Еволюція екслібрису (на матеріалах фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка)

Бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка - одна з найдавніших та найбільших бібліотек України. Її історія починається з 1608 р. - як шкільної книгозбірні Львівського єзуїтського колегіуму. Впродовж XVII-XVIII ст. бібліотека Львівської Академії вважалась однією з найкраще укомплектованих та упорядкованих у Речі Посполитій. Започатковане зібрання меценатськими внесками львівського архієпископа Яна Димітра Соліковського[1], о. Станіслава Ґроховського (бл. 1610 р.), значно доповнена дарами архієпископа Яна Анджея Прухніцького[2], доброчинними внесками громадян міста Львова та численних шляхетських родин (Зофії Сєнявської (1615 p.), Анни Кроснерувни (1624 p.), Себастіяна Павловського (1639), родин Третерів, Куропатницьких тощо).

Наталія Кіт, Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка


Фонди бібліотеки значно поповнили приватні книгозбірні Пія Миколая Ґареллі (11 тис. томів, серед яких - інкунабули, палеотипи, стародруки, рукописи, а також нумізматична колекція[3]), князів Адама та Вітольда Чарторийських (впродовж 1922-­1923 рр. кн. Адам Чарторийський передав до Львівського університету “бібліотеку з Онфлер” - 18987 назв у 25130 томах)[4], графа Юзефа Саби Козєбродського (у 1938 р. бібліотека закупила 6700 томів)[5], львівського історика Антонія Петрушевича (у 1885 р. передав бібліотеці 25 кодексів, що стали основою кириличних рукописних книг бібліотеки)[6] та ін. На більшості книг були екслібриси власників.

Читайте також: Латиномовна література українських етнічних земель. Вступна лекція

Екслібрис (лат. ех libris — “з книг”) - власницький знак книголюба, що засвідчує приналежність книги і виконаний в одній із технік графіки, містить ім’я та прізвище власника бібліотеки або його стилізовані ініціали чи назву інституції. Типовим екслібрисом є невелика за розміром картка паперу, приклеєна до внутрішньої сторони оправи. У простішій формі він може мати вигляд печатки[7].

Ян Димітр Соліковський
(1539—1603) королівський
секретар, дипломат,
учений, письменник,
архiєпископ Львівський
Таке пояснення з невеликими видозмінами подають більшість словників та енциклопедій. Але не все так просто у визначенні і поясненні цього терміну, не так швидко і раптово виник книжковий знак власності. Пройшло багато часу, перш ніж маленьке зображення перетворилося у велике мистецтво та стало на один щабель розвитку з іншими видами гравюри. Щоб зрозуміти цю трансформацію, слід повер­нутися до історії розвитку цього знаку власності.

Як уже говорилося вище, назва “екслібрис” походить з латинських слів “ех libris”. Саме так починався власницький напис на більшості давніх книг. Крім терміна “Ex libris”, широкого вжитку набули й інші латинські форми запису: “liber”, “libri”, “bibliotheca”, “ex bibliotheca”, “collectio”, “ex collectione”, “donum”, “ex dono” та їх від­повідники національними мовами. У фондах Наукової бібліо­теки Львівського національного університету імені Івана Фран­ка (далі НБ ЛНУ ім. Івана Франка) найчастіше зустрічаються записи польською, російською, українською, французькою, ні­мецькою та латинською мовами.

Ґареллі Пій Ніколаус
(1670-1740) радник імператора
Карла VI, лейб-медик
та префект Імператорської
придворної бібліотеки,
бібліофіл
Екслібрис - це особлива композиція певних символів, яка текстом, символічним зображенням без тексту, чи у їх поєд­нанні називає власника даної книги. Текст вказує на власника прямо, зображення може бути асоціативним, чи просто звичай­ною декорацією, яка не несе ніякого змісту.

Звичай позначення належності книг є давнім. Своїми ви­токами він сягає часів існування однієї з найдавніших культур світу - Стародавнього Єгипту. За найстарший знак власності (окреслений терміном “праекслібрис”) прийнято вважати таб­лиці з кінця ст. до. н. е. на сувоях папірусу єгипетського фараона Аменопхіса ІІІ (гр. Аменхотеп ІІІ, фараон ХVIII динас­тії) та його дружини Тії[8]. Це були фаянсові таблиці з вирізаним ім’ям власника (фараона та його дружини) і коротким змістом рукопису. Ці най­давніші форми екслібрису зберігаються у колекціях Лувру та Британського Музею.

Читайте також: Розвиток середньовічного Львова з позицій історії урбаністики

Книга в усі часи була великою цінністю. Збирання книжок було дорогою і шляхетною справою, а природній потяг людини до неповернення позиченого майна був чи не споконвічним. Тому першопричиною виникнення книжкового знаку власності було бажання бібліофіла забезпечити кращу ідентифікацію та збереження своєї збірки від потенційного крадія і з гордістю заявити: “Hic liber mihi est” (Ця кни­га є моєю). У період Середньовіччя, як і давніше, книга була дуже дорогим товаром, придбати який міг далеко не кожен, не кажучи вже про формування цілої бібліотеки. Власник бібліотеки, що налічувала 20-30 книг, міг із впевненістю вважати себе за­можною людиною. Наявність десятка книг обов’язково зазначалась у заповітах.

Ян Анджей Прухніцький
(1553-1633) єпископ кам 'янецький,
архієпископ Львівський,
бібліофіл
Сам термін “екслібрис” виник раніше від друкарства і технік графічної ілюстра­ції книги. Спочатку книжковий знак відображав інформацію лише про власника ру­копису і не містив жодних додаткових елементів, оскільки сам текст слугував деко­ративним оздобленням. Ці перші прості форми позначення права власності були двох видів: короткі (із зазначенням власника) або довгі записи (часто доповнені відомостя­ми про власника, місце і час придбання книги, її ціну)9.

Читайте також: Логіка в Острозькій та Замойській Академіях (XVІ – XVIІ ст.): компаративний аналіз

Охоронне призначення екслібриса, своєрідного “книжкового сторожа”, засвід­чують його тексти. Зокрема, на одному з них написано: ‘тот знак всех книг моих - у меня на страже: всяк кто книгу с ним возьмет - попадется в краже”10, чи польськомовні “Kto tę książkę ukradnie, niech mu ręka odpadnie, A kto ją schowa pod futro, tego obwieszą jutro” (“Хто цю книгу вкраде, нехай йому рука відпаде, А хто її заховає під шубу, того завтра повісять”).

Адам Людвік
Чарторийський (1872-1937)
польський князь, політик,
бібліофіл, меценат, поліглот
З часом бібліофіли почали писати слово “Ех libris” на титульних сторінках рукописів, далі ставили назву монастиря або титул і прізвище власника речі. Так виникли рукописні екслібриси чи, за сучасною термінологією, провенієнції[11]. Але варто зробити певне застереження - не кожен запис, що міститься у книжці (коментарі читача, помітки, виправлення тощо) - провенієнція. У цьому контексті до уваги беруться лише ті записи, що вказують на власника конкретного примір­ника. Провенієнції зустрічаються на рукописних та друкованих книгах до ХХ ст.12

У Європі часів Середньовіччя кількість книг у монастир­ських та приватних бібліотеках поступово збільшувалася, і їх почали підписувати задля символічної прив’язки до місця зберігання чи беззаперечної ідентифікації власника. Відомо, що французький король Карл V у 1367 р. особисто інвентари­зував власні манускрипти, позначивши на кожному “Ця книга моя. Карл”13. Здається, в те, що подібні написи можуть реально убезпечити книгу, вже тоді вірили мало - зі збільшенням доступу до бібліотечних колекцій винайшли надійніший спосіб книгозбереження - томи кріпилися ланцюгами просто до стелажів. Але тоді з’явилися нові методи крадіжки книг - виривання потрібних сторінок. Наші предки і з цим навчилися вдало боротися - збільшили текст маргінальних записів, розбавивши їх погрозами та прокляттями: “Викрадення цієї книги закриє тобі ворота на небеса, пошкодження її - розверзне ворота до пекла. Всякий, хто візьме книгу без дозволу, буде покараний усіма богами Японії”, - написано на найдавнішому японському екслібрисі (1470 р.)14. Проте красивий звичай позначення книг екслібрисом залишився і продовжив розвиватися.

Приклади рукописних екслібрисів у фондах НБ ЛНУ ім. Івана Франка
Праекслібрис Аменхотепа ІІІ.
Британський Музей у Лондоні
У Російській імперії до часів Петра І поряд з рукописними екслібрисами широ­ко використовувалися і т. зв. “вкладні записи”18.

Рукописна книга була малодоступною. На ії виконання затрачалось багато часу, до­рогих матеріалів, та й більшість населення була неграмотною і не мала ні бажання, ні можливості цікавитися книгами, колекціонувати їх, отримувати знання з їх допомогою.

Багаті люди, щоб вимолити прощення у Бога і людей за гріхи та залишити своє ім’я на згадку майбутнім поколінням, замовляли рукописні книги в красивій оправі (часто з використанням дорогоцінних металів та коштовного каміння та перлів) і да­рували їх церквам. Роблячи такий широкий жест, власник книги хотів, щоб на самій книзі була вказана ціль пожертви та ім’я самого жертводавця. А тому “какой нибудь старий бояринь, котрому легче на добромь коні вь чистом полі сразиться сь врагомь, чімь взять вь руки перо; но и он, как и другїе, встревоженньїй думой о томь, что гріхи его тяжки, что Вічний Судья ему можеть воздать “по заслузі”, идеть откривать тоть старинний ларець, гді хранится завітная книга вь роскошномь окладі, вь работі басменной и сканной, усівшись за трудь непосильний, долго виводить тяже- лой рукой на ней букву за буквой...”[19].

“Ex libris Valentini Węzyk Episcopi helmen[sis]”15. Рукописний екслібрис Валентина Венжика
(24.02.1705 – 26.10.1766) – краківського каноніка (від 1745), депутата коронного трибуналу,
єпископа холмського (1752 – 1765), перемишльського (1765 – 1766)16. Частина його приватної
книгозбірні зберігається у НБ ЛНУ ім. Івана Франка
“Conventus Leopolien[sis] S[anc]ti Michaelis P[atrum] Carmelitarum Discalceatorum
([Книга] львівського монастиря святого [архістратига] Михаїла отців кармелітів босих)".
Екслібрис кармелітів босих17
Ці нотатки відомі під назвою вкладних записів. В них жертводавець докладно записував день і рік дару, назву церкви чи монастиря, пояснював ціль пожертви, і, щоб вберегти книгу від крадіжки чи від порчі, придумував досить віртуозні прокльо­ни. Уся середньовічна релігія перетворювалася для більшості православних в ряд молитовних формул, що містили той чи інший магічний зміст, і віруючий повинен був беззаперечно вірити в таємну силу цих формул, вірити в те, що вони можуть зупинити всяку “злодійську руку” і вберегти його власність[20].

У відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг імені Ф. П. Максименка НБ ЛНУ ім. Івана Франка зберігаються кириличні рукописи та стародруки з таки­ми записами. Ось один із них: “Кьнига сия Ключь разумения пожалована Григорьемь Евтратовимь в сумскую церьковь Пресвятия Богородици вечно...”[21]. У них не шкодувалось погроз зі страшними подробицями для відлякування потенційного злодія. Найскромніші з них закінчували вкладний запис словами: “а кто сїю книгу возьметь изь дома Божїя и на томь буди тягота церковная”[22], інші залякували Божим судом: “...а если би мел хто колвек сие више имененига менеи от церкви божіи отдалгать албо потаемне изнести тот со мною разсудиться на страшьномь суді Христові сожнге...”[23], чи “...а если би мел кто сие више именения менеи от церкви божіи отдалять албо потаемне изнести тот со мною разсудиться на страшьномь суді Христові сожне...”[24], треті вдавались до погроз: “...а ще кто од церкви похитить за то дасть ему богь Хамово благословеніе Гиезиеву проказу Ахарово наказаніе...”[25], або до прокльонів “а кто би сміль ей взяти оть церкви, той да будеть проклять вь сїй вікь и вь будущїй и не прощень и по смерти не разрішень. Аминь”, чи “а кто изволить сїю книгу прода­ти, да будеть проклять на семь світі и на томь оть Великаго Бога Саваофа и оть всіхь аггель, оть всіхь пророкь и мученикь, и святихь отець или купить ея, такожде да будеть проклять, или видереть, едино проклятїе прїиметь и со мной судь будеть имати во второе Божїе пришествїе егда Судья сядеть бранний и нелицемірний тисячами тисячь аггель окресть его”[26].

Читайте також: Козацькі літописи 30–80-х рр. XVІІІ століття як історичне джерело та пам’ятки української історіографії

До кінця XVII ст. головний акцент у книгодрукуванні робили на літературі релігійного змісту. В міру того як книги переставали бути для власника лише скарб­ницею знань, власницький знак паралельно з охоронною почав виконувати орнамен­тальну та декоративну функцію, ставши своєрідним довершенням книги.

Протоекслібрис Аврама Єзофовича
Глембицького (1450-1514).
Київський Псалтир 1397р. Російська
національна б-ка, м. Санкт-Петербург
Важливою сторінкою в еволюції екслібрису був т. зв. мальований екслібрис чи протоекслібрис27 (грецька приставка “Прюто” перекладається як першість, в нашому випадку екслібрисів). Цей тип екслібрису прийшов до нас із Західної Європи завдяки широким дипломатичним та науковим контактам28. Звичайно, мальовані екслібриси панували в часи, коли бібліотеки були малочисленними і складалися майже винятко­во з рукописів.

Найпопулярнішим сюжетом у мальованому екслібрисі є геральдичний мотив. Герби і Шерки власників екслібрисів, вплетені в оздобні бордюрні рамки рослинного характеру, з’явилися ще під кінець XIV ст. та проіснували з невеликими видозмінами до XVI ст. Найчастіше протоекслібрис малювали у нижній частині першої сторінки, хоча є не поодинокі випадки, коли протоекслібрис розташований на внутрішній стороні оправи. Екслібрис прижився у вигляді мальованих гербів на пергаментних та паперо­вих рукописах за кілька століть до винайдення друку. Впродовж XV ст. власницький знак був нерозривно пов’язаний з текстом книги та виказував власника гербом. Ця фор­ма позначення власності з часом еволюціонувала у суперекслібрис та екслібрис. Оздоб­лював книги мальованим екслібрисом ілюмінатор, який у роботі часто використо­вував водяну фарбу типу гуаші та листове золото.

Протоекслібрис Матіаса Шейдта
фон Вестерштеттена (бл. 1440—1517).
Vincentius Bellovacensis. Speculum historiale.
Vol. 3—4. [Strassburg: R-typ. =
Adolphus Rusch, ca 1473] Наукової бібліотеки
Львівського національного університету
імені Івана Франка
Першим прикладом українського протоекслібрису прийнято вважати мальований на увесь аркуш герб, що прикрашає Київський Псалтир з 1397 р.29 Це прямокут­ний гербовий щит, обрамлений рамкою з геометричним орнаментом у вигляді темно-синіх клинців на червоному тлі та увінчаний дворянською короною. У центрі компо­зиції, обведені синім кольором, червона шестикутна зір­ка, а під нею цього ж кольору півмісяць. Знизу - синього кольору сокира з червоним сокирищем та червона стріла, вістрям догори. Шрифтові написи довкола зображення доводять приналежність герба Авраму Глембицькому, члену ради Великого Князівства Литовського і Руського.

Він залишив у книзі вкладний запис 1518 р, який засвід­чує, що Аврам Єзофович, земський підскарбій Великого Князівства Литовського, дарує цю книгу в православну церкву чудотворця Миколая у Вільно (помер Глембицький після 1518 р.). Можливо, саме до цієї події і був нама­льований протоекслібрис30.

Екслібрис Яна Шольц-Вольфовича
(над гербом видніються ініціали
власника J S W [32]. Напис у верхній
частині першої сторінки книги
повідомляє, що вона належить
Яну Шольц-Вольфовичу
(Jan Scholc Wolfowicz) і її придбали
31 січня 1596 р. у нащадків
львівського каноніка Станіслава
Віжбіцького за 11 флоринів [33]
Одним із найстарших протоекслібрисів, виявленим на даному етапі роботи у фондах відділу рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка НБ ЛНУ ім. Івана Франка, є власницький знак Матіаса Шейдта фон Вестерштеттена (бл. 1440-1517) - абата, єпископа дієцезії Секкау в Штірії (Австрія) в 1481-1503 рр., управляючого Віденським єпископством (1490-1493), першого власника книги “Vincentius Bellovacensis. Speculum historiale. Vol. 3-4. [Strassburg: R-typ. = Adolphus Rusch, ca 1473]”[31].

Один з мальованих ексліблисів - це майстерно виконаний червоною, чорною та золотою фарбами герб власника - Яна Шольц-Вольфовича. Над гербами - єпископ­ська митра, виконана зеленим, червоним, чорним та золотими кольорами.

Такий знак власності був досить рідкісним, оскільки вима­гав художнього виконання та був складним у відтворенні. З ча­сом його замінив суперекслібрис - переважно герб власника, вензельні ініціали, монограми, емблеми, девізи, витиснуті на оправі, а згодом на корінці палітурки. Часто суперекслібрис ви­конував роль оздоблення оправи, а отже і книги, особливо, якщо тиснення було з використанням золота[34].

Доволі часто типографії видавали свої видання в тимчасовій, неякісній оправі, з обрізків пергаменту, паперу чи взагалі без обкладинки, тим самим даючи покупцеві можливість вибрати оправу під свій смак з суперекслібрисом на ній.

Суперекслібриси з’явились дещо пізніше, ніж мальовані екслібриси, хоча відомі екземпляри, датовані XIV ст.[35] Популярними вони стали у XVII ст., ще у XIX ст. були широковживаними. Суперекслібрис зберігає інформацію про першого власника книги, оскільки найчастіше саме він наносив свій знак власності на палітурку. Отже, суперекслібрис можна вважати незаперечним доказом належності книги певному власникові чи бібліотеці (оскільки сфальсифікувати його було практично неможливо та і фальсифікати легко розпізнаються спеціалістами), прослідкувати первісну при­належність книги.

Читайте також: Українські землі за описом „Полонії” Шимона Старовольського (1632)

З давніх часів до нас дійшло багато екслібрисів, приналежність яких встановити важко, а в деяких випадках взагалі неможливо без відповідних провенієнційних за­писів. Це переважно монограми власників чи суперекслібрис у поганому стані.

Для виготовлення суперекслібрисів користувалися шкірою різноманітних гатун­ків, розфарбувань та вичинок. Використовували також пергамент, пергамент під зам­шу, телячу шкіру, різнокольорові сап’яни. На оправах проводили тиснення золотом, блінтові тиснення, різьбу по шкірі. Найпоширенішим прикрашанням оправи було ручне золоте тиснення, за допомогою якого кришка палітурки вкривалася орнамен­тальним візерунком з тонких ліній. Візерунок переважно відображав стиль епохи. Суперекслібриси умовно можна поділити на кілька типів: геральдичні (шляхти; духо­венства; міська геральдика), змішаний (зображення емблем та ініціалів), вензелеві (переплетені між собою та витиснені золотом ініціали власника), гербові з текстом, сюжетні і шрифтові36.

Зліва направо: суперекслібрис Станіслава Куля Нємста (Stanisław Kul Niemst), гербу “Jastrzębiec ”39; суперекслібрис Я. А. Прухніцького (Jan Andrzej Próchnicki, 1553-1633), королівського секретаря, краківського каноніка (1594), кам’янецького єпископа (1607), львівського архієпископа (1614)40; суперекслібрис Вітольда Казімєжа Чарторийського, відтиск на корінці книги

До недавнього часу першим українським екслібрисом прийнято було вважати власницький знак Станіслава Самборського з Кам’янця-Подільського (1601 р.)37, від­тиснений на оправі “Записової книги бондарсько-стельмасько-колодійського столярно­го цеху 1601-1783 рр.” Вона складалася з двох частин: старої й нової. Стара збереглася у первісному вигляді й виконана з одноцільного шматка шкіри. На верхньому та ниж­ньому боках обкладинки є суперекслібриси. В центральній частині верхньої обкла­динки в ренесансному вінку зображено розкритий циркуль, довкола якого ініціали - “S. S. С. С.”, тобто “Stanislaus Samboritanus Consulus Camenecensis”. Зверху і знизу витиснені хрестоподібні прикраси з квітів. На зворотному боці обкладинки зверху поміщено латинський напис: “Богу слава. Славетний і шановний райця п. Станіслав Самборський в цей час цехмістр цеху бондарів, стельмахів, колодіїв і столярів цю книгу цехову власним коштом і працею спорудив. Року від Різдва Христового 1601”. Унизу в картуші, з боків якого розміщені декоративні хрестики, знову зображено роз­критий циркуль цехмістра. Цей давній суперекслібрис доповнює шрифтовий напис, витиснений на шкіряній обкладинці і виконаний антиквою[38]. Цей знак витиснений на оправі книги, тому не може належати до категорії екслібрисів, які гравіювалися на дереві або металі й друкувалися на папері; отже, це не екслібрис, а суперекслібрис.

Екслібрис Гільдебрандта Бранденбурга
із зображенням ангела з гербом власника
у руках та донаційним рукописним надписом.
Кольоровий дереворит
Найбільшої популярності серед бібліофілів та бібліотек набув гравійований екслібрис. Його батьківщиною вважають Німеччину, де він з’явився невдовзі після винайдення книгодрукування.

Як і книжкову ілюстрацію, екслібрис вирізали на дерев’яній дошці, з якої робили відбиток на папері - в техніці гравюри на дереві (дереворит, ксилографія), або користу­валися мідною дошкою - гравюра на міді (мідерит), різцем і травленням (офортом).

Перші екслібриси витискали на книгах у типографіях. Але це значно усклад­нювало та затягувало роботу, тому ця практика проіснувала недовго - бібліофіли від­дали перевагу друкованим окремо знакам невеликого розміру.

Перші екслібриси зображали родинні герби чи ґмерки власника. Пояснювальні написи знаходились за межами головної композиції, часто до неї додавали модні в ті часи епіграми, вміщені над і під композицією. З часом екслібриси стали доповнювати родинними гербами, символічними орнаментами.

Екслібрис Йогана Кнабенсберґа на прізвисько Іґлер.
Девіз: “hanns Igler das dich ein igel kus”
(“Ханс Іглер щоб тебе їжак поцілував ”).
Кольоровий дереворит
Першим друкованим екслібрисом прийнято вважати гербовий знак 1460 р. в книзі баварського рицаря Бернґарда фон Рорбаха[41]. 1470-1480 рр. датуються книжко­ві власницькі знаки капелана Йогана Кнабенсберґа на прізвисько Їжак (Igler) та Гільдебрандта Бранденбурґа з німецького міста Біберах[42].

Завдяки видатним майстрам епохи Відродження (Альбрехтові Дюреру, Лукасу Кранаху-старшому, Гансу Гольбейну-молодшому), XVI ст. вважається часом розквіту екслібрису. Кожен із них вніс у мистецтво екслібриса щось нове. Для людини епохи Відродження чиста геральдика перестала бути цікавою. У екслібрис вводяться нові елементи: композиції, символи, алегорії, виконані в дусі і характері епохи. Наприклад, Лукас Кранах-старший перший ввів у екслібрис символи заняття власників бібліотек, а видатний майстер Буше доповнював свої зображення елементами пейзажу, символіч­ними деталями натюрморту. З того часу книжковий знак перетворився на вишукану графічну мініатюру та зайняв своє особливе місце серед мистецьких жанрів графіки.

А. Дюрер створив близько двох десятків екслібрисів.

Екслібрис Гектора Помера, настоятеля
церкви св. Лаврентія в Нюрнберзі
Одним з найкращих вважається його знак 1525 р., викона­ний для Гектора Помера, настоятеля церкви св. Лаврентія в Нюрнбергу. На ньому зображений святий із пальмовою гілкою і жаровнею та написом давньоєврейською, грецькою та латинською мовами “Для чистого все чисте”[43].

В інших європейських державах власницькі знаки з’явились дещо пізніше. Станом на 1992 р. найдавнішими екслібрисами вважали: у Франції - власницький знак Жана Бертрана де Лятурблянш (Jan Bertrand de Latourblanche)

1529 р., в Чехії - Яна Гедейовского (Jan Hedejovski)
1536 р., в Угорщині - Цезарія Ґомбарі (Cesaгу Gombary) біля 1550 р., в Англії - донаційний екслібрис на книгах Ніколаса Бекона (Nicholas Bacon), лорда-канцлера Англії
1574 р., в Голландії - Анни ван дер Аа (Annа van der Aa) 1597 р.[44], найстаршими польськими екслібрисами вважають два власницькі знаки з 1516 р. Мацєя Джевіц- кого (Maciej Drzewicki, 1467-1535), великого коронного канцлера, архієпископа і примаса Польщі[45].

В Росії перші екслібриси з’явились на початку XVIII ст., одночасно з іншими нововведеннями Петра I. Переважно це було зображення герба, що супроводжувався латинським девізом. Природно, першими власниками екслібрисів були члени імпера­торської родини, представники знаті та сподвижники царя (Я. Брюс, Д. Голіцин, А. Лефорт, Р. Арескін)[46]. Однак на деяких рукописних книгах бібліотеки Соловецького мо­настиря знайдені мальовані від руки паперові ярлики, датовані XV ст.[47]

Екслібрис Яна Кароля Ходкевича (1560-1621').
Мідерит. Художник - Ян Зярнко. 1619 р.
Бібліотека Британського музею в Лондоні
Першими українськими екслібрисами зараз вважають власницькі знаки роботи видатного гравера Яна Зярнка (бл. 1575, м. Львів - бл. 1630), хоча надруковані вони в Па­рижі на початку XVII ст. Відомостей про нього мало. Відомо, що навчався у Кракові, потім у Львові (в майстерні Юзефа Вольфовича), в Італії, а у 1608 р. приїхав до Парижа.

Я. Зярнко гравіював портрети, паризькі події, алегорії, релігійні сюжети, викону­вав книжкові ілюстрації та екслібриси. Саме під час паризького періоду його життя і з’явилися три екслібриси, які дуже умовно можна назвати українськими. Сам Я. Зярнко завжди акцентував увагу на своєму польському і львівському походженні. Гравер хоч і працював за межами України, все ж був із нею пов’ язаний мистецькою освітою, родинними контактами, замовниками. Його екслібриси виконані для галицьких (Собеського та Даниловича) та волинського (Ходкевича) магнатів. Це екслібриси Якуба Собеського, батька польського короля Яна ІІІ (1610 р., незакінчений), великі офорти для галицького магната Петра Даниловича (1610) та коронного гетьмана Великого Князівства Литовського Яна Кароля Ходкевича (1619)[48].


Найкращим його екслібрисом вважають гербовий власницький знак, виконаний для Яна Кароля Ходкевича. За основу взято щит, у якому розміщено герби предків. Щит у бароковому картуші тримають грифони, що символізують могутність і владу. Це все увінчано трьома коронованими шоломами.

Внизу під гравюрою напис: “I. Ziarnko Leopol: Pol. F.”, що засвідчує авторство Яна Зярнка, який також підписувався під роботами “Le Grain Polonus” (з польської землі) або просто “Leopoliensis” (львів’янин).

Екслібриси умовно можна поділити на гербові, вензельні, сюжетні та шрифтові.

Шрифтові екслібриси - це одна з найпростіших форм екслібрису, що являє собою ярлик із друкованим чи рукописним ім’ям власника (інколи поєднується з девізом), у яких сам напис виконує інформаційну та декоративну функцію. Їх також умовно можна поділити на кілька типів. Першим за хронологією появи є рукописний екслібрис. Найчастіше це були друковані рамки, оздоблені рослинним чи геометрич­ним орнаментом, по кутах якого вміщувалися ініціали власника, а в рамку вручну записувався текст екслібриса. З появою нових технік у графіці змінюється зовнішній вигляд екслібриса: він більше став нагадувати “візитівку”. При виконанні надпису використовували різні види шрифтів: готичні, курсиву, антикву тощо. У ХІХ ст. ши­роко популярними були також дво-, три- і більше колірні екслібриси.

Саме шрифтовим екслібрисом позначені книги Яна Птасьніка (1876-1930) - історика-медієвіста, професора Університету Яна Казимира у Львові і Ягеллонського університету в Кракові, члена Польської академії мистецтв[49]. Це друкована рамка (80 х 60 мм), утворена рослинним орнаментом, в яку вміщено текст: “Ex І LIBRIS І JOAN^| PTAŚNIK”. Автор екслібрису - видатний польський гравер Людвік Міскі (1884-1938). Виконаний він у Кракові у техніці цинкографії.

Поряд із шрифтовими екслібрисами широко використовувались і гербові, тобто, із зображенням родового герба власника книги (часом до них почали додавати різноманітні атрибути у вигляді людей, тварин, різного роду орнаментів, які відігравали другорядну роль і ви­конували алегоричну функцію). Майстер геральдичних композицій дуже добре знав, яким штрихом слід позна­чити в гравюрі той чи інший колір певної частини герба, адже колір був складовою частиною геральдичної симво­ліки. Часто колір був єдиним, що відрізняло ідентичні по малюнку герби різних дворянських родин. Важливо було в таких випадках показати знатність та древність роду, перечислити титули власника і його регалії. Але при цьому замовчувалася інформація про професію власника, його зацікавлення тощо.

Як приклад гербового екслібрису у фондах НБ ЛНУ ім. Івана Франка можна назвати власницький знак Юзефа Анджея Залуського (1702-1774), відомого політичного дія­ча, мецената, видавця, історика, бібліофіла, бібліографа, за­сновника першої громадської бібліотеки з вільним доступом до книг у Речі Посполитій (1747-1795)[50]. Це гербовий мідерит, невеликого розміру 88*69 (86*67) мм, виконаний в 1731 р. відомим польським гравером, портретистом, ілюстра­тором, екслібристом Яном Фридериком Миліусом. Текст екслібрису такий: “Ex Bibliotheca Iosephi Załuski Ц S[acrae] Th[eologiae] Ph[ilosophiae] et J[uris] v[triusque] D[octoris] Supremi Regni Referen | darii Abb[atis] Hebdov[iensis] Archid[iaconi] in Cath[edra] Ploc[ensi] || Pult[oviensis] Can[onici] Cracov[iensis] Prаep[ositi] C[anonici] vars[aviensis] еt || Infulati Kodnen[sis] 1731”.

Третім видом екслібрисів є так звані сюжетні екслібри­си, у яких в різноманітних, часто алегоричних формах, художник-гравер намагався передати зацікавлення і уподо­бання власника бібліотеки. Мотиви в сюжетних екслібрисах можуть бути різноманітні: символи чи комбінації символіч­них зображень, портрет власника, чи портрет улюбленого письменника, композитора, поета, пейзажі (живописні ку­точки рідного краю, красиві краєвиди тощо).

Як приклад наведемо один з екслібрисів Тадеуша Сольського (1884-1966), уря­довця, бібліотекаря, бібліофіла, колекціонера, дослідника, члена багатьох наукових то­вариств[51]. Це чорно-білий екслібрис, невеликий за розміром 109*85 (80*57) мм.

В центрі композиції - оголена жіноча постать в античному шоломі на голові. Біля неї таблиця з написом: “EX LIBRIS | TADEUSZA | SOLSKIEGO | WE LWOWIE”. Екслібрис виконав Рудольф Менкіцький у Львові в 1937 р. в техніці цинкографія. В лівому нижньому кутку автор залишив свій "автограф”.

Популярними були також вензельні (польське “węzel” - вузол) книжкові знаки. Це орнаментально переплетені ініціали власника. Красиво вигравійовані початкові букви імені і прізвища власника часто поміщали в замислуваті рамки. До вензельних екслібрисів можна віднести власницький знак Гелени Домбчанської (Будзиновської) (1863-1956), колєкціонєрки, меценатки, засновниці музею та бібліотеки у Львові[52].

Її екслібрис виконаний, ймовірно, у Львові у другій поло­вині ХІХ ст. і являє собою штамп прямокутної форми, по кутах якого зроблено рослинний орнамент. Посередині вміщено напис польською мовою: “Z KSIĘGOZBIORU | Heleny Dąbczańskiej”, а нижче - відтиск вензельної печатки з переплетенням ініціалів власниці книгозбірні.

Як бачимо, екслібрис - важливе джерело інформації про склад і ротацію книг у книгозбірнях. Нерідко лише він дозволяє встановити приналежність книги певному власнику, дослідити кількісний та якісний склад бібліотек. Важливість цього процесу підкреслюється тим, що до багатьох бібліо­тек не створювались або не збереглись каталоги, описи, чи просто існували досить скупі згадки про них. Із плином часу бібліотеки розпорошувалися, збиралися нові, але екслібриси на книгах у більшості випадках залишались.

Красивий екслібрис уже давно розглядають як графічну мініатюру, що має самос­тійне художнє значення і справжню естетичну цінність. Він перетворився в об’єкт колекціонування в багатьох країнах світу.

[1] Швець Н. Рукописний фонд Наукової бібліотеки Львівського національного університету: матеріа­ли до історії формування // Kultura książki ziem wshodniego i południowego pogranicza Polski (XVI—XX wiek): paralele i różnice / red. naukowa: J. Gwioździk, E. Różycki. - Katowice, 2004. - S. 360; Соліковський (Solicovius, Sulicovius, Solikowski) Ян Димітр // Енциклопедія Львівського університету. Наукова бібліотека: Мате­ріали до енциклопедії / упоряд. Н. Швець; наук. ред. С. Макарчук. - Львів, 2005. - С. 136-137; Швець Н. Бібліотеки // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. - Львів, 2007. - Т. 1. - С. 230; Relacje arcybiskupów lwowskich 1595—1794. - Lwów, 1937. - S. 13—45; Kotarski E., Kumor B. Solikowski Jan Dymitr // Polski Słownik Biograficzny / PAN; PAU. - Warszawa; Kraków, 2000. - T. XL, zesz. 165. - S. 282-289.
[2] Зінченко С. Прухницький (Próchnicki) Ян Анджей // Енциклопедія Львівського університету... - С. 120; Jaworski Fr. Lwowskie znaki bibljoteczne. - Lwów, 1907. - T. I. - S. 18; Gębarowicz M. Jan Andrzej Próchnicki (1553—1633). Mecenas i bibliofil: Szkic z dziejów kultuty w epoce kontrreformacji. - Kraków, 1980. - 236 s.; Gębarowicz M. Próchnicki (Pruchnicki) Jan Andrzej // Polski Słownik Biograficzny... - Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1985. - T. XXVIII/3, zesz. 118. - S. 547-550; Lwów // Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy, 1564—1995 / орга^ L. Grzebień SJ. - Kraków, 1996. - S. 379; Prusiewicz A. Bibljote- ki na Podolu i ich exlibrisy // Exlibris. - 1922. - T. IV. - S. 74-75; Radojewski M. Próchnicki Jan Andrzej // Encyklopedia wiedzy o książce / red. nacz.: A. Birkenmajer, B. Kocowski, J. Trzynadlowski; red. głów.: A. Kawecka-Gryczowa, H. Więckowska, S. Pazyra. - Wrocław; Warszawa; Kraków, 1971. - S. 718; Sipayłło M. Polskie superexlibrisy XVI—XVIII wieku w zbiorach Biblioteki Uniwersyteckiej w Warszawie. - Warszawa, 1988. - S. 150-155; Różycki E. Książka polska we Lwowie w epoce renesansu i baroku. - Wrocław, 1994. - S. 150-152; Lwów // Encyklopedia wiedzy o jezuitach... - S. 379.
[3] Швець Н. Рукописні каталоги бібліотеки Гареллі // Збірник наукових праць відділу рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка / НБ ЛДУ; відп. ред. Н. Швець. - Львів, 1997. - С. 26-40; Bogeng G. Die grossen Bibliophilen: Geschichte der Buchersammler und ihrer Sammlungen. - Leipzig, 1922. - S. 352; Denis M. Die MerkwUrdigkeiten der k. k. garellischen offentl Bibliothek am Theresiano. - Wien, 1780. - Bd. I. - S. 1-5; Oesterreichische National-Encyklopadie, oder alphadetische Darlegung der wissenswor- digsten Eigenth Umlichkeiten des osterreichischen Kaiserthumes. - Wien, 1835-1837. - Bd. II. - S. 276.
[4] Демченко Г. Збірка Біблій в бібліотеці князя В. К. Чарторийського // Збірник наукових праць відді­лу... - С. 63-92; Демченко Г. Чарторийський (Czartoryski) Вітольд-Казімєж // Енциклопедія Львівського універ­ситету... - С. 152-154; Швець Н. Рукописний фонд Наукової бібліотеки Львівського національного універ­ситету... - S. 361-363; Biblioteki na wschodnich ziemiach II Rzeczypospolitej / red. B. Bieńkowska. - Poznań, 1998. - S. 353; Frączyk T. Kallenbach Józef Henryk // Słownik pracowników książki polskiej / pоd red. I. Treichel. - Warszawa, 1972. - S. 388; Frączyk T. Czartoryski Witold Kazimierz // Ibidem. - S. 145-146; Kronika Uniwer­sytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szk. 1922-23. - Lwów, 1926. - S. 17-18; Lewicki K. Mańkowski Bolesław // Słownik pracowników książki polskiej... - S. 564; Mękarski S., Remerowa K. Księgozbiór z Honfleur ks. Witolda Kazimierza Czartoryskiego w lwowskiej Bibliotece Uniwersyteckiej. - Lwów, 1928; Paszkiewicz U. Inwentarze i katalogi bibliotek z ziem wschodnich Rzeczypospolitej (spis za lata 1510—1939). - Warszawa, 1998. - S. 82 (nr 318-320); Tadeusiewicz H. Czartoryski Adam Ludwik // Słownik pracowników książki polskiej... - S. 145; Sprawozdania ze stanu i działalności biblioteki Uniwersyteckiej we Lwowie za okres 1925—30, 1932—38 rr. - Lwów, 1925-1939; Szocki J. Księgozbiory domowe w Galicji Wschodniej (1711—1918). - Kraków, 2001. - S. 97, 137, 156, 164, 165, 171, 209-211.
[5] Швець Н. Козєбродський (Koziebrodzki) Юзеф-Саба-Марцін // Енциклопедія Львівського універси­тету... - С. 81-82; Korzon K. Koziebrodzki Józef Saba Marcin // Słownik pracowników książki polskiej... - S. 458; Mękarski S. Drogocenny księgozbiór // Pion. - 1938. - Nr 47. - S. 3-4.
[6] Фрис В. Петрушевич Антін // Енциклопедія Львівського університету... - С. 115-116.
[7] Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / уклали: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. - Київ, 2006. - С. 254; Столова Е. Збірка екслібрисів Наукової бібліотеки ЛДУ: проблеми зберігання та опису // Збірник наукових праць відділу... - С. 93; Шаповал Л. Екслібрис та його місце в книжковій справі України // Вузівська бібліотека. Історія. Теорія. Досвід роботи. - Львів, 1993. - Вип. 2. - С. 80-87; Швець Н. До методології дослідження “власницького знаку”: досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Я. Франка // Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних фондів. - Київ, 2007. - Вип. 11. - С. 48-69; Ekslibris // Encyklopedia wiedzy o książce... - S. 653-656; La grande Encyclopedie: Inventaire raisonne des sciences, des letters et des arts / Secretaire general de la Societe F. - Paris, 1892. - Т. XVI. - S. 941.
[8] Benoit J. Ex-Libris or the mark of possession of books [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.karaartservers.ch/prints/ex-libris/introduction.html - [Час доступу: 12.07.2012]; Hall H. An Egyptian Royal Bookplate: The Ex Libris of Amenophis III and Teie // The Journal of Egyptian Archaeology. - 1926. - Vol. 12, no 1/2. - P. 30-33 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.jstor.org/pss/3854179 - [Час до­ступу: 12.07.2012]; Bookplates or Ex Libris [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.joolsweb.com/ pontificates/2007/02/04/bookplates-or-ex-libris - [Час доступу: 12.07.2012]; Milkau Exlibris (Kartusche) Amenophis III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Milkau_ Exlibris_(Kartusche)_Amenophis_III._182-2.jpg - [Час доступу: 12.07.2012].
[9] Grońska M. Ekslibrisy: wiadomości zebrane dla kolekcionerów. - Warszawa, 1992. - S. 24; Lewicka- Kamińska A. Nieznane exlibrisy polskie XVI wieku w Bibliotece Jagiellońskiej. - Kraków, 1974. - S. 7.
[10] Словарь [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.onmyge.uct.ua/present.htm - [Час до­ступу: 12.03.2012].
[11] Столова Е. Збірка екслібрисів Наукової бібліотеки ЛДУ... - С. 93.
[12] Швець Н. До методології дослідження “власницького знаку”... - С. 49.
[13] Сапко М. Знаки книжкової власності: книга, графіка, колекція [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/overview/4685/ - [Час доступу: 9.07.2012].
[14] Нестеренко П. Історія українського екслібриса. - Київ, 2010. - С. 64.
[15] Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, відділ рукопис­них, стародрукованих та рідкісних книг імені Ф. П. Максименка (далі НБ ЛНУ, ВРСРК), Ркс. 131 ІІ (Guiciardi. Instutiones Juris civilis. S. l., XVIII s.).
[16] Wężyk (Walenty) // Encyklopedia Powszechna. - Warszawa, 1867. - T. XXVI. - S. 811.
[17] НБ ЛНУ, ВРСРК, 2465 ІІ (Vivaldo, Martin Alfonsus. Candelabrum aureum Eccles[iae] Sanctae Dei, iussu superiorum recognitum, & emendatum ... : In 4 partes divisum. - 4. ed. - Venetiis [Venezia]: Apud Georgium Variscum, 1611. - 4o.).
[18] Минаев Е. Экслибрисы художников Российской Федерации. - Москва, 1971. - С. 5.
[19] Верещагинь В. Рускій Книжний Знакь. - Санкть-Петербургь, 1902. - С. 12-13.
[20] Там же. - С. 6-7, 12.
[21] НБ ЛНУ, ВРСРК, ІІІ 28159 (Галятовський, Іоаникій. Ключ разуміния... - Київ: Друк. Лаври, 1659. 3. І. - 2о.).
[22] Верещагинь В. Рускій Книжний Знакь... - С. 7.
[23] НБ ЛНУ, ВРСРК, ІІІ 16672 (Баранович, Лазар. Труби словес проповідних на нарочитая дни... - Київ: Друк. Лаври, 1674. - 2о.).
[24] Там само, 208 ІІІ Rkps (Минея месяца марта и апреля. - Б. м., б. р.).
[25] Там само, ІІІ 28159 (Галятовський, Іоаникій. Ключ разуміния...).
[26] Верещагинь В. Рускій Книжний Знакь... - С. 7-8.
[27] Chwalewik Е. Exlibrisy polskie XVI i XVII wieku. - Wrocław, 1955. - S. 1; Lewicka-Kamińska A. Nieznane exlibrisy рolskie XVI wieku... - S. 7; Dobrowolski K. Z dziejów książki polskiej na obczyźnie w wiekach średnich. - Kraków, 1929; Ekslibris... - S. 653.
[28] Grońska M. Exlibrisy: wiadomości zebrane dla kolekcjonerów... - S. 24.
[29] Нестеренко П. Історія українського екслібриса... - С. 31.
[30] Там само. - С. 30-33; Бершадский С. А. Аерам Езофоеич Ребичкович, подскарбий земский, член радь Великого княжества Литовского. Отривок из истории внутренних отношений Литви в начале XVI в. - Киев, 1888; Pociecha W. Ezofowicz Rabinkowicz (Rabiczkowicz, Rebiczkowicz) Jan Abraham // Polski Słownik Biograficzny... - T. VI. - S. 328-331; Wolff J. Żyd ministrem Króla Zygmunta. - Kraków, 1885. - 40 s.; Івакін Ю. Історичний розвиток Києва XIII - середини XVI ст.: (історико-топографічні нариси) [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: http://rusarch.ru/ivakin1.htm - [Час доступу: 12.07.2012].
[31] Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету: Каталог / упор. Ф. П. Максименко. - Львів, 1958. - С. 17, табл. 39; Столова Е. Збірка екслібрисів Наукової бібліотеки ЛДУ... - С. 95-96; Швець Н. До методології дослідження “власницького знаку”... - С. 49; Kotula R. Ein bischer unbekannter Richenbach-Einband aus der Sammlung der Universitatsbibliothek in Lwów (Polen) // Archiv fur Buchbinderei. - 1939. - Hl. 39. - S. 79-81, 156-157.
[32] Столова Е. Збірка екслібрисів Наукової бібліотеки ЛДУ... - С. 96.
[33] НБ ЛНУ, ВРСРК, 188396 IV (Missale Romanum, ex decreto sacrosancti consilii tridentini restitutum, Pii V...editum. Cum reformatione Kalendarii Gregorii Papae XIII. - Lugduni [Lyon]: Apud Gulielmum Rovillium, 1586. - 2°.).
[34] Cubrzyńska-Leonarczuk M. Polskie superekslibrisy XVI-XVIII wieku w zbiorach Biblioteki Uniwersyteckiej w Warszawie: centuria druga. - Warszawa, 2001. - S. 12-19; Sipayłło M. Polskie superexlibrisy XVI-XVIII wieku... - S. 6-14; Superekslibris // Encyklopedia wiedzy o książce... - S. 2249.
[35] Grońska M. Exlibrisy: wiadomości zebrane dla kolekcjonerów... - S. 25; Superekslibris... - S. 2249.
[36] Нестеренко П. Історія українського екслібриса... – С. 62–63.
[37] Бердичевський Я. Мистецтво екслібриса // Наш друг книга. – Київ, 1977. – С. 60–75.
[38] Нестеренко П. Історія українського екслібриса... - С. 46;
[39] Cubrzyńska-Leonarczuk M. Polskie superekslibrisy XVI-XVIII wieku... - S. 108.
[40] Gębarowicz M. Jan Andrzej Próchnicki (1553-1633). Mecenas i bibliofil. Szkic z dziejów kultury w epoce kontrreformacji. - Kraków, 1980. - 235 s.; Sipayłło M. Polskie superexlibrisyXVI-XVIII wieku... - S. 150-154, Tabl. 60.
[41] Минаев Е. Н. Экслибрисы художников Российской Федерации... - С. 5.
[42] Нестеренко П. Історія українського екслібриса... - С. 64.
[43] Там само. - С. 5, рис. 1; Немировский Е. Книжньїе знаки Альбрехта Дюрера. Памятка 172 заседания Московского клуба экслибрисистов. - Москва, 1973. - 26 апреля.
[44] Grońska М. Exlibrisy: wiadomości zebrane dla kolekcjonerów ... - S. 26.
[45] Pociecha Wł. Drugi egzemplarz exlibrisu Macieja Drzewickiego z 1516 r. Kartka z dziejów humanizmu w Polsce // Silva Rerum. - 1927. - T. III, zesz. 11/12. - S. 168.
[46] Верещагинь В. Рускій Книжний Знакь... - С. 35-36; Минаев Е. Зкслибриси художников Российской Федерации... - С. 6-8.
[47] Шаповал Л. Екслібрис та його місце в книжковій справі України... - С. 81.
[48] Нестеренко П. Історія українського екслібриса... - С. 67-70.
[49] Bachulska H. Bibliografia historii Polski. - Warszawa, 1954. - Tom wstępny. - S. 112-113; Barycz H. Rozwój historii oświaty i kultury w Polsce. - Kraków, 1949. - S. 62, 64; Bochnak A., Pieradzka K. Czterdziesto­lecie działalności Towarzystwa Miłośników Historii i Zabytków Krakowa 1897—1937. - Kraków, 1937; Birken- majer A. Typograficzny zasób drukarni Akademii Zamojskiej w roku 1617. - Kraków, 1936. - S. 15; Dybiec J. Mecenat naukowy i oświatowy w Galicji 1860-1918. - Wrocław, 1981; Kram J. Almanach exlibrisu polskiego XX wieku. - Kraków, 1948. - S. [105]; Piekarski K. Książka w Polsce XV i XVI wieku. - Kraków, 1931. - S. 5; Ptaśnik Jan // Encyklopedia wiedzy o książce... - S. 2034; Szocki J. Księgozbiory domowe w Galicji Wschodniej... - S. 31, 108, 150, 161, 26; Tymieniecki K. Zarys dziejów historiografii polskiej. - Kraków, 1948. - S. 92-93.
[50] Bańkowski P. Biblioteka Publiczna Załuskich i jej twórcy. - Warszawa, 1959; Baranowski I. Biblioteka Załuskich w Warszawie. - Warszawa, 1912; Bartoszewicz J. Załuski Józef Jędrzej biskup kijowski // Tygodnik illustrowany, pismo obejmujące: ważniejsze wypadki społeczne, życiorysy znakomitych ludzi, zabytki i pamiątki krajowe, podróże, powieści i poezye, sprawozdania z dziedziny sztuk pięknych, piśmiennictwa, nauk przyrodzonych, rolnictwa, przemysłu i wynalazków, szkice obyczajowe i humorystyczne, typy ludowe, ubiory i kostiumy, archeolo­gią i t. d. i t. p. - Warszawa, 1862. - Serya I. - T. V. - Nr 124. - S. 53-54; Nr 125. - S. 61-62; Jaworski Fr. Lwowskie znaki bibljoteczne. - T. I. - Lwów, 1907. - S. 28; Jakrzewska-Śnieżko Z. Mylius Jan Fryderyk // Słownik pracow­ników książki polskiej... - S. 617; Korpała J. Spór sukcesorów Bskp J. i J. Załuskich o “Bibliotekę Załuskich” // Silva Rerum. - 1938. - Zesz. 3. - S. 57-60; Kraushar A. Dawne pałace warszawskie: Pałac Załuskich // Tygodnik illustrowany... - 1899. - Т. 1. - Nr 9. - S. 174-175, Nr 10. - S. 194-196; Łodyński M. Z dziejów “Biblioteki Rzeczy­pospolitej Załuskich zwanej” w latach 1783—1794. - Warszawa, 1935; Muszyńska K. Załuski // Słownik pracow­ników książki polskiej... - S. 1004-1006; Walka o bibljotekę Załuskich // Tygodnik illustrowany... - 1923. - T. I. - Nr 1. - S. 12-13; Wittyg W. Ex-libris’y bibliotek polskich XVII i XVIII wieku. - Lwów, 1903. - T. I. - S. 78-82; Zawicza N. Mylius Jan Fryderyk // Polski Słownik Biograficzny... - T. XXII/2, zesz. 83. - S. 355-357.
[51] Bohosiewicz M. Mękicki Rudolf // Polski Słownik Biograficzny... - T. XXII/3, zesz. 86. - S. 105-106; Charewiczowa Ł. Historiografia i miłośnictwo Lwowa. - Lwów, 1938. - (Biblioteka Lwowska; T. XXXVII). - S. 146; Chwalewik E. Exlibrisy polskie. - S. 32, 33, 67, 72, 75, 76, 88, 90, 93, 111, 118, 121; Grońska M. Mękicki Rudolf // Słownik pracowników książki polskiej... - S. 579-580; Kram J. Almanach exlibrisu polskiego XX wieku... - S. [20, 102, 119, 157, 189]; Ekslibrisy i grafika z kolekcji Lecha Kokocińskiego. - Warszawa, grudzień 2001 - styczeń 2002. - Nr 104. - S. 18; Przypkowski Tadeusz // Wielka encykłopedia powszechna PWN. - Warszawa, 1956. - T. V. - S. 383; Solski Tadeusz // Encyklopedia wiedzy o książce... - S. 2188; Strzałkowski J. Mękicki Rudolf // Słownik Artystów Polskich i obcych w Polsce działających: malarze rzeźbiarze graficy. - Warszawa, 1993. - T. V. - S. 497-498; Sztuka exlibrisu na kresach wschodnich. Katalog wystawy z kolekcji Arkadiusza Wagnera. 28 września — 24 października. - Poznań, 2003. - S. 25, nr 103; - S. 27, nr 142; Szocki J. Księgozbiory domowe w Galicji Wschodniej... - S. 113, 129, 135, 144, 177, 282; Wolszczanowa H. Solski Tadeusz // Słownik pracowników książki polskiej... - S. 839.
[52] A. S. Na Wawel // Tygodnik illustrowany... - 1912. - T. ІІ. - Nr 40. - S. 830-831; Białynia-Chołodecki J. Dąbszczańscy i Jan Zapłachta-Zapałowicz. - Lwów, 1913; Baranowski K. Na Wawel. - Lwów, 1906; Fijałek J. Dąbczańska Helena // Słownik pracowników książki polskiej... - S. 161, 285, 430, 435, 904, 992; Szocki J. Księgo­zbiory domowe w Galicji Wschodniej... - S. 33, 97, 120, 131, 132, 134, 137, 143, 146, 147, 156, 171, 213-214, 237; Niemczycka Babel W. Na tropach odległej przeszłości [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lwow. com.pl/wanda/butler.html - [Час доступу: 12.07.2012].