Людмила Шевченко-Савчинська, НМУ імені О.О. Богомольця, 1999.
Існування в лексичному складі всякої природньої мови певних лексико-семантичних структур зараз уже ні в кого не викликає сумнівів. Вже Фердинанд де Соссюр звертав увагу на те, що поза процесом мовлення слова, які мають між собою щось подібне, асоціюються в пам’яті так, що з них утворюються групи, всерединині яких виявляються досить різноманітні відношення [55, 138]. Наявність системності в лексико-семантичній сфері виявляється в здатності слів об’єднуватися за смислом у різні лексико-семантичні класи. Ідею зв’язаності слів одним із перших намагався обгрунтувати М.М. Покровський, який ще у 1895 році писав про те, що слова з їх значеннями живуть не окремим життям, а поєднуються у нашій свідомості [48, 35]. На необхідність системного вивчення лексики вказував Л.В. Щерба. Ідею системності розвивав В.В. Виноградов, відзначаючи, що слово звичайно містить вказівку на суміжні ряди слів і значень та виражає відношення до інших слів, співвіднесених або зв’язаних з його значенням [15, 42].
Читайте також: "Філемон і Бавкіда" Овідія та "Старосвітські поміщики" Миколи Гоголя – наслідування чи паралель?
Проблеми семантичного аналізу лексики досліджували у своїх працях видатні вчені: А.І. Кузнецова, Д.Н. Шмельов, Ю.Д. Апресян, М.В. Жгенті, А.Ю. Атномонов, Л.П. Іванова та багато інших.
Важливим моментом при вивченні системних відношень у лексиці став поступовий перехід до практичних досліджень окремих лексико-семантичних систем. Значну частину досліджень в цьому напрямку здійснили вчені, що займалися вивченням класичних мов: Т.П. Корихалова (Розвиток лексико-семантичних груп іменників із значенням сенсорних якостей в латинській мові, 1968), К.С. Анрєєва (Лексико-семантична варіативність іменникових і дієслівних лексем румунської мови в порівнянні з латинською мовою, 1976), М. Сенів (Система просторових і часових відношень. Функціонально-семантичний аналіз на матеріалі латинської мови, 1997) та інші. В закордонному мовознвстві існує низка праць, присвячених семантичному аналізу латинських дієслів (P. Rossi, А. Benveniste, Alain Hus etc).
Системний підхід до вивчення лексики - необхідна передумова для пізнання мови як системи. А область латинської лексичної семантики є широким полем для досліджень. Системність при вивченні словникового складу мови вимагає розгляду слів у їх взаємозв’язках, що веде до вичленовування окремих мікросистем, які вивчаються у різних аспектах: у синхронії, діахронії, в одній мові і в декількох. У даній роботі досліджується одна з таких мікросистем - лексико-семантичне поле перетворень [ЛСПп] на матеріалі творів Овідія та в їх українських перекладах.
Читайте також: Латинськомовна інскрипція в Україні кінця XVI – початку XVIII століть (лексико-граматичний аспект)
Актуальність теми визначається тим, що з розвитком класичної філології в Україні зростає потреба в порівняльних досладженнях лексичної семантики. Зіставне вивчення окремих мікроситем в латинській та українській мовах дозволяє виявити не лише специфіку конкретних мов, а, перш за все, закономірності побудови та функціонування лексико-семантичної системи взагалі.
Завдання роботи: 1. Дати вичерпну характеристику ЛСПп в обох мовах, що досліджуються: а) встановити межі ЛСПп, визначити його ядро і периферію; б) виділити і описати всі лексико-лемантичні групи, що входять до ЛСПп; в) здійснити тематичний поділ трансформативної лексики; г) описати підполя. 2. Здійснити порівняльний аналіз ЛСПп у творах Овідія та в їх українських перекладах.
Знайомство з історією дослідження цього питання виявило, що лексико-семантичні поля [ЛСП] були виокремлені ще в «ідеологічних» словниках ХІХ ст. (лексика в них поділялася за темами, які називалися «ідеями»). Подальший розвиток і обгрунтування проблеми знаходимо в працях німецьких лінгвістів. Поняття ЛСП було критично переосмислене в 50-60-х рр. ХХст. прикладною лінгвістикою для формалазованого опису семантики в системах автоматичного перекладу. Незважаючи на існування великої кількості лінгвістичних визначень та на об’єктивне підтвердження існування ЛСП у працях нейрофізіологів, досліджуваний предмет - materia atractanda - все ще не має однозначної дефініції. Методика виділення ЛСП не є на сьогодні остаточно розробленою і містить ряд суперечливих положень. Різноманітність значень терміну «лексико-семантичне поле» пояснюється існуванням двох основних точок зору. З одного боку, семантичне поле сприймається як картина світу, представлена у вигляді більш чи менш автономної лексичної мікросистеми, а з іншого - як упорядкована сукупність слів і виразів.
Найбільш точним визначенням є таке: ЛСП - це сукупність лексичних одиниць, в основі якої лежить спільна інтегральна семантична ознака, що об’єднує усі одиниці поля і звичайно виражається в архілексемі. Поле характеризується зв’язками слів чи їх окремих значень, взаємною залежністю і визначеністю його складових одиниць, безперервністю смислового простору.
Дослідження російських нейрофізіологів під керівництвом Н.П. Бехтерєвої у 70-х рр. показали, що семантичні поля не є категорією, штучно вигаданою лінгвістами [10]. В людській пам’яті лексика закріплена асоціативно, за принципом спільності чи близькості семантики. При цьому одне слово внаслідок багатозначності може входити до складу кількох семантичних полів. Тому певний суб’єктивізм при виокремленні ЛСП неуникний. При організації семантичних полів надзвичайно важливим є асоціативний механізм мислення. На думку А.Ю. Антомонова, ЛСП до певної міри можуть бути співвіднесені з біологічними системами [4, 18]. Це досить імовірно, якщо врахувати, що система мови базується на нейрофізіологічному фундаменті мозку.
Найбільші труднощі в процесі виокремлення поля (зокрема у тексті) пов’язані з нечіткістю його меж, що примушує говорити не про завершеність, а про більший чи менший ступінь віднесеності елементів до поля. Одним із найважливіших положень при здійсненні досліджень практичного характеру є усвідомлення наявності двох типів зв’язку між одиницями мови, виділених та описаних Ф. де Соссюром. Це асоціативні, або парадигматичні (виражають відношення розрізнення) та синтагматичні (виражають відношення сполучення) зв’язки; вони організовують одиниці всіх рівнів мовної системи, в тому числі й лексико-семантичного. Врахування вказаних типів відношень було покладене в основу виділення у мові двох типів класів слів і їх значень: парадигматичних і синтагматичних. На даному етапі розвитку теорії системності тією чи іншою мірою вироблені критерії виділення різних парадигматичних класів слів; розвиваються і вдосконалюються адекватні системному уявленню методи лексико-семантичного аналізу і, що особливо важливо, з’явилися дослідження практичного характеру в руслі теорії системності.
Читайте також: До проблеми Ренесансу в українській літературі
До парадигматичних класів лексико-семантичних одиниць відносять синонімічні ряди, антонімічні пари, лексико-семантичні варіанти [ЛСВ] одного слова, словотворчі гнізда, лексико-семантичні групи [ЛСГ], тематичні групи [ТГ], лексико-семантичні поля і т. ін. Деякі з перелічених типів класів у вигляді окремих підсистем входять до більш загальних угруповань. Наприклад, антонімічні пари і синонімічні ряди входять до складу ЛСГ, лексико-семантичні групи - скадові частини ЛСП.
Поширеним способом систематизації лексики є виділення і вивчення лексико-семантичних груп. ЛСГ – це група слів, які об’єднуються за спільною семантичною ознакою, що присутня в значенні кожного з них і які, найчастіше, належать до однієї частини мови. Важливого значення у сучасному мовознавстві надають структурі ЛСГ, до якої належать будова, організація, упорядкованість системи. Виявлення семантичної структури полягає у встановленні характеру членування семантичного простору на підставі специфічних співвідношень лексичних одиниць. Характер членування семантичного простору визначається специфікою польового утворення. Вчені розрізняють такі види полів: одномірні (прості й лінійні) та багатомірні. Одномірні поля грунтуються на окремих, градуальних та еквіполентних опозиціях. Багатомірні поля поділяються на двомірні (корелюючі й некорелюючі) та власне багатомірні (ієрархічні та селективні).
Читайте також: Функціональна роль латинських термінологічних словників (дослідження на основі бібліографічних джерел)
Незважаючи на існування величезної кількості визначень ЛСП, усі дослідники визнають існування в ньому ядра та периферійної зони. Наявність ядра у словниковому складі будь-якої мови можна вважати однією з універсальних рис в організації людської лексики. Ядром ЛСП є елементи, пов’язані асоціативним зв’язком з усіма елементами даного поля. Периферійний елемент одного ЛСП може бути ядром іншого. Будова та організація словесних полів (і самих значень слів) грунтується на існуванні в них значеннєвих компонентів. Якщо вважати, що значення є специфічною сукупністю, а не елементарною сумою ознак, то за функцією в організації значення слова і словесних полів ці ознаки можна охарактеризувати як основні та неосновні.
Типами семантичних ознак є:
1. Макросема - основний елемент значення, понятійна основа ЛСП, яка представлена в усіх значеннях, що входять до складу поля. У ЛСПп макросема - «перехід від одного стану до іншого».
2. Мікросема - семантична ознака, що лежить в основі виділення різних ділянок і шарів ЛСП. Такою мікросемою в ЛСПп є, наприклад, «незалежність від волі суб’єкта».
3. Сема - мінімальна одиниця плану змісту, при чому варто виділити
а) основні - спільні ознаки для значень; б) вторинні семи - відмінні ознаки; в) додаткові семи - носії модельно-нюансного навантаження («обростати листям»).
Відповідно до комбінацій назв семантичних ознак слова, що входять до ЛСПп характеризуються таким чином:
1. Ядерні слова - в їх значеннях представлені макросема, мікросема, основна сема. Це опорні слова всього поля (vertere, mutare, відповідник в українському перекладі - обертати, змінювати).
2. Основні слова - їх значення об’єднують макросему, мікросему, основну сему і вторинну сему (transformare, reformare - оновити).
3. Периферійні слова - їх значення є комбінацією макросеми, мікросеми, основної, вторинної та додаткової сем (liquescere, frondescere – закам’яніти, заціпенгіти, одерев’яніти).
Специфіка даної роботи полягає в тому, що матеріал для дослідження ЛСП - це художні твори: «Метаморфози», «Календар», «Скорботні елегії» Овідія та українські переклади Івана Сердешного, М. Зерова, А. Содомори. Отже, досліджуваний лексико-семантичний простір обмежується, до певної міри, кількістю текстів, що розглядаютья.
Художній твір - складне естетичне утворення - складається із трьох основних пластів: 1) певної матеріальної системи (звуки, слова); 2) складного семантичного поля, що реалізується цією системою; 3) ідейно-емоційної системи. М. Поляков пропонує розрізняти семантичний та семіотичний аналіз тексту. Предмет семантичного аналізу – смислові світи, присутні в будь-якому творі. Предмет семіотичного аналізу - знаки для вираження смислу, їх комбінації [49, 78]. У цій ідеї відбилося двоїсте сприйняття семантичного поля, про що зазначалося раніше (див. с. 3).
Природна мова – основа для побудови знака і створення образу. Вона підкоряється законам семантичного перетворення. Результат цього перетворення – народження художнього смислу. В структурі тексту, впорядкованій згідно до принципів ієрархії, визначається верхня частина, що і є художньою концепцією світу (тема, тематичне поле), і нижня частина, що є мовною моделлю світу (композиція).
Читайте також: Проблеми вивчення староукраїнської літературної мови другої половини ХVІ-ХVІІІ ст.
ЛСП, що складають художній зміст твору, формуються у сітці взаємодії між нижчими і вищими рівнями, в процесі складної взаємодії природньої мови і художнього образу. У літературному творі простежується подвійна система відношень з реальністю, оскільки це одночасно і витворення фіктивного світу, і відображення дійсності.
Художній твір виступає як певна система, що перетворює лінійно розміщені фрази у художній зміст. Підтекст – також компонент семантичної структури. Однак найбільша роль в організації семантичної структури тексту належить лексичним одиницям. У художньому творі мова, крім комунікативної, виконує ще й естетичну функцію. Іманентне (внутрішньотекстове) дослідження передує контекстуальному. З об’єднання двох іманентних методів - літературознавчого та лінгвістичного - виникає філологічний вид аналізу. Він включає два етапи: 1) власне лінгвістичний; 2) аналіз мови художнього твору як мови мистецтва. Таким чином, дана робота може бути використана як перший етап (чи його частина) у філологічному аналізі творів Овідія.
Поетична спадщина Овідія Публія Назона (43 р. до н. е. – 18 р. н. е.) – не лише коштовний мистецький набуток, але й невичерпне джерело досліджень для лінгвістів, літературознавців, істориків, етнографів. Літературна діяльність Овідія, яка припадає на «золотий вік» римської поезії (43 р. до н. е. – 14 р. н. е.) виразно поділяється на три періоди:
1) ранній – любовна поезія: «Героїні», «Любовні елегії», «Мистецтво кохання»;
2) зрілий – вчено-міфологічні твори: «Метаморфози», «Календар»;
3) поезія періоду вигнання: «Скоботнні елегії», «Понтійські листи».
Основна увага при здійсненні даного дослідження зосереджена на творах зрілого періоду та періоду заслання, оскільки саме в них зосереджена в найбільша кількість трансформативної лексики (близько 85%). Така нерівномірність розподілу пояснюється змістом творів.
«Метаморфози» (Metamorphoses) – найбільший за розміром твір Овідія (15 книг). Це міфологічна поема, що являє собою збірку греко-римських сказань, фінал яких – перетворення людей та богів у тварин, птахів, рослини, каміння, зірки. Зразком для Овідія були твори грецької елліністичної поезії: «Катастеризм» Ератосфена, «Перетворення» Нікандра Колофонського, «Метаморфози» Парфенія та інші. Аналогіні твіри були і в римській літературі: «Смірна» Гельвія Цінни, «Походження птахів» Елія Макра та інші. Ані грецькі, ані латинські твори-прообрази «Метаморфоз» не були пов’язані єдиною концепцією і не дотримувалися хронологічного принципу, у них не було охоплено такий великий міфологічний матеріал (близько 250 міфів), як це ми бачимо у «Метаморфозах». До інтерпретації окремих епізодів поеми залучено широке коло літератури: твори Сенеки, Посидонія, поеми Лукреція і Вергілія. Чимало міфів, які вміщені в «Метаморфозах» набули особливої популярності в літературі, образотворчому мистецтві, в музиці (міф про Дафну, про загибель Фаетона, перетворення Нарциса та Гіацинта у квіти, ідилічне оповідання про Філемона й Бавкіду тощо).
Другий великий твір цього періоду – «Календар» (Fasti) – є історико-поетичним довідником з римського культу в дусі александрійської вченої поезії. Через від’їзд поета на заслання із двандцяти задуманих книг було написано лише шість. Певний відсоток трансформативної лексики (мінливість долі, переміни життя) віднаходимо і в творах періоду заслання – «Скорботні елегії» (Tristia) та «Понтійські листи» (Epistulae ex Ponto).
В українську літературу Овідій увійшов досить пізно (XVI ст.), однак як один із найпопулярніших римських поетів. Починаючи із XVI ст. інтерес до класичної освіти посилюється. Зацікавлення особою Овідія в Україні було викликане поширенням переказу, ніби могила видатного поета знаходиться у степах Причорномор’я. Твори Овідія все частіше бачимо у шкільних поетиках того часу, з’являються перші спроби перекладу (Т. Прокопович, Г. Козицький). Найбільша заслуга у популяризації Овідія належить Києво-Могилянській академії. Твори поета слугували багатим матеріалом для наслідування перекладу (Г. Сковорода «Похвала астрономії»), інколи вони також виступали об’єктом травестіювання (К. Думитрашко; П. Білецький-Носенко «Горпинида або Пірвана Прозерпіна»). Мотиви перевтілення є у ранніх баладах Т. Шевченка («Тополя», «Лілея»), але це, як зазначає А. Білецький, «не наслідування Овідія, а зустріч з ним у галузі тематики» [45, 12]. Ідею метаморфоз Шевченко втілює у пізніших творах («Сова», «Марина»). За зразком «Метаморфоз» укладає збірку українських легенд і переказів «Змінки» С. Руданський. Окремі частини «Метаморфоз» та «Календаря» перекладали М. Костомаров, П. Куліш, О. Пчілка, О. Маковей, Д. Николишин, О. Турянський, І. Франко (див. Додаток). Не можна оминути увагою поетичної драми «Лісова пісня» Лесі Українки, що на високому емоційно-художньому рівні несе ідею переселення душ.
Для лексико-семантичного аналізу в цій роботі взято переклади трьох українських авторів: Івана Сердешного (Стешенка), М. Зерова та А. Содомори. Іван Сердешний здійснив переклад десяти книг «Метаморфоз». Він намагався християнізувати Овідія, замінюючи лексику політеїзму на монотеїстичну (Бог, Святий Бог, Утворитель) та уподібнюючи, де можливо, сюжети до біблійних. Така тенденційність перекладу негативно позначилася на його художніх якостях. Переклад Івана Сердешного написаний желехівським варіантом української фонетичної орфографії, що відображає характерні риси народної мови: боротьба з гіатусом (Гіяцинт), значна кількість архаїзмів та діалектизмів (реченець, вогський), нетрадиційне утворення найвищого ступеня порівняння (найхоробрий). Переклад значною мірою застарів, але має історико-пізнавальне значення для літератури та перекладознавства.
Читайте також: Нарис історії українського перекладу з класичних мов у Галичині до 1939-го року
М. Зеров переклав окремі частини «Метаморфоз», а саме: «Створення світу» (І, 5–88); «Чотири покоління людські» (І, 89–150); «Гіганти» (І, 151–162); «Лікаон» (І, 163–251); «Потоп» (І, 253–312); «Девкаліон та Пірра» (І, 313–415); «Смерть Фаетона» (ІІ, 1–328); «Пірам і Тісба» (IV, 55–167); «Філемон і Бавкіда» (VIII, 611–724); «Апофеоз Цезаря» (XV, 746–879). Переклади М. Зерова точні, досконалі в мовному відношенні та художньо довершені.
Видатний український перекладач з класичних мов Андрій Содомора повністю переклав поему «Метаморфози», точно і гармонійно передавши зміст, основні ідеї, гекзаметричну форму, і, що важливо, не порушивши семантико-стилістичну систему поеми. В його перекладі порівняння, що вже встигли стати традиційними, набувають нового оригінального звучання:
tergaque iactantur crines per eburnea (Ovid. Met. VI, 168)
Над білосніжними звившись раменами, плеще волосся [42, 87].
Індивідуально-авторські неологізми влучні і доречні: рисаки вихроногі, синя рівнява тощо. Гумор, властивий Овідію, А. Содомора перекладає українською мовою через фразеологічні звороти, однак успішно уникає стилістичного різнобою чи модернізації поеми. Мова перекладу надзвичайно багата, синонімічні ряди оригіналу не лише точно відтворюються, а й подекуди доповнюються засобами української лексики. Переклад Овідієвих «Метаморфоз», здійснений А. Содоморою, становить особливий інтерес для дослідників лексико-семантичної структури тексту з огляду на його повноту і якість, а також є справжнім майстер-класом для перекладачів-початківців.
І. Семантична структура ядра лексико-семантичного поля перетворень
Здійснений аналіз окремих елементів ЛСПп, які характеризуються багатозначністю і полівалентністю, дозволяє зробити деякі висновки щодо семантичної структури слова взагалі. Семантичну структуру слова утворюють його лексико-семантичні варіанти в сукупності (ЛСВ – це двобічна значуща одиниця лексико-семантичної системи мови). Дане дослідження елементів ЛСП, в ході якого ми торкнулися семантичної структури аналізованих дієслів, проведене в синхронному плані. Синхронне дослідження дозволяє встановити семантичну парадигму слова, в якій протиставлення елементів відбувається на двох основах - семантичній (тобто шляхом співвіднесення із планом змісту) і формально-мовній (тобто шляхом співвіднесення із засобами мовного вираження).
Питанням про семантичну структуру слова займалися І.В. Арнольд, А.А. Уфімцева, Д.Н. Шмельов, М.В. Нікітін. У науці існує дві основні точки зору на цю проблему: 1) значення полісемантичного слова утворюють ієрархію, вершину якої займає основне значення, якому підпорядковані другорядні; 2) значення полісемантичного слова рівноправні і не членуються на основні та неосновні.
Яка з двох точок зору точніше відображає дійсність – питання дискусійне. При виділенні основного значення не слід ігнорувати такі властивості, як частотність і сполучуваність. При синхроннному дослідженні семантична структура слова постає як сукупність лексико-семантичних варіантів з їх інтеграційними та диференційними ознаками. Найважливішою інреграційною ознакою є спільна для всіх ЛСВ інваріантна величина - семема. Диференційні семантичні ознаки – це диференційні семи. Треба зазначити, що ЛСВ слова, які утворюють його семантичну структуру, знаходяться у відношеннях додаткової дистрибуції, оскільки вони різняться за синтагматичним статусом. Ця різниця, як показує аналіз окремих елементів ЛСП, може виражатися в їх синтаксичній та семантичній поєднуваності.
Дослідження полісемії різних частин мови провідними вченими-мовознавцями показує, що вони мають різну здатність до семантичної похідності, яка визначається їх референтною співвіднесеністю. Так ще із праць М.М. Покровського і М.М. Бреаля відомо, що найактивнішим у плані семантичного варіювання є дієслово [48, 133]. На думку А.А. Уфімцевої, дієслово найкраще вивчати на основі мінімальних дієслівно-іменних синтагм, залежно від суб’єктного чи об’єктного спрямування (суб’єктні чи об’єктні дієслова). Суб’єктні дієслова виражають дію, яку виконує суб’єкт і яка має неспрямований характер, наприклад: frondescit - він вкривається листям. Об‘єктні дієслова виражають дію, спрямовану на об’єкт: mutat formam – він змінює форму.
Особливий інтерес представляють двоспрямовані дієслова. Це багатозначні слова, в семантичній структурі яких є як суб’єктні, так і об’єктні ЛСВ: is cito facit - (саме) він швидко працює; facit silicem – він робить каменем. Двоспрямованими є більшість дієслів, що входять до ЛСПп.
Дане поле складається зі слів, у яких сема «перетворення» – основна. ЛСПп включає сукупність способів для вираження процесу зміни вигляду за допомогою спеціальної трансформативної лексики. ЛСПп притаманна складність і багатоманітність системних зв’язків. Його структура відбиває різноманітні відношення, що склалися у свідомості людини на попередньому етапі її розвитку - міфологічному – і були збережені в мові.
ЛСП – це своєрідна парадигма лексичних величин, які ділять безперервну загальну зону значення і перебувають у безпосередньому протиставленні. В центрі ЛСП знаходиться семантична домінанта, яка є набором семантичних ознак певного поняття - це ядро. Часто ядро дає назву полю. Ядерним комплексом поля, як правило, стають слова широкої сполучуваності, які характеризуються великим спектром значення та є простими морфологічно.
У праці Г. Т. Шперберга «Вступ до вчення про значення» [53, 8] віднаходимо перші спроби дати визначення стрижня поля. На думку вченого, цьому слову притаманне сильне почуттєве значення, яке може притягувати до нього інші слова.
Читайте також: Латиномовна поезія - у шкільному курсі української літератури?
Для виділення ядра поля перетворень існує кілька способів. У даній роботі застосовано такі:
1. Частотний спосіб: грунтується на результатах аналізу 500 випадків слововживання трансформативної лексики.
2. Аналіз словникових дефініцій: для слів, найбільш частотних у ЛСПп, зі словника виписуються всі значення, а далі послідовно обчислюється ступінь семантичної еквівалентності між цими елементами ЛСП. Результати такого способу можна використовувати як допоміжні при виділенні ядра, оскільки при цьому не враховується контекст, який є надзвичайно важливим фактором виділення.
3. Комплексний спосіб виділення ядра ЛСПп: було складено перелік слів, використаних у творах Овідія на позначення зміни форм. До переліку увійшли майже виключно слова, що посідають центральне місце у лексиконі людини. Серед них виділено найчастотніші трансформативні елементи поля, здійснено аналіз семантичної структури виділених слів, спрямований на визначення ступеня їх стилістичної та емоційної нейтральності.
Читайте також: Україно-латинський білінгвізм та міра його вияву у латиномовних творах Г. Сковороди
Таким чином встановлено, що ядром ЛСПп є дієслово vertere. Дієслово facere, хоч і не поступається vertere за частотністю, не може бути ядром ЛСПп, оскільки воно вже є ядром іншого ЛСП - поля дії. За правилами побудови ЛСП, один і той же елемент може бути: а) периферійним в одному полі і ядерним – в іншому; б) одночасно периферійним (але не ядерним) у кількох полях. Дієслово facere є канвою для побудови опису величезної кількості перетворень, але саме через його надто широко семантику і з огляду на правила побудови та функціонування ЛСП facere не може виконувати роль ядра лексико-семантичного поля перетворень.
Слово vertere найбільш загальне і широке за своїм значенням. Зв’язки даного дієслова настільки різноманітні, що його семантичний спектр покриває значну частину семантичного спектру всього поля; воно здатне замінювати собою переважну більшість елементів поля, незалежно від ступеня їх периферійності:
in arborem = frondescere, virescere
vertrere/verti in silicem = durare, rigere
in fontem = liquescere
formam = transformare
IІ. Лексико-семантичні групи поля перетворень
Одним із ключових, вихідних положень при здійсненні досліджень практичного характеру є усвідомлення наявності двох типів зв’язку між одиницями мови, які виділив та описав Ф. де Соссюр. Це асоціативні (вони пізніше були назвавні парадигматичними) і синтагматичні зв’язки. Ці два типи відношень організовують також одиниці лексико-семантичного рівня мовної системи. Парадигматичні зв’язки мовних одиниць виражають відношення розрізнення мовних явищ, що взаємно виключаються.
Відповідно до вироблених критеріїв виділяють різні парадигматичні класи слів: синонімічні ряди, антонімічні пари, гіпонімічні групи, лексико-семантичні варіанти одного слова, словотворчі гнізда, словотворчі поля, семантичні поля, лексико-семантичні групи, тематичні групи тощо. Деякі із перелічених типів класів можуть розглядатись як окремі підсистеми більш загальних угруповань. Зокрема, антонімічні пари і сининімічні ряди входять до складу лексико-семантичних груп. Структура ЛСПп являє собою просторову ієрархічну вертикальну організацію, що розпадається на окремі підполя.
Системність у вивченні словникового складу мови вимагає розгляду слів у їхніх взаємозв’язках і веде до вичленовування у складі ЛСП лексико-семантичних груп. ЛСГ – це смислова спільність лексичних одиниць (елементів ЛСП), що, розміщуючись на різних рівнях ієрархії, об’єднуються прямими та зворотніми асоціативними зв’язками і, найчастіше, належать до одного лексико-граматичного класу.
До числа власне лінгвістичних ознак ЛСГ відносять формально-мовні показники. Д.М. Шмельов, виділяючи на підставі лексико-семантичної спільності групи слів, відзначає, що у багатьох випадках вони характеризуються і деякими спільними граматичними ознаками: синтаксичними, словотворчими [61, 112]. Проблема взаємозалежності лексичних і граматичних властивостей належить до ще неповністю розв’язаних у лінгвістиці. Безумовно, граматичні категорії небайдужі до лексичної семантики, але однозначної віднесеності між ними немає, оскільки це сутності різних рівнів мовної системи. Семантичні ознаки слів тієї чи іншої ЛСГ можуть вносити певні корективи у функціонування граматичних категорій і форм слів цієї мікросистеми.
Критерії об’єднання слів у одну ЛСГ можуть бути дуже різноманітними. Як вважає А.А. Уфімцева, основний критерій виділеня ЛСГ - не логічний, а мовний: існування у певний історичний період вільних смислових зв’язків між словами по лінії їх лексичних значень [58, 32]. Смислові зв’язки слів мають три основні аспекти: 1) внутрішньослівні семантичні зв’язки на рівні окремого слова; 2) семантичні зв’язки у межах смислових груп; 3) семантичний зв’язок слів.
У ЛСПп всі одиниці семантично співвіднесені і об’єднуються в ЛСГ на основі ідентифікуючих і диференціюючих сем. Кожна ЛСГ має свій набір і комбінації сем, звідси – своєрідність системних зв’язків у кожній групі. Найчастіше ЛСГ складають слова, що належать до однієї частини мови.
До деяких ЛСГ входять слова, зміст яких виражається узагальнюючим словом, наприклад: mutare in aquam: in fontem, in amnem, in undas... Слова зі схожим або спільним значенням, що варіюють це значення стилістично чи ідеографічно, створюють синонімічні ряди. Слова, значення яких протиставляються, утворюють антонімічні ряди, пари. Основні види лексико-семантичних груп: ЛСГ іменників, ЛСГ прикметників, ЛСГ дієслів. Дослідження показує, що найчисельнішою ЛСГ у полі перетворень є дієслівна група.
Важливе значення має структура ЛСГ (будова, організація і впорядкованість системи). Структура ЛСГ визначається характером взаємовідношень і взаємозв’язків окремих елементів, що входять у дану мікросистему. Лексичне об’єднання співвідноситься із певним семантичним континуумом, який у різних дослідників має різні назви: семантична сфера, семантична зона, семантичний простір. Характер логічних зв’язків між елементами лексичної мікросистеми такий же різноманітний, як світ відношень предметів позамовної дійсності.
Аналіз лексико-семантичних зв’язків у колі трансформативних дієслів ще раз доводить, що ЛСГ у мові мають складну польову структуру. У них виразно виділяються ядерні та периферійні зони: ядром є найчастотніші слова загальновживаної мови, стилістично та емоційно нейтральні; на периферії знаходяться семантично, стилістично, емоційно марковані елементи. Ще Порціг відзначав, що ядром елементарних полів значень виступають дієслова або прикметники, бо ці частини мови виконують предикативну функцію, а тому менш двозначні, ніж іменники [Цит. за: 53, 7].
Схема аналізу ЛСГ така: для початку беремо вихідне поняття і слово, що найповніше його виражає. Перший крок – це визначення центрального слова, а через нього - спільного поняття, яке попередньо окреслює контур окремої групи, задає її обсяг. Проміжні поняття попередньо не задаються, а виявляються в процесі аналізу співвідношень лексичних значень. Наступний етап – компонентний аналіз – передбачає розклад значення слова на мінімальні мовні одиниці, що далі не членуються на диференційні ознаки та семантичні множини. Деякі лінгвісти наполягають на розрізненні тематичних груп в межах ЛСГ. Таке подрібнення видається недоцільним і сумнівним: до якої тематичної групи належить, наприклад, елемент ЛСГ іменників ЛСПп «зміна» – до тематичної групи перетворень на рослину чи тварину? Відомий мовознавець Ф.П. Філін виключає із ЛСГ тематичну лексику, оскільки таке об’єднання грунтується не на лексико-семантичних зв’язках, а на класифікаціїї самих предметів і явищ дійсності [59, 74].
В результаті проведеного аналізу лексики творів Овідія встановлено існування дієслівної ЛСГ як основної, прикметникової як допоміжної, дієприкметникової як проміжної; іменникова ЛСГ фактично відсутня.
Дієслівна лексико-семантична група. Вона найчисельніша за складом і найбільш різноманітна за типом зв’язків усередині групи. Її ядро складають кілька дієслів, що емоційно та стилістично нейтральні і мають однакову граматичну та семантичну валентність у межах досліджуваного поля: vertere, facere, mutare. Семантика цих дієслів включає як перетворювальний, так і оборотний процес змін.
Наступним ступенем віддалення від центру є дієслова, які в текстах Овідія позначають перетворювальний процес і не беруть участі в описі процесу нуль-перетворень: reformare, variare, transformare. При позначенні процесу зміни форми дані дієслова здатні замінювати vertere, facere, mutare в більшості позицій, проте при накладанні сфер вживання дієслів деяка частина не співпадає. До певної міри це спричинено тим, що семантика префіксованого дієслова (reformare, transformare) зазнає впливу значення префікса, надто якщо префікс за походженням – прийменник на позначання просторової локалізації. Дієслова цього ступеня відрізняються від дієслів ядерного комплексу за частотою вживання у тексті.
Третій ступінь віддаленості від центру ЛСГ включає найбільшу кількість елементів, кожен з яких спеціалізується на певному виді перетворень:
1) затвердіння (rigescere, durare);
2) розрідження (liquescere, mollire);
3) зменшення (cacuminare, tenuare);
4) збільшення розмірів тіла та окремих його частин (crescere, dilatare).
Окрема підгрупа - дієслова, що позначають процес перетворення на дерево (frondescere, virescere).
Дієслова цього ступеня можуть замінюватися дієсловами ядерної групи та другого ступеня у сполученні з відповідним іменником (в більшості випадків без ніяких зрушень у змісті). Для порівняння:
1) primaque de tota tenuissima quaeque liquescunt (Ovid. Met. V, 431)
Те, що тендітним було, в першу чергу водою спливає [42, 94].
...et citius quam nunc tibi facta renarro,
in latices mutor. (Ovid. Met. V, 636)
...і скоріше, повір, ніж про те повідаю,
Я течією роблюсь [42, 95].
2) Saxum iam colla tenebat || oraque duruerant. (Ovid. Met. II, 830)
Виходу голос не мав: кам’яніло їй горло, у камінь
Перемінилось лице [42, 50].
Curalium... quodque
vimen in aequore erat, fiat super aequora saxum. (Ovid. Met. IV, 751)
Тож і донині в коралах живе дивовижна властивість...
Те, що травою зростало в воді, над водою вже камінь [42, 83].
Четвертий ступінь віддаленості від смислового центру ЛСГ об’єднує дієслова, належність яких до ЛСПп визначається лише з тексту. Ці слова особливо цікаві для вивчення тому, що більшість з них не належить до ЛСП перетворень латинської мови, і ймовірність зустріти їх в інших художніх творах для позначення процесу перетворення надзвичайно мала. Дієслова цього ступеня, як правило, а) належать до метафоричних конструкцій:
sulcavare – орати
...sulcavitque cutem rugis. (Ovid. Met. III, 276)
...зорав собі зморшками шкіру [42, 57].
tingere – фарбувати
...madefactaque sanguine radix || purpureo tinxit pendentia mora colore.
(Ovid. Met. IV, 126)
І від кореня, ситого кров’ю,
наче багрянцем густим налаваються ягоди звислі [42, 69].
б) є вираженням інших художніх засобів, зокрема гіперболи:
ardere – палати.
arsit et Euphrates Babilonius, arsit Orontes. (Ovid. Met. II, 242)
Ось вавілонський Євфрат запалав, Оронт пломеніє (від надмірної спеки) [42, 37].
ІІІ. Синонімічні ряди та антонімічні пари у межах дієслівної лсг
Лексико-семантична група трансформативних дієслів латинської мови у творах Овідія має складну структуру. До даної ЛСГ входять у вигляді окремих підсистем більш загального угруповання певні парадигматичні класи лексико-семантичних одиниць, зокрема, антонімічні пари і синонімічні ряди.
Синонімічні ряди входять до ЛСГ у відповідності з відношенням тотожності (близькості) значень. У ЛСГ трансформативних дієслів (на матеріалі творів Овідія) можна виділити дванадцять синонімічних рядів, що різняться за кількістю членів та ступенем семантичної еквівалентності між ними.
1. Приєднання, зрощення тіл та їх частин:
addere – додавати
alligare – зв’язувати
coire – приєднувати
cohaerere – з’єднатися
contrahere – зростися
iungere – поєднуватися
includere – затягуватися (чимось)
facies inducitur una – подоба робиться спільною.
2. Зменшення розмірів тіла та окремих його частин:
adducere – стягуватися, морщитися
cacuminare – загострюватися
contrahere – звужуватися
resilire – скорочуватися
attenuare - тоншати, зменшуватися
cogere – стискатися
tenuare – робитися тонким.
3. Покривання поверхні:
increscere – обрости
operire – вкритися
occupare – охопити
trahere – обтягувати.
4. Затвердіння форми:
durare – тверднути
indurare – затверднути
rigere – закам’яніти
rigescere – завмерти.
5. Процес прогресивного перетворення:
accipere faciem – взяти вигляд (чогось)
conferere in – перекинутися (в щось)
novare – оновити, переробити
reddire – перетворити
reparare – обернутися (кимось)
transformare – перетворити
perdere veterem figuram – втратити колишній вигляд.
6. Процес регресивного перетворення:
reformare – відновити форму
capere vultus priores – повернути попередній вигляд
redire in veram faciem – повернутися до старого вигляду
relinquere simulacra – облишити вигляд
ammittere formam – покинути форму.
7. Збільшення розмірів тіла та окремих його частин:
crescere - зростати
dilatare - розширюватися
porrigere - простягатися.
8. Розм’якшення форми:
liquescere - розпливатися
mollire - розм’якати
tabere - танути.
9. Горіння, нагрівання:
ardere - горіти
candere - розпектися
incalescere - зайнятися.
10. Процес перетворення на рослину:
frondescere - вкриватися листям
virescere, virere - зеленіти.
11. Зміна кольору:
albere - біліти
candere - ставати сліпучо-білим, ясніти
expallescere - бліднути
nigrescere - чорніти
virescere, virere - зеленіти.
12. Обертальний рух, що супроводжує зміну:
curvare - кривитися
flectere - гнути
serpere - оповивати.
У відповідності з відношенням полярної протилежності значень до складу ЛСГ трансформативних дієслів входять антонімічні пари. Наприклад,
simulare - dissimulare = уподібнювати - робити несхожим
albere - nigrescere = біліти -чорніти
В антонімічних відношеннях перебувають між собою слова синонімічних рядів:
4 - «Затвердіння форми» та 8 - «Розм’якшення форми»
2 - «Зменшення розмірів тіла» та 7 - «Збільшення розмірів тіла»
На думку Д.М. Шмельова, будь-яка частина семантичного простору може бути представлена двояко: «по-перше, шляхом виділення деяких більш або менш стійких відрізків цього простору, що набувають відносно самостійних характеристик; по-друге, шляхом антонімічної поляризації, тобто встановленням двох полярних точок, характеристики яких взаємозумовлені» [61, 39].
Префіксовані дієслова. Семантика префіксів трансформативних дієслів.
Проблема семантики дієслівних прфіксів тісно пов’язана з питанням про їх просторове значення, оскільки в латинській мові префікси у переважній більшості зберігають своє локативне значення. Головним фактором, що може викликати не тільки збіднення, але й переосмислення значення префіксів, є розвиток переносних значень дієслова. Це яскраво помітно при розгляді дієслівних елементів ЛСПп.
Префіксальний набір трансформативних дієслів досить великий: a-, ad-, con-, de-, ex-, in-, re-, sub-, trans-. Найчастіше вживаються префікси in- та re-:
incalescere - зайнятися reddere - надати
includere - оточувати redire - повернути
increscere - обрости reformare - відновити
in- inducere - ввести re- relinquere - полишити
induere - одягати reparare - замінювати
indurere - затверднути rescindere - знищувати
resilire - скорочуватися
Префікс in- первісно застосовувався для вираження уявлень про переміщення об’єкта чи суб’єкта щодо відкритої поверхні або позначав рух всередину. Різноманітні, деколи семантично незв’язані і навіть протилежні просторові і непросторові функції префікса re-. Гіпотеза Леймана про походження re-, підтримана і розвинута Т. Б. Казанською, пов‘язує виникнення цього префікса із перфектом дієслова linquere, а його просторовий зміст - із просторовим значенням дієслова linquere [28, 44]. У трактуванні просторового значення linquere є дві можливості: у відношенні до суб’єкта дії; при описі процесу перетворення дієслова relinquere (relinquere formam) позначає абстрактний рух у відношенні до об’єкта дії. Однак частіше в дієсловах, що належать до ЛСПп, префікс re- реалізує свої непросторові значення:
а) дія у відповідь:
At illum, quae favet ingeniis, excepit Pallas: avemque reddit.
(Ovid. Met. VIII, 253)
...та його на льоту підхопила Паллада || ...і в пір’я вдягнула [42, 140].
б) поновлення:
et de femineo reparata est femina iactu (Ovid. Met. I, 413)
Те ж, котре кинула жінка назад, - обернулось жіноцтвом [42, 24].
Префікс con- поряд із re- належить до найбільш складних префіксів у семантичному відношенні. Серед дослідників немає єдиного погляду щодо основного значення цього полісемантичного префікса. Одні називають його локальним, інші, окрім характеристики спрямованості, виділяють у ньому значення просторової локалізації, просторової протяжності і подібне.
У лексико-семантичному полі перетворень префікс con- поєднується з дієсловами, що означають переміщення, не пов’язане ні з яким середовищем: contrahere, conferre. Таким чином чіткіше підкреслюється властивість префікса con- передавати повноту просторової охопленості дією. Аналіз функціонування префікса con- у ЛСГ дієслівного поля перетворень свідчить про те, що його загальне значення може не бути безпосередньо локальним і містити лише елемент локального відношення, однак воно зажди містить уявлення про конкретний простір, у якому відбувається дія. Наприклад:
corpus deus aequoris albam contulit in volucrem. (Ovid. Met. XII, 145)
Замінив його тіло
В білого птаха з таким же іменням отець моревладний [42, 210].
fit luminis arctior orbis || contrahitur rictus. (Ovid. Met. I, 740,1)
...усе мешним робиться око, вужчають губи... [42, 31].
Дві протилежні функції префікса sub-: рух із положення «під» і в напрямку до положення «під». Вони так само виявляються при функціонуванні даного префікса у ЛСПп:
iam mihi subduci facies humana videtur. (Ovid. Met. II, 661)
Вже я, здається, обличчя людське поступово втрачаю [42, 46].
denique pro vivo vitias sanguine venas
lympha subit. (Ovid. Met. V, 437)
Врешті, й у жилах незвично тонких замість крові живої -
Ллється вода [42, 94].
Префікси ex-, ab-, de- в латинській мові сполучалися переважно із дієсловами руху і надавали їм значення віддалення із вказівкою на локалізацію вихідної точки руху. Префікси ex- та ab- мали конкретніше значення у порівнянні з de-, який відзначався широким і абстрактним значенням віддалення. Такі властивості ex-, ab-, de- позначилися і на кількісному співвідношенні цих префіксів у ЛСГ трансформативних дієслів. Оскільки процес перетворення - абстрактний рух, префікс de- вживається вдвічі частіше, аніж ex- чи ab-:
...et venae desistunt posse moveri. (Ovid. Met. VI, 307)
...теплоту, як і пружність, утратили жили [42, 106].
figiunt de corpore setae; cornua decrescunt. (Ovid. Met. I, 740)
...уже шерсть їй збігає із тіла, роги зникають [42, 31].
Таким чином виявляється активна взаємодія лексичної семантики дієслів перетворення із семантикою префіксів.
У мові творів Овідія можна простежити тенденцію до втрати семантичної функції префіксів, що згодом приведе до втрати ними будь-якого смислового значення і перетворення на беззмістовні елементи слова (у пізній латині). У ЛСПп префікси у більшості випадків лише підсилюють основне значення слова:
viribus absumtis expalluit illa. (Ovid. Met. I, 543)
...від бігу стрімкого
Зблідла, ослабла вона... [42, 26].
Збідненню значення префіксів сприяє розвиток абстракної семантики у дієслів. Поява переносного значення спричинює втрату префіксом його конкретно-локативного характеру, який саме і є його основним значенням:
...comaque || in plumas abeunt. (Ovid. Met. XIV, 499)
...пір’ям стало волосся... [42, 252].
Однак існують закономірні зв’язки структурних елементів значення префікса. Система непросторових значень цілком залежить від системи його динамічних значень.
На відміну від дієслів ЛСГ руху та просторової локалізації, що можуть позначати рух у твердому, рідкому, газоподібному середовищі, дієслова ЛСПп позначають абстрактний рух, а отже, такий, що не пов’язаний із будь-яким середовищем. Для опису картини перетворення Овідій часто вживає дієслова, що не містять у своїй семантиці вказівки на будь-яке певне середовище переміщення. Це, наприклад, дієслова, що означають рух потоків або часток рідини:
...truncis avellere corpora tentat
et teneros manibus ramos abrumpit; at inde
sanguinae manarit tamqum de vulnere guttae (Ovid. Met. II, 357-359)
Мало того: з-під кори їх тіла вона вихопить хоче,
Ніжне гілля гарячково обламує, звідти ж - о диво! -
Кров, наче з рани живої, струмить, обагряючи землю [42, 39].
Дієслово fluere у своєму прямому значенні вживається переважно з іменниками flumen, fluvis, fons. Тут у сполученні з іменником lacrima дієслово fluere використовується для описового зображення метаморфози сліз у бурштин:
inde fluunt lacrimae, stillatque sole rigescunt
de ramis electra novis. (Ovid. Met. IV, 246)
Звідти сльози лились і, стікаючи з гілок,
Блиснув загуслий на сонці бурштин [42, 72].
Лексико-семантична група прикметників у ЛСПп малочисельна. Її ядро - якісний прикметник novus. До периферії належать veter, proprius, деякі інші.
Партиціпіальна ЛСГ виконує роль проміжної, оскільки до неї входять дієприкметники минулого часу пасивного стану (Participium perfecti passivi), які а) узгоджуються в роді, числі та відмінку з відповідними іменниками, виконуючи атрибутивну функцію:
In nova ferte animus mutatas dicere formas corpora. (Ovid. Met. I,1)
Дух пориває мене: про нові починаю співати
Взмінених формах тіла [42, 15].
б) дієприкметник, субстантивуючись, може виступати у ролі підмета речення:
Vertitur ad solem: mutataque servat amorem. (Ovid. Met. IV, 270)
За Сонцем, однак, хоч і корінь тримає,
Все повертається: давня жага й перемінену сушить [42, 73].
в) є частиною синтаксичного звороту незалежного аблатива (Ablativus absolutus):
...incola ponti
nuper in Euboica versis Anthedone membris
Glaucus adest. (Ovid. Met. XIII, 905)
...новий глибодонного моря
Житель, що постать недавно змінив в Антедоні Евбейській,
Главк появивсь [42, 241].
Виступаючи у власній функції, дієприкметники найчастіше поєднуються із прийменником in та іменником, що називає результат перетворення в знахідному відмінку.
et Crocon in parvos versum cum Smilace flores
praetero. (Ovid. Met. IV, 283)
...омину вас, Кроконе й Сміалко, що замінились у квіти дрібні [42, 73].
До дієприкметникової ЛСГ належать дієприкметники mutatus, versus, оскільки вони здатні у найзагальнішій формі актуалізувати абстрактну семантичну категорію трансформації у семантичній ознаці «перетворюючись». На периферії знаходяться партиціпіальні утворення від дієслів reddere, formare, durare. Загалом ЛСГ прикметників та дієприкметників включають невелику кількість елементів і мають просту будову.
Лексико-семантична група іменників ще менш чисельна. Так, напрклад, у тексті поеми «Метаморфози», крім назви (Metamorphoses), віднаходимо лише один елемент цієї групи - субстантивований герундив mutandus (Ovid. Met. I, 547).
Підсумовуючи, зазначимо, що під ЛСГ слід розуміти групу слів, які об’єднуються спільною семантичною ознакою, що присутня в значенні кожного з них. Отже, наявність спільної семантичної ознаки «перетворення» дозволяє ідентифікувати слова, що входять до ЛСГ поля перетворень, з точки зору їх лексичного значення.
IV. Тематичні групи лексико-семантичного поля перетворень
Тематичні групи (ТГ) належать до великих парадигматичних класів лексико-семантичних одиниць. Вчені розглядають тематичні групи по-різному. Ф.П. Філін виключає тематичний поділ із структури ЛСГ, оскільки такі об’єднання грунтуються не на лексико-семантичних зв’язках [59, 84], цієї ж думки дотримується А. І. Кузнецова [34, 12].
Д.М. Шмельов, описуючи парадигматичні відношення в семантиці, включає у розгляд і тематичні групи. Він вважає, що не можна не враховувати відношень, які існують в мові, тільки через те, що слова об’єднані на підставі позамовних зв’язків; у таких угрупованнях діють і мовні фактори [61, 52].
Читайте також: Поетика української світської новолатинської поезії доби пізнього Середньовіччя та Бароко
Відбиваючи ті чи інші відрізки дійсності, слова пов’язані між собою, бо пов’язані відображувані ними явища дійсності. Завдяки цим позамовним зв’язкам слова поєднуються у групи, які називають тематичними. Таким чином, віділення ТГ грунтується на екстралінгвістичних критеріях. Але через це не слід відмовлятися від лінгвістичного аналізу даних об’єднань слів і від спроби знайти у них спільний семантичний елемент.
Одним із завдань лінгвістики є дослідження того, як в одиницях мови (словах) відбивається позамовна дійсність. Ті зв’язки і взаємовідношення між явищами дійсності, які, головним чином, і зумовлюють лексико-семантичну системи мови, є зовнішніми щодо неї. Однак мова, як і всяка знакова система, служить для позначення того, що існує поза нею.
У ЛСПп творів Овідія трансформативна лексика поділяється на такі тематичні групи:
І. а) Перетворення на тварину:
Fit lupus et veteris servat vestigia formae. (Ovid. Met. I, 237)
Все ж, хоча вовком зробивсь, та не всі свої втратив прикмети [42, 20].
at quinos alligat ungues || pertituo cornu levis. (Ovid. Met. II, 671)
Пальці зростаються їй, і вже їх не нігті вінчають -
В‘яже копито тверде [42, 29].
grandiaque in torvos transformat membra iuvencos. (Ovid. Met. X, 237)
Тут же зробилися з них вайлуваті битливі корови [42, 178].
Спектр перетворень на тварини широкий; завжди подається конкретна вказівка на вид.
б) Перетворення на птаха:
Ille sibi ablatus fulvis amicitur in alis;
inque caput crescit. (Ovid. Met. V, 547)
Ось він, позбувшись себе, зодягається в крила рудаві,
Більшою в нього стає голова... [42, 96].
...tradunt pennas exire per ungues
adspexere suos operiri et brachia plumis. (Ovid. Met. XII, 145)
Кажуть, з-під нігтів його проросло тоді пір‘я,
Руки у крила змінились [42, 210].
в) Перетворення на рибу:
squamam cutis durata trahebat. (Ovid. Met. III, 675)
...лускою взялася, затверднувши шкіра [42, 65].
vertit in tacitos iuvenalia corpora pisces. (Ovid. Met. IV, 576)
Тіло у рибу німу переходить повільно [42, 79].
ІІ. Перетворення на рослини.
а) дерева:
Pectus quoque robora fiunt || robora sunt humeri. (Ovid. Met. XI, 83)
...дерев‘яні вже груди, деревом плечі стають [42, 191].
б) квіти:
Nusquam corpus erat: croceum pro corpore florem iuveniunt (Ovid. Met. III, 509)
Тіла ж ніде не знайшли, натомість - шафранної барви
квітку... [42, 62].
в) трави:
...At tibi quondam
femineos artus in olentes vertere menthas, Persephone, licuit? (Ovis. Met. X, 729)
Бо ж колись і тобі, Персефоно,
Можна було - пригадай - обернути у м‘яту пахучу
Німфу струнку [42, 188].
III. Перетворення на частини неживої природи:
а) Найчастіше зустрічаємо в Овідія опис перетворення персонажа на камінь. При цьому поет уникає повторів, широко залучаючи синоніми (saxum, silicis, lapis, marmor) та описові конструкції:
Vox manet: ossa ferunt lapidis traxisse figuram. (Ovid. Met. III, 399)
Голос живе, а кістки, переказують, стали камінням [42, 59].
moveri || haud usquam potuit scopuloque affixa
cohaesit (Ovid. Met. IV, 555)
Наче зв‘язав її хтось - прикріпилась навіки до скелі [42, 79].
б) перетворення на воду:
primaque de tota tenuissima quaeque liquescunt. (Ovid. Met. V, 431)
Те, що тендітним було, в першу чергу водою спливає [42, 94].
Gorgoneum crinem turpes mutavit in hydros. (Ovid. Met. IV, 800)
В чорних, огидливих змій замінила волосся Горгони [42, 84].
в) перетворення на зірку:
Hanc animam interea Caeso de corpore raptam
fac iubar. (Ovid. Met. XV, 841)
Цю ж його душу стійку, що з грудей вилітає крізь рани,
зоряним сяйвом зроби [42, 279].
IV. Ряд дієслів позначають процес перетворення в ніщо (зникнення, загибель). Від природньої смерті ці метаморфози відрізняються причиною та ініціатором (найчастіше - це кара розгніваного бога), а також незвичайним є сам процес:
Luctibus extremum tenues liquefacta medullas
tabuit inque leves paulatim evanuit auras. (Ovid. Met. XIV, 431)
Врешті, змарнівши від туги, тонкою зробилась, а далі
Зовсім розтанула, зникла, мов дим, у прозорім повітрі [42, 251].
Перетворення цього виду можна назвати деструктивними на відміну від попередніх, креативних перетворень, результатом яких було виникнення нової тварини, рослини чи зірки.
V. Перетворення може бути як необоротним процесом (до таких належать усі, розглянуті нами раніше), так і оборотним, що є рідкісним явищем:
Fugiunt de corpore setae: cornua decrescunt (Ovid. Met. I, 740)
...уже шерсть їй збігає із тіла,
Роги зникають... [42, 31].
Nec longius ille moratus || in veram rediit faciem. (Ovid. Met. IV, 231)
Не гаючись, бог перед нею
Виступив явно тепер, у своєму звичайному блиску [42, 72].
V. Підполя лексико-семантичного поля перетворень
Системна організація лексичної підсистеми мови не така послідовна і наочна, як в інших підсистемах. Це пояснюється надзвичайно великою кількістю складових елементів і постійно відкритим її характером. Виняткова семантична мобільність лексем - одна з причин постійного виникнення нових лексичних зв’язків.
Як уже зазначалося, ЛСПп як у латинській, так і в українській мовах належить до багатомірних полів з ієрархічною будовою. У межах даного ЛСП у творах Овідія чітко окреслюються два підполя, що мають тотожну структуру: підполе перетворення живих істот та підполе перетворення предметів. Підполе перетворення живих істот було вже досить детально розглянуте в попередніх розділах. Тепер звернімося до підполя перетворення предметів, його особливостей у порівнянні з підполем перетворення живих істот.
Ядром підполя перетворення предметів виступають стилістично нейтральні дієслова широкої семантики vertere, facere/fiere (mutare не зустрічається жодного разу).
Quodque fuit campus, valle decursus aquarum || fecit. (Ovid. Met, XIV, 266)
Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало || долом [42, 247].
Особливістю даного підполя є велика кількість префіксованих дієслів на усіх рівнях віддалення від центру (convertere - перетворювати(ся), abire, transire - переходити, reparare - знову набувати, ammittere - позбавляти(ся)):
...tenuas in auras || aeraque humor abit. (Ovid. Met. XV, 247)
...спливає водою,
ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить [42, 266].
Підполе перетворення предметів не поділяється на ЛСГ, оскільки до його складу входять виключно дієслова.
Тематичний поділ підполя перетворення предметів дає інші види та кількість ТГ, аніж у підполі перетвонення живих істот:
1. Перетворення, яких зазнає земля:
...inque freti formam terras convertit. (Ovid. Met. XI, 209)
Вигляду моря він землям надав [42, 193].
2. Перетворення води:
...tellus glomerata cogitur unda. (Ovid. Met. XV, 251)
...з нього - вода, а з тужавої хвилі - земля виникає [42, 266].
Arsit et Euphrates Babilonius arsit Orontes. (Ovid. Met. II, 248)
Ось вавілонський Євфрат запалав, Оронт пломеніє [42, 37].
3. Перетворення повітря:
Tum primum siccis aer fervoribus ustus canduit. (Ovid. Met. I, 119)
Саме тоді замигтіло повітря від спеки сухої [42, 17].
4. Перетворення предметів, виготовлених людиною:
Resque fide maior, coepere virescere telae. (Ovid. Met. IV, 394)
Потім, хоч важко й повірить у те, почала зеленіти
Тканка, й листям узявсь, повислий, мов плющ, їхній одяг [42, 75].
5. Перетворення предметів на людей (повне або часткове):
et de femineo reparata est femina iactu. (Ovid. Met. I, 413)
Те ж, котре кинула жінка назад, - обернулось жіноцтвом [42, 24].
terraque amittit formam, oraque dicit... (Ovid. Met XV, 556)
...брила знаменна...
Ворухнулась сама по собі, без нікого, а потім,
Вигляд землі залишивши, людський прийняла [42, 273].
Нульові перетворення у підполі перетворення предметів виділяються досить умовно:
...longique perit labor irritus anni. (Ovid. Met. I, 273)
...змарнувавсь його труд цілорічний [42, 21].
Поділ на оборотні та необоротні перетворення відсутній. Аналіз ТГ трансформативної лексики особливо цікавий при досліджденні творчості Овідія.
Ідея перевтілення знаходить своє матеріальне вираження у словах, які належать до досліджуваного нами ЛСПп. Саме ця ідея лежить в основі найзначнішого твору Овідія «Метаморфози». Джерелами для його написання послужили епос, трагедія, лірика, пам’ятки елліністичної літератури, вчені каталоги міфів. В епоху еллінізму зростає інтерес до фольклорних жанрів. Місцеві перекази та усна традиція цікавить поетів і філософів. Справжнім відкриттям вважається віднайти новий переказ традиційного міфу. Рідкісні варіанти трапляються і в Овідія.
Із давніми уявленнями про перевтілення перегукується теорія метемпсихозу - перевтілення душ, яку розвинув грецький філософ Піфгор (VI ст. до н. е.). За його уявленнями, безсмертна душа може переселяться з одного тіла в інше і навіть у тіло тварини. Вчення Піфагора мало прихильників не лише на батьківщині філософа (його послідовний учень - Емпедокл), але й у Римі за часів Августа. Овідій був також добре знайомий з теорією Піфагора.
Важливим доповненням до різноманітного ряду перетворень є мотиви народних казок. Овідій вводить їх у свої твори, подаючи у вигляді оповідок з уст персонажів «нижчого рангу»: селян, пастухів. Часто за іменитими мешканцями Олімпу можна впізнати традиційних героїв, які населяють казки народів Європи: зла мачуха, горда красуня, дорбі та лихі чародії. Вони і є причиною чи об’єктом перетворення. Овідій міг знати перекази, пісні і казки не лише з учених довідників, а й із власного досвіду. Часто він додавав свої штрихи до традиційних сюжетів, інколи витворював власні версії.
Слід зауважити, що мотив перевтілення характерний не лише для античності. Ідея перетворення прийшла у фольклор, а з відти - у літературу, із прадавніх анімістичних уявлень. Яскравий приклад - українські пісенні балади, де поширеним сюжетом є перетворення лихого чоловіка на камінь, закоханої дівчини у тополю, сумної матері - в зозулю (наприклад, «Ой два братчики сіно косоли.», «Ой чиє ж то жито», «Що ти робиш, моя мамцю»).
Аналізуючи твори, неважко помітити, що сюжети перетворення на камінь і птаха - найпоширеніші у тексті: fieri saxum, facere lapidem, vertere in silicem, reddere avem, vertere in volucrem, mutare alite.
Проведений загальний аналіз перекладів українською мовою творів Овідія, кожен з яким може претендувати на окреме дослідження, показує:
1. ЛСПп в українських перекладах має складну розгалужену будову. Ядро поля складають дієслова обернути(ся), стати/робити(ся), змінювати(ся). Наявність ядра в словниковому складі будь-якої мови можна вважати однією з універсальних рис в організації лексикону людини. У конкретному випадку дієслова, визначені як ядерні у ЛСПп в українських перекладах, є найближчими відповідниками дієслів ядерного комплексу в мові оригіналу (vertere, facere/fieri, mutare).
2. Основна лексико-семантична група ЛСПп у перекладах укаїнською - дієслівна група. Вона має ядро та периферію, елементи якої розміщуються на трьох основних ступенях віддаленості від центру.
Перший ступінь віддаленості - слова на позначення однонаправлених нуль-перетворень: згинути, оновитися.
Другий ступінь - елементи ЛСГ, що спеціалізуються на конкретному виді перетворень. Кількість таких дієслів в українських перекладах більша, ніж в оригіналі: зеленіти, темніти, кам’яніти, дерев’яніти, крижаніти.
Порівняно меншою в українських перекладах є кількість дієслів, які розміщуються на третьому ступені віддаленості від центру. Основною характеристикою цих дієслів є те, що їх належність до ЛСПп встановлюється лише з контексту:
палати
Так запалала вода в Танаїді, у річці великій [42, 37].
Сповивати
Поки ж шукають пітьми, сповиває сустави їм плівка [42, 89].
Дані дієслова не мають лексичного значення перетворення, це дієслова нетрансформативної семантики.
3. Синонімічні ряди в дієслівній ЛСГ включають велику кількість лексичних елементів. Найбільше синонімів використано на позначення власне зміни вигляду: змінити образ, набирати форму, набрати вигляду, змінити вигляд, надати вигляду, набути вигляду, мінитися з виду, поміняти вид, взяти вид, перетворити(ся) на, ~ в, стати іншим, стати подібним, стати за, скидатися, замінитись у, перемінити(ся) в, ~ на, змінитись на, зазнати переміни, робити із, удавати когось, явитися замість, приймати постать, перейти в, перевтілитися в, бути віднині, засвоїти іншу природу, надягти обличчя.
Дієслова для позначення зворотного процесу менш чисельні та різноманітні: зняти образ, скинути подобу, залишити подобу, загубити вид, позбутися виду, повернути обличчя, повернутися в перші форми, повернути вигляд, відкинути машкару.
4. Щодо поділу лексики на тематичні групи, то їх кількість і зміст в українському перекладі цілком відповідають кількості і змісту в тексті Овідія. Це пояснюється тим, що ТГ вичленовуються за екстралінгвістичним критерієм. Оскільки ми маємо справу з художнім твором, то відрізок дійсності, який в ньому зображується, обмежений. Перекладач не може розширити цей відрізок (змінити кількість епізодів, поданих у джерелі), тому тематичний поділ лексики залишається незмінним.
Дані проведеного аналізу показують: українські переклади Овідія, які належать Івану Сердешному, М. Зерову, А. Содоморі, можна класифікувати як парафразові. Кожен перекладач виробив свій метод і дотримувався його при роботі: в Івана Сердешного - це буквальність, в
А. Содомори - точна порядковість, у М. Зерова варіюється кількість чи порядок слів у рядку, але ніякою мірою не страждають художні якості тексту.
Наша работа спрямована на дослідження лексико-семантичної системи, що передбачає послідовне виділення складових елементів та вивчення відношень між ними. Доцільним буде окремо розглянути основні лексичні компоненти ЛСПп з огляду на особливу роль, яку виконують ці дієслова у досліджуваній мікросистемі.
VI. Аналіз дієслів ядерного комплексу лексико- сематичного поля перетворень
Те, що в даній роботі окремий розділ присвячений аналізу дієслова facere, зумовлене інтересом до широкої семантики цього слова і до ролі, яку воно виконує у латинській мові загалом та семантичній структурі творів Овідія зокрема.
FACERE
Дієслово facere з узагальненим значенням дії «робити» є типовим дієсловом широкої семантики в індоєвропейських мовах. В лінгвістичній літературі накопичені спостереження, що стосуються різних аспектів розглядуваного дієслова. Існують спеціальні дослідження, присвячені дієслову facere; проблема дослідження цього дієслова витсвітлювалася у граматистів: Прісціана, О. Рейманна, А. Ерну, Ф. Тома, Р. Кюнера, І. Тронського, С. Соболевського та ін.
Facere звичайно називають найбільш абстрактним, здатним замінити будь-яке інше дієслово. Л. Єльмслєв каже навіть про те, що дане дієслово в багатьох індоєвропейських мовах може утворювати особливу категорію «провербального займенника» [70, 78], оскільки воно має в узагальненому вигляді всі можливі дієслівні значення Ж. Маркузе, розглядаючи дієслово із семантикою «робити» - faіre у французькій мові (спадкоємниці латини), визначає це дієслово як «слово-знак», «слово без значення», тип універсального слова за частотою та різноманітністю вживань» [53, 112].
Завдання даного дослідження - вивчити фнкціонально семантичну структуру facere у творах Овідія, визначити його синтаксичні та семантичні особливості як дієслова, що входить до ЛСПп.
Для семантики дієслів, які виражають поняття в узагальненому вигляді, характерна відсутність предметного значення. Поняття, що лежить в основі значення подібних слів, настільки широке за обсягом, що дозволяє закріплювати інші різноманітні, часто не пов’язані між собою поняття. Основним у семантичній структурі таких слів загальногго значення є фактор функціональний. Тому вихідним моментом для встановлення характеру семантичної структури дієслова facere є вивчення його функціонування, дослідження синтаксичних і смислових зв’язків. При виявленні синтаксичного змісту слід спиратися на синтаксичі ознаки словосполучення. Дистрибутивний аналіз сполучуваності проводився на матеріалі 500 фраз. В результаті аналізу було отримано шість дистрибутивних формул, що в узагальненому вигляді відбивають можливості синтаксичної сполучуваності facere.
Дистрибутивні формули дієслова facere/fieri
І. Активне перетворення.
1. Acc. + facere + Acc. -роль об’єкта перетворень виконує іменник, прикметник чи займенник у знахідному відмінку:
Perseus ait... oraque regem
ore Medusaeo silicem sine sanguine fecit. (Ovid. Met. V, 249)
... попередив Персей і обличчям Медузи
В камінь безкровний перемінив Полідекта обличчя [42, 90].
2. Æ + facere + Acc. - об’єкт перетворення прямо не вказується, але його легко розпізнати за а) обставиною, б) підрядним реченням, в) еліпсисом:
а) Interea medios Iuno despexit in agros,
et noctis faciem nebulas fecisse volucres
sub nicido mirata die. (Ovid. Met. I, 601 - 603)
З неба Юнона тим часом поля озирнула похмурі,
Й дивно їй: як це запала раптово од хмар перелітних
Ніч серед білого дня? [42, 28].
б) Quodque fuit campes vallem decursus aquarum fecit. (Ovid. Met. XV, 266)
Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
Долом [42, 266].
в) Omnipotens vicina sidera fecit. (Ovid. Met. II, 507)
Юпітер...
Місце їм дав, щоб двома по сусідству сузір’ями стали [42, 43].
3. de Abl. + facere + Acc. - об’єкт перетворення виражений прийменниково-іменниковою конструкцією:
...soror Phoebi gelidum de corpore fontem || fecit. (Ovid. Met. XV, 551)
...Феба сестра, джерело крижане вона з неї зробила [42, 273].
II. Пасивне перетворення.
1. Іменник (займенник) на позначення об’єкта перетворення вживається в називному відмінку:
Nom. + fieri + Nom.
...pectus quoque robora fiunt || robora sunt humeri. (Ovid. Met. XI, 83)
...дерев’яні вже груди, || деревом плечі стають [42, 191].
2. Джерело процесу перетворення позначається іменником в орудному відмінку (Abl. instrumenti auctoris):
...contactu gleba potenti || massa fit. (Ovid. Met. XI, 112)
Темної скиби торкнувсь - і вона золотим заясніла
Зливком [42, 191].
3.Об’єкт перетворення виражений сполученням прийменника ex з іменником:
ex Abl. + fieri + Nom.
...ex humeri armi fiunt. (Ovid. Met. X, 700)
Спиною їхні рамена стають... [42, 188].
4. Об’єкт перетворення - іменник в називному відмінку; процес перетворення передає дієприкметник (Participium perfecti passivi):
Quantus erat, mons factus, Atlas... (Ovid. Met. IV, 656)
Був мов гора, й став горою Атлант... [42, 81].
Тепер розглянемо кілька питань пов’язаних із функціонуванням та семантикою дієслова, що досліджується.
Етимологія facere. Дієслово facere в латинській мові походить від індоєвропейського кореня *dhe- зі значеннями «ставити», «розміщувати», «класти». На думку А. Ерну та А. Мейє, перехід від «ставити», «класти» до «робити» здійснився в результаті технічного використання [68, 74].
Е. Бенвеніст, грунтуючись на подібності грецького відповідника і латинського facere робить висновок, що індоєвропейському кореню *dhe- було властиве одночасно значення «ставити» і «робити» [67, 112]. Оскільки значенню кореня *dhe- було властиве також значення тривалості («поставити щось, що буде існувати, що має продовжуватися»), то, таким чином, він здатний позначати «встановлювати у просторі», тобто «створювати». Значення «робити» у facere засвідчене дуже давніми латинськими написами. Саме воно утвердилось у латинській мові як основне. Інші значення «ставити», «класти» були поступово витіснені синонімами ponere, statuere.
Співвідношення facere та fieri. Xарактерною особливістю facere є відсутність у нього флективних форм пасивного стану. У досліджених творах Овідія, як і в інших представників класиної латини, форми типу facitur не відшукалися жодного разу. Протиставлення стану в часах системи infectum виражається у facere за допомогою неперехідного дієслова fieri, хоч історично facere та fieri - два незалежних дієслова, самостійних за значенням. Fieri походить від індоєвропейського кореня *bhewe-/*bhu- «рости», «ставати». Будучи еквівалентом граматичного вираження пасивного стану дієслова facere, fieri регулярно зустрічається в пасивних конструкціях. Для порівняння:
Quodque fuit campus, vallem decursus aquarum. (Ovid. Met. XV, 266)
Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
Долом [42, 266].
...contactu gleba potenti || massa fit. (Ovid. Met. XI, 112)
Темної скиби торкнувсь - і вона золотим заясніла
Зливком [42, 191].
Про спільність основної семантики facere та fieri свідчить їх однакова семантична наповнюваність. У будь-якому однаковому оточенні значення конструкції з fieri відповідає значенню конструкції з facere:
Perseus ait... oraque regem
ore Medusaeo silicim sine sanguine fecit. (Ovid. Met. V, 249)
...попередив Персей і обличчям Медузи
В камінь безкровний перемінив Полідекта обличчя [42, 90].
Ossa lapis fiunt... (Ovid. Met. IV, 659)
В камінь кістяк обернувсь... [42, 81].
Парадигматичні форми facere і fieri, маючи спільну семантику, розрізняються за граматичним значенням: fieri є пасивом до facere. Визначення взаємовідношення facere та fieri було здійснене для визначення частотності facere.
За твердженням П. Гіро, число значень, яке може мати одне слово прямо пропорційне кореню квадратному його частоти [53, 163]. Отож, з’ясування ступеня вживаності досліджуваного дієслова може бути додатковим засобом аналізу його функціонально-семантичної структури. Форми від fieri зараховувалися поряд із формами від facere. В результаті статистичного дослідження, проведеного на матеріалі 400 дієслівних слововживань, було виявлено, що серед дієслів, які належать до ЛСПп, дієсловo facere у творах Овідія - на першому місці за частотою вживання. Так само, найчастотнішими словами на позначення перетворення в укаїнських перекладах творів Овідія (Іван Сердешний, М. Зеров,
А. Содомора) є дієслова робити(ся), ставати. Незначною мірою поступається facere/fieri дієслово vertere (в перекладах - обернути(ся), перетворити(ся)). В своєму синонімічному ряду досліджуване дієслово домінує. Кількісно воно значно переважає дієслова, які покликані за значенням своїм безпосередньо позначати процес перетворення: mutare, novare (змінювати(ся), обертати(ся) - у перекладах українською мовою).
Ці результати можна прокоментувати, залучивши дані досліджень вживання дієслова facere, здійснених Н.А. Гончаровою [18, 71]. Вона пропонує порівняти розподіл дієслів у частотному переліку (проаналізовано 3000 дієслівних вживань): esse - 267; facere/fieri - 103; posse - 82; dicere - 55; habere - 49 та ін.
Відомо, що чим частіше зустрічається слово в тексті, тим менше воно передає інформації. Отож, facere належить до найменш інформативних дієслів, поступаючись у цьому тільки перед esse. Досліджено: 1) частіше повторюються дієслова абстрактного змісту, бо абстрактність менш інформативна, звідси, facere - дуже абстрактне дієслово латинської мови; 2) чим більша частотність, тим ширше значення, отож, facere - одне з найбагатозначніших дієслів у латинській мові. Велику полісемантичність facere можна підтвердити словниковими даними: словник І.Х. Дворецького реєструє у facere 36 значень (dare - 24, habere - 21, videre - 12, posse - 4 та ін.) [20, 198].
Вживаність facere зумовлена його семантикою і тісно пов’язана з етимологією. Адже facere - не лише одне з найдавніших слів латинської мови, а й надзвичайно важливе функціонально.
Здійснивши аналіз лексики творів Овідія, зокрема складу ЛСПп у них, можна виділити дві основні синтаксичні функції, які виконує дієслово facere: 1) самостійна, 2) функція заміщення. Третя, службова, функція facere лишається поза межами нашого дослідження, будучи недостатньо представленою в Овідія. Зазначимо побіжно, що прямий нащадок цього дієслова у сучасній французькій мові - faire - вживається і в напівслужбовій функції - згідно з дослідженнями Л.Ф. Кістанової
[29, 47].
Приклади. 1) Самостійна функція: хтось (щось) свідомо чи несвідомо виконує дію, спрямовану на перетворення:
humanam stolidas patitur retinere figuram...
instabilesque illas facit et dat posse moveri. (Ovid. Met, XI, 177)
Зрештою, все в нього, як у людей, окрім вух залишилось.
Рухатись їм повелів, хоч були дотепер непорушні [42, 193].
2) Функція заміщення: хтось (щось) виконує дію чи є об’єктом дії, на позначення якої існує інше дієслово-синонім, що замінене в даному разі
а) дієсловом facere, б) сполучення facere з іменником чи прикметником:
а) Fit lupus et veteris servat vestigia formae. (Ovid. Met. I, 237)
fieri = variare, transformare
Все ж, хоча вовком зробивсь, та не всі свої втратив прикмети [42, 20].
б) Ossa lapis fiunt...
fieri lapis = indurere, rigesco (Ovid. Met. IV, 659)
В камінь кістяк обернувсь... [42, 81].
Якщо дотримуватися поділу перетворень за ступенем охоплення об’єкта процесом зміни на дві категорії - партитивні та абсолютні - то стане очевидним, що для позначення партитивних перетворень дієслово facere вживається у самостійній функції, а для позначення абсолютних - у функції заміщення. Це можна пояснити, по-перше, виходячи із системи значень дієслова (для facere значення «перетворювати» - далеко неголовне); по-друге, контекстуально. Facere y самостійній функції реалізує власне значення «робити» і означає реальну дію - виготовлення предмета чи зміну його ознак. Таке перетворення називається партитивним не лише тому, що процес стосується якоїсь частини предмета, а й тому, що до цієї категорії зараховується частина нуль-перетворень (зробити предмет вперше із сировини/на основі). Отож, дієслово facere функціонуючи у ЛСПп і позначаючи партитивні перетворення, вживається у самостійній функції і має значення «створювати».
У функції заміщення facere позначає міфологічну дію - абсолютне перетворення (зробити вкотре з іншого предмета) і має значення «перетворювати».
Здатність бути дісловом-заміщувачем відзначена багатьма вченими
(Г. Рідбері, Ж. Кузен, М. В. Гуричева). З приводу заміщувальних властивостей досліджуваного дієслова Папініан висловився таким чином: Verbum «facere» omnem omnio faciendi causam complectitur: dandi, solvendi, numerands, ambulandi [53, 13].
Під явищем заміщення ми розуміємо вживання facere замість синоніма, підказаного контекстом, і такого, що реально існує в даному ЛСП. Наприклад:
1) facere fontem (Ovid. Met. XV, 551) - зробити джерелом
= liquescere (Ovid. Met. V, 433) - розтектися
= abiere in rivos (Ovid. Met. V, 434) - перейти в потоки
2) facere silicem (Ovid. Met. V, 249) - перетворити на камінь
= rigere (Ovid. Met. IV, 554) - заціпеніти
= indurere (Ovid. Met. XV, 306) - закам’яніти
3) fieri (Ovid. Met. IV, 659 etc.) - робитися
= transformare (Ovid. Met. X, 237) - перетворитися
= variare (Ovid. Met. IV, 577) - видозмінитися
Таким чином, наявність у ЛСП дієслова чи словосполучення, яке можна було б вжити замість facere без втрати для змісту всього висловлювання - це об‘єктивний критерій, на основі якого визначається заміщувальна роль досліджуваного дієслова. Те, що явище заміщення має місце у текстах Овідія, пояснюється не лише розмитістю семантики багатозначного facere, але й художніми вимогами: Овідій, змальовуючи величезну кількість метаморфоз, благополучно уникає повторів, навіть при описі такого популярного сюжету, як закам’яніння героя чи перетворення його на дерево.
Facere-заміщувач характеризується наявністю доповнюючого елемента, що служить для вираження матеріалізованої субстанції конкретного дієслова, яке заміщується. Доповнюючий елемент найчастіше виражається іменником:
...fiat super aequora saxum. (Ovid. Met. IV, 659)
Хай лиш повітря торкнуться вони - кам’яніють відразу [42, 81].
чи прикметником:
fitque caput minimum totoque est corpora parva. (Ovid. Met. VІ, 142)
Вже й голова - наче макове зерно, зіщулилось тіло [42, 103].
Отож, заміщення здійснюється не так самим facere, як синтагмою facere + доповнюючий елемент. В синтагмі досліджуване дієслово виконує роль конституючого елемента, тому випустити його неможливо. Facere як заміщувач синтаксично і морфологічно незалежне від дієслова, що заміщується: заміщувач може вживатися в будь-якій граматичній формі і в усякому типі речень. Засобом встановлення семантичного обсягу facere в ролі заміщувача є контекст. Однак зрозуміло, що цей обсяг доволі обмежений. Це пов’язано зі специфікою виконання функції заміщення у рамках ЛСП: заміщувач тут - це не узагальнене вираження категоріальних значень, а представник окремих лексичних одиниць. Заміщувальна здатність обмежена дієсловами зі значенням дії, тобто не виходить за межі його основної семантики. Виражаючи своїм змістом термінативність, результативність, facere не може бути заміщувачем дієслів, невизначених у часі. Позначаючи процес активної дії, facere заміщує дієслова, здатні виражати його своїм змістом. Ще одна особливість явища заміщення у ЛСП: заміщувач є носієм визначеного лексичного змісту, а не наповнюється ним за рахунок іншого конкретного дієслова чи висловлювання, як це відбувається у реченні.
Читайте також: Абрек Андрій. Сонце після хмар...
Заміщувальна функція займає визначене місце у загальній функціональній системі. За певними формальними і семантичними ознаками вона протиставляється самостійній і службовій (остання тут не роглядається) функціям дієслова, що досліджується. Заміщувальна функція - це особлива функція, що властива дієслову facere з огляду на його специфічну семантику. В ній закладене максимальне узагальнення і потенційна можливість до заміщення будь-яких дієслів зі значенням дії. Якщо зазирнути в історію семантичного розвитку facere, то буде помітно, що семантика цього дієслова розвивалася в бік усе більшого абстрагування від первісно цілком конкретних значень. Висока абстрактність у значенні facere і його заміщувальна здатність тісно взаємопов’язані.
Типовим видом польової структури, за словами Ю.Д. Апресяна, є така побудова, при якій відповідні мовні явища мають центр і периферію [5, 33]. В центрі чи ядрі зосереджуються домінуючі ознаки, які надають багатоаспектному явищу цілісність і єдність. Периферія характеризується послабленням або відсутністю однієї чи більше із цих суттєвих ознак, що споріднює дане явище з іншими мовними явищами. Ядром функціональної структури facere/fieri є його функціонування в якості самостійного прямоперехідного дієслова. Периферія функцій facere/fieri через різноманітні проміжкові вживання включається в поля інших функцій, які теж мають свої центр і периферію.
Отже, як виявили дослідження, дієслово facere має доволі різноманітні лексичні і граматичні значення: від більш конкретного, що реалізується даним дієсловом у самостійній функції, до більш абстрактного значення - у заміщувальній функції.
В семантичному плані дієслово facere - не лише виразник verba operandi (матеріальної дії), verba faciendi (абстрактної дії), але й verba voluntatis (спонукальної дії):
Hanc animam interea Caeso de corpore raptam
fac iubar. (Ovid. Met. XV, 841)
Цю ж його душу стійку, що з грудей вилітає крізь рани,
Зоряним сяйвом зроби [42, 279].
В латинській мові facere - це дієслово, що має високий ступінь абстракції, виняткову функціональну значущість і високу частотність. Завдяки циим характеристикам воно займає центральне місце в структурі ЛСПп.
Еквівалент латинського facere/fieri в українських перекладах служить слово робити(ся). За даними статистичного аналізу (досліджувалися переклади Івана Сердешного, М. Зерова, А. Содомори) робити значно менш частотне, аніж латинське дієслово з цим же значенням. Так, у Івана Сердешного робити складає 8,2% від загальної кількості слів у ЛСПп; в А. Содомори - 7,8%.
М. Зеров це дієслово взагалі не використовує, натомість вживає словосполучення набирати вигляду/форм/статі. Процес перетворення найчастіше позначається дієсловом стати (А. Содомора - 25%, М.Зеров - 12%, Іван Сердешний - 5%). Для порівняння: за Cловником української мови [54, Т. 8], дієслов робити має 8 основних значень; за словником І. Х. Дворецького, основних значень дієслова facere - 40. Дієслова, що порівнюються, збігаються у значеннях: «виробляти», «створювати», «перетворювати кого у що-небудь», «перетворювати», «обертати». Основних значень дієслова ставати - 23, з яких «виникати», «ставати», «робитися», «бути зробленим» - значення, що співпадають з основними значеннями дієслова fieri.
Проаналізувавши значення згаданих дієслів, доходимо висновку, що латинське дієслово facere так спiввідноситься з fieri, як українське робити з дієсловом ставати. Ще одне підтвердження цьому можна знайти, звернувшись до етимології даних дієслів: facere походить з індоєвропейського *dhe- - «робити», «розміщувати»; fieri виникло з індоєвропейського кореня *bhwe-/*bhu- «рости», «ставати».
Те, що facere є точним відповідником дієслова робити, не викликає сумніву, принаймні з огляду на словникові дані. Детальніше слід зупинитися на питанні співвідношення дієслів fieri - в оригіналі та ставати в українських перекладах.
Дієслово fieri (найпоширеніша форма - fit чи fiunt) вживається для позначення процесу (у даному разі - це різноманітні перетвореня), який відбувається з об’єктом без його волі та участі. Виконавець дії, спрямованої на перетворення певного об’єкта, у більшості випадків не називається, за винятком тих дуже нечисленних випадків, коли логічний виконавець дії позначається іменником в орудному відмінку (Ablativus auctoris чи instrumenti), див. раніше - Ovid. Met. XI, 112.
Fit lupus (Ovid. Met. I, 237) можна буквально перекласти як «він був зроблений вовком», якщо вважати, що fieri виконує лише роль пасива до facere. Але тоді виникає питання про виконавця дії, наслідок якої - зміна людської подоби. Хто зробив людину вовком, можна визначити з контексту, в самому реченні це не вказується. Це пов’язано з тим, що, як правило, причина метаморфози, для опису якої використане дієслово fieri, криється у поведінці чи вдачі персонажа.
Отож, розцінювати значення fieri у складі ЛСПп і перекладати його як «бути зробленим» - не буде точним. Більш вдалим варіантом перекладу є дієслово ставати, оскільки це дієслово в значені «почати бути» має лише активну форму і наштовхує не на пошуки виконавця дії, а, швидше, її причини.
В українських перекладах дієслово робити 1) керує знахідним відмінком об’єкта та оудним результату перетворення:
Стогне еребська тоді господиня і свідка лихого
Птахом зробила [42, 95];
2) сполучається із прийменниковою конструкцією об’єкта і знахідним відмінком результату:
Він зробив із них зірки сусідні [42, 43];
3) дієслово робитися керує орудним відмінком іменника чи прикметника:
...і скоріше, повір, ніж про те повідаю,
Я течією роблюсь [42, 98]
Ті ж-то каміння...
В зріст величезний пішли і зробились високими хутко [42, 24].
Дієслово ставати поєднується:
1) з орудним відмінком іменника (найпоширеніший випадок):
Пальцями весла стають і ногами, що плавати звиклі [42, 254];
2) з орудним відмінком прикметника:
Іншим-бо став я, ніж був дотепер [42, 241];
3) із називним відмінком прикметника:
Та ж, як бажала здійнять і розправити частки, що ми їх
Завше гнемо, встаючи, то вони нерухомії стали [42, 49].
Особливо часто вживає дієслово ставати у своєму перекладі
А. Содомора, демонструючи практично необмежену семантичну валентність даного дієслова: ставати богом, ставати мармуром, ставати струмком, ставати іншим, ставати подібним, ставати гірким та ін. М. Зеров використовує словосполучення із ставати навіть там, де його можна було б замінити одним синонімічним словом:
ставати чорним [52, 81] = чорніти
ставати кісткою [52, 94] = костеніти.
У М. Зерова натрапляємо на вживання ставати у значенні «починати»:
Став він поволі, помалу на образ скидатися людський [52, 103].
Аналіз латинських дієслів facere, fieri та їх українських еквівалентів робити(ся), ставати, показує, що лексичне значення значною мірою залежить від функцій дієслова і тих синтаксичних відношень, які складаються між facere та іншими словами і їх значеннями. Так, у самостійній функції чіткіше виявляється термінативність значення; у заміщувальній функції власне значення дієслова розмивається, facere все більше перетворюється у показник дієслівності. Дієслово доповнюється змістом слів, з якими воно поєднане. Facere/fieri, як і робити(ся), ставати, будучи компонентом дієслівно-іменних перифраз, що семантичнно і функціонально еквівалентні синтетичним лексемам, є високопродуктивним дієсловом.
VERTERE
Мова - це система систем, вивчати її елементи не можна, відриваючи один від іншого. М.М. Покровський зазначав: «Історія значень певного слова буде для нас зрозумілою лише тоді, коли ми булемо вивчати це слово у зв‘язку з іншими словоми-синонімами, а головне - у зв’язку зі словами, що належать до того ж кола уявлень» [48, 67].
Слово, що входить до певного понятійного поля, є частиною структури поля. Конкуруючи з іншими елементами воно чи розмежовує їх значення, чи саме семантично спеціалізується під впливом оточення. У ЛСПп більшість слів так чи інакше семантично переосмислюються: побічні компоненти стають домінуючими і навпаки. Ці процеси спостерігаються і в семантичній структурі дієслова vertere.
Словник І.Х. Дворецького визначає для дієслова vertere головними значення «повертати в інший бік», «спрямовувати»; значення «змінювати(ся)» подається під номером 13. Для порівняння: значення «змінювати», «обертати» дієслова facere у словнику І.Х. Дворецького - 32. Отож, дієслово vertere, ізольоване і витягнуте з контексту, поступається за широтою семантики багатозначному facere. Можливо, саме тому проблема вивчення даного дієслова до цього часу лишається мало висвітленою в лінгвістичній літературі.
Метою даного дослідження є встановлення характеру семантичної структури дієслова vertere, а також вивчення його функціонування, синтаксичних і смислових зв’язків у межах окремих ЛСГ та в ЛСП загалом.
При встановленні місця дієслова vertere в ЛСПп відносно центру і для дослідження семантичної структури дієслова надзвичайно велике значення має функціональний фактор. Статистичний аналіз показує: дієслово vertere посідає у творах Овідія друге місце після facere і становить 10% загальної кількості дієслів на позначення процесу перетворення. У ЛСПп дієслово vertere входить до ядерної групи.
В результаті аналізу сполучуваності було виявлено:
1) Найпоширеніша дистрибутивна формула - vertere + in Acc.:
Sed sic quodque erat tamen Acis in amnem versus. (Ovid. Met. XIII, 897)
А проте мій Акід таки справді
Перетворився в ріку... [42, 240].
2) Дещо рідше трапляється пасивна форма: vertere + in Acc.
Quae tamen ex illis aliquo pars humida succo
et terrana fuit, versa est in corporis usum. (Ovid. Met. I, 407-408)
Що в тому камені вогким було, мов од соку якогось,
Що в нім було од землі - те ставало податливим тілом [42, 24].
У реченнях типу
illa vetus, dominis etiam casa parva duobus,
vertitur in templum (Ovid. Met. VIII, 700)
Хата стара, що й для двох затісна була, - їхня оселя, -
Храмом величним стає... [42, 150].
дієслово vertere має медіальне значення, оскільки особа, що здійснює перетворення предмета, не названа, про причину метаморфози можна здогадатися з контексту.
3) Яскраво виражене пасивне значення, представлене даним дієсловом у поширеній конструкції інструментальний аблатив (Ablativus instrumenti):
Sic lacrimis consumta suis Phoebeia Byblis
vertitur in fontem. (Ovid. Met. ІХ, 663)
Так, ненастанно сльозами спливаючи, Фебова внучка,
Бібліда, стала струмком [42, 167].
4) Неособова форма дієслова vertere - дієприкметник (Participium perfecti passivi) вживається, поєднуючись з іменниками figura, vultus, facies та ін.
а) самостійно:
et Crocon in parvos versum cum Smilice flores
praetereo. (Ovid. Met. IV, 283)
...омину вас, Кроконе й Сміалко,
Що замінились у квіти дрібні [42, 73].
б) у звороті незалежного аблатива (Ablativus absolutus):
Ecce fretum scindens alti novus incola ponti,
nuper in Euboica versis Anthedone membris,
Glaucus adest. (Ovid. Met. XIII, 905-907)
Раптом, збиваючи піну, новий глибодонного моря
Житель, що постать недавно змінив в Антедоні Евбейській,
Главк появивсь... [42, 240].
5) Дієслово vertere у поєднанні з префіксом con-: convertere + in Acc.:
...partemque cordis
luridus exsangues pallor convertit in herbas. (Ovid. Met. IV, 267)
...а там, де обличчя,
Барва багряна лягла, до фіалки, журливої квітки,
Стала подібна [42, 72].
6) Неособова форма дієслова convertere (Participium perfecti passivi) має таку ж здатність поєднуватися з іменниками figura, vultus, facies, як і однокореневе дієслово без префікса:
Sic modo quae fuerat rudis et sine imagine, tellus
induit ignotas hominum converas figuras. (Ovid. Met. I 87-88)
Так невпізнанною стала земля, хоч була нещодавно
Звалищем темним, і ось - вже обличчям людським зазоріла [42, 17].
Дані дистрирбутивного аналізу показують: дієслово vertere функціонує в ЛСПп і реалізує значення «обертати», «перетворювати» у таких основни граматичних формах: 1) особова форма дієслова (активного і пасивного стану) у поєднанні з прийменником in та іменником у знахідному відмінку; 2) неособова форма (Participium perfecti passivi), що узгоджується в роді, числі та відмінку з іменником на позначення результату перетворення.
Для початку розглянемо прийменникову конструкцію з дієсловом vertere. За словами Елія Доната, прийменник - це частина мови, яка, будучи поставлена перед іншими частинами мови, або змінює, або доповнює, або обмежує їх значення. Прийменник in у досліджуваній нами конструкції належить до первинних латинських прийменників. Аналіз текстів різних періодів латинської мови дає підстави зробити висновок, що функції прийменника найбільш повно розкриваються у словосполученні і реченні [53, 187].
Як відомо, відношення об’єктивної дійсності, що виражається словосполученнями, бувають різних рівнів і по-різному оформлюються у мові. Більш прості передаються у латинській мові сполученням слів конкретної предметної семантики: nova forma, silicis calidus і под. Пряма функція цих слів - позначати ознаку і предмет. Об’єднуючись у словосполучення, вони передають (за допомогою тільки певних граматичних засобів) також і значення відношення: ventus afflat terga. Безприйменникові словосполучення подібного типу нескладні за семантикою. Для передачі складніших відношень, наприклад, руху чи зміни в часі і просторі, не досить вживання слів конкретної семантики. При мовному оформленні цього значення потрібні: 1) дієслово, що передає значення руху чи процесу трансформації; 2) прийменник, що передає значення релятивності; 3) іменник, що передає значення простору чи результату зміни. Так утворюється складне найменування дії у його відношенні до предмета в просторі і часі:
cum suis totas populi incendia gentes
in cinerem vertintur. (Ovid. Met. II, 215)
Цілі краї й племена обертає пожежа навальна
В попіл, що з вітром летить [42, 36].
Сполучення слів, відображаючи реально існуючі відношення об’єктивної дійсності, має певні обмеження; словосполучення, що відображає відношення між поняттями в людській свідомості, дещо менш зв’язане лексичними обмеженнями, які полягають у тому, що певна лексико-семантична підгрупа дієслів сполучається лише з певною семантично сумісною групою іменників. Це закон мови, згідно з яким будується словосполученя і речення.
Більшість римських граматиків до категорії прийменників зараховували два поняття сучасної лінгвістики - прийменник і префікс [53, 110]. Однак вони поділяли прийменники на відокремлювані та невідокремлювані. До невідокремлюваних відносили: am-, di-, dis-, re-, se-, а також префікс con-.
Читайте також: Мовна ситуація на північноукраїнських землях у XVI-XVII ст.
Латинський префікс con- (як і ex-, ob-, per-) має видове значення перфективності і надає дієслову, з яким вживається, додаткового смислового відтінку. При сполученні con- і vertere у семантичній структурі спостерігаються такі явища: 1) перше значення обох дієслів збігається - «повертати»; 2) відбувається зменшення кількості значень у префіксованого дієслова: vertere - 14, convertere - 12 (за словником І.Х. Дворецького); 3) префікс сприяє спеціалізації дієслова: vertere позначає велику кількість процесів, що відбуваються в людській свідомості («присуджувати», «тлумачити», «приписувати», «наводити як доказ»); convertere вживається на позначення локалізації предмета у просторі і позначає лише один мислительний процес - «перекладати з однієї мови на іншу». Решта значень префіксованого дієслова збігається зі значенням vertere, за винятком власне «закручувати», «робитися хвилястим». Овідій вживає обидва дієслова у їх спільних значеннях «змінювати», «перетворювати», тобто як абсолютні синоніми. Тому в ЛСПп ці слова займають однакове положення і належать до ядерної групи.
Дієслово (con)vertere позначає ряд перетворень, які можна погрупувати таким чином:
1. Перетворення на тварин (найчисельніша група):
а) Fit lupus... (Ovid. Met. I, 234)
Вовком зробивсь... [42, 20].
б) Процес зміни подоби (може зображуватись описово), як, наприклад, перетворення на птаха:
in rostrum, et plumas, et grandia lumina vertit. (Ovid. Met. V, 545)
...дзьоб додала йому й пір‘я, побільшила очі [42, 96].
2. Перетворення на рослини:
а) конкретна вказівка на вид:
At tibi quondam || femineos artus in olentas vertere
mentas, Persephone, licuit? (Ovid. Met. X, 729)
Можна було - пригадай - обернути у м‘яту пахучу
Німфу струнку [42, 188].
б) без вказівки на вид:
...partemque coloris
luridus exsangues pallor convertit in herbas. (Ovid. Met. IV, 267)
...а там, де обличчя,
Барва багряна лягла, до фіалки, журливої квітки,
Стала подібна [42, 72].
3. Перетворення на частини неживої природи:
а) utque pudor cessit, sanguisque induruit oris,
in rigidum parvo silicem discrimine versae. (Ovid. Met. X, 212)
Кров, що в той час по землі розлилася, траву заплямивши,
Кров‘ю вже не була: заяснівши, мов пурпур із Тіра
Квіт появився [42, 177].
б) перетворення у рідкий стан (відбувається не лише з міфологічними персонажами., але й з частинами неживої природи):
inque freti formam terras convertit. (Ovid. Met. XI, 209)
Вигляду моря він землям надав [42, 193].
4. Нерідко дієслово (con)vertere у формі дієприкметника (Participium perfecti passivi), сполучаючись з іменниками figura, facies вказує на
а) процес зміни вигляду, що відбувся, без зазначення кінцевого результату:
inque quid esse potest,
his versae poenae figurae? (Ovid. Met. X, 234)
Що ж би це бути могло? Лиш одне: перевтілення кара [42, 194].
б) кінцевий етап перетворення (уже відомий з контексту):
Sic modo quae fuerat rudis et sine imagine, tellus
induit ignotas hominum converas figuras. (Ovid. Met. I 87-88)
Так невпізнанною стала земля, хоч була нещодавно
Звалищем темним, і ось - вже обличчям людським зазоріла [42, 17].
В українських перекладах творів Овідія дієслово обертатися так само посідає друге місце за частотою вживання після робити(ся), ставати. Лише у перекладі А. Содомори воно значно поступається дієсловам із коренем мін-. В Івана Сердешного дане дієслово виступає у діалектній формі повертати(ся), зберігаючи лексичну поєднуваність дієслова обертати(ся). Це пов’язано з тим, що синоніми, навіть якщо один з них - діалектний варіант, рідко відрізняються поєднуваністю.
Дієслово обертати(ся)
І. Сполучається
а) з прийменниками в, на:
І того чоловіка за зраду
В камінь твердий обернув [42, 47].
М’якше,.. те обернулось на кров і тканину [42, 24].
б) з орудним відмінком:
Каменем він обернувсь [42, 81].
ІІ. Вживається у формі пасивного дієприкметника:
В мене не вхоплять тебе ані крила твої, ні Юпітер,
звернений в золото ясне! [42, 85].
Такі ж характеристики має і діалектна форма дієслова повертати(ся), яку активно використовує у своєму тексті Іван Сердешний:
...а цареві
Видом Медузи він повернув у каміння волосся [41, 38].
При всій точності українських перекладів (а також незажаючи на збереження співвідношення у лексичноу складі оригіналу та перекладів), дослівність, яка а могла б зашкодити художнім якостям твору, не спостерігається. Із двадцяти випадків вживання дієслова vertere лише двічі воно перекладене українською мовою, як обертати (повертати) - і в Івана Сердешного:
verti in tacitos iuvenalia corpora pisces. (Ovid. Met. IV, 50)
Гарні юнацькі тіла повернула у риби німії [41, 42].
В інших авторів обертати(ся) замінене синонімічним дієсловами та виразами «перетворитися», «ставати», «взятися корою» та ін. Абсолютний переклад, на думку В. Бібіхіна, не може бути здійснений іншою людиною, бо це вимагає повного злиття з автором [11, 31]. Якщо прийняти за умовне визначення перекладу зміни тексту, після яких незрозумілі для нас знаки замінюються на зрозумілі, то випадки вживання синонімів у перекладі не заважають називати переклад точним, а нерідко навіть позитивно впливають на якість.
MUTARE
При дослідженні різноманітних мовних одиниць у тексті відбувається його членування на різні текстові рівні. Дослідження слова в художньому тексті на лексичному текстовому рівні дозволяє побачити і вивчити можливості тематичних та асоціативних взаємозв’язків слова, які, перетинаючись, утворюють тематичні групи і лексично-семантичні поля, що значно розширює їх виразові та функціональні можливості.
Мова, будучи знаковою системою, органічно пов’язана із мисленням, за допомогою якого людина формує знання, що закріплюється в словах. Слова розрізняються за ступенем абстракції і, чим абстрактніше поняття позначається словом, тим більша кількість інших слів буде залучена до його визначення.
Системний підхід до вивчення лексики - необхідна передумова для пізнання мови як системи. Системність у вивченні словникового складу мови вимагає розгляду слів у їх взаємозв’язках, що найзручніше здійснюється шляхом вичленування лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів.
Дієслово mutare, зa словником І.Х. Дворецького, має дев’ять значень, п’яте, щосте та сьоме з яких - «змінювати», «перетворювати(ся)», «обертати». Застосувавши формулу С.Г. Бережана C=2c/(n1+n2), де n1- кількість значень першого слова, n2 - кількість значень другого слова, а c - кількість спільних значень у певної пари слів [9, 35], встановлюємо, що ступінь семантичної еквівалентності mutare з transformare - 0,18; із facere - 0,12; із vertere - 0,26. Ці результати отримані на базі словникових даних.
Але оскільки дана робота присвячена дослідженню лексико-семантичої системи, це передбачає послідовне виділення окремих елементів з обов’язковим врахуванням відношень між ними. Семантичні властивості елементів можуть бути виражені різною мірою, бути на різних рівнях близькості, виявлятися (чи не виявлятися), залежно від умов і оточення.
В свою чергу, значення багатозначного слова об’єднуються в семантичну єдність завдяки певним відношенням, що існують між ними на основі спільних семантичних асоціацій (метафоричність, метонімія, функціональна спільність). Вживання слова у різних за змістом словосполученнях не руйнує семантичної єдності слова. Видозміна семантики слова, пов’язана із його вживанням у різних лексико-семантичних позиціях, тобто у поєднанні з різними семантичними групами слів, дає можливість встановити лексико-семантичні контексти вживання даного слова чи окремих його значень. Позиція слова - поєднання із певним семантичним розрядом слів - визначає, яке із властивих йому значень реалізується.
Дієслово mutare належить до трьох найуживаніших дієслів у ЛСПп і посідає серед них третє місце за частотністю. Це дієслово відзначається великою різноманітністю форм, в яких воно функціонує у творах Овідія, і виявляє надзвичайно широкі можливості своєї граматичної і семантичної валентності.
Найпродуктивніші дистрибутивні формули з mutare:
1. Acc. + mutare + in Acc.:
inque pedes mutant brachia primum. (Ovid. Met. IX, 319)
...у ноги звірячі насамперед руки змінила [42, 162].
2. Acc. + mutare + Abl.:
...donec inhaerantem lacerae cervice iuvencae
marmore mutavit. (Ovid. Met. XI, 404)
Поки, повислий на шиї телиці, що кров‘ю спливала,
Мармуром раптом не став [42, 197].
3. mutare + eх Abl. + in Acc.:
...omnibus e nigro color est mutatus in album. (Ovid. Met. XV, 47)
Чорне забарвлення всіх камінців замінилось на біле [42, 265].
4. mutare + Acc.:
Haec igitur formam crescendo mutat. (Ovid. Met. XV, 435)
Змін зазнає, отже, й Рим... [42, 270].
5. Mutatus (participium perfecti passivi)
a) самостійно:
vertitur ad Solem: mutataque servat amorem. (Ovid. Met. IV, 270)
За Сонцем, однак, хоч і корінь тримає,
Все повертається: давня жага й перемінену сушить [42, 73].
б) у сполученні з орудним відмінком:
...tauro mutatus membra, rebello. (Ovid. Met. IX, 81)
Перевтілитись змушений втретє, || став я биком [42, 157].
Дієслово mutare вживається також у неособовій формі герундія (Gerundium):
Qua nimium placuit, tellus, ait, hisce, vel istam
quae facit ut laedar mutando perde figuram. (Ovid. Met. I, 546)
Не до добра, - йому каже, -
Шлях цей тебе доведе...
Ким я була і якою зробилася, глянь - і побачиш [42, 26].
Окремого розгляду заслуговують моделі 1 - 3. Вони демонструють не лише сполучувальні можливості латинського дієслова mutare, але й деякі загальномовні процеси. На думку багатьох дослідників, синтетизм у чистому вигляді (вираження усіх синтаксичних відношень тільки через відмінкові форми слова) не властивий латинській мові. Як відзначає Є.А. Реферовська: «Співіснування відмінкових форм з прийменниковими конструкціями - явище у латинській мові дуже давнє» [51, 36]. В архаїчній і класичній латині значення відмінка і значення прийменникової конструкції не перекривались повністю. У пізній період відмінність поступово зникала і прийменникова конструкція почала замінювати відмінкову. Підтвердження цьому можна знайти вже у Овідія. Деякі вчені вважають, що прийменники замінили безприйменникове вживання відмінків у зв’язку із фонетичним послабленням відмінкових закінчень, яке спостерігалося у період ранньосередньовічної латини. Безперечно, стирання формальної різниці між відмінками, що з часом призвело до їх семантичного злиття, - важливий фактор розвитку прийменникової конструкції. Багатозначність відмінків призводить до появи двозначних сполучень, змістової нечіткості відмінкових конструкцій. Конструкції з прийменником мають перевагу в тому, що вони більш конкретні та однозначні. Є.А. Реферовська вважає, що розвиток прийменникових конструкцій почався набагато раніше, тоді, коли про фонетичну неповноцінність відмінків не йшлося. Суттєві відмінності щодо частоти вживання прийменникових конструкцій існували у розмовній та літературній мовах. Літературна мова, орієнтуючись на високий стиль, відмежовувалась від ряду тенденцій, що зароджувались у розмовній мові вже в часи Плавта. Прийменникові конструкції, що набули значного поширення у розмовній мові, поступово замінювали відмінкову систему латинської мови. У творах Овідія також помітна тенденція до зміни дієслівного керування, що виражалася у заміщенні відмінкового додатка прийменниковим. Для порівняння:
1) ...et tandem? Superis miserantibus, ambo
alite mutantur. (Ovid. Met. XI, 741)
Змилостились боги: обернули || їх на птахів [42, 205].
2) Et citius, quam nunc tibi facta renarro,
in latices mutor. (Ovid. Met. V, 636)
...і скоріше, повір, ніж про те повідаю, || я течією роблюсь [42, 98].
3) omnibus e nigro color est mutatus in album. (Ovid. Met. XV, 47)
Чорне забарвлення всіх камінців замінилось на біле [42. 262].
За допомогою прийменників виражаються різноманіті відношення та зв’язки: просторові, часові, причинові, об’єктні та ін. Більшість прийменників, сполучаючись з іменниками, в латинській мові передають локальні й темпоральні відношення. Відображення фізичного простору у свідомості виникло як узагальнене поняття місця, в межах якого проходить людське існування. За словами М. Г. Сеніва, у латинській мові, як і в більшості індоєвропейських мов, простір морфологізований у парадигмі імені, а час - у парадигмі дієслова, тобто простір предметний, а час пов’язаний з подією [53, 22].
Оскільки в колі нашого дослідження - семантична структура художнього тексту, а не окремого мовного рівня, слід враховувати цілий ряд особливостей, що звідси випливають. Одна з головних особливостей та, що при дослідженні ЛСПп у творах Овідія ми маємо справу з міфологічним баченням світу. Міфологічний суб’єкт у художньому творі до певного часу, як і реальна людина, існує у просторі і часі, але після певної події він виходить за межі того й іншого. Для позначення переходу з однієї форми в іншу застосовуються ті ж вказівні елементи, що й для вираження реальної просторової локалізації.
У мові Овідія найпоширенішою прийменниковою конструкцією на позначення перетворень є конструкція Acc. + mutare + in Acc. Прийменник in виражає просторове відношення. Поєднуючись з орудним відмінком, він є носієм локативності, із знахідним - директивності. Перед нами постає прийменниково-відмінкова система, в якій актуалізуються статичні і динамічні ознаки просторової локалізації. З цього можна зробити висновок, що процес перетворення уявлявся античній людині як певний абстрактний рух, перехід від—до.
Дієслово mutare, функціонуючи у тексті в різних граматичних формах, позначає перетворення, результатом яких є
1) перетворення на тварину:
...tauro mutatus membra, rebello. (Ovid. Met. IX, 81)
Перевтілитись змушений втретє, || став я биком [42, 157].
2) перетворення на рослину:
At cruor in florem mutabitur. (Ovid. Met. X, 721)
Кров переміниться в квіт [42, 188].
3) перетворення на частину неживої природи:
Gorgoneum crinem turpes mutavit in hydros. (Ovid. Met. IV, 800)
В чорних огидливих змій замінила волосся Горгони [42, 84].
У формі дієприкметника (Participium perfecti passivi) дієслово mutare часто вживається в атрибутивній чи предикативній функції без зазначення результату перетворення:
vertitur ad Solem: mutataque servat amorem. (Ovid. Met. IV, 270)
За Сонцем...
Все повертається: давня жага й перемінену сушить [42, 82].
В українській мові деривація дієслів зміни відбувається за допомогою розгалуженої системи префіксів. В аналізованих українських перекладах творів Овідія використовується певна частина ресурсів цієї системи:
з-мінити
за-мінити з-міняти
пере-мінити мін-
по-мінити (діалектне) по-міняти
Основними дистрибутивними моделями дієслова змінювати(ся) є такі:
1) Verb. + Nomen в Acc. (без зазначення кінцевого результату перетворення)
Думка мене натика заспівать про обертання тварі;
Боже, - її ж ти зміняв, поможи ти у ділі моєму [41, 3].
2) Verb. + Nomen в Acc. + у, в/на Nomen
В чорних огидливих змій замінила волосся Горгони [42, 84].
Дієслово змінювати(ся) нерідко виступає частиною стійких словосполучень: змінювати вид, вигляд, змінюватися на воду:
Важко зітхнула вона і відразу змінилася з виду [42, 48].
Конструкції з даним дієсловом можуть вживатися замість трансформативної лексики з конкретним значенням (кам’яніти, дерев’яніти, спопеліти):
Землі квітучі нараз перемінені в попіл [41, 12].
Висновки
Мова як система складається із підсистем, що характеризуються складними організаціями. Слова присутні також в усіх підсистемах латинської та української мов, однак говорити про лексику як систему можна, маючи на увазі словниковий склад у його протиставленні до граматичного ладу. Системність у вивченні словникового складу мови вимагає розгляду слів у їх взаємозв’язках, веде до вичленовування синтагматичних і парадигматичних класів слів.
У сучасному мовознавстві поширеним способом систематизації словника є виділення і вивчення лексико-семантичних полів. Метою даної роботи було визначити межі та проаналізувати склад лексико-семантичного поля перетворень у мові творів Овідія та їх українських перекладах; порівняти структуру цих мікросистем.
Дослідження ЛСПп на матеріалі творів Овідія та їх українських перекладів показує: ЛСПп складають слова, у яких сема «перетворення» виступає на першому місці. Структура ЛСПп - це просторова ієрархічна вертикальна організація, що розпадається на складові з різним числом рівнів ієрархії. Будова ЛСПп відповідає універсальному правилу організації лексикону людини, що полягає в існуванні ядра та периферії. Ядро ЛСПп - vertere - частотне стилістично нейтральне дієслово загальновживаної мови із широкою морфологічною та семантичною сполучуваністю. На периферії знаходяться слова-носії різноманітних семантичних, стилістичних та інших ознак.
Дослідження здійснювалося в декілька етапів. Перший із них - виділення словесного поля з усієї лексики творів Овідія, що відбувається шляхом встановлення груп семантично близьких слів. Критерієм є відношення слів до однієї позамовної дійсності, у даному разі - це відношення до субстанційної зони перетворень. Аналіз значень слів проведено за допомогою методології семантичних ознак. Опис значення слова супроводжується ілюстративним матеріалом - реченнями, що містять це слово. Опис словесного поля в окремій мові підкріплюється детальним аналізом його складових. ЛСПп як більш загальне угруповання об’єднує такі типи парадигматичних класів слів, як лексико-семантичні групи, антонімічні пари, синонімічні ряди, тематичні групи.
ЛСГ даного поля мають складну структуру. У них виразно виділяються ядерні та периферійні зони. Найбільш чисельною та повно представленою у широкій різноманітності зв’язків і відношень між елементами в ЛСПп є дієслівна лексико-семантична група. Головна особливість дієслів у ЛСПп - це те, що вони показують динаміку переходу від одного стану до іншого.
До ядерного комплексу дієслівної ЛСГ входять vertere, facere, mutare. Дієслова периферії розміщуються на трьох ступенях віддалення від центру: перший ступінь - дієслова, які позначають перетворювальний процес і не беруть участі в описі нуль-перетворень: reformare, variare; другий ступінь - кожен лексичний елемент спеціалізується на певному виді перетворень: durare, dilatare, frondescere; третій ступінь - дієслова, належність яких до ЛСПп визначається лише з контексту: sulcavare, tingere.
У межах ЛСГ трансформативних дієслів виокремлюються дванадцять синонімічних рядів, що різняться кількістю складових та ступенем семантичної еквівалентності між ними: 1) приєднання, зрощення тіл та їх частин; 2) зменшення розмірів тіла; 3) покривання поверхні; 4) затвердіння форм; 5) процес прогресивного перетворення; 6) процес регресивого перетворення; 7) збільшення розмірів; 8) розм’якшення форми; 9) горіння, нагрівання; 10) процес перетворення на рослину; 11) зміна кольору; 12) обертальний рух, що супроводжує зміну.
Дієслова груп «затвердіння форми» - «розм’якшення форми», «зменшення» - «збільшення розмірів тіла» поєднуються в антонімічні пари.
До складу ЛСПп входять також прикметникова ЛСГ (допоміжна), дієприкметникова (проміжна) та малочисельна іменникова група.
Трансформативна лексика поділяється на такі тематичні групи:
1. Перетворення на тварину, рибу, птаха.
2. Перетворення на дерева, квіти, трави.
3. Перетворення на частини неживої природи: каміння, води, зорі.
4. Нуль-перетворення.
5. Перетворення як оборотний процес.
У межах ЛСПп у творах Овідія та їх українських перекладах чітко окреслюються два підполя, що мають тотожну структуру: підполе перетворення живих істот та підполе перетворення предметів.
Окремий розділ в роботі присвячено розгляду основних компонентів ЛСПп (facere, vertere, mutare) з огляду на особливу роль, яку виконують ці дієслолва у досліджуваній мікросистемі.
Зіставний аналіз ЛСПп в українській та латинській мовах на матеріалі творів Овідія та їх українських перекладів виявив:
1) Між ЛСПп в обох мовах існує подібність, яка полягає в тому, що ці словесні поля належать до просторових ієрархічних структур; вони мають у своєму складі однакову кількість ЛСГ, розгалужені синонімічні ряди та численні пари антонімів; збігається кількість та наповнення тематичних груп.
2) Відмінності між ЛСПп у творах Овідія та в їх українських перекладах полягають у членуванні периферії дієслівної ЛСГ на ступені: перший ступінь - слова, що позначають однонаправлені перетворення (згинути, оновитися); другий ступінь - елементи, що спеціалізуються на конкретному виді перетворень - кількість таких дієслів більша, ніж оригіналі (кам’яніти, крижаніти, дерев’яніти); третій ступінь - дієслова, належність яких до ЛСПп можна встановити лише з контексту (пофарбувати, запалати).
Число та довжина синонімічних рядів у ЛСПп в латинському оригіналі та українських перекладах різна. Так, у мові перкладів найдовший синонімічний ряд (понад 30 елементів) становлять дієслова на позначення власне зміни вигляду.
Порівняльне вивчення ЛСПп у художніх творах латинською та українською мовами дозволяє виявити специфіку не лише самих мов, а, перш за все, окреслює загальні властивості даної мікросистеми.
Результати проведеного досліження такі:
1. Лексико-семантичне поле - це сукупність слів, об‘єднаних на основі спільної інтегральної семантичної ознаки «перетворення», що об’єднує всі елементи даного ЛСП.
2. Межі ЛСПп досить невизначені, оскільки належність слів до цього поля не відповідає ні етимологічній спорідненості, ні початковій належності до інших полів.
3. Слово, що входить до ЛСПп, є частиною структури поля. Конкуруючи з іншими елементами поля, воно чи розмежовує їх значення, чи саме семантично спеціалізується під впливом оточення. Більшість слів так чи інакше семантично переосмислюються: побічні компоненти стають домінуючими і навпаки.
4. Простежуються чіткі зв’язки лексико-семантичного поля перетворень з іншими ЛСП (життя, смерті, росту).
5. Один із продуктивних засобів розширення меж ЛСПп - метафорична експансія.
6. Як матеріал для дослідження лексико-семантичного поля перетворень художній текст є таким же достовірним і фундаментальним джерелом, як словник чи мовлення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Андреева К.С. Лексико-семантическая вариантность именных и глагольных лексем румынского языка в сравнении с латинским. - К., 1976.
2. Антична література / Упоряд. О. І. Білецький. - К.: Радянська школа, 1968.
3. Антологія української поезії: В 6 т. / Упорядник В. А. Шевчук- К.: Дніпро, 1984.
4. Антомонов А.Ю. Исследование структурной организации лексико-семантического поля. - К., 1987.
5. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. - М.: Наука, 1974.
6. Бабишків О., Курашова В. Леся Українка. Життя і творчість. - К., 1953.
7. Баглай Б. Іван Франко - дослідник античної літератури. - Ужгород, 1996.
8. Беляева Е.И. К проблеме лексико-семантического поля в языке. - Воронеж, 1977.
9. Бережан С. Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. - Кишенев: Штиинца, 1978.
10.Бехтерева Н.П., Бундзен П.В. Мозговые коды психической деятельности. - Л., 1977.
11.Бибихин И.В. Теория перевода и лингвистика // Актуальные проблемы класической филологии. - М., 1982.
12.Білик М.Й. Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
13.Бонов А. Мифы и легенды о созвездиях. - Минск, 1984.
14.Бурмистрова Н.С. К семантической типологии художественных текстов. - Одесса, 1988.
15.Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. - 1953. - №5.
16.Вулих Н.В. Сказочные мотивы в поэме Овидия «Метаморфозы». - Л., 1960.
17.Вулих Н.В. Мировоззрение и художественный стиль Овидия. - Л., 1977.
18.Гончарова Н.А. Функционально-семантическая характеристика латинского глагола facere. - К., 1974.
19.Гусев С.С. Роль метафоры в процессе познания. - М., 1983.
20.Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. - М.: Русский язык, 1966.
21.Десницкая А. В. Из истории развития глагольной переходности. - Л., 1951.
22.Дідик Й. Іван Франко - перекладач і дослідник творчості Публія Овідія Назон // Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
23.Дроганина Н.А., Налимов В. В. Семантика ритма. - М., 1989.
24.Ефимов И.С. Типология художественных текстов и их филологический анализ. - М., 1982.
25.Жгенти М.В. Семантическое поле как принцип исследования словесных значений. - Тбилиси, 1983.
26.Иванова Л.П. Методы лингвистических исследований. - К., 1995.
27.Історія української літертури. ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1.: 1910 - 1930-ті роки: Навч. посібник / За ред. В. Г. Дончика. - 2-ге вид. - К.: Либідь, 1994.
28.Казанская Т.Б. Префикс re- во французском языке. - Л., 1956.
29.Кистанова Н.Ф. Функционально-семантическая характерстика глагола faire в современном французском языке. - Л., 1967.
30.Козлова В.А. К разработке общей концнепции значения. - Л., 1990.
31.Коровкін Ф.П. Історія стародавнього світу. - К.: Освіта, 1992.
32.Корыхалова Т. Развитие лексико-семантической группы имен существительных со значением сенсорнных качеств в латинском языке. - Л., 1968.
33.Кошляк А.Б Слово на лексическом текстовом уровне. - Уфа, 1986.
34.Кузнецова А.И. Понятие семантической системы языка и методы ее исследования. - М., 1962.
35.Лосев А. Ф. Антическая мыфология в ее историческом развитии. - М., 1957.
36.Матвеев В.И. Структура семантического поля возраста человека. - К., 1982.
37.Мейер И. Сборник слов и оборотов к четвертому изданию «Избанные стихотворения Овидия». - М., 1894.
38.Мушак Ю. Овідій у «Поетиці» Феофана Прокоповича // Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
39.Новикова А.И., Ярославцева Е.И. Семантическое расстояние в языке и тексте. - М.: Наука, 1990.
40.Овидий. Метаморфозы (Сборник слов и словарь). - СПб., 1908.
41.Овідій Назон. Метморфози / Український переклад Івана Сердешного. - Львів, 1893.
42.Овідій Публій Назон. Метаморфози / Перекл. А. Содомори. - К.: Дніпро, 1988.
43.Пачовський Т. «Метаморфози» Овідія в українській літературі // Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
44.Пащина Л.В. Українські переклади Овідієвих «Метаморфоз» // Питання класичної філології. - Львів: Вища школа - 1989. - №24
45.Пеленський Є.Ю. Овідій в українській літературі. - Краків - Львів: Українське видавництво, 1943.
46.Петрученко О. Латинско-русский словарь. - М., 1994.
47.Покровский М.М. Материалы для характеристики Овидия. - М., 1892.
48.Покровский М.М. Семасиологические исследования в области древних языков // Избранные работы по языкознанию. - М., 1959.
49.Поляков М. Вопросы поэтики и художественной семантики. - М.: Советский писатель, 1978.
50.Резникова М.Ф. De et facio, eo et fio в сложных глаголах. - К., 1963.
51.Реферовская Е.А. Развитие предложных конструкций в латинском языке познего периода. - М. - Л., 1964.
52.Рильський М. Микола Зеров - поет і перекладач // Зеров М. Твори: В 2-х т. - К.: Дніпро, 1990.
53.Сенів М.Г. Система просторових і часових відношень. Функціонально-семантичний аналіз на матеріалі латинської мови (Автореферат). - К., 1997.
54.Словник української мови. В 11-ти т. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980.
55.Соссюр Ф. де. Курс общей лингвистики // Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1977.
56.Статьи и исследования по языкознанию и классической филологии / Ред. И.А. Василенко. - М., 1965.
57.Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. / Ред. колегія: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. енциклопедія, 1990. - Т. 2.
58.Уфимцева Р.А. Структура лексико-семантического поля. - М., 1962.
59.Филин Ф.П. О лексико-семантических группах слов // Филин Ф. П. Очерки по теории языкознания. - М.: Наука, 1982.
60.Численко Н.Д. Глагольная префиксация в архаической латыни. - Л., 1972.
61.Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики. - М.: Наука, 1975.
62.Штоф В.А. О философском подходе к проблеме значения. - Вильнюс, 1976.
63.Щур Г.С. Теория поля в лингвистике. - М.: Наука, 1950.
64.Язык и стиль античных писателей. Сборник статей. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1966.
65.Яниш В.Б. Наблюдение над развитием и употреблением форм пассива в латинском языке. - К., 1954.
66.Яцків М. Мої зустрічі з Каменярем // Іван Франко у спогадах сучасників. - Львів, 1956.
67.Benveniste A. Problemes semantiques de la reconstruction. - New York: World, 1954.
68.Ernout A., Meillet A. Dictionaire etymologique de la langue Latine. - Paris, 1959.
69.Guiraud P. Les characteres statistiques du vocabulaire. - Paris, 1954.
70.Hjelmslev L. La nature du prono. - Paris, 1937.
71.Indicem universum, nominum vocabulorum et rerum in omnibus Ovidii. - Parisiis Cjllig. N. E. Lemarire, 1824.
72.Marouzeau J. Notre langue. - Paris, 1955.
73.Publii Ovidii Nasonis opera omnia. - Lipsiae, 1845. - Vol. I - III.
74.Rossi P. Derevatives of Latin «fec». Study in Semantics, - California, 1941.
1. Андреева К.С. Лексико-семантическая вариантность именных и глагольных лексем румынского языка в сравнении с латинским. - К., 1976.
2. Антична література / Упоряд. О. І. Білецький. - К.: Радянська школа, 1968.
3. Антологія української поезії: В 6 т. / Упорядник В. А. Шевчук- К.: Дніпро, 1984.
4. Антомонов А.Ю. Исследование структурной организации лексико-семантического поля. - К., 1987.
5. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. - М.: Наука, 1974.
6. Бабишків О., Курашова В. Леся Українка. Життя і творчість. - К., 1953.
7. Баглай Б. Іван Франко - дослідник античної літератури. - Ужгород, 1996.
8. Беляева Е.И. К проблеме лексико-семантического поля в языке. - Воронеж, 1977.
9. Бережан С. Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. - Кишенев: Штиинца, 1978.
10.Бехтерева Н.П., Бундзен П.В. Мозговые коды психической деятельности. - Л., 1977.
11.Бибихин И.В. Теория перевода и лингвистика // Актуальные проблемы класической филологии. - М., 1982.
12.Білик М.Й. Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
13.Бонов А. Мифы и легенды о созвездиях. - Минск, 1984.
14.Бурмистрова Н.С. К семантической типологии художественных текстов. - Одесса, 1988.
15.Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. - 1953. - №5.
16.Вулих Н.В. Сказочные мотивы в поэме Овидия «Метаморфозы». - Л., 1960.
17.Вулих Н.В. Мировоззрение и художественный стиль Овидия. - Л., 1977.
18.Гончарова Н.А. Функционально-семантическая характеристика латинского глагола facere. - К., 1974.
19.Гусев С.С. Роль метафоры в процессе познания. - М., 1983.
20.Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. - М.: Русский язык, 1966.
21.Десницкая А. В. Из истории развития глагольной переходности. - Л., 1951.
22.Дідик Й. Іван Франко - перекладач і дослідник творчості Публія Овідія Назон // Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
23.Дроганина Н.А., Налимов В. В. Семантика ритма. - М., 1989.
24.Ефимов И.С. Типология художественных текстов и их филологический анализ. - М., 1982.
25.Жгенти М.В. Семантическое поле как принцип исследования словесных значений. - Тбилиси, 1983.
26.Иванова Л.П. Методы лингвистических исследований. - К., 1995.
27.Історія української літертури. ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1.: 1910 - 1930-ті роки: Навч. посібник / За ред. В. Г. Дончика. - 2-ге вид. - К.: Либідь, 1994.
28.Казанская Т.Б. Префикс re- во французском языке. - Л., 1956.
29.Кистанова Н.Ф. Функционально-семантическая характерстика глагола faire в современном французском языке. - Л., 1967.
30.Козлова В.А. К разработке общей концнепции значения. - Л., 1990.
31.Коровкін Ф.П. Історія стародавнього світу. - К.: Освіта, 1992.
32.Корыхалова Т. Развитие лексико-семантической группы имен существительных со значением сенсорнных качеств в латинском языке. - Л., 1968.
33.Кошляк А.Б Слово на лексическом текстовом уровне. - Уфа, 1986.
34.Кузнецова А.И. Понятие семантической системы языка и методы ее исследования. - М., 1962.
35.Лосев А. Ф. Антическая мыфология в ее историческом развитии. - М., 1957.
36.Матвеев В.И. Структура семантического поля возраста человека. - К., 1982.
37.Мейер И. Сборник слов и оборотов к четвертому изданию «Избанные стихотворения Овидия». - М., 1894.
38.Мушак Ю. Овідій у «Поетиці» Феофана Прокоповича // Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
39.Новикова А.И., Ярославцева Е.И. Семантическое расстояние в языке и тексте. - М.: Наука, 1990.
40.Овидий. Метаморфозы (Сборник слов и словарь). - СПб., 1908.
41.Овідій Назон. Метморфози / Український переклад Івана Сердешного. - Львів, 1893.
42.Овідій Публій Назон. Метаморфози / Перекл. А. Содомори. - К.: Дніпро, 1988.
43.Пачовський Т. «Метаморфози» Овідія в українській літературі // Публій Овідій Назон. - Львів, 1960.
44.Пащина Л.В. Українські переклади Овідієвих «Метаморфоз» // Питання класичної філології. - Львів: Вища школа - 1989. - №24
45.Пеленський Є.Ю. Овідій в українській літературі. - Краків - Львів: Українське видавництво, 1943.
46.Петрученко О. Латинско-русский словарь. - М., 1994.
47.Покровский М.М. Материалы для характеристики Овидия. - М., 1892.
48.Покровский М.М. Семасиологические исследования в области древних языков // Избранные работы по языкознанию. - М., 1959.
49.Поляков М. Вопросы поэтики и художественной семантики. - М.: Советский писатель, 1978.
50.Резникова М.Ф. De et facio, eo et fio в сложных глаголах. - К., 1963.
51.Реферовская Е.А. Развитие предложных конструкций в латинском языке познего периода. - М. - Л., 1964.
52.Рильський М. Микола Зеров - поет і перекладач // Зеров М. Твори: В 2-х т. - К.: Дніпро, 1990.
53.Сенів М.Г. Система просторових і часових відношень. Функціонально-семантичний аналіз на матеріалі латинської мови (Автореферат). - К., 1997.
54.Словник української мови. В 11-ти т. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980.
55.Соссюр Ф. де. Курс общей лингвистики // Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1977.
56.Статьи и исследования по языкознанию и классической филологии / Ред. И.А. Василенко. - М., 1965.
57.Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. / Ред. колегія: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. енциклопедія, 1990. - Т. 2.
58.Уфимцева Р.А. Структура лексико-семантического поля. - М., 1962.
59.Филин Ф.П. О лексико-семантических группах слов // Филин Ф. П. Очерки по теории языкознания. - М.: Наука, 1982.
60.Численко Н.Д. Глагольная префиксация в архаической латыни. - Л., 1972.
61.Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики. - М.: Наука, 1975.
62.Штоф В.А. О философском подходе к проблеме значения. - Вильнюс, 1976.
63.Щур Г.С. Теория поля в лингвистике. - М.: Наука, 1950.
64.Язык и стиль античных писателей. Сборник статей. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1966.
65.Яниш В.Б. Наблюдение над развитием и употреблением форм пассива в латинском языке. - К., 1954.
66.Яцків М. Мої зустрічі з Каменярем // Іван Франко у спогадах сучасників. - Львів, 1956.
67.Benveniste A. Problemes semantiques de la reconstruction. - New York: World, 1954.
68.Ernout A., Meillet A. Dictionaire etymologique de la langue Latine. - Paris, 1959.
69.Guiraud P. Les characteres statistiques du vocabulaire. - Paris, 1954.
70.Hjelmslev L. La nature du prono. - Paris, 1937.
71.Indicem universum, nominum vocabulorum et rerum in omnibus Ovidii. - Parisiis Cjllig. N. E. Lemarire, 1824.
72.Marouzeau J. Notre langue. - Paris, 1955.
73.Publii Ovidii Nasonis opera omnia. - Lipsiae, 1845. - Vol. I - III.
74.Rossi P. Derevatives of Latin «fec». Study in Semantics, - California, 1941.