Наталя Давиденко, викл. кафедри латинської мови та медичної термінології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
У сучасному правознавстві та науці державного управління досі відбувається інтенсивне накопичення історико-правового термінологічного матеріалу, який не завжди адаптованим входить до вже більш чи менш системно і вдало кодифікованої бази. Щоб цей процес відбувався впорядковано, необхідне системне дослідження відповідних термінів і понять. Адже в різні історичні періоди один і той самий термін міг мати різні значення, і це потрібно враховувати при викладанні та дослідженні історичного матеріалу, вживанні понять, що вже втратили актуальність, у сучасному контексті, але, як свідчить історія, можуть актуалізуватися в майбутньому. У вітчизняній лінгвістиці відсутні ґрунтовні праці з аналізу історико-правових термінів, а отже відсутня стандартизована термінологічна база, що значно ускладнює дослідницьку й освітню роботу.
Читайте також: З історії формування історико-правових термінів „Магдебурзьке” та „німецьке” права у вітчизняній науці
Трохи кращою є ситуація у російському термінознавстві, де вже існують спеціальні словники, що частково висвітлюють значення історико-правових термінів: і тих, що й досі вживаються у державному управлінні та юриспруденції, і таких, що вже стали історизмами [Всемирная история 2001]; [История государства и права 1997]. Слід зазначити, що останнім часом українськими фахівцями з права, філологами та істориками написано чимало праць, присвячених дослідженню та розробці сучасної юридичної термінології, але навіть у такому авторитетному виданні, як 6-томна „Юридична енциклопедія” [Юридична енциклопедія 2002], відсутні деякі терміни, які були нормативними в юриспруденції та державному управлінні на різних етапах існування української держави: у складі Київської Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, Московського царства, Російської імперії, Радянського Союзу. В межах одного видання складно розкрити значення всіх термінів, зазначивши варіанти їх тлумачення на різних етапах існування. Тому актуальним завданням є накопичення наукового матеріалу та формування бази для укладання спеціальних словників історико-правової та сучасної юридичної термінології, які б полегшили сприйняття багатьох сучасних реалій в історичному ракурсі, сприяли уникненню полісемії термінів, вживаних у юриспруденції та державному управлінні, уточненню законодавчих дефініцій, унормуванню та класифікації термінів відповідно до логіко-поняттєвих явищ, які вони позначають.
Вивчення історичної термінології вимагає чіткого методологічного підходу, процес її відбору та дослідження складний і тривалий. Досі не вироблені чіткі критерії для відбору саме цього термінологічного шару. А він має свою специфіку, оскільки, по-перше, формується на стику кількох наук: історії, правознавства, філології; по-друге, необхідний аналіз кожного терміна з урахуванням його семантичних змін протягом усього часу існування; і, по-третє, дослідження історико-правової термінології важливе з огляду на майбутню можливість нового, переосмисленого використання архаїзованих термінів у сучасній юриспруденції. Саме тому до вибору методу дослідження слід підійти зважено.
Для дослідження ми вважаємо доцільним обрати метод компонентного аналізу. Саме цей метод дозволяє найповніше відобразити розвиток значення терміна, вказати так звані „потенційні семи”, врахувати семантичні нюанси не лише мовного, а й соціального й історичного характеру. Щоб визначити „семний склад значення” [Бородина, Гак 1979: 85], спершу слід виділити семантичне поле шляхом побудови синонімічного ряду і виявлення диференційних ознак на основі опорного слова [СУМ 1975: 43] або архісеми. Цей термін вперше вжив Б. Потьє, але в сучасному вітчизняному мовознавстві його почав вживати В.Г. Гак на позначення загальної семи родового значення, завдяки чому „встановив ієрархію сем всередині семантичної структури слова” [Дворецкий 1976: 296]. Після виділення архісеми і пов’язаного з нею семантичного поля, виділяються релевантні ознаки в усіх заявлених лексемах. На підставі виявлених диференційних семантичних ознак, на які розкладаються всі лексеми ряду, і виділяються семи-одиниці, „певні поєднання яких утворюють значення слова” [СУМ 1975: 38]. Семи можуть бути денотативні – такі, що відображають предмети зовнішнього світу, і конотативні – ті, що виражають емоційне, суб’єктивне значення [История государства и права 1997: 51]. Потенційні семи виражають потенційні якості предметів та явищ і актуалізуються за певних умов [Юридична енциклопедія 2002: 65].
Об’єктом дослідження стали іменники на позначення опікування, піклування, захисту, підтримки на юридичному рівні. За цією диференційною ознакою виділяємо семантичний ряд патронат, патронаж, піклування, опіка, протекція, меценатство, спонсорство, благодійність, управління. Архісемою ряду вважаємо юридичну забезпеченість допомоги (власне патронат). У латинській мові слово patronus означало „захисник, поборник, правозаступник, адвокат, покровитель” [Етимологічний словник 1983]. Пізніше розвинулося поняття патронату – процесуального представництва, захисту, охорони, тобто форми залежності, за якої багаті римські громадяни брали на себе патронат над землеробами (часто навіть над цілими поселеннями), тобто надавали їм все необхідне для обробки землі, захищали від збирачів податків і набігів розбійників. Селяни, взяті під патронат, відмовлялися від особистої свободи та майна, а також підлягали суду патрона [Всемирная история 2001], що сприяло їх подальшому закріпаченню. В римському праві існували міста-патрони, які, використовуючи свій досвід та матеріальну базу, допомагали містам-клієнтам [Юридический энциклопедический словарь: 315]. Отже, від самого початку розвитку семантики слова патрон можемо виділити досить несподівану сему за протиставленням „істота – неістота”.
Читайте також: Проблеми перекладу термінів канонічного права
Найближчою до патронату є опіка. Зв’язок опікуна та підопічного (відповідником у римському праві є поняття клієнт) був двостороннім: вдячністю за опіку були підтримка та лобіювання політичних інтересів патрона. Клієнти як категорія соціально залежних людей відомі ще за часів Лацію (місцевості, на території якої було засновано Рим), поширеним інститут клієнтури був у сабінян та етрусків у VI-III ст. до н. е. Клієнти колективно або одноосібно залежали від голови роду, виконували сільськогосподарські роботи на землях patris familias (лат. „батька сім’ї”), відбували військову повинність, за що отримували земельні наділи для користування [История государства и права 1997]. Така схема була поширена і за часів Київської Русі та у Середньовічній Європі. На підставі наведених фактів можна говорити про існування диференційних сем „особиста залежність підопічного” та „необхідність виконання підопічним певних повинностей” у лексемах вказаного тематичного ряду.
Варто зважити на ті зміни яких зазнає семне наповнення аналізованих лексем в результаті історичних та соціальних змін. Із латиномовних творів українського автора XVI століття Станіслава Оріховського помітно, що у часи середньовіччя під свою опіку, або ж протекцію (від лат. protegere – покривати, захищати), патронат (від лат. patronus – покровитель, похідного від pater – батько) брали зазвичай дорослих і дієздатних осіб, які потребували захисту та матеріальної підтримки [Orichoviana 1989]. У Середні віки союз патрона (опікуна) та клієнта був взаємовигідним, і уможливлювався тільки за згоди обох сторін. Тоді ініціатором такої згоди була особа залежна, і об’єктом опіки люди „безрідні” не ставали. Опікуном завжди могла стати лише людина заможна, поважна, зі сталим високим становищем у суспільстві та політичним авторитетом. Станіслав Оріховський теж мав свого опікуна, який докладав зусиль для його захисту під час суду, частково компенсував витрати на освіту, підтримував та допомагав у виданні творів [Кареев 1886]. „Право патронату” було одним з основним принципів стосунків феодального васалітету, причому не лише у світській сфері. Нижче духовенство теж залежало від патронів – магнатів та шляхтичів, на чиїх землях знаходилися парафії. Найвідомішим з патронів був Костянтин Острозький, який вважався опікуном православної церкви у Польсько-Литовській державі. Тому в межах однієї лексеми патронат залежно від історичного етапу побутування виділяємо диференційні семи „високе соціальне або авторитетне становище підлеглого” та „належність виконавця опіки до певної конфесії або релігійної організації”. В українській мові терміни латинського походження „патрон” і „патронат” були замінені власне українськими „опіка” і „піклування”, оскільки вони вже позначали реалії українського життя. Однак пізніше виникла потреба і в новітньому запозиченні терміна „патрон”.
Читайте також: Терміни „опіка”, „патронаж” та „патронат” у сучасних словниках юридичної термінології
Термін „опікун” у сучасній юридичній науці називає особу, що виконує функції з опіки стосовно неповнолітніх чи повнолітніх недієздатних осіб. Об’єктом опіки (однієї з правових форм захисту особистих і майнових прав громадян) є особа, яка не може здійснювати свої права самостійно внаслідок певних обставин (вік, стан фізичного та психічного здоров’я). Слід визначити диференційні ознаки між поняттями „опіка” і „піклування” (обидва слова походять від давньоруського „пектися” у значенні „піклуватися” [Етимологічний словник 1983]). Згідно зі Ст.60 Цивільного кодексу України [Цивільний кодекс 2004] опіка над фізичною особою встановлюється у разі визнання її недієздатною, або над малолітніми (до 14 років), „позбавленими батьківського піклування”; піклування встановлюється над особами з обмеженою цивільною дієздатністю та над неповнолітніми особами (від 15 до 18 років), „позбавленими батьківського піклування”. Слід звернути увагу на те, що в обох випадках стосовно дітей (малолітніх та неповнолітніх) йдеться про відсутність „батьківського піклування”, отже тут сприймаємо загальне значення слова „піклування”, а от як юридичний термін воно протиставляється поняттю опіки. Виходячи з того, що опіка не може здійснюватися після того, як дитина (а йдеться тільки про неповнолітніх) досягне 14-річного віку, опіка може бути замінена на піклування. Отже виділяємо чітко встановлені законодавством України диференційні семи через „малоліття” чи „неповноліття підопічного” та „недієздатність або обмежена дієздатність підопічного”.
У римському праві піклувальниками вважалися особи, які опікувалися майном та вели справи осіб, які через свої фізичні вади або стан здоров’я не могли цього робити самостійно [Юридичесикий энциклопедический словарь 2003: 337]. Відповідно до сучасного українського законодавства аналогічні функції виконує управитель, тобто особа, яка „діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна” (Ст. 54 Цивільного кодексу України [Цивільний кодекс 2004]). За римським правом опікун призначався не тільки для управління майном, а й для „керівництва вихованням” [Юридичесикий энциклопедический словарь 2003: 279]. Тобто в межах семантичного мікроряду патронат – опіка – піклування – управління ще в римський період розвитку семантики слова „патронат” виділились потенційні семи „захист та оберігання матеріальних цінностей” і „виховна функція”.
У „Словнику української мови” патронат – це „заступництво з чийогось боку. Виховання в родинах радянських громадян дітей-сиріт, здійснюване на кошти державних органів і під їхнім контролем; перен. розм. Державний заклад для утримування сиріт” [СУМ 1975]. Друге значення цієї лексеми виділяємо на підставі диференційної семи „державний заклад”.
У сфері державного управління лексема „патрон” продукує ще одне важливе поняття, і ця реалія зафіксована законодавством України – патронатна служба міністра – тобто його особистий апарат, спрямований на підготовку необхідних міністрові матеріалів, організацію його контактів з громадськістю та засобами масової інформації, який виконує роль сполучної ланки між міністром та колективом службовців – апаратом міністерства, а також між певним міністром та іншими міністрами [Указ Президента №810-98 1998]. Тож виділяємо диференційну сему „організаційна допомога”.
Існує чимало розпоряджень про надання патронату Президентом України або іншими державними органами різноманітним освітньо-культурним заходам: фестивалям, конкурсам, спортивним змаганням і т.д. установам: освітнім, дошкільним навчальним закладам, притулкам тощо. Зазвичай у розпорядженні пояснюється причина надання патронату. Цікаво, що під патронат можна взяти не тільки фактичний об’єкт (академія) або захід (конкурс), а й ідею за умови прагнення до її реалізації, наприклад, у спільній заяві 1997 року Президентів України і Польщі йдеться про те, що вони „беруть під свій патронат утвердження ідеї українсько-польського порозуміння і єднання” [Спільна заява Президентів України і Польщі 1997]. Отже, в лексемі патронат можна виділити диференційні семи „можливість підтримки фактичного об’єкта або заходу”, „можливість підтримки абстрактного нематеріального об’єкта”.
У словнику російської дослідниці В. В. Пилєвої поняття „патронаж” (від франц. patronage [Етимологічний словник 1983]) авторка тлумачить так: „патронаж... призначають добровільно за проханням дієздатного громадянина, який за станом фізичного здоров’я не може самостійно здійснювати та захищати свої права” [Пиляева 2003]. В українських спеціальних юридичних довідниках тлумачення цього поняття наявне тільки в 6-томній „Юридичній енциклопедії”, де зазначено, що патронаж – це „різновид піклування” та в медицині – „система організованого обслуговування громадян у домашніх умовах” [Юридична енциклопедія 2002: 460]. У вітчизняному законодавстві „медичний патронаж” – це повсякденна допомога за місцем проживання (вдома), яка надається інвалідам, дітям-інвалідам з важкими формами інвалідності, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду, хворим онкологічними захворюваннями, які цієї допомоги потребують, патронаж дітей у поствакцинальний період тощо [Закон України №2961-IV 2005]. На підставі поданих тлумачень виділяємо такі диференційні семи: „добровільність призначення” та „медична допомога”. З огляду на те, що в українських джерелах права термін „патронаж” у відмінних від вказаного значеннях вживається в законодавчих документах, сферу його застосування слід окреслити чіткіше. Так, наприклад, „соціальний патронаж”, згідно Ст.1 Закону України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” – це „комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів” [Закон України №1104-IV 2003]. Водночас у „Положенні про порядок реалізації програм та проведення заходів з питань дітей, молоді, жінок та сім'ї” йдеться про те, що „програми соціального патронажу спрямовані на здійснення соціальної опіки та супроводу соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження або підвищення їх соціального статусу” [Постанова Кабінету Міністрів України №2025 1999]. Тобто термін „соціальний патронаж” вживається в різних значеннях: 1) патронаж відносно соціально незахищених верств населення, 2) патронаж для осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення волі. Отже можемо говорити про наявність ще однієї диференційної семи – „допомога особам, які відбували покарання у місцях позбавлення волі”. Слід зауважити й інші форми патронажу, близькі за сутністю до соціального, як-от „соціально-побутовий патронаж”, про який, зокрема, йдеться у Законі України „Про соціальні послуги”, відповідно до останнього, поряд з іншими соціально-побутовими послугами, наприклад, забезпечення продуктами харчування, транспортними послугами, засобами малої механізації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо, названо і соціально-побутовий патронаж [Закон України №966-IV 2003]. Відповідно, виділяємо сему „соціальна допомога”.
За законом України „Про освіту” існує поняття „педагогічний патронаж” та „соціально-педагогічний патронаж”: відповідно до Ст. 3 зазначеного Закону, право громадян на освіту забезпечується, зокрема, „різними формами навчання – очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем” [Закон України 1060-XII 1991]. У Ст.22 „Закону про освіту” читаємо: „Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії навчальних закладів, сім’ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників” [Закон України 1060-XII 1991]. Отже поряд з наявною семою „виховна функція” виділяємо також диференційну ознаку „консультативна допомога”. Зауважимо, що у 6 томі „Словника української мови” слово „патронаж” тлумачиться так: „організоване медичне обслуговування певних контингентів осіб в домашніх умовах” [СУМ 1975: 97-8], отже, відповідно до норм української мови, вживання цього слова у значенні „патронат” можна кваліфікувати як помилку.
Аналізуючи весь семантичний ряд, побудований на основі архісеми, слід також виявити семний склад лексем спонсорство, добродійність та меценатство. Особливу увагу слід звернути на диференційні семи, оскільки, як вірно зауважили автори статті „Робіть внески, панове!” [Підгайна, Резніченко ], у засобах масової інформації надзвичайно часто відбувається свідоме (!) поплутання цих слів. За Законом України „Про благодійництво і благодійні організації” [Закон України №3091-ІІІ] благодійництво – це „добровільна безкорислива <курсив наш – Н.Д.> пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги”, а меценатство і спонсорство є „специфічними формами благодійництва”. Меценатство – це „добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги”, а спонсорство – „добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг” [Закон України №3091-ІІІ]. Для усіх лексем мікроряду домінуючою є сема „надання матеріальної допомоги”. Диференційними семами для благодійництва є „безвідплатність пожертви”, а для спонсорства – „отримання вигоди”, переваг нематеріального характеру (шляхом популяризації свого імені чи марки). Протиставляючи лексеми благодійність і меценатство у сучасному контексті, зауважимо наявність семи „спрямованість на конкретного набувача” у меценатства та ще однієї лексеми всього семантичного ряду – протекції. Остання має ще одну диференційну сему „сприяння”. До цього ряду можна включити лексему доброчинність, яку розглядаємо як абсолютний синонім благодійності.
Скориставшись методом компонентного аналізу, ми проаналізували лексеми семантичного ряду патронат, патронаж, піклування, опіка, протекція, меценатство, спонсорство, благодійність, управління. Результати дослідження проілюстровані у таблиці, укладеній за принципом аналізу А.В. Посоха [Посох 1975]. Знак „+” у таблиці вказує на наявність семи у семному складі лексеми, знак „–” – на її відсутність, знак 0 вказує на те, що лексема у протиставленні за даною ознакою не розглядається.
Диференційна сема
|
пат-
ронат
|
пат-ронаж
|
опіка
|
піклу-
вання
|
управ-
ління
|
меце-
нат-ство
|
благо-
дій-ність
|
про-
текція
|
спон-
сор-ство
|
істота
|
–
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
–
|
–
|
залежність підопічного
|
+ (істор.)
|
–
|
+
|
–
|
+
|
–
|
–
|
+ (істор.)
|
–
|
необхідність виконання підопічним певних повинностей
|
+ (істор.)
|
–
|
–
|
–
|
+
|
–
|
–
|
+
|
–
|
високе соціальне або авторитетне становище підлеглого
|
+ (істор.)
|
–
|
+ (істор.)
|
–
|
–
|
–
|
–
|
–
|
–
|
| належність виконавця опіки до певної конфесії або релігійної організації |
+ (істор.)
|
–
|
+ (істор.)
|
–
|
0
|
+ (істор.)
|
+
|
0
|
0
|
неповноліття підопічного
|
–
|
–
|
–
|
+
|
–
|
–
|
–
|
–
|
–
|
малоліття підопічного
|
–
|
–
|
+
|
–
|
–
|
–
|
–
|
–
|
–
|
недієздатність або обмежена дієздатність підопічного
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
–
|
–
|
–
|
–
|
захист та оберігання матеріальних цінностей
|
–
|
–
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
–
|
+
|
виховна функція
|
–
|
+
|
+
|
–
|
–
|
+
|
+
|
–
|
–
|
організаційна допомога
|
+
|
–
|
–
|
–
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
державний заклад
|
+ (розм.)
|
–
|
–
|
–
|
–
|
+
|
+
|
–
|
+
|
можливість підтримки фактичного об’єкта або заходу
|
+
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
+
|
+
|
можливість підтримки абстрактного нематеріального об’єкта
|
+
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
добровільність призначення
|
+
|
–
|
–
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
медична допомога
|
0
|
+
|
+
|
+
|
–
|
–
|
+
|
–
|
0
|
допомога особам, які відбували покарання у місцях позбавлення волі
|
0
|
+
|
–
|
–
|
+
|
+
|
+
|
–
|
+
|
соціальна допомога
|
0
|
+
|
+
|
+
|
–
|
+
|
+
|
–
|
–
|
консультативна допомога
|
+
|
+
|
–
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
надання матеріальної допомоги
|
+
| – |
+
|
+
|
–
|
+
|
+
|
+
|
+
|
безвідплатність пожертви
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
0
|
+
|
отримання вигоди
|
+ (істор.)
|
–
|
–
|
–
|
–
|
–
|
–
|
0
|
+
|
спрямованість на конкретного набувача
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
+
|
0
|
+
|
+
|
сприяння
|
+
|
0
|
0
|
0
|
0
|
+
|
0
|
+
|
0
|
У результаті проведеного дослідження можемо зробити такі висновки щодо практичного вживання лексем семантичного ряду патронат, патронаж, піклування, опіка, протекція, меценатство, спонсорство, благодійність, управління у сучасній науці, зокрема, юридичній: 1) слід диференціювати вживання термінів патронат і патронаж, які мають чіткі семантичні параметри вживання; взаємозамінність цих термінів неприпустима; 2) у навчальних та довідкових виданнях слід розтлумачувати відмінності між поняттями опіка, піклування та управління відповідно до норм українського права та враховуючи семний склад кожної з лексем, при цьому зазначивши диференційні семи, що дозволяє виділити похідні значення аналізованих слів: „соціальний патронаж”, „педагогічний патронаж” тощо; 3) неприпустиме поплутання лексем благодійність, меценатство і спонсорство, протекція з огляду на принципові розбіжності у семному складі, а отже, й в смисловому навантаженні кожного слова: підміна термінів цього мікроряду часто є не просто вдалим маркетинговим ходом, а й свідомою підміною понять, вживанням терміна всупереч його смислового навантаження у термінологічному значенні, що спричинює зовсім інші юридичні наслідки. В юридичній науці та практиці застосування та тлумачення законів це принципово важливо. Крім того, вочевидь доцільним є зазначення історичного значення термінів у довідкових виданнях для максимально точного відображення відповідних понять.
ЛІТЕРАТУРА
1. Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь / Под ред. А. В. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 398 с.
2. Гулыга Е. В., Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимих единиц языка. // Принципы и методы семантичеких исследований. / Под ред. Ярцевой В. Н., Комианского Г. В., Телии В. Н. – М.: Наука, 1976. – 379 с.
3. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. Около 50000 слов. Изд. 2-е, переработ. и доп. – М.: Русский язык, 1976. – 1096 с.
4. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1983.
5. Иванова Л. П. Методы лингвистических исследований. – К., 1995. – 88 с.
6. История государства и права: Словарь-справочник / Под ред. М. И. Сизикова. – М.: Юрид. лит., 1997. – 304 с.
7. Закон України „Про благодійництво та благодійні організації” від 7 березня 2002 року № 3091-III ( 3091-14 ) // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 46.
8. Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 20. 08. 1991. – №34. – с. 451.
9. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005 №2961- ІV // Урядовий кур’єр. – 09.11.2005. – №213.
10. Закон України „Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року № 966-ІV // Голос України. – 22.03.2003. – №134.
11. Закон України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 10 липня 2003 року №1104-IV // Голос України. – 08.08.2003. – №147.
12. Підгайна Є., Резніченко Н. Робіть внески, панове! // Контракти. –
13. Пиляева В. В. Цивильное право. Энциклопедический словарь. – М. : ЗАО „Изд-во „Экономика”, 2003. – 622 с.
14. Посох А. В. Компонентный анализ семантики. // Методы изучения лексики. / Под ред. Супруна А. Е. – Минск: Издательство БГУ, 1975. – 232 с.
15. Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів” від 18 грудня 1998 року №2025 // Офіційний Вісник України. – 08.01.1999. – №51. – с. 37.
16. Словник української мови. / Під ред. А. В. Лагутіна, К. В. Ленець. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 6. – 832 с.
17. Спільна заява Президентів України і Польщі „Про порозуміння та єднання” (1997 рік) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – К., 1997. – Режим доступу до сайту.: http.//zacon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
18. Тарланов З. К. Методы и принципы лингвистического анализа. – Петрозаводск: Издательство Петрозаводского университета, 1995. – 189 с.
19. Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року №810-98 // Офіційний Вісник України. – 11.06.1999. – №21. – с. 32.
20. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р.: Текст із змінами та доповненнями станом на 1 березня 2002р. – Офіційне видання. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 662 с.
21. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. Е. Крутских. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА –М, 2003. – 450 с.
22. Юридична енциклопедія в 6-ти тт. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 2002.
23. Orichoviana. Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechovski. 1543-1566. – Cracoviae, 1989.
1. Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь / Под ред. А. В. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 398 с.
2. Гулыга Е. В., Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимих единиц языка. // Принципы и методы семантичеких исследований. / Под ред. Ярцевой В. Н., Комианского Г. В., Телии В. Н. – М.: Наука, 1976. – 379 с.
3. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. Около 50000 слов. Изд. 2-е, переработ. и доп. – М.: Русский язык, 1976. – 1096 с.
4. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1983.
5. Иванова Л. П. Методы лингвистических исследований. – К., 1995. – 88 с.
6. История государства и права: Словарь-справочник / Под ред. М. И. Сизикова. – М.: Юрид. лит., 1997. – 304 с.
7. Закон України „Про благодійництво та благодійні організації” від 7 березня 2002 року № 3091-III ( 3091-14 ) // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 46.
8. Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 20. 08. 1991. – №34. – с. 451.
9. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005 №2961- ІV // Урядовий кур’єр. – 09.11.2005. – №213.
10. Закон України „Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року № 966-ІV // Голос України. – 22.03.2003. – №134.
11. Закон України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” від 10 липня 2003 року №1104-IV // Голос України. – 08.08.2003. – №147.
12. Підгайна Є., Резніченко Н. Робіть внески, панове! // Контракти. –
13. Пиляева В. В. Цивильное право. Энциклопедический словарь. – М. : ЗАО „Изд-во „Экономика”, 2003. – 622 с.
14. Посох А. В. Компонентный анализ семантики. // Методы изучения лексики. / Под ред. Супруна А. Е. – Минск: Издательство БГУ, 1975. – 232 с.
15. Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів” від 18 грудня 1998 року №2025 // Офіційний Вісник України. – 08.01.1999. – №51. – с. 37.
16. Словник української мови. / Під ред. А. В. Лагутіна, К. В. Ленець. – К.: Наукова думка, 1975. – Т. 6. – 832 с.
17. Спільна заява Президентів України і Польщі „Про порозуміння та єднання” (1997 рік) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – К., 1997. – Режим доступу до сайту.: http.//zacon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
18. Тарланов З. К. Методы и принципы лингвистического анализа. – Петрозаводск: Издательство Петрозаводского университета, 1995. – 189 с.
19. Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 року №810-98 // Офіційний Вісник України. – 11.06.1999. – №21. – с. 32.
20. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р.: Текст із змінами та доповненнями станом на 1 березня 2002р. – Офіційне видання. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 662 с.
21. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. Е. Крутских. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА –М, 2003. – 450 с.
22. Юридична енциклопедія в 6-ти тт. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 2002.
23. Orichoviana. Opera inedita et epistulae Stanislai Orzechovski. 1543-1566. – Cracoviae, 1989.