Луцький і острозький єпископ Греко-католицької Церкви Сильвестр Любенецький-Рудницький (1712/13–1777) і книги: маловідомі факти та їх інтерпретація
Ірина Ціборовська-Римарович, к. і. н. , с. н. с. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (Київ)
У публікаціях вітчизняних науковців, присвячених історії та видавничій діяльності друкарні Почаївського монастиря, особа єпископа практично не згадується. За джерело біографічних відомостей про луцького і острозького єпископа ми обрали біограму польського автора Л. Беньковського, вміщену у: Polski Słownik Biograficzny [7, 607] з огляду на енциклопедичний характер видання у галузі біографістики та солідну джерельну базу, залучену при підготовці біографічних статей. Дослідники історії Української греко-католицької Церкви з-поміж василіянських літераторів-науковців ХVІІІ ст. виділяють і владику Сильвестра, згадуючи його як укладача підручника церковного права і автора праці про священство [4, 239, 240], а саме „Jura et Privilegia Genti Ruthenae Catholicae a Maximis Pontificibus Poloniaeque Reribus concessa” (Львів: Друкарня єзуїтського колегіуму, 1747) та „Егхірідіон о священстві” (Почаїв, 1775).
Читайте також: Образ князів Острозьких у творчості Герасима та Мелетія Смотрицьких
На нашу думку, його діяльність у лоні Греко-католицької Церкви потребує більш глибокого висвітлення, ніж енциклопедичні статі біографічного характеру. До слова, у друкованих публікаціях, які ми перелічили, фігурує різне датування подій його життя та діяльності, залишаються поза увагою такі історичні джерела як стародруки. Останні можуть містити у собі фрагментарну інформацію, яка торкається тільки певних, вузьких сфер діяльності єпископа Сильвестра, але за своїм характером унікальну, бо відсутня в інших джерелах.
Мета представленої публікації – на основі маловідомого документального матеріалу, розпорошеного у різних стародруках, проілюструвати деякі аспекти діяльності Сильвестра Любенецького-Рудницького, щоб яскравіше змалювати особистість владики.
Сильвестр Любенецький-Рудницький герба Сас (світське ім’я – Стефан) (1712/13 – 7.05.1777) – єпископ Греко-католицької Церкви, з 8.05.1750 – єпископ луцький і острозький. Народився на Волині у католицькій родині: батько Олександр, мати – Мар’яна з Тимінських. Навчався у отців василіян у Володимирі [13, 560], згодом продовжив навчання у Римі. 1736 р. майбутній єпископ вступив до Ордену св. Василя Великого у Почаєві, був висвячений там на священика старшим братом Феодосієм (Теодозієм) Любенецьким-Рудницьким, на той час луцьким і острозьким єпископом. Згодом він обіймав посади ігумена Лавришівського василіянського монастиря, архімандрита Канівського василіянського монастиря, був вікарієм та генеральним офіціалом Київської митрополичої єпархії. На початку 1750 року став архімандритом овруцьким, а невдовзі посів кафедру луцького та острозького єпископа. 13 січня 1775 р. єпископ Сильвестр був нагороджений орденом св. Станіслава.
Доречно сказати, що в ієрархії Греко-католицької Церкви луцький і острозький владика займав третє місце після київського митрополита та володимирського єпископа, випереджаючи полоцького та смоленського архієпископів. Луцькі і острозькі єпископи титулувалися екзархами Київської та Галицької митрополії та всієї Руси. Луцько-острозька греко-католицька єпархія існувала від 2.04.1594 р. до 1636 р. Поновилася у 1702 р. і діяла до царського указу 1795 р. У нових кордонах вона почала функціонувати з 18.11.1798 і була скасована імператорським указом від 14(25) березня 1839.
Сильвестр Любенецький-Рудницький ревно дбав про підвищення рівня освіти та престижу греко-католицького духовенства у своїй єпархії. Владика організував школу для майбутніх греко-католицьких священиків при своїй резиденції у містечку Рожищі у Луцькому повіті Волинського воєводства (нині райцентр Волинської області). У Луцьку почав розбудовувати кафедру Греко-католицької Церкви і організував при ній семінарію, відновив діяльність її кафедральної капітули.
1770 р. владика Сильвестр за дорученням папи Климента XIV особисто очолив комісію по вивченню чудес Почаївської ікони Пресвятої Богородиці. 1 травня 1773 р. Апостольський Престол в Римі видає дозвіл на коронацію чудотворної ікони. Папській нунцій привозить до Почаєва дві золоті корони для чудотворного образу. 8 вересня 1773 р. єпископ Сильвестр разом із холмським єпископом Максиміліаном Рилом (пом. 1794) провів коронацію Почаївської ікони. Він головував на генеральній капітулі Ордену василіян у Бересті 1773 р., заступаючи відсутнього митрополита Пилипа Володковича (1762–1778).
Ім’я владики Сильвестра тісно пов’язано з Почаївським монастирем. Є свідчення, що він жив переважно в Почаївському у монастирі і був його доброчинцем [13, 560]. Єпископ приділяв значну увагу видавничій діяльності монастирської друкарні. Його старший брат Феодосій вважається засновником почаївської василіянської друкарні [2, 10]. Молодший брат Сильвестр значно активізував видавничу роботу офіцини. 3 грудня 1772 року владика Сильвестр уклав угоду з тодішнім ігуменом Почаївсього монастиря щодо роботи монастирської друкарні. Єпископ вважав, що для задоволення потреб церков та пастви у книжках потрібно активізувати видавничу діяльність існуючої монастирської друкарні. За укладеною угодою єпископ і його наступники брали на себе обов’язок оплачувати видатки друкарні монастиря. При цьому окремий контракт з специфікацією такси повинен був бути укладений і підписаний двома сторонами. Таку умову підтвердив польський король Станіслав Август Понятовський у березні 1773 р. [5, 85-86].
Владика Сильвестр давав дозвіл на публікацію книжок, до деяких писав передмови. Деякі почаївські видання мають присвяти луцькому й острозькому єпископові, в яких віддзеркалюється його увага до видавничого процесу. З дозволу і благословення владики Сильвестра були надруковані у лаврській друкарні, як зазначається на титульних аркушах, такі видання: Апостол (Почаїв, 1759), Євангеліє (Почаїв, 1759; 1771), Октоїх (Почаїв, 1774; 1775), Тріодь цвітна (Почаїв, 1768), Мінея загальна (Почаїв, 1773), Єгхіридіон про священство (Почаїв, 1775), Празднея дневного ради і ношного церковного пєнія от святих отців составленная (Почаїв, 1757), Мінеї місячні (Почаїв, 1761), „Dzieło uroczystego uwienczenia rzymskimi watykanskimi koronami cudownego Pocziowskiego Obrazu Przeczystey Bogarodzicy Maryi Panny...” (Почаїв, 1775). Мінеї на вересень та серпень 1761 р. мають ідентичні присвяти єпископу Сильвестру від василіянської братії Почаївської лаври: Ясне Вельможному, Найпревелебнішому Єго Милості Господину Отцю, Кир Сильвестру Любенецькому Рудницькому Божою і Святого Апостольського Римського Трону Благодаттю, Екзарху Митрополії Київської, Галицької і усієї Руси, Луцкьому і Острозькому Єпископу, своєму Вседобрішому Пастирю і Благодітелеві, Святая Чудотворная Лавра Почаївська Чина Святого Василя Великого, мира, здравія, долгоденствія, душевного спасіння, і всіх благословеній Божих, всеусердно желаєт. У цій присвяті перелічуються роди, споріднені роду Любенецьких-Рудницьких, серед них названі: Грабовецькі, Дияковські, Загойські, Братковські, Свистельницькі, Угерницькі, Кашевські, Комарницькі, Струтинські, Вилежинські, Балабани, Шумлянські, Шептицькі, Тимінські, Лонцькі, Уляновські, Глуховські, Ледуховські, Жолкевські, Плуновські, Мястковські, Кавецькі, Коллонтаї, Бентковські, Подгорські „…от них же висококрасних райських древес, краснєйшая Ваше Преосвященство прозябе вєтвь…”. На звороті титульних аркушів названих Міней ідентичні дереворити з гербом владики Сильвестра. Над гербом надруковано „Всесвітлому Єго Преосвященства породи знаменію”, під гербом вміщено Епіграму, яка має такий текст: „Високородство Дому Рудницьких являют, / Луна, Звізди, Стріли: виспрь занє наміряют. / Тєх видом Архієрей, (Павлу соумстуя) / Земная презираєт, горняя мудрствуя”. Усі перелічені видання, окрім „Dzieło uroczystego uwienczenia rzymskimi watykanskimi koronami cudownego Pocziowskiego Obrazu Przeczystey Bogarodzicy Maryi Panny...”, надруковані кириличним шрифтом, мають великий формат – у 2º, і великі за обсягом, деякі з цих видань до 300-400 аркушів. На титулах названих видань вказується, що вони друкуються з благословення єпископа в усталеній формі, яка може мати незначну перестановку слів: „Благословенієм Єго Преосвященства Кир Сильвестра Любенецького Рудницького Екзарха всей Руси, Луцького і Острозького Єпископа” або „Благословенієм Єго Преосвященства Кир Сильвестра Любенецького Рудницького Екзарха Митрополії Київської, Галицької і всієї Росії, Луцького і Острозького Єпископа”.
Має присвяту луцькому єпископу від почаївської братії і Служебник 1755 р., в рядках якої відгомін видавничої діяльності владики: „… Ваше бо Преосвященство на сє всю силу ізнуряєт, даби в єго овчарні ізобіловали душеполєзния в Церквах Святих книги…”. Треба зазначити, що не всі примірники накладу цього видання мають присвяту [1, 38].
Є присвята польською мовою єпископові Сильвестру від ченців Почаївської обителі у виданні „Dzieło uroczystego uwienczenia rzymskimi watykanskimi koronami cudownego Pocziowskiego Obrazu Przeczystey Bogarodzicy Maryi Panny...”, яке було піднесене владиці у день його іменин – день св. Сильвестра папи, і яке було підготовлене за його протекцією: „... Te same Kazania Koronacyine z pod Prasy Typografii Poczaiowskiey Twoią szczegulnieyszą Protekcyą łaskawie ugruntowaney, ubespieczoney, y zaszczycaiącey się, na Widok publiczny wyszłe, przekładać będą oszom potomnych nayprzód dziwne Dary Boskie na tey Górze Poczaiowskiey słynące...”
Видання „Богословія нравоучительния” (Почаїв, 1756) на звороті титульного аркуша має друкований дозвіл на друк від Сильвестра Любенецького-Рудницького, наданий у єпископській резиденції в Жабчу (село Луцького повіту Волинського воєводства) 26 березня 1756 р. Книжка є перевиданням унівського друку „Богословія нравоучительния”, виданого за розпорядженням київського греко-католицького митрополита Афанасія Шептицького (1686–1746) у 1745 р.
„Єгхірідіон о священствє” (Почаїв, 1775), який тщанієм владики Сильвестра на руську мову був перекладений, вміщує передмову Сильвестра Любенецького-Рудницького до всього священого кліру у підвладній йому єпархії. Твір було перекладено з італійської на церковнослов’янську мову.
Представник польського Просвітництва, політичний діяч Речі Посполитої Гуго Коллонтай (1750–1812) характеризував єпископа Сильвестра як високоосвічену людину [7, 607]. Не має сумніву, що за своїми посадами і службовою діяльність, колом інтересів владика мав власну книгозбірню. У нашому розпорядженні нема документів, які б несли інформацію про її склад та обсяг. Цілком можливо, що вони не збереглися до нашого часу. Тим більш цікавим і непересічним, на наш погляд, є випадок з виявленим у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – НБУВ) примірником багатотомного видання з суперекслібрисом єпископа Сильвестра. Це – видання праці Джовані Доменіко Мансі „Sacrorum Conciliorum nova et amplissima collectio” (Флоренція; Венеція, 1759–1798; 31 тт.). Повний бібліографічний опис видання виглядає так: Mansi Joannes Domenicus (1692–1769). Sacrorum Conciliorum nova et amplissima collectio, in qua praeter ea quae Phil. Labbeus, et Gabr. Cossartius S. J. et novissime Nicolaus Coleti in lucem edidere, ea omnia insuper suis in locis optime disposita exhibentur, quae Ioannes Dominicus Mansi Lucensis, Congregationis Matris Dei evulgavit… – Editio novissima ab eodem Patre Mansi, potissimum favorem etiam et opem praestante emmo cardinali Dominico Passioneo, … aliisque item eruditissimis viris manus auxiliatrices ferentibus, curata, novorum conciliorum novorumque documentorum additionibus locupletata, ad mss. codices vaticanos, lucenses aliosque recensita et perfecta. Accedunt etiam notae et dissertationes quamplurimae, quae in ceteris editionibus desiderantur … – Florentiae; Venetiis: Apud Antoni Zatta, 1759–1798, – 31 vol.: pl., port., et frontisp. gr.; Fº [9, 384-385]. Його перший том має такі вихідні дані: Florentiae: Expensis Antoni Zatta Veneti, 1759.
Це видання вже у середині XIX ст. входило до розряду рідкісних видань, як свідчать відомі довідники бібліографічних раритетів Ж. Ш. Брюне та Ж. Г. Т. Грессе [8, 1373-1374; 12, t. 2, s. 245; t. 4, s. 368].
Читайте також: Проблеми суспільного життя у творчості Станіслава Оріховського-Роксолана (етичний аспект)
Так трапилося, що видання об’єднало імена трьох людей різних країн, пов’язаних інтелектуальною працею: автора твору – італійця, видавця твору – італійця і особу архієрея, якому було присвячено перший том видання – українця. Автор названої праці – Джовані Доменіко Мансі (1692–1769), прелат, теолог, вчений, історик, архієпископ луккський (1765 р.), чернець громади Клериків регулярних від Матері Божої. Це була його найбільша і найвідоміша праця – нове видання історії святіших соборів, починаючи від початку їхньої діяльності до XV ст. Перше видання охоплювало 31 том і видавалося у Флоренції та Венеції впродовж 1759–1798 рр. Автор дочекався видання 14-го тому. Наступні томи друкувалися після його смерті з його підготовлених рукописів. Цікавим є факт його співпраці у підготовці видання славнозвісної французької „Енциклопедії”, що не сподобалося папі Клементу ХІІІ. Дж. Д. Мансі працював над коментарями до текстів енциклопедичних статей, що повинно було покращити їхню якість. З науковою метою, виявлення та опрацювання документальних матеріалів з історії Церкви, він подорожував по Італії, Німеччині, Австрії, Франції.
Видавцем праці Дж. Д. Мансі був Антоніо Затта (бл. 1757–2.04.1797) – плідний італійський друкар і видавець карт, який мешкав у Венеції. Один з його наймасштабніших творів – видання чотиритомного атласу світу “Atlante Novissimo” (Венеція, 1777–1785), який вміщував у собі 240 гравійованих карт. У своїй присвяті єпископу Сильвестру роботу по друкуванню „Sacrorum Conciliorum nova et amplissima collectio” він називає своїм головним звершенням – „mea summa Operis praesentatia”.
З 31 тому видання у фондах НБУВ маємо 1-8, 10-20 томи, бракує тому дев’ятого. Про приналежність книг єпископу свідчить відтиснутий золотом його гербовий суперекслібрис на обох кришках оправ кожного тому. Треба констатувати, що не так часто у книгознавчих дослідження трапляються суперекслібриси бібліотек, які існували на теренах Волинського воєводства. Суперекслібрис Сильвестра Любенецького-Рудницького невідомий у спеціальній книгознавчій літературі. У XVIII столітті, в добу Просвітництва дух бібліофільства проявився, зокрема, у відродженні мистецтва суперекслібрису, який був характерною ознакою великих книгозбірень дуже заможних власників.
Так склалося історично, що перший том зберігається у відділі стародруків та рідкісних видань НБУВ (шифр: In. 2359/1), інші томи – у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ (шифр: Armar XVIII-38). Останній з них, 20-й том, побачив світ у 1775 р. Фоліанти мають такий розмір: 38х53х8 см. Усі томи мають однакову шкіряну оправу з „мармурової” брунатної шкіри. Кришки оправ оздоблені орнаментальними рамками, тиснутими золотом, у внутрішніх кутах рамок – квіткові орнаментальні композиції. У центрі кришок оправ золотом відтиснуто суперексібрис владики Сильвестра, який представляє таку геральдичну композицію: на геральдичному щиті зображено родовий герб Сас, щит облямовують листя аканту, над щитом шляхетська корона, ліворуч і праворуч від якої митрополича митра та кадукей, під щитом – зображення ордену св. Станіслава, внизу, по обидва боки щита – фігури двох орлів; над цією композицією – біскупський капелюх, по обидва боки якого звисають по шість китиць – ознака біскупського сану. Розмір суперекслібрису – 11х12,2 см. Корінець із бинтами і золотим тисненням та двома шкіряними наліпками; одна – вишневого кольору, на якій відтиснуто золотом назву книжки та номер відповідного тому „SACRORUM / CONCILIORUM / NOVA / COLLECTIO / TOM. I.”, інша – чорного кольору, на якій відтиснуто золотом місце видання, ім’я видавця та рік видання відповідного тому „VENETIIS / APUD AN: ZATTA / 1765”. Обріз плямистий, червоний. Форзаци з синьо-жовтого „мармурового” паперу. У першому томі бракує фронтиспіса, який має підписи виконавців: “F. Fontebore inv.” та „G. Magrini scv.”.
Надзвичайно цікавим історичним документом є присвята видавця Антоніо Затта, вміщена у першому томі видання і адресована владиці Сильвестру. Над текстом присвяти вміщено гравюру на металі з гербом владики Сильвестра і написом по колу: “Episcopus Luceorien. Et Ostrogien. Silvestr Lub. Rudnicki. Exar. Tot. Russiae”. Зразу кидається в очі ідентичність рисунку герба на гравюрі і на суперекслібрисі. Ймовірно, ця гравюра стала прототипом зображення суперекслібриса. Графічні виконання єпископського герба у Мінеях місячних на вересень і серпень (Почаїв, 1761) та у збірці проповідей, виголошених з нагоди коронації чудотворної Почаївської ікони Божої Матері (Почаїв, 1775), відрізняється від герба у „Sacrorum Conciliorum nova et amplissima collectio”. Останні є дереворитами, їхні зображення подібні між собою, за виключенням двох суттєвих деталей: герб у виданні 1775 р. має зображення ордену св. Станіслава, кавалером якого владика Сильвестр ще не був у 1761 р., і навколо герба розміщено початкові літери імені та титулатур Сильвестра Любенецького-Рудницького – S[ylwestr] L[ubieniecki] R[udnicki] E[kzarch] M[etropolii] K[ijowkiej] H[alickej] y C[ałej] R[usi] B[iskup] Ł[ucki] y O[strogski] K[awaler] O[rderu] S[więtego] S[tanisława].
Присвята А. Затти починається такими словами: Illustrissimo ac Reverendissimo Domino D. Sylvestro Lubieniecki Rudnicki Russiae Totius Exarchae, Luceoriensi ac Ostrogiensi Episcopo Antonius Zatta” (Ясновельможному і найдостойнішому пану Сильвестрові Любенецькому Рудницькому, Екзархові усієї Руси, Луцькому та Острозькому Єпископу Антоніо Затта). Зміст і тон присвяти дає підстави припустити, що видавець міг особисто бути знайомий з єпископом. Він добре був обізнаний з життєвим шляхом архіпастиря та його діяльністю. Складається враження, що спілкування з ним спонукали А. Затту обрати особу Сильвестра Любенецького-Рудницького у покровителі для своєї праці. Хоча не можна не брати до уваги, що тогочасні норми літературного етикету та елоквенції не виключають їхнє заочне знайомство. А. Затта так писав про луцького владику: „… ти, кажу, який справами церковними зайнятий, змолоду і повік відданий чернечому ордену Святого Василя, його окраса й оздоба; ти, який до Риму був посланий, щоб копіткою справою теології ревно займатися (ці мудрощі, які до Євангелія подібні, в твої величні комори я доклав); ти, який окрім того Святі Канони досконало вивчив, їхньою дивовижною наукою володієш, їхній дух та енергію ґрунтовно досліджуєш. Відтак щойно до своїх повернувся, був обраний настоятелем монастиря, окрім того, так вирізнився талантами, що був обраний архімандритом, і нарешті твоїми мудрістю та благочестям вознісся на єпископську кафедру. Прикрашений цією великою честю Екзарха всієї Руси, першу після митрополичої посади займаєш і цілком заслужено у Римської Апостольської Кафедри ти був обраний головою Генеральної капітули Ордену василіян у Бересті…” („… Tu , inquam, qui rebus Ecclesiasticis addictus, et ab ineunte usque aetate Monachorum S. Basilii Instituto dicatus, ejusdem es decus, atque ornamentum: Qui Romam missus, ut sedulam Theologiae operam navares, eas in horrea ingentii Tui, sententias, quae Evangelio conformiores essent, cumulasti. Qui praetera Sacros Canones perfecte addiscens, mirifica eorundem scientia polles, corumque spiritum, ac enegriam funditus rimaris. Hinc vix ad propria reversus, Monasterii Superior electus eximiis adeo dotibus praefulsiti, ut in mythratum Abbatem cooptareris, ac demum prudentia, sapientia, ac pietate Tua ad Episcopalem Cathedram evehereris. Hac magna decoratus dignitate Exarchatu universe Russiae potiris; priorem post Metropolitanum Sedem occupas; et bene de Romana Apostolica Cathedra meritus Generali Basilianorum in Brzesc Capitulo Praeses electus es...”).
Автор присвяти згадує і предків Сильвестра Любенецького-Рудницького, правда не називаючи їхні імена, і підпорядковану владиці єпархію: „… Неповним, справді, було б, якби я не розповів про твоїх предків, заслужених перед Республікою та Церквою, які як у звичайних, так і в непередбачених обставинах, то порадою, то зброєю здійснили визначні вчинки. Й оскільки ти велиш відмовитися [бути ] двічі і бездоганним, і найславнішим, мене ж принаймні спонукає наказ усієї Луцької провінції, а також схвалення, яким вельми прикрашається твоє старання у боротьбі з помилками, у пильності для їх уникнення, у майстерності відвернення їхніх загроз, у рішучості, з якою викорінюєш нешляхетні прагнення, а також турбота про найкращі починання й підтримку мистецтва і наук”. („...In medium profecto profferrem Majores Tuos, optime de Respublica, atque Ecclesia meritos, qui tam domi, quam fortis, tum consilio, tum armis praeclara specimina praebuerunt: at quia bis et integerrimis, et gloriossissimis supersedere jubes, vices meas saltem aget Universae Luceoriensis Provinciae vox, atque plausus, quo summa tua in propulsandis erroribus diligentia, in iisdem arcendis vigilantia, in avertendis ipsorum periculis solertia, in ruditate ingeniorum extirpanda conatus, in optimis tum plantandis, tum promovendis artibus, atque scientis sollicitudo summopere commendantur”).
Читайте також: Пуантилізм, мінімалізм etc... (огляд дебютних збірок)
Виявлений комплект томів ставить низку запитань, на які через брак фактів важко одержати нині точні і вичерпні відповіді: Коли і як потрапили примірники до луцького єпископа? Хто замовляв і де виготовлялися оправи для нашого комплекту томів?
Цілком припустімо, що А. Затта, обравши покровителем своєї праці владику Сильвестра, надрукувавши розлогу присвяту на двох аркушах з чудовою гравюрою герба Адресата, дарує йому перший том видання. Виникає запитання: видавець подарував єпископу усі двадцять томів чи подарував тільки перший том, а решту томів єпископ купував сам? Беззаперечно можна твердити, що оправи є „рідними” для книжок і суперекслібрис виготовлявся одночасно з виготовленням оправ. Якщо ми приймемо за робочу версію, що спочатку було подаровано видавцем перший том, а згодом єпископ придбав інші (це було дуже дороге задоволення і на той час), то постає питання, коли ця подія відбулося? Час надходження примірника першого тому до книгозбірні єпископа можна нині встановити тільки приблизно. Сильвестр Любенецький-Рудницький міг одержати його не раніше 1775 р., тобто після нагородження його орденом св. Станіслава, який зображено і на гравюрі, і на суперекслібрисі, і не пізніше 1777 р. – року смерті єпископа. З цього випливає, що примірники першого тому видання, який вийшов у 1759 році, не мали присвяти, бо в ній згадуються факти біографії єпископа Сильвестра, які відносяться до пізнішого часу: головування на Генеральній капітулі Ордену у Бересті (1773 р.) та зображення ордена св. Станіслава (1775 р.). Вочевидь видавець не раніше 1775 р. надрукував присвяту і вклеїв її до першого тому, який вирішив з невідомих нам мотивацій подарувати Сильвестрові Любенецькому-Рудницькому. Підтвердженням цього є примірник першого тому „Sacrorum Conciliorum nova et amplissima collectio”, який нині зберігається у бібліотеці Колегіуму Алесандра у Мілані і у якому відсутня присвята А. Затти владиці Сильвестру [сайт: www.fscire.it /it/mansi/immagine/33176/#di-comboopere]. На основі цього можна припустити, що якісь контакти між луцьким єпископом і видавцем відбулися у часовому відрізку між 1759 і 1775 роками.
Без конкретної відповіді залишається запитання про місце виготовлення оправ. З огляду на існування при досить потужній на той час монастирській друкарні інтролігаторської майстерні та тісний зв'язок луцького єпископа з Почаївським монастирем, теоретизуючи, можна припустити, що оправи могли бути замовлені в монастирські інтролігаторській майстерні. Але бракує конкретних аргументів для такого висновку. Бібліопегістичні та мистецтвознавчі дослідження оправ почаївських видань змогли б підтвердити або спростувати цю тезу.
За провінієнціями можна прослідкувати подальшу долю примірників праці Дж. Д. Мансі, які нині зберігаються у фондах НБУВ. На титульному аркуші першого тому є запис, який засвідчує перебування книжок у бібліотеці Луцько-Житомирської католицької семінарії у Житомирі: „Bibliothecae / Seminar. Luceor. / Zytomiriensis”. На шмуцтитулах та титульних аркушах усіх дев’ятнадцяти томів – овальна печатка бібліотеки названої семінарії „Sigillum Bibliothecae Seminarium Luceor-Zytomiriensis”. Після революційних подій жовтня 1917 р. і закриття Семінарії її бібліотека надійшла до Волинського науково-дослідного музею у Житомирі. Згідно з постановами Президії Укрнауки від 2 червня 1928 р. і колегії Наркомату освіти України від 2 липня 1928 р. книжкові фонди Волинського науково-дослідного музею передавалися до Всенародної Бібліотеки України у Києві (ВБУ, тепер – НБУВ). 9 жовтня 1932 р. було підписано акт передачі книжок із Житомира до ВБУ. У складі переданих з Житомира книжкових фондів були і томи з суперекслібрисом луцького єпископа.
Ще один аспект сув’язі архіпастиря з книгою – дарування книжок до монастирських бібліотек. Це було у порядку речей, але маємо конкретний факт, пов’язаний з постаттю Сильвестра Любенецького-Рудницького, який ілюструє примірник твору реформаторки Ордену кармелітів, засновниці Ордену босих кармеліток св. Терези від Ісуса Авільської (1515–1582) „Droga doskonałości...” (Бердичів, 1764; шифр Ст.-ІІ 75445), який нині зберігається у відділі рідкісної книги Національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника у Львові. Стародрук має на форзаці провенієнційний запис, який засвідчує дарування книжки Львівському василіянському монастирю єпископом Сильвестром: „Dono acceptus ab Ill[ustrissi]mi Exarcho Epis[co]po Luceoriensis / 1765 in Augusti” („Одержано від найяснішого Екзарха, Луцького єпископа у серпні 1765 р.”). У записі ім’я владики не називається, але за титулаторою мова йде саме про єпископа луцького і острозького Сильвестра. Окрім цього запису на оправі примірника наклеєно шрифтовий екслібрис-наліпка значно пізнішого часу, який засвідчує перебування книжки у бібліотеці львівських отців василіян „Бібліотека ОО. Василиян у Львові”. Бердичівське видання „Drogі doskonałości...” є другим виданням твору св. Терези, перекладеного з італійської на польську мову доктором теології Себастьяном Нуцерином (1565–1635). Його перше видання побачило світ у Кракові в друкарні Анджея Піотрковчика у 1625 р. [10, 105].
Представлений матеріал на документальній основі демонструє роль книги у діяльності луцького і острозького греко-католицького єпископа Сильвестра Любенецького-Рудницького, вводить у науковий обіг інформацію про його власницький книжковий знак та засвідчує європейські зв’язки архієрея.
Література
1. Заболотна Н. В. Почаївські кириличні стародруки з фондів Національної бібліотееки України імені В. І. Вернадського як джерело з історії редакційно-видавничої та друкарської діяльності // Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки. Зб. наук. праць. – Київ: НБУВ, 2011. – С. 33–55.
2. Ісаєвич Я. Д. Книговидання і друкарство в Почаєві: ініціатори та видавці / Ярослав Ісаєвич // Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки. Зб. наук. праць. – Київ: НБУВ, 2011. – С. 7–22.
3. Рудницький-Любенецький Сильвестр//Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Репринтне відтворення видання 1955–1984 рр. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1998. – Т. 7. – С. 2633.
4. Шкраб’юк П. Монаший чин отців василіян у національному житті України / Петро Шкраб’юк. – Львів: Місіонер, 2005. – 438 с. : іл.
5. Baliński V., Lipiński T. Starozytna Polska. – Wyd. 2-ie: poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. – Warszawa, 1886. – T. 3. – 535 s., I-VIII s., 296 s., I-III s., I-II s., I-XXI s.
6. Bartoszewicz J. Rudnicki Sylwestr // Encyklopedja powszechna. – Warszawa, 1866. – T. 22. – S. 468.
7. Bieńkowski L. Lubieniecki (Rudnicki-Lubieniecki) Stefan // PSB. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk: Zakład Narodowy im. Ossolińskich; W-wo PAN, 1972. – T. 17/4, z. 75. – S. 607.
8. Brune J. Ch. Manuel du libraire et de l’amateur de livres. – Ed. 5. – Paris, 1862. – T. 3. – 1984 col.
9. Catalogue général des livres imprimés de la Bibliothèque Nationale. Autres. – Paris: Imprimerie Nationale, 1931. – T. 105. – 1124 col.
10. Estreicher K. Bibliografia polska. – Kraków, 1936. – T. 31. – 508, IV s.
11. [Giżycki J. M.]. J. M. G. Lubienniecki-Rudnicki Sylwestr // Podręczna encyklopedja kościelna. – Warszawa, 1911, t. 25/26, s. 9.
12. Graesse J. G. T. Trésor de livres rares et precieux ou nouveau dictionnaire bibliographique. – Dresde; Genéve, Londres; Paris, 1861. – T. 2. – 648 s. 245; T. 4. – 1863. – 704 s.
13. [Kureczko, Jan]. J. K. Rudnicki Sylwestr // Encyklopedja kościelna / Wydana przez M. Nowodworskiego. – Warszawa, 1899. – T. 23. – S. 560.
1. Заболотна Н. В. Почаївські кириличні стародруки з фондів Національної бібліотееки України імені В. І. Вернадського як джерело з історії редакційно-видавничої та друкарської діяльності // Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки. Зб. наук. праць. – Київ: НБУВ, 2011. – С. 33–55.
2. Ісаєвич Я. Д. Книговидання і друкарство в Почаєві: ініціатори та видавці / Ярослав Ісаєвич // Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки. Зб. наук. праць. – Київ: НБУВ, 2011. – С. 7–22.
3. Рудницький-Любенецький Сильвестр//Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Репринтне відтворення видання 1955–1984 рр. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1998. – Т. 7. – С. 2633.
4. Шкраб’юк П. Монаший чин отців василіян у національному житті України / Петро Шкраб’юк. – Львів: Місіонер, 2005. – 438 с. : іл.
5. Baliński V., Lipiński T. Starozytna Polska. – Wyd. 2-ie: poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. – Warszawa, 1886. – T. 3. – 535 s., I-VIII s., 296 s., I-III s., I-II s., I-XXI s.
6. Bartoszewicz J. Rudnicki Sylwestr // Encyklopedja powszechna. – Warszawa, 1866. – T. 22. – S. 468.
7. Bieńkowski L. Lubieniecki (Rudnicki-Lubieniecki) Stefan // PSB. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk: Zakład Narodowy im. Ossolińskich; W-wo PAN, 1972. – T. 17/4, z. 75. – S. 607.
8. Brune J. Ch. Manuel du libraire et de l’amateur de livres. – Ed. 5. – Paris, 1862. – T. 3. – 1984 col.
9. Catalogue général des livres imprimés de la Bibliothèque Nationale. Autres. – Paris: Imprimerie Nationale, 1931. – T. 105. – 1124 col.
10. Estreicher K. Bibliografia polska. – Kraków, 1936. – T. 31. – 508, IV s.
11. [Giżycki J. M.]. J. M. G. Lubienniecki-Rudnicki Sylwestr // Podręczna encyklopedja kościelna. – Warszawa, 1911, t. 25/26, s. 9.
12. Graesse J. G. T. Trésor de livres rares et precieux ou nouveau dictionnaire bibliographique. – Dresde; Genéve, Londres; Paris, 1861. – T. 2. – 648 s. 245; T. 4. – 1863. – 704 s.
13. [Kureczko, Jan]. J. K. Rudnicki Sylwestr // Encyklopedja kościelna / Wydana przez M. Nowodworskiego. – Warszawa, 1899. – T. 23. – S. 560.