Йоган Гербіній. Священні Київські печери, або Підземний Київ (фрагменти). Ч.4

Русини-наддніпрянці звичаями достатньо вишукані, оскільки у школах науками гуманітарними повсюди сумлінно розм’якшуються, а тому щодо іноземців людяніші, їх привітно приймають. Тоді як Московити – неймовірні варвари: крім того, що горді, жадібні, ниці, жодних людяних законів, ані цивілізованих звичаїв вони не пізнали. Тому при іноземних очільниках послам Великого московського князя через пихатість, глупство та брудні звичаї, що викликає в одних відразу, в інших – насмішки, в більшості ж «свині російські» [Russiaci] – таке доводиться чути навіть в обличчя. Цим іменем автор нерозбірливий, муж ясний, у Квітучій Польщі на них щонайбільше нападається.

Переклад з латини Людмили Шевченко-Савчинської та Костянтина Балашова

Читайте також: Йоган Гербіній. Священні Київські печери чи Київ Підземний (фрагменти). Ч.2


РОЗДІЛ 15
Короткий зміст
1. Слов’янська мова з праматеринської гебрайської утворена.
2. Слов’янська мова до головних мов має бути зарахована.
3. Вона ж є на великому обширі земель найбільш розповсюджена.
4. Rutheni Borysthenidae docti et humaniores, Moscoviticae vero barbari – Русини-наддніпрянці вчені і достатньо людяні, московити ж – справді варвари.
5. Настрій роксоланів поміж себе назагал взаємний і щирий.

І. Серед іншого, подивугідного в русинів, після священної церковності, йдуть мови їхні – рутенська і слов’янська, що між собою діалектом, як дочка та її мати, відрізняються. Отже, мова слов’янська (що від гебрайської виводить свій початок або коріння) – це мати рутенської, польської, вандальської. московитської, богемської, хорватської, ілірійської, а також булгарської, волоської та ін., які всі з праматері слов’янської як від головної своєї мови походять, її донечками звуться; між собою ж, як буває в сусідів, чимось відрізняються. А втім Біблія, Старий та Новий Заповіти й Обрядовник чи Енхологіон (руською він Требник зветься), інші книги святі повсюди в храмах читаються привселюдно і приватно. Мати ж ця слов’янська від першого кореня всіх мов, гебрайської, колись, як я вже сказав, відгалузилася.

ІІ. Дві речі в слов’янській мові, гідні подиву. По-перше, що настільки широко і довго вона в Європі розповсюджена. Подумай, прошу, читачу, як виміряти значимість для народів цієї мови, що поширилася від моря Адріатичного через Ілірію, Далмацію, Тракію, Болгарію та Астраку, тепер пануванням зайнявши [все] від великого князівства Московського аж до моря Каспійського.

Рухайся далі за напрямом поширення її, на південь, у бік самого Константинополя, де ця мова навіть при дворі турецького володаря загальновживана, через краї бористенідів на всю Московію, аж до моря Девкаліонського – ти звідаєш, побачиш, здивуєшся, наскільки багато народів зі значних просторів Європи й Азії, розділених поміж себе відмінностями, Бог благословенний і славний зібрав та об’єднав спільністю мови слов’янської і віри греко-руської. Цей зв’язок і спільність (за винятком нечисленних русинів, які від патріарха Константинопольського відступши, до римського понтифіка у тому столітті привернулися) досі поміж них існує.

ІІІ. Інша загадка полягає в тому, що дещо навіть у слов’янській мові по-гебрайськи вимовляється. Хто б зі смертних у це коли повірив, що своє просторіччя гебраїзують русини та поляки, які від мови цієї відвертаються назагал. Ти справедливо скажеш, що польського чи руського єврея побачити – це як птаха найрідкіснішого у цілому світі. Я, натомість, зацікавлений загадкою, обстежив Біблію гебрайською (...); якщо Бог життя продовжить, після досить уважного читання пророків (з цього натхнення аж до дослідження слів слов’яно-польських наразі дійшов), обіцяю багато що занотувати й оприлюднити.

(...).

ЗАГАЛЬНИЙ СЛОВНИК
(...)
Словник того, що лише в польській і слов’янській від гебрайської походить
Pater – сирійською «абба», арабсько-турецькою «баба», польською баба – літня жінка.
...

Кінь, споряджений до бою, польською «іржати»...

Leo – польською «лев».

Motus – поль. «мотаю», «мотовидло».

Malleus – обух каральний, звідки грецькою «... – караю», і слов’янською «патог», палиця для биття, якою в Московії засуджені до покарання привселюдно побиваються.

Pueri – дітлахи, польською «цицьовники, цицьовник» – діти, годовані молоком або хлоп’ята – як лайка для тих, хто незрілий, наче немовля, чи тому, що по-дитячому якось поводиться.

(...)

V. Русини-наддніпрянці звичаями достатньо вишукані, оскільки у школах науками гуманітарними повсюди сумлінно розм’якшуються, а тому щодо іноземців людяніші, їх привітно приймають. Тоді як Московити – неймовірні варвари: крім того, що горді, жадібні, ниці, жодних людяних законів, ані цивілізованих звичаїв вони не пізнали. Тому при іноземних очільниках послам Великого московського князя через пихатість, глупство та брудні звичаї, що викликає в одних відразу, в інших – насмішки, в більшості ж «свині російські» [Russiaci] – таке доводиться чути навіть в обличчя. Цим іменем автор нерозбірливий, муж ясний, у Квітучій Польщі на них щонайбільше нападається. Причина їхньої грубої пихи в тому, що вони вважають лише себе гідними людьми і шляхетнішими за інші народи, і так само лише себе – християнами найвірнішими в небі й на землі, тому звуть себе православними, а інші християнські народи – нечестивими і від храмів своїх відганяють; ці люди, проте, за природою, раби, народжені у володарів своїх всевладді, через свої забобони належать їм, як немовлята.

VІ. Й оскільки русини [Rutheni] вважають, що повинні виявляти собі і своїм привітність і люб’язніть усю, звідси їхні звертання «брати і сестри» і трепетні молитви до Христа про прихильність і любов взаємні.

При зустрічі ж так вітаються: «Бог на поміч!» тобто «Нехай допоможе тобі Бог!» «Как тебе Христос митує» [Так Гербінію чулося укр.: «Хай Господь милує». В оригіналі ця фраза транслітерована латиницею.] тобто «Чи до тебе Христос милостивий?» – на що інший відповідає: «Та помаленьку,» – тобто більш-менш. Вірять Христу до них милостивому, що все з волі його відбувається, у цьому впевнені непохитно. От якби ми, германці, в тих, кого наша спільнота за варварів має, перейняли незіпсутість християнької чеcноти!

VІІ. Але не на таку однозначну оцінку серед дивовиж заслуговує те, що при тому всьому в Русі та в Московії, в цих громадах (за винятком палацу великого московського князя) жодної аптеки, жодного хірурга, жодного лікаря, які б голодуваннями щоденними частими цими тіло б виснажували, чи здоров’я, зменшене через те ж саме, підправляли б, а проте [русини] здоров’ям користуються цілком благополучно. Дехто собі пацієнт і лікар; вино і перець компенсують брак ліків для живота. Якщо вони одужують швидко, щасливими себе звуть, якщо повільно – невдахами себе вважають впевнено. Але про цю справу Олеарій у «Шляху вдосконалення» може багатьом розповісти.