Перлина персня...

Всього ми бажали, та скажемо ще на додачу: На завершення всіх побажань ца слова пролунають, Потечуть віншування, Неначе ріка повновода. Щоб ви, молодята о найщасливіші, Якщо і не рівну в чомусь, То дуже близьку королівській Фортуні, – Яка б розгорталася швидко, А може, повільно (бо в яку віриш, чекаєш, таку і отримуєш долю) Із низки приступних вам благ Обрали Фортуну!


ПЕРЛИНА ПЕРСНЯ 
чи родичання з королями 
найсвітлішого пана Іоанна В’єлопольського, 
проканцлера королівства, губернатора краківського та ін., та ін. 
здійснене через шлюб із сестрою королівської світлої величності, 
Маріанною Мархіонською Дарквією. 
1678 

На родову зброю
найяснішого проканцлера

Прямо, коню! Це шлях, що вершникам честь прокладає.
Не менше крутою патриція є стезя.
Ти палацу дістався легко, не лукавлячи.
В покоях жде пана обіцяна царська сестра.
Залишається крок – ти ступиш його і побачиш:
Влаштоване ложе тобі у царському домі.

Читайте також: Панегіричність української латиномовної поезії XVI–XVIII ст.: причини і наслідки

На родовий стяг
найяснішої Маріанни Мархіонської

Гойдає чистіша срібла потрійного хвиля
Гладесеньку кулю, трицвітну лілею.
Золотоносного світу творець дуже близько сьоїть тут.
Царські леви цей стяг із хрестом радо брали.
Все на землі, що цінного є, те є в молодої,
Тож, володієш всім, молодий, ти в світі.

* * * *

Йдіть до спілки душ і сердець, ви, які
Рівні найбільшим!
Серед щасливих пошлюблених найщасливіші!
Свідком цих змовин сама є сарматська величність.

Де ще у світі подібне весілля знайдеться,
Щоб дружкувала величність там?
Кажуть про шлюб “королівський”, якщо в усьому він вдалий,
А королівський насправді поготів має бути щасливий.

Що за честь тобі, мужу шановний,
Щастя немислиме випало в королівський обручці раптом,
Яку нині вручила тобі урочисто родичка царська найближча –
Її серце – перлина у шлюбному персні,
І перлина ця справжня, бо взята вона в королівській скарбниці.

Чи не Фортуна знак подає цей
Тому, хто з патриціанським духом, правлячим родом зливається?
Так, це задум її:
Царське ложе від трону так близько,
І шляхом священного шлюбу можливо велич поширити з царських покоїв.

Хто до шлюбу ще йде незвичайно так?
Не стільки жінка йде заміж, як доля правителів.
Тобі запорукою почестей – рід,
А також – заслуги власні великі,
Якими Полонію ти наповнюєш.

Та жінка вельможна, яка тебе нині виводить із затінку,
Ще та честь, що завжди при тобі, –
Все це вибитись у королі допоможе.
Ні, не тому одружитися прагнеш, ти дуже так,
Що шлюб королівський.

І у Бога просив ти цю жінку хіба через кров її знатну?
Та, якщо вдень і вночі королівська супутниця поряд,
З її дерева роду ти, прищеплена віть,
Зможеш лаврів слави ужати!
Бо з’єднались великі й могутні.

Бачив би це Кіній славетний –
Сказав би, напевне:
Це Риму чи Польщі сенат?
Чи власне указ королівський?

Бо звісно, хто духом м’який, до сенату не входить,
І влитись не зможе такий у сім’ю королівську–
Хоч би й через шлюб.

О царю священний! Твоєї величності
Свідчить обітниця, що
Не десь, а у Польщі
Ясновельможна сестра собі ложе прослала.
Де можеш посісти царство
Третього Іоанна,–
Жде тебе наречена Фенікса царська
Цьому великому імені, більшому значно за Трибу,
Кров свою рідну присвячуєш.

Не менше щасливою та є
Його представниця, яка йде за тебе.
Тут наречені згоду взаємну дають
І визнається їх спілка
Перед лицем короля.

Ширяться шлюби,
Ніхто, втім, так спілки обмежень не знає,
Як королі!

Та, попри відповідальність велику,
Ти, найясніша принцесо, робиш це:
Шлюбом новим
З’єднуєш крові царів у єдину.
Так цінуєш високий вінець,
Що від честі із ним поріднитись
Відмова була б неможлива.

Ти засватав кровину із царського двору,
що править громадою чесною Польщі.
І хоч багряниця ця менша за царську,
Можна сказати: “У Польщі весілля вельможі
Не гірш королівського,”–
Але не в пишності суть.

Та й не єдиний випадок цей, коли біля трону
Дві долі з’єднались.
А В’єлопольському роду
Власна слава прадавня лунає:
У справах громадських удатна паросль його,
У справах приватних удатна вона не менше.
У війську хто служить,
Той благом найвищим вважає
Вітчизни любої спокій
На непереможному вістрі Марса
І прагне цього старанніше, ніж явити себе героєм –
Героєм у битві, у мирі, у слові,
Героєм удома і за порогом.

Уже не одне коло слави
Твого роду дідівський кінь оббіг дзвінконогий
Риму древнього тріумфальну квадригу я маю:
Збитись з дороги та колісниця не може –
Шляхом похвали вона прямує одвіку,
Ані праворуч,
За волею Карла Четвертого,
Ані ліворуч.

Проте чи не скромність значна
Найяснішого предка і продовження роду гідне
Колись, у віки золоті, здійняли до висот Палатину?
Та нащадка смирення не вабить.

Презнатна перлина віщує
Йому високу посаду у Кракові славнім,
А засвдчує те царський перстень.

Отож, ти вступаєш у рід,
Необділений світлом,
Що початок бере із великого витоку,
Та блиском своїм променистіше сяєш.

Той рід знаменитий низкою славних імен,
А тобі того досить, що він невідомим не є.
Якщо небагато лунає хвали на адресу нащадків,
То тільки тому, що вони виставляють
Звитязтво дідівське – аж ніяк не своє.

Хоча роду обручка того надзвичайно приваблива блиском,
Дещо інше з собою несе твоя люба Лавінія –
Де ще, в якому роду, окрім цього,
На виданні – сама Доброчесність?!

Вроду і гроші за посаг найкращий вважають,
Найгірше ж за жінкою чвари
Привести у дім.

Якщо кому Лівію треба чи, може, Єлену,
Яка б розпалила красою своєю війну
І замучила б Трою, серця за собою зовучи;
Кому любі дівчата, які на підтримку красі своїй
Щипці і фарби чимдуж залучають,
А вся красномовність – з листка в них, –
То хай пошукає десь інде.

Інше тобі приготоване, знатний над знаттю,
Інше сестра із царського двору тобі обіцяє –
Вона з голови до ніг облита сяйвом слави звитяжного роду,
А посаг її найцінніший – це дух благородний,
І кожен з подружжя доповнює іншого славу.

Навіть якби не була близькість до ляського трону
Настільки значною,
Чи коли б інші чесноти здавалися б надто дрібними,
Слід знати: у Мархіонів у жилах тече гальська священна кров –
Велика, але не єдина заслуга це їхнього предка –
Він з вістря меча годував свою славу,
Бо воєначальником був відважним і талановитим.

Відомо, що мало героям з оливи вінки виплітати,
Якщо не вирощувать ворогу тирс погребальний,
Собі ж – лише пальми чи лавр.
Ось той предок,
За яким ще із давніх давен слава тягнеться
(Брат потвердив її) –
Його осяйний Сціпіон представив королю християнському.

А як намісник провіцій Британії, Беру
Укрив нетьмяніючим світлом себе.
Це притому, що часто собі посадовець високий
Може пам’ять хіба заслужити тривалу,
Але славу – не так-то і просто.

Із внучкою Педемонтана при королях
Укладена спілка затверджена міцно –
Тому-то і прирекла Фортуна Батьківщину до іншої слави:
Таки справді священний той дім,
Де вже стільки славетних синів
і не менше дочок народилось,
Яких на високий престол запрошують
Чи у вельможну сім’ю –
На додачу до власної слави.

Світло слави несе із собою осяйна наречена,
І зливається блиск із твоїм,
Найясніший герою,
Через шлюб ваш – навіки.

Славив якось поет Стиліхона:
“Царство можна було б за уста такі дати”, –
І зовнішність – справді багатство
Твого королівства,
Бо вид ясний не спізнав несправедливість природи.

І більше за те:
Якби наречена не мала царського скіпетра,
Однак влада уст її лагідних вища.
Дружина, до трону близька надзвичайно,
До нього й тебе наближає,
О найясніший герою!

То справжня удача –
Із родом її поєднати свій рід,
Який Польща вся славить.
Віншувала вся Польща Валесія Генріка,
За Людовіка також молилась,
А нині – за Марію Казимирівну – тобто
(Не подумай, що титул твій хочу применшить)
За тричі священну сестру твою.

Менше – ні в якому разі не означає нічого –
Королівській величності поєднатися з тобою судилось:
Об’єднуємо володіння і землі, колись закордонні –
Єдине подвійним зробилось
І кількість родів, що правлять, росте
Завдяки праву шлюбів.

Польща не є неподільно чиїмсь володінням,
Але батьківщина вона – для усіх!
Міцніший за благополучний шлюб
Довічний царських душ зв’язок священний.

Богів Юпітер в золоті кайдани кує старанно,
Ми ж самі стягли маєтки, владу і душі
Ланцюгом коштовним.
Отож, не помилилася Фортуна, двох діамантовим ярмом з’єднавши.

Можливо, що комусь вона являлася сліпою,
Але тут її видющість просто безсумнівна.
Притягує сила якась навзаєм – солодка вона й непоборна.
Але окрім неї, тут діє закон:
У рівних за духом – однакова доля.

Обручки на з’єднаних міцно руках усе подолають разом –
І це заслуговує справді на схвалення й захват щирий.
Тож, нині, перед вівтарем єдинородного Бога,
Поміж величних псалмів
Гіменей королівський лунає.

Хіба це не дивовижно –
Що богиня Церера назовні виходить
Саме тоді, коли святиться благополуччя
Вашого шлюбу?
Подія ця їй до вподоби.

Як і Богу – вітальні пісні у пожвавленім місті,
Що цього дня хороводом священним
До танцю вступає.

Заяважимо, що епіталамія ця в стінах храму
Видається земним не настільки корисною,
щоб вихваляти, –
Небові люба вона, його заслуговує шани.

Тож, чи варто пісні лише до земного тяжіти,
Навіть якщо не призначено їй
Божественних оплесків?
Відтак Гіменею ясному ще тричі хвалу проспівай.
Подружжя щонайудатніше!

Прикликайте до себе вервечки сонячних днів –
Не затьмарять їх ані Фортуни мінливість,
Ані радощі – тим, що минають.
Нащадки щасливі

Стократно повторять тебе,
Себе за великих вважаючи,
А тебе – за найбільшого.

Вони світу являтимуть довго успадковані риси,
Вони знаменитішим зроблять ім’я –
Як твоє, так і Польщі,
І гідних нащадків для слави нової
Народять.

Доки є ті, кого довкруг себе ти бачиш, –
Ляська величність і знатні царські вельможі, –
Буде збуватися те, що усі тут бажають.

Ну а іншого і не допустить дух звитяжного роду твого,
Що лиш злагоду сіє
І до вчинків законних нащадків своїх спонукає
З нагоди уславлення шлюбу осіб королівської крові.
А цьому радіють і місто, і вся батьківщина.

Всього ми бажали, та скажемо ще на додачу:
На завершення всіх побажань ца слова пролунають,
Потечуть віншування,
Неначе ріка повновода.

Щоб ви, молодята о найщасливіші,
Якщо і не рівну в чомусь,
То дуже близьку королівській Фортуні, –
Яка б розгорталася швидко,
А може, повільно
(бо в яку віриш, чекаєш, таку і отримуєш долю)
Із низки приступних вам благ
Обрали Фортуну!

Оригінал зберігається у фондах ЛБАН ім. В. Стефаника