Мирослав Трофимук
Adtendite populus meus legem meam
inclinate aurem vestram in verba oris mei
Aperiam in parabola os meum
eloquar propositiones ab initio
Послухай, мій люду, науки моєї,
нахиліть своє ухо до слів моїх уст,
нехай я відкрию уста свої приказкою,
нехай стародавні прислів’я я висловлю!
Псалом 77; український переклад І. Огієнка.
Calendis Decembris MMXIV — LXXVII
Так, ювілеї бувають різні. Чим не дата —
77 літ: гармонія і досконалість у квадраті!
Фраза Ігоря Калинця “ми живемо в епоху Андрія Содомори” уже стала крилатою. Це — магічне привітання тих, хто вважає себе причетним до “паралельного часу” української дійсності, де час вимірюється не звичними хвилинами, а ЧАСОМ, коли можеш насолоджуватися буттям: часом треба посидіти під деревом і подивитися, як трава росте... Не розраховуючи при тому навіть, що тобі на голову впаде яблуко...
Оце священне неробство — οtium — оте “сидіння під деревом і дивлення” - ґрунт для мислення і творчості. Для мислення насамперед. Бо творчість — праця, мало не сізіфова. Ріка часу мило опливає нас, коли ми дивимося у безмежність і вільно зависаємо поміж поверхнею морської блакиті та голубим низом небес. Уся різниця — лише у глибинах: зверхня глибина таки глибша, аніж нижня. І це вселяє надію. Навіть не зважаючи на те, що зверхня — геть прозора і не має того згустка смаку (для нас, земноводних — тих, що водяться на землі), що солонувата чи й прісна атмосфера водних глибин. Я б утопився у тій невидимій прозорій блакиті без жодного жалю, але навчений плавати у воді не має ані змоги ані долі на таке щастя. Залишається єдиний вихід у цьому сумному, блідо-сіро-голубому світі: спостерігати, як хмари химерно намагаються нам перетлумачити вічну істину, що: навколо нас, довкола нас та й ми самі!, - що нічого тривкого...
Читайте також: Штрихи до портрета Андрія Содомори
Нині мені навіть смішно, коли думаю, що перша публікація Андрія Содомори відбулася 1961 року: мені тоді “минало перший”. Я ж тепер оповідаю студентам про унікальний випадок опублікування 1962 року українського перекладу новознайденого твору “Відлюдник” Менандра — першого у колишньому Радянському союзі (був би першим у світі, якби наші видавці довго не чухалися).
На сфері української культури материк Андрія Содомори має чіткі і конкретні обриси. Омивається блакиттю античного океану, а над ним — чиста традиційна українська атмофера.
Отож: про переклади і про власну творчість МАЙСТРА. У короткій статті, тим більш ювілейній (не “ведіться” на суголосся), важко, або й неможливо висловити всю ґаму розуміння про повноту творчості ЛЮДИНИ, яка зуміла поєднати багатовіковий досвід. Ми читаємо переклади, читаємо есеї про різні культури, читаємо спогади про конкретних людей, читаємо концентровані короткі повісті й оповідання, вникаємо у розмисли про світ довкола нас, отримуємо радість зі спілкування із творцем віршів та оповідних мініатюр, - і кожен із нас відчуває незбагненність глибини таїни, яку хоче висловити автор.
Питання у нашій при-часності: чи ми причетні до того “паралельного світу”, чи готові до співбесіди, співпереживання, спів-праці, насамперед душевної, емоційної, а базованої на знанні, досвіді, особистому пережитому, осмисленому, — чи ми готові бути співрозмовниками, ділитися отим особистим, докладатися до спільного знання, відчування, до космосу ідей і почуттів...
Якщо перейти в інший вимір оцінки діяльності МАЙСТРА, скажу, що маємо справу із багатьма, як прийнято казати, методологічними або ж конструктивними винаходами. Насамперед — поєднання перекладу античного тексту із передмовою, яка прояснює-роз’яснює суть тексту. До видань Андрія Содомори майже не знаходимо цього симбіозу роз-яснення та власне тексту. А саме вони і дають можливість читачеві поперед читанням тексту зрозуміти параметри сприйняття перекладу античних — визнаних класичними, гідними наслідування — творів... Як саме слід слухати, вслухатися, сприймати, відчувати, розуміти й мислити над своїм особистим сприйняттям “просто текстів”. Так, читача (нинішнього читача, бо колись ці тексти читалися, а реципієнт слухав, і емоційний вплив читаного автором твору був набагато сильнішим, аніж наше сьогоднішнє “перебігання” очима тексту...) у передмовах Андрія Содомори чекають завдання-установки складні, проте які захоплюючі: він пропонує нам у тих своїх розмислах про античний твір зосередитися над кольористикою, яку застосовує автор, над звукописом його вірша, над психологічними підтекстами тверджень, фраз і сюжетів, над етимологією понять. Так, ми сливе щодня можемо сказати “плакуча верба”, “чиста сльоза” тощо. Але не задумуємося, не намагаємося відчути, зрозуміти, вхопити і пережити, а що вони, ці вирази, звичні для нещоденно-літературного вжитку, означають, і чому ми їх таки вживаємо... І знову повертаюся до свого улюбленого: не треба спішити, не треба “бігти”, щось здоганяючи; попросту намагаймося зрозуміти, пережити, відчути.
Щоби цього навчитися, є простий шлях: читати не переклади, а творчість самого МАЙСТРА. Невіддільною є його власна літературна творчість й переклади. Це як фундамент будинку — і хитромудро-доцільні форми модерної архітектури. Модерної, але закоріненої у рідній — українській культурі. Ну, хто б вдруге і втретє мав задоволення зі споглядання заморських архітектурних чудес?... Тоді як проста українська хата з намальованими “банальними” півниками, тоді як витончена українська вишиванка із уже незрозумілими нам кольористикою й узорами якимось дивним чином дивують нас, викликають благословенний трем у душі й несуть якесь таке неозначене, невизначене враження для нас, але цілком зрозуміле, перцептивно відчутне, буттєве.
Читайте також: Фонетико-орфографічні особливості новолатинської історичної поеми
Отож, творчість МАЙСТРА спонукає вчитуватися, намагатися розуміти і зрозуміти слово, яким він до нас промовляє чи то у перекладі, чи то у власному есеї, чи у віршованому тексті. Тим самим ми самі стаємо для себе зрозумілішими, озвучуємо себе, а заодно і відчуваємо себе справжніми, нормальними. Бо лише через ЛЬОГОС—СЛОВО людина знаходить своє єство, свою сутність і душу. Саму себе. А знайшовши — стає собою.
Так багато слів. Тому, як і личить у ювілейний день — телеграфним стилем:
Журнали, з якими співпрацював Андрій Содомора: Питання класичної філології, Іноземна філологія, “Єдиними устами”, “Acta Medica Leopoliensia” “Жовтень” (чи, ліпше, “Дзвін”), “Всесвіт”, “Кур’єр Кривбасу”, “Парадигма” (НАН України, Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича), “Слово і Час”, “Лавра”, “Жива вода”, “Вірую”, “Сучасність”, “Київ”, “Книжник-review”, “Просценіум”, Записки “Перекладацької Майстерні”, а переклад уривків із книги “Sub aliena umbra” опубліковано sub aliena umbra у Петербурзькій серії Bibliotheca Classica Petropolitana.
Видавництва, з якими випало співпрацювати Андрієві Содоморі: “Радянська школа”, “Молодь”, “Веселка”, “Дніпро”, “Радянський (а тепер - Український) письменник”, “Мистецтво”, “Наукова думка”, “Вища школа”, “Освіта”, “Основи”, “Вежа”, “Світ”, “Видавництво М. П. Коць” (Нью-Йорк), “Логос” (Львів), “Літопис”, (Львів), “Астрон” (Рівне), “Азалія” (Рівне), “Фоліо” (Харків), “Край” (Львів), «Алетейя» (Санкт-Петербург), «Коло» (Дрогобич), «Волинські обереги» (Рівне).
Давньогрецькі автори, твори яких переклав Андрій Содомора:
Алкей, Сапфо, Архілох, Вакхілід, Менандр, Гіппонакт, Мімнерм, Теогнід, Ксенофан, Езоп, Анакреонт, й Анакреонтична поезія, Івік, Корінна, Піндар, Семонід, Гомер, Паррасій, Анакреонт, Сімонід Кеоський, Платон, Іон Ефеський, Посідіпп, Каллімах, Аніта, Носсіда, Асклепіад Самоський, Сімій Родоський, Діоскорід, Алкей Мессенський, Антіпатр Сідонський, Філодем, Мелеагр, Алфей, Антіпатр Фессалонік, Філіпп Фессалонік, Лукілій, Паллад, Солон, Арістофан, Есхіл, Софокла, Евріпіда, Менандр; крім того, грецька народна лірика.
Латинські (римські) автори, творами яких мають змогу насолоджуватися українці у перекладах Андрія Содомори: Квінт Горацій Флакк, Альбій Тібулл, Ґай Валерій Катулл, Секст Проперцій, Публій Овідій Назон, Луцій АннейСенека, Публій Вергілій Марон, Ґай Петроній Арбітр, Тит Лукрецій Кар, Пліній Молодший (Ґай Пліній Цецилій Секунд). Марк Порцій Катон Старший.
Медіолатинські та новолатинські автори: Архіпіїта Кельнський, Микола Бидлоо, Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій, Арнольдо де Вілланова, Вільгельм де Рубрук, Павло Русин з Кросна, Микола Гусовський, а також творчість ваґантів.
А крім того, згадані передмови-розкодування-роз’яснення “античних загадок”, наукові статті, власні твори, про які вже згадувано, й поезії. А ще — зустрічі із людьми, які мають змогу і бажання спілкуватися, слухати і вчитися, говорити і давати змогу вчитися, із людьми, які шукають свого людського призначення на цій грішній землі — розуміти і бути зрозумілими, які шукають співрозуміння.
А крім того, обережна, виважена м’якість жестів (ne nocere), виваженість слова, мовленого у повітря (ne terrere), і... скромність. Та ще — специфічна усмішка: самими очима, які випромінюють теплу, трохи іронічну радість.
Ви гадаєте, я гіперболізую?...
Як висловилася моя дружина, ми живемо не в ту епоху: слів багато, а змісту катма. У нас ніхто ні про що і ні про кого не говорить — ані про культурні досягнення, ані про традицію... Фактично в Україні не помічають українського культурного простору. Папірці щодень переоцінюються, а життя людське знецінюється. Все просто буро-криваве.
Читайте також: Людина і світ в інтерпретації ранніх українських гуманістів
А Андрій Содомора любить чорно-білі світлини. Саме чорно-білі: колір, на думку Андрія Содомори, небажано втручається у сприймання минулого: “Мов із небуття виринають контури, постаті, обличчя. Що було темним, те стає, яким і повинно бути, – світлим; що біліло – робиться темним. Жодних кольорів. Мова світлини – чорно-біла, її інтонації – світло-тіньові» (“Світлина”. Із книги “Наодинці зі словом”, Львів, 1999). Чорно-білі світлини із світлотіньовими нюансами, які спонукають замислитися, осмислювати... Як ствердив Фабіян із “Вавилону ХХ” устами Івана Миколайчука: “я думаю, думаю... я повсякчас думаю”.
Так, ми живемо не в ту епоху. Світло-тіні нема, - є кольориста картинка, яка нудотною патокою обгортає свідомість і солодкувато вбиває здатність сприймати чіткі контури ґрафіки, що є дефінітивними ознаками тонкої межі між добром і злом, між гармонією і зломом гармонії, між буттям і небуттям. Чи не забагато червоного кольору — кольору смерті — в наших кінах і снах, надіях і мріях? Чи не забагато буро-кривавого...
Як ствердив Рей Бредбері: “Є злочини важчі за спалення книжок. Це тоді, коли їх не читають”.
Ви гадаєте, я гіперболізую? Ні, ми таки живемо в епоху Андрія Содомори! В епоху читання, прочитання і зрозуміння, а може, й відточення відчуття. В альтернативній дійсності.
І чим не дата - 77 літ?
Андрій Содомора з властивою йому самоіронією заперечує думку про меґаакме й порівнює дві сімки із... двома сокирами.
Мені особисто ці дві сімки у життєписі Андрія Содомори асоціюються з двома фасціями (сокирами), які не-суть два лікнеп-тори перед достойником...
Як у Шопена:
SAPI - enti - SAT
Так, ювілеї бувають різні. Чим не дата —
77 літ: гармонія і досконалість у квадраті!
Фраза Ігоря Калинця “ми живемо в епоху Андрія Содомори” уже стала крилатою. Це — магічне привітання тих, хто вважає себе причетним до “паралельного часу” української дійсності, де час вимірюється не звичними хвилинами, а ЧАСОМ, коли можеш насолоджуватися буттям: часом треба посидіти під деревом і подивитися, як трава росте... Не розраховуючи при тому навіть, що тобі на голову впаде яблуко...
Оце священне неробство — οtium — оте “сидіння під деревом і дивлення” - ґрунт для мислення і творчості. Для мислення насамперед. Бо творчість — праця, мало не сізіфова. Ріка часу мило опливає нас, коли ми дивимося у безмежність і вільно зависаємо поміж поверхнею морської блакиті та голубим низом небес. Уся різниця — лише у глибинах: зверхня глибина таки глибша, аніж нижня. І це вселяє надію. Навіть не зважаючи на те, що зверхня — геть прозора і не має того згустка смаку (для нас, земноводних — тих, що водяться на землі), що солонувата чи й прісна атмосфера водних глибин. Я б утопився у тій невидимій прозорій блакиті без жодного жалю, але навчений плавати у воді не має ані змоги ані долі на таке щастя. Залишається єдиний вихід у цьому сумному, блідо-сіро-голубому світі: спостерігати, як хмари химерно намагаються нам перетлумачити вічну істину, що: навколо нас, довкола нас та й ми самі!, - що нічого тривкого...
Читайте також: Штрихи до портрета Андрія Содомори
Нині мені навіть смішно, коли думаю, що перша публікація Андрія Содомори відбулася 1961 року: мені тоді “минало перший”. Я ж тепер оповідаю студентам про унікальний випадок опублікування 1962 року українського перекладу новознайденого твору “Відлюдник” Менандра — першого у колишньому Радянському союзі (був би першим у світі, якби наші видавці довго не чухалися).
На сфері української культури материк Андрія Содомори має чіткі і конкретні обриси. Омивається блакиттю античного океану, а над ним — чиста традиційна українська атмофера.
Отож: про переклади і про власну творчість МАЙСТРА. У короткій статті, тим більш ювілейній (не “ведіться” на суголосся), важко, або й неможливо висловити всю ґаму розуміння про повноту творчості ЛЮДИНИ, яка зуміла поєднати багатовіковий досвід. Ми читаємо переклади, читаємо есеї про різні культури, читаємо спогади про конкретних людей, читаємо концентровані короткі повісті й оповідання, вникаємо у розмисли про світ довкола нас, отримуємо радість зі спілкування із творцем віршів та оповідних мініатюр, - і кожен із нас відчуває незбагненність глибини таїни, яку хоче висловити автор.
Питання у нашій при-часності: чи ми причетні до того “паралельного світу”, чи готові до співбесіди, співпереживання, спів-праці, насамперед душевної, емоційної, а базованої на знанні, досвіді, особистому пережитому, осмисленому, — чи ми готові бути співрозмовниками, ділитися отим особистим, докладатися до спільного знання, відчування, до космосу ідей і почуттів...
Якщо перейти в інший вимір оцінки діяльності МАЙСТРА, скажу, що маємо справу із багатьма, як прийнято казати, методологічними або ж конструктивними винаходами. Насамперед — поєднання перекладу античного тексту із передмовою, яка прояснює-роз’яснює суть тексту. До видань Андрія Содомори майже не знаходимо цього симбіозу роз-яснення та власне тексту. А саме вони і дають можливість читачеві поперед читанням тексту зрозуміти параметри сприйняття перекладу античних — визнаних класичними, гідними наслідування — творів... Як саме слід слухати, вслухатися, сприймати, відчувати, розуміти й мислити над своїм особистим сприйняттям “просто текстів”. Так, читача (нинішнього читача, бо колись ці тексти читалися, а реципієнт слухав, і емоційний вплив читаного автором твору був набагато сильнішим, аніж наше сьогоднішнє “перебігання” очима тексту...) у передмовах Андрія Содомори чекають завдання-установки складні, проте які захоплюючі: він пропонує нам у тих своїх розмислах про античний твір зосередитися над кольористикою, яку застосовує автор, над звукописом його вірша, над психологічними підтекстами тверджень, фраз і сюжетів, над етимологією понять. Так, ми сливе щодня можемо сказати “плакуча верба”, “чиста сльоза” тощо. Але не задумуємося, не намагаємося відчути, зрозуміти, вхопити і пережити, а що вони, ці вирази, звичні для нещоденно-літературного вжитку, означають, і чому ми їх таки вживаємо... І знову повертаюся до свого улюбленого: не треба спішити, не треба “бігти”, щось здоганяючи; попросту намагаймося зрозуміти, пережити, відчути.
Щоби цього навчитися, є простий шлях: читати не переклади, а творчість самого МАЙСТРА. Невіддільною є його власна літературна творчість й переклади. Це як фундамент будинку — і хитромудро-доцільні форми модерної архітектури. Модерної, але закоріненої у рідній — українській культурі. Ну, хто б вдруге і втретє мав задоволення зі споглядання заморських архітектурних чудес?... Тоді як проста українська хата з намальованими “банальними” півниками, тоді як витончена українська вишиванка із уже незрозумілими нам кольористикою й узорами якимось дивним чином дивують нас, викликають благословенний трем у душі й несуть якесь таке неозначене, невизначене враження для нас, але цілком зрозуміле, перцептивно відчутне, буттєве.
Читайте також: Фонетико-орфографічні особливості новолатинської історичної поеми
Отож, творчість МАЙСТРА спонукає вчитуватися, намагатися розуміти і зрозуміти слово, яким він до нас промовляє чи то у перекладі, чи то у власному есеї, чи у віршованому тексті. Тим самим ми самі стаємо для себе зрозумілішими, озвучуємо себе, а заодно і відчуваємо себе справжніми, нормальними. Бо лише через ЛЬОГОС—СЛОВО людина знаходить своє єство, свою сутність і душу. Саму себе. А знайшовши — стає собою.
Так багато слів. Тому, як і личить у ювілейний день — телеграфним стилем:
Журнали, з якими співпрацював Андрій Содомора: Питання класичної філології, Іноземна філологія, “Єдиними устами”, “Acta Medica Leopoliensia” “Жовтень” (чи, ліпше, “Дзвін”), “Всесвіт”, “Кур’єр Кривбасу”, “Парадигма” (НАН України, Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича), “Слово і Час”, “Лавра”, “Жива вода”, “Вірую”, “Сучасність”, “Київ”, “Книжник-review”, “Просценіум”, Записки “Перекладацької Майстерні”, а переклад уривків із книги “Sub aliena umbra” опубліковано sub aliena umbra у Петербурзькій серії Bibliotheca Classica Petropolitana.
Видавництва, з якими випало співпрацювати Андрієві Содоморі: “Радянська школа”, “Молодь”, “Веселка”, “Дніпро”, “Радянський (а тепер - Український) письменник”, “Мистецтво”, “Наукова думка”, “Вища школа”, “Освіта”, “Основи”, “Вежа”, “Світ”, “Видавництво М. П. Коць” (Нью-Йорк), “Логос” (Львів), “Літопис”, (Львів), “Астрон” (Рівне), “Азалія” (Рівне), “Фоліо” (Харків), “Край” (Львів), «Алетейя» (Санкт-Петербург), «Коло» (Дрогобич), «Волинські обереги» (Рівне).
Давньогрецькі автори, твори яких переклав Андрій Содомора:
Алкей, Сапфо, Архілох, Вакхілід, Менандр, Гіппонакт, Мімнерм, Теогнід, Ксенофан, Езоп, Анакреонт, й Анакреонтична поезія, Івік, Корінна, Піндар, Семонід, Гомер, Паррасій, Анакреонт, Сімонід Кеоський, Платон, Іон Ефеський, Посідіпп, Каллімах, Аніта, Носсіда, Асклепіад Самоський, Сімій Родоський, Діоскорід, Алкей Мессенський, Антіпатр Сідонський, Філодем, Мелеагр, Алфей, Антіпатр Фессалонік, Філіпп Фессалонік, Лукілій, Паллад, Солон, Арістофан, Есхіл, Софокла, Евріпіда, Менандр; крім того, грецька народна лірика.
Латинські (римські) автори, творами яких мають змогу насолоджуватися українці у перекладах Андрія Содомори: Квінт Горацій Флакк, Альбій Тібулл, Ґай Валерій Катулл, Секст Проперцій, Публій Овідій Назон, Луцій АннейСенека, Публій Вергілій Марон, Ґай Петроній Арбітр, Тит Лукрецій Кар, Пліній Молодший (Ґай Пліній Цецилій Секунд). Марк Порцій Катон Старший.
Медіолатинські та новолатинські автори: Архіпіїта Кельнський, Микола Бидлоо, Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій, Арнольдо де Вілланова, Вільгельм де Рубрук, Павло Русин з Кросна, Микола Гусовський, а також творчість ваґантів.
А крім того, згадані передмови-розкодування-роз’яснення “античних загадок”, наукові статті, власні твори, про які вже згадувано, й поезії. А ще — зустрічі із людьми, які мають змогу і бажання спілкуватися, слухати і вчитися, говорити і давати змогу вчитися, із людьми, які шукають свого людського призначення на цій грішній землі — розуміти і бути зрозумілими, які шукають співрозуміння.
А крім того, обережна, виважена м’якість жестів (ne nocere), виваженість слова, мовленого у повітря (ne terrere), і... скромність. Та ще — специфічна усмішка: самими очима, які випромінюють теплу, трохи іронічну радість.
Ви гадаєте, я гіперболізую?...
Як висловилася моя дружина, ми живемо не в ту епоху: слів багато, а змісту катма. У нас ніхто ні про що і ні про кого не говорить — ані про культурні досягнення, ані про традицію... Фактично в Україні не помічають українського культурного простору. Папірці щодень переоцінюються, а життя людське знецінюється. Все просто буро-криваве.
Читайте також: Людина і світ в інтерпретації ранніх українських гуманістів
А Андрій Содомора любить чорно-білі світлини. Саме чорно-білі: колір, на думку Андрія Содомори, небажано втручається у сприймання минулого: “Мов із небуття виринають контури, постаті, обличчя. Що було темним, те стає, яким і повинно бути, – світлим; що біліло – робиться темним. Жодних кольорів. Мова світлини – чорно-біла, її інтонації – світло-тіньові» (“Світлина”. Із книги “Наодинці зі словом”, Львів, 1999). Чорно-білі світлини із світлотіньовими нюансами, які спонукають замислитися, осмислювати... Як ствердив Фабіян із “Вавилону ХХ” устами Івана Миколайчука: “я думаю, думаю... я повсякчас думаю”.
Так, ми живемо не в ту епоху. Світло-тіні нема, - є кольориста картинка, яка нудотною патокою обгортає свідомість і солодкувато вбиває здатність сприймати чіткі контури ґрафіки, що є дефінітивними ознаками тонкої межі між добром і злом, між гармонією і зломом гармонії, між буттям і небуттям. Чи не забагато червоного кольору — кольору смерті — в наших кінах і снах, надіях і мріях? Чи не забагато буро-кривавого...
Як ствердив Рей Бредбері: “Є злочини важчі за спалення книжок. Це тоді, коли їх не читають”.
Ви гадаєте, я гіперболізую? Ні, ми таки живемо в епоху Андрія Содомори! В епоху читання, прочитання і зрозуміння, а може, й відточення відчуття. В альтернативній дійсності.
І чим не дата - 77 літ?
Андрій Содомора з властивою йому самоіронією заперечує думку про меґаакме й порівнює дві сімки із... двома сокирами.
Мені особисто ці дві сімки у життєписі Андрія Содомори асоціюються з двома фасціями (сокирами), які не-суть два лікнеп-тори перед достойником...
Як у Шопена:
SAPI - enti - SAT