Львівський хронікар Ян Тома Юзефович (XVII ст.) ніби передчуваючи, як через два століття його фундаментальну працю не стільки перекладе польською, скільки перекаже і підправить гімназійний учитель Мартин Півоцький, пише в передмові: «Багатьох із нащадків, звісно, доведеться звинуватити в недбалій бездіяльності або в нерозбірливості смаку та у зневазі до справжньої слави, а також у тому, що здійснене своїми [предками] належно не оцінять. Інших є дуже багато, які прагнуть письменницької слави, і, щоб пом’якшити жорстоку старовину, дрібними виправданнями або ніби через неважливість дещо прикривають, ніби пристойність потребує того, щоб приховувати дещо в тіні й по кутках тихих, балачки підживлюючи, замість того, щоб залишати імена давніх достойників у світлі денному, перед очима читачів. Та, зрештою, майбутнє надає кожному його винагороду».
