Доцільність віднесення до давньої української літератури письменників українсько-польської, польсько-української, українсько-білорусько-литовсько-польської (у різних вараціях) літературних спільнот, підкреслював ще І. Франко: «Чинимо се не з жадної національної амбіції, що ось-то у нас яке старе та багате письменство, а просто тому, що вважаємо історію літератури образом духовного розвою нації, який ніколи не підлягав і не підлягає якійсь одній формулі».