогобич пише: «Ти ж могут­ній найвищими достоїнствами, завдячуючи виключному сузір'ю, під верховенством котрого ти по за­ слугах називаєшся тепер богом» [6]. Це може означати відомі тоді обставини, оскільки у межах одного натального дому і в межах 33° знаходяться п'ять пла­нет: Сатурн, Венера, Нептун, Меркурій і Сонце. Сатурн 2G35 і Сонце близько 6с. Цей стеліум уявляється вельми сильним, хоча стосовно планети Не­птун тоді знати не могли, оскільки відкрито її було лише у 1846 році. До того ж і певне положення стеліуму у карті народження вирізняло папу, котрий «по заслугах називається тепер богом», досягнувши найвищого з можливих для смертного становищ. А в такому становищі папа перебував 13 років.

Знаменним уявляється вислів Юрія Дрогобича: «Сонце, що приєднане до Венери». Таке можливе, коли Венера займає панівне положення в гороскопі. У такому випадку Сонце виглядає слабшим, хоча і знаходиться у своєму знаку Лева. Далі, «любов Юпітера» певним чином проявляється у тому, що він також знаходиться у своєму знаку Стрільця і, можливо, у третьому домі. Це важливий і цікавий показник, враховуючи, що папа все-таки спочатку зробив кар'єру професора філософії і богослов'я у Падуї, а пізніше був професором у Болоньї, Сієні, Флоренції і Перуджі, надрукувавши дві праці.

Згадує у своїй присвяті Юрій Дрогобич і Марс папи, підкреслюючи, що Марс для папи планета, яка надихає, перебуває в доброму контакті з Вене­рою і, можливо, на асценденті. Тут важливо нагадати, що папа був людиною рішучою і войовничою, про що свідчить і його наполеглива боротьба з турецькою загрозою. Організуючи протитурецьку обо­рону, він навіть шукав підтримки у московського князя Івана III Васильовича, хоча і безрезультатно. Венера у гороскопі папи займає особливе, ви­значне положення. Відомо, що діяльність папи ви­гідно відрізнялась від діяльності його попередників. Він поважав науки і мистецтва, які, на його дум­ку, могли і повинні були служити справі возвели­чування християнської віри. При ньому суттєво збільшились фонди Ватиканської бібліотеки за рахунок придбання старовинних грецьких і латинських манускриптів. Особливу увагу він приділяв розвитку історичної науки. У роки його понтифікату Плятина написав першу історію папства, а гума­ністи Римської академії отримали можливість нормально працювати, не боячись гонінь. Папа Сікст IV заклав у Римі перший у Європі музей, втім, і Сікстинська капела його дітище. Значний вплив на вищі духовні мистецтвофільські спалахи у діяль­ності папи мав і невідомий тоді Уран.

Але було дещо і таке у долі папи, про що Юрій Дрогобич вважав за краще у 1483 році промовчати, віднести «на інший час, коли я наважусь розповісти по волі Бога більше і корисніше із початкової при народженні фігури» [7]. Адже у своїй присвяті Юрій Дрогобич «забув» пригадати Сатурн папи. Не виклю­чено, що Сатурн у поєднанні з Венерою був у кульмі­наційному положенні на вершині карти. Звичайно у такому положенні Сатурн свідчить про падіння у кін­ці кар'єри, як результат розплати за деякі порочні об­ставини життя. (До речі, таке положення Сатурна було і у Наполеона). Доля розпорядилась так, що, по­ходячи з бідної родини, папа проявив непотизм, тобто наділяв своїх близьких родичів прибутковими поса­дами і незаслужено їх звеличував. Непотизм мав такі розміри, що й досі деякі богослови тільки це і вбачають у діяльності папи, піддаючи його особу нищів­ній критиці. Так трапилось, що із 34 найменованих ним кардиналів більшість не заслуговували такої від­знаки. Ігумен Фома Торквемада також його став­леник. Злу місію Сатурна у долі папи можна вбачати і в тому, що відразу після його смерті у Римі відбулися заворушення, а його родичі, протеже і прибічники зазнали пограбувань, переслідувань і насильств.

Погодьтесь, що після всього сказаного стосов­но особистості папи Сікста IV присвята Юрія Дро­гобича виглядає більш переконливо. До того ж і сам папа, який мав ґрунтовну класичну освіту і досвід професора філософії, цілком мав віддати належне Дрогобичу-астрологу.

Поза всяким сумнівом Юрій Дрогобич був пра­вовірним католиком і віруючою людиною, що наклало відбиток і на його творчість. Водночас особливості професійної діяльності астролога тоді ви­магали пророцтв стосовно життя визначних особи­стостей Європи (королі, графи, князі, кардинали тощо), держав і графств, церков і релігій, положен­ня із врожаєм і епідеміями тощо. І все це ми може­мо знайти у працях Юрія Дрогобича.

Для того, хто шукає відповіді на певні фундаментальні питання, звісна річ, насамперед важливе філософське і релігійне підґрунтя астрологічної справи і можливість її обґрунтування. Мислителі доби Юрія Дрогобича по-різному тлумачили осно­ви цієї науки. Зрештою логіка такого обґрунтовування набула своєї визначеності й очевидності. Почнемо з Абсолюту, з промислу Божого. Для богонатхненного астролога світ, створений Богом (Абсолют­ною Істиною), міг розгортати своє багатоманіття лише за божественною логікою, тільки бувши під­ владним невловимому Логосу. Цю обставину, як те, що не підлягає сумніву, приймали і Конфуцій, і Піфагор, і Геракліт Ефеський, і Птоломей. Щоправда, слабкий людський розум нездатний відповідним чи­ном осягнути блиск світла Абсолюту, але все-таки може наблизитись до розуміння. Адже: «И сказал Бог: да будут светила на тверди небесной [для освещения земли и] для отделения дня от ночи, и для знамений, и времён, и дней, и годов...» [Быт. 1: 14]. І зрозуміло чому, бо Господь створив світила насамперед, щоб вони про щось свідчили, а вже потім для відліку часу. Для Юрія Дрогобича, як і для багатьох інших талановитих і зацікавлених у шуканні Істини мислителів-сучасників, магія була, насамперед, могутньою основою природознавства, яке розвивалось. А астрологія, алхімія і кабала були сутністю магіч­ного знання. Природний порядок речей у той час цілком узгоджувався з усім релігійним світоглядом. Світ слід було уподібнити гігантському годинниковому механізмові, ось ідея, до якої рухався сукуп­ний європейський науковий інтелект.

Звідси і надихаюче завдання для людини підня­тись до пізнання першоджерела життя, пізнання На­чала, яке рухає усім світом. А саме астрологія і ки­дає світло на все наше пізнання промислу Божого. Той, хто достеменно вивчив її, може вловити окремі акорди небесної музики, збагнути, яке земне явище відповідає тій чи іншій констеляції небесних тіл. Сві­тоглядно-методологічна доктрина Юрія Дрогобича спиралась на можливість осягнути природну зако­номірність, яку Бог втілив у все суще. Бог точний у своїх розрахунках, і все у світі відбувається в конк­ретно визначений час і у відповідному місці. Звідси і потреба у високій точності розрахунків астролога.

Звідси ж і фундаментальні філософські питання епохи про свободу волі людини, про свободу і про визначеність наперед. Юрій Дрогобич цілком ви­ значено говорить про те, що «...зірками управляють­ся справи земні. Не примушують вони, але дозволяють самим правити; а якщо раптово загрожують люди можуть відвести ці загрози розумом» [8]. Ло­гіка доктора філософії зрозуміла, бо важко заперечувати проти впливів руху небесних тіл на все існу­юче на Землі, оскільки все у нашому матеріальному плинному світі підлягає тотожним вібраціям. Але хто у цій справі досить освічений? Якщо ж хтось бере на себе відповідальність приписувати небу силу і вплив не тільки на безсловесних тварей, а й на людей, то йому слід було б керуватись словом Божим, а не приписувати зіркам того, що є наслідками наших особистих гріхів, нашої свободи волі. Спробуйте зрозуміти і пророка Ієремію, котрий пояснює: «Так го­ворит Господь: не учитесь путям язычников и не стра­шитесь знамений небесных, которых язычники страшатся» [Иер. 10: 2]. Бо саме тут якраз і виявляється, що сила планет і зірок менша, аніж розум людини. Бо надто сильно до цього причетні життя і смерть людини, щоб Бог міг передати якомусь із своїх творінь владу, яку Він один має над усім сущим.

Спроби з'ясувати питання про визначеність на­ перед також викликають у людей значні труднощі. Тут головне у тому, щоб співвіднести два явно не­ тотожних ряди явищ. Перше це тілесні рухи лю­дини, обставини буття її тіла. Другий ряд це по­риви душевні.

У чому визначеність наперед? Насамперед у тому, що все тілесне в людині належить величезності сві­ту тілесного. «Все смертне підлягає небесним законам. Хто б став заперечувати це?»,запитує Юрій Дро­гобич [9]. Йдучи за цією логікою, і Рене Декарт відзначав самодостатність тілесного життя, яке цілком може обходитись без усякого іншого роду впливів.

На щастя, у людини є душа, здатна впливати на дії тіла, у якому вона існує. Душа начало свідомості людини, вона здатна сприйняти голос Абсолюту, голос вічності. І тоді, якщо знамення зірок, котрі відображають загальний хід розвитку матеріального сві­ту, загрозливі, людина може відвести ці загрози ро­зумом, зазначав Ю. Дрогобич. Зірки не причина злих вчинків, запевняє він. Зло від лихих потягів людини, а свобода волі людини для того й існує, щоб зробити вибір на користь добра. Якщо ж людина зробила інший вибір і зрозуміла свою помилку, то вона може одуматись і змінити обставини свого життя. Значення ж астрології в тому, що вона дає змогу ви­ значити певну засторогу або надихнути на вчинок.

Чим більше тілесне й емоційне в індивідуумі відступає перед тваринними інстинктами і пристрастями, тим глибше людина занурюється у багно ма­теріальної обумовленості свого життя. А там немає свободи, бо там тільки рабство. Якщо ми хочемо бути причетними до свободи, то свою свободу по­ винні плекати, відсторонюючись від усього, що за­важає нашій духовній незалежності.

Читайте також: Тлумачення поняття здорової душі Григорієм Сковородою

Юрій Дрогобич був людиною, яка хотіла зали­шатися самою собою. У листі до Миколи Чепіля (1478) він писав: «Я подивився гороскоп свого народження, в якому знак міста Рима падає в дім матеріальних благ. Хазяїн його розташований успіш­но на своєму місці. Для мене це було доброю наді­єю, що там мені буде добре. Однак необхідно під­корятись тягарю тіла і зберігати природні умови, оскільки не йдуть від крайності до крайності, якщо не (...)» [10]. На жаль, дуже на жаль, нам ніколи не взнати, що означає ось це «якщо не (...)». А втім, ми знаємо, що Юрій Дрогобич не поїхав до Рима. Отже, йшлося не про пошуки матеріального статку, а про щось суттєве для мислителя? Хоча увесь лист двадцятидев'ятирічного мислителя просякнуто смутком з причини тяжкого матеріального становища. Може, річ у тому, що він готовий був служити (працювати за гроші!), а не прислуговувати? І він це знав!

Досить глибоко філософсько-методологічне під­ ґрунтя астрології розглянув Юрій Дрогобич у «Судженні про затемнення». Знати, які зірки прихильні до тебе, а які протидіють, а також знати, коли відбудеться та чи інша важлива для людини подія, важливо для вибору правильної лінії поведінки у житті. Якщо людину попереджено про наслідки можливих дій і вона зрозуміла значення застороги, то і вибір зробить правильний. А в такому разі людина зможе управляти і своєю долею. Йдеться про те, щоб у спектрі можливих наслідків наших вчинків знайти такий ланцюг наслідків, який врешті приведе нас до Блага. Звісна річ, для цього треба знати, на що націлити себе, якого блаженства шукати. Для Юрія Дрогобича таким блаженством не були ні жадоба наживи, ні честолюбство. Попри все він шукав Істи­ни, знань, які «самою Мінервою послані з гірських вершин» [11].

1. Ясперс К. Смысл и назначение истории.М.: Политиздат, 1991.-С. 72.
2. Соболевский А. И. Переводная литература Московской Руси XIV-XVII веков. Библиографические материалы.СПб.: Типография Императорской Академии Наук, 1903.С. VI.
3. Птолемей Клавдий. Тетрабиблос Б. м., б. г.170 с.
4. Дрогобич Юрій. Verba Magistri: пророцтва і роздуми (Наук, ред.- укл.В. М. Вандишсв).Дрогобич: Вимір, 2001.C. 14.
5. Там само.С 177.
6. Там само.С 183.
7. Там само.С. 177.
8. Там само.
9. Там само.-С 148.
10. Там само.-С. 261.