Медієвіст
Назва латиною: Caput bonae spei in Gentilitio Uro illustrissimi... Boguslai Comitis in Leszno Lesczynski, Antistitis Luceoriensis et Brestensis Abbatis Czervinensis, ... in primo ingressu a Collegio Luceoriensi Societatis Jesu publicae spei devotum.
Обсяг: не менше 11 стор.
Видавець: Cracoviae, Typis Nicolai Alexandri Schedel, S.R.M. Ord. Typ.
Рік видання: 1688.
Оригінал зберігається: ЛБАН імені В. Стефаника, відділ cтародруків, шифр IV CT 20945
Мова: латинська
Переклад Людмили Шевченко.
Як звичайно в етикетних виданнях, титульна сторінка своєрідним чином паспортизує твір: читачеві повідомляється не лише, хто (від луцького колегіуму т-ва Ісуса) і кому (Богуславу Лещинському) присвячує твір, його назва зі стрижневим образом (родовий тур, центральне зображення на гербі Лещинських), а й коротка інформація про того, кого вітають (предстоятель луцький і брестський, абат червененський тощо), а також, з якої нагоди (на перший і щасливий на кафедру вступ) та де й коли видання було оприлюднене (Краків, 1688 р.). Прозиметричне вітанння присвячене Богуславу Лещинському, який перебував на посаді луцького єпископа римо-католицької церкви упродовж 1688–1691 рр. Рід Лещинських дав Речі Посполитій не одного видатного діяча, зокрема, Станіслава Лещинського, (народився 1677 р. у Львові), який став польським королем 1704 р.
Читайте також: Злоторович Михайло. Усе найкраще у майбутнього шлюбу
Вітання починається прозовою присвятою-зверненням авторів до Б. Лещинського, в якій старанно обігрується думка про те, що не будь-яка голова гідна носити тіару, однак та, що добровільно покладена на жертовник щирого служіння Богу, заслуговує на це. Основна частина починається двома десятками віршованих рядків, в яких раз-по-раз згадується Волинь (Volhynia) і Луцьк (Luceoria) – як і в подальшій прозовій частині, що додає твору місцевого колориту.
Оскільки колективний витвір луцького єзуїтського колегіуму з нагоди вступу на посаду єпископа римо-католицької церкви звернений до представника вищого ешелону духовної влади, до того ж, нащадка впливового в державі роду, згідно з літературними правилами, значна увага приділена опису його походження, а тур на родовому гербі стає стрижневим художнім образом, що втілює родовитість, силу, міць, шляхетність, і товаришує з подібними до себе – бізонами [c. 7 ]. Традиційно згадується патрон Лещинського – луцький єпископ Микола (кін XIV ст.), з яким у дрібних деталях порівнюється новопризначений. Попри формальні ознаки – лексико-семантичне поле побожності й богослужіння представлене тут у повному своєму розмаїтті – витворений в парамітетиці образ більше пасував би громадсько-політичному діячеві, ніж духовній особі: «У єпископів Лещинських не стільки тіара, скільки громадське добро освячує голову», віршовані рядки іще більш промовисті: «Favebit enim coelum Tauro, // Qui sanctius Europae circumfert decora, // Quam olim tulerit Europen – Сприятиме небо Турові, // Який, священний, навсібіч розповсюджує славу Європи, // І колись Європу полонить...» [с. 11].
Читайте також: Панегіричність української латиномовної поезії XVI–XVIII ст.: причини і наслідки
Фрагменти на зразок наведених, в яких єпископ Богуслав Лещинський постає амбітним нащадком древнього знатного роду, впливовою людиною на високій церковній посаді, – непоодинокі в тексті, а отже, можна припустити, що їх хотів чути той, кому призначалося вітання, оскільки, імовірно, саме таким і був. Спроби виопуклювати класичні християнські чесноти розбиваються просто всередині фрази об риси вдачі конкретної особи: «Необачна честь десь-інде часто ганьбою себе принижує і не збільшується, (...) Лещинський, за добрий дух цінувався, роздаючи його».
Читайте також: Львівський кармелітський літопис
У вітальному творі характеризуються деякі представники тогочасного річпосполитського політикуму та кліру з оточення Богуслава Лещинського, а також його видатні родичі.
На жаль, примірник, що зберігається у Львові, обривається на 11-ій сторінці, яка не є завершальною.
Як звичайно в етикетних виданнях, титульна сторінка своєрідним чином паспортизує твір: читачеві повідомляється не лише, хто (від луцького колегіуму т-ва Ісуса) і кому (Богуславу Лещинському) присвячує твір, його назва зі стрижневим образом (родовий тур, центральне зображення на гербі Лещинських), а й коротка інформація про того, кого вітають (предстоятель луцький і брестський, абат червененський тощо), а також, з якої нагоди (на перший і щасливий на кафедру вступ) та де й коли видання було оприлюднене (Краків, 1688 р.). Прозиметричне вітанння присвячене Богуславу Лещинському, який перебував на посаді луцького єпископа римо-католицької церкви упродовж 1688–1691 рр. Рід Лещинських дав Речі Посполитій не одного видатного діяча, зокрема, Станіслава Лещинського, (народився 1677 р. у Львові), який став польським королем 1704 р.
Читайте також: Злоторович Михайло. Усе найкраще у майбутнього шлюбу
Вітання починається прозовою присвятою-зверненням авторів до Б. Лещинського, в якій старанно обігрується думка про те, що не будь-яка голова гідна носити тіару, однак та, що добровільно покладена на жертовник щирого служіння Богу, заслуговує на це. Основна частина починається двома десятками віршованих рядків, в яких раз-по-раз згадується Волинь (Volhynia) і Луцьк (Luceoria) – як і в подальшій прозовій частині, що додає твору місцевого колориту.
Оскільки колективний витвір луцького єзуїтського колегіуму з нагоди вступу на посаду єпископа римо-католицької церкви звернений до представника вищого ешелону духовної влади, до того ж, нащадка впливового в державі роду, згідно з літературними правилами, значна увага приділена опису його походження, а тур на родовому гербі стає стрижневим художнім образом, що втілює родовитість, силу, міць, шляхетність, і товаришує з подібними до себе – бізонами [c. 7 ]. Традиційно згадується патрон Лещинського – луцький єпископ Микола (кін XIV ст.), з яким у дрібних деталях порівнюється новопризначений. Попри формальні ознаки – лексико-семантичне поле побожності й богослужіння представлене тут у повному своєму розмаїтті – витворений в парамітетиці образ більше пасував би громадсько-політичному діячеві, ніж духовній особі: «У єпископів Лещинських не стільки тіара, скільки громадське добро освячує голову», віршовані рядки іще більш промовисті: «Favebit enim coelum Tauro, // Qui sanctius Europae circumfert decora, // Quam olim tulerit Europen – Сприятиме небо Турові, // Який, священний, навсібіч розповсюджує славу Європи, // І колись Європу полонить...» [с. 11].
Читайте також: Панегіричність української латиномовної поезії XVI–XVIII ст.: причини і наслідки
Фрагменти на зразок наведених, в яких єпископ Богуслав Лещинський постає амбітним нащадком древнього знатного роду, впливовою людиною на високій церковній посаді, – непоодинокі в тексті, а отже, можна припустити, що їх хотів чути той, кому призначалося вітання, оскільки, імовірно, саме таким і був. Спроби виопуклювати класичні християнські чесноти розбиваються просто всередині фрази об риси вдачі конкретної особи: «Необачна честь десь-інде часто ганьбою себе принижує і не збільшується, (...) Лещинський, за добрий дух цінувався, роздаючи його».
Читайте також: Львівський кармелітський літопис
У вітальному творі характеризуються деякі представники тогочасного річпосполитського політикуму та кліру з оточення Богуслава Лещинського, а також його видатні родичі.
На жаль, примірник, що зберігається у Львові, обривається на 11-ій сторінці, яка не є завершальною.