Наталя Давиденко, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
У сфері державного управління та сучасній юридичній науці і досі відбувається інтенсивне накопичення історико-правового термінологічного матеріалу, який не завжди адаптованим вливається у неосяжну кількість вже більш чи менш системно і вдало кодифікованої бази. Для того, щоб цей процес відбувався планомірно й впорядковано, необхідне системне дослідження термінів і понять, якими оперують представники різних епох. Адже в різні історичні періоди один і той самий термін мав подеколи відмінні значення. У вітчизняній лінгвістиці, правознавстві та державному управлінні відсутні ґрунтовні системні праці з аналізу історико-правових термінів, а отже немає і стандартизованої термінологічної бази, що значно ускладнює дослідницьку та освітню роботу на різних рівнях, і загалом суттєво збіднює національну культурну історію.
Надзвичайно важливим завданням при вивченні історико-правової термінології є дослідження юридичних термінів та їхнього історичного розвитку. Зокрема, це стосується періоду існування українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої з їх не дуже зрозумілим для сьогоднішнього читача суспільним устроєм та зовсім відмінним від нашого світосприйняттям. Саме це завдання ми й ставимо перед собою у даній роботі – проаналізувати деякі з юридичних термінів, які мають давню історію і, зародившись у часи Римської імперії, пройшовши довгими і складними шляхами, декілька разів змінивши своє первісне значення, закріпилися в сучасній українській юридичній термінології. Таке дослідження вважаємо актуальним у контексті пожвавлення зацікавленості українців власною історією, прагнення фахівців з державного управління, істориків, юристів шляхом врахування досвіду попередніх поколінь прогнозувати майбутній розвиток нашої держави. Метою поданої роботи бачимо відбір та аналіз юридичних та історико-правових термінів в їх історичному розвитку.
Читайте також: Проблеми перекладу термінів канонічного права (на матеріалі творів Станіслава Оріховського)
Поштовхом для дослідження стали латиномовні твори Станіслава Оріховського, видатного публіциста епохи Відродження, який справив істотний вплив на розвиток політико-правової думки та системи державного управління, зокрема, в Україні [30]. До лінгвістичного аналізу були залучені сучасні юридичні словники та енциклопедії [5,11,15,26,28,29 та ін.]. Для дослідження еволюції лексичної семантики термінів застосовано порівняння з їх уживанням в сучасних законах, підзаконних актах та в засобах масової інформації. Актуальність такого дослідження зумовлена відсутністю україномовних енциклопедій і тлумачних словників історико-правової термінології та незначною кількістю ґрунтовних наукових робіт і теоретичних розробок, необхідних для їх укладання. І хоча останнім часом написано чимало робіт, присвячених дослідженню та розробці сучасної юридичної термінології, однак навіть у такому авторитетному виданні, як 6-томна „Юридична енциклопедія” [29], немає багатьох термінів, що були нормативними в юриспруденції та державному управлінні на різних етапах існування української держави: у складі Київської Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, Московського царства, Російської імперії, Радянського Союзу тощо.
Втім, у межах одного енциклопедичного видання досить складно поруч із розкриттям назв та характеристикою установ, організацій, державних утворень, біографічними даними численних політичних, наукових, державних діячів тощо, розкрити значення всіх термінів, зазначивши варіанти їх тлумачення на різних етапах існування, тому актуальним завданням сьогодні є накопичення наукового матеріалу та формування бази для укладання спеціальних словників історико-правової та юридичної термінології, які б полегшили сприйняття багатьох сучасних реалій в історичному ракурсі, сприяли б уникненню полісемії серед термінів, вживаних у юриспруденції та державному управлінні, максимальному уточненню законодавчих дефініцій, унормуванню та класифікації використовуваних термінів відповідно до логіко-поняттєвих явищ, які вони позначають. Адже навіть використання історизмів у виступах та промовах, що, звичайно, сприяє риторичній майстерності оратора, потребує чіткого історико-правового та філологічного тлумачення і коментаря. А враховуючи рівень сучасного інформаційного забезпечення, матеріал має бути максимально унормованим і чітко класифікованим. Перспективність цього напрямку роботи ми вбачаємо у необхідності створення загальної кодифікованої і стандартизованої бази сучасної юридичної термінології з урахуванням історико-правової термінології. В нашій роботі зупинимо свою увагу на еволюції понять „патронат” і „опіка”, які виникли ще за часів Римської імперії, та лексем, які з цими поняттями співвідносяться.
Читайте також: Стереотипи свідомості воюючих сторін у їх ставленні до цивільного населення на прикладі облоги Збаража та за умовами Зборівського миру 1649 р.
В латинській мові слово patronus означало „захисник, поборник, правозаступник, адвокат, покровитель” [2]. Пізніше розвинулося поняття патронату – процесуального представництва, захисту, охорони, тобто форми залежності, при якій багаті римські громадяни брали на себе патронат над землеробами (часто навіть над цілими поселеннями), тобто надавали їм все необхідне для обробки землі, захищали від збирачів податків і набігів розбійників. Селяни, взяті під патронат, відмовлялися від особистої свободи та майна, а також підлягали суду патрона [1]. Нагадаємо, що римське право як найбільш розвинута правова система, заснована на приватній власності, була запозичена великою кількістю західноєвропейських країн: „в одних з цих країн римське приватне право стало чинним, а в інших справило значний вплив на зміст національного громадянського права” [1:292].
Цікаво, що за Римським правом існували міста-патрони, тобто міста, які, використовуючи свій досвід та матеріальну базу, допомагали „містам-клієнтам” [28:315].
Зв’язок опікуна та його підопічного (відповідником у античному праві є поняття „клієнта”) був двостороннім: вдячністю за опіку були підтримка та лобіювання політичних інтересів патрона. Клієнти як категорія соціально залежних людей відомі ще за часів Лацію (місцевості, на території якої було засновано Рим), поширеним інститут клієнтури був і у сабінян та етрусків: у VI-III ст. до н. е. Клієнти підпорядковувались (колективно або одноосібно) голові роду або великої сім’ї, вони виконували сільськогосподарські роботи на землях patris familiae (лат. „батька сім’ї”), відбували військову повинність, за що отримували земельні наділи для власного користування [5]. До речі, така схема була надзвичайно поширеною і за часів Київської Русі та у Середньовічній Європі.
Із латиномовних творів Станіслава Оріховського помітно, що у часи Середньовіччя під свою опіку (синонімічними термінами вважалися протекція (від лат. protegere – покривати, захищати), патронат ( від лат. patronus – покровитель, похідного від pater – батько) брали зазвичай дорослих і дієздатних осіб, які потребували захисту та матеріальної підтримки [30].
Як і в Римській імперії, у Середні віки союз патрона (опікуна) та клієнта був взаємовигідним, і уможливлювався тільки за згоди обох сторін. Але у ті часи ініціатором такої згоди була особа залежна, і суб’єктом опікунства люди „безрідні” не ставали. Причому опікуном у всі часи могла стати тільки людина справді заможна, поважна, зі сталим високим становищем у суспільстві та політичним авторитетом. Станіслав Оріховський теж мав свого опікуна, який докладав зусиль для його захисту під час суду, частково компенсував витрати на освіту, підтримував та допомагав у виданні творів [12]. „Право патронату” було одним з основним принципів стосунків феодального васалітету. Причому не тільки у світській сфері. Нижче духовенство теж залежало від патронів – магнатів та шляхтичів, на чиїх землях знаходилися парафії. Найвідомішим з православних патронів був Костянтин Острозький, який вважався опікуном Православної церкви в Польсько-Литовській державі.
Читайте також: Вчення Станіслава Оріховського-Роксолана про людину та її природні права
В українській мові терміни латинського походження патрон і патронат були замінені власне українськими опіка і піклування, оскільки вони вже позначали реалії українського життя. Однак пізніше виникла потреба і в новітньому запозиченні терміна патрон. Тож розглянемо тепер сучасні українські терміни.
Так, знайомий широкому загалу читачів термін „опікун” у сучасній юридичній науці означає особу, що виконує функції з опіки стосовно неповнолітніх чи повнолітніх недієздатних осіб. Тобто суб’єктом опіки, однієї з правових форм захисту особистих і майнових прав громадян, є особа, яка не може здійснювати свої права самостійно внаслідок певних обставин (вік, стан фізичного та психічного здоров’я). Слід зазначити диференційні ознаки між поняттями „опіки” і ”піклування” (обидва слова походять від давньоруського „пектися” у значенні „піклуватися” [4]). Відповідно до статті 60 Цивільного кодексу України [27] опіка над фізичною особою встановлюється у разі визнання її недієздатною або над малолітніми (до 14 років), „позбавленими батьківського піклування”; піклування ж встановлюється над особами з обмеженою цивільною дієздатністю та над неповнолітніми особами (від 15 до 18 років), „позбавленими батьківського піклування”. Варто звернути увагу на те, що в обох випадках стосовно дітей (маємо на увазі малолітніх та неповнолітніх) йдеться про відсутність „батьківського піклування”, отже тут сприймаємо загальне значення слова „піклування”, а от як юридичний термін воно протиставляється поняттю опікуна. Виходячи з того, що опіка не може здійснюватися після того, як дитина (а йдеться тільки про неповнолітніх) досягне 14-річного віку, опіка може бути замінена на піклування.
У Римському праві піклувальниками вважалися особи, які опікувалися майном та вели справи осіб, які через свої фізичні вади або стан здоров’я не могли цього робити самостійно [28:337]. Відповідно до сучасного українського законодавства аналогічні функції виконує управитель, тобто особа, яка „діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна” ( стаття 54 Цивільного кодексу України [27] ). Опікун же за Римським правом призначався не тільки для управління майном, а й для „керівництва вихованням” [5:279]. Різниця ж між опікою та піклуванням була суто формальною: для того, щоб стати піклувальником, достатньо було тільки усної згоди „підопічного”, причому навіть згоди, даної після початку виконання функцій піклувальника, було достатньо. Піклування встановлювали над дітьми до повноліття – 25 років ( у дівчат з 12 років, у хлопчиків – з 14 ), недієздатними дорослими, над майном незаможного боржника, над майном дитини, яка ще не народилася, але вже зачата [28:338].
У словнику російської дослідниці Пиляєвої термін „піклувальник” (рос. „попечитель”) має і дещо відмінне значення – це особа, яка виконує обов’язки піклувальника зі здійснення патронажу щодо самотнього, дієздатного, повнолітнього громадянина, який за станом здоров’я не може здійснювати та захищати свої права [15:337]. Тут зустрічаємо поняття „патронажу” (від франц. patronage [4]), яке авторка тлумачить так: „ патронаж... призначають добровільно за проханням дієздатного громадянина, який за станом фізичного здоров’я не може самостійно здійснювати та захищати свої права” [15]. В українських спеціальних юридичних довідниках тлумачення цього поняття наявне тільки в 6-томній „Юридичній енциклопедії”, де зазначено, що патронаж – це „різновид піклування” та в медицині – „система організованого обслуговування громадян у домашніх умовах” [29:460]. Але з огляду на те, що термін часто у відмінних від вказаного значеннях вживається у законодавчих документах, сферу його застосування слід окреслити чіткіше. Так, наприклад, „соціальний патронаж”, відповідно до статті 1 Закону України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” – це „комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів” [9]. Водночас у „Положенні про порядок реалізації програм та проведення заходів з питань дітей, молоді, жінок та сім'ї” йдеться про те, що „Програми соціального патронажу спрямовані на здійснення соціальної опіки та супроводу соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження або підвищення їх соціального статусу” [16]. Тобто термін „соціальний патронаж” вживається в різних значеннях, які можна аналізувати як ширше (патронаж відносно соціально незахищених верств населення) та вужче (для осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення волі).
Слід зауважити й інші форми патронажу, близькі за сутністю до соціального, як-от „соціально-побутовий патронаж”, про який, зокрема, йдеться у Законі України „Про соціальні послуги”, відповідно до останнього, поряд з іншими соціально-побутовими послугами, наприклад, забезпечення продуктами харчування, транспортними послугами, засобами малої механізації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо, названо і соціально-побутовий патронаж [8]. У вітчизняному законодавстві існує також поняття „медичний патронаж” – повсякденна допомога за місцем проживання (вдома), яка надається інвалідам, дітям-інвалідам з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, хворим онкологічними захворюваннями, які цієї допомоги потребують, патронаж дітей у поствакцинальний період тощо [7,14].
За законом України „Про освіту” існує поняття „педагогічний патронаж” та „соціально-педагогічний патронаж”: відповідно до статті 3 зазначеного Закону, право громадян на освіту забезпечується, зокрема, „різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем” [6]. У статті 22 „Закону про освіту” читаємо: „Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії навчальних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників” [6]. Отже, виходячи з очевидної, у цьому разі, синонімії понять „педагогічний” та „соціально-педагогічний” патронажі, ми вважаємо необхідним відображення цього факту у довідкових виданнях з юриспруденції та державного управління.
В українському законодавстві, юриспруденції та державному управлінні досить часто відсутня чітка диференціація між поняттями „патронаж” і „патронат”. Одним із свідчень цього є вживання терміну „соціально-педагогічний патронат” паралельно з „соціально-педагогічний патронаж”. Наприклад, відповідно до „Типового положення про Центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів” від 26 листопада 2002 року, серед основних завдань центру є соціально-педагогічний патронат сімей, у яких є дитина-інвалід [13]. У главі 20 IV розділу Сімейного кодексу України знаходимо юридичне тлумачення поняття „патронат над дітьми” [21]. У 6 томі „Словника української мови” слово „патронаж” тлумачиться так: „організоване медичне обслуговування певних контингентів осіб в домашніх умовах” [23:97-8], отже, відповідно до норм української мови, у цього слова лише одне конкретне значення, вживання його у значенні „патронат” є мовною помилкою. Існує чимало розпоряджень про надання патронату Президента України, інших державних органів. Можна брати під патронат різноманітні освітньо-культурні заходи: фестивалі, конкурси, спортивні змагання тощо, установи: освітні, дошкільні навчальні заклади, притулки і т. д.. Як правило, у розпорядженні пояснюється рішення надати патронат. Так, проведення гала-концерту Всеукраїнського пісенного фестивалю "Благословляє друзів Раїса Кириченко" було взято під патронат „ураховуючи значний особистий внесок народної артистки... у розвиток та популяризацію української пісні” [18]; XIII Міжнародний фестиваль "Таврійські ігри", VII Всеукраїнський благодійний дитячий фестиваль "Чорноморські ігри" та VI Міжнародний фольклорний фестиваль "Ялта-2004" – „з метою сприяння розвитку молодіжної та дитячої музичної творчості, популяризації національних культурних традицій” [20]; V Міжнародний конкурсу балету імені Сержа Лифаря – з метою вшанування пам'яті видатного хореографа і танцівника XX століття Сергія Михайловича Лифаря [19]. Цікаво, що під патронат можна взяти не тільки фактичний об’єкт (академія) або захід (конкурс), а й ідею, за умови прагнення до її реалізації, наприклад, у спільній заяві 1997 року Президентів України і Польщі йдеться про те, що вони, „усвідомлюючи історичну відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями українців і поляків, роль України і Польщі у зміцненні безпеки й стабільності у Центрально-Східній Європі, а також враховуючи важливість поглиблення стратегічного партнерства між ними... беруть під свій патронат утвердження ідеї українсько-польського порозуміння і єднання” [24].
Читайте також: Контексти прояву культурного пограниччя на колишніх землях східної Речі Посполитої
Але, далі аналізуючи нормативні документи, знову впадає у вічі протиріччя у використанні термінів „патронат” і „патронаж”. У „Рішенні про Міждержавну програму створення мережі інформаційно-маркетингових центрів для просування товарів та послуг на національні ринки держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на період до 2005 року” читаємо : „...формування під патронажем держави конкурентного середовища...” [17]. В офіційному перекладі Декларації про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (була прийнята на Всесвітній конференції, присвяченій боротьбі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з цим нетерпимості), зокрема, йдеться про Заяву щодо перспектив на майбутнє, підготовлену „під патронажем першого президента нової Південної Африки найповажнішого Нельсона Мандели” [3]. Паралельне вживання термінів „патронат” і „патронаж” у ідентичному, принаймні зовні, значенні, беззаперечне. Якщо відмінність між ними все ж існує, то в жодному з довідникових українських видань з юриспруденції та державного управління про це чітко не сказано, а оскільки відмінність у вживанні зазначених термінів ніяк не регламентована, то вочевидь це питання потребує вирішення, тобто уточнення сфери і систематизації застосування. Тлумачний словник російської мови С. Ожогова подає такі значення слів: патронаж – це „регулярне надання лікувально-профілактичної допомоги новонародженим та деяким категоріям хворих; „під патронажем когось” – аналогічно до патронат”. Патронат – у сучасному значенні – „форма виховання дітей, які втратили батьків, за дорученням державних організацій” [22]. У „Словнику української мови” патронат – це „заступництво з чийогось боку. Виховання в родинах радянських громадян дітей-сиріт, здійснюване на кошти державних органів і під їхнім контролем; перен. розм. Державний заклад для утримування сиріт” [23]. Отже, як бачимо, в українських та російських словниках зафіксовані майже всі можливі варіанти значень понять „патронат” і ”патронаж”. Крім того, вказано, що у певному контексті вони є взаємозамінні. В „Юридичній енциклопедії” вказано, що патронаж – це зокрема „різновид піклування” [29] . Але як юридичні терміни ці слова не розтлумачені, не зазначено, в якому значенні вони можуть вживатися у законодавстві та юриспруденції, що, як ми пересвідчилися, призводить до поплутання цих термінів. У сфері державного управління лексема „патрон” продукує ще одне важливе поняття, і ця реалія зафіксована законодавством України – патронатна служба міністра – тобто його особистий апарат, спрямований на підготовку необхідних міністрові матеріалів, організацію його контактів з громадськістю та засобами масової інформації, виконує роль сполучної ланки між міністром та колективом службовців - апаратом міністерства, а також між певним міністром та іншими міністрами [25].
Отже, нагальним завданням сучасних дослідників бачимо унормування, кодифікацію, класифікацію та систематизацію шару історико-юридичної термінології, що однаково стосується і державного управління, й історичної, і юридичної, і філологічної наук. Адже відмінності у тлумаченні одного й того ж терміна, а подекуди й відсутність будь-якого пояснення чи коментаря призводять до безграмотного і несвідомого їх використання, до неправильного перекладу, а звідси й нерозуміння і несприйняття читачем інформації, закладеної автором. Процес кодифікації термінів складний і тривалий. А специфіка історичних та юридичних термінів зокрема полягає у тому, що для їх всебічного аналізу необхідно долучати дослідження фахівців з багатьох дисциплін, перевіряти історичні відомості, у кожному конкретному випадку застосовуючи різноманітні методи.
ЛІТЕРАТУРА
1.Orichoviana. Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechovski. 1543-1566. – Cracoviae, 1891.
2.История государства и права: Словарь-справочник / Под ред. М. И. Сизикова. – М.: Юрид. лит., 1997. – 304 с.
1. Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь / Под ред. А. В. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 398 с.
2. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. Около 50000 слов. Изд. 2-е, переработ. и доп. – М.: Русский язык, 1976. – 1096 с.
3. Декларація про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (прийнята на Всесвітній конференції, присвяченій боротьбі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з цим нетерпимості), ратифікована законом України від 3 квітня 2003 року №720-IV // Урядовий кур’єр. – 26.04.2003. – №79
4. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1983
5. История государства и права: Словарь-справочник / Под ред. М. И. Сизикова. – М.: Юрид. лит., 1997. – 304 с.
6. Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 20. 08. 1991. – №34. – с. 451
7. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005 №2961- ІV // Урядовий кур’єр. – 09.11.2005. – №213
8. Закон України „Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року № 966-ІV // Голос України. – 22.03.2003. – №134
9. Закон України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 10 липня 2003 року №1104-IV // Голос України. – 08.08.2003. – №147
10. Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 року № 2558-ІІІ // Голос України. – 27.07.2001. – №132
11. Законотворча діяльність : Словник термінів і понять / За ред. акад.. НАН України В. М. Литвина. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 344 с.
12. Кареев Н. Очерк истории реформационного движения и католической реакции в Польше. – М.: Типография Мамонтова и К.,1886. – 192 с.
13. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України „Про затвердження Типового положення про центр ранньої реабілітації дітей-інвалідів” від 26 липня 2002 року №920/7208 // Офіційний Вісник України. – 13.12.2002. – №48. – с. 242. – стаття 2207
14. Наказ Міністерства Охорони Здоров’я України „Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні” від 31.10.2000 №276 // Офіційний вісник України. – 08.12.2000. – №47. – 127 с. – стаття 2049
15. Пиляева В. В. Цивильное право. Энциклопедический словарь. – М. : ЗАО „Изд-во „Экономика”, 2003. – 622 с.
16. Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів” від 18 грудня 1998 року №2025 // Офіційний Вісник України. – 08.01.1999. – №51. – с. 37
17. Рішення про Міждержавну програму створення мережі інформаційно-маркетингових центрів для просування товарів та послуг на національні ринки держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на період до 2005 року, ратифіковане Законом України від 03.04.2003 №720- ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №29. – с.230
18. Розпорядження Президента України „Про підтримку проведення гала-концерту Всеукраїнського пісенного фестивалю „Благословляє друзів Раїса Кириченко” від 18 вересня 2004 року №231/2004-рп // Офіційний Вісник України. – 08.10.2004. – №38. – с. 15. – стаття 2389
19. Розпорядження Президента України „Про підтримку проведення V Міжнародного конкурсу балету імені Сержа Лифаря” від 12 березня 2004 року №47/2004-рп // Урядовий кур’єр. – 20.03.2004. – №53
20. Розпорядження Президента України „Про підтримку проведення XIII Міжнародного фестивалю „Таврійські ігри”, VII Всеукраїнського благодійного дитячого фестивалю „Чорноморські ігри” та VI Міжнародного фольклорного фестивалю „Ялта-2004” від 9 лютого 2004 року № 21/2004-рп // Офіційний Вісник України. – 27.02.2004. – №6. – с. 47. – стаття 313
21. Сімейний кодекс України. Розділ IV // Голос України. – 26.02.2002. – №38
22. Словарь русского языка. / Под ред. акад. С. П. Обнорского; сост. С. И. Ожегов. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1953. – 848 с.
23. Словник української мови. / Під ред. А. В. Лагутіна, К. В. Ленець. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 6. – 832 с.
24. Спільна заява Президентів України і Польщі „Про порозуміння та єднання” (1997 рік) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – К., 1997 – . – Режим доступу до сайту.: http.//zacon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
25. Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року №810-98 // Офіційний Вісник України. – 11.06.1999. – №21. – с. 32
26. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О. М. Мироненка. – К.: Либідь, 1992. – 560 с.
27. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р.: Текст із змінами та доповненнями станом на 1 березня 2002р. – Офіційне видання. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 662 с.
28. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. Е. Крутских. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА –М, 2003. – 450 с.
29. Юридична енциклопедія в 6-ти тт. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 2002
30. Orichoviana. Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechovski. 1543-1566. – Cracoviae, 1891
1.Orichoviana. Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechovski. 1543-1566. – Cracoviae, 1891.
2.История государства и права: Словарь-справочник / Под ред. М. И. Сизикова. – М.: Юрид. лит., 1997. – 304 с.
1. Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь / Под ред. А. В. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 398 с.
2. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. Около 50000 слов. Изд. 2-е, переработ. и доп. – М.: Русский язык, 1976. – 1096 с.
3. Декларація про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (прийнята на Всесвітній конференції, присвяченій боротьбі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з цим нетерпимості), ратифікована законом України від 3 квітня 2003 року №720-IV // Урядовий кур’єр. – 26.04.2003. – №79
4. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1983
5. История государства и права: Словарь-справочник / Под ред. М. И. Сизикова. – М.: Юрид. лит., 1997. – 304 с.
6. Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 20. 08. 1991. – №34. – с. 451
7. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005 №2961- ІV // Урядовий кур’єр. – 09.11.2005. – №213
8. Закон України „Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року № 966-ІV // Голос України. – 22.03.2003. – №134
9. Закон України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 10 липня 2003 року №1104-IV // Голос України. – 08.08.2003. – №147
10. Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 року № 2558-ІІІ // Голос України. – 27.07.2001. – №132
11. Законотворча діяльність : Словник термінів і понять / За ред. акад.. НАН України В. М. Литвина. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 344 с.
12. Кареев Н. Очерк истории реформационного движения и католической реакции в Польше. – М.: Типография Мамонтова и К.,1886. – 192 с.
13. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України „Про затвердження Типового положення про центр ранньої реабілітації дітей-інвалідів” від 26 липня 2002 року №920/7208 // Офіційний Вісник України. – 13.12.2002. – №48. – с. 242. – стаття 2207
14. Наказ Міністерства Охорони Здоров’я України „Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні” від 31.10.2000 №276 // Офіційний вісник України. – 08.12.2000. – №47. – 127 с. – стаття 2049
15. Пиляева В. В. Цивильное право. Энциклопедический словарь. – М. : ЗАО „Изд-во „Экономика”, 2003. – 622 с.
16. Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів” від 18 грудня 1998 року №2025 // Офіційний Вісник України. – 08.01.1999. – №51. – с. 37
17. Рішення про Міждержавну програму створення мережі інформаційно-маркетингових центрів для просування товарів та послуг на національні ринки держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на період до 2005 року, ратифіковане Законом України від 03.04.2003 №720- ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №29. – с.230
18. Розпорядження Президента України „Про підтримку проведення гала-концерту Всеукраїнського пісенного фестивалю „Благословляє друзів Раїса Кириченко” від 18 вересня 2004 року №231/2004-рп // Офіційний Вісник України. – 08.10.2004. – №38. – с. 15. – стаття 2389
19. Розпорядження Президента України „Про підтримку проведення V Міжнародного конкурсу балету імені Сержа Лифаря” від 12 березня 2004 року №47/2004-рп // Урядовий кур’єр. – 20.03.2004. – №53
20. Розпорядження Президента України „Про підтримку проведення XIII Міжнародного фестивалю „Таврійські ігри”, VII Всеукраїнського благодійного дитячого фестивалю „Чорноморські ігри” та VI Міжнародного фольклорного фестивалю „Ялта-2004” від 9 лютого 2004 року № 21/2004-рп // Офіційний Вісник України. – 27.02.2004. – №6. – с. 47. – стаття 313
21. Сімейний кодекс України. Розділ IV // Голос України. – 26.02.2002. – №38
22. Словарь русского языка. / Под ред. акад. С. П. Обнорского; сост. С. И. Ожегов. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1953. – 848 с.
23. Словник української мови. / Під ред. А. В. Лагутіна, К. В. Ленець. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 6. – 832 с.
24. Спільна заява Президентів України і Польщі „Про порозуміння та єднання” (1997 рік) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – К., 1997 – . – Режим доступу до сайту.: http.//zacon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
25. Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року №810-98 // Офіційний Вісник України. – 11.06.1999. – №21. – с. 32
26. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О. М. Мироненка. – К.: Либідь, 1992. – 560 с.
27. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р.: Текст із змінами та доповненнями станом на 1 березня 2002р. – Офіційне видання. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 662 с.
28. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. Е. Крутских. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА –М, 2003. – 450 с.
29. Юридична енциклопедія в 6-ти тт. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 2002
30. Orichoviana. Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechovski. 1543-1566. – Cracoviae, 1891