Червоногродський повіт Подільської землі наприкінці XIV

Робота присвячена вивченню адміністративно-територіального устрою Червонгродського повіту Подільської землі в XIV—XVI ст. Нині такого населеного пункту як Червоногрод немає. Знаходився він біля сучасного с. Нирків Заліщицького району Тернопільської області. В роботі подається стислий історичний нарис регіону з моменту перших даних в документах. Також були віднайдені найраніші згадки про населені пункти, які входили до складу повіту в зазначений період. На основі джерел були відтворені кордони повіту та з’ясовано, яку сучасну територію займав повіт. Дослідження супроводжується чотирма додатками. В першому надається інформація щодо тримачів, в другому — згадки про місто та повіт, в третьому зібрані дані про населені пункти повіту, в четвертому подані карти земель сучасних районів Тернопільської області, на яких у минулому був розташований Червоногродський повіт.

Ольга Білецька, к.іст.н., вчитель Осиківської ЗОШ І-ІІІ ступенів (Савранський р-н Одещини)

У XV ст. Подільська земля поділялась на декілька повітів — Кам’янецький, Смотрицький, Скальський тощо. Дана робота присвячена вивченню одного з них — Червоногродського— наприкінці XIV—XV ст. [1]. Мета статті полягає в тому, щоб на основі документів подати стислий історичний нарис регіону вказаного періоду; встановити, які населені пункти входили до складу повіту, та найраніші згадки про населені пункти; провести лінії спадковості між тогочасними населеними пунктами і сучасними; окреслити кордони повіту; з’ясувати, які сучасні райони та області займав повіт; знайти інформацію щодо тримачів повіту;зібрати дані відносно урядників та географічних назв рік, лісів, доріг тощо.

Одним з перших вивченням Поділля (в тому числі й Червоногродського повіту) зайнявся польський історик Александр Пшездзєцький. Його робота, котра була видана у Вільно (нині — м. Вільнюс) у 1841 р., називалась «Podole, Vołyń, Ukraina: obrazy miejść i czasów»[2]. Вона цінна для нас тим, що саме він, наскільки нам відомо, першим опублікував грамоту князя Федора Коріятовича своєму слузі Бедриху на села Сатермінче, Олеховце, Клімінце, Супронковче датовану 1 липня 1392 р.[3]. Цей документ важливий з кількох точок зору. По-перше, ім’я Бедриха закріпилось у віках. На його честь було названо декілька населених пунктів на Поділлі, один із яких був розташований на території Червоногродського повіту. По-друге, деякі села, згадані в грамоті, швидше за все, теж знаходились на території досліджуваного повіту.

Синхронно з А. Пшездзєцьким над студіями історії Поділля, зокрема Червоногродського повіту, працювали польсько-литовські історики Міхал Балинський та Тимотеуш Липинський. Результати їх пошуків були опублікованів «Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana» (1843–1846). Ми ж скористаємося перевиданням цієї роботи, здійсненим Ф.Мартиновським протягом 1885–1886 р.[4].

В нагоді нам стане також робота іншого польського історика Александра Яблоновського, яку він опублікував у п’ятому томі «Źródła dziejowe» («Історичних джерел») в 1877 році[5]. Особливо важливим для нас є розділ, присвячений Червоногродському староству (Starostwo Czerwonogrodzkie) та публікація вищевказаної грамоти князя Федора Коріятовича своєму слузі Бедриху, яка входила до складу привілея польського короля Сиґізмунда Авґуста 1567 р. Важливі розробки на теренах поділлєзнавства мав учень В. Б. Антоновича — Никандр Молчановський. Його «Очерк известий о Подольской земле…» до сих пір слугує вагомим дороговказом багатьом поділлєзнавцям. У ньому на високому археографічному рівні була опублікована та прокоментована вищезазначена грамота князя Федора Коріятовича[6] та викладено спостереження щодо історичного розвитку регіону вказаного періоду.

Напрацювання М. С. Грушевського на теренах вивчення Поділля, зокрема,Червоногродського повіту теж великі. Хотілося б відзначити, що саме йому належить публікація низки важливих документів, які відображають реалії XV ст.Це привілей польського короля Владислава ІІ Яґайла люблінському міщанину Георгію на кам’янецьке війтівство (даний 9 серпня 1402 р. у Червоногроді)[7]; обмінні грамоти великого князя литовського Вітовта Миколі Бедриховичу та Кудзі (1424 р.)[8]; дозвіл польського короля Казимира IV Яґеллончика Теодорику з Бучача, аби той записав 100 гривень Олександру, званому Говорек, на с. Олексінче Червоногродському повіту (1448 р.)[9]; привілей вищевказаного короля, відповідно до якого він перевів 500 гривень на замок, містечко і повіт Червоногрод (які кам’янецькі староста Міхал Бучацький мав записані на замок та місто Кам’янець, 1464р.)[10]. На разі зазначимо, що саме М. Грушевський надрукував подимний податок з Подільської землі (за 1493 р.)[11] та «Опис Подільських замків» (здійснений в 1494 р.)[12].

Титанічна праця М. Крикуна, яка присвячена вивченню населених пунктів Подільського воєводства в XVII ст., виходить за рамки нашого дослідження. Однак ми постійно до неї звертаємось, уточнюючи ті чи інші назви населених пунктів[13]. Важливу роботу над виявленням перших згадок щодо населених пунктів Заліщанщини провів П. С. Сіреджук[14]. Особливість такої адміністративної одиниці як сучасний Заліщицький район полягає в тому, що у XV ст. його населені пункти входили до двох повітів — Червоногродського та Скальського. Численні праці В. Михайловського з надавчої політики польських королів XV ст. теж певною мірою ілюструють процеси, що відбувались на теренах Червоногродського повіту. Нам у нагоді стануть його «Західне Поділля…», «Документи подільських … старост» та «Еластична спільноста…»[15]. Досліджуючи Червоногродський повіт, скористаємось також працями польських дослідників Януша Куртики, Яна Тенговського та Тадеуша Трайдося[16]. Їх праці написані з залученням великого кола писемних джерел, містять багато важливих деталей досліджуваного періоду та мають вельми цінні спостереження та висновки.

Поселення по середній течії Дністра існували з давніх давен. Ще в давньоруський час тут були такі населені пункти як Губин, Васильків та інші, які продовжили своє існування протягом XIV–XV ст. аж до сьогодення[17]. Найраніша ж згадка про Червоногрод, власне похідна від назви замку (яка відома нам на сьогоднішній день), збереглась в жалуваній грамоті (від 7 листопада 1374 р.) князів Юрія та Олександра Коріятовичів міщанам Кам’янця на самоуправління та на землі біля міста. У ній як свідок виступає червоногродський воєвода Гринько («Hrinko Czer(wo)nogrodzki wojwoda»[18]). Оскільки воєводи в цей час служили у замках, то, можна припустити, що Червоногрод не лише існував, а й займав досить потужне місце: мав замок і був повітовим центром.

Назва Червоногрод походить, як стверджують краєзнавці, від червоногокольору місцевого піску у долині Джурина[19]. Однак відповісти на питання, що собою уявляв замок, наразі важко. За описом, який відноситься вже до XVIII ст., це був «замок на скалі, змурований старосвітською структурою, навкруги омиваний р. Джурином (притокою Дністра. — О.Б.) і опоясаний в деяких місцях зруйнованими мурами. Неподалік від замочка є давній костел…, гори з одного боку поросли лісом, а з другого — на горі с. Нирків (Nyrków), з третього — також на горі с. Нагоряни (Nagórzany)…»[20]. Нині такого населеного пункту як Червоногрод на географічній карті України немає. Своє існування він майже повністю припинив в 1970 році, коли одна частина його території увійшла до складу сучасного села Ниркове (так зване урочище Червоне), а інша — кут Черче — відійшла до с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області. Від колишнього міста, як вказує П. Сіреджук, на 1994 р. залишились «2 перебудовані у псевдоготичному стилі замкові башти, руїни костелу, монастиря для сиріт і інвалідів та однієї хати»[21].

В останній чверті XIV ст. Поділля, яке входило до складу володінь князів Коріятовичів, займало досить широку територію[22]. Зокрема, у 1391 р. князь Федір Коріятович пожалував своєму слузі Гриньку землі Сокольця (нині — це с. Сокілець Немирівського району Вінницької області) з прилеглими селами[23]. Найзахідніші володіння Коріятовичів проступають з жалуваної грамоти того ж самого князя Федора Коріятовича слузі Бедришку, яку він дав 1 липня 1392 р.[24]. Оскільки оригінал, писаний руською мовою на пергаменті нам невідомий, скористаємося копією, яку надрукував Никандр Молчановський. Відповідно до цього документу, Бедришко отримав чотири села — Сатермінце, Олеховце, Клімінце, Супронковце («wsi … Satermince, Olechowce, Klimince, Supronkowce…»)[25]. У грамоті не вказується повіт. Однак, в чомусь можна погодитись з Н. Молчановським, який стверджував, що села ці знаходились на території Червоногродського повіту («грамотою этою записываются слуге Бедрышку четыре села въ Червоногродскомъ округе Подоліи на Литовском ленном праве»[26]). Клімінце, Сатермінце та Олеховце спробуємо ідентифікувати трохи пізніше. Наразі лише зазначимо, що Супронковце важко ідентифікувати з якимось сучасним селом в регіоні. Нині є село Супрунківці (на р. Тарнавка) в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області. Можливо, мова в документі, йшла саме про нього. Так, в 1567 р. спадкоємиці Ганни Сєчєхової, а саме Констанція Кємлічова, Єлизавета Добромірська, Катерина Радецька та Софія, принесли документ на село Супронковіце, яке, як вказується в документі, колись отримав Бедришко від Федора Коріятовича[27]. Сама ж назва села Супронковце походить, очевидно, від чоловічого імені — зокрема, в документі від 1448 р. вказується якийсь тримач Супрон[28].

Можливо, в останній чверті XIV ст. було засноване (або перейменоване) село Бедриковце (сучасне с. Бедриківці Заліщицького району Тернопільської області), хоча перший нам відомий документ, в якому вказуються Бедриківці саме під такою назвою, датується аж 29 вересня 1442 р.[29]. Потім село згадується в документах 1469 років як «Bedrrzychowcze» та як «Byedzykowcze»[30]. Можливо також, що село Klimince (за документом від 1392 р.) та Кілинці (яке відоме за документами від 1622, 1629 та 1636 років та було розташоване біля сучасного села Пищатинці Борщівського району Тернопільської області) це один і той самий населений пункт. Як вказує М. Крикун, останнє було й у XVI ст., однак нині не існує[31].

За правління Коріятовичів відбулась консолідація комплексу земель, за яким закріпився термін «Поділля». Самі литовські правителі мислили себе незалежними володарями. Вони навіть створили щось на зразок місцевої династії. Коріятовичі вели інтенсивну міжнародну політику, регламентували зовнішню та внутрішню торгівлю, обирали конфесію[32]. Як стверджував літописець, вони зблизилися з правителями татар настільки, що навіть перестали їм відсилати данину: «и боскакомъ выхода не почали давати»[33]. Звичайно, дуже хочеться повірити літописцю й вважати, що за часів Коріятовичів татарам не виплачувалася данина. Проте актові матеріали суперечать цьому твердженню[34]. Наразі ще раз зазначимо, що в грамоті Федора Коріятовича слузі Бедришку (1392 р.), виплата данини татарам зафіксована досить чітко: «Тільки коли всі зем’яни будуть давати дань татарам, тоді срібло мають давати Бедришкові люди»[35]. З приведеного фраґмента видно, що данина виплачувалася сріблом, а платниками були місцеві феодали, які відносилися до категорії зем’ян. Здобута Коріятовичами відносна політична самостійність виявилася досить ефемерною. Вона багато в чому визначалася політичною кон’юнктурою. Свідоме ж відмежування Коріятовичів від могутнього сюзерена — сім’ї Гедиміновичів, з якими вони були кревно споріднені, й перехід під владу Польської Корони були спробою відокремлення на нових погано контрольованих Литвою землях. Цим прагненням Коріятовичів повинна була сприяти соціально-економічна й етнічна однорідність Подільської землі. Політика Коріятовичів була одним із інструментів певного політичного виокремлення краю. При цьому в силу недостатності внутрішніх ресурсів Поділля їм не вдалося остаточно втілити свій намір. Показником їх політичної слабкості був, очевидно, інститут спільного правління, що використовувався всіма подільськими князями. Коріятовичам не вдалося протистояти могутнім сусідам, у першу чергу Литві і Польщі.

Навесні 1393 року військо великого князя литовського Вітовта, як повідомляє літописець, підкорило подільські замки, починаючи від Брацлава та закінчуючи Червоноґродом: «А князь велики Витовът первое пришед ко Брясловлю, и выма Брасловл пришел ко Соколцю, и Соколець вынял, и пришел к Кеменцю в ночи, и Каменца добыл; а потом Смотричь выняль и Сколу, и Черленыи городокь (жирне виділення моє. — О.Б.), и вси городы позаседал»[36]. Однак володарював Вітовт на цих землях недовго. Оскільки, як вказує все той же літописець, польський король Владислав ІІ Яґайло звернувся до нього з проханням поступитись йому Поділлям: «Милыи брате, дал тобе Бог, добыл еси Подольскои земли, учини ми тую честь, даи ми Подолъскую землю»[37]. Далі у джерелі уточнюється, що Вітовт віддав королю половину Поділля за 20 000 грошів: «Князь велики Витовд дал Подолскои земли половину королю у двадцати тисячех, дал Каменець а Смотричь, и Скалу, Черъленыи городок (жирне виділеннямоє. — О.Б.), а Бокату, а на иных на всх Подолскых землях и городех князь велики Витовт свои старосты посажал, на Брясловли, и на Соколци и на Беници»[38].

У 1395 р. західна частина Поділля (територія межиріччя від Стрипи до Мурафи, лівих приток Дністра) була дана на праві «donatio perpetua» («вічного подарунку») польським королем краківському воєводі Спитку з Мельштина[39]. В документі, в якому зафіксоване це надання, вказується замок Червоногрод та однойменний повіт Червоногрод («castra nostra … Czirwonigrod ... et districtibus»). Це є перша актова згадка про замок i повіт. Трохи пізніше (але в тому ж 1395 році) польська королева Ядвіґа дала привілей, згідно з яким кракіському воєводі Спитку з Мельштина жалувалось Поділля на спеціальному повному феодальному праві, яким володіли інші польські князі. Тримав Спитко Червоногрод до відомої битви на р. Ворсклі, що сталася 12 серпня 1399 року, під час якої Спитко безвісти зник з поля бою[40].

Від 1400 до 1402 рр. Червоногрод входив до складу володінь великого князя литовського Свидригайла[41]. Знаменно, що у цей час (9 серпня 1402 р.) у прикордонному з Молдовою та Волощиною Червоногродському замку побував сам великий князь литовський Вітовт[42]. З іншого документу, ми бачимо, що в цей день (9 серпня 1402 р. ) у Червоногроді («in Czirwonigrod») побував і польський король Владислав ІІ Яґайло. Саме тут він надав любельському міщанину Георгію (інакше Юрію, Єжі) кам’янецьке війтівство разом з селом Кормеліче (нині — с. Кормильча Чемеровецького району Хмельницької області)[43]. Як вказував Януш Куртика, «Król rychło wyruszył na Podole osobiście, z pewnością w celu uporządkowania spraw prowincji i odebrania przysiąg wierności. Ważnym celem tej podróży wydaje się wreszcie utwierdzenie władzy starościńskiej, połączone być może z mianowaniem nowego starosty»[44].

Після того, як Поділля знову відійшло під безпосереднє управління польського короля, останній в якості подільського старости назначив Петра Влодковича Шафранця із Харбиновиць, який управляв землею до 1411 р.[45]. Польський хроніст Ян Длуґош про це пише так: «Владислав, король Польщі, дав значну землю і частину королівства Польщі, Поділля, великому князю литовському Олександру, який її тримав, і, не порадившись з прелатами і баронами королівства Польщі, які були цим дуже роздратовані, усунув лицаря Петра Влодковича з Харбиновиць, сандомирського підчашія, який здійснював керування і старостат цих земель багато років, [при цьому король] погано зважив майбутні прикрощі, що з цієї причини Польському королівству мали відбутися»[46]). Воєводою ж Червоногродського замку, як видно з документу від 1404 року, був Дерслав Конопка. Польські дослідники встановили, що він походив з Кожухова і відносився до гербу Богорія (пол. Dziersław Konopka z Kożuchowa, h. Bogoria).Відомо також, що раніше (у 1402 р.) Дерслав Конопка виступав як королівський уповноважений для зайняття Кам’янця[47].

На початку XV ст. польський король з метою колонізації та полонізації розпочав широку роздачу подільських земель[48]. Це був час, коли у зовнішній політиці Польського королівства відбувалось розширення та закріплення кордонів на сході. Зокрема, наприкінці березня 1410 року, король Владислав ІІ Яґайло, перебуваючи у Медиці, дав документ своєму слузі Нічку Караульському («servitori nostro Niczko Karaulski») на «cело зване Швідова на річці Свідова, розташоване в Червоногродському повіті». За це пожалування Нічко повинен обов’зково в ньому проживати і ходити у військові походи з одним копійником та двома стрільцями (інакше лучниками[49]. Нині — це с. Свидова (розташоване на р. Тупа, яка у документі названа як Свідова) Чортківського району Тернопільської області. Нічко, швидше за все, був місцевим зем’янином, на що вказує його прізвисько — Караульський (Караул — нині, можливо, с. Рашково Кам’янського району, Молдова).

Дещо відступаючи від головної теми розповіді, зазначимо ще декілька відомих нам моментів, пов’язаних з історичним розвитком села Свидова в XV ст. Пізніше (коли і як нам невідомо) це село перейшло до рук магнатської родини Бучацьких. Зокрема, у 1440 р. польський король Владислав записав Теодорику з Бучача низку сіл, в тому числі й Свидове[50]. У 1469 р., під час опису королівського майна на Поділлі син Теодорика — Міхал Бучацький («Michaelis Buczaczky») приніс на це село («villis Swidawa») документ, який був, як зазначив королівський чиновник, писаний руською мовою («litera ruthenicalis…»). В документі вказувалось, що за надання він повинен «служити одним копійником та двома стрiльцями»[51]. Тобто, такі ж самі умови надання як і Мичку Караульському. В тому ж самому 1469 році цей же Міхал приніс ще один документ, в якому значився запис суми 1000 гривень на с. Свидова та іншу велику кількість сіл[52]. Відомо також, що за «Поділом маєтностей Бучацьких» від 1469 року найстаршому брату Міхалу відійшла ціла низка сіл, в тому числі й «Швидове»[53]. Нарешті, у 1493 р.від села Свидове («Svydove») якийсь Федір сплатив від 12 димів[54].

Після Ґрюнвальдської битви, яка відбулася 15 липня 1410 р., польський король Владислав ІІ Яґайло та великий князь литовський Вітовт здійснили спільну мандрівку прикордонними замками Поділля[55]. Швидше за все, ця поїздка була пов’язана з черговим наданням краю князю Вітовта. Однак, перше відоме нам земельне надання, здійснене великим князем литовським Вітовтом у Червоногродському повіті, датується аж 1418 роком. Відповідно до документу, якийсь місцевий шляхтич Григорій на прізвисько Шип із Давидовіце («nobilis Gregorius dictus Sczyp de Dawydowice») отримав два села Червоногродського повіту — Лисовче на р. Серет та Набоковче на р. Олховєч, які були розташовані біля кордону з Волощиною. На ці два села йому записувалося 60 гривень[56].

Спробуємо ідентифікувати цих три села — Лисовче, Давидовіце та Набоковче. Найлегше пізнається Лисовче, яке протягом століть зберегло свою назву. Нині — це село Лисівці (на р.Серет) Заліщицького району Тернопільської області. У тому ж XV ст. це село тримав кам’янецький суддя Сиґізмунд («judicis Camenecensis Sigismundi»), який під час опису королівського добра 1469 року приніс документ королівському службовцю. В ньому містився «запис суми» 100 гривень на село «Лишовче» («villa Lyssowcze»)[57]. А в 1493 р. від Лишовче («Lyssowcze») було виплачено податку від 11 димів[58].

Село ж Давидовіце, звідки «походив» Шип, швидше за все, змінило свою назву. Як видно з іншого документу (від 1469 р.), воно йменується ще й як «Давидовче, інакше Сиповче на річці Шерет»[57]. Отож, можна припустити, що село змінило свою назву і отримало нову назву від прізвиська власника Григорія Шипа — Шиповче. До речі, у тому ж 1469 році під час опису королівського добра Міхал приніс ще один документ королівському службовцю, в якому с. Давідовче («…villam Dawidowcze») було записано як «вічний дарунок» («perpetue donacionis…») за умови служби одним копійником та двома стрільцями[60]. Назва Давидовіце виявилась досить живучою. Так, в Кам’янецькій земській книзі від 1559 р., як вказує М. Крикун у своїй праці «Кількість і структура поселень Подільського воєводства в першій половині XVII ст.», значиться назва «Давідовце, інакше Шиповце»[61]. Нині — це село Шипівці (на р. Серет) Заліщицького району Тернопільської області. Сподіваємося, що ця розвідка допоможе місцевим краєзнавцям більш коректно трактувати походження назви села Шипівці, оскільки, як вони вважають, «свою назву, за переказами, село отримало від козака Шипа, який з своїми друзями Лисом та Шершем прибули на ці території»[62].

Відносно села Набоковче 1418 року, яке знаходилось на р. Олховєч («Nabokowcze super fluvio Olchowyecz»), приходиться констатувати, що нині ні села, ні річки з такими назвами в регіоні немає. Спробуємо ідентифікувати річку Олховєч. Для цього скористаємося документом від 1427 р., а саме неопублікованим привілеєм, що зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві. В ньому зафіксовано наступне: «…villam nostram Tolstoe … in flumine Wolchowiecz sitam». Отже, село Толстоє розташоване на р. Волховєч. Якщо прийняти версію, що колишнє село Толстоє на р. Волховєч це є сучасне с. Товсте Заліщицького району Тернопільської області, то виходить, що мова йде про сучасну ріку Тупу. Тож за логікою речей, Набоковче варто шукати на сучасній річці Тупі. Окрім того, воно знаходились неподалік від сучасних сіл Лисівці і Шипівці. Можливо, це або сучасні Головчинці (що на р.Тупа) Заліщицького району Тернопільської області, які фіксуються під такою назвою в більш пізніх документах (від 1486 та 1488 років)[64], або знаходились неподалік від них. Однак, це лише припущення, і якщо знайдеться більш ранній документ щодо Головчинців, то прийдеться його спростувати.

Швидше за все, князь Вітовт дав також документ Миколі Бедриховичу (до 1424 р.). Це припущення базується з інформації більш пізнішої жалуваної грамоти, в якій вказується, що село Мєлєвче («selo Mielieiewcze») «має від нас (тобто від князя Вітовта. — О.Б.) в 50 гривень»[65]. На нашу думку, це була територія сучасного села Милівці, що на р. Серет Чортківського району Тернопільської області. Пізніше (у 1424 р.) Микола Бедрих обміняв свій маєток, до якого, окрім цього села, входило ще два села — Олховєч та Сутрімєнче — на подібний (теж три села) маєток Кудзі. Село Милівці, мабуть, згадується і в реєстрі подимного від 1493 р.: «Myleowcze… in Seroth». За тогочасними мірками воно було досить велике — від нього виплатили від 26 димів[66].

2 вересня 1424 р. великий князь литовський Вітовт, перебуваючи у Скалі (нині місто Скала–Подільська Тернопільської області), дав двом зем’янинам — Миколі Бедриховичу та Кудзі — обмінні грамоти. За ними Микола Бедрихович віддав Кудзі («Kudzewi») три села. Два з них (Олховєч та Сутрімєнче) були його вітчизни (інакше — «oiczizni»), тобто він успадкував їх від батька і були відповідно у дідичному його володінні («Olchowiecz a Sutrimiencze. tho yoho oiczizni dwie ssielyca»), а третє — було село Мєлєвче, про якого мова йшла раніше[67]. Кудзя ж віддав Миколі Бедриховичу Кудзевці, які теж, швидше за все, були дідичні, та Чорний Острів з Микитинцями надані Кудзі Вітовтом (як вказано у грамоті «nasse pridanie»). З цього документу, можна також зробити висновок, що Микола Бедрихович почав формувати свій земельний комплекс на межі Смотрицького та Летичівського повітів, оскільки вищевказані села (Кудзевці, Чорний Острів та Микитинці) знаходились саме там[68].

Спробуємо ідентифікувати Олховеч та Сутрімєнче. Деяке світло проливає на розуміння цього документу вже згадувана жалувана грамота князя Федора Коріятовича слузі Бедришку від 1392 р. В яких родинних стосунках були Бедришко (з грамоти 1392 р.) та Микола Бедрихович (з документу від 1424 р.) ми не знаємо. Можливо, це був батько і син. Зробимо одразу три припущення. Перше, Олховєч з грамоти Вітовта та Олєховце з грамоти Федора Коріятовича це один і той самий населений пункт. Друге, знаходився він на однойменній річці — Олховєч (нині сучасна р. Тупа). Третє, село було розташоване у її гирлі. Оскільки, як відомо, дуже часто у гирлі ріки населені пункти називають однаковими назвами. Так, наприклад, смт. Саврань Одеської області знаходиться у гирлі р. Савранки, що впадає у р. Південний Буг. На наш погляд, с. Олховеч варто шукати десь у гирлі Тупи, неподалік (або в складі) сучасного с. Касперівці Заліщицького району Тернопільської області. Ця гіпотеза підкріплюється також тим, що в одному з більш пізніших документів (від 1469 р.) вказується разом два населених пункти Каспровіче та Олховіч («Casprowicze et Olchowicz»[69]).

За звучанням назва Сутрімєнче (мовою документу — Sutrimiencze) подібна до назви села Сатермінче (Satermincze), яке згадується у вже аналізованому документі Федора Коріятовича слузі Бедришку від 1392 р. Швидше за все, мова йде про сучасне село Шутроминці Заліщицького району Тернопільської області. З регести документу дізнаємося також, що село було у триманні Ядвіги з Ходча (вона була дружиною Станіслава з Ходча та рідною сестрою Міхала з Бучача) як придане і 17 листопада 1488 р. король Казимир IV на Пьотрковському з’їзді підтвердив запис суми в 400 угорських флоринів на село Шутерминче та село Поповче з рибним ставком та млином[70]. За документом від 1493 р. від села Шутрмєнче (Schuthrmyencze) було виплачено подимне від 7 димів[71]. До того ж, М. Крикун у своїй праці вказує, що сучасні Шутроминці у XVII ст. називались Суторминці (Sutormince)[72]. Таким чином, маєток Кудзі з 1424 р. знаходився на території сучасних сіл Милівці Чортківського району, Шутроминці та біля Касперівців Заліщицького району Тернопільської області.

Можливо, у 1424 р. великий князь литовський Вітовт зробив запис в 100 подільських полугрошків Теодорику з Бучача (який пізніше протягом 1431–1434 та 1442–1454 років був кам’янецьким старостою, а в 1436 р. — червоногродським державцею[73]) на села «Пєчарне і Бласкоче»[74]. Оригінал документу, писаний руською мовою, було представлено у 1564 р. кам’янецьким каштеляном Єжиєм Язловецьким люстраторам і вписано в латинській транслітерації до книги «ревізії листів». Однак рішення, щодо узасаднення, було відкладене до сейму. Самі ж копії зберігаються у Головному архіві давніх актів у Варшаві[75]. Відомо також, що у 1615 р. доживотній посесор села Пєчарне в Червоногродському старостві Петро Храновський (Piotr Chrzanowski) показав люстраторам документ, який був даний ще великим князем литовським Вітовтом з записом 100 гривень[76]. А в 1430 р. польський король Владислав ІІ Яґайло підтвердив Вітовтове надання (від 1424 р.) Теодорику з Бучача на села Печарне та Бласкоче з записом 100 гривень подільських полугрошків[77]. У 1493 р. від села Пєчарне («Pyeczarne») якийсь Федір виплатив від 5 димів[78]. Наведемо, як приклад дані з «Люстрації Руського, Подільського та Белзського воєводств від 1564–1565 р.», щодо села Пєчарнє:

«Pieczarnie wieś … Kmieci osiadłych jest 10, ktόrzy dają czynszu po gr 30, owsa trzec. po 2 valoris gr 12, kur po 2 valoris gr 1, jajec po 20 valoris gr 1, chmielu trzec. po 1 valoris gr 15.....

Nadto swobodnych kmieci hinc ad decursum annorum 7 jest 4. Wataman liber.

Powołowczyzne exceptis liberis dają roku siόdmego, ktόrej będzie wołόw albo jałowic 10...

Barana dać winni dwudziestego w rok, jeśliby je chowali.

Wieprza dwudziestego, kiedy żyr bywa, dają.Summa wszystkiego uczyni fl. 24/20»[79].

На відміну від села Пєчарне (назва якого відображає особливості місцевого ланшафту — наддністровські печери і збереглась до сьогодення, нині — це с. Печорна Заліщицького району Тернопільської області), село Бласкоче, його назва, як вважає П. Сіреджук, має антропонімне походження від імені Блашко[80], поступово втратило свою назву. Так, під час поділу маєтностей між братами Бучацькими (1469 р.), на село «Блашковче» приніс документ Міхал Бучацький[81]. У 1734 р. воно ще було окремим селом і на 1994 р. це були землі с. Жежава[82]. Для ідентифікації села скористаємося напрацюваннями М. Крикуна. Він пише, що село «Блашківці» (Błaszkowcze) було розташоване над Дністром біля села Жежава і від середини XVIII ст. і нині не існує[83]. Однак, хоча й села з подібною назвою не існує, сама назва продовжує функціонувати. Зокрема, відповідно до «Специфікації всіх реальностей і прав до церкви Святого Михайла Архангела в селі Печорні Червоногродського деканату Заліщицького округу» від 10 жовтня 1803 р. у церковному володінні було також поле на «Блашківцях», площею морг 28 саженівкв. сажнів[84]. Нині села з назвою Жежава теж немає. У 1950 р. його було перейменоване на Зелений Гай Заліщицького району Тернопільської області[85]. Та місцеві жителі й нині користуються назвою Блашківці. Зокрема, у статті, присвяченій археологічним пам’яткам сучасного села Зелений Гай та надрукованій у жовтні 2009 р., вказувалось: «На лівому березі Дністра, на південній околиці села, на полі Блашківці виявлено поселення трипільської культури площею 3 га. Його зафіксовано і обстежено у південно-східній частині села на присадибних ділянках в урочищі Царина»[86].

У 1424 р., швидше за все (принаймні так стверджував Я. Куртика), Теодорик з Бучача отримав від великикого князя литовського Вітовта ще один маєток у складі чотирьох сіл Поповче, Герменце, Хмелова, Леточе[87]). Оригінал документу нам невідомий[88]. У 1428 р., як писали К. Стадницький та Я. Куртика, Теодорик отримав підтвердження на цей документ від короля Владислава ІІ Яґайло[89]. Досліджуючи історичний розвиток цих сіл в XV ст., ми знайшли декілька відомостей. Так, з’ясувалося, що в 1440 р. син Владислава ІІ Яґайла — король Владислав Варненчик — записав Теодорику з Бучача низку сіл. Серед них ми бачимо «Хмелава» та «Летаче»[90]. Село Поповче не вказується, а замість «Герменце» вказано «Гуманче». Дещо пізніше, у 1456 р., син Теодорика — Бартош Бучацький (Bartosz z Buczacza) — продав шляхтичу Олександру, інакше Говорку (nobili Alexandro alias Goworconi) за 60 кіп село Хмєлова[91].

Ці відомості підтверджуються пізнішим документом, за яким у 1469 р. під час опису королівського добра як «шляхтич Говорек приніс грамоти [в яких вказувався як] вічний подарунок, який беруть до уваги до непреривності пана Бучацького [очевидно, Теодорика з Бучача — О.Б.] на 4 села, які колись Вітовт подарував, а пан давній король своїми грамотами підтвердив; села є такі: Поповче, Герменце, Хмелова, Летозе, яких вищевказаний Олександр Говорек підтвердив»[92]. Знаменно, що й сам Олександр Говорко отримав «прізвище» —«з Хмєлова»[93]). У 1493 р. від cела Хмєлова («Chmyelowa») якийсь Пашко (?) виплатив від 14 димів[94], а від cела Летаче («Letacze») якийсь Мич (?) виплатив від 7 димів[95]. Цікаво відзначити, що у XVII ст. «Хмельова» фіксується вже не як шляхетський, а як церковний маєток[96].

Якщо спробувати ідентифікувати ці села, то мова, швидше за все, йде про сучасні села Попівці, Хмелева та Литячі Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Найважче ідентифікувати Гуманче (за документом від 1440 р.) та Герменце (за документом від 1469 року). В. Михайловський стверджує, що це с. Гермаківка Борщівського району Тернопільської області[97]. Однак, на наш погляд така ідентифікація виглядає сумнівною. Можливо, на території цього села («Герменце», «Гуманче») знаходиться сучасне село Дорогичівка (найраніший документ, в якому зафіксована його назва, як вважає П. Сіреджук, датується 1544 роком[98]) Заліщицького району Тернопільської області, оскільки воно розташоване поблизу сіл Попівці, Хмелева та Литячі.

Повертаючись до основної нашої теми, зазначимо, що нам відомо ще декілька документів, які проливають певне світло на розвиток подій в регіоні. Так, у 1427 р. великий князь литовський Вітовт записав Ганушу (Янушу) Ґославському 50 гривень подільськими півгрішками на с. Сеньков[99] та Івашку Гинковичу на с.Толстоє на р. Волховєч 100 гривень[100]). У 1469 р., під час опису королівського добра, приніс документ Міхал Бучацький, в якому було зафіксовано запис суми на 100 гривень на два села — «Бєлча» та «Шенков»[101]. Від 1946 до 1973 року сучасне с. Синьків називалось Богданівка. Нині — с. Синьків (на р. Дністер) Заліщицького району Тернопільської області. Окрім того, у 1469 р. Міхал Бучацький тримав також село Товсте, що видно з документу «Поділу Бучацьких»[102]. У 1486 р. за Міхалом з Язловця, який протягом 1479–1496 рр. був галицьким стольником та деякий час червоногродським старостою, було підтверджено, що йому належать села, які в «Подільській землі розташовані, а саме Свидова, Тлусте, Головчинче, Бєлче, Хмєлова, Шутерминче…»[103]. У 1493 р. від с. Тлусте («Tluste»), яке згадується між селами «Лисовче» («Lyssowcze») і «Пєчарне» («Pyeczarne»), якийсь Іван виплатив від 10 димів[104]. Нині — це с. Товсте Заліщицького району Тернопільської області.

І нарешті, останнє, відоме нам земельне пожалування, яке зробив великий князь литовський Вітовт у Червоногродському повіті 27 січня 1429 р. У 1564 р. оригінал, при оказії «ревізії листів», був представлений Єжиєм Язловецьким і вписаний до книги[105]. У грамоті було здійснено запис на 30 коп. Оскільки ця копія збереглась ушкодженою тому невідомо, кому було надано та як точно називався об’єкт надання. Швидше за все, першими літерами земельного надання були «Гу». М. Грушевський подає його як «Гугрин», Я. Куртика припускав,що слід читати як «Huhrin [Hubin?]», В. Михайловський — як Губин (нині Бучацького району Тернопільської області)[106]. Можливо, твердження В. Михайловського є слушне, оскільки за поборовим реєстром 1578 р. село Губин (Hubin) входило до складу Подільського воєводства і було власністю панів Язловецьких (d. Jazlowieczkich)[107].

У 1434 р. польським королем став син Владислава ІІ Яґайло десятирічний Владислав ІІІ, прозваний пізніше Варненчиком[108]. Нам відомо декілька документів, які проливають певне світло на взаємовідносини між королем Владиславам-Варненчиком та Теодориком з Бучача. Перший документ датований 6 травня 1436 роком. Молодий король, перебуваючи у Львові, визнав аргументи Теодорика з Бучача про те, що його батько був винен Теодорику 500 гривень. Тому цей борг король переніс на королівський замок Червоноґрод («in castronostro Czerwonigrod…. et villis pro ipso spectantibus») та приналежні Теодорикові частини королівського боргу Рафалом з Ярослава на суму 300 гривень, після чого він (Теодорик) міг би витратити їх з запису на замок на решту, 200 гривень[109]. Цей запис суми був неймовірно великий. Для порівняння вкажемо, що запис суми на одне село становив біля 50 гривень. Отже, можна припустити, що «запис» припускав наявність у триманні Теодорика біля 10 сіл.

Згодом, 6 лютого 1440 р., польський король Владислав Варненчик записав йому ж, Теодорику із Бучача («Dzietrzichone de Buczacz Castri Rubri capitaneo»), ще 300 гривень на Червоноґродське староство Руської землі («in terra Russiae» (sic!)) за забрані речі, а саме за 1 шовковий плащ, золотом тканий і підбитий лисицями, 2 шуби соболиних, 2 марщенце (пол. marszczeńce), один соболиний, а другий — куничий, 2 торлопи (пол. torlopy) куничих, постав шовковий, ківер (пол. kywerun), 3 пари бобрових рукавиць, золотом оздоблених, 80 соболиних шкур, а також дозволяє брати старості поральне і ceп (exactionalem pecuniam, vulgariter Poradlne et donationem frumentorum, vulgariter sep)[110].

У тому ж 1440 р. на наказом Владислава Варненчика Теодорик отримав ще один документ, в якому засвідчено, що польський король, взявши у нього, чотири золототканних шуби та двох коней, пообіцяв дати йому на найближчому сеймі дідичне право на 17 сіл, а саме на Йванє, Торчке, Дамбровлін, Ворвончінче, Бурграбинче, Костковче, Летаче, Бжемьона, Свидове, Дулиби, Челениче, Соколов, Пархова, Новоседлце та Кочміжін Червоногродського та Коропецького повітів або відповідну плату[111]. Нині це відповідно Іване-Золоте, Торське, Добрівляни, Ворвулинці, (?), (?), Литячі Заліщицького району, Берем’яни Бучацького району, Свидова Чортківського району, Дуліби та (?) Заліщицького району, Соколів, Порохова, Новосілка та Космирин Бучацького району Тернопільської області.

У даній розвідці хотілось би звернути увагу на три назви, які зустрічаються у цьому документі — Буграбинче, Костковче, Челениче. Перша — це Буграбинче. «Buegrabyncze» зустрічаємо також в «Поділі Бучацьких» 1469 р., за яким цей населений пункт отримав Ян Бучацький[112]. Сама назва очевидно, походила від слова бурґрабій (burgrabius) — урядника, який призначався ґродським старостою, і у випадку відсутності останнього виконував його обов’язки. Село, швидше за все, знаходилось неподалік від замку Червоногроду, тобто біля сучасного села Нирків Заліщицького району. В більш пізніших документах назва зникає. В поборових реєстрах 1530 та 1542 років вона не вказується. М. Крикун, публікуючи список поселень Подільського воєводства в XVII ст., села з такою назвою не навів[113]. Нині села з такою назвою немає.

Друга назва — Костковче. За «Поділом Бучацьких» у 1469 р. Міхал Бучацький віддав брату Яну цілу низу сіл, в тому числі й Костковче («Costhkowcze»)[114]. Можливо, у реєстрі подимного від 1493 р. це село вказується як Костки («Sadky cum Costhky»), від якого разом з селом Садки якийсь Андрій виплатив від 8 димів(«de octo Andrey solvit»)[115]. Село Костки («Kostky, ex quo devastata, attamen…») вказується і за поборовим реєстром від 1578 р.[116]. Нині населеного пункту з такою назвою не існує. Можливо, було розташоване біля с. Садки (на північний схід від Шутроминців) Заліщицького району Тернопільської обл.

Третя назва — Челениче — теж нині відсутня в регіоні. Ймовірно, що це сучасне с. Поділля Заліщицького району Тернопільської області. Оскільки відомо, що протягом XVI–XVII ст. і аж до 1964 р. село називалось Цапівці. За поборовим реєстром 1578 р. воно простежується як Чаповце (Czapowce dnum Jazlowieczkich)[117]. А в XVII ст., як вказує М. Крикун, «Capowce», «Czapowce» фіксується у документах як шляхетський маєток Червоногродського повіту[118].

У 1442 р. польський король Владислав Варненчик надав привілей Станіславу з Бедриковців на село Ширшеньовче, що на р. Серет, Червоногродського повіту Подільської землі («villam nostram et haereditatem totalem Szyrscheniowcze in terra Podoliae et districtu Czerwonogrodensi sitam уet super flumine Sereth iacentem»)[119]. В документі вказано, що Станіслав може користуватись цим селом з усіма його зручностями, чиншами, тощо (utilitatibus, fructibus, censibus…), однак король затримав за собою виплату двох грош, яке називається подимне (excepta duorum grossorum exactione dicta poddimne, quam pro nobis et succesoribus nostris reservamus). Пізніше, у 1469 р., на це село (villa Scherszenyowcze) принесе документ Олександр Говорко з Хмєлово («Goworkonis Alexandri de Chmyelowa»). Як записав писар, він тримав село як «вічний подарунок угорського короля… на феодальному праві…» («perpetue donacionis regis Hungarie… jure feudali et donabitur post mortem successorum ad dominum regem, quia carente prole etc.»)[120].

У цьому ж 1442 р. Теодорик з Бучача разом з Томашем з Гинковче, виконуючи дипломатичну місію, здійснили сумісну поїздку в ставку до татарського хана. В подяку ж за роботу польський король Владислав Варненчик закріпив за Томашем село Гинковче та пустку Угринковче Червоногродського повіту[121], а Теодорику надав документ на три замки — Чарніград (який знахидився в гирлі Дністра), Качибей (на березі Чорного моря) та Караул[122]. У 1442 році Теодорик з Бучача, який став обіймати уряд генерального подільського старости, отримав від короля право робити запис в 50 гривень на земельні тримання зем’ян. На території Червоногродського повіту він цим правом, очевидно, не дуже користувався. Це можна пояснити тим фактом, що саме тут були сконцентровані його (та його родини) землі. Нам відомо лише один дозвіл польського короля Казимира IV Яґеллончика (1448 року), щоб Теодорик записав 100 гривень Олександру, званому Говорек, на село Олексінче Червоногродського повіту[123]. А взагалі Бучацькі мали великий вплив не лише на Владислава, але й на наступного польського короля Казимира IV Яґеллончика та його дружину Єлизавету[124].

Від наступного польського короля Казимира IV Ягеллончика (1447–1492), який правив трохи менше ніж півстоліття, Червоногрод отримав у 1448 році маґдебурзьке право[125]. Нагадаємо, що Кам’янець подібним правом користувався з 1374 р. Окрім того, поблизу Червоногроду з’являється два зем’янські містечка — Язловець та Серет, які вказані в реєстрі міст і містечок Польського королівства 1453 року[126]. Обома ними у 1469 році володів старший син Теодорика — Міхал з Бучачу[127]. Містечко Серет, швидше за все, знаходилось у гирлі р. Серет. Нині населеного пункту з такою назвою не має, а в гирлі річки Серет є Городок Заліщицького р-ну Тернопільської обл.

У контексті отримання земельних надань на Поділлі польськими шляхтичами важливо звернути увагу на розповсюдження католицьких костелів та монастирів в Червоногродському повіті. Одразу постає питання, з якого моменту розпочалось розповсюдження католицизму на подільських землях[128]. На наш погляд, найправдоподобніше, католицький рух почав набирати сили на Поділлі ще за правління Коріятовичів[129]. Перша певна інформація про монастир і костел домініканів p.w. Św. Mikołaja в Червоногроді, як вказував польський дослідник Януш Куртика, є у двох, даних у Червоногроді, документах для цього монастиря Теодориком з Бучача, а саме в документі від 15 травня 1444 року, який містив запис на 50 гривень на два села Червоногродського повіту[130] та в документі від 1 лютого 1445 року про надання десятини з меленого в млині в Новому Місті Червоногроді (w Nowym Mieście Czerwonogrodzie) і десятини з «roli zamkowych» з обов’язком «відправ двох мес щотижнево з метою спасіння душ короля Владислава ІІ Яґайла і князя Олександра, інакше Вітовта, за врятування Владислава [Яґеллончика], короля польського і угорського, а також за здоров’я фундатора і його спадкоємців»[131]. Отож, фундаторами монастиря в Червоногроді, могли бути або князь Вітовт, або Теодорик Бучацький.

У 1464 р. польський король Казимир IV Яґеллончик дав привілей, за яким він переніс і записав на замок, містечко та повіт Червоногрод («castrum, oppidum et districtum Czirwonigrod») 500 гривень, які кам’янецький староста Міхал Бучацький мав записані на замок та місто Кам’янець («super castro et civitate Camieniecz»)[132]. Певну інформацію щодо історичного розвитку Червоногродського повіту мають документи, які умовно назвемо «Поділ Бучацьких» («Divisio Buczaczskych»)[133] та «Опис королівського добра» («Bona regalia onerata»)[134].

Відповідно до «Поділу Бучацьких» у 1469 р. старший брат — Міхал з Бучачу у Червоногродському повіті отримав частину Червоногрода та дев’ять сіл (Давидовче, інакше Сиповче, Серет, Ущє, Ворворчінче, Бедриховче, Тлусте, Швидове, Блашковче, Гвани)[135], а молодший — Ян — частину Червоногрода і вісім сіл (Поповче, Летаче, Костковче, Бурграбинче, Садковче, Кошиловче, Грегоровче, Кжива Лака)[136].

У другому документі — «Bona regalia onerata»[137] — нами віднайдено згадки про замок Червоногрод (castro Czyrwonogrodensi, р. 62; Castro–rubeo, p. 63), поле Залєще (area Zalescze, p. 66), пустку Угрінковче (vastitate Hwrinkowcze, р. 49) та 21 село, які можна віднести до Червоногродського повіту, а саме: Алексинче (Alexyncze, p. 44), Белча (Belcza, Byelcze, р. 66), Бялобожнича (Byaloboznycza, р. 49), Варворчінче (Warworczincze, p. 61), Гінковче (Hinkowcze, p. 49), Давідовче (Dawidowcze, p. 60), Добровлани (Dobrowlany, p. 66), Гугни (Huhny in capitaneu… Rubicz, p. 49), Капущініче (Capusczinicze, p. 62), Каспровіче (Casprowicze, p. 46), Летозе (Lethoze, p. 50), Лишовче (Lyssowcze, p. 51), Олховіч (Olchowicz, p. 46), Поповче (Popowcze, p. 50), Свідава (Swidawa, p. 62; вар. Свидова. Swydowa, p. 66),Сковродинче (Skowrodyncze, p. 49), Угринковче (Hwrinkowcze, p. 49), Хмєлова (Chmyelowa, p. 44, 50), Шенков (Szenkow, p. 66), Шершуньовче (Scherszenyowcze, p. 44); Ягелниче (Jahelnycze, p. 51).

Під час «Опису королівського добра» у 1469 році королівському службовцю (ймовірно писарю) документи на тримання населених пунктів у Червоногродському повіті принесли 7 тримачів: Міхал з Бучача на замок Червоногрод (р. 62), поле Залєще (p. 66) та шість сіл: Белча (p. 66), Давідовче (р. 60), Добровлани (p. 66), Варворчінче (p. 61), Капущініче (p. 62), Свідава (р. 62, 66), Шенков (p. 66); Сиґізмунд — на Лишовче (р. 51) та Ягелниче (р. 51); Багавський — на Каспровіче (р. 46) та Ольховіч (р. 46); Олександр Говорко з Хмєлово — на Алексинче та Шершуньовче (р. 44); Петро Сковротський — на Бялобожничу та Сковродинче (р. 49); Станконіс з Полустовіче і Павло Чартковський — на село Гінковче та пустку Угринковче (р. 49). Окрім того, Олександр Говорко з Хмелова приніс документ, згідно з яким, пан Бучацький (domini Buczaczky) тримав як «вічний подарунок» села Поповче, Герменце, Хмєлова, Летозе (р. 50). Як видно з документу про поділ маєтностей Бучацьких, це був Ян.

На марґінеcі зазначимо, що село Дуліби («in villam suam Duleby in distr. Camenec. sitam») згадується в документі (1472 р.), в якому мова йде про володіння рідних братів Бучацьких — Міхала та Яна[138]. На момент укладання документу село знаходилось у триманні Міхала. Однак, якщо він, як зазначалось у документі, не віддасть до майбутнього свята П'ятидесятниці 50 гривень на відбудову с. Монастириська, то повинен віддати село Дулеби.

У 1493 р. було складено реєстр подимного податку Подільської землі[139]. У ньому не вказано до якого повіту відносяться села. Тому іноді буває досить складно визначити, про яке ж саме село йде мова. Опріч те, ми нарахували 21 село Червоногродського повіту, а саме: Бєле (Byele, p. 342), Бєлче (Byelcze, p. 340), Знєброди (Znyebrody, р. 340); Каспаровче (Casparowcze, p. 336), Костки (Sadky cum Costhky, p. 340), Летаче (Letacze, p. 341), Лисовче (Lyssowcze, p. 338), Милєйовче на Сереті (Myleowcze… in Seroth, p. 335), Нагожани (Nahorzany, p. 336); Половче (Polowcze, р.339); Олексинче (Olexyncze, p. 339), Олшовєч (Olschovyecz, p. 336); Пєчарне (Pyeczarne, p. 338); Поморче (Pomorcze, р. 340); Садки (Sadky, p. 340), Свидове (Svydove, p. 338), Свирчковче (Svyrczkowcze, p. 336), Тлусте (Tluste, p. 338), Хмєлова (Chmyelowa, p. 341), Шутрмєнче (Schuthrmyencze, p. 341),Ягелнича (Jaghelnycza, p. 335).

Робота над виявленням, географічною локалізацією та ідентифікацією сіл повіту триває. На даний момент нами нараховано біля 50 сіл, згадки про які зафіксовані у джерелах відносно XV ст. Найбільш розповсюдженим типом населеного пункту було «село» (латинський відповідник villa, польський — wieś, в транслітерації — selo): «wsi… Satermince, Olechowce, Klimince, Supronkowce»[140], «wssi Pieczarne y Blaskocze w ziemii Podolskieh we wloszi czerwonogroczkie na Rzeczy Dnistrze»[141] (1424 p.); «Olchowiecz a Sutrimiencze. tho yoho oiczizni dwie ssielyca, trtetheye selo Mielieiewcze» [142] (1424 p.). У джерелах вказувалось також на наявність пусток (лат. vastitas) у повіті: «…vastitatem seu hereditatem desertam Vhrynkowcze…» [143] (1442 р.); «…vastitate Hwhrinkowcze» [144] (1469 p.); «vastitas Juan» [145] (1454). Зафіксовано також такий населений пункт як дворище (dworzyscze): «…villisCapusczinicze et Jakynowo Dworzyscze»[146]. В джерелах існує також термін «маєток» (інакше «добро») (лат. bona): «in bona Popowcze cum villis…»[147]. Нинішнє Передмістя записане у перекладі латинською мовою як Субурбіум (Subvrbium sub Jaslovyecz)[148]. В документах ми знайшли також вказівку на поле (лат. area) Залеще (Dobrowlany cum area Zalescze)[149].

В документах зафіксувались назви рік, а саме:

Дністже (Днястр) («wssi Pieczarne y Blaskocze… na Rzeczy Dnistrze»[150]; «fluvium Dnyastr»[151]) — нині р. Дністер;
Дзюжин («cum fluvio Dzurzyn…», 1465 р.[152]) — нині р. Джурин;
Олховєч (Волховєч) («Nabokowcze super fluvio Olchowyecz…», 1418 р.[153]; «…villam … Tolstoe… in… flumine Wolchowiecz…», 1427 р.[154]) — нині р. Тупа;
Свідова («villam Szwidowa dictam super fluvio Swidoua», 1410 р.[155]) — нині р. Свидова;
Серет (Шерет, Шерот) («Lysowcze super flumine Sereth», 1418 р.; «villam Olexincze in fluvio Sereth», 1448 р.[156]; «…Dawydowcze alias Sypowcze super flivioSzereth», 1469 р.[157]; «Myleowcze… in Seroth», 1493 р.[158]). Нині — р.Серет, ліва притока Дністра;
Стрипа («ad fluvium Stryppa», 1469 р.[159]). Нині — р. Срипа, ліва притока Дністра.

Кордони повіту в основному проходили по ріках. На півдні межею слугувала ріка Дністер, яка відокремлювала Червоногродський повіт від Молдовського князівства. На заході повіт був обмежений рікою Стрипа (лівою притокою Дністра), за якою знаходився Коропецький повіт Галицької землі Руського воєводства. На сході р. Серет (ліва притока Дністра) відокремлювала Червоногродський повіт від Скальського повіту Подільської землі. Хоча села, розташовані на самому (лівому) березі Серету, зараховувалися до Червоногродського повіту. Так, сучасні Олексинці, які знаходяться на лівому березі р. Серет Борщівського району Тернопільської області, у досліджуваний нами період відносились до Червоногродського повіту, на що красномовно вказують джерела: «villa Olexinicze in fluvio Sereth in … districtu Czyrwonogrodensi»[160]. Цю думку підтверджує й документ від 1480 р., за яким сучасне село Росохач (знаходиться на лівому березі Серету) теж відноситься Червоногродського повіту[161].

Північний кордон прийдеться визначати досить умовно, оскільки даних розмежувальних комісій від XV ст. у нас немає. Отож, за даними документів, на півночі територія сучасних сіл Цвітова Бучацького району, Полівці, Білобожниця, Скородинці, Біла Чортківського району Тернопільської області входила до складу Червоногродського повіту, далі на північ — були вже землі Теребовлянського повіту Галицької землі Руського воєводства.

Для XV ст. нами зафіксовано 16 тримачів Червоногродського повіту (див. додаток 1). Це надзвичайно мало, оскільки, у Летичівському повіті відносно цього ж самого часу нами нараховано 37 тримачів[162]. Інформація про урядників майже не збереглась, за виключенням окремих звісток, тому не можемо скласти чіткого уявлення щодо їхнього правління. В документі від 7 листопада 1374 р. зафіксовано воєводу Червоногроду Гринька («Hrinko Czer(wo)nogrodzki wojwoda») [163]. Відомо, що протягом 1404–1405 рр. замковим воєводою Червоногроду («Woyewodam Czerwonigrodensem»)[164] був Дерслав Конопка (пол. DziersławKonopka z Kożuchowa, лат. Dirslao Zabokruki, de Byenkone) — гербу Богорія (h. Bogoria). Раніше, у 1380 р., він був бжеським та куявським бурграбієм, а в 1402 р. виступив як королівський уповноважений для зайняття Кам’янця[165]. Помер близько 1433–1434 років. Маємо також відомості, що у 1436 р. червоногродським державцею був Теодорик з Бучача (Theodricus de Buczacz tenutarius Czerwonogrodensis) гербу Абданк (пол. h. Abdank)[166], а в 1472 р. войським — Павло з Петрилова (Paweł z Petryłowa) гербу Тронби (пол. h. Trąby)[167].

Отже, найраніші писемні свідчення щодо історичного розвитку Червоногроду та однойменного повіту дійшли до нас відносно останньої третини XIV ст. Про перебування князів Коріятовичів на теренах самого повіту з них не видно, однак, землі вони тут роздавали у тримання. Зокрема, князь Федір Коріятович записав села своєму слузі Бедришку. Після правління Коріятовичів Червоногродський замок з повітом входили до складу володінь князя Вітовта у 1393–1394 рр. Від 1395 до 1399 року — до складу володінь краківського воєводи Спитка з Мельштина, а через деякий час повіт (у складі Подільської землі) став власністю князя Свидриґайла (1400–1401), потім польського короля Владислава ІІ Яґайла (1402–1411). Від 1411 (фактично від 1418 р.) до 1430 рр. землі повіту були у повному розпорядженні великого князя литовського Вітовта. Можна також констатувати, що, незважаючи на постійну зміну правителів, край фактично став належати Польській Короні.

Всі документи, дані в канцелярії великого князя литовського Вітовта, містять «запис суми», у розмірі від 50 до 100 подільських полугрошків, або гривень. Вони свідчать, що Вітовт в першу чергу надав документи на порубіжні території (в даному випадку з Молдовою та Волощиною). Аналіз подій 20-х років XV ст. в розглядуваному регіоні дає можливість також стверджувати, що поступово велика кількість земель повіту почала сконцентровуватись в руках польської магнатської родини Бучацьких. Започаткував збір маєтностей Теодорик з Бучача, який від великого князя литовського Вітовта отримав документи на 6 сіл (тодішні Печарне, Бласкоче, Поповче, Герменце, Хмелова, Леточе). Пізніше польський король Владислав ІІ Яґайло підтвердив ці надання. Відносно особи Теодорика збереглось досить багато документів як латинською, так і руською мовами XV ст., які, однак, на сьогоднішній день не досліджені належним чином.

В документах простежуються ріки Дністер, Дзюрин (нині — Джурин), Серет, Олховеч (нині — Тупа), Свидова, Шарнек і Ночлава (нині — Нічлава). У документах ми не знайшли вказівку на будь-який ліс на території Червоногродського повіту. Торгові дороги також не простежуються за даними документів. Збереглась єдина вказівка на поле, на якому нині знаходить районний центр Заліщики. На заході повіт межував з Коропецьким повітом Руського воєводства землі. Межею була р. Стрипа. На сході — зі Скальським повітом Подільської землі (кордон — р. Серет). Однак, села, розташовані на лівому березі Серету, входили до складу Червоногродського повіту. На півдні — з Молдовським князівством (кордон — р. Дністер). На півночі — із Теребовлянським повітом Руського воєводства, так що сучасне село Цвітова, Полівці, Стара Ягільниця, Біла входили до складу Червоногродського повіту, а Трибухівці, Джурин — до Теребовлянського повіту Руської землі.

На території колишнього Червоногродського повіту XV ст. нами нараховано 77 сучасних населених пунктів. Відносно XV ст. на цій території віднайдено звістки про 53 населених пункти (в тому числі 49 сіл, 1 замок Червоногрод та 3 містечка — Червоногрод, Серет та Язловець). До сьогоднішнього дня з цих 53 населених пунктів 45 свої назви зберегли. Інші — або перестали існувати, або злились з іншими селами і відповідно їх назва перестала функціонувати (Бласкоче), або були згодом перейменовані (наприклад, сучасне село Поділля Заліщицького району відоме раніше під назвами Челениче — Чаповце — Цапівці; сучасне с. Шипівці Заліщицького району називалось Давидовіце). Населені пункти поділялись на королівські, приватні (зем’янські) та церковні (відоме одне єпископське село — Уще та церковне — Нєзроди). З населених пунктів переважав тип «село» (лат. villa). На території повіту зафіксувалось лише дві пустки (лат. vastitas) — Угринковче та Юан. Віднайдена інформація щодо 16 тримачів кінця XIV–XV ст.

Дещо виходячи за межі дослідження вкажемо, що у більш пізніших джерелах (які стосуються XVI ст.) знаходимо писемні свідчення ще про назви декілька населених пунктів:

Дзвиняч, можливо, як Dzwinyacze (Поб. р., 1583. — С. 256);
Дуплиськa як Dupliscza (Поб. р., 1578. — С. 256);
Зазава (майбутня Жежава) як Blaszkowce eorundem alias Zazawa (Поб. р., 1578. — С. 249. Більш детально: Крикун М. Кількість… — С. 199);
Мишков як Myszkow (Поб. р., 1530, 1542. — С. 164); Myszkow (Поб. р., 1565.— С. 184); Myszkow (Поб. р., 1569. — С. 229);
Шульганівка, можливо, як Jagielnica (Поб. р., 1530, 1542; Більш детально: Крикун М. Кількість… — С. 199);
Щитівці, можливо, як Czyssthowcze (Поб. р., 1530, 1542. — С. 166).

Припускаємо, що ці назви могли існувати і раніше.

У документах, що стосуються XVII ст. з’являється ще кілька населених пунктів — Лисичники (1610 р.), Кулаківці (1612 р.), Палашівка (1629 р.), Нирків (1641 р.) та Буряківка (1667 р.). У документах XVIII—XIX ст. та початку ХХ ст. — Солона (1724 р.), Монастирок (1787 р.), Бересток (1806 р.), Ангелівка (1810 р.), Рожанівка (1818 р.), Якубівка (1890 р.), Глушки (1892 р.) та Ставки (1900 р.). У XX cт. були перейменовані Жежава в с. Зелений Гай, Цапівці в с. Поділля Заліщицького району Тернопільської області.

Додаток 1

Тримачі Червоногродського повіту другої половини XIV–XV ст.

Багавський: Каспровіче, Ольховіч (BonReg., 1469. — P. 46).
Бучацькі. Див: Бартош з Бучача, Міхал з Бучача, Теодорик з Бучача, Ян з Бучача.
Бартош з Бучача: Хмєлова (до 1456) (AGZ. — Т. IV. — № 92. — S. 164–165).
Бедришко: Сатермінче, Олеховце, Клімінце, Супронківче (1392) (Молчановский Н. Очерк известий о Подольськой земле… — С. 225–226).
Говорко. Див: Олександр Говорко з Хмелово.
Григорій на прізвисько Шип із Давидовіце («nobilis Gregorius dictus Sczyp de Dawydowice»): Лисовче, Набоковче (1418) (Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda … — S. 852—853).
Івашко Гинкович: Толстоє (1427) (Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda… —S. 856–857).
Давид з Бучача: Росоховатець (після 1480); половина села Суснівці (після 1480). (ЦДІА у Львові. — Ф. 134. — Спр. 489. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233–1799. — К., 1972. — № 256. — С. 131).
Кудзя: Ольховєч, Сутрімєнче, Мєлєєвче (від 1424 р.) (Матеріали М. Грушевського… — Т. 63. — Сер. 1. — № 19–20. — С. 22–23).
Міхал з Бучача: Давидовче, інакше Сиповче, Серет, Бурграбинче, Садковче, Кошиловче, Гжегожовче, Кжива Лака (до 1469) (DivBucz.— P. 329–330), Уще, Ворворчінче, Бедриховче, Тлусте, Швидове, Блашковче, Гвани, Белча, Шенков, Добровлани з полем Залєще (BonReg., 1469. — P. 66), Варворчінче (BonReg., 1469. — P.61), Поповче, Летаче, Костковче, Свідава (BonReg., 1469. — P. 62), частина замку Червоногрод (DivBucz., 1469— P. 329).
Нічко Караульський («Niczko Karaulski»): Cвідова (1410) (ZDM. — Cz. VI. — №1736. — S. 314–315).
Олександр Говорко з Хмелова («Goworkonis Alexandri de Chmyelowa»): Олексинці (1448) (Матеріали М. Грушевського… — Т. 64. — Кн. 2. — № 45. — С. 49–50), Алексинче (BonReg., 1469. — P.44).
Петро Сковротський («Petrus Skowrothsky»): Бялобожнича, Сковродинче (BonReg.,1469. — P. 49).
Сиґізмунд («judicis Camenecensis Sigismundi»): Лишовче, Ягелниче (BonReg., 1469.— P. 51).
Спитко з Мельштина: замок Червоногрод та повіт (1395–1399) (MMAH.— Cracovia, 1882. — Т. VI. — № 115. — C. 37–39; ZDM. — Cz. VI. — № 1843. — S. 465–466).
Станконіс з Полустовіче і Павло Чартковський: село Гінковче, пустка Угринковче; Гугни.
Теодорик з Бучача (Theodricus de Buczacz tenutarius Czerwonogrodensis): Печарне,Бласкоче (1424) (Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… — С. 319), Червоногрод (1436) (ZDM. — Cz. VIII. — № 2185. — S. 12–13), Поповче, Герменце, Хмелова, Леточе (BonReg., 1469. — P. 77).
Томаш з Гинковче (Thome de Hynkowcze): Гинковче (1442), пустка Угринковче (1442) (AGZ.— T. VI. — № 20. — S. 31–32).
Ян з Бучача: Поповче, Летаче, Костковче, Бурграбинче, Садковче, Кошиловче, Гжегожовче, Кжива Лака, частина замку Червоногрод (з 1469). (DivBucz.,1469. — P. 329).
Яків Зарванецький з Росоховатця: Росоховатець (1480), половина села Суснівці (1480) (ЦДІА у Львові. — Ф. 134. — Спр. 489. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233–1799. — К., 1972. — № 256. — С. 131).
Януш Ґославський: Сеньков (1427) (Vitoldiana. — № 108. — S. 99–100).

Додаток 2

Згадки про місто Червоногрод та Червоногродський повіт в документах

1393 р. «Черъвленыи городокъ» (Летопись великих князей литовских... / Изд. Попов. — С. 139);
1395 р. «castra nostra et districtibus … Czirwonigrod» (MMAH. — Cracovia, 1882. — Т. VI. — № 115. — C. 37–39; ZDM. — Cz. VI. — № 1843. — S. 465–466);
1410 р. «іn districtu Ceruonogrodensi» (ZDM. — Cz. VI. — № 1736. — S. 314–315);
1418 р. «in districtu … Czirwonogrodensi in Podolia» (Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda… — S. 853);
1424 р. «…w ziemii Podolskieh we wloszi czerwonogroczkie» (Źródła dziejowe. — T. V. — S.20);
1427 р. «in districtu Czerwenohrodensi» (Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda… — S. 857);
1428 р. «in districtu Czirwonogrodensi sita» (Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… — С. 318–320);
1429 р. «in districtu Czerwenohrodensi» (ZDM. — Cz. VIII. — № 2185. — S. 12–13);
1431 р. «Czirwonigrod cum ipsorum districtibus» (Бучинський Б. Кілька причинків.. — С. 130–131);
1436 р. «in castro … Czerwonigrod et villis pro ipso spectantibus» (ZDM. — Cz. VIII. —№2185. — S. 12–13);
1440 р. «districtibus Czirwonogrodensi» (ZDM. — Сz.VIII. – № 2252. — S.77);
1442 р. «districtu Czirwonogrodensi» (AGZ. — T. VI. — № 20. — S. 31–32);
1448 р. «in… districtu Czyrvonogrodensi» (ЗНТШ. — Т. 64. — Кн. 2. — № 45. — С. 49–50);
1456 р. «in… districtu Czyrwonogrodensi» (AGZ. — Т. IV. — № 92. — S. 164–165);
1464 р. «districtu Czyrwony grod» (AGZ. — T. XII. — № 3201. — S. 297);
1469 р. «castro Czyrwonogrodensi» (BonReg., 1469. — P. 62); «Castro-rubeo ac villis ad illud spectantibus» (BonReg., 1469. — P. 63), «in Czyrwonogrod opidum et castrum» (AGZ. — T. XII. — № 3428. — S. 329–330).

Додаток 3

Населені пункти Червоногродського повіту в XV ст.

(в алфавітному порядку)

Алексинче. Див.: Олексініче.
Бедриховче (Беджиховче), с. — de Bierdrzichowicze, 1442 (ZDM. — Cz. VIII. — №2427. — S. 229–230); Bedrrzychowcze (DivBucz., 1469. — P. 329); Byedzykowcze (BonReg., 1469. — P. 63); Biedrzychovcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165); Biedrzychowcze, dni Jazłowieczki (Поб. р., 1565. — P. 200). Нині — с. Бедриківці Заліщицького р-ну Терновільської обл.
Беремиона (Бжемьона), с. — Brzemyona, 1440 (AGAD w Warszawie. — Zbiór dokumentów pergaminowych. — №7281; ZDM. — Cz. VIII. — №2251. — S. 77–78); Beremyona (Regestrum ffumalium, 1493. — P.339); Beremyona, Brzemyona (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Берем’яни Бучацького р-ну Тернопільської обл.
Бєле, с. — Byele (Regestrum ffumalium, 1493. — P.342). Можливо, Біле у 1484 р. мало статус містечка (Більш дет. див: Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI століття. — Київ, 2012. — С. 155). Нині — с. Біла Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Бєлча (Бєлче), с. — Belcza, Byelcze (BonReg., 1469. — P 66); Byelcze, 1488 (AGAD wWarszawie. — MK. — CK 23. — K. 697. — nr. 782; MPRS. — Varsoviae, 1915. — Pars. IV. — Vol. 3. — S. 418. — № 1138 (supplementum); Byelcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340); Byelcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — с. Більче-Золоте Борщівського р-ну Тернопільської обл.
Білобожниця. Див. Бялобожнича.
Бласкоче (Блашковче, Бласковче), с. — Blaskocze, 1424, 1430 (AGAD w Warszawie. — Metryka Litewska. — IV B. — № 17. — K. 165–165v.); Blaszkowcze, 1469 (DivBucz., 1469. — P. 329); Blaskovcze (Поб. р., 1530, 1542. — C. 165); Blaskowcze eorundem alias Zazawa, 1578 (Поборовий реєстр, 1578. — C. 249). Нині землі цього села увійшли до складу с. Зелений Гай Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Бурграбинче (Буграбинче), с. — Burgrabyncze, 1440 (ZDM. — Сz. VIII. — № 2252. — S.78); Buegrabyncze (DivBucz., 1469. — P. 329). Нині села з такою назвою немає. Швидше за все, було розташоване неподалік сучасних сіл Нирків та Нагоряни Заліщицького району Тернопільської області.
Бялобожнича, с. — Byalabusznicza, 1453 (AGZ. — T. XII. — № 2548 — S. 220); Byaloboznycza (BonReg., 1469. — P. 49). Нині — c. Білобожниця Чортківського району Тернопільської області. Село, швидше за все, входило до Руського воєводства.
Варворчінче. Див.: Ворворчінче.
Вгринковче. Див. Угринковче.
Ворворчінче (Варворчінче, Варваринче), с. — Worwonczicze, 1440 (ZDM. —Сz. VIII. — № 2252. — S. 78); Worworczincze (DivBucz., 1469. — P. 329–330), Warworczincze (BonReg., 1469. — P. 61), Varvzrczyncze deserta (Поб. р., 1530,1542. — P. 165). Нині — с. Ворвулинці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Ворвулинці. Див.: Ворворчінче.
Вщє. Див.: Ущє.
Гвани. Див.: Іванє.
Гжегожовче (Грегоровче), с. — Grzegorzowcze (DivBucz., 1469. — P. 329), Grzegorzovcze (Lustartio, 1530, 1542. — P. 165). Нині територія села увійшла до складу с. Кошилівці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Гинковче (Гінковче), с. — de Hynkowcze, 1442 (AGZ. — Lwow, 1876. — T. VI. — №20. — S. 31–32); Hinkowcze, 1469 (BonReg., 1469. — P. 49); Hynkowcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — с. Гиньківці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Гінковче. Див.: Гинковче.
Головчинче, с. — Holowczyncze, 1486 (AGZ. — Lw󰃳w, 1906. — T. XIX. — S. 203. — CCXLIII. 1066); Holowczyncze, 1488 (AGAD w Warszawie. — MK. — CK 23. — K. 697. — №.782; MPRS. — Varsoviae, 1915. — Pars. IV. — Vol. 3. — S. 418. — № 1138 (supplementum)). Нині — с. Головчинці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Городок (Городок Кулаків). Див.: Серет.
Грегоровче. Див.: Гжегожовче.
Гродек. Див.: Серет
Гугни, с. — Huhny in capitaneu… Rubicz (BonReg., 1469. — P. 49).
Давидовіце (Давидовче, Давидовче, інакше Шиповче), с. — Sczyp de Dawydowice,1418 (Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda… — S. 853); Dawidowcze (BonReg., 1469. — P.60); Sypovcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — с. Шипівці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Давидовче. Див.: Давидовіце
Дамбровлін (Добровлани), с. — Dambrowlin, 1440 (ZDM. — Сz. VIII. — № 2252. — S.78), Dobrowlany cum area Zalescze, 1469 (BonReg., 1469. — P. 66); Dubrovlani (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — це с. Добрівляни Заліщицького р-нуТернопільської обл.
Дулеби, с. — de Duleby, 1379 (AGZ. — T. V. — Lwόw, 1875. — № XV. — S. 18–20); Dulyby, 1440 (ZDM. — Сz. VIII. — № 2252. — S. 77); in villam suam Duleby in distr. Camenec. sitam, 1472 (AGZ. — Lwów, 1887. — T. XII. — № CCXLIV.3586.— S. 349); Duleby (Regestrum ffumalium, 1493. — P.339); Duleby (Поб. р., 1530, 1542. — P.165). Нині — с. Дуліби Бучацького р-ну Тернопільської обл.
Жежава. Див.: Бласкоче.
Жнибороди. Див.: Нєзроди.
Зазава. Див.: Бласкоче.
Залєще, поле. — oppida Załosice, 1417 (більш детально див.: Михайловський В. Еластична спільнота… — С. 128); area Zalescze, 1469 (BonReg., 1469. —P.66); Zaliescze et oppido Grodek, 1518 (AGAD w Waszawie. — MK 34. — K.29; MPRS. — Varsoviae, 1910. — Pars IV. — V. 1. — №2925. — S. 169); Zalesie (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — це територія м. Заліщики Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Знєброди. Див. Нєзроди.
Іванє (с. Гвани; пустка Юан). — Ywanye, 1440 (ZDM. — Сz. VIII. — № 2252. — S. 78), vastitas Juan, 1454 (AGAD w Warszawie. — AZ. — Sygn. 32. — K. 978; Михайловський В. Документи подільських (кам’янецьких) генеральних старост... — С. 76); Hvany (DivBucz., 1469. — P. 330); Iwan, 1518 (AGAD wWarszawie. — MK 34. — К. 29; MPRS. — Varsoviae, 1910.— Pars IV. — V. 1. — № 2925.— S. 169); Ivayn (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Іване-Золоте Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Капущінче (Капущинче), с. — Capusczincze, 1442 (AGAD w Warszawie. — Zbiór dokumentów pergaminowych. — №7292; ZDM. — Cz. VIII. — № 2425. — S. 227–229); villis Capusczinicze et Jakynowo Dworzyscze (BonReg., 1469. — P.62), Kapuszczycze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Капустинці Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Каспаровче. Див.: Каспровіче.
Касперівці. Див.: Каспровіче.
Каспровіче (Каспаровче), с. — Casprowicze et Olchowicz (BonReg., 1469. — P. 46); Olschovyecz…, Svyrczkowcze..., Casparowcze (Regestrum ffumalium, 1493. —P. 336); Sczitnowcze, Casprowcze, Olchowyecz, Myelnycza, 1517 (Warszawa. — AGAD w Warszawie. — MK. 31. — K. 43. MPRS. — Vol. 2. Pars IV. — P. 162); Kasparowcze et Horihlady (Поб. р., 1530, 1542. — P. 163). Нині — с. Касперівці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Кжива Лака (Луг), с. — Crzywa Laka (DivBucz., 1469. — P. 329); Luh (Поб. р., 1530,1542. — P. 166). Нині — с. Криволука Бучацького р-ну Тернопільської обл.
Клiмiнце, с. — wsi … Satermincze, Olechowce, Klimince, Supronkowce, 1392 (Молчановский Н. Очерки по истории Подольськой земли… — С. 226).
Костки. Див.: Костковче.
Костковче (Костки), с. — Costhkowcze (DivBucz., 1469. — P. 329); Sadky cum Costhky (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340). Нині населеного пункту з такою назвою не існує. Очевидно, було розташоване побіля с. Садки (на північний схід від Шутроминців) Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Кошиловче, с. — Kosthylowcze (DivBucz., 1469. — P. 329); Coschylowcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340); Kossvlovcze (Lustratuio, 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Кошилівці Заліщицького р-ну Тернопольської обл.
Криволука. Див.: Кжива Лака.
Летаче. Див.: Леточе.
Летозе. Див.: Леточе.
Леточе (Летаче, Летозе), с. — Lethoze, 1424 (Stadnicki K. Koryjat… — S. 128;Vitoldiana. — № 77. — S. 77); Lethoze, 1428 (Stadnicki K. Koryjat… — S. 128); Letacze, 1440 (ZDM. — Сz. VIII. — № 2252. — S. 78), Lethoze (BonReg., 1469. —P. 50); Lethacze (DivBucz., 1469. — P. 329); Letacze (Regestrum ffumalium,1493.— С. 341). Нині — с. Литячі Заліщицького р-ну Тернпільської обл.
Лисовче (Лишовче, Лішовче), с. — Lysowcze super flumine Sereth, 1418 (SemkowiczW. Nieznane nadania… — S. 853); villa Lyssowcze (BonReg., 1469. — P. 51); Lyssowcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 335, 338); Vscie, Lysczowcze, Byelcze, 1518 (AGAD w Warszawie. — MK 34. — K. 29; MPRS. — Varsoviae, 1910. — Pars IV. — V. 1. — S. 169. — № 2925); Lissovcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — с. Лисівці Заліщицького району Тернопільської обл.
Лишовче. Див.: Лисовче.
Лішовче. Див.: Лисовче.
Луг. Див.: Кжива Лака.
Мєлєєвче, с. — Mielieiewcze, 1424 (Матеріали М. Грушевського… — Т. 63. — Сер.1. — № 19–20. — С. 22–23); 1442 (AGAD. — MK. — ygn. 89. — K. 125v–126); 1447 (AGAD. — Tzw. ML. — Dz. IV B. — Sygn. 17. — K. 22–24v; більш детально див.: Михайловський В. Еластична спільнота… — С. 153, 192); Myleowcze… in Seroth (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 335). Нині — с. Милівці Чорт-ківського р-ну Тернопілської обл.
Набоковче, с. — Nabokowcze, 1418 (Semkowicz W. Nieznane nadania… — S. 852–853). Нині села з такою назвою немає. Оскільки, Набоковче знаходились на р. Олховєч (нині — ріка Тупа, притока ріки Серет) і неподалік від сучасних сіл Лисівці і Шипівці, то, можливо, це сучасні Головчинці, що на р.Тупа.
Нагожани, с. — Nagorzany (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 336); Nagorzany (Поб. р.,1530, 1542. — P. 160). Нині — с. Нагіряни (Нагоряни) Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Нєзроди (Сниброді), с. — Hєзроди, 1436 (uk.wikipedia.org/wik/Жниброди); Niezrody, 1467 (AGZ. — T. II. — № 110; Dąbkowski P. Podział adminisracyjni... — S. 7); Znyebrody (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340); Snybrodi (Поб. р., 1530,1542. — P. 165). М. Крикун вказує, що за документами XVII ст. простежується як шляхетський маєток село Нижброди (Niżbrody), а нині це с. Жниброди (Крикун М. Кількість… — С. 141). Нині — с. Жнибороди (поблизу р.Стрипа) Бучацького р-ну Тернопільської обл.
Новосельче, с. Nowosedlcze, 1440 (AGAD w Warszawie. — Tzw Metryka Litewska, IV B. — T.17. — K. 167—167v. Tytuł: Eiusdem; Czirwonigrod; ZDM. — Cz. VIII. — S. 78); Nouoselcze (Поб. р., 1530, 1542. — С. 166). Нині — с. Новосілка Бучацького р-ну Тернопільської обл.
Олексинче. Див. Олексініче.
Олексініче (Алексинче, Олексинче, Олексінче), с. Olexinicze, 1448 (Матеріали М. Грушевського... — Т. 64. — Кн. 2. — № XCV. — С. 49–50); Alexyncze (BonReg., 1469. — P. 44); Olexyncze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 339); Olexincze (Поб. р., 1530, 1542. — С. 165). Нині — с. Олексинці (на лівому березі р. Серет) Борщівського р–ну Тернопільської обл.
Олеховце (Олховєч, Олховіч, Олховєч, Олшовєч), с. wsi… Satermince, Olechowce,1392 (Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… — С. 226), Olchowiecz a Sutrimiencze (Матеріали М. Грушевського… — Т. 63.— Сер. 1. — № 19–20. — С. 22–23); Casprowicze et Olchowicz (BonReg., 1469. — P. 46); Olschovyecz…, Svyrczkowcze..., Casparowcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 336); Sczitnowcze, Casprowcze, Olchowyecz, Myelnycza, 1517 (AGAD w Warszawie. — MK. 31. — K. 43. MPRS. — Vol. 2. Pars IV. — P. 162). Нині землі села, швидше за все, входять до складу с. Касперівці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Олшовєч. Див.: Олеховце.
Передмістя. Див.: Субурбіум.
Пєчарне (Печарне), с. Pieczarne, 1424, 1428 (AGAD w Warszawie. — Tzw ML. — Dz. IV B. — Sygn. 17. — K. 165); Pyeczarne, 1493 (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340). Нині — с. Печорна Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Половче, c. Polowcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 339). Нині — с. Полівці Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Поморче, c. Pomorcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P.340); Pomorcze (Поб. р.,1530, 1542. — С. 166); Pomorcze, 1565 (ZDz. — T. XIX. — S. 193). Нині — с. Помірці Бучацького р-ну Тернопільської обл.
Поповче, с. Popowcze, 1424 (Stadnicki K. Koryjat… — S. 128; Vitoldiana. — № 77. — S. 77); Popowcze, 1428 (Vitoldiana. — № 77. — S. 77); Popowcze (DivBucz.,1469. — P. 329); Popowcze (BonReg., 1469. — P. 50); Popowcze, 1509 (MPRS. — Varsoviae, 1910. — Pars IV. — V. 1. — № 782. — S. 46); Popovcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Попівці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Росохачеч (Росоховатець), с. У документі від 1480 р. подільський земський суддя Сиґізмунд з Ягольниці та підсудок Сиґізмунд з Вербківців повідомляють, що шляхтич Яків Зарванецький з Росоховатця віддав у заставу своє село Росоховатець та половину села Суснівці Червоногродського повіту Подільської землі за 130 гривень кам'янецькому воєводі Давидові з Бучача, який володітиме ними до того часу, доки Яків Зарванецький не поверне вказаної суми (ЦДІА у Львові. — Ф. 134. — Спр. 489. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233–1799. — К., 1972. — № 256. — С. 131); Rossohaczyecz (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166); Rossochacziecz,1565 (ZDź. — T. XIX. — S. 197); Rosochacziecz, 1578, 1583 (ZDź. — T. XIX. — S. 288). Нині — с. Росохач Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Садки (Садковче), с. Buegrabyncze, Sadkowcze, Kosthylowcze (DivBucz., 1469. — P.329); Sadky cum Costhky (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340); Sadky, 1518 (AGAD w Warszawie. — MK 34. — K. 29; MPRS. — Varsoviae, 1910. — Pars IV. — V. 1. — № 2925. — P. 169); Sadki (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Садки (на північний схід від Шутроминців) Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Садковче, с. Див.: Садки.
Сатермінче (Сутрімєнче, Шутрменче), c. Satermincze, 1392 (Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… — С. 225–226); Sutrimiencze, 1424 (Матеріали М. Грушевського... — Т. 63. — Сер. 1. — № 19–20. — С. 22–23); Schuthrmyencze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 341); Schutermyncze, 1488 (MPRS. — Varsoviae, 1910. — Pars IV. — V. 1. — S. 46. — № 782); Sutermyncze (Поб. р.,1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Шутроминці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Свидова. Див. Свідова.
Свирчковче, c. Svyrczkowcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 336). Нині — с. Свершківці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Свідава. Див. Свідова.
Свідова (Швідова, Свідава, Свидова, Швидове), c. Szwidowa, 1410 (ZDM. — Cz. 6. — № 1736. — S. 314–315); Swidawa (BonReg., 1469. — P.62); Swydowa (BonReg., 1469. — P. 66); Szwydowe (DivBucz., 1469. — P. 329); Svydove (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 338); Svydova (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — с. Свидова Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Сеньков (Шенков, Шєнков), c. Sienkow, 1427 (Z Jana Zamoyskiego inwentarza… — S.20); Szenkow (BonReg., 1469. — P. 66). Нині — с. Синьків (на р. Дністер) Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Серет (Шерет), містечко. Sereth oppidum terrigenarum, 1453 (MPRS. — Varsoviae, 1905. — №192. — S. 11); Szereth (DivBucz., 1469. — P. 329–330); oppido Grodek, 1518 (AGAD w Warszawie. — MK 34. — К. 29; MPRS. — Varsoviae, 1910. — Pars IV. — V. 1. — № 2925— S. 169); oppidum Grodek Kulakow (Поб. р., 1530,1542. — P. 172); Grodek Kulakov (Поб. р., 1530. — P. 174), Grudek Kulakow (Поб. р., 1569. — P. 200). Нині — Городок Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Сиповче. Див.: Шиповче.
Сковродинче (1469 р.) (Bona regalia onerata… S. 49). Нині — с. Скородинці Чортківського району Тернопільської області.
Сниброді. Див.: Нєзроди.
Субурбіум. Subvrbium sub Jaslovyecz, (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — Передмістя (біля Язловця) Тернопільської обл.
Суснівці, с. За документом від 17 березня 1480 р., подільський земський суддя Сиґізмунд з Ягольниці та підсудок Сиґізмунд з Вербківців повідомляють, що шляхтич Яків Зарванецький з Росоховатця віддав у заставу своє село Росоховатець та половину села Суснівці Червоногродського повіту Подільської землі за 130 гривень кам'янецькому воєводі Давидові з Бучача, який володітиме ними до того часу, доки Яків Зарванецький не поверне вказаної суми (ЦДІА у Львові, ф. 134, спр. 489. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233–1799. — К., 1972. — № 256. — С. 131). «Коли після відходу турецько-татарського війська жителі повернулися на гору, то побачили, що їхнє село вщент зруйноване і спалене. І тоді вирішили не відбудовувати село на горі, а заснувати село у річковій долині на місці вкритому болотом і заростями. І через те, що нове село виникло на воді, а по турецьки вода означає «sos», і пішла назва села «Сосулівка» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Сосулівка). У XVII ст, за даними М. Крикуна, село «Jagielnica alias Susołowce alias Nowa Słoboda» входило до складу маєтків Червоногродського повіту (Крикун М. Кількість… — С. 196). Нині — с. Сосулівка (у гирлі р. Черкаська та на берегах р. Серет) Чортківського р-ну Тернопльської обл.
Суснівці, с. Залісся, Кошиловці, Криве, Луг, Поморці, Попівці, Ріпинці, Суснівці, Цвітова, Язловець, 1471 (ЦДІА у Львові, ф. 181 (або ф. 182), оп. 2, спр. 1653, арк. 1–5). Можливо невірно було прочитано. І йдеться про сучасні Свершківці Заліщицького району Тернопільської обл.
Сутерминче. Див.: Сатермінче.
Тлусте. Див. Толстоє.
Толстоє (Тлусте, Толсте), c. Tolstoe… in flumine Wolchowiecz, 1427 (Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda… — S. 856–857); Tłuste… et districtu Czyrwony grod, 1464 (AGZ. — T. XII. — № 3201. — S. 297); Tluste (DivBucz., 1469. — P. 329–330); Tluste, 1486 (AGZ. — T. XIX. — S. 203); Tluste (Regestrum ffumalium,1493. — P. 338); Tolste (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Товсте Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Торско. Див. Торчкє.
Торчкє (Торско), с. Torczkye, 1440 (ZDM. — Cz. VIII. — S. 78); Torsko (Поб. р., 1530,1542. — P. 165). Нині — с. Торське Заліщицького р-ну Тернопільська обл.
Угринковче, пустка, с. desertam Vhrynkowcze, 1442 (AGZ. — T. VI. — № 20. — S. 31–32); vastitate Hwhrinkowcze (BonReg., 1469. — P.49); Uhrynkowcze (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340); Vchrynkowcze, 1494 (Грушевський М. Опис Подільських замків 1494 р.// ЗНТШ. — Львів, 1895. — Т. VII. — С. 10); Vhrynkovcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 166). Нині — с. Угриньківці (на березі р. Тупи (права притока Серету) Заліщицького р-ну Тернопольськая обл.
Ущє (Вщє, Усчє). с. Vszczye (DivBucz., 1469. — P. 329). Нині — с. Устечко Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Назву, мабуть, отримало від гирла річки (рос. устье) Джурин в Дністер.
Харитоновче (Харітановче), с. Charythonowcze Mathie (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340); Charythonowcze Andree (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340); Charitanovcze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). Нині — с. Хартонівці Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Хмєлова (Хмелова), с. Chmyelowa, 1424 (Vitoldiana. — № 77. — S. 77); villam Chmyelowa, 1456 (AGZ. — Т. IV. — № 92. — S. 164–165); de Chmyelowa (BonReg., 1469. — P. 44); Chmyelowa (BonReg., 1469. — P. 50); Chmyelowa (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 341); Chmyelova (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165). У XVII ст. цей населений пункт (Chmielowa) фіксується як церковний маєток (Крикун М. Кількість і структура… — С.420). Нині — с. Хмелева Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Челениче (Чаповце, Каповце, Цаповце), с. Czelenycze, 1440 (ZDM. — Сz. VIII. — № 2252. — S. 77); «Czapowce dnum Jazlowieczkich» (Lustartio, 1578. — S. 253). У XVII ст. як «Capowce» («Czapowce») шляхетський маєток Червоногродського повіту (Крикун М. Кількість і структура…— С. 415.) До 1964 р. село називалось Цапівці. Нині — с. Поділля Заліщицького р-ну Тернопільської обл.
Швидове. Див.:Cвідова.
Шенков. Див. Сеньков.
Шерет. Див. Серет.
Шершенівка. Див.: Ширшуньовче.
Шиповче. Див.: Давидовче.
Ширшинівці. Див.: Ширшуньовче.
Ширшуньовче (Сиршиньовче, Шершуньовче, Сершеньовче), с. villam … et haereditatem … Szyrscheniowcze in … districtu Czerwonogrodensi, 1442 (AGAD w Wаrszawie. — Tzw «Metryka Litewska» IV. Sygn. 17. — K. 158–159v.; ZDM. — Cz. VIII. — № 2427. — S. 229–230); villa Scherszenyowcze (BonReg., 1469. — P. 44); Syrchenyocze (Поб. р., 1530, 1542. — P. 165); Sersseniowcze (Поб. р., 1566. —P. 199); Serseniowcze (Поб. р., 1569. — P. 223, 225, 227); Serszeniowcze (Поб. р.,1583. — P. 296). Нині — с. Шершенівка Борщівського р-ну Тернопільської обл.
Шульганівка. Див.: Ягелниче.
Шутроминче. Див.: Сатермінче.
Ювлашковче, с. Juwłaszkowce, 1464 (AGZ. — T. XII. — № 3201. — S. 297; Dąbkowski P. Podział adminisracyjni ... — S. 7). Нині, можливо, с. Улашковці Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Ягелниче, с. Jahelnycze (BonaReg., 1469. — P. 51); de Jagelnycza, 1487 (AGAD wWarszawie. — MK. CK, XXI. — K. 221; MPRS. — Varsoviae, 1905. — Pars. IІІ. — № 219. — S. 208); Jaghelnycza (Regestrum ffumalium, 1493. — P. 335). Нині або Стара Ягільниця або Шульганівка Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Язловець, м. з Язловца, 1449 (Documentele M.Costăchesku. — Iaşi, 1932. — Vol. 2. — P. 746–747); in Jazłwiec, 1450 (АЮЗР. — Ч. 8. Т.1. — С. 18–19); oppida terrigenarum …Jaszlowcze, 1453 (MPRS. — Varsoviae, 1905. — № 192. — S. 11); Iaszlowyecz (DivBucz., 1469. — P. 329–330); Jazlowiecz (BonReg., 1469. — P. 61, 63). Нині — с. Язловець Бучацького району Тернопільської області.

Додаток 4

Карта 1. Карта Борщівського району
Взято з: http://ukrainaincognita.com/sites/default/files/Borschiv.jpg

Карта 2. Карта Заліщицького району
Взято з: http://ukrainaincognita.com/sites/default/files/Zalisch.jpg

Бібліографія

1 Початок роботи див.: Білецька О.В. Актові документи до вивчення Червоногродськогоповіту Подільської землі в другій половині XIV–XVст. // Гомін віків. — Заліщики, 2010. —С. 21—28. Окрім актових документів були використані також наративні пам’ятки (Супрасльський літопис, праця польського хроніста Яна Длугоша). – Супрасльская летопись // ПСРЛ. — М., 1980. — Т. 35. — С. 66—67. Długossus I. Historiae Polonicae libri ХІІ, quorum sex posterioresnondum editi, in lucem prodeunt et cum praefatione Henrici L. B. ab Huyssen. — Francofurti et Lipsiae, 1711. — Vol. 1. — P. 311.
2 Przezdziecki A. Podole, Vołyń, Ukraina: obrazy miejść i czasów. — Wilno, 1841. — T. 1.
3 Там саме. — С. 119, 140—143.
4 Baliński M., Lipiński Т. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i sta-tystycznym opisana. — Wyd. 2. — Warszawa, 1886. — T. 3.
5 Źródła dziejowe. — Warszawa, 1877. — T. V / Opr. A. Jabłonowski. — S. 19—24.
6 Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле (преимущественно по летописям). — К., 1885. — С. 225—226.
7 Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин західної України / Зібрав і видав М. Грушевський //Записки наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 1905 (далі —
Матеріали М. Грушевського). — Т. 63. — Сер. 1. — № 11. — С. 12.
8 Там само. — № 19—20. — С. 22—23.
9 Там само. — №45. — С. 49—50.
10 Там само. — Т.64. — Сер. 2. — № 54. — S. 57—58.
11 Regestrum ffumalium anni Domini 1493. Sequitur–solvit / Публікація М. С. Грушевського // АЮЗР. — К., 1893. — Ч. 8. — Т. 2. Регесты и дополнения к актам Барского староства (XV–XVIII в.). — P. 335—340.
12 Грушевський М. Опис Подільських замків 1494 р. // Записки НТШ. — Львів, 1895. — Т.VII. — С. 1–18.
13Крикун М. Кількість і структура поселень Подільського воєводства в першій половині XVII ст. // Подільське воєводство у XVI–XVIIІ століттях. Статті і матеріали. — Львів, 2011. — С. 155—330; Крикун М. Кордони воєводств Правобережної України у XVI–XVIII століттях. — Львів, 2016. — С. 15–69.
14 Сіреджук П. С. Першовитоки. Нариси історії заселення Заліщанщини від найдавніших часів до наших днів. — К., 1994.
15 Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411—1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. — Київ–Львів, 2004. — Т. 2. — С. 110—128; Михайловський В. Документи подільських (кам’янецьких) генеральних старост на заставу королівщин (1442—1506 рр.) // Київська старовина. — 2003. — № 2. — С. 65—81; Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI століття. — Київ, 2012.
16 Kurtyka J. Podole pomiędzy Polską i Litwą w XIV i I połowie XV wieku // Kameiniec Podolski. Studia z dziejów miasta i regionu / Pod red. F.Kiryka. — Kraków, 2000. — T. 1. — S. 9—59; Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 r. // Rocznik Przemyski . — 2004. — T. XL. — Z. 4. Historia. — № 84. — S. 183—184, 220, 227; Kurtyka J. Najstarsze dokumenty dla franciszkanów kamienieckich z lat 1400 i 1402 // Roczniki Historyczne. — 2001. — T.LXVII. — S.151; Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieku. Spisy / Opracowałi E. Janas, W. Klaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka.—Kórnik, 1998. — № 76. — S. 48; Tęgowski J. Krąg rodzinny Jarosława Bogorii // Genealogia — Polska elita polityczna w wiekach średnich na tle porównawczym. — Toruń, 1993. — S. 135; Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w koncu XIV wieku // Teki krakowskie. — Kraków, 1997. — T. 5. — S. 170; Trajdos T. Kościoł Katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania Władysława IV Jagiełły (1386—1434). — Warszawa, 1980; Trajdos T. Kościół katolicki na Podolu (1340–1434) // Kameiniec Podolski. Studia z dziejów miasta i regionu / Pod red. F.Kiryka. — Kraków, 2000. — T. 1. — S. 129—157; Trajdos T. Kościół katolicki na średniowiecznym Podolu // Kościoły chreścijańskie na Podolu / pod ed. T. Trajdosa. — Warszawa, 2015. — C. 11—168.
17 Пивоваров С. В. Літописні поселення Буковинського Подністров’я // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. — Кам’янець-Подільський, 2004. — Т. 12. — С. 75—87; Баженов О. Л. Міста давньоруського Пониззя в літописах // Український історичний журнал. — 2004. — №6. — С. 112—121; Білецька О. В. Еволюція давньоруських міст Пониззя в другій половині XIV–XV ст. // Студії Кам’янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. — Кам’янець-Подільський, 2005. — Т. 1. — С. 175—184.
18 Цит. за: Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле (преимущественно по летописям). — К., 1885. — С.209.
19 http://uk.wikipedia.org/wiki/Нирків.
20 Baliński M., Lipiński Т. Starożytna Polska... — T. 3. — S. 163.
21 Сіреджук П. С. Першовитоки... — C. 11.
22 Білецька О. В. Поділля на зламі XIV–XV ст.: до витоків формування історичної області. — Одеса, 2004. — C. 110—123.
23 Груша А. Невядомая грамота Фёдара Карыятавіча за 1391 г. // Беларускі гістарічні агляд. — Менск, 2001. — Т. 8. — Мс. 1–2 (14—15). — Снежань. — С. 130—134.
24 Білецька О. В. Грамоти подільських князів Коріятовичів як джерела до вивчення історії Поділля ХІV ст. // Записки історичного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 415.
25 Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… – C. 226.
26 Там само. — C. 225.
27 «…Constantiae Kiemliczowa, Helisabethae Dobromirska, Catharinae Radecka et Sophiae virginis… successorum vero olim generosae Annae Sieciechowa … villae Supronkowice… olim Bedryszko dicto per ... Fedor Kuryatowicz ducem et hospodarem terrarum Podoliae datas…». — Źródła dziejowe. — Warszawa, 1877. — T. V / Opr. A. Jabłonowski. — S. 21.
28 АЮЗР. — К., 1893 — Ч. 8. Т. 1. — С. 17—18.
29 Мається на увазі привілей польського короля Владислава Варненчика Станіславу з Бедриківців («з Бєджіховіче») (Stanislai de Biedrzichowicze) на село Шершеньовце Червоногродського повіту («villam nostram et haereditatem totalem Szyrscheniowcze in terra Podoliae etdistrictu Czerwonogrodensi sitam»). — ZDM. — Cz. VIII. — № 2427. — S. 229—230. Нині — с. Шершенівка Борщівського району Тернопільської області.
30 Divisio Buczaczskych, 1469 // Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowi w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. — Lwów, 1887. — T. XIІ. — № 3428.— (далі — DivBucz. 1469). — S. 329—330; BonReg. 1469. — S. 63.
31 Крикун М. Кількість і структура поселень Подільського воєводства … — С.190.
32 Білецька О. В. Поділля… — С. 110—123.
33 Супрасльская летопись // ПСРЛ. — М., 1980. — Т. 35. — С. 66.
34 Див. про це більш детально в роботі: Белецкая О. В. Подолье и татары во втрой половине XIV — первой половине XV в.: эволюция даннических отношений // Крыніцазнаўства і спецыяльныя гістарычныя дысцыпліны: навук. зб. Вып. 4 / Рэдкал. С. М. Ходзін. — Мінск, 2008. — С. 96—108.
35 «tylko kiedy wszyscy ziemianie będą dawać dań w Tatary, tedy srebro maja dawać Bedryszkowiludzie». — Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… — C. 226.
36 Супрасльская летопись // ПСРЛ. — М., 1980. — Т. 35. — С. 66.
37 Там само.
38 Там само.
39 Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia.— Cracovia, 1882. — Т. 6. — № 115. (далі — MMAH). — C. 37—39.
40 Zbiór dokumentów małopolskich / Wyd. I. Sułkowska–Kuraś i S. Kuraś. — Wrocław, 1974. — Cz. VI. — №1736. — S. 465—468; Білецька О. В. «Казус Спитка»: до історії вивчення середньовічного Поділля (друга половина XIV — перша половина XV ст.) // Київська старовина. — Київ, 2005. — №2. — С. 23—33; Kurtyka J. Podole pomiędzy Polską i Litwą w XIV i I połowie XV wieku // Kameiniec Podolski. Studia z dziejów miasta i regionu / Pod red. F. Kiryka. — Kraków, 2000. — T. 1. — S. 29.
41 Білецька О.В. Поділля… — С. 133.
42 Kosman M. Itinerarium Witolda... — S. 44, 98.
43 Матеріали М. Грушевського… — Т. 63. — Серія 1. — № 11. — С. 12.
44 Kurtyka J. Najstarsze dokumenty dla franciszkanów kamienieckich z lat 1400 i 1402 // Roczniki Historyczne. — 2001. — T. LXVII. — S. 151.
45 Грушевский М. С. Барське староство. Історичні нариси (ХV–XVIII ст.). — Львів, 1996. — C. 143.
46 «Wladislaus Poloniae Rex terram insignem et portionem Regni Poloniae, Podoliam, Alexandro Duci magno Lithuaniae dat et tenutam, Petro Wlodkowicz de Charbinowicze milite Subdapifero Sandomiriensi, qui illius regimen et Capitaneatum annis pluribus gesserat, destituto, Praelatis et Baronibus Regni Poloniae inconsultis et ob id plurimum exacerbatis: parum perpendens futura discrimina,quae propterea Poloniae Regno forent proventura». — Długossus I. Historiae Polonicae libri ХІІ / Praefatione Henrici L. B. ab Huyssen. — Francofurti et Lipsiae, 1711. — Vol. 1. — P. 311.
47 AGZ. — Lwów, 1870. — T. II. — № 31. — S. 51–52; Bibliotekа XX. Czartoryskich w Krakowie. —Perg. № 265; Gołębiowski Ł. Dzieje Polski za Wladyslаwа Jagiełły i Wladyslsws III. W 3 t. — Warsawa, 1846. — T. 1. Panowanie Władysława Jagiełły. — P. 89, przypis 168; Codex epistolaris saeculidecimi quinti. — Kraków, 1891. — T. II / Wyd. A. Sokołowski, J. Szujski, A. Lewicki. — №26. — P. 31;Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. Spisy / Opracowałi E. Janas, W. Klaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka.— Kórnik, 1998. — S.211.
48 Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w koncu XIV wieku // Tekikrakowskie. — Kraków, 1997. — T. 5; Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411—1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. — Київ–Львів, 2004. — Т. 2. — С. 110—128.
49 «villam Szwidowa dictam super fluvio Swidoua in districtu Ceruonogrodensi sitam». — ZDM. –Cz. VI. — № 1736. — S. 314315.
50 «super villas… Ywanye, Torczkye, Dambrowlin, Worwonczicze, Burgrabyncze, Costkowcze, Humancze, Chmelawa, Letacze, Brzemyona, Swydowe (жирне виділення моє. — О.Б.), Dylyby, Czelenycze, Sokolow, Parchowa, Nowosedlcze et Koczmirzin in terra Russie et districtibus Czirwonogrodensi et Cropicziensi sitas…». — ZDM. — Cz. VIII. — № 2252. — S.78.
51 «servicium cum una hasta et duobus sagittariis … ad residenciam personales». — BonReg. 1469. — P. 62.
52 «Swydowa et alias plures villas…». — BonReg., 1469. — P. 66.
53 «in Czyrwonogrod opidum et castrum et in villas ibidem pertinentinentes… Vszczye, Worworczincze, Bedrrzychowcze, Tluste, Szwydowe (жирне виділення моє. — О.Б.), Blaszkowcze, Hvany…». — DivBucz., 1469. — P. 329–330.
54 «de duodecem Fedor solvit». — Regestrum ffumalium, 1493. — P. 338.
55 Білецька О.В. Поділля… — С. 137; Długossus I. Historiae Polonicae libri ХІІ… — P. 314.
56 «duas villas in districtu nostro Czirwonogrodensi in Podolia prope granicies Walachie… unamvidelicet Lysowcze super flumine Sereth et aliam Nabokowcze (жирні виділення мої. — О.Б.) super fluvio Olchowyecz…». — Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda dla osób prywatnych // Ateneum Wileńskie. — 1930. — R. VII. — Zeszyt 3—4. — № 2. — S. 852—853.
57 BonReg., 1469. — P. 51.
58 «de undecem solvit per eundem (тобто Федором. — О.Б.)». — Regestrum ffumalium, 1493. — P. 338.
59 «…Dawydowcze alias Sypowcze super fluvio Szereth». — AGZ. — Lwów, 1887. — T. XIІ. — № 3428. — S. 329—330.
60 «servicium una lancescum duobus sagittariis, item ad tuicionem terre cum оmnibus homanibus debet servire…”. — BonReg., 1469. — P. 60.
61 «Dawidowce alias Szypowce». — Крикун М. Кількість і структура … — С. 198.
62 http://uk.wikipedia.org/wiki/Шипівці
63 Archiwum Głόwne Akt Dawnych w Warszawie (далі — AGAD w Warszawie). — Tzw. ML. IV. — B. 17. — K. 163v—164.
64 AGZ. — Lwów, 1889. – T. XIX. — S.203; MRPS. — Pars IV. — P. 218, 418.
65 «stho mayet od nas w piączidziessiath hriwien». — Матеріали М. Грушевського…. — Т. 63. — Серія 1. — № 19–20. — С. 22—23.
66 «de viginti sex in Seroth solvit». — Regestrum ffumalium, 1493. — С. 335.
67 Матеріали М. Грушевського… — Т. 63. — Сер. 1. — № 19–20. – С. 22—23.
68 Білецька О.В. Летичевський повіт (до вивчення адміністративно-територіального устрою Подільської землі в XV ст.) // Місто Хмельницький в контексті історії України. Матеріали наукової конференції, присвяченої встановленню дати «1431 рік» датою найдавнішої згадки про Хмельницький в історичних документах. 12 вересня 2006 р., Хмельницький. — Хмельницький—Кам’янець-Подільський:, 2006. — С. 182—186.
69 BonReg., 1469. — P. 46, 66.
70 «Ad petitiones Michaelis de Buczacz Jaslowyeczsky, capitanei Czirwonogrodensi, et Othae palatini Podoliae ac Stanislai regni marsalki, Leopoliensis et Camenecensis capitanei, de Chodecz germanorum, et Hedvigis de Chodecz, consortis dicti Michaelis de Buczacz, litterae Casimiri IV regis in conventu Pyotroviensi f. 2 ante Elisabeth (17 nov) anno 1488 datae super reformatione dotis ac dolatii eiusdem Hedvigis et propter ereptionem equireae tempore incursionis hostium cum additamento villae Popowcze cum piscina et molendino et villae Schutermyncze ac summae 400 fl. Hung. Confirmatur». — MRPS. — Pars IV. — P. 46.
71 Regestrum ffumalium, 1493. — Р. 341.
72 Крикун М. Кількість і структура … — С. 196.
73 Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. — S.194; Білецька О.В. Теодорик з Бучача — тримач середньовічного Качибея // Древнее Причерноморье. Материалы международной конференции VІІІ–е чтения памяти профессора Петра Осиповича Карышковского (Одесса, 11—12 марта 2008 года). — Одесса, 2008. — С. 40—46.
74 «wssi Pieczarne y Blaskocze w ziemii Podolskieh we wloszi czerwonogroczkie na Rzeczy Dnistrze». — AGAD w Warszawie. — Tzw. ML. IV. — B. 17. — K. 165—165v.
75 AGAD w Warszawie. — Tzw. ML. IV. — B. 17. — K. 165—165v; Ibidem. — B. 8. — K. 214 v—215.
76 «starą summę od ś. pamięci Alexandra Witulta książęcia grzywien sto zapisaną». — Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… — C. 226.
77 AGAD w Warszawie. — Tzw. ML. IV. — B. 17. — K. 165.
78 «de quinque Fedor idem solvit». — Regestrum ffumalium, 1493. — P.338.
79 Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego i Bełskiego 1564—1565. — Warszawa—Łódź, 1992. — Cz. 1 / Wydali Krzysztof Chłapowski i Helena Żytkowicz. — S. 218.
80 Сіреджук П. Першовитоки… — С. 18.
81 «in Czyrwonogrod opidum et castrum et in villas ibidem pertinentinentes… Vszczye, Worworczincze, Bedrrzychowcze, Tluste, Szwydowe, Blaszkowcze (жирне виділення моє. — О.Б.), Hvany…». — AGZ. — Lwów, 1887. — T. XIІ. — S. 329—330.
82 Сіреджук П.С. Першовитоки… — С. 60.
83 Крикун М. Кількість і структура… — С. 186.
84 Олійник В. Святиня над Дністром (до 100 річчя церкви Святого Архангела Михайла в Печорні). — Чернівці–Печорна, 2009. — С. 8.
85 http://zal.te.ua/index.php/statti/istorija–kraju/297–arheologichni–pamjatky–sela–zelenyj–gaj–zhezhava
86 Там саме.
87 «Popowcze, Hermencae, Chmyelowa et Lethoze». — Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 r. // Rocznik Przemyski. — 2004. — T.XL. — Z. 4. Historia. — № 84. — S. 220.
88 Білецька О.В. Актові документи... — C. 22.
89 Stadnicki K. Wspomnienie o Abdankach-Konopkach Buczackich i Jazłowieckich // Przewodnik Naukowy i Literacki. — 1873. — T. I. — S. 128; Kurtyka J. Repertorium podolskie. — S. 227.
90 «super villas… Ywanye, Torczkye, Dambrowlin, Worwonczicze, Burgrabyncze, Costkowcze, Humancze, Chmelawa, Letacze (жирне виділення моє. — О.Б.), Brzemyona, Swydowe, Dylyby, Czelenycze, Sokolow, Parchowa, Nowosedlcze et Koczmirzin in terra Russie et districtibus Czirwonogrodensi et Cropicziensi sitas…». — ZDM. — Cz. VIII. — № 2252. — S. 78.
91 «villam Chmyelowa, in terre Podolie et districtu Czyrwonogrodensi». — AGZ. — Lwow, 1874. — Т. IV. — № 92. — S. 164—165.
92 «nobilis Goworek produxit literam perpetue donacionis, que spectant ad perpetuitatem domini Buczaczky super quatuor villas, quas olim Vitoldus [1424. — за Я. Куртикою] donaverat et dominus rex antiquus [Владислав-Яґайло, 1428 р. — за Я. Куртикою] suis literis confirmat; ville autem sunt iste: Popowcze, Hermencae, Chmyelowa et Lethoze, quarum una Alexandro Goworek predicto, videlicet Chmyelowa est vendita». — BonReg., 1469. — P. 50.
93 «Goworkonis Alexandri de Chmyelowa». — BonReg., 1469. — P. 44.
94 «de quatuordecem Paszko solvit». — Regestrum ffumalium, 1493. — P. 341.
95 «de septem per Mycz solvit». — Regestrum ffumalium, 1493. — P. 341.
96 Крикун М. Кількість і структура … — C.204.
97 Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411–1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купинського з нагоди його 70-річчя. — Київ—Львів, 2004. — Т. 2. — С. 127.
98 Сіреджук П.С. Першовитоки… — С. 63.
99 «nobili Hanusio Goslawski 50 marcas mediorum grossorum in villa Sienkow». — AGAD wWarszawie. — Archiwum Zamoyskiego 32. — S. 995 [955]; Z Jana Zamoyskiego inwentarza archiwum koronnego. Materialy do dziejow Rusi i Litwy w XV wieku / Opracowal Oskar Halecki. — Kraków, 1917. — S.163; Vitoldiana. Codex privelegiorum Vitoldi magni ducis Lithuaniae 1386–1430 / Wyd. J. Ochmański. — Warszawa—Poznań, 1986. — № 108. — S. 99—100.
100 «…villam nostram Tolstoe in districtu Czerwenohrodensi in flumine Wolchowiecz sitam…». — AGAD w Warszawie. — Zbiór dokumentów pergaminowych 7262 [Archiwum Radziwiłłowskie, perg. 56]; AGAD w Warszawie. — Tzw. ML. IV. — B. 17. — K. 163v—164.
101 «illa Belcza in Podolia… in Szenkow [жирне виділення моє. — О.Б.] et Byelcze». — BonReg., 1469. — P. 66.
102 Так писар записав: «in Czyrwonogrod opidum et castrum et in villas ibidem pertinentinentes… Vszczye , Worworczincze, Bedrrzychowcze, Tluste [жирне виділення моє. — О.Б.], Szwydowe,Blaszkowcze, Hvany…». — AGZ. — Lwów, 1887. — T. XIІ. — S. 329—330.
203 «Gsus. Dnus. Buczaczky de Iazlowyecz Dapifer Halic. et Capitaneus Czyrwonogrodensis… in terra Podolie site videlicet Swydowa, Tluste, Holowczyncze, Byelcze, Chmyelowa, Schutermyncze…». — AGZ. — Lwów, 1889. – T. XIX. — S. 203; MRPS. — Pars IV. — P. 418.
104 «de decem per Ivan solvit». — Regestrum ffumalium, 1493. — P. 338.
105 AGAD w Warszawie. — Tzw. ML. IV. — B. 17. — K. 165.
106 Грушевский М.С. Барське староство. Історичні нариси (ХV–XVIII ст.). — Львів, 1996. — C. 27; Kurtyka J. Repertorium podolskie… — S.229; Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411–1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70–річчя. — Київ—Львів, 2004. — Т. 2. — С. 126.
107 Поб. р., 1578 // Źródła dziejowe. — Warszawa, 1889. — T. XIX / Opr. A. Jabłonowski. — P. 261.
108 Warna 1444: rzeczywistość і tradycja / Pod red. Ilony Czamańskiej i Witolda Szulca. — Poznań, 1957; Sepiał M. Zastaw na dobrach ziemskich i dochodach królewskich w okresie panowania Władysława III Warneńczyka na Węgrzach (1440–1444) // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego. Prace Historyczne. — Kraków, 1998. — Zesz. 125. — S. 36—48; Михайловський В. Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава III (1434–1444) // Український археографічний щорічник. — Київ—Нью-Йорк, 2004. — Вип. 8/9. — С. 227—265.
109 AGAD w Warszawie. — Tzw. «Metryka Litewska». IV B. — Sygn. 17. — K. 165v—166. Tytuł: «Eiusdem; Czirwonigrod»; AGAD w Warszawie. — AZ. — Sygn. 32. — K. 934 [T. Castrum Cziruonogrod]; Ibidem. — K. 967 [T. Castrum Cziruonogrod in terra Podolie]; ZDM. — Cz.VIII. — № 2185. — S. 12–13.
110 «...unum palium sericuem auro intextum cum pellibus subductum migalinis, dua schubas sobelinas, duos marssczenczones, unum sobelinum et alium mardurinum, duos thorlopones mardurinos, unum stamen sericeum, unum Kywerun, triplices cirothecas castorinas auro info(r)matas et octuaginta pelles sobelinas…». — AGAD w Warszawie. — Tzw. «Metryka Litewska». IV B. — Sygn. 17. — K. 166–167; ЗНТШ. — Львів, 1905. — Т. 63. — Серія 1. — № 34. — С. 35; ZDM. — Cz. VIII. — № 2246. — S.72—73. Користуючись нагодою, дякуємо канд. іст. наук, доценту кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича О. Масану за надану допомогу при перекладі латинського слова cirotoca, яке на думку дослідника є не що інше як рукавиці (лат. chiroteca). Див.: Масан О., Пивоваров С. Вагома праця з історії середньовічного Поділля // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. — Чернівці, 2008. — Т. 2 (26). — С. 380.
111 «Ywanye, Torczkye, Dambrowlin, Worwonczicze, Burgrabyncze, Costkowcze, Humancze, Chmelawa, Letacze, Brzemyona, Swydowe, Dulyby, Czelenycze, Sokolow, Parchowa, Nowosedlcze et Koczmirzin in terra Russie et districtibus Czirwonogrodensi et Cropicziensi sitas…». — AGAD w Warszawie. — Zbiór dokumentów pergaminowych. — № 7281 — Tytul Eiusdem; ZDM. — Cz. VIII. — № 2251. — S. 77—78.
112 DivBucz., 1469. — P. 329.
113 Крикун М. Кількість і структура… — С. 185—204.
114 DivBucz., 1469. — P. 329.
115 Regestrum ffumalium, 1493. — P. 340.
116 Поб. р., 1578. — P. 273.
117 Lustartio, 1578. — S. 253.
118 Крикун М.Кількість і структура… — С. 197.
119 AGAD w Warszawie. — Tzw «Metryka Litewska» IV. — Sygn. 17. — K. 158—159v.; ZDM. — Cz. VIII. — № 2427. — S. 229—230; Михайловський В. Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава III (1434–1444) // Український археографічний щорічник. — Київ—Нью-Йорк, 2004. — Вип. 8/9. — С. 260.
120 BonReg., 1469. — P. 44.
121 AGZ. — Lwów, 1876. — T. VI. — № 20. — S. 31–32.
122 Білецька О.В. Теодорик з Бучача — тримач середньовічного Качибея // Древнее Причерноморье. Материалы международной конференции VІІІ-е чтения памяти профессора Петра Осиповича Карышковского (Одесса, 11–12 марта 2008 года). — Одесса, 2008. — С. 40—46; Михайловський В. Привілей короля Владислава ІІІ на Кам’янецьке староство для Теодорика з Бучача 1442 р. // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. — Кам’янець-Подільський, 2003. — Т. 11. — С. 44—58; Kurtyka J. Nadanie starostwa podolskiego Teodorykowi z Buczacza (z dziejów królewszczyzn na Podolu w XV i XV wieku) // Annales Academiae Paedagogicae Cracoviensis. — Kraków, 2004. — Studia Historica III. — Folia 21. — S. 69—102.
123 Матеріали М. Грушевського... — Т. 63. — Сер. 1. — № 45. — С. 49–50.
124 Dórflerówna A. Buczacki Teodoryk // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa, 1937. — T. III. — S. 85.
125 AGAD wWarszawie. — MK. JK. X. — K. 29; MRPS. — Varsoviae, 1905. — Pars I. — № 44. — P. 3.
126 «oppidum terrigenarum Jaszlowcze… Sereth». — MPRS. — Varsoviae, 1905. — Pars I — № 192. — S. 11.
127 Воно ж згадується і в «Поділі маєтностей Бучацьких»: «gorodok… Szereth». — DivBucz., 1469. — P. 329—330.
128 Abraham W. Założenie biskupstwa łacińskiego w Kamieńcu Podolskim // Księga pamiątkowa ku uczczeniu 250–tej rocznicy założenia Uniwersytetu Lwowskiego przez króla Jana Kazimierza r. 1661 . — Lwów, 1912. — T. I; Trajdos T. Kościoł Katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania Władysława IV Jagiełły (1386–1434). — Warszawa, 1980; Trajdos T. Kościół katolicki na Podolu (1340–1434) // Kameiniec Podolski. Studia z dziejów miasta i regionu / Pod red. F.Kiryka. — Kraków, 2000. — T.1. — S. 129—157.
129 Так, ще у 1375 році подільський князь Олександр Коріятович підтвердив грамотою за домініканським монастирем, що в Смотричі, млин та різні привілеї. — Українські грамоти XIV ст./ Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — К., 1974. — № 24. — С. 50—53; Білецька О. В. Грамоти подільських князів Коріятовичів як джерела до вивчення історії Поділля ХІV ст. // Записки історичного факультету ОНУ ім. І.І.Мечникова. — Одеса, 2002. — Вип. 12. — С. 415—423; Білецька О.В. Релігійна ситуація на Поділлі у другій половині XIV — першій половині XV ст. // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк, 2004. — № 2. — С. 174—180; Симашкевич М.В. Римское католичество и его иерархия в Подолии. — К.-П., 1872.
130 Див. більш детально: Kurtyka J. Repertorium… — S. 17 (uw. do № 16). Януш Куртика вказував, що документ зберігається в бібліотеці ім. Стефаника у Львові. Зібрання А. Чоловського (A. Czołowskiego, sygn. 47/II [«Akta dominikanów na Rusi, Podolu i Ukrainie w XVII—XIX w.»]. — К. 19; Biblioteka Ossolinskich we Wrocławiu. — Perg. 2602.
131 Biblioteka Ossolinskich we Wrocławiu. — Perg. 2604. Див. також: Katalog dokumentów Biblioteki Zakładu Narodowego im. Ossolińskich / Opr. A. Fastnacht. — Wrocław, 1953—1969. — Cz. I—II. — № 353.
132 Матеріали М.Грушевського… — Т.64. — Сер. 2. — № LIV. — S. 57—58.
133 DivBucz., 1469.
134 BonReg., 1469.
135 «in Czyrwonogrod opidum et castrum et in villas ibidem pertinentinentes… Vszczye, Worworczincze, Bedrrzychowcze, Tluste, Szwydowe, Blaszkowcze, Hvany…». — DivBucz., 1469. — P. 329–330.
136 «…in bona Popowcze cum villis ad ipsa pertinentibus videlicet Lethacze, Costhkowcze, Burgrabyncze, Sadkowcze, Kosczylowcze, Grzegorzowcze, Crzywa Laka et cum Czyrvonogrod cum villis predictis». — DivBucz., 1469. — P. 329—330.
137 BonReg., 1469.
138 AGZ. — Lwów, 1887. — T. XII. — № CCXLIV. 3586.— S. 349.
139 Regestrum ffumalium, 1493.
140 Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле… — С. 226.
141 Там же. – С. 319.
142 Матеріали М. Грушевського… — Т. 63. — Сер. 1. — № 19–20. — С. 22—23.
143 AGZ. — Lwow, 1876. — T.VI. — №20. — S. 31—32.
144 Ibidem.
145 AGAD w Warszawie. — AZ. — Sygn. 32. — K. 978. Tytuł: Vastitas Juan in districtu Rubricastri; Михайловський В. Документи подільських (кам’янецьких) генеральних старост на заставу королівщин (1442–1506 рр.) // Київська старовина. — 2003. — № 2. — С. 76.
146 BonReg., 1469. — P. 62.
147 DivBucz., 1469. — Р. 329.
148 Поб. р., 1530. – P. 166.
149 BonReg., 1469. — P. 66.
150 Źródła dziejowe. — T. V. — S. 20.
151 DivBucz., 1469. — Р. 330.
152 AGZ. — T. XII. — ССVI. № 3260. — С305.
153 Semkowicz W. Nieznaene nadania Witolda... — S. 853.
154 Ibidem. — S. 857.
155 ZDM. — Cz. VI. — №1736. — S. 314—315.
156 Матеріали М. Грушевського… — Т. 64. — Cер. 2. — № 45. — С. 49—50.
157 DivBucz., 1469. — P. 329—330.
158 Regestrum ffumalium, 1493. — P. 335.
159 DivBucz., 1469. — Р. 329.
160 Матеріали М. Грушевського… — Т. 64. — Сер. 2. — № 45. — С. 49—50.
161 ЦДІА у Львові. — Ф. 134. — Спр. 489. Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові 1233—1799. — К., 1972. — № 256. — С. 131.
162 Білецька О.В. Летичівський повіт… — С. 185.
163 Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле. — К., 1885. — С. 207—209.
164 AGZ. — Lwów, 1870. — T. ІІ. — № 31. — S. 51—52.
165 Gołębiowski Ł. Dzieje Polski … — P. 86 (przypis 168); Stadnicki K. Wspomnienie o Abdankach-Konopkach Buczackich... — S. 34–35; PSB. — T. VI. — S. 141; Baczkowski K. Osadnictwo regionu strzyżowskiego... — S. 76—78; Tęgowski J. Krąg rodzinny Jarosława Bogorii. — S. 135.
166 ZDM. — Cz. VIII. — № 2185. — S. 12—13.
167 AGZ. — Lwów, 1887. — Т. XII. — № 3550; Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. Spisy / Opracowałi E. Janas, W. Klaczewski, J.Kurtyka, A.Sochacka.— Kórnik, 1998. — № 76. — S. 48.

Медієвіст

Шукати в цьому блозі

Червоногродський повіт Подільської землі наприкінці XIV—XVI ст.