Руслан Ткачук. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Релігійно-літературна суперечка поберестейської доби тісно пов’язана з іменем уніатського митрополита Іпатія Потія, автора багатьох трактатів, надзвичайно талановитого полеміста, проповідника, епістолографа. Твори Іпатія Потія відбивають світоглядно-естетичні тенденції ренесансу і раннього бароко, зокрема, неухильне прагнення зберегти і відтворити посутні цінності минулого. Так, Іпатій Потій разом з іншими представниками українського духівництва активно підтримував і розробляв проект церковного об’єднання як повернення до ідеї відновлення первісної церковної єдності християн. На відміну від попередніх спроб об’єднати православну та католицьку церкви, Берестейська унія була успішнішою. Її наслідки проявилися у багатьох площинах духовного життя нації: переформатування ціннісних категорій, утвердження нових світоглядних орієнтирів, подолання хибних стереотипів, урізнобарвлення “культурологічного менталітету”. Іпатій Потій доклав чимало зусиль, щоб реалізувати артикули Берестейської унії. Він сприяв виробленню якісно нової стратегії співпраці між Сходом та Заходом.
Читайте також: До історії українсько-німецьких конфесійних взаємин (1-а пол. XVI ст.)
Актуальність дисертації зумовлюється потребою поглибленого вивчення творчості Іпатія Потія, дослідження риторичних особливостей літературної полеміки, окреслення її світоглядних засад та суспільних орієнтирів. Доцільність обраного напрямку студій мотивується тим, що раніше не застосовувався комплексний підхід для характеристики полемічної спадщини Іпатія Потія, не досліджувалися його писання з позицій теоретичної риторики, яка в той час вважалася “короною освіченості” та розглядалася не лише як “мистецтво поправно говорити” (ars bene dicendi), але також як “мистецтво поправно думати” (ars bene cogitandi). У своїх творах Іпатій Потій застосовував настанови риторики, які налаштовували аудиторію на сприйняття його тверджень. Полеміст уміло послуговувався метатеорією діалогічного доведення, топічною логікою обґрунтування міркувань. Іпатій Потій одним із перших в українському проповідництві написав казання та гомілії за зразками латинсько-польських гомілетичних моделей. Дотепер не осмислено мистецької вартості його проповідей, не з’ясовано їх значення в контексті становлення ораторсько-проповідницького жанру. Тому постає необхідність детального вивчення специфіки його гомілетичного стилю.
У роботі проаналізовано культурно-історичне підґрунтя писань Іпатія Потія, окреслено спектр контроверсійних артикулів догматично-обрядової суперечки. Також розкрито ознаки барокового світосприйняття Іпатія Потія та охарактеризовано властиві його творам координати полемічного дискурсу кінця XVI – першої половини XVII ст. Значну увагу в дослідженні приділено змісту навколоунійної полеміки, з’ясуванню позиції кожної зі сторін діалогу. Об’єктивне висвітлення особливостей релігійно-літературної суперечки поберестейської доби сприяло переосмисленню артефактів цієї епохи, реінтерпретації полемічного доробку Іпатія Потія.
Метою та завданням дослідження є ґрунтовний аналіз релігійної полеміки, проповідницького та епістолярного доробку Іпатія Потія; виявлення особливостей творчого вираження письменника: опис структурних моделей, персвазійних прийомів, якими послуговувався Іпатій Потій; розкриття культурно-історичного підґрунтя артикулів міжконфесійної суперечки, висвітлення їх перцепції полемістом та способів інтерпретації;
Для реалізації зазначеної мети поставлено такі завдання:
- окреслити процес становлення полемічної літератури в Україні;
- відтворити панораму релігійно-літературної суперечки кінця XVI – початку XVII ст.;
- встановити аргументаційні джерела та способи ведення полеміки поберестейської доби;
- охарактеризувати поетику творів Іпатія Потія, розглянути еристичні прийоми його полемізування;
- дослідити казання та гомілії як риторизований текст, виявити топічне генерування наративу;
- проаналізувати епістолографічний стиль Іпатія Потія;
Об’єктом дослідження є творчість Іпатія Потія в контексті полемічного дискурсу кінця XVI – початку XVII ст. У роботі ґрунтовно проаналізовано трактати, казання та гомілії, епістолярій полеміста. Для цілісного висвітлення обрядово-догматичної суперечки поберестейської доби розглянуто літературні пам’ятки києворуської та поберестейської полемік, твори Станіслава Оріховського, Бенедикта Гербеста, Петра Скарги, Стефана Зизанія, Василя Суразького, Мартина Броневського, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Іллі Мороховського та ін.
Читайте також: Іоган Гербіній. Священні київські печери, або підземний Київ
Предметом дисертаційного дослідження є історико-літературний та риторичний аспекти вивчення богословської спадщини Іпатія Потія, виявлення специфіки полемізування письменника.
Для цілісного аналізу корпусу української полемічної літератури XVI – XVII ст., участі в ній Іпатія Потія та особливостей його індивідуального стилю було застосовано такі методи дослідження:
- при дослідженні писань Іпатія Потія, творів навколоунійної суперечки, вивченні процесу становлення полемічної літератури в Україні, феномену уніоністики XVI – XVII ст. – історико-літературний та історико-порівняльний методи.
- при тлумаченні змісту полемічної прози, аналізі казань та гомілій, епістолярію Іпатія Потія – функціонально-комунікативний, герменевтичний та описовий методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні полемічної спадщини Іпатія Потія, застосуванні сучасних підходів до вивчення давнього письменства, об’єктивного погляду на суспільно-культурну діяльність богослова. У дисертації узагальнено попередній досвід вивчення творчості полеміста-уніата, наведено нові докази, що підтверджують його авторство анонімних творів, атрибуцію яких дотепер не було встановлено. Також обґрунтовано роль Іпатія Потія у налагодженні діалогу між західноєвропейською та українською літературами. У роботі розкрито богословський зміст артикулів навколоунійної полеміки, простежено особливості ведення міжконфесійної суперечки як уніатами, так і православними, визначено їх способи інтеракції з аудиторією та встановлено систему обов’язкових персвазійних засобів, якими послуговувались полемісти. Уперше в українському літературознавстві казання та гомілії Іпатія Потія проаналізовано з позиції теорії церковного красномовства та доведено, що його проповіді становлять значний крок у розвитку ораторсько-проповідницької прози кінця XVI – початку XVII ст. Такий підхід дав можливість охарактеризувати структуру проповідей Іпатія Потія, специфіку застосування ним аргументаційних механізмів, виявити ранньобарокові стилістичні прийоми, якими послуговувався проповідник та методи його екзегетичної нарації. Епістолярій Іпатія Потія розглянуто крізь призму структурного та змістово-тематичного аспектів епістолярного жанру. Це дозволило цілісно розкрити історико-культурний зміст листів уніатського богослова, дослідити їхню поетику та значення у поберестейській релігійній суперечці.
У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет, методологічні підходи дослідження, окреслено попередні напрямки вивчення творчості Іпатія Потія, наведено відомості про апробацію результатів дисертації.
У першому розділі дисертації – “Джерела української полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст.” – розглянуто процес становлення полемічного письменства в Україні, розкрито феномен уніоністики на межі XVI – XVII ст. та визначено роль Іпатія Потія у розвитку поберестейської полемічної прози.
У підрозділі 1.1. – “Початки полемічного письменства в Україні” – проаналізовано релігійну суперечку в літературі Київської Русі. Зокрема, увагу приділено полеміці християн із автохтонною релігією українців, внаслідок тривалого протистояння яких постав складний феномен синкретизму світоглядних уявлень; також охарактеризовано зміст полеміки богословів з іудаїзмом, ісламом.
Українська культура успадкувала традиції полемічного письменства разом із прийняттям візантійської моделі християнства. Фактором розвитку української полемічної літератури були також етно-психологічні константи. Протиставлення “свій” – “чужий” формувало релігійну суперечку. Цим почасти можна обґрунтувати її радикальність. Площини цієї дуальної системи наповнювалися різним змістом. У літературі XI – XV ст. міжрелігійні опозиції втілилися так: “християнство” // “язичництво”, “християнство” // “іудаїзм”, “християнство” // “іслам” тощо. Література XVI – XVII ст. розвинула протиставлення в межах однієї релігії: “православ’я” // “католицизм”, “православ’я” // “протестантизм”. Феномен полемічної літератури насамперед полягає у тому, що вона є розгортанням цієї міфологічної моделі.
До літературних пам’яток візантійсько-української полеміки XI – XII ст. належать оповідання біблійної тематики, вміщені у Тлумачній Палеї, “Слово о вѣрѣ крестьянской и о латинской” ігумена Києво-Печерського монастиря Феодосія, “Стязаніє с латиной” митрополита Георгія, “Посланіє к папѣ Клименту III” митрополита Івана II та полемічний доробок митрополита Никифора. Студії над творами цього періоду дають підстави твердити, що не всі богослови висловлювалися критично щодо ідеї провадження конструктивного діалогу між Східною та Західною церквами. Це вказувало на перспективу переформатування релігійної суперечки довкола відновлення церковної єдності.
У підрозділі 1.2. – “Полемічна література в Україні у XV – першій половині XVI ст.” – розглянуто такі твори: антикатолицький збірник початку XV ст. “На обличеніє і на посрамленіє ляховом і латынам”, складений у Західній Україні, писання Григорія Цамблака, листування київського князя Олександра з царгородським патріархом Григорієм Маммою, “Послання до папи Сикста IV” священика Іоана, твори Івана Сакрана, статті Києво-Михайлівського збірника XVII ст., полемічний доробок Станіслава Оріховського.
Характерною рисою полеміки XV – першої пловини XVI ст. було наведення догматично-обрядових відмінностей між Східною та Західною церквами. При цьому категорія кількості наділялася персвазійними[1] властивостями. Так, автор трактату “Слово како держать вѣру нѣмци” відзначив 35 протиріч. Натомість краківський канонік Іван Сакран у творі “Еlucidarius errorum ritus Ruthenici, anno Domini 1500 scriptus” навів 40 розбіжностей.
Читайте також: Станіслав Оріховський про релігійну толерантність
У підрозділі 1.3. – “Проект унії у творчості полемістів-єзуїтів” – проаналізовано полемічну спадщину та концепцію унії єзуїтського гуртка.
Бенедикт Гербест одним із перших серед представників єзуїтської школи сформулював концепцію церковної унії. Полеміст був переконаний, що церковне об’єднання вирішить проблему соціальної нерівності у Речі Посполитій. Бенедикт Гербест обґрунтував свої міркування історичним фактом проведення Флорентійського собору.
Петро Скарга розвинув унійну концепцію Станіслава Гозія, яка ґрунтувалася на засадах інтегрування латинського обряду до церемоніалу православної церкви та визнанні юрисдикції папи римського. У 1577 р. Петро Скарга надрукував трактат “O jednoњci Koњcioіa Boїego pod jednym Pasterzem”, що став поштовхом до розгортання міжконфесійної суперечки. Полеміст, як і його попередник Бенедикт Гербест, відстоював ідею об’єднання церков на нерівноправних умовах.
Унійна концепція представників єзуїтського гуртка утверджувала менш масштабний проект з’єднання церков – регіональний. Вони визначали становлення унітарної церкви у межах Речі Посполитої. Цей концептуальний підхід було покладено в основу Берестейської унії 1596 р.
У підрозділі 1.4. – “Апологетизм острозької слов’яно-греко-латинської школи” – досліджено становлення богословського гуртка в Острозі, котрий полемізував із єзуїтами.
Виникненння слов’яно-греко-латинської школи в Острозі не було явищем випадковим. Цьому передувала літературно-перекладацька діяльність кількох волинських культурних осередків, у яких переосмислювалась антична спадщина, західні освітні інновації адаптовувалися до потреб київської церкви. У другій половині XVI ст. Острог був духовним осердям ортодоксальної культури і зміг акумулювати інтелектуальні сили навколо захисту православної віри.
У роботі подано детальну характеристику полемічних трактатів Мотовила, Герасима Смотрицького, Василя Суразького, розкрито їхній культурно-історичний зміст, ідеї, простежено спосіб ведення ними релігійної суперечки.
Джерела української полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст. сягають часів запровадження християнства у Київській Русі. Упродовж шести століть в Україні формувався корпус полемічної прози. Цей процес мав кілька етапів: від появи творів компілятивного характеру до трактатів із нешаблонним викладом оригінальних думок.
У підрозділі 1.5. – “Берестейська унія та Іпатій Потій” – розкрито роль видатного полеміста-уніата у становленні полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст., охарактеризовано особливості його індивідуального стилю та аргументаційні засоби, застосовані ним для переконання реципієнтів. Значну увагу приділено біографії Іпатія Потія, зокрема його участі у проголошенні Берестейської унії, написанні полемічних трактатів.
Релігійно-літературна полеміка кінця XVI – початку XVII ст. була формою міжетнічного діалогу, учасники якого пізнавали себе, свою історію, традиції, шукали відповідь на питання щодо свого місця у світовій історії. Іпатій Потій виявив себе талановитим полемістом. Творчий доробок Іпатія Потія пов’язаний з унійною проблематикою. Пишучи трактати, листи, казання та гомілії, він відповідав на звинувачення опонентів та переконував український соціум у необхідності налагодження міжконфесійного діалогу, який, на його думку, сприяв би піднесенню освітньо-культурного рівня священиків та подоланню духовної кризи православної церкви. Завдяки своєму неперевершеному проповідницькому і письменницькому хисту Іпатій Потій зумів розкрити складні суспільно-культурні обставини кінця XVI – початку XVII ст. Полеміст висвітлив причини прийняття Берестейської унії, деталі релігійної суперечки та сеймового протистояння уніатів і ортодоксів.
Читайте також: «Leopolis Triplex Czyli Kronika Miasta Lwowa» – Зиморовичів міф Львова?
Писання Іпатія Потія мають ознаки стильової системи раннього бароко. Щоб переконати читачів, полеміст вміло послуговувався різноманітними засобами красномовства, які апробовувалися ще за часів античності. Зокрема, Іпатій Потій вживав такі фігури: антифора, ексекрація, прозопопея, гомеотелевтон, асиндетон, полісиндетон, градація, антитетон, плеоназм, метатеза поліптотон, ґемінація, ампліфікація, ізоколон тощо.
Емоційності та експресивності творам Іпатія Потія надають тропи, прислів’я, крилаті вислови, пейоративна лексика та інші композиційно-стилістичні засоби. Серед тропів, які полеміст застосовував найчастіше, – метафора, метонімія, гіпербола, антономазія, алегорія, дотеп, іронія, сарказм, порівняння, епітет, синекдоха тощо.
Його методу відтворення дійсності притаманний бароковий принцип вичерпності, прагнення до універсалізму. Аналізуючи найбільш актуальні питання, полеміст проводив різноманітні паралелі, залучав до тексту античну та середньовічну філософську спадщину, посилався на біблійні персонажі, події з минулого та сучасності. Такий спосіб конструювання наративу був досить продуктивним, надавав змогу ґрунтовно розкрити досліджувану тему, зберігати читацький інтерес, мати вплив на широку аудиторію.
Для обґрунтування своїх міркувань Іпатій Потій послуговувався схоластичним прийомом аргументації – посиланням на авторитетні джерела. Інвенційну топіку писань Іпатія Потія складають, як це було прийнято в добу Ренесансу та Бароко, твори античних філософів (Платона, Арістотеля, Ціцерона), спадщина давньогрецьких та римських письменників (Сапфо, Катона, Гомера, Піндара), цитати зі Святого Письма, а також праці середньовічних мислителів (Іоана Богослова, Василія Великого, Ієроніма, Августина Блаженного, Теофілакта та ін). До арсеналу доказової системи богослов залучав постанови церковних соборів, укази королів Речі Посполитої, важливі документи, різноплановий історичний фактаж.
Основу аргументації Іпатія Потія складають дедуктивний та індуктивний способи доведення міркувань. Залежно від завдання та стратегії мовлення, полеміст розбудовував необхідні фігури силогізмів (дедуктивні умовисновки) та ентимем, які були основними компонентами логіки Арістотеля.
Творчість Іпатія Потія засвідчила його теоцентричний світогляд. Берестейську унію, соціально-культурні явища полеміст тлумачив крізь призму есхатологічної концепції історії, що отримала розвиток та обґрунтування у середньовічній філософії. Вважаючи себе, а також інших ініціаторів проекту церковного об’єднання виконавцями Божої волі, богослов уперто та безкорисливо відстоював ідею підпорядкування київської церкви папі римському. Особливий інтерес для Іпатія Потія становили психологія людини, її духовність. Розуміючи світ як єдність суперечностей, що було характерним для барокового мислення, він піднімав у своїх творах питання вічності та короткочасності, життя та смерті, а також інші теми, у яких підносилася перевага духовного над матеріальним.
У другому розділі – “Навколоунійна полеміка Іпатія Потія” – досліджено полемічні писання Іпатія Потія, узагальнено результати попередніх студій над цими творами, наведено нові докази, що підтверджують його авторство, охарактеризовано персвазійні прийоми, особливості полемічної манери.
У підрозділі 2.1. – “Перспектива міжконфесійного діалогу в трактаті “Унія алъбо выклад преднейшых арътыкулов, ку зъодноченью Греков с костелом Рымским належащых” – проаналізовано трактат Іпатія Потія, яким розпочинається навколоунійна полеміка, визначено аргументаційні джерела, якими користувався богослов, висвітлено зміст полеміки та вплив твору на полемічну літературу XVI – XVII ст.
Одним з ефективних способів ведення релігійної суперечки періоду Берестейської унії був пошук компромату на опонента та розголошення як дійсних, так і неправдивих свідчень з метою його дискредитації. Приховуючи своє справжнє ім’я, Іпатій Потій прагнув уникнути дифамації щодо своєї особи та спрямувати полеміку у необхідне йому русло.
Для цілісної характеристики твору було залучено рукопис “Унія алъбо выклад преднейшых арътыкулов, ку зъодноченью Греков с костелом Рымским належащых” із XVII ст., у якому збереглася дедукація Теодору Скумину-Тишкевичу. На основі цього скрипту, який зберігається у бібліотеці князів Чарториських, наведено нові факти стосовно його авторства, розкрито особливості індивідуального стилю богослова, доведено, що Іпатій Потій послуговувався диспозиційною топікою для впливу на адресата присвяти.
Іпатій Потій досягав інтеракції з читачем, а також посилення емфатичності мовлення через застосування риторичних звертань, запитань, окликів, нагромадження синонімічних лексем, однотипних синтаксичних конструкцій. Мова полеміста тісно переплетена фразеологізмами, котрі були невід’ємними компонентами риторичної персвазії твору.
У підрозділі 2.2. – “Специфіка полемізування Іпатія Потія із Мартином Броневським у трактаті “Antirresis abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi” – розглянуто суперечку науковців щодо атрибуції твору, подано нові аргументи, що підтверджують авторство Іпатія Потія, а також детально охарактеризовано еристичні прийоми, використані полемістом у суперечці із Христофором Філалетом.
Полеміка Іпатія Потія з Мартином Броневським стосувалася найактуальніших питань поберестейської суперечки. Окрім цього, трактат “Antirresis abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi” містить історичні документи та свідчення, що розкривають причини прийняття Берестейської унії та суспільно-культурну атмосферу тієї доби.
“Antirresis abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi” Іпатія Потія вирізняється з-поміж інших його творів як обсягом, так і способом ведення суперечки. Цей трактат репрезентує одну з найвиразніших особливостей полемічного жанру – ланцюговий паралелізм.
Окрім того, що твір був спрямований проти “Апокрисису”, він також стосувався трактатів “Ekthesis abo krotkie zebranie spraw” та “Пересторога зѣло потребная на потомныє часы православным христіаном”. Працю Христофора Філалета православні мислителі сприймали як тріумф у протистоянні з уніатами. Авторитетність трактату, його неабияка популярність заздалегідь визначили спосіб ведення полеміки Іпатієм Потієм. Полеміст розгортав суперечку за чітко окресленою схемою: “теза” – “антитеза”. Увівши до тексту твердження опонента, богослов піддавав його історико-культурній та богословській верифікації.
Читайте також: До визначення джерел полікультурності України: соціально-етичні проблеми у творчості С. Оріховського-Роксолана
Емоційний пафос трактату робив його прочитання легким та переконливим. У тексті знаходимо висловлювання, які не характеризуються вишуканістю з позиції сучасної публіцистики. Пейоративну лексику твору розглянуто в контексті західноєвропейського ренесансу, під впливом якого перебувала полемічна література кінця XVI – початку XVII ст.
Однією з ознак ранньобарокового стилю автора можна вважати поєднання в одній площині тексту побутових та метафізичних тем, що було характерним для барокового способу пізнання дійсності. Історіографічний виклад в трактаті “ўнфйссзуйу abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi” тісно переплетений із суто богословськими роздумами.
У підрозділі 2.3. – “Екзегетична суперечка між Іпатієм Потієм та Кліриком Острозьким у трактаті “Оборона Флорентійського собору восьмого” – наведено факти щодо атрибуції твору Іпатію Потію, розкрито зміст суперечки полеміста-уніата із Кліриком Острозьким, проаналізовано персвазійні засоби твору, аргументаційні джерела, його рецепція тогочасним суспільством.
Іпатій Потій впродовж кількох років збирав історичні матеріали про Ферраро-Флорентійський собор, на основі яких згодом опублікував трактат “Оборона Флорентійського собору восьмого”, який становить певний монтаж алюзій, ремінісценцій, цитат з листів та праць видатних мислителів різних епох.
Полеміка між Іпатієм Потієм та Кліриком Острозьким велася також на екзегетичному рівні. Святе Письмо та праці отців Церкви слугували основними джерелами аргументів у релігійній суперечці. Через це богослови приділяли виняткову увагу інтерпретації Святого Письма та патристичних текстів. Суперечка у цьому вимірі становила змагання герменевтів у вправності пізнати чотирьохвимірний сенс слова Біблії, встановлений ще за часів Філона Александрійського.
Серед багатьох персвазійних прийомів, які застосував Іпатій Потій у трактаті “Оборона Флорентійського собору восьмого”, необхідно виокремити риторичну фігуру прозопопею, яку вживали промовці в момент найбільших суспільно-культурних потрясінь. Ламентація персоніфікованого образу Церкви-Матері надала можливість полемісту впливати на емоції читачів. Застосовуючи форму фольклорного голосіння, автор переконував реципієнтів у необхідності об’єднання Східної та Західної церков. Згодом цю фігуру використав Мелетій Смотрицький у трактаті “Threnos To iest Lament iedney Њ. Powszechney Apostolskiey Wshodniey Cerkwie”.
У підрозділі 2.4. – “Літературна пам’ятка XV ст. “Poselstwo do Papieża Syxta IV od duchowienstwa y od książąt y od panуw Ruskich w roku 1476” та полемістика кінця XVI – початку XVII ст.” – досліджено особливості адаптування Іпатієм Потієм послання XV ст. до обставин навколоунійної полеміки, охарактеризовано його вірш, вміщений у вступній частині публікації XVII ст., який репрезентує стилістику сарматського бароко, простежено зв’язок твору із полемічним доробком богослова.
Іпатій Потій був першовідкривачем важливої літературної пам’ятки другої половини XV ст., яка репрезентує вишуканий художній стиль “плетіння словес”. Збираючи історичний матеріал для написання трактату “Оборона Флорентійського собору восьмого”, Іпатій Потій у червні 1605 р. віднайшов у Кревській церкві поміж старими грамотами один із примірників епістоли православного духовенства до папи римського Сикста IV. Надрукувавши це послання, Іпатій Потій також здійснив першу публікацію історичного джерела в Україні.
“Poselstwo do Papieża Syxta IV od duchowienstwa y od książąt y od panуw Ruskich w roku 1476” посідає значне місце у полемічній літературі поберестейської доби. На полях тексту епістоли Іпатій Потій подав примітки, що адаптували лист другої половини XV ст. до культурно-історичних обставин того часу. Глоси, наведені Іпатієм Потієм, стосувалися найбільш контроверсійних питань міжконфесійної суперечки кінця XVI – початку XVII ст. та слугували читачеві певним орієнтиром у пізнанні змісту та мети листа митрополита Мисаїла. Виокремлені автором із тексту найсуттєвіші артикули послання були беззаперечним аргументом у полемiці із супротивниками церковної єдності.
Вірш “Parenetica jednego do swej Rusi” становить важливий компонент вступної частини публікації “Poselstwo do Papieża Syxta IV od duchowienstwa y od książąt y od panуw Ruskich w roku 1476”. Цей твір тісно пов’язаний із релігійними трактатами Іпатія Потія. У ньому богослов навів міркування, які неодноразово висловлював у своїх творах, а також розкрив головну мету епістоли кінця XV ст.
У підрозділі 2.5. – “Розкриття Іпатієм Потієм питання соціальної нерівності у збірці історичних документів “O przywileiach nadanych od naiaњnieyszych krolow polskich” – розглянуто зміст та роль опублікованого Іпатієм Потієм збірника документів у полеміці поберестейської доби.
Скрипт “O przywileiach nadanych od naiaњnieyszych krolow polskich” становить неабияку бібліографічну рідкість. Один із небагатьох його примірників зберігається у відділі стародруків бібліотеки Яґеллонського університету. Іпатій Потій розкрив деталі складного міжконфесійного протистояння у Речі Посполитій, висловив переконання, що прийняття Берестейської унії гарантувало духовенству київської церкви рівні права із католиками.
Книга складається з передмови до читача та історичних джерел, що становили документальне доповнення до трактату “Оборона Флорентійського собору восьмого”. Окрім публікації прав та привілеїв, Іпатій Потій увів до тексту матеріали, що підтверджували верховенство папи римського. Серед цих документів постанови Сардикійського церковного собору, який відбувся у 343 – 344 рр., свідчення царгородських патріархів – Геннадія Схоларія та Ніфона, а також уривок з епістоли “Poselstwo do Papieża Syxta IV od duchowienstwa y od książąt y od panуw Ruskich w roku 1476” митрополита Мисаїла. Обґрунтовуючи примат папи римського, полеміст розв’язав одне з найбільш контроверсійних питань тогочасного міжконфесійного діалогу та підкреслив, що Берестейська унія була актом відновлення історичної справедливості.
У підрозділі 2.6. – “Еклезіологічне підґрунтя трактату “Гаръмонія альбо согласіє вѣры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским” – обґрунтовано атрибуцію твору Іпатію Потію, розкрито причини та мету його написання, висвітлено обрядово-догматичний зміст полеміки, розглянуто персвазійні прийоми, застосовані автором для впливу на аудиторію.
Полемізуючи з приводу догматичних та обрядових розходжень між Східною та Західною церквами у трактаті “Гаръмонія альбо согласіє вѣры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским”, Іпатій Потій застосував методи біблійної герменевтики для розкриття змісту окремих фрагментів Святого Письма. Зокрема, полеміст послуговувався історико-культурним, контекстуальним, лексико-семантичним прийомами осягнення змісту сакрального тексту.
Трактат “Гаръмонія альбо согласіє вѣры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским” проаналізовано у тісному зв’язку із твором Мелетія Смотрицького “ўнфйгсбцЮ”. Це сприяло детальному зіставленню засобів ведення полеміки обома богословами, здійсненню верифікації наведених фактів, історичних свідчень.
Інтерес для Іпатія Потія становили також артикули києворуської полеміки. У ході дослідження було розкрито розуміння Іпатієм Потієм причин та мотивів релігійної суперечки в літературі попередніх століть.
Читайте також: Вчення про людину у філософії Георгія Кониського і Григорія Сковороди
У підрозділі 2.7. – “Трактат “Relacia, у uważеnie postępkow niektorych około Сerkwi Ruskich Wileсskich” у контексті культурно-історичних обставин поберестейської доби” – досліджено полеміку Іпатія Потія з Мелетієм Смотрицьким.
Аналіз трактату “Relacia, у uważеnie postępkow niektorych około Сerkwi Ruskich Wileсskich” з позиції теоретичної риторики дав можливість виявити, якими персвазійними засобами послуговувався Іпатій Потій для досягнення поставлених цілей. Зокрема, у тексті твору полеміст вжив риторичну фігуру ексекрації. Розвиваючи мотив Господнього покарання за розірвання єдності Східної церкви із Західною, Іпатій Потій водночас наголошував на тому, що прихильники церковної унії мали “особливе Господнє натхнення”, натомість її супротивники були інспіровані антихристом. Такий риторичний прийом автор застосував не випадково. Подібне демаркування впливало на емоції опонентів, а отже, набувало переконливості. Моделювання Іпатієм Потієм розподілу мирян на дві категорії засвідчувало його давнє знайомство з теологічною та моральною доктриною женевського реформатора Жана Кальвіна про жорстке передвизначення.
Інвенційна топіка слугувала Іпатію Потію не лише для доведення своїх міркувань, а також для характеристики тогочасних суспільно-культурних обставин. Такий спосіб застосування аргументаційних джерел надавав змогу переконати реципієнтів у правильності своєї позиції.
Факти, наведені Іпатієм Потієм у трактаті “Relacia, у uważеnie postępkow niektorych około Сerkwi Ruskich Wileсskich”, розкривають деталі міжконфесійного протистояння в Україні на початку XVII ст., вказують на особливості ведення релігійно-літературної суперечки як уніатами, так і православними, а також містять важливий історичний матеріал.
Підрозділ 2.8. – “Атрибуція творів Іпатія Потія” – присвячено розгляду полемічних писань видатного полеміста, які не збереглися.
Іпатій Потій у своїх трактатах (“Оборона Флорентійського собору восьмого”, “ Antirresis abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi”) твердив, що його супротивники знищували книги уніатів, історичні документи, що засвідчували спроби ортодоксального духовенства запровадити унію із Західною церквою у попередніх століттях. У дисертаційному дослідженні було проведено реконструкцію артикулів полеміки таких творів Іпатія Потія як “Справедливоє описаньє поступку и справы сыноду Берестейского” (1597 р.) та “Heresiae Ignoranciae y Polityka popow y mieszczan bractwa Wilenskiego” (1608 р.).
Полемічна проза Іпатія Потія засвідчує світоглядну еволюцію уніатського богослова. У своєму першому полемічному трактаті “Унія алъбо выклад преднейшых арътыкулов, ку зъодноченью Греков с костелом Рымским належащых” Іпатій Потій тактовно намагався розкрити перед провідними верствами суспільства перспективу об’єднання київської церкви із Римом. Не випадково полемістом було наведено п’ять догматичних відмінностей між православними та католиками, оскільки категорія кількості у передберестейській релігійній полеміці наділялася персвазійними властивостями. Однак міжконфесійне протистояння довкола легітимності Берестейської унії порушило цілу низку питань обрядового, догматичного та адміністративно-правового характеру, що поставило під сумнів можливість реалізувати проект церковної єдності, який передбачав збереження самобутності православної церкви Речі Посполитої. Післятридентська еклезіологія Риму виключала паритетну модель діалогу з іншими християнськими конфесіями. Це позначилося також на позиції Іпатія Потія та інших уніатських ієрархів. Після укладення Берестейської унії необхідність церковного об’єднання Іпатій Потій обґрунтовував тезою сотереологічного ексклюзивізму, яка нівелювала літургійну самобутність київської митрополії.
У пізніших творах Іпатія Потія (“Antirresis abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi”, “Heresiae Ignoranciae y Polityka popow y mieszczan bractwa Wilenskiego”, “Гаръмонія альбо согласіє вѣры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским”) знаходимо висловлювання, які засвідчують його зневажливе ставлення до обрядів Східної церкви, віровчення якої він дотримувався раніше. Окрім обрядово-догматичних поступок Риму та відступу від засад артикулів Берестейської унії, зумовлених обставинами Контрреформації, цей агресивний спосіб полемізування Іпатія Потія, ймовірно, можна обґрунтувати його аристократичною вдачею та переконанням, що вектор об’єднання київської церкви з Римом, який він підтримував, був найоптимальнішим для подолання духовної кризи, піднесення освіти та науки в Україні. Не можна нехтувати і тим фактом, що зверхність Іпатія Потія, непоступливість у міжконфесійній полеміці були продиктовані його інтелектуальною перевагою над уніатами і православними.
У третьому розділі – “Ранньобароковий дискурс гомілетичної та епістолярної спадщини Іпатія Потія” – об’єктом аналізу є казання та гомілії, листи богослова. Проповіді та епістолярій проаналізовано з точки зору ораторського мистецтва, визначено їхню роль у полемічній літературі кінця XVI – початку XVII ст.
У підрозділі 3.1. – “Казання та гомілії Іпатія Потія” – охарактеризовано проповідницький доробок видатного церковного ритора.
У пункті 3.1.1. – “Рецепція проповідей Іпатія Потія” – узагальнено здобутки вчених, які досліджували казання та гомілії полеміста-уніата. Проповіді Іпатія Потія не становили значного інтересу для літературознавців XIX – XX ст.
Внесок Іпатія Потія у розвиток української ораторсько-проповідницької прози XVI – XVII ст. є надзвичайно вагомим. Зокрема, Іпатій Потій одним із перших написав казання та гомілії на літургійний рік. Проповіді богослова неодноразово перевидавалися та понад півтора століття після його смерті були частиною богослужінь уніатської церкви. Апробовуючи латинсько-польські взірці побудови гомілетичного тексту, Іпатій Потій сприяв переорієнтуванню екзегетичних традицій в українському церковному красномовстві та впроваджував стиль нової культурної епохи.
Пункт 3.1.2. – “Реформа риторики кінця XVI – початку XVII ст.” – присвячено вивченню церковного красномовства цієї доби з метою визначення риторичних шкіл, що вплинули на стиль Іпатія Потія. Під час аналізу було з’ясовано, що Іпатій Потій був обізнаний та застосовував у своїй проповідницькій практиці такі роботи, як: “Ecclesiastes sive de ratione concionandi” Еразма Роттердамського, “De formandis concionibus sacris, sev de interpretatione scripturarum populari” Андрея Герарда Гиперія, “Questiones epistolicae” Юстуса Ліпсія, “Partitiones Ecclesiasticae” Станіслава Соколовського. Також на нього вплинули інновації у риториці реформаційного та єзуїтського рухів.
У роботі охарактеризовано деталі конструювання гомілетичного наративу Іпатієм Потієм. Його казання та гомілії складаються з чотирьох частин: propositio, exordium, narratio, peroratio. Однак не у всіх творах промовець дотримувався такого чіткого розподілу. Довільний підхід автора до складання проповідей засвідчив ранній етап засвоєння латинсько-польських риторичних схем.
У пункті 3.1.3. – “Риторичний аспект казань та гомілій Іпатія Потія” – досліджено інвенційну топіку, персвазійні засоби, а також методи біблійної герменевтики, застосовані Іпатієм Потієм у казаннях та гоміліях.
Проповідництво (аrs praedicandi) належить до сфери риторичного мистецтва, а отже, послуговується топічною логікою доведення міркувань. Від часів Арістотеля топоси (гр. topoi, з лат. loci) розуміються як площини життя і думки, котрі застосовуються для переконливості висловлювання.
Посилання на авторитетні джерела, залучення до тексту різноманітних свідчень утворювали систему зовнішніх місць, котрі слугували ритору для знаходження доказів. Іпатій Потій наводив цитати з текстів як старозавітного, так і новозавітного канонів. В аргументації своїх міркувань loci theologici Іпатій Потій надавав перевагу старозавітним текстам. Це, насамперед, було пов’язано з їх тематичною різноманітністю. Старозавітний канон давав проповіднику можливість адаптувати події “Священної історії” до суспільно-культурних обставин поберестейської доби. Новозавітні фрагменти слугували здебільшого для розкриття морально-етичних проблем того часу та втілення однієї з найважливіших функцій церковного красномовства “movere”.
Актуалізація соціально-політичних питань у казаннях та гоміліях засвідчувала приналежність Іпатія Потія до західноєвропейського стилю ораторсько-проповідницької прози, а також адаптування ним латинсько-польських моделей в українській гомілетичній практиці.
Джерелом теологічних топосів для Іпатія Потія були не лише книги Старого та Нового Завітів, а й праці отців Церкви, антична філософська спадщина, історичні факти. Подаючи міркування видатних богословів і давньогрецьких мислителів, ритор у тексті проповіді виокремлював їхню позицію.
Внутрішні loci communes, на відміну від зовнішніх, безпосередньо стосуються предмета. Його властивості, зміст слугують матеріалом для віднайдення доказів. Наведення у промові експліцитних знань, беззаперечних, а головне загальноприйнятих фактів, що власне і називається внутрішньою топікою, відкриває перед оратором можливість розвинути нові твердження, котрі матимуть перспективу сприйняття аудиторією.
Топи становили важливий компонент персвазії казань та гомілій Іпатія Потія. Пізнавальна властивість довідних схем сприяла вичерпному розкриттю матерії проповідей. Іпатій Потій найчастіше послуговувався такими риторичними моделями міркувань: “визначення”, “вирахування частин”, “порівняння”, “дія та її зазнавання”, “протилежні та несхожі речі”, “властивості життєві”, “причина”, “ім’я”, “час”, “місце”.
Застосування Іпатієм Потієм у казаннях та гоміліях цілого арсеналу риторичних прийомів підтверджують тяжіння його стилю до системи раннього бароко. Серед виражально-зображувальних засобів мови проповідника були фігури діалогізації (риторичне запитання, риторичний оклик, риторичне звертання, антиципаційне запитання), фігури додавання (плеоназм, полісиндетон, асиндетон, анафора), фігури ритмізації (синтаксичний паралелізм, хіазм), фігури накопичення (ампліфікація, градація) тощо.
Читайте також: Мистецькі засоби та риторичні прийоми образотворення: давнє і сучасне
Церковний амвон слугував Іпатію Потію для утвердження позицій уніатської церкви. Зокрема, проповідник у казаннях та гоміліях підняв найбільш дискусійні питання поберестейської релігійної суперечки: примат папи римського, Filioque, легітимність Ферраро-Флорентійського собору.
У підрозділі 3.2. – “Епістолярій Іпатія Потія” – розглянуто архітектоніку, стилістику, персвазійні засоби листів видатного полеміста, що характеризуються неабиякою літературною вартістю.
Пункт 3.2.1. – “Генеза епістолярного стилю” – присвячено дослідженню жанрових особливостей листування.
Епістолярна публіцистика має давню історію і бере свій початок від періоду виникнення письма. Впродовж тривалого часу цей спосіб комунікації удосконалювався та набував чітко визначеної стратегії. Теоретичні підвалини сучасного листування були розроблені в епоху античності. Зокрема, давньогрецькі ритори розробили чітку структуру листа, вказали на його необхідні атрибути.
Епістолярний стиль нерідко ототожнювався з діалогом. Таке порівняння ґрунтувалося насамперед на зв’язку між адресантом і адресатом, що зумовлювалося поетикою листа. Проте залучення методів вербального впливу риторики до написання епістолярного тексту перетворило його із монологу на артефакт словесного мистецтва.
Іпатій Потій виявив себе талановитим епістолографом, який чітко володів канонами цього жанру комунікації. Текст послань Іпатій Потій розбудовував за чітко окресленою схемою (прескриптум, основна частина, клаузула), структурними елементами якої були директивні вислови, авторизовані наративні моделі, засоби ініціалізації, стандартизовані формули, маркери соціального статусу.
У пункті 3.2.2. – “Поетика листів Іпатія Потія” – охарактеризовано своєрідність індивідуального стилю полеміста-уніата. Об’єктом вивчення у роботі було листування Іпатія Потія із Костянтином Острозьким, Кліриком Острозьким, Мелетієм Пігасом, Мелетієм Смотрицьким, а також приватно-побутовий епістолярій.
Епістолярна спадщина Іпатія Потія становить цінний історичний матеріал для об’єктивного вивчення суспільно-культурних обставин того часу, оскільки переважна частина його листування стосувалася питань становлення та утвердження Берестейської унії. Цей матеріал розкриває світогляд видатного полеміста, дає можливість реабілітувати його ім’я від необґрунтованих звинувачень.
У дисертаційному дослідженні послання Іпатія Потія проаналізовано з позиції риторичного мистецтва. Завдання, які ставив перед собою епістолограф, вимагали застосування різноманітних довідних схем міркувань та аргументаційних засобів. Компонентами риторичної персвазії епістолярію Іпатія Потія були диспозиційна топіка, техніка ампліфікації та антитетичне моделювання мовлення. Для емоційного увиразнення мови послань автор вживав фігури діалогізації (риторичне питання, риторичний оклик, риторичне звертання), накопичення (градація), додавання (плеоназм, анафора, полісиндетон, парономазія), а також фігури ритмізації (синтаксичний паралелізм, гомеотелевтон) та різноманітні евфонічні звороти.
Читайте також: Латиномовна проза України кін. XVІ– поч. XІХ ст. як джерело історичних відомостей
У “Висновках” узагальнено основні результати дослідження.
Полемічні твори Іпатія Потія становлять цінний матеріал для характеристики засад Берестейської унії. Вони підтверджують думку, що утворення уніатської церкви не було інспіроване зовнішніми чинниками, як це твердили літературознавці та історики минулого, а навпаки було зумовлене інституційною кризою православної церкви та духовним занепадом того часу.
Творчість Іпатія Потія виокремлюється на тлі навколоунійної української прози кінця XVI – початку XVII ст. Він виявив себе талановитим полемістом, який володів багатьма аргументаційними прийомами риторичного мистецтва. Писання Іпатія Потія викликали значний резонанс у тогочасному суспільстві та були причиною розпалу поберестейської релігійної суперечки, з якої розпочинається літературне бароко в Україні.
Полемічні трактати, гомілетичний та епістолярний доробок Іпатія Потія наближаються до системи вираження творчих інтенцій культури раннього бароко. Обґрунтовуючи свої міркування, богослов послуговувався різноманітними персвазійними засобами, які апробовувались у часи античності. Зокрема, метатеорією діалогічного та діалектичного доведення, логічним та аналогійним типами аргументацій, у розкритті теми дотримувався законів логіки (закон тотожності, закон виключення третього, закон суперечності).
Із трьох обов’язкових функцій риторичного мистецтва Іпатій Потій визначальне місце відводив “movere” (з лат. зворушити). Це було характерною рисою мистецтва того часу. Переконати читача він сподівався через емоційний модус. Кожен структурний компонент його нарації був спрямований на встановлення інтеракції з читачем, вплив на його емоції.
Системне дослідження полемічної спадщини Іпатія Потія розкриває його світогляд, слугує переосмисленню української релігійно-літературної полеміки кінця XVI – початку XVII ст., реінтерпретації творчості полеміста-уніата, об’єктивному вивченню її значення в розвитку української культури.
[1] Персвазія (від лат. persuasio – переконання) – синтез мовних прийомів, покликаних вплинути на міркування людини.