Медієвіст
Назва латиною: Bogatko Ignacy. Scientia artium militarium Architecturam Pyrotechnicam... complectens... Ignatii Bogatko
Обсяг: 158
Видавець: Товариство Ісуса Христа.
Рік видання: 1747
Оригінал зберігається: ЛБАН імені В. Стефаника, шифр CT-II 6.936.
Мова: латинська
Праця Scientia artium militarium Architecturam Pyrotechnicam (...) complectens 1747 р. (перевидана 1753 р.), згідно з записом на обкладинці, належить перу Ігнатія Богатка – брацлавського мечника, волинського посла сейму 1764 р., вінницького підчашія. Однак І. Богатко не єдиний автор праці у звичайному розумінні – недарма львівський краєзнавець Павло Гранкін, цитуючи «Scientia artium militarium», посилається як на її автора на ксьондза Гродзицького. Курс архітектури, військової справи й архітектури був і справді написаний на підставі прослуханих І. Богатком лекцій Фаустина Гродзицького – що і значиться на титулі видання. За конспектами лекцій Ф. Гродзицького вийшли друком ще два курси – І. Козловського (1744 р.) і К. Зданського (1749 р.), та, вочевидь, праця І. Богатка користувалася більшою популярністю, бо 1753 р. її було перевидано з підзаголовком «Editio secunda correctior».
Читайте також: “Зем’янин” псевдо-Оріховського як пам’ятка консервативної суспільної думки України XVI ст.
Фаустин Гродзицький – один із останніх ректорів Кам’янецького єзуїтського колегіуму, викладач арифметики, геометрії, статики, механіки, гідростатики, перспективи, цивільної та військової архітектури, тактики й полеміки у Львівському єзуїтському колегіумі, згодом, з 1744 р. – перший завідувач кафедри математики на філософському факультеті Львівського університету, талановитий архітектор, що керував спорудженням не лише корпусів єзуїтських закладів, а й храмів, зокрема, здійснив ремонт кафедрального костелу у Кам’янці, декорувавши його в пізньобароковому стилі. Те, що автором наукового видання є не безпосередньо вчений-математик, а його учень, робить зазначений твір ще цікавішим матеріалом для аналізу еволюції інтелектуальної прози у давній українській літературі.
У довгій назві на першій сторінці вказано не лише предмет викладу («Наука військових мистецтв»), а й також оточені численними епітетами імена тих, кому присвячене видання (Януш Сангушко-Любартович), хто слухав лекції та за чиєю редакцією виходить курс (sub R. P. Faustino Grodzicki Societatis Jesu Mathesèós Professore editae). Остання фраза: Datur facultas cuilibet opponendi – виказує, згідно з етикетом, готовність спілкуватися з охочими опонувати викладеному. На звороті вміщено рецензію і дозвіл на друк, надані львівським архієпископом. Наступні п’ять сторінок займає панегірик Сангушкам-Любартовичам зі звичним переліченням чеснот і звершень членів родини та їх пояснення шляхетним походженням могутнього роду.
Богатко не проминає нагоди, коментуючи напружену політичну обстановку і наміри найближчих сусідів Польщі (найбільше знанепокоєння у нього викликає Московія), наголосити на важливості викладеного курсу і раз-пораз закликає свого благодійника: «Vide igitur Princeps Celissime, quo Tuae familiae primum caput, promovit Scientia Artium militarium – Подивися, найясніший володарю, оскільки твоєї родини ти перший голова, як просунулася наука військових мистецтв» (тут і далі переклад з латини – Л. Ш.-С.). Користь від ознайомлення з цією наукою пояснюється в різних варіаціях, зокрема: «Ad tutamdam Poloniam a Turcis, Tataris, Cosaccis, alis militem, a nemine victus, nemini vincendus [стор. 6] – Для убезпечення Польщі від Турків, Татарів, Козаків, інших ворогів, щоб ніким не був переможений, нікому не піддався».
Основний текст навчального курсу, що займає 113 стор., поділений на частини: «Архітектура» (30 с.), «Піротехніка» (129 с.), «Полеміка» (16 с.), «Тактика» (5 с.), «Перспектива» (6 с.). Останні 19 сторінок книжки – це ілюстрації, креслення з поясненнями. Частини чітко структуровані, поділені на 3–5 розділів (caput), кожен з яких починається необхідними визначеннями (definitio), на зразок: «Pyrotechnica militaris est scientia ignium bellicorum, atque instrumentorum ad munimenta ex pugnanada ope ignium, spectantium [с. 32] – Військова піротехніка – це наука про військові вогні, а також про досліджувані пристосування для захисту від нападу силою вогню». Обов’язковими частинами кожного розділу є схолії (scholion) – коментарі до окремих тез, навчальні завдання (problema), їхні різновиди та пояснення, як за незначних змін умов зміниться їх виконання (aliter), описи дослідів (experientia).
Найоб’ємнішим розділом є «Піротехніка», що поділяється на військову та святкову. Може видатися дивним, чому в підручнику з військової справи так детально описується цивільне заняття, фактично, розвага. При цьому проф. Гродзицький – якщо не автор, то принаймні батько розглядуваного курсу – був аж ніяк не світською особою. Тут слід враховувати те особливе місце, яке займали феєрверки у бароковій культурі XVIII ст. – без них не обходилася жодне свято чи урочиста подія. У своїх лекціях з піротехніки Фаустин Гродзицький не радив улаштовувати феєрверки та ілюмінацію на честь похорону, щоб це не скидалося на весільну церемонію.
Читайте також: Битомський Ян. Облога Замостя
Вочевидь, це яскраве видовище припало до душі людині епохи бароко з її симпатією до всього бурхливого, нестримного, що притаманне діонісійському типу культури. Саме тому pyrоtechnika festiva впевнено зайняла місце серед навчальних дисциплін – як ми бачимо на прикладі Львівського єзуїтського колегіуму. Дослідник львівської старовини Францішек Яворський, підкреслюючи любов львів’ян до вогняних видовищ, дає високу оцінку праці Ігнатія Богатка: «Książka, dedykowana księciu Januszowi Sanguszce, (...) wykonane są z całą naukową, jak na owe czasy możliwą precyzyą i dokładnością».
Весь стародрук дивіться тут: http://www.biblos.pk.edu.pl/bcr&id=61&dir=ZS.BogatkoI.ScientiaArtium.html