Світлана Сухарева, к.філол.н.
Полемічний дискурс XVII століття, окрім тематичної своєрідності, відзначався жанровою мозаїчністю та неповторністю. Власне, у цей літературний період виникли такі особливі види письмен, як апологія, богословський трактат, полемічна проповідь, полемічний епістолярій. Серед багатьох жанрів ведення літературної полеміки саме епістолярій досліджений найменшою мірою, з огляду на специфіку призначення епістолярних творів, адже загалом вони були спрямовані до одного адресата й носили приватний характер. Проте в ході полеміки ці послання зазнали значних художніх трансформацій.
На українськомовному ґрунті обличчя полемічної кореспонденції формували Герасим Смотрицький у “Ключі царства небесного”, Христофор Філалет в “Апокрисисі”, Іван Вишенський у “Посланні до Василія Острозького”, “Посланні до стариці Домникії”, “Послання львівському братству” та інших творах. Отож, розглядаючи польськомовні епістолярні зразки, необхідно пам’ятати про існування паралельної українськомовної спадщини цього жанру, а також про те, що обидві білінгвістичні парадигми нерозривно пов’язані між собою. Однак кожна з них мала свою власну наповненість, несла певний тип закладеної інформації, була спрямована в окреме мовленнєве русло. На цій основі виникали особливі, хоча й не такі численні, як в інших жанрах полеміки, художні образи й мотиви.
Наслідуючи ділове листування, полемічна кореспонденція на основі публічного характеру викладу та суспільної злободенності стала самостійним літературним явищем, яке стилістично різнилося від інших полемічних писань. Зважаючи на ці особливості, полемічний дискурс не втрачає своєї актуальності й у колі сучасних медієвістів, залишаючи простір для широких літературознавчих досліджень.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Загальні культурні тенденції XVII століття сприяли тому, що з приватних речей (листів, похоронних промов тощо) виникали мистецькі явища, які виставлялися на суд реципієнта й були покликані амбівалентно впливати на його сприйняття. Таким чином, у полемічному дискурсі після Берестейської унії розвинулися нові жанри, до яких відносимо також полемічний епістолярій.
Як зазначає Н. Поплавська, “епістолярна форма не обмежувала полемістів змістом; вона давала можливість висловити думку та в різних формах доносити інформацію до адресата” [1, 232].
Учасниками епістолярного диспуту були не лише два опоненти, які полемізували поміж собою листовно, але й усі, до кого посередньо спрямовувалися доводи й риторичні прийоми. Можна стверджувати, що існує широке риторичне поле кореспонденційного дискурсу, на якому кожен потенційно стає учасником перемовин та дискусій. Власне, на цій основі й закладені жанрові особливості полемічного епістолярію.
Серед полемістів XVII століття найбільш повно усвідомлював усю вагомість кореспонденційного слова Володимир-Волинський уніатський владика Іпатій Адам Потій. Він вів жваву полеміку з князем Костянтином Острозьким на тему можливих варіантів поєднання Східної та Західної церков, прагнучи за допомогою листів прихилити впливового суспільного діяча на бік унії з Римом. Костянтин Острозький лише частково долучився до епістолярного полемізування, передоручивши кореспонденційну дискусію з опонентом Клірику Острозькому.
Листи Іпатія Потія, написані польською мовою на захист Берестейської унії, сповнені гостроти думки, інтелектуальних доказів, риторичної лагідності до супротивника, біблійних парафраз, богословської проблематики тощо. На основі епістолярних текстів можна зробити висновок про непересічний талант Потія як митця слова. Не слід також забувати, що в листах єпископа присутній особистий мотив - ще нещодавно вони з князем Острозьким перебували по одну сторону барикад: “Chociaż Wasza Książęca Miłość wiem dobrze być ku sobie teraz niełaskawszym i, bez wszej winy mojej, ku mnie obrażonym - jednak najmniej się na to oglądam, ale, patrząc na wielką łaskę i dobrodziejstwa twoje, któremiś mię wielce ozdobił, zacnego imienia twego nigdy nie mogę zapomnieć, także i ono łaska we oblicze i osobliwą obronę nade mną i one rozmaite dobrodziejstwa twoje przypominając, które dodają mi dobrej nadzieje i przywodzą mię do tego, abym się ostarodawną łaskę twoją starał i pożądanego pokoju pragnął” [4, 241]. Відомий той факт, що К. Острозький на початку був прибічником унії, пізніше в листах потрактувавши це як своє власне бачення поєдання церков, яке не могло оминути Москви [3, 98; 4, 244].
Варте уваги й те, що князь Костянтин Острозький проявив себе як письменник лише на епістолярному поприщі. У четвертій, завершальній, частині праці Лева Кревзи-Ревуського “Obrona jedności cerkiewnej abo dowody, którymi się pokazuje, iż Grecka Cerkiew z Łacińską ma być zjednoczona”, зокрема в її другому розділі, додано його лист до Володимир-Волинського єпископа на доказ того, що острозький князь перебував у пошуках церковного примирення. “A wszаkże przedsię poczuwałem ja w sobie załog pisma świętego mówiącego / moc Boża i w niemocnych wykonywa się / izasz co u ludzi nie podobna / ale u Boga wszystko jest podobno: Na które słowa jako na najpewniejszy cel poglądając nie dawno przeszłych czasów / nie dla chwały tego świata Bóg widzi / tylko żałując upadku Cerkwi Krystusowej / także i dla urągania Heretyków / i tychże samych którzy się oderwali Rzymian / którzy niegdy byli nam bracią. Umyśliłem abo ważyłem się był z poselstwem Papieża Rzymskiego o niektórych potrzebnych rzeczach pisma świętego / nie sam ale z swoimi starszymi i presbiterami radzić i disputować. Lecz iż tego Bóg niechciał / jeśli dla naszego złegoli albo dobrego nieiwem / czy tak to się stało / jako się Panu Bogu podobało” [3, 97]. Окрім основного змісту, який відповідає традиційній риторичній схемі такого виду писань, Острозький у додатку до Листа подає основні правди віри, які покликані сприяти об’єднанню християнських церков.
Лист представника східного віросповідання вміщено в уніатському трактаті не випадково, а з риторичною метою - для представлення світської верхівки суспільства, яка у всі віки відігравала вагому роль у церковних розламах чи поєднаннях, а зокрема думки шанованого в тодішньому середовищі князя Костянтина Острозького, який був авторитетом не лише для знаті, а й для простого люду.
У першій редакції листи Іпатія Потія були видані ним самим як додаток до апології “ Antirresis abo apologija przeciwko Krzysztofowi Philaletowi, który niedawno wydał książki imieniem starożytnej Rusi religiej greckiej przeciw książkom o synodzie brzeskim” (1599).
У вступній частині листа, який написано 3 червня 1598 року, себто незабаром після берестейських подій, письменник звертається до опонента, зважаючи на всі його прерогативи в суспільстві: “Oświeconemu książęciu a Jaśnie Wielmożnemu Panu, panu Konstantynowi, z łaski Bożej książęciu Ostrozskiemu, wojewodzie kijowskiemu, marszałkowi ziemie wołyńskiej, staroście włodzimierskiemu, panu memu miłościwemu, wielegrzeszny sługa Kościoła Bożego i bogomodlca Jego Królewskiej Mości i Waszej Książęcej Miłości, Hipatius, episcopus Wladimiriensis et Brescensis, dusznego i cielesnego zdrowia wiernie życzy, na czasy niezamierzone, z fortunnym panowaniem” [4, 239].
Уважаючи фундаментом віри Святе Письмо, Потій використовує риторичну похвалу старовини: “Niceśmy nowego nie uczynili, ale wzsystkie cerymonije nasze starodawne Kościoła oryjentalnego greckiego, jakoby na wszystkie przyszłe wieki mocne i nieodmienne po staremu dzierżeć się i spokojnie zachować się mogli, przywilejem powszechnego pasterza i biskupa zatwierdziliśmy” [4, 242]. На його думку, причини підписання Брестської унії очевидні: неможливість створення спільної унії з Москвою, духовний занепад суспільства, зокрема занепад станів шляхти й монахів.
Свою місію в полеміці письменник класично визначив трьома дієсловами: “прошу”, “нагадую”, “наказую”. Цей вид переконування поєднаний із концептом авторської скромності та авторитетності у вирішенні важливих суспільно-богословських питань.
Завершення полемічного епістолярію Іпатія Потія має доксологічне звучання, що не відходить від класичної схеми давніх полемічних писань.
На цей лист Костянтин Острозький особисто не відповів сам, а доручив Клірику з Острога дати відповідь опонентові, таким чином відмежувавши себе від дискусії та припинивши власну літературну діяльність у самому її сповитку. Це дуже образило єпископа, якому надалі довелося полемізувати з особою, нижчою за рангом, тож він удавався до гострих висловлювань, іронії, сарказму тощо. Достеменної інформації, хто насправді ховався за псевдонімом “Клірик”, немає. На думку медієвістів, цим вихованцем Острозької академії міг бути молодий Мелетій Смотрицький, Йов Борецький, Гаврило Дорофейович, протопоп Ігнатій чи хтось із кліру, чиє ім’я не дійшло до наших днів. У тодішньому літературному середовищі анонімність була ознакою риторичного хисту. Псевдоніми “Ортолог”, “Філалет” та інші мали глибоке змістове наповнення. Натомість невідомо, чи у випадку з Кліриком маємо справу з біографічною довідкою про автора, чи йдеться про риторичний прийом покори, адже безсумнівною залишається висока загальна ерудиція полеміста, його художня майстерність у донесенні слова до читача, глибокі богословські знання. Виходячи із цього, можна вважати, що після відсторонення князя К. Острозького від полеміки адресат листів Іпатія Потія залишався невідомим.
У листі Клірика є традиційна передмова до читача, цитування отців Церкви, розширена завершальна доксологія, подібне до Потієвого посилання на старовину, натомість повністю відсутні особисті, суб’єктивні мотиви. Його епістолярний твір сповнений порівнянь, метафор, біблійних ремінісценцій. Додатком до його послання є “Historia o listrikijskim, to jest o zbójeckim, ferrarskim albo florenckim synodzie, pokrótce prawdziwie spisana”.
Найцікавішою стала спроба застосування в польськомовній полемічній кореспонденції мотивів народних голосінь (лементацій): “Twoja matka - czternaście tysięcy swych pierworodnych zynów do grobu betlejemskiego, na spotkanie i powitanie Króla nad królami, z dalekich, a wysokich niebiańskich pałaców; zołnierzy mężnych, jak fiołki ślicznych aromatów, ku obronie Pana swojego, jednym razem pod ostrą kosę saturnowatego Heroda, posiała i wypielęgnowała [Mt 2, 1-17]. Twoja matka pierwszego męczennika Stefana, pod wieniec z kamieni pleciony, urodziła! Twoja matka, obleczona w słońce i koroną z gwiazd dwunastu ukoronowana, wedle Apokalipsy, przed siedmiogłowym smokiem o dziesięciu rogach [Ap 12, 1-4], na pustynię wygnania, ucisków, bied, boleści i błąkania się po świecie, uciekać miała i ucieka!” [4, 283]. Для поетизації образів й емоційної насиченості полемічного листа автор уміло послуговувався апострофою “twoja matka” із синонімічним його відповідником “twoja rodzicielka”.
Як бачимо на прикладі кореспондування декількох опонентів, структура польськомовного полемічного листа виразно наслідувала схему апостольських послань зі Святого Письма, особливо її вступні та завершальні частини. Логічним доповненням стали біблійні афоризми, парафрази, порівняння, метафори.
Таким чином, на основі аналізу різних риторично-стилістичних формант можна стверджувати про існування в українській польськомовній полеміці особливого жанрового явища - полемічного епістолярію, який складають кореспонденційні твори єпископа Іпатія Потія, князя Костянтина Острозького, Клірика з Острога. Вони більшою чи меншою мірою мають художній характер, проте всі побудовані за класичною риторичною схемою з певною долею індивідуалізації, якщо зважати на особливий тип епістолярного мовлення - суб’єктивного та довільного за своєю природою.
Як слушно зазначає Н. Поплавська, “післяунійний полемічний спалах активізував культивування епістолярних жанрів, які за своїм лаконізмом чи не найкраще обслуговували процеси міжконфесійних суперечок. Кінець XVI - початок XVII ст. - час розквіту епістолографії, широко діапазонне його пульсування. кореспондентів”. Натомість “епоха повного розквіту барокового стилю відвела їм лише роль традиційної Відкриті листи-послання, короткі листи, власне послання в основному дотримувалися взаємоповаги комунікації між людьми’ [1, 245].
Висновки й перспективи подальших досліджень. Загалом можна вважати, що полемічний епістолярій був своєрідним явищем у поберестейській польськомовній полеміці з декількох причин:
- з огляду на природу його походження;
- вузькі часові рамки його виникнення: у так званий добароковий період;
- унаслідок відкритого характеру полемічних послань, де кількість учасників розширювалася від двох безпосередніх до численних посередніх респондентів;
- через особливості структури полемічних листів, які містили передмову, основну полемічну частину та доксологічне завершення, що наближало їх до богословських трактатів і біблійних послань;
- з огляду на можливість довільного представлення проблематики, яка не була затиснена вузькими рамками класичних мікротрактатів.
На основі отриманих узагальнень як форми класифікації жанрових особливостей можна зробити висновок, що кожен з аспектів епістолярної полеміки мав вагомий вплив на формування полемічного дискурсу в цілому, у тому числі й польськомовного, та потребує подальшого вивчення.
Література
1. Поплавська Н. Полемісти. Риторика. Переконування. Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI - початку XVII століття / Поплавська Н. - Т. : ТНПУ, 2007. - 379 с.
2. Франко І. Життя й літературна діяльність Іпатія Потія / І. Франко // І. Франко. Зібрання творів : у 50 т. : дослідж., ст., матеріали. - К. : [б. в.], 1986. - Т. 39. - С. 508-533.
3. Kreuza-Rzewuski L. Obrona jedności cerkiewnej abo dowody, którymi się pokazuje, iż Grecka Cerkiew z Łacińską ma być zjednoczona. Podane do druku za rozkazaniem Przewielebnego w Bogu Ojca J. M. Józefa Wielamina Rutskiego, Archiepiskopa i Metropolity Kijowskiego, Galickiego i wszystkiej Rusi / Kreuza- Rzewuski L. - Wilno, 1617. - 116 [11] s.
4. Naumow A. Domus Divisa. Studia nad literaturą ruską w I Rzeczypospolitej // Biblioteka Tradycji Literackich. - Nr XVIII / A. Naumow. - Kraków : Collegium Columbinum, 2002. - 399 s.
5. Pociej H. Antirresis abo apologija przeciwko Krzysztofowi Philaletowi, który niedawno wydał książki imieniem starożytnej Rusi religiej greckiej przeciw książkom o synodzie brzeskim, napisanym w Roku Pańskim 1597. Opracowali J. Byliński i J. Długosz / Pociej H. - Wrocław : Wyd. Uniw. Wrocł., 1997. - 284 s.
1. Поплавська Н. Полемісти. Риторика. Переконування. Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI - початку XVII століття / Поплавська Н. - Т. : ТНПУ, 2007. - 379 с.
2. Франко І. Життя й літературна діяльність Іпатія Потія / І. Франко // І. Франко. Зібрання творів : у 50 т. : дослідж., ст., матеріали. - К. : [б. в.], 1986. - Т. 39. - С. 508-533.
3. Kreuza-Rzewuski L. Obrona jedności cerkiewnej abo dowody, którymi się pokazuje, iż Grecka Cerkiew z Łacińską ma być zjednoczona. Podane do druku za rozkazaniem Przewielebnego w Bogu Ojca J. M. Józefa Wielamina Rutskiego, Archiepiskopa i Metropolity Kijowskiego, Galickiego i wszystkiej Rusi / Kreuza- Rzewuski L. - Wilno, 1617. - 116 [11] s.
4. Naumow A. Domus Divisa. Studia nad literaturą ruską w I Rzeczypospolitej // Biblioteka Tradycji Literackich. - Nr XVIII / A. Naumow. - Kraków : Collegium Columbinum, 2002. - 399 s.
5. Pociej H. Antirresis abo apologija przeciwko Krzysztofowi Philaletowi, który niedawno wydał książki imieniem starożytnej Rusi religiej greckiej przeciw książkom o synodzie brzeskim, napisanym w Roku Pańskim 1597. Opracowali J. Byliński i J. Długosz / Pociej H. - Wrocław : Wyd. Uniw. Wrocł., 1997. - 284 s.