З огляду на об’єктивні і суб’єктивні обставини, джерела до української історії періоду середньовіччя, надто документальні представлені досить мозаїчно. Тому аби максимально реконструювати цілісну картину нам доводиться оперувати порівняннями, аналогіями, екстраполяціями; залучати супутні і пізніші джерела, часто відмінні за своїм жанром і суттю від тих, які ми намагаємося проаналізувати і подати необхідну інтерпретацію. Палеографу потрібно оперувати оригіналами, оригінальними копіями або факсиміле оригіналів для характеристики письма. Київська Русь не була настільки ангажована на захід як Галицько-Волинська держава (далі ГВД), тому слід латинських документів там практично відсутній.
Микола Ільків-Свидницький, Львівський національний університет імені Івана Франка
Саме в урядницьких інституціях Галицько-Волинської держави судилося напряму зіткнутися двом писемним традиціям – кириличній і латинській. Однак, слід латинської традиції в документах Галицько-Волинської держави не надто чисельний і, фактично недоступний українським вченим через знаходження у закордонних архівах. Тому ми оперуватимемо наявними факсиміле збережених латиномовних документів канцелярій Галицько-Волинської держави, котрі виступатимуть джерелами у цьому дослідженні.
В Записках НТШ за 1906 р. вийшла стаття Михайла Грушевського «Лист Володимирської громади з 1324 р.» (далі Грушевський М. Лист), де він умістив світлини документа («факсімілє») і печатки[1]. Він докладно описує його зовнішні характеристики: форму, вигляд, як документ був складений, у який спосіб підвішена печатка до документа. З’ясовуючи питання чому лист писався латинською мовою, Михайло Грушевський вдається до аналізу легенди на печатці. З усього напису цілою залишилася одна літера «ґотицьке D», з чого автор дійшов до висновку, що напис був зроблений «ґотицькими буквами»[2]. Якихось описів письма тексту автор не зробив, обмежившись факсимільною публікацією, коротким коментарем змісту документа в тогочасному історичному контексті, його форми, вигляду печатки, реконструкцією втраченої на печатної легенди. У 1907 р. у Санкт-Петербурзі вийшов у світ збірник матеріалів і досліджень під назвою «Болеславъ-Юрій II, князь всей Малой Руси» (далі Болеславъ-Юрій II)[3]. Окрім розвідок істориків, було включено 10 таблиць факсиміле латинських документів ГВД першої половини XIV ст. У нарисовому виданні М. С. Грушевського «Ілюстрована історія України» (1913) було вміщено факсиміле документа старости Руської землі Дмитра Дядька (Дедька) 1341 р.[4]
У 2004 р. світ побачила монументальна праця з української середньовічної дипломатики «Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIV ст.» (далі Акти та документи)[5]. Її автор – знаний в Україні вчений, фахівець в галузі дипломатики та інших спеціальних історичних дисциплін, голова НТШ Олег Купчинський. Він веде мову про давньоукраїнський симбіоз латиномовних документів, що розвинувся під впливом угорської і німецької дипломатичних шкіл. На думку Олега Купчинського не обійшлося без прямого чи опосередкованого впливу папської канцелярії[6]. Олег Купчинський подав факсиміле практично усіх латиномовних документів, що суттєво посилило джерельну вартість його праці. Він не подав окремого палеографічного дослідження документів першої половини XIV ст., але спробував класифікувати письмо. Докладне вивчення джерельного матеріалу дозволяє зробити окремі уточнення. Письмо може бути або маюскульним, або мінускульним, тому класифікація письма не потребує введення цієї загальної характеристики в класифікаційні чи типологізаційні поняття. Аналізуючи кожен документ зокрема, він давав короткі характеристики палеографічного характеру. Свою увагу він фокусував на початкових, ініціальних літерах, характеристиці динаміки почерків, морфології окремих літер у тексті документів, інтерпункції, а також наявності і різновиду вживаних скорочень[7]. На цьому останньому підсумковому виданні публікація латинських документів галицько-волинських канцелярій завершилася. До нашого часу збереглося 11 оригінальних документів латинською мовою кінця XIII – першої половини XIV ст. Серед них документ 1299 р. в оригінальній копії XVIII ст., а також один із документів 1320 р. в оригінальній копії початку XVI ст. Серед джерельних публікацій самих текстів документів, їх фрагментів, реґестів, варто виокремити низку праць чи корпусних видань. Два видання Йоганна Фойґта, в тому числі «Codex diplomaticus Prussicus»[8], «Давню історію Прусії» Августа Коцебу[9], «Каталог зводу історичних грамот…» Карла Наперського[10], «Історія Російської держави» Миколи Карамзіна[11], збірник реґестів документів «Hansisches Urkundenbuch» Константина Гельбаума[12]. Для порівняльного аналізу особливостей письма і реконструкції можливих графічних впливів, руху дуктів письма від країн Західної до Центрально-Східної Європи ми використали такі палеографічні альбоми: «Exempla scripturarum, Acta pontificum»[13] (далі Exempla scripturarum), «Порівняльні зразки письма» Стефана Хайналя[14] (далі Hajnal S. Vergleichende Schriftproben).
Історіографія вивчення документального складу ГВД XIII – першої половини XIV ст. на сьогоднішній день досить обширна. Ми згадаємо лише основні та концептуальні дослідження з переважаючою увагою до першої половини XIV ст. Найперше слід згадати авторський колектив збірника «Болеславъ-Юрій II». До документознавчих, джерелознавчих праць тут належать статті Аріста Куника[15], переклад на російську книги Яна Ржежабека[16], Олександра Лаппо-Данилевського[17], а також доповнення і замітки до цих праць Івана Линниченка, Осипа Гонсіоровського, Станіслава Пташицького. Дослідженням соціально-політичної історії ГВД крізь призму її документів займався Сергій Пашин[18]. Окрім уже згадуваної в джерельному блоці останньої праці Олега Купчинського, варто згадати також інші, присвячені методології реконструкції[19], історіографії вивчення документального складу галицько-волинських документів[20], організації канцелярій та розвитку документа[21]. Галицько-волинські документи XIV–XV ст. досліджувалися з точки зору мовних особливостей Владиславом Курашкевичем[22]. Ряд праць належить Богдану Барвінському, який вивчав особливості печаток документів ГВД[23]. Досліджень чисто палеографічного чи міждисциплінарного характеру (палеографія, дипломатика), які відтворюють синхронний або більш раннього часу документальний масив, несуть порівняльну інформацію чи слугують джерелом для відтворення загальної картини й особливостей письма, ми не торкатимемося.
Історичне тло формування латиномовного документа. Вище ми вже зазначали, що ГВД була територією, де у середньовіччі найтісніше зустрічалися, взаємодіяли, а іноді й конкурували дві традиції: східна (візантійсько-руська) і західна (латинська). Саме останній після 1340 р. судилося переважити (спочатку у Галицькій землі). Галицька земля мала безпосередні економічні зв’язки з західноєвропейськими країнами і на неї був спрямований інтенсивний колонізаційний процес[24]. Постійний зв'язок Галицької землі з Польщею та Угорщиною, а також втручання останніх у місцеві справи провокувало певний ступінь впливу західного ленного права на галицькі установи та інститути влади[25]. Галицька і Волинська землі мали найдовше пограниччя з неруськими територіями на Заході[26], що впливало через міждержавні відносини на внутрішньополітичне життя. Ці особливості не могли не вплинути на розвиток документа та скрипторіїв і канцелярій. Олег Купчинський зазначав, що у XIII ст. «повсюдно на галицько-волинських землях» мав би розвиватися приватний акт. Струмінь західної традиції у XIII ст. був можливий через тісні й близькі відносини між галицько-волинськими землями та землями Мазовії, Угорщини, Чехії та інших країн[27]. Традиція контактів з Угорщиною відома з XII ст., а на початку XIII ст. за першого князя об’єднаної ГВД Романа Мстиславовича фіксуються значні дипломатичні зносини галицько-волинського двору з угорським[28]. Сам Роман Мстиславович був вихований на краківському дворі, а у 1205 р. подарував 30 марок для бенедиктинського монастиря св. Петра в Ерфурті[29].
У XII ст. саме через бенедиктинців відбувалася міграція зразків книжкового письма з Льєжа до Польщі[30]. Микола Чубатий схильний вважати, що саме з’їзд угорського короля з княжною Романовою у Сяноку 1206 р., по суті відчинив браму угорському й католицькому впливам[31]. Боярство Галичини було у добрих стосунках з угорськими баронами. Угорці швидко з’являються в Галицькій землі і стають впливовою силою між місцевим боярством[32]. Поява у канцелярії Данила Романовича урядів двірського і печатника пов’язується з впливом відносин ГВД із європейськими державами у XIII ст., зокрема з Угорщиною, Мазовією, Чехією. Відомо,що Чехія була посередником у передачі до Польщі рукописної традиції в основному південно-німецьких скрипторіїв[33]. Так, в Угорщині уряд канцлера згадується від 1138 р., в Чехії – від 1146 р., у польських документах від 1112 р. У ГВД печатника, котра відповідала канцлеру з’явилася у 1241 р.[34] Персонал канцелярій рекрутувався з представників єпископських і монастирських скрипторіїв, оскільки саме вони буле найбільше обізнаними з культурою письма. В цілому у XIII ст. Галицька Русь була тереном інтенсивної місійної політики францисканців і домініканців, котрі тут закладали свої монастирські осередки[35]. Папські послання і булли першої третини XIII ст. засвідчують присутність значної чисельності оо. Домініканців в Галицькій землі. Весь віруючий клір складали купці та ремісники іноземного походження, а також польські вихідці[36]. Від 1257 р. на теренах Галицької Русі мали свою юрисдикцію єпископи Любуські. Після Дорогочинської унії 1247 р. абат цистерціанців Герард з Опатова мав свободу здійснювати церковну діяльність[37]. Так тривало до 1257 р., коли Данило Романович розірвав унію і єпископство не обсаджувалося. Слід зауважити, що зразки формулярів документів потрапляли на польські терени з Чехії і Франції через чернечі місії та духовенство[38]. Графічна школа ордену цистерціанців була потужно представлена в Угорщині та Польщі, зокрема у XIII ст. на теренах Сілезії була розвинута мережа цистерських монастирських скрипторіїв[39].
Саме такий шлях був притаманний формуванню латинського діловодства ГВД. За князювання Юрія Львовича спостерігається новий виток зовнішніх контактів, зокрема з Куявією, особисто з князем Владиславом Локетком, Тевтонським орденом, папською курією (листування між Юрієм Львовичем і папою Климентієм V)[40]. Вплив і присутність західної традиції суттєво зростає в часи правління Юрія II Болеслава Тройденовича. Окремі вторинні джерельні матеріали вказують на можливість існування великого за обсягом листування у зв’язку з “поставленням” Юрія II Болеслава Тройденовича на галицько-волинський престол[41]. Напевне, князь листувався з Прусією, Литвою та папською курією. Частково це відображено у відомих збережених документах з його канцелярії. Цілком вірогідно, що давньоукраїнський латиномовний документ розвинувся під впливом угорської та німецької дипломатичної шкіл, не без впливу папської канцелярії через Чехію та Польщу[42]. Такий вплив точно задокументований на прикладі малопольської канцелярії[43], тому канцелярії ГВД не були виключенням у цьому процесі.
Готичне письмо, яке було сформоване у скрипторіях Європи на протязі XI–XII ст., через зовнішньополітичні, культурні контакти і міграцію населення розпочало своє проникнення на територію України із земель ГВД. Для XIII ст., без наявності збереженого документального комплексу можна лишень припустити наявність вихідної латиномовної документації. Але сучасні дослідження з української дипломатики доводять факт вживання латини в канцелярії Данила Романовича (Галицького)[44]. В загальній сукупності з 1207 по 1248 р. від папської курії до ГВД надійшло 14 послань («epistola»), з них 10 адресовані Данилу Романовичу та його брату Васильку Володимирському[45] передбачала б значно більшу кількість латиномовних документів, які укладалися у канцелярії галицько-волинських князів. Етикет зовнішньополітичних зносин XIII ст., коли канцелярії активно розвивалися, значною мірою будувався на листуванні, тому можемо припустити факт існування дещо більшого комплексу вихідної латиномовної документації. Для писання документів і листів, очевидно ангажувалися іноземці, які досконало володіли біглими і регуляризованими готичними курсивами чи дипломатичним (документальним) письмом. Про характер письма, школу, використання формулярів ми можемо лише здогадуватися і намагатися здійснити певні гіпотетичні реконструкції. На перший погляд може скластися хибне уявлення про простоту теми з огляду на обмеженість кількісного складу джерел. Насправді ця тема і проблема є набагато об’ємнішою, адже відсутність більшої кількості документів на основі яких можна робити вибірку компенсувалася потребою вивчення синхронних і особливо, хронологічно ранніших документів різних канцелярій і скрипторіїв Західної і Центральної Європи. Зрештою це напряму пов’язано із рецепцією випрацюваних каліграфічних моделей письма в осередках переписування книг і документів, які були водночас шкільними осередками.
***
Скрипторій старости. Документ Березького старости (наджупана) Григорія про рішення щодо замирення сторін у судовому спорі від 1 травня 1299 р.[46] Оригінал був втрачений у XVIII ст. Олег Купчинський вважає, що документ був писаний «готичним канцелярським мінускульним письмом»[47]. Таке визначення є доволі розмитим і неточним з точки зору класифікаційних підходів до готичного письма в цілому і, канцелярського зокрема. Щоб спробувати реконструювати ймовірний графічний вигляд цього документа, ми порівняли розглянули зразки з угорських, французьких і німецьких скрипторіїв та канцелярій 60-90-х рр. XIII ст. Письмо цих взірців схоже з багатьма графічними ознаками документів 1316 і 1320 рр. Якщо взяти для порівняння документи ландграфа Тюрінгії 1268 р. і угорського короля Владислава IV від 1277 та 1288 рр.[48], то помітимо специфічні і знайомі форми великих літер H, R; загнуті вліво під рядок петлі g; сімкоподібне et з короткою редукованою вертикаллю; видовжену вправо донизу вертикаль m. Загалом загальна графічна канва документа мала б варіювати від регуляризованої до каліграфічної моделі готичного канцелярського курсиву. Водночас відображати консервовані впливи або навпаки плекати особливості льєжського, портійського, саксонсько-вестфальського цистерціанського дуктів (із поєднанням льєжської і портійської традицій).
Князівська канцелярія Андрія та Лева Юрійовичів. Представлена трьома документами, лише два з яких ми можемо девізу аналізувати на предмет особливостей письма – це документи 1316 і 1320 рр.
Лист князів Андрія і Лева Юрійовичів до великого магістра Тевтонського ордену Карла Трірського від 9 серпня 1316 р.[49] Розмір пергамента 14×32 см. Вид письма – готичний регуляризований канцелярський курсив. У формах великих літер A, I, L, M, N яскраво прослідковуються риси дипломатичного письма. Чимало морфологічних зв’язків мають літери нашого документу з документами папської канцелярії. Найбільше схожостей було виявлено, зокрема у двох документах пап Александра III 1180 р. і Миколая IV 1289 р. унціальна форма d із виносною вертикаллю, котра трансформувалася у петлю нахилену вліво[50]; m з вигнутою волосною вертикаллю вправо (у папському документі Миколая IV це типово готичний варіант, у нашому ж документі вигин цієї вертикалі заходить під сам корпус літери); велика літера R з видовженою вліво горизонтальною лапкою (у документі 1316 р. до несучої вертикалі внизу додавалася скоба, котра систематично зустрічається в літерах f, І, N, R, S). Подібну морфологію з папськими документами має літера H, h – несуча вертикаль як правило пряма, зверху завершується плавним або кутастим гачком вправо; натомість правий складовий елемент нагадує літеру s повернуту в лівий бік. На цифру 7 подібне скорочення сиглі et із коротко загнутою вправо вертикаллю. Олег Купчинський вказував, що графіка літер c і t майже ідентична[51]. Це спостереження слушне тільки для випадків, коли вони не пишуться поряд. У такому разі писар збільшував t на висоту ще одного корпуса літери і завершував загнутим гачком вправо донизу[52]. Наприклад, у словах «dilecto», «actum», «dictus». У тексті скорочується 60 слів, за допомогою контракцій, спеціальних знаків, суспенсій, священних імен, міксцій (мішаний тип скорочень).
Далеко не поодинокі паралелі і графічна схожість варіантів літер свідчать про опосередковані впливи каліграфічних взірців папської канцелярії на письмо документу Андрія і Лева Юрійовичів 1316 р. Це пояснюється насамперед тим, що дипломатичне письмо Європи у XII–XIII ст. формувалося під впливом двох дуктів: папського куріального і льєжського[53].
Звісно про абсолютну графічну схожість говорити не доводиться, адже письмо папських документів каліграфічне, вироблене з наявністю цілої низки ознак не властивих нашому документу. Дукт і морфологія письма документа 1316 р. більше зорієнтовані на курсивізацію, літери поліваріантні, аніж аналоги у апостольських зразках.
Одне із скорочень прочитане Яном Ржежабеком та Олегом Купчинським неточно. Він пропонує варіант «Theutonicorum», що мало б перекладатися як «Тевтонських». Однак дослідник перекладає «Тевтонського», тобто родовим однини. Прикметник другої відміни чоловічого роду «Theutonicus» у родовому множини дійсно має форму «Theutonicorum». Відомі ще два відповідники іменника «Тевтони» – «Theutones, –um» і «Theutoni, –orum». Палеографічний аналіз цього слова схиляє нас до версії Аріста Куніка «Theutonice», оскільки склад –ce– винесений над рядком, а скорочення –rum– чи –orum– має інше спеціальне позначення. Можливо, що писар вжив не зовсім правильної граматичної конструкції, завдавши тим самим клопоту усім публікаторам і дослідникам документальної латиномовної спадщини ГВД.
Охоронний лист (глейт) князя Андрія Юрійовича від 27 серпня 1320 р.[54], яким він дозволяє купцям м. Торуня вільний в’їзд на руські землі і вільну торгівлю. Лист писаний на пергаменті розміром 12,1×22,4 см[55] регуляризованим канцелярським курсивом під впливом Льєжського дукту в літерах. Літера m з характерним закінченням третьої вертикалі у вигляді гачка з винесенням його вправо. Цей графічний прийом є своєрідною палеографічною константою цього документа. Аналог, але слабше виражений зустрічається у документі Пшемислава II для м. Познаня від 1280 р.[56]. Ще однією характерною ознакою письма є розщепи верхніх виносних b, h, l[57]. Такий прийом написання зустрічається 13 разів, але не у всіх випадках. Це може бути свідченням наслідування каліграфічної традиції і слідування певним графічним шаблонам. Такий графічний прийом характерний для Льєжської школи письма[58]. Ця графічна особливість була перейнята цистерціанцями, філії яких активно поширилися на теренах Польського королівства, Угорщини. Однак цей прийом не завжди виражався однаково. У документі Пшемислава I для цистерціанців в Лекно від 1248 р. (диктат писаря Лекно) розщепи виносних виражені слабше. Більш акцентовано вони відображені в іншому документі цього ж князя для цистерціанців Обри від 1251 р. (диктат писаря Обри). Аналогічно особливості цього дукту простежуються в документі Лєшка Чорного від 1286 р. для могильських цистерціанців (писар цистерціанців)[59]. Крапку над і позначає волосний косий штрих (іноді він вигинається)[60]. У тексті скорочуються 83 слова за принципами суспенсії, контракції і спеціальних знаків. Наприклад, скорочення –per, –por подаються у вигляді p, яке ніби стоїть на горизонтальній лінії.
Другий документ 1320 р., адресований купцям Кракова з аналогічною датою видачі. В оригіналі він не зберігся. Дійшов у списку XVI ст.[61] Очевидно лист був складений тим самим писарем, що й попередній з тими ж характерними ознаками письма.
Міська канцелярія м. Володимира. Лист райців (consules) та громади м. Володимира до райців та громади м. Штральзунда від 3 травня 1324 р.[62] Документ писаний на пергаменті розміром 12×29 см.[63] і нараховує 11 рядків. Тип письма – біглий готичний курсив[64]. Письмо дуже швидке попри кут – 90º. У морфології яскраво виражена динаміка. Горизонтальні елементи літер C, r, S, s, сиґлі et вигнуті й у формі розчерків позначають скорочення. Вертикалі f, p, s потовщені[65]. Великі літери C, D у пишуться вигляді скоби з подвійним штрихуванням. Дві форми в літери l: 1) вертикаль у вигляді дубинки; 2) звичайна вертикаль, яка загинається вправо і донизу. В останньому варіанті дуговий вигин може перейти у петлю. Чітко усталеною є форма s у кінцевій позиції. На вигляд вона нагадує цифру 6, верхній півовал якої сильно загинається і переходить у витягнуту вертикаль. Інші графічні форми літер демонструють характер елементарного письма, якого писар навчився у парафіяльній міській школі. Курсиви, зокрема біглі, «поспішні» («Geschäftschrift») вельми активно застосовувалися в містах, передусім у судово-адміністративних установах. В міських школах навчали цьому виду готичного письма приблизно від 1270 р., зокрема у містах польського Помор’я[66]. Ці підвиди є складовими канцелярського готичного курсиву. Попри загальний поспішний характер письма цього документа у ньому все ж присутні поодинокі вкраплення елементів дипломатичного письма. У тексті скорочується 90 слів, за принципами спеціальних знаків, контракцій, суспенсій, міксцій, священних імен (їх найменше, оскільки вони присутні в окремих клаузулах формуляра).
Канцелярія Юрія II Болеслава Тройденовича. Перший відомий збережений документ від жовтня 1325 р. є листом-зверненням до великого магістра Тевтонського Ордену Веренґера із запевненням дружніх відносин[67]. Писаний на пергаменті розміром 9,5×23 см. регуляризованим готичним курсивом. Окремі слова не відчитуються, оскільки у верхній частині аркуша є 5 плям[68]. Почерк прямий із незначним нахилом вправо в окремих частинах тексту. Олег Купчинський припустив, що пропорції і форми графем відображають традиції латинського письма XIII ст.[69] До перевірки цього припущення ми ще повернемося, але варто зауважити, що писарська традиція документів Андрія та Лева Юрійовичів чітко відображає традиції XIII ст. Текст документа розміщений на 7 рядках. Верхні виносні b, h, I, k, L, l, t сильно видовжені вгору з гострими скошеними донизу прямими лініями[70]. Окремі з них – h, I, k, L мають точкові і краплевидні з лівої сторони несучої вертикалі. Такі особливості рафіки характерні для французької і німецької документальної традиції 60-80-х рр. XIII ст.[71] Очевидно, що загнуті і видовжені донизу вправо вертикалі є трансформованою особливістю письма документів папської курії. Це, зокрема спостерігається в «Litterae gratiose» Целестина V від 1294 р.[72] Також видовжені вертикалі p, q, s, які у 8 випадках потовщені[73]. Спеціальний знак для –us у вигляді стилізованої дев’ятки з витягнутою вертикаллю. Скобовидне закінчення з розчерком мають елементи літер h, m, –que, y. Знаки скорочень у вигляді розтягнутої в довжину горизонтальної скоби. У тексті скорочується 43 слова за принципами спеціальних знаків, суспенсій, контракцій та міксцій.
Документ від 9 березня 1327 р. є листом до великого магістра Тевтонського Ордену Веренґера із запевненням дружби й спільної боротьби проти татар. Писаний на пергаменті розміром 16,5-17,2×36,6-37,6 см.[74] Цей документ як і попередній, писаний регуляризованим готичним курсивом. На 10 рядках. Писар не вказав своє ім’я, однак палеографічні особливості тексту тотожні з документом від 1325 р.[75] Писар також вдосконалив свою графічну манеру: s видовжене як над, так і під рядком. Знаки скорочень скобо видні та видовжені. Верхні виносні b, h, k, l потовщуються і завершуються скісною лінією справа. В окремих випадках f має витягнуту підніжку вліво (у двох словах). Скобовидні закінчення наявні в літер h, m, –que, x. Ліва частина v довгим розчерком опускається донизу[76]. Вертикаль B, R загинається дугою під корпус літери. Перекладина T загинається дугою вліво. Велика N з подвійною перемичкою всередині корпуса. У тексті скорочується 94 слова за принципами контракції, суспенсії, міксції. Сиґля et має форму 2 з опущеним донизу лівим штрихом.
Документ від 11 лютого 1334 р. є також листом про наміри Юрія II Болеслава разом з боярством, військом і духовенством зберігати союзницькі відносини із Тевтонським Орденом, про що й повідомляється великому магістру Лютеру. Писаний на пергаменті розміром 17-17,2×32,5-33 см.[77] Текст нараховує 17 рядків. Тип письма – готичний регуляризований курсив з тенденцією до каліграфічного. Документ виданий у Львові і писаний іншим писарем, аніж два попередні. Є невеликого розміру ініціал U в середині якого стилізований чотирилисник. В цілому документ зберігає тенденцію до узгодження манери і стилю з попередніми актами. Це відобразилося у скісних прямих розчерках, штрихах[78]. В сиґлі et (форма 2) верхня частина переходить у загнуту донизу дугу, а основна вертикаль з перемичкою. Така форма цього скорочення має аналоги у французьких та угорських документах 80-х рр. XIII ст.[79] В тексті вживається і повна форма сполучника et. Дуговий елемент присутній в літерах i, m, n, u, v. Виносні b, l прямі з незначними потовщеннями вгорі або завершуються невеликою петелькою. Унціальна d з акцентованою петлею. Ця форма d з акцентованою і волосною частинами петлі властива для французьких дуктів 80-х рр. XIII ст.[80] Загинання лівої частини v та у структурі інших літер під корпус прослідковується у документах кафедри в Еґер (Угорщина) та канцелярії Андре III[81]. Вживання назви «Lemburga» замість латинської традиційної версії дало підстави Олегу Купчинському припустити, що у канцелярії Юрія II Болеслава працювали німці за походженням[82]. Текст буквально насичений скороченнями – 108 слів. Представлені практично усі основні групи скорочень.
Лист від 20 жовтня 1335 р. до великого магістра Тевтонського Ордену Теодорика (Дітріха). За змістом схожий з попереднім документом[83]. Писаний на пергаменті розміром 17,2-17,9×41-42 см. Текст розміщується на 15 неповних рядках[84]. Особливості графіки дозволяють типологізувати письмо як готичний регуляризований курсив. Це перший відомий нам документ князя з великим ініціалом I на весь текст документа. Він складається з двох еліпсовидних переходів, в середині яких дві розетти. Останній рядок завершується сімома знаками «comma»[85]. Документ писаний тим самим писарем як і попередній. Історик Теодор Нарбут вважав, що писар документу був освіченою особою з монастирського середовища. Коментуючи цю думку, Олег Купчинський стверджує, що писар явно місцевого походження і володів кириличним письмом. При цьому він обґрунтовує свою думку вживанням слова «zyzanie», частим використанням літер y замість i, w замість v, j замість i [86]. На наш погляд дослідник сам собі суперечить. Цей і попередній документи писані одним і тим самим писарем. В коментарі до листа за 1334 р. Олег Купчинський погодився, що писар німецького походження[87]. Вжиток w замість v цілком вписується у західнослов’янську традицію і засвідчений цілим рядом пам’яток не українського походження. Тому немає достатніх підстав твердити, що писар знав кирилицю і був місцевого походження. Загалом письмо відображає усі характерні особливості попереднього документа. У тексті скорочується 77 слів.
Останній, відомий на сьогодні документ Юрія II Болеслава від 20 січня 1339 р. є наданням («donation») Барткові зі Сандомира війтівства на магдебурзькому праві у м. Сянок. Писаний на пергаменті розміром 33×42 см. Текст нараховує 34 неповних рядки[88]. Тип письма готичний регуляризований курсив. На думку Олега Купчинського цей документ писаний третім писарем[89]. Документ міг бути складений і не в канцелярії князя. Можливо це дукт і диктат отримувача цього дарування. Відсутність аналогічних документів не дозволяє ствердити напевно. Літери b, h, l, k, –rum у вигляді вертикалей, кожна з яких потовщується вгорі та переходить у гострокутну чи плавну петлю[90]. При скороченні окремих слів останні літери вигинаються дугою вверх і вліво, завершуючись гострим гачкуватим трикутником. S у формі 6 вживається в різних позиціях, в тому числі і на початку слова. Над i проставляється скоба (∩) у різних варіантах. Як знак скорочення ставиться традиційна горизонтальна скоба. Велика І має точкові потовщення зліва несучої вертикалі; et у вигляді сімки із загнутим зліва верхнім кінцем до корпусу або під нього; –us нагадує вигнуту кутасту 9; u від v відрізняється загинанням лівого елемента вліво донизу для u та вверх дугою для v. У тексті скорочується 306 слів.
Скрипторій старости Руської землі. Документ старости Руської землі Дмитра Дедька (Дядька) від 1341 р.[91] до міщан м. Торуня. Писаний на пергаменті невеликого розміру – бл. 9×12,3 см. Нараховує 12 рядків[92]. Письмо – регуляризований готичний курсив з тенденцією до біглого. Письмо, як у випадку листа з міської канцелярії Володимира носить елементарний характер. Тобто писар не був обізнаний з усім спектром каліграфічних курсивів свого часу і не мав усіх необхідних навичок. Зрештою, Дмитро Дедько (Дядько) очевидно сам цьому не надавав значення, адже лист адресувався магістрату м. Торуня, де саме такий курсив був звичним явищем. У тексті присутній звичайний, простий ініціал F, який видовжений до середини рядка. Кінцеве s у вигляді 6. В літері P півовал загострений і з несучою вертикаллю творить значний розщеп. Великі літери C, D, К, P з подвійним штрихуванням, а унціальна форма d складається ніби з двох спарених петель[93]. Почерк прямий із незначним нахилом вліво. Факельне s з потовщеною вертикаллю. Літера u із замкнутою петлею, а v навпаки розімкнена. Сиґля et у вигляді 7 з перемичкою та опущеним донизу коротким штрихом зліва. У тексті скорочується 61 слово. Знаком скорочення слугують прямі або вигнуті й видовжені дуги, які нерідко перетинають вертикалі виносних.
***
Письмо документів канцелярій ГВД не виказує повної схожості чи цілковитого запозичення з якоїсь школи письма XIII–XIV ст. Присутня певна стилізація, творча трансформація графічних особливостей, окремі повноцінні запозичення, але в цілому воно зберігає свій своєрідний вигляд. Кожна з проаналізованих канцелярій чи скрипторіїв мали свої характерні особливості і відображала специфіку середовища творення документа. Практично усі документи показали, що їх творці були ознайомлені з тогочасною модою графічних особливостей документів. Латинський комплекс збережених і на сьогодні відомих документів ГВД показує впливи усіх провідних західноєвропейських шкіл: папської, льєжської, цистерціанської чи їх поєднання. Усі документи писані готичними канцелярськими курсивами з більшою чи меншою домішкою дипломатичного письма різних за рангом канцелярій. Провідними осередками Європи, звідки надходили ці взірці та прибували їх носії були сусідні держави, які входили до орбіти латинського Заходу. Це, насамперед Угорщина, Польща, Чехія, через які прибували місії чернечих орденів, папські легати, делегувалися абати для обсадження монастирів і церков та для представництва при князівському дворі. Латинські документи готувалися очевидно з концептів, писаних давньоукраїнською мовою, а потім перекладалися й укладався повноцінний документ. Головним урядником, який відповідав за підготовку тексту документа був печатник (канцлер). Безпосередні творці документа на письмі були очевидно іноземного походження. В цьому нас переконує контекст функціонування канцелярій і значний притік іноземців різних соціальних прошарків до ГВД.
[1] Грушевський М. Лист Володимирської громади з 1324 р. (факсімілє листу і печатки) // Записки наукового товариства імени Шевченка. Львів, 1906. Т. LXXII. Кн. IV. С. 5–8.
[2] Грушевський М. Лист. – С. 7–8.
[3] Болеславъ-Юрій II, князь всей Малой Руси. Сборникъ матеріалові и изслѣдованій сообщенныхъ О. Гонсіоровскимъ, А. А. Куникомъ, А. С. Лаппо-Данилевскимъ, И. А. Линниченко, С. Л. Пташицкимъ и И. Режабкомъ. Съ 10 таблицами. – Санктъ-Петербургъ, 1907.
[4] Див., зокрема, Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ; Відень, 1921. – С. 144.
[5] Купчинський О. А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004.
[6] Купчинський О. А. Акти та документи. – С. 123.
[7] Купчинський О. А. Акти та документи. – С. 146, 153, 158, 162 та інші.
[8] Voigt J. Geschichte Preussens von den ältesten Zeiten bis zum Untergange der Herrschaft des Deutchen Ordens. – Königsberg, 1830. – Bd. IV. – P. 405, 580; Codex diplomaticus Prussicus / Herausgegeben Johannes Voigt. – Königsberg, 1843. – Band 2. – P. 154–155, 190–191; Band 3. – P. 83.
[9] Kotzebue A. Preussens ältere Geschichte. – Riga, 1808. – Band 2. – P. 397–398.
[10] Index corporis historico-diplomatici Livoniae, Esthoniae, Curoniae… / С. E. Napierski. – Riga; Dorpad. – Erster Teil (1198–1449). – P. 74, 80–81, 97–98.
[11] Карамзин Н. М. История государства Российского: В 12 томах. – Санкт-Петербург, 1817. – Т. 4. – С. 370, 377, 389–390б 419–422.
[12] Hansisches Urkundenbuch herausgegeben vom Verein für Hansische Geschichte / Bearbeitet von Konstantin Höhlbaum. – Halle, 1879. – Band II. – S. 119, 154, 178–179, 183, 195, 237, 255, 303.
[13] Exempla scripturarum. Fasciculus iii. Acta pontificum. – Roma, 1929.
[14] Hajnal S. Vergleichende Schriftproben zur Entwicklung und Verbreitung der Schrift im 12.–13. Jahrhundert. – Budapest; Leipzig; Milano, 1943.
[15] Куникъ А. А. Объяснительное введенiе къ грамотамъ и лѣтописнымъ сказанiямъ, касающимся исторiи Червонной Руси въ XIV в. // Болеславъ-Юрій II. – С. 113–197.
[16] Режабекъ И. Юрiй II-й, послѣднiй князь всея Малыя Руси // Болеславъ-Юрій II. – С. 1–66.
[17] Лаппо-Данилевский А. С. Печати послѣднихъ галичско-владимiрскихъ князей и ихъ совѣтниковъ // Болеславъ-Юрій II. – С. 211–308.
[18] Пашин С. С. Червонорусские акты ХIV–ХV вв. и грамоты князя Льва Даниловича: Учебное пособие. – Тюмень, 1996.
[19] Купчинський О. Методологічні питання історичної реконструкції документального складу архіву Галицько-Волинського князівства XIII – початку XIV ст. // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Збірник наукових праць присвячений Вченим-колегам з нагоди 70-річчя з дня заснування Інституту історії НАН України. – Київ, 2006. – Число 13: Ч. 1. – С. 28–34.
[20] Купчинський О. Дослідження і публікація грамот Галицько-Волинського князівства у XVIII– першій половині XIX ст. // Київська Русь: культура, традиції. Зб. Наук. Праць – Київ, 1982. – С. 129–149.
[21] Купчинський О. Розвиток галицько-волинського документа в контексті міжслов’янських зв’язків XIII–XIV ст. // З історії міжслов’янських зв’язків. – Київ, 1983. – С. 25–45; Його ж. Із спостережень над розвитком документа та діяльністю князівської канцелярії галицько-волинських земель XIII – першої половини XIV ст. // Записки НТШ. – Львів, 1996. – Т. 231. – С. 44–108.
[22] Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko-wołyńskie XIV–XV wieku. Studjum językowe / Pod red.dr. W. Lednickiego. – Kraków, 1934.
[23] Barwiński B. Pieczęcie książąt halicko-włodzimierskich pierwszej połowy XIV wieku // Wiadomości numizmatyczno-archeologiczne. – 1909. – Nr. 6. – S. 99–104; Барвінський Б. Українські сфрагістичні пам’ятки XII–XIV ст. // Записки НТШ. Праці комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – Львів, 1996. – Т. CCXXXI. – С. 242–257.
[24] Юшков С. В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. – Київ, 1992. – С. 305.
[25] Юшков С. В. Нариси. – С. 305.
[26] Купчинський О. Із спостережень над розвитком. – С. 57.
[27] Там само. – С. 59.
[28] Там само. – С. 69.
[29] Чубатий М. Україна і Рим у XIII віці у своїх змаганнях до церковної унії // Записки НТШ. – Львів, 1917. – Т. CXXIII–CXXIV. – С. 9; Петрушевичъ А. С. Историческое извѣстiе о церкви св. Пантелеймона близъ Галича, теперь костелъ св. Станислава оо. Францискановъ, яко древнѣйшемъ памятникѣ романского зодчества на Галицкой Руси съ первой половины XIII столѣтiя. – Львовъ, 1881. – С. 47.
[30] Potkowski E. Książka rękopiśmienna w kulturze Polski. – Warszawa, 1984. – S. 34.
[31] Чубатий М. Україна і Рим у XIII віці. – С. 11.
[32] Там само. – С. 10.
[33] Potkowski E. Książka rękopiśmienna w kulturze Polski. – S. 26.
[34] Купчинський О. Із спостережень над розвитком. – С. 85.
[35] Krętosz J. Organizacja archidiecezji lwowskiej obrządku łacińskiego od XV wieku do 1772 roku. – Lublin, 1986. – S. 31; М. Чубатий подає дані про ірландських місіонерів поряд з домініканцями в Галицькій Русі, див. Чубатий М. Україна і Рим у XIII віці. – С. 7.
[36] Петрушевичъ А. С. Историческое извѣстiе о церкви св. Пантелеймона близъ Галича. – С. 48.
[37] Krętosz J. Organizacja archidiecezji lwowskiej obrządku łacińskiego. – S. 32.
[38] Bielińska M. Kancelaria Władysława Łokietka w latach 1296–1299. Ze studiów nad kancelarią wielkopolską // Studia Źródłoznawcze. Commentationes. – Warszawa; Poznań, 1961. – T. VI. – S. 61.
[39] Walkowski A. Z badań nad skryptoriamy cystersów filiacji portyjskiej na Śląsku do końca XIII w. (Próba ich klasyfikacji pod kątem aktywności kancelaryjnej) // Res Historica. – Lublin, 1998.–Z.3.–S.183.
[40] Купчинський О. Із спостережень над розвитком. – С. 97.
[41] Там само. – С. 98.
[42] Купчинський О. Акти та документи. – С. 123.
[43] Małeczyński K. Zarys dyplomatyki polskiej wieków średnich. – Wrocław, 1951.–Cz. I. – S. 95.
[44] Купчинський О. Із спостережень над розвитком. – С. 87.
[45] Срезневський И. И. Древніе памятники русскаго письма и языка (X–XIV въков). Общее повременное обозръніе. – Санктпетербургъ, 1882. – С. 115–116, 123; Большакова С. А. Папские послания Галицкому князю как исторический источник. – С. 122–129; Чубатий М. Україна і Рим у XIII віці. – С. 76–77, 80–82, 86.
[46] Купчинський О. Акти та документи. – С. 125; Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera Georgio Fejér. – Budae, 1830. – T. VI, Vol. 2. – P. 239–240.
[47] Купчинський О. Акти та документи. – С. 125.
[48] Hajnal S. Vergleichende Schriftproben. – Taf. XXX. B., 30, 31.
[49] Документ зберігається у Таємному державному архіві пруської спадщини у Берліні, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 149; факсиміле тексту, див. Болеславъ-Юрій II. – Таб. 1.
[50] Exempla scripturarum. – Tav. 14.
[51] Купчинський О. Акти та документи. – С. 146.
[52] Болеславъ-Юрій II. – Таб. 1.
[53] Bielińska M. Kancelarie i dokumenty wielkopolskie XIII w. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1967. – S. 26–27.
[54] До другої світової війни зберігався у Кеніґсберзькому державному архіві, а після 1944 р. його місцезнаходження невідоме, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 155.
[55] Купчинський О. Акти та документи. – С. 153.
[56] Bielińska M. Kancelarie i dokumenty wielkopolskie XIII w. – Wzór 6 (Katalog rąk pisarzy).
[57] Болеславъ-Юрій II. – Таб. II.
[58] Bielińska M. Kancelarie i dokumenty. – S. 200.
[59] Mazur Z. Studia nad kancelarią księcia Leszka Czarnego. – Wrocław, 1975. – Wzór 16.
[60] Болеславъ-Юрій II. – Таб. II.
[61] Купчинський О. Акти та документи. – С. 158.
[62] Зберігається у Міському архіві м. Штральзунда, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 164; вперше опублікований Константином Гельбаумом, див. Hansisches Urkundenbuch herausgegeben vom Verein für Hansische Geschichte. – Band II. – S. 178–79.
[63] Там само. – С. 162.
[64] Олег Купчинський неточно типологізував письмо як готичний канцелярський курсив, див. С. 162.
[65] Грушевський М. Лист. – С. 9 (вклейка факсиміле).
[66] Bobowski K. Początki kancelarii miejskich na Pomorzu Zachodnim (do końca XIII w.) // Studia z dziejów średniowiecza polskiego i powszechnego. Acta Universitatis Wratislaviensis. Historica. – 1989. – T. 69. – S. 91.
[67] Зберігається у Таємному державному архіві пруської спадщини у Берліні, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 168.
[68] Купчинський О. Акти та документи. – С. 167.
[69] Там само.
[70] Болеславъ-Юрій II. – Таб. III.
[71] Hajnal S. Vergleichende Schriftproben. – Taf. XXV. A, XXV. B, XXV. C, XXV. D, 25. g.
[72] Exempla scripturarum. – Tav. 15.
[73] Болеславъ-Юрій II. – Таб. III.
[74] Зберігається у Таємному державному архіві пруської спадщини у Берліні, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 170–171.
[75] Болеславъ-Юрій II. – Таб. IV.
[76] Болеславъ-Юрій II. – Таб. IV.
[77] Зберігається у Таємному державному архіві пруської спадщини у Берліні, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 174, 177.
[78] Болеславъ-Юрій II. – Таб. VI.
[79] Hajnal S. Vergleichende Schriftproben. – Taf. XXXI, 31.
[80] Hajnal S. Vergleichende Schriftproben. – Taf. XXIX. A, XXIX. B.
[81] Hajnal S. Vergleichende Schriftproben. – Taf. 29. b, c, d.
[82] Купчинський О. Акти та документи. – С. 176.
[83] Там само. – С. 180; Перша публікація повного тексту листа належить Августу Коцебу, див. Kotzebue A. Preussens ältere Geschichte. – P. 397–98.
[84] Зберігається у Таємному державному архіві пруської спадщини у Берліні, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 181, 183.
[85] Болеславъ-Юрій II. – Таб. IX.
[86] Купчинський О. Акти та документи. – С. 181.
[87] Там само. – С. 176.
[88] Зберігається у Головному архіві давніх актів у Варшаві, див. Купчинський О. Акти та документи. – С. 187, 189.
[89] Купчинський О. Із спостережень над розвитком. – С. 103.
[90] Болеславъ-Юрій II. – Таб. X.
[91] Болеславъ-Юрій II. – Ненумероване факсиміле; вперше документ опублікував Йоганн Фойґт, див. Voigt J. Geschichte Preussens von den ältesten Zeiten bis zum Untergange der Herrschaft des Deutchen Ordens. – S. 508.
[92] Купчинський О. Акти та документи. – С. 195.
[93] Болеславъ-Юрій II. – Ненумероване факсиміле.